У ряді російських чудових людей Олександр Васильович Суворов дуже різко виділяється в усіх відношеннях. Особливо яскраво і переконливо це проявилося в підвищенні Суворова, пересічного російського дворянина, до княжого достоїнства і ступеня фельдмаршала і генералісимуса з присвоєнням йому при тому звання «принца» і «царської пошани». Таке підвищення відбулося наперекір дуже складним несприятливим обставинам, що мали на Суворова все життя, - взято з бою. Суворов - дивовижно цілісний тип «військової людини» взагалі, і буквально єдиний у світовій історії воєн приклад солдата-фельдмаршала-генералісимуса. Шляхом самоосвіти він не тільки досяг самого видного і почесного становища у військовому відношенні, але і зайняв навіть зовсім відокремлене місце у всій історії військової справи. Самостійно вивчаючи ті ж самі історичні зразки, за якими вчилися й інші, він, однак, під впливом палкої любові та відданості справі, отримав з цього користі значно більше за інших. Привніс в цю справу велику частку своєї індивідуальності, він створив нову «військове мистецтво», яке так і прозвано «Суворівським». Сутність його полягає в такому навчанні солдатів, що вони наперед отримують певне поняття про те, що може зустрітися їм на війні, а також і про те, як їм вести себе в кожному окремому випадку. Це - та саме «наука перемагати», яка навчала солдатів тільки тому, щоб йти вперед і вперед (атака і штурм), і з якої, безумовно, було вигнано все, що стосується руху тому (відступи).

За двадцять походів війська Суворова захопили у ворога 609 прапорів, 2670 гармат, 107 суден, 50 тисяч полонених.

Полководець був нагороджений російськими орденами: Андрія Первозванного, Георгія I, II, III ступенів, Володимира I ступеня, Олександра Невського, Анни I ступеня, Іоанна Єрусалимського; пруськими: Чорного орла, Червоного орла, «За доблесть»; австрійським орденом Марії-Терезії; баварськими: Золотого лева і Губерта; сардинськими: Благовіщення, Маврикія і Лазаря; польськими: Білого Орла і Станіслава; французькими: Кармельской богородиці і святого Лазаря.

За перемогу при Римнику Суворов отримав титул графа Римникського: за взяття у французів італійської фортеці Мантуї - князя Італійського: австрійцями - за перемогу над турками - він був зведений в титул графа Священної Римської імперії.

Звичайно, не було б сенсу перераховувати ці ордени і титули, якщо б не було в Суворова найвищої нагороди - любові солдатів і поваги народу. Адже інші вельможі лестощами, підлабузництвом домагалися орденів більше і титулів пишніше. Але хто про них пам'ятає? Про Суворове ж пам'ять вічна.

§ II.Детство Суворова

24 листопада 1730 у Москві, в будинку у Нікітських воріт народився хлопчик. Подія ця, звичайно, ніким не було помічено крім рідних і знайомих. А між тим воно було важливим для всієї Росії - народився її могутній захисник, її військова слава, її народна гордість.

Батько Олександра Василь Іванович мав чин генерал - майора. Його хрещеним батьком був не хто інший, як Петро I. Цар - полководець взяв п'ятнадцятирічного Василя собі в Денщики і дав йому перші уроки військової справи. По тому порядку, який завів Петро, Василю Івановичу, як дворянину, належало вже з самого народження визначити сина до військової служби. Генерал не зробив цього: армії потрібні сильні та здорові, витривалі офіцери, а син був "зростанням малий, худий, погано складний і непривабливий», вічно застуджений, вічно нездоровий.

Сашко ріс, як росли тоді всі діти небагатих дворян - без особливого догляду, без гувернанта і хороших вчителів. До того ж генерал був скупуватих і не любив зайвої витрати грошей.

Але у Сашка знайшлися чудові наставники. Це були книги з військової історії в батьковій бібліотеці. Шляхом читання Суворов самостійно ознайомитися: з Плутархом, Корнелій, Непота, з діяльністю Олександра Македонського, Цезаря, Ганнібала та інших найбільш чудових полководців, походами Монтекукулі, Карла XII, Тюрена, Конде, маршала Саксонського, принца Євгенія та багатьох інших. Хоча центром його самоосвіти була саме військова історія, проте він досить діяльно працював також над поповненням своєї загальної освіти. Історію і географію, наприклад, він вивчав за Гюбнер і Роллену, філософію - по Лейбніца і Вольфу. Найулюбленішою книгою Олександра була «Записки про галльську війні Юлія Цезаря. А чого варті були, наприклад, «Порівняльні життєписи" Плутарха! Всі великі полководці стародавнього світу жили на сторінках цієї книги. Особливо подобалися Саші Ганнібал і Цезар. Зухвалі, стрімкі, розумні, вони були для нього вершинами в роду людському.

Воїни Ганнібала і Цезаря були сильними, міцними, вони могли довго йти по пустелі, не боялися спеки, холоду, спраги. А Саша, як уже говорилося, був на рідкість слабким. Який же він товариш героям? І тоді маленький хлопчик вирішив стати сильним.

Вважають, що генералісимус Суворов провів 60 боїв і боїв і здобув 60 перемог. Правильніше буде вважати їх на одну більше: 61 битву і 61 перемога. Перший бій - з власною слабкістю і перемога, здобута над нею, повинні бути по справедливості віднесені до самим знаменитим і дивним перемог полководця.

Саша займається гімнастикою, обливається холодною водою, в холоднечу не кутається, ходить у легкому одязі. У батьківському маєтку він чекає на проливний дощ, щоб проскочити на коні під січним струменями, коли гримить грім і виблискують блискавки. Потім, ставши командиром, він завжди буде у самій гущі бою, його тонка шпага буде бити ворожих гренадерів в рукопашних боях, він буде в осінні холоди носити річний полотняній кітель і змінить його на теплий тільки тоді, коли всьому війську видадуть зимове обмундирування ...

Одного разу до Суворовим приїхав старий друг Василя Івановича, теж генерал, прадід Пушкіна, «Арап Петра Великого», Ганнібал. Друзі довго говорили про різні справи, і Василь Іванович не пропустив нагоди розповісти про сина. Ганнібал взявся поговорити з хлопчиком.

«Сидячи в своїй кімнаті, - пише К. Осипов, - Олександр вдавався до улюбленого заняття - розігрував за допомогою іграшкових солдатиків одне зі знаменитих битв. Ганнібал став з інтересом спостерігати. Незабаром він помітив, що це не просто гра: хлопчик досить вільно орієнтувався в тактичних складнощі маневру. Ганнібал став подавати свої поради. Маленький Суворов ловив їх на льоту, іноді погоджувався, іноді сперечався. Зав'язалася жвава розмова про військові правила, про великих полководців, і старий генерал здивувався влучності суджень хлопчика. Він повернувся до Василя Івановича і категорично заявив, що питання про покликання Олександра вирішено їм самим, і при тому цілком правильно.

Якби живий був батюшка Петро Олексійович (Петро I), - додав він, - поцілував би його в чоло і визначив би навчатися військовій справі.

Василь Іванович хотів було покликати хлопчика, але Ганнібал зупинив його:

Ні, брат, не клич його сюди: його бесіда краще нашої. З такими гостями, як у нього, чи піде він далеко ».

Так було вирішено майбутнє Олександра Суворова. Одинадцяти років він був записаний в знаменитий лейб-гвардії Семенівський полк солдатом-мушкетером.

Шість років майбутній генералісимус навчався військової справи вдома, осягаючи арифметику, геометрію, тригонометрію, фортифікації, інженерна справа, артилерію. У 17 років він отримав чин капрала, а через рік після цього почав служити в полку, в третій роті. На знак доброго починання служби Ібрагім Петрович Ганнібал подарував Олександру Суворову старий палаш з написом на лезі: «Петро I».

§ III. Початок військової служби

Вступивши в полк, він відразу став справжнім солдатом. Він з радістю, із захопленням зайнявся вивченням всього того, що здається іншим у московській службі важким, грубим, нудним і дріб'язковим. Він з любов'ю виконував всі обов'язки солдата, важкі і легкі, вишукуючи способи і засоби, щоб якомога більше знайомитися навіть і з такими сторонами солдатського життя-буття, знання яких є обов'язковою. Йому ж треба було все це в ім'я тієї великої мети, яка безперервно світилася перед ним десь в нескінченній дали і нестримно вабила його до себе. У його програму входило і саме ретельне вивчення солдатської середовища з усіма її звичками, звичаями, поняттями, віруваннями - до найпотаємніших таємниць солдатського побуту. Разом з тим він дуже вдумливо вивчав військові статути і постанови. Живучи на вільній квартирі, а не в казармі, він, однак, з педантично точністю та ретельністю без найменших упущень ніс всю стройову службу, акуратно бував на стройових навчаннях і в варті, разом з нижніми чинами виконував всі їх службові праці і чорні роботи.

Він явно відрізнявся від інших солдатів молодцюватий, витонченим виглядом і звертав на себе увагу. Так, наприклад, імператриця Єлизавета Петрівна помітила його, коли він стояв на варті біля Монплезір, в Петергофі. Проходячи мимо, імператриця запитала, як його звати. Почувши, що він - син Василя Івановича, якого вона знала, вийняла рубль з наміром віддати його Суворову. Але той відмовився, сказавши, що за статутом вартовий не має права брати грошей. Імператриця похвалила його за «знання служби», потріпала по щоці, дала йому поцілувати свою руку і поклала рубль на землю, сказавши: «як змінити, то візьми». Суворов все життя зберігав цю монету.

Різнобічно вивчаючи військову справу, він разом з тим наполегливо працював для поповнення і розширення загальної освіти. Наскільки відомо, він відвідував лекції кадетського корпусу. Але головним освітнім засобом його були самостійні, домашні наукові заняття, частиною за допомогою купованих книг, в більшості ж випадків - за допомогою книг, що добуваються на стороні: в полку, в кадетському корпусі - словом, де тільки була хоч яка-небудь до цього можливість.

Ця робота була так завзято, що за всі дні перебування в полку Суворов рішуче ніде не бував крім корпусу та служби, присвячуючи весь відпочинок самоосвіти у себе вдома. У результаті такої самодіяльності виявилося, що до часу настання 20-річного віку він мав уже таким міцним, широким, різнобічним освітою, якого не могло дати йому жодне з існуючих на той час навчальних закладів, - ніхто, і ніщо, окрім особистої його доброї волі. Крім загальноосвітніх предметів грунтовно була вивчена також і Біблія, весь цикл церковних служб, весь церковний побут.

 Солдатську Суворов лямку тягнув ледь не десять років (з 1745 року по 15 квітня 1754), коли він, нарешті, був проведений в офіцери. Йому було тоді вже близько 25 років. Дворянські ж діти на той час легко досягали до такого віку генеральських чинів. Безсумнівно, що і Суворов незрівнянно раніше міг би бути проведений в офіцери, якщо б бажав цього, тим більше, що з перших же днів своєї солдатської служби він був на самому кращому рахунок і йому давалися звичайно дуже серйозні і важливі доручення. За особистим його посвідчення він, «перебуваючи на унтер-офіцерських чинах, виправляв різні посади і важкі посилки». Проведений у 1751 році в сержанти, він був посланий у 1752 році в Дрезден і Відень з депешами, де і пробув більше півроку (з березня по жовтень).

Суворов завжди, за всіх обставин, ставився до солдатів не як до Збудись, мовчазливому стада, а як до розумних істот, - і надихав їх, керував ними, тому що кожний з них діяв свідомо, розуміючи, що, чому і для чого він робить. Суворов був великим педагогом-психологом. Будучи в цьому відношенні перші в ряду найвидатніших полководців, Суворов і до теперішнього часу залишається єдиним.

Після виробництва в офіцери Суворов був переведений поручиком з Семенівського полку в Інгерманландкій піхотний. Але незабаром ж (у січні 1756) його підвищили в обер-провіантмейстери і послали до Новгорода;

Прибувши в полк, Суворов припинив тілесні покарання за дисциплінарні порушення, скоротив ходіння строєм, а звільнилося час присвятив навчанню навичкам штиковий та рукопашного бою, взяття фортечних споруд та стрільби.

Одним з перших Олександр Васильович навчив солдатів читати, писати і рахувати. Він написав для них спеціальний посібник «Полковий установа», що лягли в основу знаменитої «Науки перемагати».

Ще діяльні ніж раніше продовжував Суворов своє самоосвіта і розвиток після виробництва в офіцери. Взагалі історії та літератури він завжди відводив найпочесніше місце і прекрасно знав твори всіх видатних письменників як російських, так і іноземних, наскільки цього можна було досягти за обставинами того часу.

У 1769 року Суздальський полк був перекинутий на кордон Речі Посполитої, де йому довелося битися з польськими конфедератами, боролися проти розділу країни. Суворову вдалося завдати полякам кілька поразок, а після перемоги під Ланцкроной в 1773 році його перевели на Дунай для участі у війні проти турків до відомого полководця П.А. Румянцеву.

§ IV. Турецькі війни

Саме в період турецьких воєн повністю розкрився військовий талант Суворова. Саме тоді він здобув низку перемог, чудових не тільки військовим мистецтвом, а й високим духом російських солдатів, що дозволив йому розбити чисельно переважаючого супротивника під Туртукаем, Римніку і, нарешті, під Ізмаїлом.

Жорстоко поплатилася Туреччина, так нерозважливо залучена Францією у війну з Росією. Війна незабаром ухвалила вкрай несприятливий для Туреччини оборот. Проте Росія вкрай нудьгувала штучно викликаної по підступам Франції війною з Туреччиною. Але так як остання вперто не погоджувалася визнати необхідної Росією незалежності кримських татар, то, витративши весь 1772 рік і частину 1773 року на переговори, знову довелося взятися за зброю.

В цей саме час і з'явився на театрі турецької війни Суворов. Передбачуваних війна зі Швецією виявилася дурницею. А тому Суворов енергійно взявся за здійснення давнього свого бажання - потрапити на турецький театр війни, що без зусиль вдалося йому з огляду на його бойової слави.

Представившись в Яссах головнокомандувачу дунайської армією графу Румянцеву, Суворов отримав призначення до дивізії генерал-поручика графа Салтикова, який дав йому в командування загін, що знаходиться під Негоештскім монастирем, куди і прибув 5 травня

Першими успіхами Суворова стали взяття фортеці Туртукай в 1773 році і розгром 40-тисячного корпусу у фортеці Козлуджи в 1774 році.

Незабаром після закінчення війни Суворов був направлений для окнчательного придушення повстання Пугачова, війська якого вже були розсіяні воєначальником Міхельсоном. Пугачов був виданий Суворову козацькою старшиною. Суворов ставився до Пугачова суворо і часом жорстоко.

Разом з Потьомкіним, Румянцевим і Каменським Суворов був притягнутий до реформування армії (після турецької війни) і почав писати «Науку перемагати», яку закінчив через 10 років. Тільки в 1790 році книга була допущена до друку (!).< p> У 1787 році почалася війна між Туреччиною та Росією через Кримського ханства. Союзником Росії виступила Австрія, яка надіслала на допомогу Російським 18-тисячний корпус принца Кобурга. Росії було не до війни. Вона була напередодні війни зі Швецією. З Польщею справи все більше ускладнювалися. З Пруссією були до краю натягнуті відносини. Це саме і мала на увазі Туреччина, діяльно готувалася до війни всі дні після кайнарджіского світу.

Командувати діючою армією, що називалася катеринославської, призначений був Потьомкін, колишній тепер вже фельдмаршалом. Інша ж армія, так звана українська, під командуванням фельдмаршала Румянцева, мала своїм призначенням охорону наших кордонів і спокою в Польщі, а також підтримання зв'язку між діючими арміями, нашою і австрійською, рушивши в 1787 році до турецьких кордонів. Самий же головний військовий район, так званий херсонес-Кінбурнській, було доручено Суворову

Щоб забезпечити постачання фортеці Очаків з моря, турки висадилися на Кінбурзької косі. Тут знаходився корпус А.В. Суворова. Він дав бій, і турецький десант був знищений.

Наступним успіхом росіян було взяття у 1788 році фортеці Очаків.

Тоді візир Юсуф-Паша вирішив розбити супротивників поодинці. Принц Кобург пішов на з'єднання з Суворовим. У Сент?? ре 1789 російські війська зробили неймовірний на ті часи кидок, подолавши 60 км за 28 годин, і, атакувавши Осман-бея під молдавської сільце Фокшани. Втративши 400 чоловік Суворов відтіснив турецьку армію.

Потьомкін прямо сказав Суворову, що справа в звичайному везіння, на що той відповів: «За везінням варто іноді і талант».

Юсуф-паша, прозваний «Дженерадзе», що означає «смерть», зосередив на р. Римник 100-тисячну армію. Атакований їм Кобург запросив допомоги. Вночі російські війська були підняті по тривозі. Суворов зачитав їм наказ: «Поспішність, терпіння, лад, хоробрість, сильна далека погоня».

Вранці 11 вересня з маршу 7-тисячний російський загін пішов на бій з супротивником. Юсуф-паша був примушений до відступу. Росіяни і австрійці втратили близько 500 вояків. Турки - 15 000 осіб.

За цей бій Суворов був представлений до звання фельдмаршала Австрійської імперії, а Катерина II присвоїла йому почесний титул графа Римникського.

Найбільшим успіхом Суворова було взяття неприступної фортеці Ізмаїл. Тут не просто фортеця взята, а винищена сильна, добірна ворожа армія чудово озброєна і сиділа в найміцніші кам'яних стінах, - винищена меншістю, гірше її збройним, якому можна було дістатися до армії тільки через прямовисні кам'яні стіни. Як же могло так статися? Чому?! Взагалі ізмаїльський штурм представляє абсолютно виняткове явище з незвичайним просто нелюдському наполегливості та люті турків. І вони були зламані, і падали тільки тому, що зустріли в російських військах найвищий ступінь духовного підйому підтримував весь час у них величезне напруження енергії і такий ступінь хоробрості, яка доходила навіть до повного заглушена почуття самозбереження.

Убитими в турків виявилося 26 тисяч чоловік; в полон взято 9 тисяч осіб, з яких на другий ж дня померло 2 тисячі. Пушек дісталося 265, прапорів 364; пороху 3 тисячі бочок; бойових запасів, продовольства і фуражу - величезна кількість; коней 10 тисяч голів. З боку російських вбито 4 тисячі і поранено 6 тисяч. Війська отримали величезну здобич, названу на донесенні Потьомкіна Катерині «надзвичайно» і обчислену більш ніж у мільйон рублів. Суворов ж , як звичайно, ні до чого з видобутку не торкнувся, відмовившись від усього, що йому пропонували і приносили. Недарма солдати з гордістю казали: «Наш Суворов у перемогах і у всьому з нами в паю, тільки не у видобутку».

Заламання Ізмаїла мало величезне політичне значення. Шлях російською на Балкани було відкрито. На турків напала невимовна паніка. Імператриця дивилася на падіння Ізмаїла, як на «річ, мало де в історії знаходиться». Подив і захоплення російського суспільства не було меж, що виразилося в довгому ряді творів російських поетів, починаючи з Державіна, на честь Суворова. Суворов став предметом загальної уваги і поваги як людина, що зробив Росії велику послугу, як чудовий герой і російський богатир

§ V. Наука перемагати

Протягом майже 50 років бойової діяльності А.В. Суворов не знав поразок. Кращі європейські армії були розгромлені російськими військами під командуванням великого полководця. Військове мистецтво Суворова за своїми масштабами і за своїм призначенням виходить далеко за національні рамки.

А.В. Суворов залишив багату теоретична спадщина у вигляді численних наказів, інструкцій, диспозицій (не кажучи вже про обширної листуванні). Серед літературної спадщини Суворова визначне місце безперечно належить «Науці перемагати».

Основи суворовської тактики з «Науці перемагати» укладено в трьох суворовських принципах: окомір, швидкість, натиск.

Окомір - «як у табір стати, як іти де атакувати, гнати і бити».

Швидкість - «ворог нас не чує, вважає нас за сто верст, а коли здалеку, то в двох і трьох стах і більше. Раптом ми на нього, як сніг на голову. Закрутиться у нього голова. Атакуй, з чим прийшов, чим Бог послав! »

Натиск - «нога ногу підкріплює, рука руку усиляющих. У стрілянину багато людей гине. У ворога ті ж руки, та російського багнета не знає. Гроші дороги, життя людське ще дорожче, а час найдорожче ».

Всі якості, несумісні з суворовськими вимогами до солдата і офіцера: безглуздість, безініціативність, острах відповідальності, байдужість, казенне відношення до справи і т. п., Суворов об'єднають в збірний тип «немогузнайкі». «Прокляття немогузнайку» Суворов вважав виразкою для армії, «ворогом більше богадільні».

Більш високі моральні якості російського солдата дали Суворову підстава для вироблення своєї «сміливою нападательной тактики». У свою чергу сама ця тактика дає величезну моральну перевагу нападаючому перед обороняється. «Наука перемагати» розкриває це моральне перевагу наступу.

Спираючись на національні почуття російського солдата, виховуючи в ньому свідомість військового обов'язку, Суворов прагнув виробити в підлеглих солдатів і офіцерів такі якості, як ініціатива, винахідливість, кмітливість, приватний почин. Широко відомо суворовське вислів: «Кожен воїн повинен розуміти свій маневр». «Наука перемагати» якраз і спрямована на виховання не муштрував автомата, а бійця, свідомо виконує бойову роботу. Суворов розтлумачує солдатам, в якому випадку і чому застосовувати той чи інший маневр, в яких випадках діяти у тому чи іншому бойовому порядку - лінією, каре, колоною.

Мова «Науки перемагати» - образний, влучний, чесна російська народна мова - цілком відповідає завданню і духу цього чудового твору А.В. Суворова.

«Наука перемагати» є глибоко патріотичним твором. Вона сповнена віри в творчі сили простих людей, в їх здатність долати будь-які труднощі, в їх відданість Батьківщині.

Відомі й інші літературні твори Суворова. Два його праці, так звані «Розмови в царстві мертвих» (улюблена форма того часу), поміщені в 1756 році в першому російському журналі, що видавався при Академії наук, під назвою «Щомісячні твори» в «Товаристві любителів російської словесності» при кадетському корпусі, де автору, звичайно, довелося витримати цілий диспут.

Любов до читання поєднувалася в Суворова з поетичним талантом. Він якось сказав про себе: «Не будь я військовим, я б був поетом». Але Суворов все одно все життя залишався майстром образного і живого слова. Навіть у реляціях про битви видно його неабиякий письменницький талант. Що ж до афоризмів, влучних висловів, то тут Суворов, мабуть, не перевершений досі ні одним поетом.

Здивувати - перемогти!

Чим більше зручності, тим менше хоробрості.

Бий, але не одбивайся.

Військо ненавчену, що шабля неотточенная.

Чи не бродити по-курячому, але ходити по-оленя.

Противник відтіснений - невдача, противник вигублений, узятий в полон - удача.

Недорубані ліс знову виростає. (О розсіяному противника).

Кошторис біжить від шаблі і багнета хороброго.

 у хвилини гніву або, навпаки, радості Суворов висловлював свої почуття віршами-експромтами. Так, осуджуючи нерішучість свого начальника Потьомкіна, зволікати з штурмом Очакова, він іронічно сказав про нього:

 на камінчики сиджу,

 Очаків я дивлюся.

 битви при Нови Суворов прийшов у відведений йому будинок і побачив, що секретар вже тримає перо і папір, щоб писати переможне донесення.

 - І слава бою!

 будь моєю трубою! -

вигукнув Суворов.

§ VI. Посилання

Після смерті Катерини II на російський престол вступив Павло I. Безпридельно деспотичний імператор був затятим прихильником Пруссії і її військових порядків. Ще будучи спадкоємцем престолу, він перетворив свою резиденцію Гатчину у військовий табір з суворою дисципліною, плацпарадамі, шагістікой та іншими особливостями прусської військової школи. У російській армії він ввів прусські військові статути, мундири, буклі і коси з клоччя, посипані борошном. Найменший відступ від правил спричиняло за собою покарання палицями. Солдатські навчання перетворилися на справжні катування.

 Прусський статут, пруські військові правила були придумані Фрідріхом Великим. У той час в Пруссії, як і у всій Західній Європі, армія була найманою. У ній за гроші служили іноземні солдати. Фрідріх брав на довічну службу також ремісників і селян, а коли доводилося туго, зараховував у війська засуджених, і ті відбували покарання не у в'язниці, а в армії. Фрідріх запровадив жорстоку муштру, тілесні покарання і домігся, що солдат боявся палиці капрала більше, ніж ворога. «Від офіцера до останнього рядового ніхто не повинен міркувати», - сказав той воєначальник.

Пруссія муштра, пруські мундири, Прусське відношення до солдата, як до «механізму, артикулом передбаченому» не потрібні були російської армії. Суворов довіряв своєму солдатові, знав, що солдат до кінця виконає обов'язок перед батьківщиною. Тому полководець не боявся вчити армію самостійності, ініціативи. «Я велю вправо (йти), а має вліво - мене не слухати. Отож я сказав вперед, ти бачиш (що не можна) ... не йди вперед ». Як це далеко від слів прусського короля про заборону міркувати!

На одному з парадів Павло побачив на Суворове до цих пір не смененную стару російську форму і закричав:

Замінити! Негайно! Наказую!

Пудра - не порох, буклі - не гармати, коса - не тесак, а я не німець, ваша величність, а природний русак! - Відповів Суворов і поїхав з параду.

Павло розгнівався і відправив впертого старого на заслання в село Кончанське.

Суворов провів в опалі 2 роки, але почалася нова війна. І не було в Росії іншого Суворова. Довелося імператорові скасувати свій указ. Худим, змученому фізично, хворобливим з'явився Суворов до Петербурга після вимушеного дворічного перебування в Кончанське. Але дух його був ясний і бадьорий, як ніколи.

§ VII. Останній похід

Високі альпійські гірки. Тут круті урвища і глибокі прірви. Тут неприступні скелі і шумні водоспади. Тут вершини покриті снігом і дмуть суворі, жахливі вітри.

Через Альпійські гори, через прірви і стремнини вів в останній похід своїх чудо-богатирів Суворов

У півтора місяця вся північна Італія була очищена від ворога, в руках якого залишилися там тільки фортеці Мантуя і Коні. З приводу цього успіху государ писав Суворову на початку червня:

«Перший раз ви повідомили нас про одну перемогу, в іншій про три, а тепер прислали реєстр взятих містах і фортець. Перемога передує вам всеместно, і слава споруджує із самої Італії пам'ятник вічний подвигам вашим. Звільніть її від ярма несамовитих руйнівний, а в мене за це відплата для вас готове. Вибачте, Бог з вами ».

Проте становище Суворова було надзвичайно важко й небезпечно. Природний хід військових операцій поставив його між двома численними ворожими арміями: з півночі-Моро, з півдня - Макдональда. Кожна з цих армій окремо була численною суворовської. Значить загрожувала роздавленим і знищеним. Розгадавши плани противника, Суворов велика небезпека бути трохи більше ніж за добу скоїв 50-кілометровий марш-кидок назустріч французам, майже оточили австрійську дивізію. Несподівана поява російських викликало замішання французів, а штикова атака відкинула їх. Французька армія закріпилася на річці Треббіі. Триденне запеклий бій закінчилося рішучою перемогою Суворова, французи відступили. Уряду Франції змінило командування своїх військ в Італії, наказавши розбити Суворова. Бій розгортався у міста Нові. Суворов і на цей раз завдав тяжкої поразки супротивнику. Він писав: «Ворог був всюди перекинуть; замішання його в центрі і на лівому крилі було понад будь-якого виразу; він був вигнаний з вигідної своєї позиції, втратив свою артилерію і звернений у втечу».

Перемога при Нови здивувала всю Європу, надала імені Суворова ще більший блиск, зробила його всесвітня знаменитістю, предметом загального подиву і навіть благоговіння всій антиреволюційних Європи. Сардська король Карл-Еммануїл, наприклад, зробив Суворова «великим маршалом пьемонтського військ і грандом королівства, з спадковим титулом принца і кузена короля». Турин підніс Суворову золоту шпагу, обсипана дорогоцінними каменями, з подячною написом. Асті, де оселився Суворов і провів три тижні після остаточного розгрому французів при Нови, зробилося до певної міри місцем паломництва. Туди були не тільки мандрівники, але й люди, навмисне прибули, щоб поглянути на непереможного полководця, поговорити з ним, потиснути йому руку.

Австрія більше всіх була зобов'язана Суворову - і ігнорувала його заслуги. Навіть і для кричущої перемоги при Нови не було винятку. Віденський кабінет не тільки поставився до неї із своєю удаваною холодністю, але зробив навіть і обурливу зухвалість, пославши Суворову «наказ», в якому доводилася «безцільність» перемоги при Нові. Це зроблено з метою образити Суворова, щоб швидше позбутися від нього, тому що його присутність заважало захоплення чужих земель. У цих видах Австрія «підстроїла» угоду союзників, щоб в Італії залишалися тільки австрійські війська, російські ж перейшли б до Швейцарії. Намагаючись якомога швидше заховати російську армію до Швейцарії, австрійці, разом з тим, обставили її такою системою віроломства і зради, яка прирекла армію на найжахливіші лиха у весь час її перебування в Швейцарії.

Згідно, наприклад, нового розподілу союзних військ, до Швейцарії, раніше прибуття туди військ Суворова, повинен був набути корпус Римського-Корсакова (близько 30 тисяч чоловік). Знаходилися ж у Швейцарії австрійські війська під начальством ерц-герцога Карла зобов'язані були зовсім очистити Швейцарії від французів і ні в якому разі не йти з країни до повного збору російських військ призначених до Швейцарії. Але австрійці провели в Швейцарії весь час в бездіяльності. Ледве ж встиг вступити корпус Корсакова як віденський кабінет наказав ерц-герцога негайно вивести свої війська з Швейцарії, залишивши, таким чином, російська корпус у безпорадному становищі перед ворожої армією близько 80 тисяч чоловік

Війська Суворова отримали можливість відправитися 31 серпня в Швейцарію до С.-Готард. Вони йшли без нічого, хоч увесь їх тяжкості були відправлені кружним шляхом до певних пунктів. Але, цілком несподівано, з'явилося дуже серйозне ускладнення з вини австрійців. Готуючись до виступу з Італії, Суворов просив австрійське інтендантство забезпечити російські війська мулами для гірського проходу, так як їх було достаток у австрійців. Давши мулів тільки під гірську артилерію, інтендантські відомство запевнило, що їм вже зроблені належні розпорядження, і мули чекатимуть росіян у Белінцоне. Призначивши атаку С.-Готард на 8 вересня, Суворов мав намір бути на місці 6 вересня. Але, прибувши форсованим маршем в Таверна 4 вересня, він був вкрай ображений і вражений звісткою, що замість очікуваних 1430 мулів - жодного ... Нарешті прийшло кілька сот мулів, але й ті були законтрактовані тільки до Белінцони, так що їх довелося переконтрактовать на весь похід, тобто платити стільки, скільки побажають погоничі. Потім ще додалося кілька сот мулів. В дорогу можна було рушити тільки вранці 10 вересня, тобто на два дні пізніше терміну, призначеного для атаки С.-Готард. Втрата ж кожної години болісно озивалася в душі Суворова, болісно тремтіло за долю військ, що потрапили через непорозуміння до Швейцарії завчасно. Тим часом і весь подальший його шлях являв собою суцільне перешкоду самій крайній мірі, до того ж знову-таки цілком з вини австрійців.

У середині вересня 1799 російські досягли С.-Готард і рішуче атакували французів Частина суворовських військ в обхід позицій ворога повів П.І. Багатіон. Дружний натиск збив французів з перевалу, і вони поспішно настали. При цьому французи намагалися зруйнувати міст через гірську річку, що висів над страшною прірвою і тому отримав назву Чортова моста. Настав один з найбільш драматичних моментів швейцарського походу.

Суворов наказав під вогнем ворога відновити зруйнований проліт мосту. У справу пішли колоди і дошки що стояв неподалік сараю. Знову російські рушили вперед, подолавши і цю перешкоду. А далі знову громади гір, стрімкі обмерзлі скелі, вузькі стежки і багато разів перевершує противник, в будь-який момент готовий завдати удару. Вичерпалися убогі запаси продовольства, став відчуватися брак патронів. Але Суворов, показуючи особистий приклад мужності і самовідданості, вів свої війська на прорив. Пізніше він мав всі підстави сказати: «Р?? сскій багнет прорвався крізь Альпи ».

Коли, подолавши черговий гірський перехід, Суворов привів свої війська в Муттенскую долину, стало відомо, що корпус Римського-Корсакова і австрійські частини розбиті і відступили. Йти на з'єднання було ні з ким. Нависла загроза оточення суворовських військ. На військовій раді Суворов запропонував пробитися або загинути: «Йти тому ганебно: ніколи ще не відступав я ... Допомоги нам чекати не від кого. Ми на краю загибелі ... Тепер залишається надія .. на хоробрість і самовідданість моїх військ. Ми - росіяни! »Два дні кипіло запеклий бій. Всі атаки французів були відбиті. Росіяни самі перейшли в наступ і звернули ворога у втечу.

Треба було здолати важкодоступний хребет Панікс. Наступили холоду, пронизливий вітер, глибокий сніг до крайності ускладнювали пересування військ. Деручись по гірських кручах, суворовські солдати йшли вперед, відбиваючи атаки французів. Уміло і хоробро діяв загін П.І. Багратіона, що прикривав головні сили.

Нарешті Суворов спустився в долину верхнього Рейну. Швейцарський похід закінчився

Наприкінці 1799 ПавелI, обурений своекристной політикою Англії і Австрії, уклав союз з Францією. Російські війська рушили на батьківщину.

Загалом же підсумку, таким чином, весь багатостраждальний шлях росіян через Швейцарію - славний переможний Шлях, нечуваний в історії, що заслуговує тим більшої уваги, що абсолютно все, починаючи з природи і закінчуючи людьми, було проти армії Суворова, не сприяв їй. Незважаючи на явну протиприродність умов цієї кампанії, Суворов втратив з усього складу армії лише третю частину її, тобто стільки, скільки забирає іноді одна битва. Таким чином, хоча Суворов не досяг тієї мети, що малася на увазі при його відправленні на театр війни, але він досяг дечого навіть більшого. Обставини склалися так, що він повинен був загинути разом з усією руською арміею; а тим часом, він врятував її за обставин абсолютно безнадійних, - врятував саме як непереможну армію в усі час цієї нечувано тяжке і нечувано ж славної кампанії ... Це - вінець його військового дарування, блискуче підтвердження всій його військової теорії

 цей час Павло ставився до нього уважно і милостиво. У Петербурзі ж готувався тріумф на честь генералісимуса про що звістка до звістки неслася в Кобрин. Для Суворова були відведені кімнати в Зимовому палаці. У Гатчині повинен зустріти його флігель-ад'ютант з листом від государя. Придворні карети надсилаються до Нарви. Війська вибудувати шпалерами по обидва боки вулиць і далеко за заставою столиці. Вони мають зустріти генералісимуса барабанним боєм, криками «ура», гарматної стріляниною, при дзвін. Увечері - ілюмінація всій столиці.

Однко, Суворова чекав жорстокий удар. При паролі 20 березня 1800 було оголошено в Петербурзі повеління:

«Всупереч височайше виданого статуту, генералісимус князь Суворов мав при своєму корпусі, за старим звичаєм, неодмінного чергового генерала, що і дається на зауваження всієї армії».

«

Пан генералісимус, князю