Вступ.

Над пошуками розв'язання так званої української справи-проблемивідновлення і побудови української державності працювало чимало поколіньукраїнців. ЇЇ започаткували ше кіріломефодіївці й розвинули М. Драгоманов,
М. Грушевський, В. Липинський, Ю. Бачинський, І. Франко, Д. Донцов та ін.
Наприклад, М. Драгоманов бачив Україну як автономну державну одиницю ускладі демократичної Росії. М. Грушевський аж до IV Універсалу Центральної
Ради (1918 р.) Розглядав Україну як Федеральну частину знову ж такидемократичної російської держави. С. Рудніцькіїй вже у перших своїх працяхстояв на позиціях самостійніцтва. Чи не автономія, не федеративна частинаіншої держави, а самостійна незалежна, суверенна держава Європи - такоюуявляв собі учений Україну. "Для всіх українців, - писав він,-державнасамостійність України повинна бути єдиною кінцевою метою ".

Якщо ж підрахувати хоча б приблизно роки нашої волі й неволі, то майже
500 років українці у різних формах мали державність, і тільки 350 роківбули її позбавлені. Щонайменше чотири рази в просторі і часі народжуваласяукраїнська держава. ЇЇ перша літописна історія творилася в IХ-ХІVст. натеренах від Карпат до Дону, від Балтійського до Чорного морів під назвою
Київської та Галицько-Волинської Русі. У XVII ст. піднялася друга
Українська держава - козацько-гетьманська. Але цю незавершене будовупідступно і немилосердно руйнують Річ Посполита, Російська, Османська, апізніше й Австро-Угорська імперії, щоб знищити навіть згадку проукраїнську державність. Проте вбити національну ідею в народі, в історіїякого незалежність стала реальністю, було неможливо.

Початок XX століття подарував Україні шанс у справі відродженняукраїнської державності.

Національно-визвольний рух, який відновився у середині XIX ст.,вибухнув у березні 1917 року українською революцією. Трагічними для
України були перші роки революційного державотворення. Внаслідок цілогоряду помилок не вдалося втілити в життя ідею незалежності України. Аледосвід Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, ЗУНР, УСРР послугувавмайбутньому України, поповнив скарбницю її державотворчого досвіду.

Складною і суперечливою була історія держави радянської України.
Юридичне закріплення позитивних наслідків революції і формальних ознакукраїнської державності поєднувалося з встановленням керівної і пануючоїролі більшовицької партії, нетерпимості до політичного інакомислення,застосуванням жорстоких репресивних методів політичної боротьби.

У роки другої світової війни Східна Галичина, Північна Буковина і
Закарпаття були возз'єднані з Українською РСР. Здійснідася споконвічнамрія українського народу - зібрання всіх земель у єдиній державі. Проте
УРСР у складі СРСР, незважаючи на проголошену і закріплену в Конституції
СРСР та Конституції УРСР суверенність, залишалася економічно, політично іідеодогічно залежною від Москви.

Тільки після прийняття 24 серпня 1991 року Акта проголошеннянезалежності України перед українським народом відкрилися можливостістворення власної демократичної державності.

I. Античні міста-держави Північного Причорномор'я.

Складовою частиною античного світу були грецькі міста-держави
Північного Причорномор'я, що виникли на території сучасної України. Вонимали безпосередній вплив на счіднослов'янські племена, які пізнішеутворили Давньоруська держава.

Античні міста і поселення зосереджувалися в таких основних районах:
Боспор Кімерійській з найбільшими містами Пантікапеєм, Гермессою,
Торгіпнією та Феодосією; узберіжжя Дніпровсько-Бузького та Березанськийлиманів з найвизначнішим центром Олбвією; Південний Крим з основнимцентром Херсонесом.

Розглянемо особливості внутрішньої будови причорноморських міст-держав:
Ольвії, Херсонесу і Боспорської держави.

Ольвію заснували у другій половині VII ст. до н. е. вихідці з Іонії.
Найбільшого розквіту Ольвія досягла в V - першій половині IV ст. до н. тобто
Місто було незалежною республікою, правили ним народне віче і сенат.
Народне віче, в якому юридично могли брати учас усі повноправнігромадянина, займалося зовнішньою політикою, обороною держави; видавализакони про грошовий обіг, вирішувало питання про забезпечення населенняпродовольством у неврожайні роки. До функцій сенату входило попереднєобговорення всіх найважливіших питань державного життя, після цього ціпитання виносилися на розгляд народного віча.

Виконавчу владу в Ольвії мали так звані архонт і стратиги, якіобиралися народними зборами на один рік.

Іншим осередком цивілізації в Північному Причорномор'ї було західнеузберіжжя Криму з найбільшим містом Херсонесом Таврійським. За державнимладом Херсонес на ранніх етапах історичного розвитку був типовимрабовласницьких демократичним полісом, а згодом набув деяких риселліністичної централізованої держави. Верховні органи - народні збори ісенат вирішували питання внутрішнього життя і зовнішньої політики.

Локальне особливістю Херсонесу серед держав Північного Причорномор'ябула наявність службової особи, яку називали царем. Цар був особою, ім'ямякої при датуванні державних документів називався рік. Цим, а такожрелігійними справами й обмежувалися функції царя. Виконавчу владуздійснювали різноманітні колегії.

Однією з рабовласницьких держав Причорномор'я була Боспорське держава.
Вважають, що вона виникла близько 480 р.. до н. е. На першому етапііснування Боспорської держави всі міста, що увійшли до неї, зберігалимісцеве самоврядування і певну самостійність, зокрема у розв'язаннівнутрішніх справ. Зовнішньополітичні, воєнні та інші важливі питанняперебували, ймовірно, під контролем голови держави. Численні функціївиконавчої влади доручалось придворній знаті з родичів і наближених осіб.
Полісні форми управління - народні збори, рада, магістратури згодом булиобмежені, що втратили реальне значення. За римських часів Боспор становиввасальну державу.

Отже, засновані у Північному Причорномор'ї міста-держави на першихетапах свого існування мали суспільну організацію, подібну до грецькихполісів того часу. "В процесі розвитку міст виявилися загальні економічнізакономірності становлення античного суспільства. Це були державикласового рабовласницького суспільства, які в своєму розвитку прямувалитим же шляхом, який колись пройшли грецькі міста. "[1]

II. Державні утворення кочових народів на території України.

З VII ст. до н. е. сучасну територію українських степів заселялиіранські племена - спершу скіфи, потім сорматі, алани, роксолани та ін.

Скіфи - давній народ, що в VII - III ст. до н. тобто заселяв Північне
Причорномор'я. У VI - V ст. до н. е. вони створили велику державу від
Дністра до Дону. На ранніх етапах своєї історії скіфи становили союзплемен, куди входили три племінні підрозділи, кожен з яких мав власнутериторію і перебував під владою свого вождя.

У скіфів існувало рабство, чисельність рабів поповнювалась за рахунокполонених. Також у них була деспотична царська влада. Царі виконувалисудові, а частково і жрецькі функції. Однак кандидатура царя і йогонаступників затверджувалася народними зборами. Вони, а також Радастарійшин і племінних вождів розв'язували важливі державні питання.

Територія держави поділялася на номінаціях, що ймовірно були племіннимитериторіями, які населяли різні кочові й осілі скіфські та інші племена.
Правова система грунтувалася головним чином на звичаях, рішеннях народнихзборів, а також постанов царів. Наприкінці II - початку III ст. н. тобто
Скіфія як політичне об'єднання перестала існувати.

У II - IV ст. на півдні Укрвїні проживали германські готи. Вониприйняли християнство. Здійснювали походи на Балканський півострів та Малу
Азію. Проіснувала держава готів до 375 р.. Наприкінці IV ст. відкривсявільний шлях на південь для предків слов'ян.

Надзвичайно швидко слов'яни почали завойовувати південь України. До VIст. вони розселили майже на всій території сучасної України. Давніхслов'ян, які заселяли західну частину території, іменувалі словенами, атих, котрі жили на сході, тобто на території сучасної України - антами.

Громадський лад антів, як і всіх слов'ян, греки називали демократією.
Але це не була демократія грецького типу. Влада у державі антів належалаталановитим полководцем чи князям, авторитет яких був визнаний народом.
Антські князі мали при собі раду племінних старшин, а при розв'язаннінайважливіших питань скликали віче усіх антів.

Проїснувала держава антів близько трьох століть - від кінця IV допочатку VII ст. Це була могутня держава, яку можна вважати прослов'янськоюі попередницю наступної украінської держави - Київської Русі.

III. Формування давньоруської держави - Київської Русі.

З кінця IX ст. Руська земля стала центром, політичним і територіальнимядром утворення єдиної держави східних слов'ян, що закріпила за собоюназву Русь. У процесі формування класового суспільства східні слов'яниперейшли від первіснообщинного ладу до феодального, обмінувшірабовласницьких.

Утворення Київської держави супроводжувалось формуванням феодальногоправа. Уже з X ст. з'являється князівське законодавство. Особливе значеннямають статути князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, які внесливажливі нововведення у фінансове, сімейне і кримінальне право.

Законодавство у Київській Русі мало достатньо розвинену системуцивільно-правових норм. У статтях Руської Правди [2] йшлося провстановлення права власності не тільки на землю й угіддя, а й на рухомемайно.

розвиненим було зобов'язальне право. Відомі такі види договорів:купівля - продаж, позика, поклажа, особисте наймання тощо. Найповнішеврегульований договір позики.

Спадкове право характеризується відверто класовим підходом законодавця.
Так, у бояр і дружінніків спадкувати могли і сини, і дочки, а у смердівпри відсутньості синів майно вважалося віморочнім і переходило до князя.

Сімейне право розвивалося у Київській Русі відповідно до канонічнихправил. З прийняттям християнства встановилися такі принципи сімейногоправа - моногамія, утрудненість розлучення, безправність позашлюбнийдітей, суворі покарання за позашлюбні зв'язки.

Багато уваги приділялося кримінальному праву. За Руською Правдою,поняття злочину трактувалося як "обида", незалежно від того, чи було цепонесення матеріальної, фізичної або моральної шкоди. Особливо тяжкимзлочином вважалося посягання на князівську владу, яке проявлялосяпередусім у повстаннях. Велику увагу приділяли майновим злочинам:крадіжкам, підпалові, пошкодженню рухомого майна.

Руська Правда не знала вікового обмеження кріміналбноївідповідальності, не знала також поняття лсудності, але їй було відомепоняття співучасті. Щоправда, проблема співучасті розв'язували просто:всі співучасники злочину відповідали порівну, розподіл функцій між ними непередбачався.

Київська держава не була чітко централізована. За формою вона вважаласяранньофеодальних монархією і грунтувалася на принципі сюзеренітету -васалітету. Хоча київські князі були головними, але між ними і місцевимикнязями укладалися міжкнязівські договори, так звані хрестоцілувальніграмоти.

Очолював державу великий князь. Йому належала верховна законодавчавлада. Великий князь зосереджував і виконавчу владу. Будучи главоюадміністрації, він виконував функції воєначальника. Право спадкуванняпрестолу, що раніше передавалося за принципом "старшинства", було заміненопринципом "отчину", тобто передачі старшому синові. Порядок переходукнязівської влади у спадщину не визначався жодними нормами.

Діяльність князя скеровувалася радою бояр. Щоправда, вона юридично небула оформлена, але мала вплив ня князя. До ради входили наймогутнішіфеодали-землевласники, а також представники вищого духовенства. Князьразом з ними обговорював питання оголошення війни, укладення миру,встановлення союзів з іншими державами. У галузі внутрішньої політикидіяльність ради виражалося в обговоренні та виданні нових законів. Окрімцього рада виконувала судові функції, брала участь у розв'язаннівійськових, адміністративних, фінансових та інших питань.

Правлячий князь у випадку необхідності скликав збори міського населення
- Віча. Воно розглядало питання війни і миру, обирало або усувавпредставників адміністративного, судового та військового управління тощо.
Інколи у Київській державі скликали феодальні з'їзди, що розв'язувалиміжкнязівські суперечки і деякі інші важливі питання (наприклад Любецькийз'їзд 1097 р. .).

У період існування Київської держави існували дві системи управління.
Перша з них - десяткового - випливало з військової організації. Тисячавтратила реальний математичний зміст і стала територіальним поняттям --округом, який очолював тісяцькій. Він був керівником військових силокругу, здійснював поліцейську, судову і фінансову владу. Тисячіподілялися на сотні на чолі з Сотський, що виконували фінансово -адміністративні та судові функції.

Другою системою управління була двірцево-вотчина. Вона утворилася надворі князя. До її складу входили люди, які стали виконувати дорученнякнязя, що мали загальнодержавне значення і не належали до їхніхбезпосередніх обов'язків при дворі.

На місця посилалися представники центральної влади - намісники іволостелі. Вони відали адміністративними і судовими справами. Селамиуправляли старости, що обиралися їх жителями.

Суд у Київській державі не відокремлювався від адміністрації. Суддеюнасамперед ставав князь котрий важливі справи розв'язував спільно зісвоїми боярами.

Отже, Київська Русь була однією із могутніх держав середньовічної
Європи. Високий авторитет Київської Русі у тогочасному світі закріплювавсяматрімоніальнімі тісними зв'язками київських князів з багатьма зарубіжнимидворами. Після смерті Ярослава держава була поділена на 6 частин. Цепризвело до розладу Київської держави у 30-40-х роках XII ст.

IV. Суспільно-політичний лад Галицько-Волинського князівства.

Особливістю суспільного ладу Галицько-Волинського князівства було те,що в ньому утворилася чисельні група боярства, яке зосереджувала майже всіземельні володіння. Але процес їх утврорення відбувався не всюди однаковоі рівномірно. У Галичині їх розширення віпереджувало створення князівськогодомену. На Волині, навпаки, разом з Боярським розвивалося князівськедоменіальне землеволодіння. Пояснюється це тим, що якраз у Галичині,раніше ніж на Волині, визріли економічні та політичні передумовиприскореного зростання великого феодального землеволодіння. Князівськийдомен почав становлення тоді, коли переважну більшість общинних земельзахопили бояри і для князівських володінь площа вільних земель булаобмежена.

Найважливішу роль серед феодалів Галицько-Волинського князівствавідігравало старе галицьке боярство - "мужі галицькі". Вони булиекономічно і політично могутньою групою пануючого класу. Вже у XII ст.
"Мужі галицькі" виступили проти будь-яких спроб обмеження їхніх прав накористь князівської влади і зростаючих міст. Тільки за допомогою каральнихзаходів князь Роман зумів ослабити позиції місцевої земельноїаристократії.

До пануючої верстви Галицько-Волинської держави належало і вищедуховенство - архієпіскопі, єпископи, ігумени монастирів та інші. Нерідковони, так само як князі та бояри захоплювали общінні землі, а селянобертали на монастирських або феодально залежних людей.

Процес утворення великого земельного володіння і формування класуфеодалів супроводжувався посиленням феодальної залежності селян і появоюфеодальної ренти. Відробіткова рента в XI - XII ст. поступово зміниласяпродуктовою. Розміри феодальних повинностей самочинно встановлювалифеодали.

Особливістю державного ладу у Галицько-Волинському князівстві було те,що тривалий час воно не поділялося на уділі. Після смерті Данилакнязівство розпалося на Галицьку і Волинську землі, а відтак кожна з них усвою чергу почали роздрібнюватіся. Особливістю було і те, що влада по сутізнаходилася у руках великого боярства. Оскільки галицько-волинські князіне мали широкої економічної та соціальної основи, їх влада була нетривка.
Незважаючи на систему васальної залежності, за якою складалися взаєминикнязівського дому, кожне князівське володіння політично було значною міроюсамостійним.

Галицько-волинські князі мали достатньо широкі адміністративні,військові, судові та законодавчі повноваження. Зокрема, вони призначалипосадових осіб у містах і волостях, наділяючи їх земельними володіннями заумови служби, формально були головнокомандуючим всіх збройних сил.
Натомість кожен боярин мав своє військове ополчення, а оскільки полкигалицьких бояр часто були більш вільнодумнімі, ніж князівські, то вони увипадку розбіжностей могли сперичатися з князем шляхом військової сили.
Верховна судова влада князів при суперечці з боярами переходила добоярської верхівки.

Бояри здійснювали владу за допомогою ради, до якої входили найбільшіземлевласники, єпископи та особи, котрі обіймали вищі державні посади.
Склад, права, компетенція ради не були точно визначені. Боярська радаскликала, як правило, за ініціативою самого боярства. Князь не мав праваскликати раду за власним бажанням, не міг видавати жодного державного актубез згоди боярської влади. Рада, не будучі формально вищим органом влади,фактично управляла державою. Їй фактично підпорядковувався весь державнийапарат управління.

Інколи, у випадку надзвичайних обставин, галицько-волинські князі зметою зміцнення влади скликали віче. Однак воно не було постійно діючим іне мало такого значення, як у Новгороді. У ньому могло брати участь всінаселення, проте вирішальну роль виконувала верхівка феодалів.

На князівському дворі знаходилися особливі урядовці, які виконувалирізні господарські та адміністративні доречення. Провідне місце серед нихналежало двірському або Дворецький, котрий заступав князя в управлінні,війську, суді.

Незважаючи на героїчний опір населення, у 1348 р. польські феодализахопили Галицьку землю, а в 1377 р.. - Частину Західної Волині. Литовськіфеодали оволоділи більшою частиною Волині: Володимиром, Луцьком, Кременцемта іншими містами. З того часу припинила своє існування українськадержавність княжих часів. Західноукраїнські землі підпали під владучужоземних правителів.

V. Становлення Запорізької Січі як держави українського народу.

Наприкінці XV ст. з'являється нова соціальна сила - козацтво. Воностворило свою військово-політичну організацію - Запорізьку Січ, з іменемякої пов'язане відродження української державності. Виникненняукраїнського козацтва є наслідком принаймні двох основних факторів. Перший
- Зростання визиску феодалів та міської верхівки Польсько-Литовськоїдержави, що змушувала селян і міську бідноту втікати на менш заселенімісця, начастіше до "запорогів", тобто берегів Дніпра нище порогів.

Другий фактор агресія Османської імперії, яка становила смертельнунебезпеку для України в XV - XVII ст. Воно особливо посилюється з 1475 р..,коли османи завоювали й перетворили у васала Кримське Ханство.

Переважну більшість козаків становили колишні українські селяни, міськабіднота, хоча не можна ігнорувати, зокрема на початку існування козацтва,представників інших класів і станів, наприклад, української православноїшляхти.

Джерела дають підставу вважати першою з відомих січей Хортицьке, тобтоту, яка існувала 1553-1557 рр.. На найбільшому Дніпровському острові
Хортиці. Хортицьке Січ була створена за активною участю гетьманазапорожців князя Дмитра Вішнівецького.

Виникла Запорізька Січ як військово-політичне утворення у Середньому
Подніпров'ї з оригінальним адміністративно-територіальним устроєм. Тут буві військовий і територіальний поділ. У військовому плані Січ та військоподілялося на 38 куренів, а тераторіально на 5-8 паланок. Вищим органомвлади, органом самоврядування була військова рада, яка розглядаланайважливіші питання. Ради скликав у строго визначений час, зокрема 1січня і 1 жовтня, але на вимогу і за рішенням козацтва допускалосяскликання рад і в інший час. До компетенції ради належали питання війни імиру, військових походів, покарання злочинів, щорічних перерозподілівземель між куренями, виборів всіх службових осіб Січі тощо. Радискликали також у куренях і паланках.

У Запорізькій Січі існувала оригінальна система органів управліннятрьох ступенів: 1) військові начальники - кошовий отаман, військовийсуддя, військовий осавул, військовий писар, курінний отаман; 2) військовічиновники - булавничий, хорунжий, бунчужний, Довбиш, Пушкар, гармаш,Товмач, Шафар, канцеляристи; 3) похідні та паланкові начальники --полковник, писар, осавул.

Вся військова старшина обиралася військовою радою 1 січня на рік.
Розподіл обов'язків між старшиною чітко регламентувався. Так кошовийотаман наділявся вищою військовою, адміністративною, судовою і духовноювладою, але водночас ніколи не був необмеженим диктатором. Його владуобмежували три обставини: щорічний звіт перед військовою радою після збігустроку обрання, річний строк перебування на посаді, а також сама військоварада, яка будь-коли могла зажадати звіту отамана. Другою особою післякошового був військовий суддя. Крім виконання основних функцій, вінзаступав кошового отамана, був скарбник і начальником артилерії.

Великі обов'язки покладалися на військового писаря. Він надсилаврозпорядження та накази на місця, вів розрахунки, пріймамв листи, щонадходили на ім'я коша.

Військовий осавул спостерігав за додержанням козаками порядку на всійтериторії, стежив за виконанням судових рішень кошового отамана івійськової ради, проводив дазнання за вчиненими злочинами, приймав тарозподіляв хлібну та грошову платню між козаками, займався захистомінтересів війська на прикордонних лініях. За військовими старшинами стояликурінні отамани. Куріній отаман віконунвав роль інтенданта, забезпечувавсвій курінь усім необхідним. Курені були одночасно військовими одиницями,з яких і складалося запорізьке "товариство". Допоміжні функції привійськовій старшині виконували військові чиновники.

За військовою старшиною йшла старшина похідна і Паланкова. Вона стоялаза рангом вище військових чиновників, але навідміну від них, діяла замежами Січі у своїх паланках. Похідну старшину становили полковники,осавул і писар, які у воєнний час охороняли передові рубежі Січі. Похіднийполковник був начальником певної частини війська, декількох загонівкозаків.

До паланкової старшини належали полковник, осавул, писар, підосавул,підпісарій. Їх влада поширювалася на всю паланку, тобто на козаків, якіпроживали за межами Січі у слободах і зімівніках. Усі представникипаланкової адміністрації обиралися на рік. Влада паланковою полковникабула достатньо широкою: у своєму районі він фактично виконував ролькошового отамана.

"Організація козацького самоврядування Запорізької Січі дає підствавістверджувати, що так закладалися основи нової української державності;адже вся система органів військово-адміністративної влади мала змогувиконувати і забезпечувати внутрішні і зовнішні функції, властивідержавній владі. "[3]

неординарним у Запорізькій Січі був і такий важливий інструментвійськово-адміністративної влади, як правова система. Якщо загалом натериторії України на той час діяли різноманітні джерела права (Руськаправда, Литовські статути, канонічне та Магдебурське право), то у
Запорізькій Січі основне значення мало Звичаєве козацьке право --сукупність правових звичаїв, що утвердилися у сфері козацьких суспільнихвідносин. Система звичаєвого козацького права складалася саме в XV --середині XVII ст. і закріплювала військово-адміністративну організаціюкозацтва, діяльність судових органів, види злочинів і покарань.

Козацтво збагатило суспільно-політичні функції української державностіще одним елементом - озганізаційною структурою у формі полків. Той факт,що вона була узаконена "Ординацією війська Запорозького реєстрового" [4],прийнятою Варшавським сеймом 1638 р.., не применшує значення правотворчостікозацтва.

Дух козацтва охопив найрізноманітніші сфери життя і значною міроюзумовив тенденції розвитку й утвердження на українських землях державнихорганів управління.

VI. Державність України в період Богдана Хмельницького та після його смерті.

Національно-визвольна війна почалася з повстання козаків під проводомсотника Б. Хмельницького. Після розгрому польських військ під Жовтими
Водами та Корсунем повстання охопило Поділля та Волинь, а у вересні 1648р. і Галичину. Скориставшись перемогами Б. Хмельницький, який ставгетьманом, поставив вимоги перед польським урядом про амністію для усіх,хто брав участь у повстанні, скасування церковної унії, збільшеннякількості реєстрових козаків, теріторіальную автономію україни.

Військова невдача влітку 1649 року під Зборовом змусила Б. Хмельницькогопідписати мирний договір [5], за яким у межах Речі Посполитої створюваласьавтономна область у складі Київського, Брацлавського та Чернігівськоговоєводств. Кількість реєстрових козаків мала становити 40 тис.., А селянимали повернутися до панів. Церковна унія скасовувалася. Православна церквазрівнювалася у правах з римо-католицькою. Територія України поділялася на
16 полків, а гетьман зносівся з іноземними державами. Отже результатомвійни було створення національно-територіальної автономії для козацькогостану населля України.

Навесні 1651 р. поляки почали військові дії і за умовами
Білоцерківського договору [6] автономна частина України обмежувалася тільки
Київським воєводством. Подальші військові дії велися з перемінним успіхом.
Кожна із сторін шукала собі союзників. Богдан Хмельницький вступав у союзз Кримом, Туреччиною, Молдавією, але без належних результатів. Шлюбнадійних союзників наштовхувалися Б. Хмельницького на союз з Московськоюдержавою. У жовтні 1653 р.. Земський собор [7] у Москві ухвалив прийняти
Україну "під високу руку царя". На Раді Страшин та на загальній Радімешканців Переяслава у січні 1654 р. [8] на переговорах з російськимпосольством було досягнуто угоди про встановлення військового союзу
України з Московською державою, гарантовано захист московським царем
України та збереження всіх прав і вільностей Української держави. Уберезні 1654 р.. українське посольство прибуло до Москви з проектомдоговору про військовий союз. Цей проект відомий під назвою "Березневихстатей "[9] Богдана Хмельницького. Проект угоди складався із 23 статей.
Основною їх ідеєю було встановлення військового союзу між Україною та
Московською державою, збереження як внутрішньої, так і зовнішньоїсамостійності української держави.

Спільні польсько-татарські війська з осені 1654 р.. почали руйнувати
Поділля, Брацлавщину. Україно-московські війська воювали в Гілічіні,звільнили Білорусію і значну частину Литви. Визнало владу гетьмананаселення Волині, Поділля та Полісся. Отже територія Української державипоширилася на захід та північ.

У 1657 р. Б. Хмельницький пішов на створення коаліцій з Швецією,
Брандербург, Семигороду, Молдавією та Литвою. За домовленістю міжсоюзниками, Польша мала бути розділеною, і Україна мала включати усіземлі, заселені українцями. Україна разом із Швецією встановилипротекторат над Литвою. Але розгром Данією Швеції звів нанівець досягненнякоаліційних домовленностей.

Отже, 1657 р.. був мкульмінаційнім моментом престижу незалежної
Української держави.

Козацька держава періоду Богдана Хмельницького була повноцінною, зусіма характерними для будь-якої держави ознаками.

Перша ознака - політична влада. Вона перебувала в руках козацькоїстаршини - нової генерації української панівної верстви. На вершині їїієрархічної піраміди перебував гетьман. Обраний військовою радою в
Запоріжжі на невизначений строк, він здійснював керівництво військовимисилами, очолював старшинську адміністрацію, визначав напрями внутрішньоїполітики, проводив переговори чи листування з урядами інших держав.

Гетьман мав право переглядати рішення Генерального суду. Протезосередження законодавчої та виконавчої влади в його руках спричинилася дотого, що військові ради і навіть ради старшин скликали рідко:найважливіші питання гетьман вирішував одноосібно.

законодавчу владу Богдан Хмельницький реалізовував шляхом виданняуніверсалів, наказів тощо. Атрибутом гетьманської влади надалі залишаласябулава. При підтримці старшин із залученням найманих полків гетьманпридушував народні повстання. Отже в його руках зосереджувалася практичнонеобмежена влада.

Друга ознака - територія. Аналізуючи відомості 1653-1654 рр.., Іван
Крип'якевич приблизно описав державні межі козацької території: "З Польщею
- Яруга - Черніців - Мурафа - Красне - Вінниця - Прилуки - Паволоч -
Каменеброд - Макарів - Чернобиль - Карпилівка; з Росією - традиційнимкордоном; з Туреччиною і Кримом - через так зване Дике поле ". "При цьомуслід відзначити історичну роль у процесі державотворення Середнього
Подніпров'я, яке і раніше було ядром українського етносу; протягомтривалого періоду простежувалось його відносна стабільність; водночас
Запорізька Січ залишилася "центром свободи", продовжувала виступатисуспільним ідеалом українського селянства ". [10]

Третя ознака - політико-адміністративний устрій. На визвольнійтериторії були ліквідовані органи влади Речі Посполітлї. Замість воєводстві повітів створені полки і сотні. Виникло нове правління - своєріднийстаршинський уряд: військова рада, рада генеральної старшини, полкова ісотенна адміністрація, куренні городові отамани. Магістраті і ратушіздобули право самоврядування.

Четверта ознака - суд і судочинство, фінансова система і податки. Подіїтих часів мали значний вплив на подальший соціально-економічний розвитоккраю. Є характерні приклади посилання українських чиновників на порядкизапочатковані Богданом Хмельницьким. Була введена власна монета. Після
Визвольної війни була запроваджена одна з найвищих посад у старшінськійадміністрації - генеральний підскарбій, який відповідав за стан фінансівкозацького війська, встановлював мито, очолював скарбова канцелярію таінш.

П'ята ознака - військо. Збройні сили україни виступали як самостійні,добровльні, з деякими елементами самоуправління. Складалися вони зпредставників різних соціальних верств населення. Після 1654 р.. козацькевійсько становило автономну частину російської армії. Б. Хмельницькийпрагнув створити мобільну регулярну найману армію на зразок тих, щоіснували в більшості тогочасних європейських країн.

Шоста ознака - міжнародні відносини. Українська держава здобула широкеміжнародне визнання. Гатьман налагодив зв'язки з представниками Росії,
Криму, Туреччини, Польщі, трансільванії, Молдови. Згодом уряд Богдана
Хмельницького визнали Венеція, Валахія, Швеція та інші країни. Україназакріпилася на міжнародній арені як суверенна, незалежна держава.

Після смерті Б. Хмельницького загострилася боротьба старшини за владу,яка завершилася тим, що з гетьманського престолу в результаті старшинськогоперевороту був усунений Юрій Хмельницький й обраний гетьманом Іван
Виговський.

Обрання гетьманом Івана Виговського призвело в підсумку до втратиздобутої незалежності. Він щоб зміцнити своє становище, поспішив запевнитимосковський уряд, що визнає свою залежність від царя.

У 1658 р. у Гадячі він підписав договір з представниками польськоїдержави про входження Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводствдо складу Польсько-Литовської держави з наданням ім автономії під назвою
Великого князівства Руського. За Гадяцький договором, Велике князівство
Руське, яке одержало автономію, повинно було мати єдиного для Польщі,
Литви й України короля, спільний сейм, а Україна - власних міністрів,фінансову систему, військо, обраного усіма станами гетьмана.

Нова російсько-українська Переяславська угода 1659 р.. [11] значнорозширювали владу царя в Україні, фактично визначала шляхи ліквідаціїукраїнської державності Москвою. Проте вона не була втілена у життя,оскільки в оголошеній Польщі війні Росія зазнала поразки.

Гадяцький договір 1660 р.., як і договір 1658 р.., був наслідком політикикозацької старшини, тому він також викликав незадоволення народних мас.

Після зречення у 1663 р.. Юрієм Хмельницьким гетьманства Лівобережна
Україна обрала гетьмана окремо від Правобережної. На Правобережжі козакитакож обрали гетьмана. Такий поділ для України був катастрофічним.

У цих умовах в січні 1667 р. між Москвою і Польщею був укладений
Андрусівський договір [12] про перемир'я на тринадцять з половиною років.
За договором Лівобережна Україна залишалася під Москвою, Правобережнапереходила до Польщі.

Цей поділ остаточно підтверджувався Вічним миром 1686 р.. [13] між
Москвою і Польщею. Лівобережжя, Київ і Запоріжжя залишалися під владою
Москви, Правобережжя - під владою Польщі.

Гетьман Правобережжя Петро Дорошенко здійснив ряд важливих реформ,зокрема створив постійне військо з найманих частин. Цим він забезпечивсобі незалежність від козацької старшини. Петро Дорошенко дбав продержавні фінанси, призначені для утримання війська. Крім цього, вінпланомірно освоювали спустошені землі Правобережжя. У зовнішній політиціпрагнув налагодити широкі міжнародна зв'язки.

Після Петра Дорошенка турки поставили гетьманом знову Юрія
Хмельницького. Його влада обмежувалася тільки Поділлям, де столицею буломістечко Немирів. Він встановив тут деспотичне правління, накладалисянепомірні податки на населення. Врешті-решт турки 1681 р.. стратили його у
Кам'янці.

З того часу Правобережна Україна втратила рештки своєї самостійності.

Лівобережна Україна, як і правобережна, постійна терпіла утиски відсвоїх сусідів, особливо від Московської держави. Відразу після обрання у
1663 р. гетьманом Івана Брюховецького і відокремлення Лівобережної
України від Правобережжя Москва зробила спробу підпорядкувати ці землісобі, зокрема доручила своїм воєводам збирати податки в Україні. Протезадуми Москви не здійснилися. Іван Брюховецький зробив спробу об'єднатисяз Правобережжя під владою гетьмана Петра Дорошенка, але під натискоммосковських військ Лівобережна Україна змушена була відокремитися й обратиіншого гетьмана - Дем'яна Многогрішного.

З часу підписання Глухівської угоди 1669 р.. протягом сорока років у
Лівобережній Україні бурхливих подій не сталося.

Зміни в політичному становищі України настали з початком Північноївійни. У 1708 р. воєнні дій були перенесені в Україну. Крім цього, державізагрожував новий напад Польщі. Але доля України не цікавила російськогоцаря Петра I. Такі обставини штовхнули у 1708 р.. гетьмана Івана Мазепуперейти на бік шведського короля Карла XII й укласти зним угоду. Протезамість незалежності союз Івана Мазепи зі шведським королем Карлом XIIпризвів Україну до катастрофи.

Новим гетьманом, але вже на чужині, було обрано П. Орлика. Погодився вінна цей пост неохоче, але все життя невтомно працював, як політичний діяч,дипломат, автор політико-правових документів, заяв, що стверджували право
України на незалежність та поширювали в світі інформацію про неї.

"Угода і Конституція прав і свобод Війська Запорозького" [14] --результат колективної праці козацької громади на чолі з П. Орликом - буласкріплена присягою, підписом і печаткою у день його обрання на цей пост -
5 квітня 1710 р.. Вона мала здійснюватись після здобуття Україноюнезалежності. Документ складався з 16 статей і починався з урочистоїдекларації: "Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною відчужого панування ". Далі у преамбалі Конституції подавалася характеристикатогочасного політичного життя, всебічних утисків та порушень козацькихсвобод після Переяславської ра