В. Я. Светлов писав, що «Таганрог ... - Колонія південної Європи, який вислав на береги Азовського моря своїх представників, найбільш підприємливих людей з деляческім духом ».

Хто ж ці підприємливі люди з деляческім духом? Яскравим прикладом такого ділка є, наприклад, грек Вальян, заарештований в 1881 році у зв'язку з великими зловживаннями (займався контрабандної торгівлею, підробки та хабарами). Був звільнений з-під арешту після того, як він дав завдаток у розмірі одного мільйона рублів. По смерті Вальян, залишений ним капітал був обчислений в сумі 150 млн. крб.

Не один Вальян «заробляв» шалені гроші, скуповуючи за безцінь хліб у російських селян і продаючи його за кордон. 3. І. Щелкунов у своєму короткому географічному нарисі про Області війська Донського в 1912 році писав: «Торгівля ... зосереджена, переважно, в руках іноземців, яких проживає тут настільки багато, що в Таганрозі знаходяться консули 13 іноземних держав ».

І дійсно. У 1913 році в місті були консульства: Бельгії, Великобританії, Греції, Данин, Італії, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Персії. Туреччини, Швеції та ін Таким чином, російська місто Таганрог, творіння Петра I, батьківщина великого письменника А. П. Чехова був, по суті, в дореволюційний час вотчиною іноземних капіталів.

Великі фабрично-заводські підприємства виникли в Таганрозі в період, що передував економічній кризі, настання якого з усією притаманною йому далекоглядністю передбачав В. І. Ленін. Ще в 1897 році В. І. Ленін писав: «В даний час ми переживаємо, мабуть, той період капіталістичного циклу, коли промисловість,« процвітає », торгівля йде жваво, фабрики працюють на повну силу і, як гриби після дощу, з'являються незліченні нові заводи , нові підприємства, акціонерні товариства, залізно. дорожні споруди і т. д. і т. д. Не треба бути пророком, щоб передбачити неминучість краху (більш-менш крутого), який повинен піти за цим «процвітанням» промисловості ».

Так і було. Наприкінці минулого століття в Європі вибухнула промислова криза, який незабаром захопив і Росію.

У серпні 1901 В. І. Ленін писав: «... Крах настав такий крутий, якого ще Росія не бачила ... Вже майже два роки, як тягнеться торгово-промислова криза. І він, мабуть, все розростається, захоплюючи нові галузі промисловості, поширюється на нові райони, загострюється новими банківськими краху ».

У зв'язку з особливостями розвитку капіталізму в Росії, економічна криза 1900-1903 рр.. був для неї більш важким і тривалим, ніж для Західної Європи, і викликав посилену наступ капіталістів на робітничий клас.

1900-1903 рр.. були роками масових звільнень робітників і найсильнішою безробіття. Були знижені заробітки робітників. Різко погіршилося їхнє економічне становище.

«Загальна безробіття позначилася, зрозуміло, і на Таганрозі,-писав у« Іскру »в 1902 році кореспондент з Таганрога. - З настанням зими Касперівка - передмістя, населене робітниками металургійного заводу, - мала вигляд голодуючій російського села ».

У кореспонденції описується, як адміністрація металургійного заводу різко знижувала і без того мізерний заробіток робітників. «Перед Новим роком, - зазначається далі в кореспонденції,-з'явилося оголошення, що з половини січня розцінки будуть знижені на 25% і що частина робітників - близько 200 чоловік - буде абсолютно розрахована».

Вирішальні галузі промисловості царської Росії знаходилися в руках іноземного капіталу. Південні металургійні за-води і вугілля Донбасу належали французам і бельгійцям, нафта Закавказзя - англійцям. Чи не краще було і з машинобудуванням.

«В південну Росію, - писав В. І. Ленін у« Розвиток капіталізму в Росії », - цілими масами переселялися і переселяються іноземні капітали, інженери і робітники, а в сучасну епоху гарячки (1898) туди перевозяться з Америки цілі заводи». < p> Іноземні капіталісти,-зазначав В. І. Ленін, - «... жадібно накидаються на молоду країну, в якій уряд так прихильно і догідливо до капіталу, як ніде ... в якій життєвий рівень робітників, а тому і їх заробітна плата набагато нижче-, так що іноземні капіталісти можуть отримувати величезні, нечувані у себе на батьківщині, бариші ».

Вище ми бачили, що таганрозькі заводи побудовані або розширені бельгійцями.

Металургійний завод належав «Російсько-бельгійському акціонерному товариству", яке було тісно пов'язане з іноземними банками. У 1914 році з 44.088 акцій цього товариства 72,7% припадало на частку франко-бельгійських або, хоча і російських банків, але тісно пов'язаних з французькими.

Котельний завод формально належав бельгійському інженеру Альберту Нев, але фактично керівництво ним здійснювала «Анонімне товариство Альберт Нев, Вільде і К.0», тісно пов'язане з «Російсько-бельгійським акц. суспільством ».

Заправили на шкіряному заводі, як ми бачили вище, також були бельгійські капіталісти. Вони ж складали більшість членів правління «Товариства Азовського шкіряного виробництва». З 1100 акцій цього «товариства» 900 були в руках іноземців.

Перед першою світовою війною у промисловість Таганрога проник і німецький капітал: тут був побудований завод маслоробному обладнання «Кебер і К °», господарем якого було «Російсько-німецьке машинобудівне суспільство».

Не був обійдений та італійський капітал: італійцеві Мошетті належала велика макаронна фабрика, на якій в 1913 році було виготовлено макаронних виробів на 100 тис. руб.

Іноземний капітал частково захопив у свої руки в Таганрозі середні і навіть дрібні підприємства. Питома вага іноземного капіталу в обороті цих підприємств у 1898 році становив близько 40%.

Частка іноземного капіталу у всій промисловості Таганрога становила в 1898 році 93,5%. У наступні роки вона навіть трохи збільшилася.

Таким чином, промисловість міста аж до Жовтневої революції знаходилася майже цілком онуків іноземних капіталістів, головним чином, бельгійських.

Велику роль відігравав іноземний капітал і у зовнішній торгівлі через Таганрозький порт.

У 1898 році в руках іноземців знаходилося 81 торгово-промислове заклад, у тому числі 18 хлебоекспортних та комісійних контор.

Таке положення мало місце не тільки на металургійному заводі, а й на інших підприємствах Таганрога, в порту і на жел.-дор. транспорті.

Важкий і довгий був робочий день, що тягнувся 12 годин. Застосовувалися незліченні штрафи. Чи не дотримувалися навіть елементарні умови техніки безпеки. Житлові умови для робітників були вкрай погані.

Ось як описував К. Пажітнов житлові умови робітників металургійного заводу на початку XX століття: «При Таганрозькій заводі збудовано десятка два нових будиночків, деякі, з досить комфортабельній обробкою, призначені для головних службовців заводу: інженерів, керуючих, техніків та інших. Що стосується робітників, то умови їхнього життя ще дуже далекі від більш-менш стерпних ».

На заводі не дотримувалися навіть елементарних вимог техніки безпеки. Згідно з фабричного законодавства в Росії іноземці не могли бути відповідальними особами на заводах за стан техніки безпеки. Ці обов'язки міг нести тільки російська, який давав підписку про те що він відповідає за нещасні випадки. Зазвичай на цю посаду іноземні капіталісти призначали людей, малосведущіх в техніці безпеки, але надавали їм високу оплату. При нещасному випадку, якщо приховати його не вдавалося, відповідали по суду не власники заводу, а це особа, відповідальна за техніку безпеки.

Такий стан тягло за собою велику кількість випадків травматизму на підприємствах. На металургійному заводі, за досить зменшенням цифр офіційних звітів, -в 1911 році повністю втратили працездатність з 4787 робітників 227 чол., Тобто близько 5 °/о. А скільки було робочих, що втратили працездатність частково.

Слід відзначити і те, що промисловці всіляко ухилялися від виплати допомоги навіть повністю покаліченим робочим, а царські чиновники, які здійснювали контроль і звичайно одержували хабарі від промисловців, тримали їх сторону.

Наводимо характерний випадок, про який розповідає у своїх «Спогадах» видатний російський металург академік Павлов, який на початку XX сторіччя кілька разів розслідував причини вибухів та нещасних випадків на Таганрозькій металургійному заводі:

«Директор Таганрозького заводу Нев зробив замовлення вопровод і газоочисникам котельного заводу« Нев-і К ° », тобто самому собі. Природно, що приймає і установки була дуже поблажливою, - вірніше, не було проведено технічного випробування установки, пустили газ в газоочисникам, то в ньому оголився затвор, в газоочисникам засмоктало повітря, від чого стався вибух в топках парових котлів ... Клепка газоочисникам зроблена надзвичайно недбало, і карбування швів зовсім не було проведено; вода з газоочисникам витікала в той час, поки пекти набирала дуття і наповнювався газі очищувач. Відсутність карбування було настільки очевидно, що заперечувати причину витоку води було не можна ... тим не я не чув, щоб хто-небудь був притягнутий до відповідальності цей обурливий випадок вибуху газу ».

У 1912 році на тому ж металургійному заводі в результаті порушення адміністрацією навіть елементарних правил охорони життя робітників, загинув дванадцятирічний хлопчик. Сталося це так. Зазвичай влітку проводилася очищення парових котлів від накипу що утворилася. Для цієї роботи наймали дітей, і давав гроші. Щоб очистити котел, треба було залізти всередину його через вузький люк і працювати напівлежачи. За недбалість технічного нагляду цеху. в котлі не був закритий люк. Прогудів гудок на перерву. Майже всі розійшлися на обід. Один хлопчик, років дванадцяти, якому було далеко йти додому, залишився в цеху. Містечком для відпочинку він обрав відремонтований котел; заліг туди і заснув. Закінчився перерву, а хлопчик все спав. Після перерви майстер віддав розпорядження закрити люк. напустити в казан води і затопити його. Котел, в якому спав хлопчик, затопили, і там він зварилася. Ніхто не був за це покараний.

За весь 1914 бельгійські капіталісти, власники металургійного заводу, витратили на допомогу робочим з тимчасової непрацездатності 494 руб. 64 коп., А на утримання поліції і охорони заводу-54814 руб. 35 коп.!

Нещадно експлуатуючи робітників, капіталісти отримували величезні прибутки. За даними В. С. Зеева, автора книги "Про іноземні капітали в російській гірничозаводської промисловості", чистий прибуток Металургійного суспільства в 1,15 млн. руб. в 1910 році збільшилася до 2,22 млн. руб. в 1913 і до 7,52 млн. руб. в 1914 році.

Великі прибутки забезпечили високий курс акцій Металургійного суспільства. Так, курс акцій, що котируються на брюссельської біржі, за даними Зеева, зріс з 409 франків за акцію в 1909 році до 700 франків в 1912 році.

Про важкому економічному становищі робочих Таганрога а зв'язку з винятково великий безробіттям, що мала місце не тільки в роки кризи, але навіть в період промислового підйому, яскраво і барвисто розповідає голова Президії Верховної Ради СРСР М. М. Шверник у своїх спогадах. У 1911 році, втікши з Петербурга від поліцейських переслідувань, він опинився безробітним у Таганрозі, біля воріт металургійного заводу: «Перед заводом, - пише тов. Шверник - відкрите поле, вкрите бур'яном. На цьому полі розташувався своєрідний табір. Сюди зібралися півтори тисячі людей, які прийшли з усіх кінців Росії. Тут і росіяни, і українці, і татари, і греки. Більшість з них протягом кількох місяців нишпорили по всій Росії у пошуках роботи. Вибився з сил, вони прийшли сюди, до воріт заводу, густо зарослі, брудні, голодні, хворі, багато хто чекав тут уже тижнями. Одяг обносилися, взуття подерлися ... Більшість прийшов сюди з останніми п'ятаками в кишені, харчувалися подачками, багато залишили сім'ї в селах, в інших містах. Серед різношерстою натовпу чимало заслужених кваліфікованих пролетарів: прокатників, доменщиків, токарів, слюсарів та інших. Все жадають роботи, всі готові для початку на будь-які умови. Попит на робочу силу невеликий ... Лежачи на бур'яні, люди весь час поглядають на прохідні ворота. Раптом звідти виходить майстер-іноземець і каже, що треба кілька чоловік для роботи в доменному цеху. Відразу постають сотні людей і, штовхаючи один одного, навперебій пропонують свої послуги, демонструючи свою фізичну силу. Майстер відбирає десяток найбільш міцних силачів, швидко ховається з ними за воротами, а інші, похнюпившись, залишаються знову чекати удачі ».

Маючи кваліфікацію лекальщіка, Шверник твердо сподівався отримати роботу, але, продежурів у заводу п'ять діб, він все ж таки поїхав ні з чим.

Але й ті, кому вдавалося потрапити на завод, зокрема, молоді робітники, зазнавали багато лиха. Костянтин Степанович Черненко, старий кадровий робітник Таганрозького шкірзаводі, розповідає: «Одинадцяти років, гнаний злиднями, я вирішив вступити на шкірзавод (у той час його починали будувати); протягом п'яти місяців я ходив для того, щоб оформитися на роботу. Врешті-решт, був прийнятий: мене, ще хлопчика, змусили ламати камінь поблизу села Троїцького, вантажити його на підводи, везти на місце будівництва і там вивантажувати. Працювати доводилося від ранкової зорі до пізнього вечора, а отримував за це всього кілька копійок. Потім мене перевели на фабрику ременів - учнем. Але що це була за навчання? Майстер ганяв мене за горілкою в магазин, змушував підмітати підлогу. Така «навчання» тривала від 16 до 18 годин на добу. Щоб оволодіти професією лимаря, довелося вчитися потай, але одного разу майстер помітив це і надрал мені вуха та ще й пригрозив вигнати з заводу. Так пройшли три роки. Нарешті, майстер зробив «поблажливість» (справа не обійшлося без «могорича») і поставив мене, справді. учнем. Вчитися доводилося самому, ніхто не допомагав ... Щоб стати лимар, мені було потрібно, не багато, не мало, як десять років ».

Такі були умови праці та життя робітників в капіталістичному Таганрозі.

До початку першої світової війни, рівень промислового виробництва в Таганрозі був дуже високий. Випуск продукції збільшився в 56 разів проти 1895 року.

На металургійному заводі в 1913 році було виплавлено десятки тисяч тонн чавуну і сталі. Понад 3% поставляв питома вага Таганрозького заводу в загальноросійської виплавки чавуну і сталі і понад 12% у виробництві зварних труб.

Котельний завод до 1913 року значно розширив виробництво: у ньому було зайнято 900 робітників.

На шкіряному заводі переробка шкір в 1912-1913 рр.. в порівнянні з 1900 роком збільшилася в 5 з лишком разів. У 1913 році на цьому заводі було близько 800 робітників.

У 1913 році в трьох великих підприємствах Таганрога налічувалося близько 6000 робітників, а в 28 середніх і дрібних - до 1000 чол.

Велике розвитку набула харчова промисловість, чго пов'язано зі зростанням населення міста.

Виникла значна концентрація дрібних і середніх підприємств: їх кількість зменшилася з 46 в 1895 році до 28 в 1913 році. а випуск продукції в середньому на одне підприємство збільшився відповідно з 6,3 тис. руб. до 47,8 тис. руб.

До 1913 року іноземний капітал значно посилив свої позиції в дрібних і середніх підприємствах.

У всій Таганрозької промисловості в 1913 році було зайнято близько 7000 робітників, а з урахуванням вантажників порту і робітників залізниці - близько 8500 осіб.

Робочий клас Таганрога вже був тепер значною силою.

У зв'язку з початком першої світової війни, обсяг промислового виробництва в Таганрозі відразу ж різко скоротився. Вже в 1915 році виплавка сталі і чавуну на металургійному заводі зменшилася на 20-30% в порівнянні з 1913 роком. За два з половиною роки війни обсяг виробництва за трьома основними заводам знизився на 30 °/о.

Хоча загальна кількість робітників у промисловості Таганрога в 1916-1917 рр.. фактично зросло проти 1913 майже на 2500 чоловік, але це збільшення відбулося за рахунок евакуйованого в роки війни в Таганрог з Естонії Російсько-Балтійського заводу, що був у той час одним з найбільших підприємств у місті. Кількість же робітників на що існували раніше заводах продовжувало різко зменшуватися.

У 1917 році зупинилися майже всі предпріятія; на металургійному заводі було виплавлено в цьому році лише 20% чавуну до рівня 1913 року. Майже повністю перестав працювати залізничний вузол, що не диміли пароплави в порту.

Царська Росія, як відомо, виявилася непідготовленою до війни. Це наочно ілюстрована і на прикладі Таганрога.

Культурне життя Таганрога у другій половині XIX - початку XX століття була, в основному, відзначена тими ж явищами застою, духовної бідності, глухому замкнутості, як і життя всіх провінційних міст царської Росії.

Мало було культурних людей в місті, і правий був А. П. Чехов, коли писав: «... як брудний, порожній, ледачий, безграмотний і нудний Таганрог. Немає жодної грамотної вивіски, і є навіть «трактир Расія».

Мала була в місті мережу навчальних закладів. Так, в 1904 році налічувалося тільки шість середніх навчальних закладів з 2270 учнями: чоловіча та жіноча гімназії, реальне, комерційне і технічне училища, морехідні класи .. Початкових шкіл було 10, в них навчалося 1600 дітей. Таким чином, в 1904 році в середніх і нижчих навчальних закладах Таганрога навчалося всього 3870 дітей, у той час-1/3 всього дитячого населення міста.

Переважна частина дітей не могла отримувати навіть нижчого освіти, не кажучи вже про середню. Не дивно тому, що в дореволюційному Таганрозі більше половини жителів (29415 чол. З 51812) були неписьменні, як про це свідчать дані перепису 1897 року.

Міська бібліотека була заснувала в 1870 р. Тоді ж почала виходити приватна газета «Азовський вісник».

У такому великому торгово-промисловому центрі, як Таганрог, де на початку XX століття налічувалося вже понад 60 тис. чоловік населення, було всього 37 лікарів та 161 вчитель, в тому числі у середніх навчальних закладах-114 вчителів .

Все ж таки з Таганрогом в цей період пов'язані імена багатьох відомих людей Росії, або що народилися і довгі роки тут жили, або бували проїздом.

У Таганрозі народився в 1865 році письменник і етнограф В. Г. Тан-Богораз, активний діяч партії «Народна воля».

Тут же деякий час жив і творив великий російський композитор П. І. Чайковський.

Таганрозький гімназію закінчив професор Т. А. Белелюбсккй, який здобув широку популярність у Росії і за кордоном як автор чудових проектів великих залізничних мостів і їх будівельник.

У Таганрозі вів революційну пропаганду робочий А. П. Ємельянов (псевдонім-Боголюбов), засуджений за участь у демонстрації на Казанської площі в Петербурзі (6 грудня 1876 р.) до 15 років каторги.

Тут бував також відомий за повстання на броненосці «Потьомкін» лейтенант П. П. Шмідт, ім'ям якого за радянських часів була названа одна з вулиць міста.

Таганрог-батьківщина великого російського письменника А. П. Чехова. Тут він провів роки дитинства і юнацтва, та й після цього не раз відвідував Таганрог. А. П. Чехов завжди з любов'ю згадував своє рідне місто, хоча ніколи не приховував справжнього торгово-купецького обличчя його. Згадуючи з Таганрозі, А. П. Чехов устами одного зі своїх героїв говорив: «Я любив своє рідне місто. Він здавався мені таким гарним і теплим. Я любив цю зелень, тихі сонячні ранку, дзвін наших дзвонів, але люди, з якими я жив у цьому місті, були мені нудні, чужі і, часом, навіть гадки. Я не любив і не розумів їх ».

В одному з листів великого письменника ми читаємо: «Куди б я не поїхав через кордон, в Крим чи на Кавказ,-Таганрог НЕ міную. Я щасливий, що можу хоч чим-небудь бути корисний місту, якому я багато зобов'язаний і до якого я продовжую плекати теплі почуття ».

З ініціативи А. П. Чехова, але вже після його смерті,-в 1914 році було побудовано в Таганрозі прекрасний будинок міської бібліотеки. Антон Павлович Чехов невпинно дбав про розширення фондів бібліотеки, купував для неї на свої кошти сотні книг, дарував багато цінних книг зі своєї особистої бібліотеки. В одному з листів до Таганрозькій міському голові Фоти він писав: «Між іншим, я доручив послати Вам примірник« Влада темряви »Л. Толстого з власноручним написом. Я прошу міську бібліотеку прийняти від мене цей невеликий подарунок, як з часом буду просити прийняти від мене всі ті книги з авторськими факсиміле. які у мене тепер є і які і збираю зберігаю спеціально для мого рідного міста ».

За двадцять днів до смерті-15 червня 1904-Чехов писав Іорданова, міському голові Таганрога: «Будьте ласкаві, повідомте мені, чи одержали Ви книжкову посилку, надіслану мною з Москви в перших числах червня. Я залишив книги в Москві з проханням переслати їх негайно, а сам поїхав ».

А.П. Чехов був також одним із засновників міського музею, якому він дуже багато допомагав. На його прохання, великий російський художник І. Рєпін домігся присилання з Академії мистецтв у Таганрог 16 картин академіків. Антон Павлович надавав грошову допомогу музею, сприяв утворенню при ньому активу.

До 1895 року територія Таганрога була вкрай незначною.

Тільки центральні-Грецька (нині вул. III Інтернаціоналу) і Петровська (нині вул. Леніна)-вулиці були відносно впорядковано, інші ж вулиці, тим більше на окраїнах, були украй непривабливими. У листі від 2 квітня 1887 А. П. Чехов писав своїй сестрі: "... Я в Таганрозі ... людей немає ... Всі будинки приплюснутий, давно не оштукатурені. Дахи не фарбовані, віконниці зачинені ... З Поліцейської вулиці починається засихають, а тому в'язка і горбиста бруд, за якою можна їхати кроком, та й то з побоюванням "

Але ж Поліцейська вулиця (нині Чеховська), паралельна головній, Петрівської вулиці, знаходиться в самому центрі Таганрога. Вже коли центр міста і вулиці, прилеглі до нього, були такими, як писав Чехов, то що ж створювали околиці міста, віддалені від центру на більш значну відстань?

Яскрава характеристика таганрозьки околиць на початку XX століття дається в книзі «Росія»: «Передмістя Таганрога представляють безладне скупчення хаток, в яких гніздиться біднота, з них Скарамакгозка населена, головним чином, майстрами і візниками, а Касперівка-портовими робітниками і босяками. Головні притулком для бездомних і босяків служать руїни колишньої фортеці; в землянки, вириті в напівзруйнованому валу, стікається біднота, що збилися з життєвого шляху ... місцевість ця носить гучну назву Петербурга ».

Окраїна Таганрога в північно-східній його частині називалася Касперівка. У 1861 році тут було вже 70 будинків з населенням в 350 чоловік. Поруч з Касперівку уздовж узбережжя затоки, перебувала земля, що належала Скараманги, одному з власників шкіряного заводу. За Касперівку і Скараманговкой тяглася безмежний степ.

У зв'язку з будівництвом в 1895-96 рр.. металургійного, шкіряної та котельного заводів в північно-східній частині міста, Касперівка і Скараманговка почали швидко рости. Одночасно розширювалися на північ і центральні вулиці міста.

У південно-західному напрямку Таганрог рос трохи повільніше, тому що тут не було промислових підприємств. Між містом і т. н. «Карантин», де знаходилися заміські дачі, була відстань у 4-5 кілометрів. Лише перед початком першої світової війни ця частина міста початку також швидко забудовуватися.

Санітарні умови життя робітників Таганрога були вкрай важкими. До них цілком, застосовні оцінка Енгельса житлових умов робітників Англії в його книзі «Становище робітничого класу в Англії»:

«У кожному великому місті є один або кілька« найгірших кварталів », в яких тулиться робітничий клас ... Вулиці тут звичайно немощені, брудні, з вибоїнах, вкриті рослинними і тваринами покидьками, без стічних канав, але зате з стоячими калюжами, що поширюють сморід ».

Такі ж брудні,. немощені, з вибоїнах вулиці були і на околицях Таганрога, населених робітниками.

Навіть на початку XX століття Таганрог не мав водопроводу.

В. Я. Светлов писав: «Воду для домашніх потреб привозять в бочках з моря; для приготування їжі і пиття її видобувають з цистерн і артезіанських колодязів. Вода в цих приміщеннях застоюється або висихає при тривалому бездождіі. на дні їх заводяться пуголовки і всяка органічна нечисть; вода «задихається», і пити її стає неможливим ».

Чехов не раз писав П. Іорданова "стрибок": «Якби в Таганрозі була вода ... то переїхав би на життя в Таганрог ... »(лист від 11 травня 1902 р.). «... Читаю обидві ваші газети і ніяк не зрозумію, чи будуть у Таганрозі водопровід і каналізація чи ні» (лист від 29 березня 1903 р.). «... Що нового в Таганрозі? .. Чи буде водопровід? »(Лист від 11 лютого 1904 р.).

Однак, водопровід в місті був побудований лише після Жовтневої революції.

Ще в 1904 році вулиці Таганрога висвітлювалися, головним чином, гасовими ліхтарями. Піднімалося питання і про електричному освітленні в місті, і про трамваї, але все це були безплідні побажання, нездійсненні в буржуазному Таганрозі.

Тим часом, у той час, коли обговорювалося питання про трамвая. Таганрог був вже промисловим містом, з населенням понад 50 тис. чоловік. Потреба в трамваї була нагальна, але ... є діло «батькам міста» до потреб робітничого населення?

Лише в роки сталінських п'ятирічок в Таганрозі був побудований трамвай. Таганрог-південне місто на березі Азовського моря, центр великої промисловості і значний порт,,-був на початку XX століття брудним і невпорядкованим: «... де вода і стерпне освітлення досі доставляється місту «від господа бога» безкоштовно, а пересування по вулицях і очищення нечистот здійснюється як і раніше за допомогою візник і підрядника, заражающего своїм обозом міське повітря ».- писав В. Я. Светлов. < p> У другій половині XIX століття, особливо в самому кінці століття, населення міста почало швидко зростати, що зумовлювалося виникненням великої капіталістичної промисловості.

У 1860 році в Таганрозі налічувалося 21279 жителів, в 1897 році-51812, а 1913 року-71516. Середньорічний приріст населення в 1860-1897 рр.. становив, таким чином, 823 людини, а в 1897-1913 рр.-1231 чол., тобто в півтора рази більше.

З усією неосяжної Росії прибували в Таганрог люди в пошуках шматка хліба. З даних перепису 1897 року видно, що в місті проживало понад 37% стороннього населення, який прибув не з Донської області, а з різних губерній. В наступні роки відсоток населення за рахунок припливу прийшлих робітників ще більше підвищився.

Зрозуміло, що у зв'язку з великим припливом після 1897 року в Таганрог нових поселенців для роботи на заводах, розподіл населення помітно змінилося за статтю: в 1897 році на 100 чоловіків припадало 95 жінок, а в 1904 році-лише 86 жінок, тобто майже на 10% менше.

Крім 7000 фабрично-заводських робітників, які працювали майже виключно на великих заводах, і до 2 тисяч вантажників порту і робітників залізниці, у Таганрозі було зареєстровано понад 5000 ремісників, більшу частину яких становили не самостійні господарі, а безправні трудящі, які одержували гроші за свою роботу від зорі до зорі у дрібних хазяйчиків.

Працездатне населення Таганрога у віці від 16 до 60 років 1913 року становила 45,6 тис. осіб, або 63% до загального числа. Отже, одну п'яту частину працездатного населення Таганрога в 1913 році становили фабрично-заводські і транспортні робітники. До них приєднувались великий загін працювали в незліченних кустарних майстернях. і багато тисяч дрібної служилого люду, який обслуговував своєю працею торгівлю хлібом.

Експлуататорські ж елементи займали в загальному складі населення Таганрога в кількісному відношенні дуже незначне місце. За переписом 1897 року, в ньому налічувалося (разом з родинами) близько 700 купців і 103 фабриканта і заводчика. Кількість їх майже не змінилося і в 1913 році.

Таким чином, переважна частина населення сімидесятитисячних міста своєю працею збагачувала чисельно незначну купку промислових і торговельних акул капіталу.

Список літератури.

Бровковіч Д.А. та ін Таганрог: історико-економічний нарис. Р/Д 1948

 З історії Таганрога. Сб статей: вип 1. ЦБ Таганрог 1997

 Таганрог Історико-географічний нарис.