Парменід
Перевезенцев С. В.
Відомості
про час життя Парменіда (друга пол. VI - сер.V ст. до н.е.) з
южноіталійского міста Елея досить суперечливі. Є згадка про те,
що його акме припадає на 504-501 рр.. до н.е., тобто в даному випадку Парменід
виявляється практично ровесником Геракліта. У той же час, Платон повідомляє,
що 65-річний Парменід розмовляв з юним Сократом, а це означає, що Парменід
був набагато молодше і Геракліта, і Ксенофан і народився приблизно в 515 р.
до н.е. Думка Платона як ніби підтверджує і свідоцтво про те, що
Парменід був у свій час учнем Ксенофан. Згодом Парменід сам став
главою філософської школи, прихильники якої отримали прізвисько еліатів (від
назви м. Елея).
Філософське
вчення викладено Парменід у творі "Про природу", написаному
гекзаметрами. Від цієї філософської поеми цілком зберігся "Пролог",
значні фрагменти з першої частини і деякі шматки з другої частини.
Свої
думки Парменід вкладає в уста якоїсь богині, яка закликає до своїх
божественні палати юного Парменіда. Шлях до богині Парменід описує у
прекрасних образах - карета, запряжена "мудрими кіньми", в якій
по всьому Всесвіті летить на зустріч з богинею Парменід; управляють нею Діви
Дочки Сонця; Ворота шляхів Дня і Ночі; грозновозмездная Правда, сторожі міських
подвійні ключі від цих воріт. І, нарешті, сама богиня, що обіцяє відкрити
Парменід велике знання про справжній і неістинним. Цьому присвячено опису
"Пролог" поеми.
В
перший ( "Путь Істини") богиня розкриває Парменід вчення про справжній
і розумопоглинаючому буття, що чуже більшості думок смертних. По суті
справи, тут ставляться дві найважливіші філософські проблеми: питання про ставлення
буття та небуття і питання про відношення буття і мислення.
Вже
на початку цієї частини поеми ми зустрічаємося з дилемою, що має найглибше
значення, тому що на ній будується вся філософія Парменіда: Є - НЕ Є. Є --
це те, що не може не бути, це буття. НЕ Є - це, навпаки, те, що не
може бути, тобто небуття. Буття - це те, що існує. Небуття - це те, що
не існує.
І
тут вперше в античній філософії Парменід призводить логічні докази
на користь своєї думки, бо до нього філософи або вбачали істини, або
спиралися на аналогії і метафори, як, наприклад, Геракліт. Наприклад, головне
доказ неіснування небуття в тому, що його неможливо пізнати,
неможливо виразити в слові. Небуття - немислимо, невимовно, отже воно
не може існувати. Більш того, сама думка про небуття є
доказом того, що небуття не існує. Думка про небуття припускає
існування даного небуття, бо, інакше не про що було б і мислити. Значить
небуття існує. Але якщо небуття існує, то воно в такому випадку є
буттям. Отже, сама думка про існування небуття доводить як раз
протилежне - те, що небуття не існує.
Існує
ж лише тільки те, що мислимо і виразність в словах, тобто буття. І тоді
виходить, що "мислити - те саме, що бути". У цій фразі Парменід
формулює ідею збігу, тотожності буття і мислення. Більш того, саме
головний доказ існування буття і полягає в тому, що його можна
осмислити.
Парменід
виділяє основні ознаки або властивості буття:
1)
буття не виникло.
2)
буття не схильне до загибелі;
3)
буття целокупно, тобто не складається з багатьох частин;
4)
буття Єдинородного, що треба розуміти в сенсі його єдиності;
5)
буття нерухомо;
6)
буття закінчено або зовсім.
Всі
ці властивості буття необхідно випливають з неіснування небуття, бо тільки
за наявності небуття саме буття може мати момент народження і момент загибелі,
може складатися з багатьох частин і не бути єдиним, може рухатися і не
бути закінченим. В силу ж відсутності небуття буття володіє як раз зовсім
протилежними властивостями.
Під
другий частини своєї поеми ( "Шлях думок") Парменід викладає
"думки" смертних, які не співвідносяться з істиною, бо помилкові.
Ці думки можуть тільки в якійсь мірі відповідати правді та в одне з
найбільш правдоподібних філософ наводить у своєму творі.
Вчення
Парменіда стало свого роду запереченням вченню Геракліта. Якщо ефеський
мислитель оспівував суперечливий і постійно мінливий світ, то Парменід
стверджував якраз протилежне - у світі панує нерухомість і несуперечність.
Саме заборона протиріччя - свого роду закон мислення, бо щоб мислити
суперечностями, потрібно мати дві голови, інакше суперечливі думки не можуть
бути зрозумілі.
Вчення
Парменіда та інших еліатів відіграло величезну роль в історії філософії. По суті
справи, вперше в історії європейської цивілізації настільки яскраво і переконливо
прозвучала думка про потужність людського розуму. Виявляється, що пошук мудрості
світу може бути укладений не тільки і не стільки у вивченні природи, скільки в
осмисленні властивостей самого людського розуму, в пізнанні його здатності
мислити. У трактуванні Парменіда - мислити, значить бути. Мислення, логіка - ось
головна сила людини, ось що може дозволити людям пізнати істину. Решта
ж шляху пізнання - помилкові.
Список літератури
Для
підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.portal-slovo.ru/
