План:

1. Політична роздрібненість Київської Русі кін. XI-сер.XII ст.

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

2. Зростання великого феодального землеволодіння.

3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

4. Зміна торговельної кон `юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії у зовнішній торгівлі.

5. Посіління експансії степових кочівників (печенігів, половців та ін .).

2. Причини, характер, періодизація та розгортання національно -визвольної війни (лютий 1648-серпень 1657рр .).

2.1. Українська національна революція.

2.2.Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 - серпень 1657 рр. .).

2.3. Утворення Української гетьманської держави.

3. Реалізація нового соціально-економічного реформаційного курсу тайого наслідки (друга половина 1994-1998 рр. .).

3.1. Позитивні тенденції та процеси.

Висновки

Список літератури

Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI - середина XIII ст.).

У 1054 р. на 76-му році життя помер Ярослав Мудрий. З цього моментупочинається зміна форми правління в Давньоруській державі: одноосібнамонархія поступово переростає у монархію федеративну. Після смерті батькатри брати - Ізяслав, Святослав та Всеволод - уклали між собою політичнийсоюз, утворили тріумвірат і, спільно управляючи державою, забезпечувалиєдність та безпеку руських земель. Цей унікальний союз проіснував майжедвадцять років, але бурхливий розвиток феодалізму, ріст та економічнезміцнення місцевої земельної знаті, породжуючи відцентрові тенденції,підривали його основи. До того ж кожен з тріумвірів був претендентом напершу роль у державі. Значного удару союзу Ярославичів було завданопоразкою руських військ у битві з половцями на р.. Альті 1068 р.. Ця трагічнаподія призвела до захоплення кочівниками Переяславщини, повстання киянпроти Ізяслава та різкого загострення суперечностей між тріумвіраті.

Для стабілізації ситуації у державі брати зібрались у Вишгороді (1072р.). І хоча їм вдалося прийняти важливий спільний документ - загальноруський кодекс юридичних норм "Правду Ярославичів" - це не відновило їхньоїколишньої єдності. Вже наступного року Святослав зайняв київський стіл, айого старший брат Ізяслав мусив рятуватися втечею до Польщі, що поставилоостанню крапку в довгій історії тріумвірату. Протягом 1073 - 1093 рр..
Ярославічі по черзі сідали у великокняжий крісло: 1073 - 1076 рр.. -
Святослав, 1076-1078 рр.. - Ізяслав, 1078-1093 рр.. - Всеволод.

Наприкінці XI ст. посилилися відцентрові тенденції у державі, булавтрачена політична єдність, спалахнули численні міжусобні війни, зрослазовнішня загроза. Всі спроби княжих з'їздів (1097, 1100, 1101 і 1107 рр..)заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчилисяневдачею. Останнє намагання відновити колишню велич та могутність Київської
Русі припадає на князювання Володимира Мономаха (1113-1125 рр..). Численнівдалі походи на половців, активна законодавча діяльність (розробказнаменитого "Уставу" - своєрідного доповнення до "Руської правди"),подолання сепаратистських тенденцій, об'єднання 3/4 території Русітимчасово стабілізували становище держави і повернули її в рядинаймогутніших країн Європи. Після смерті В. Мономаха його сину Мстиславу
(1125-1132 рр..) Лише на короткий час вдалося підтримати єдність руськихземель. У XII столітті на теренах Русі одне за одним з'являються окремісамостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське та інші.

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.
Русь простягалася на значну територію, що, залежно від обставин, могло бутиабо свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великийкнязь ще не володів достатньо міцним, структурованим і розгалуженимиапаратом влади, не мав розвинутої інфраструктури (транспорт, дороги, засобизв'язку та ін.) для ефективного здійснення своїх владних повноважень натакій величезній території. Посиленню відцентрових тенденцій сприялаполіетнічність Київської Русі. Поряд зі слов'янами тут проживало понад 20народів: на півночі та північному сході - чудь, весь, меря, мурома, мордва,на півдні - печеніги, половці, торки, каракалпаки; на північному заході --литва і ятвяги. Процес механічного приєднання та завоювання нових земель у
Київській Русі помітно випереджав два інші процеси - формування тазміцнення апарату центральної влади та глибинну консолідацію нових народіві територій, їхнє своєрідне "переварювання" і органічне включення уструктуру Давньоруської держави, що створювало грунт для зростаннявідцентрових тенденцій.

2.Зростання великого феодального землеволодіння. Розвиток

продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі тазміцненню великого землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві,в основі якого лежала замкнутість, велике землеволодіння посилило владумісцевих князів і бояр, створило передумови для розгортання процесівформування економічної самостійності та політичної відокремленостідавньоруських земель.

Велике феодальне землеволодіння створювалося різними шляхами:захопленням земель сільської общини, освоєнням нових земель та їх купівлею.
Наприкінці XI - у XII ст. набуває поширення практика роздачі земель боярамта дружинників у спадкове володіння (вотчину) в нагороду за службу князю.
За підрахунками фахівців, вотчині володінь усіх рангів у Київській Русібуло понад 3 тисячі. Спочатку це сприяло зміцненню центральної влади, аджемайже кожен з нових землевласників, утверджуючи у власній вотчині, якправило, спирався на авторитет великого князя. Проте цілком опанувавшипідвладні землі, створивши свій апарат управління, дружину, місцевафеодальна верхівка дедалі більше відчувала незручності від сильноївелікокнязівської влади, що посилювало її потяг до економічноїсамостійності та політичної відокремленості земель.

3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівськоївлади. Тривалий час (майже до 30-х років XX ст ..) серед істориків пануваладумка про те, що основною причиною роздрібненості є порушення принципівпрестолонаслідування. Спочатку на Русі домінував "горизонтальний" принципспадкоємності князівської влади (від старшого брата до молодшого, а післясмерті представників старшого покоління - від сина старшого брата донаступного за віком). Помітне збільшення чисельності нащадків Володимира
Святославича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці XIст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, енергійно почали виступатиза "отчину", або "вертикальний", принцип (від батька до сина). Паралельнеіснування, зміщення та накладання цих двох принципів, на думку вчених, булипричиною феодальної роздрібненості. І хоча з 50-х років XX ст. історичнанаука цілком обгрунтовано намагається пояснити появу відцентровихтенденцій, виходячи з розвитку продуктивних сил, утвердження феодальнихвідносин тощо, очевидно, слід визнати, що неврегульованість питання проголовний принцип престолонаслідування підрівала основи Давньоруськоїдержави.

У центрі міжусобного протистояння, як правило, був Кі'ів, який тогочасу став не тільки символом, а й засобом влади. Лише за одне століття
(1146-1246 рр..) Київський стіл 46 разів переходив із рук в руки. Найдовшеправління тривало 13 років, а 35 князів перебували при владі не більшероку. Київ був своєрідним важелем для нарощення і розширення власноговпливу, саме тому кожен із князів після оволодіння велікокнязівськімпрестолом перетворювався на активного поборника загально руської єдності.
Ця боротьба доцентрової та відцентрової тенденцій значною мірою зумовленаневрегульованістю питання про принцип спадкоємності князівської влади, буласуттю міжусобних війн.

4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий занепад Києва якторгового центру, поява поліцентрії у зовнішній торгівлі. Наприкінці XI ст.половецькі кочовіща перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійськогоморів. Крім того, серйозного удару транзитній торгівлі Київської Русі булонанесено двома подіями світового значення: по-перше, слабіюча Візантія 1082р. за поміч у війні з Сіцілією дала дозвіл Венеції торгувати без мита імати свої порти на території Візантійської Імперії; по-друге, хрестовіпоходи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морськийшлях на схід, безпосередньо зв'язали Західну Європу з Малою Азією,
Візантією. Внаслідок цього Київ залишився поза основними торговими шляхами.
Це не тільки зумовило частковий занепад Києва, а й спричинило поліцентрію узовнішній торгівлі. Дедалі серйозніше про себе заявляють Чернігів, Галич,
Володимир-на-Клязьмі, Новгород, Смоленськ, Полоцьк. Завдяки торгівлізростали міста, які ставали для місцевих князів засобом зміцнення їхньоїсамостійності, джерелом фінансових доходів, опорою політичного впливу.

5. Посилення експансії степових кочівників (печенігів, половців таін.). Лише половці, як свідчать літописи, у період від 1055 до 1236 р..здійснили 12 великих нападів на Русь, майже стільки ж широкомасштабнихпоходів у відповідь організували руські князі. До того ж за цей часполовці понад ЗО разів брали участь у міжусобних князівських війнах.

Період феодальної роздрібненості - закономірний етап у розвиткусуспільства, адже роздрібненість - не особливість Київської Русі, азагальноєвропейська тенденція. Саме у цей час відбулося остаточнеформування феодальної системи (чітко визначилися права феодалів таповинності селян, завершився процес становлення феодально-становоїієрархії, склався і вдосконалився державний апарат тощо). Роздрібненняструктури політичної влади було цілком логічним і природним наслідкомфеодальних відносин: роздрібненій формі земельної власності відповідаєроздрібнена форма держави, роздрібнена структура влади.

Отже, явище роздрібненості суперечливе і неоднозначне. Особливістюперіоду історії Київської Русі наприкінці XI - у середині ХІІ ст. були, зодного боку, посилення відцентрових тенденцій, втрата державної єдності,князівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності,посилення тиску на Русь сусідніх держав, з іншого - формування великогоземлеволодіння, прогрес у сільському господарстві, піднесення міст, значнезростання чисельності населення, розвиток східнослов'янської культури, і, --ї

Причини, характер, періодізація та розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648-серпень 1657рр .).

Українська національна революція.

У середині XVII ст . в українських землях народний гнів вибухнув зтакою силою, що кардинально змінив не тільки хід національної історії, а йсуттєво вплинув на геополітичний розвиток всієї Європи. Ця подія булаглибоко закономірним, а не випадковим явищем: спрацював цілий комплексфакторів, які зробили широкомасштабний народний виступ необхідним іможливим. Перша група факторів спонукала, підштовхувала до проявуактивності, друга - робила що активність можливою, створювала грунт для їїрозгортання.

Які ж причини робили необхідним початок національно-визвольноїборотьби у 1648 р..?

У цей час надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація вукраїнських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після закінченнявиснажливої для Західної Європи війни саме Польща стає одним з головнихекспортерів хліба. Основний польський порт Гданськ від І583 до 1648 р.. у
2,5 рази збільшив відвантаження зерна. Орієнтація на внутрішній тазовнішній ривок, а не на задоволення власних потреб суттєво вплинула наструктуру поміщицьких господарств. Вони активно перетворюються на фільварки
(виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, засноване нащотижневій панщині та чітко орієнтоване на ринок). В основі цієїтрансформації лежали два взаємопов'язані процеси - зміцнення феодальноїземельної власності та посилення кріпацтва.

Польські та полонізовані українські феодали, намагаючись максимальнозбільшити свої прибутки, йшли шляхом посилення експлуатації селян. Саметому помітно зростає панщина, особливо у районах, сполучених із зовнішнімринком, наприклад, у Східній Галичині та на Волині вона становила 5-6 днівна тиждень. Водночас невпинно зростали натуральні та грошові податки. Заоцінкою очевидця Г. Боплана, багатьом селянам в Україні у цей час жилося
"гірше, ніж галерним невільнікам". Справді, влада пана була безмежною - вінза своїм бажанням міг будь-кого з селян продати, обміняти, навіть убити.

Помітно погіршуючі соціальне становище народних мас, фільварковопанщинна система водночас гальмували розвиток простої капіталістичноїкооперації та початкових форм мануфактурного виробництва, зародки яких булитоді у багатьох галузях промисловості, заважала вона й формуванню єдиногоринку України. . . Потерпали українські селяни і від здачі феодаламисвоїх маєтків у оренду. Лише 1616 р.. більша частина українських земель, щоналежали Польщі, орендувала єврейськими підприємцями, які, маючи на метіу короткий строк повернути з прибутком вкладені гроші, нещадноексплуатувались селян і віснажувалі землі.

У складній ситуації опинилося і міщанство, особливо у тих містах, якіперебували у приватній власності феодалів. Міщанство виконувало повинностіта сплачувало податки по20-30 грошів з "диму", церковну десятину та ін.
Хоча на початку ХІІ ст. більшість міст України користувалися Магдебурзькимправом, це самоврядування постійно обмежувалося. Користуючись правомбезмитного вивезення своїх товарів і монополією на виробництво та переробкурізних видів продукції, феодальна знать досить успішно конкурувала зжителями міст у торговельно-промисловій сфері. До того ж у політичному таекономічному житті міст провідну роль відігравали поляки та інші іноземці,а українські міщани вітісняліся, що зумовлювало загрозу "випадання"українців із загальнолюдських цивілізаційних процесів, перетворення їх уперспективі на відсталу "селянську націю".

Не задоволене своїм становищем було і заможне реєстрове козацтво, якеявляло собою проміжний стан між шляхтою і селянством. Як і шляхта,реєстрові козаки звільнялися від кріпацтва та панщини, тобто користувалисяіндивідуальною свободою. Водночас вищі козацькі верстви завжди бажаливолодіти закріпаченімі селянами і мати інші рівні права зі шляхтою. Насередину XVII ст. авторитет, вплив, активність та слава козацтва зростали,а права дедалі більше обмежувалися. Намагаючись взяти козацтво підконтроль, польський уряд після придушення селянсько-козацьких повстань усічні 1638 р.. прийняв "ордінацію Війська Запорозького реєстрового", якасуттєво обмежила самоврядування реєстровців. Скасовував виборністьстаршини, ліквідовувався козацький суд, на чолі війська замість гетьманабуло поставлено польського комісара, а посади полковників обіймала шляхта.
Крім того, козацький реєстр скорочувався до 6 тис.. осіб, а всі виключені зреєстру автоматично ставали кріпаками.

Ситуація в українських землях у середині XVII ст. ускладнювалась ікритичним становищем у політичній сфері. Відсутність власної держави,перервана державотворча традиція, масове ополячення української еліти буличіткими симптомами катастрофи, що насувалася. Прогресуюча асиміляціяукраїнського народу поступово доходила до тієї межі, за якою він мусивзійти з історичної сцени як самостійний суб'єкт. Намагаючись прискорити хідцього процесу, польська сторона посилила національно-релігійне гноблення.
Спираючись на католицизм, польські магнати здійснювали політикунаціонального та культурного поневолення українського народу. Одним зосновних інструментів окатоличення в їхніх руках стала уніатська церква,яку активно підтримувала Римська курія. Папа Урбан (1623-1644 рр..) У своїхлистах до керівництва Речі Посполитої неодноразово закликав сприятипоширенню унії та фізично знищувати її противників. Один за одним уукраїнських землях виростали костьоли, кляштори (монастирі), колегіуми ташколи єзуїтів, а водночас дедалі більшого поширення набував процеспередачі, захоплення або руйнації православних культових споруд, утисківправославних за їхню віру, переслідування вживання української мови тапоширення українських книг.

Отже, відсутність власної держави, прогресуюча втрата національноїеліти, церковний розкол, наростаючим закріпачення селянства не тількипомітно гальмували у середині XVII ст. суспільний розвиток українськогонароду, а й робили цілком реальною загрозу втрати його національноїсамобутності, асиміляції та зникнення з історичної сцени. Зазначені чинникибули, так би мовити спонукальних, вони зумовлювало необхідність масовогонародного виступу саме у цей час. Проте у природі та суспільстві крімфакторів, які підштовхують до дії, обов'язково мають існувати ті, щороблять цю дію можливою.

Одними з найголовніших чинників, які сприяли активній національно -визвольній боротьбі, були слабкість королівської влади та прогресуючепосилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій. Достатньо сказати, що
250 магнатську родів (Острозькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі таін.), які проживали на Волині, тримали у своїх руках найбільші латифундії вусій Речі Посполитій. Концентрація матеріальних цінностей була величезною:
1629 р. 37 найбагатших волинських магнатів володіли 3/4 усіх селянськихгосподарств. Оцінюючи цей процес, Н. Полонська-Василенко зазначає: "Це були
"королев'ята", "віце-королі", "Королик", удільні князі нової генерації,справжні правителі України, супроти яких король і сейм не мали ніавторитету, ні влади ".

Проявом слабкості королівської влади була і певна втрата контролю надреєстровім козацтвом. Козацтво створювалося для оборони коронних земель,але оскільки польська казна була, як правило, порожньою, то основною формоюоплати козацькому військові стало розширення його вільностей і прав.
Внаслідок чого реєстрове козацтво перетворилося на впливову самостійнусилу, яку вже наказами та "ордінаціямі" обмежувати було не тільки важко, ай небезпечно, бо виписані з реєстру козаки, на думку офіційних польськихвластей, ставали "постійними резервами бунту".

Селянсько-козацькі повстання першої половини XVII ст. сприялинакопичення воєнного досвіду, зростанню національної самосвідомостіукраїнського народу, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі занаціональне визволення, формуванню психологічної готовності боротися допереможного кінця.

Важливими причинами, що робили можливим початок козацького повстання,є посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка того часу буласвоєрідним зародку української державності, що за певних умов міг статиосновою для створення повноцінної держави.

На жаль, серед істориків досі немає одностайності стосовно питаньтипології, хронологічніх рамок та періодизації боротьби, що розпочалася
1648 р. У науковій та навчальній літературі, описуючи цей народний виступ,найчастіше вживають три терміни: "повстання" (козацьке, народне,українське, селянське), "війна" (козацька, селянська, громадянська,польсько-козацька, визвольна, національно-визвольна) та "революція"
(козацька, буржуазна, національна, національно-визвольна, українська).
Такий широкий оціночний спектр, очевидно, пов'язаний з тим, що добаширокомасштабної національно-визвольної боротьби середини XVII ст. вукраїнських землях складалася з неоднаковим за тривалістю та змістомперіодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція. Саме цяособливість національно-визвольних змагань, певною мірою, і зумовила такурозбіжність у термінології. Зауважимо, що розбіжність відносну, оскількиміж поняттями "повстання", "війна", "революція" у контексті подій XVII ст.існує не протиріччя, а глибинний генетичний зв'язок. Народне повстання, якерозпочалося 1648 р.., охопивши більшу частину території та населення
України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовили корінні,глибокі якісні зміни у суспільному розвитку поступово переросла внаціональну революцію.

З огляду на це "національна революція" є саме тим узагальнюючимтерміном, який адекватно відбиває суть, масштаби, зміст та форми боротьбицієї доби. Аргументами на користь терміна "національна революція" є тідокорінні (революційні) зрушення, які відбулися у житті суспільства удругій половині XVII ст.:

- утворення та розбудова Української національної держави;

- встановлення нових кордонів та поступове формування державноїтериторії;

- радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вершин владинаціональної за складом козацької старшини;

- скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи;

- ліквідація великої земельної власності польських та ополяченняукраїнських феодалів та утвердження дрібної (фермерського типу) козацькоївласності на землю;

- визволення українських міст з під влади короля, магнатів, шляхти,католицького духовенства;

- втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної більшості населення,всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях.

Революція характеризується переплетінням національно-визвольних тасоціальних спонукальних мотивів. Значну роль відігравало і релігійнепротистояння (католицизм - православ'я), оскільки вимоги та мета окремихсуспільних сил приховувалися під релігійною оболонкою. Роль лідеравиконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалися селянство,міщанство та духовенство. Нині залишається відкритим питання прохронологічні рамки революції. Як відомо, вона почалась у лютому 1648 р.. йзахоплення повстанцями Запорозької Січі та обрання гетьманом Війська
Запорозького Б. Хмельницького.

Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (1595-1657) - гетьман
України, творець Української держави. Походженням з дрібної українськоїшляхти (по матері - з козацької родини). Освіту здобув в одній із київськихшкіл та у Львівській єзуїтській колегі добре знав декілька мов, історію,юріспруденцію, військову справу тощо. З юнацьких років на військовійслужбі. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань
30-х років XVII ст. виступав на боці козаків. У січні 1648 на Запорозькій
Січі він піднімає повстання, поклавши тим самим початок Українськійнаціональній революції. Під час національно-визвольних змагань проявив себеяк видатний державний діяч, досвідчений полководець, тонкий дипломат. Докінця свого життя Хмельницький проводив незалежну внутрішню політику,прагнув зміцнити міжнародні позиції України. Помер у Чигирині. Похований у
Суботові в Іллінській церкві.

Закінчення революції радянська історіографія пов'язувала з 1654 р..,тобто роком Переяславської угоди з Росією, роком "возз'єднання", у якомувбачала основна мета повстання. У сучасній науковій і навчальнійлітературі переважає твердження про те, що закінчення Визвольної війни слідпов'язувати зі смертю Б. Хмельницького 1657 р.. Проте, на нашу думку, цедещо механічне трактування, оскільки визвольні змагання українського народупісля цієї події не припинилися, а лише змінили свій характер, стали меншмасштабними і локальнішімі. Тому обґрунтованішім можна вважати висновок В.
Смолія та В. Степанкова про те, що революція закінчилася після падіннягетьмана П. Дорошенка 1676 р..

Українська національна революція у своєму розвитку пройшла кількаетапів:

І етап (лютий 1648 - серпень 1657 рр..) - припадає на час найбільшогопіднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби.

II етап (вересень 1657 - червень 1663 рр..) - включає добугромадянської війни, що призвела до поділу козацької України на двагетьманства.

III етап (червень 1663 - вересень 1676 рр..) - охоплює період боротьбиза возз'єднання Української держави.

Отже, у середині XVII ст. відсутність власної держави, прогресуючавтрата національної еліти, церковний розкол, полонізація, окатоличення,наростаючим закріпачення селянства спонукали українців до масового народноговиступу, а слабкість королівської влади, розширення впливу Запорозької
Січі, втрата контролю над нею з боку Польщі робили цей виступ можливим.
Народне повстання, що розпочалося 1648 р.., Швидко переросло у визвольнувійну, яка згодом трансформувалася у національну революцію. Боротьба, щоточилася протягом 1648-1676 рр.. носила національно-визвольний, релігійнийта соціальний характер.

Розгортання національно-визвольної війни. (лютий 1648 - серпень 1657рр..)

На першому етапі Української національної революції народну боротьбуочолив Чигиринський козацький сотник Б. Хмельницький (1595 - г657рр..). Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана
Богдану дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинський, який зі своїми слугамизруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смертізабив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницького допольського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно:
Чаплинського так і не було покарано, а Богдан зазнав нових утисків. Чи незнайшовши справедливості в офіційних властей, Чигиринський сотник дедалібільше схиляється до думки про повстання. Незабаром він тікає на Січ, депід його керівництвом козаки у січні 1648 р. вигнали урядовий гарнізон іобрали Хмельницького гетьманом. З цього моменту Запорозька Січ сталацентром збирання повстанських сил, і базою для розгортання визвольногоруху. Так особиста драма Хмельницького, яка була віддзеркаленім трагедіїпоневоленого українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілосяполум'я великого повстання.

Намагаючись як найшвидше придушити козацьку іскру у самому зародку,
Польща кинула проти повстанців численні війська. Козаки не тільки витрималиудар, а й протягом короткого часу 1648 р.. тричі отримали блискучі перемоги:у битвах під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під
Пилявцями (вересень). І Вже у ході цих баталій яскраво виявився талант Б.
Хмельницького як воєначальника. Успіх досягався завдяки застосуванню різнихтактичних заходів: розгрому ворога по частинах у ході зустрічної битви
(Жовті Води); перекриття противнику, що ухилявся від бою, шляху довідступу (Корсунь); створення психологічної кризи у війську противника зметою його цілковитої деморалізації (Пілявці).

Успіхи повстанців на початковому етапі боротьби значною міроюпояснюються двома вдалими організаційними кроками гетьмана: залученням насвій бік реєстрового козацтва і укладенням союзу з кримськими татарами!
Розпочинаючи боротьбу проти Речі Посполитої, Б. Хмельницький застосувавабсолютно нову її модель, у якій зовнішньо політичний фактор був одним ізцентральних.

Переговори з Кримським ханством були надзвичайно важливими для
Хмельницького, адже вони давали змогу забезпечити власний тил. Томугетьман сам вів переговори і навіть не зупинився перед тим, щоб залишити в
Криму заручником свого сина. У середині березня 1648 р. союз було укладено,і на допомогу Повстанцям вирушили понад 3 тис.. татарських вояків на чолі з
Тугай-беєм.

Блискучі перемоги повстанців під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцяминад регулярними військовими формуваннями Речі Посполитої зумовили вихідвизвольної боротьби за межі звичайного повстання. У короткий час вонаохопила майже всю територію України, під знамена повсталих стали козаки,селяни, міщани, духовенство та частина шляхти. Така масштабністьнаціонально-визвольної та антіфеодальної боротьби, активність повстанськихформувань у західних районах Волинського та Руського воєводств зумовилипосилення панічних настроїв у самій Польщі. Звістка про те, що Б.
Хмельницький наближається до Львова, за спогадами очевидців, призвела дотого, що "майже весь Люблін впав духом і все, що живе, вирушив у путь". Чи некращою була у цей час і ситуація у Варшаві: "Тут немає нікого, хто б недумав про порятунок найціннішого свого майна і свого життя ".

Однак восени 1648 р.. Б. Хмельницький, маючи можливість розгромитипольську армію і захопити столицю, обмежився, лише викупом зі Львова іукладенням перемир'я під Замостям. Що це було: продуманий крок чи фатальнапомилка козацького ватажка? Які ж фактори вплинули на такі рішення іостаточно визначили їхній вибір?

Насамперед у цей час гетьмана, очевидно, турбувала проблемабоєздатності власного війська, адже з численними перемогами накопичуваласяі втома збройних формувань повстанців. Джерела свідчать про різкескорочення козацького війська після битви під Пилявцями. Це пояснюєтьсятим, що частина полків за наказом гетьмана почала діяти самостійно, а певнакількість повстанців, захопивши здобич, самовільно втекла. Свою рольвідіграли і відірваність від баз постачання, і голод, і епідемії. Томуперед вирішальними діями Б. Хмельницький міг розраховувати лише на ЗО-40тис.. вояків. Ситуація в українському війську ускладнювалася нестачею конейта облогової артилерії. До того ж насувалася зима, а до ведення бойових дійу зимових умовах військо було не підготовлене.

Не міг у цей час Б. Хмельницький повною мірою розраховувати і накримських татар. Перед наступом на Львів українське військо у вересні 1648р. неподалік вік Ямполя з'єдналося з ордою Крим-Гірея. За свідченням деякихджерел, татари обіцяли свою підтримку лише на місяць. І справді, післяоблоги Львова, обтяжені здобиччю, основні сили Орди на чолі з Калга -султаном повертаються до Криму, а з Хмельницьким залишається лише незначначастина формувань Тугай-бея.

Гетьман мусив також зважати на те, що Польща мала ще досить могутнійвоєнний потенціал, існувала реальна загроза удару з боку Литви. Крім того,після укладення у жовтні 1648 р.у Мюнстері миру, який фіксував закінченнятрідцятілітньої війни, Польща могла розраховувати і на підтримку своєїсоюзниці Австрії.

Певний вплив на остаточне рішення Б. Хмельницького не йти на Варшавумало й те, що козацькі війська дійшли до етнографічних меж України. Перехідпольського кордону міг внести нові акценти у характер війни. Створюваласяцілком реальна загроза переростання національно-визвольної боротьби унесправедливу загарбницьких війну. До того ж, якщо в українських земляхгетьман міг розраховувати на підтримку місцевого населення, то на польськійтериторії місцеві жителі чинили б опір.

Козацька старшина, відчуваючи, що завоювала вже достатньо міцніпозиції, водночас боялася народного гніву, який, вийшовши з під контролю,міг би суттєво зачепити й інтереси заможного козацтва. Тому в своїйбільшості старшина вимагала негайного укладення перемир'я. Гетьман чудоворозумів, що у, нього за плечима розбурханими, розбалансоване суспільство, якевийшло з рівноваги. Терміново необхідно було осмислити ситуацію, взяти підконтроль суспільні процеси, визначити чіткі перспективи подальшого розвиткуукраїнських земель.

Бурхливий розвиток подій, постійне збройне протистояння призвели дотого, що майже вся енергія та розум козацької верхівки були зосереджені увійськовій, а не політичній сфері. Ті обставини, а також природнийконсерватизм старшини, не дали змоги побачити нових перспектив, перспективстворення незалежної української держави. Б. Хмельницький та його соратникиу цей час твердо стояли на позиціях традиційного "козацького автономізму".
Тому й мета у них була не радикальна - започаткування власної державності,а порівняно поміркована - реформування державного устрою Речі Посполитої --утвердження абсолютизму та надання Україні такого ж статусу і прав, як
Литві. З огляду на це цілком зрозумілою стає поведінка козацької верхівки.
Підтримку обрання на трон короля Яна Казимира, відмову від контролю надзахідним регіоном (третина візволеної території України, з високорозвинутим виробництвом та значним людським потенціалом) історики вважаютьневиправний помилками, але ці кроки абсолютно логічно випливають з ідейавтономізму, прихильниками яких були у цей чає як гетьман, так і більшістьйого прибічників.

Отже, укладення перемир'я під Замостям (листопад 1648 р.) булонаслідком взаємодії складного комплексу чинників. Найголовніші з них --прогресуюча втрата боєздатності козацького війська, послаблення підтримки збоку татар, реальність поповнення польської армії збройними формуваннями
Литви та Австрії, вихід військ повстанців на етнографічні кордони України,захист старшиною власних вузькостановіх інтересів, відсутність чіткоїпрограми подальших дій, обстоювання гетьманом та його соратниками ідеї
"козацького автономізму", нездатність козацької еліти побачити реальністьперспектив створення незалежної української держави.

23 грудня 1648 р. Б. Хмельницький на чолі повстанського військатріумфально вступає до Києва. Його зустрічали як "українського Мойсея", що
"визволив свій народ від польського рабства". Між тим польська сторона,використавши умови перемир'я не для конструктивного діалогу з українцями, адля збирання сил, вже у травні 1649 р. розпочала масований наступ наукраїнські землі. Річ Посполита готувала комбінований удар, який мализдійснити три потужні збройні формування на чолі з королем Яном Казимиром,
Яремою Вишневецьким та литовським гетьманом Янушем Радзівілом.

вишневенький Ярема (1612-1651) - один із наймогутніших магнатів Речі
Посполитої. Походив з українського князівського роду. Перейшов укатолицтво. Виступав проти урядової політики централізації. Брав участь ужорстокому придушенні козацько-селянського повстання 1637-1638, Під час
Визвольної війни відзначився у боях 1648 під Макнівкою, п'яткою і
Старокостянтинова проти козацького війська, очолюваного М. Кривоноса.
Ставши в 1649 коронним гетьманом, продовжував придушувати визвольний рух в
Україні заради відновлення польсько-шляхетського панування.

Проте литовська армія не змогла подолати протидію білоруськихповстанців, яким Хмельницький відправив на допомогу козацькі загони. Ускрутну ситуацію потрапив і Я. Вишневецький, військо якого Хмельницькийоточив під Збаражем. Коли ж польський король вирушив на допомогу оточення,гетьман швидким маневром не тільки зупинив наступ поляків, а й примусив їхпоспіхом будувати табір для оборони. Шляхетське військо опинилося укатастрофічному становищі - назрівала подвійна поразка Речі Посполитої --під Зборовом і під Збаражем.

Проте у вирішальний момент, підкуплений поляками, кримський хан Іслам
Гірей зрадив Хмельницького. І. зауважимо, що українсько-татарськиймілітарній альянс з моменту свого виникнення був дуже ненадійним, адже
Україна для Кримського ханства тривалий час була, з одного боку, об'єктомдля грабунку, з іншого - певною загрозою. З огляду на це перемога України упротистоянні з Річчю Посполитою, становлення та зміцнення українськоїдержавності зовсім не приваблювали татар. Вони завжди мали на меті тількивзаємо розслаблення протідіючіх сторін та провокування перманентного їхпротистояння, тобто створення ідеальних умов для татарських набігів.

І під тиском обставин Хмельницький був змушений піти на укладення всерпні 1649 р.. Зборівського мирного договору. Відповідно до його умовкозацький реєстр зростав до 40 тис.. осіб, а козацька територія охоплювала
Київське, Чернігівське та Брацлавська воєводства) На цих землях владаналежала гетьманові та його адміністрації. Київський митрополит одержавмісце в сенаті. Всім учасникам повстання проголошувалася амністія. Водночасмагнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків; більшість селянповертались у кріпацтво; воєводства Волинське та Подільське, як і доповстання, залишалися під владою короля.

У цей період Б. Хмельницький та його прибічники боролися лише заполітичну автономію для козацького регіону. Зборівська угода, яка,здавалось би, скріпіла досягнення поставленої мети, з часом показала своюнежиттєздатність. Вона не зняла протиріч і суперечностей між Україною та
Польщею, і боротьба спалахнула з новою силою. Вже у вересні 1650 р.. король
Ян Казимир під час таємної бесіди з папським нунцієм обговорював планинового походу в Україну. Підтримуючи цю агресію, Римський Папа приславкоролю освячений меч і благословення на війну. І в лютому 1650 р.. польськівійська вдерлися на Поділля і захопили містечко Красне. Ця подія сталапоча