УКООПСПІКА

ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ

Кафедра історії Уктраїні і політології

.

Реферат

на тему:

"Березневі статті Богдана Хмельницького"

Виконала: студентка групи

Любов Миронівна

Керівник:

Галюк Віктор Григорович

м. Львів

1998 р.

План.

1. Вступ.

2. Суперечність Переяславської Угоди.

3. "Березневі статті" - важливий правовий документ.

4. Висновок.

4. Література.

1. Вступ.

В історичній науці і до цього часу нема сталої думки, щодо характеру
Переяславського договору. Сучасники вважали, що це був договір, якийжодною мірою не порушував суверенних прав України. Першими зрозуміли це в
Москві, для якої Україна була окремою державою. В "Статейному списку"боярина Батурліна протіставляеться "Московська держава і війська
Запорізького Україна ". Заява московського уряду про те, що Ян.-Казімір
"клятву свою на чому присягав, переступив, а підданих, вас часом відпідданства навчання, вміщеносвободнім ", підтверджуе, що московський урядвизнав Україну в момент укладення договору свобідною державою. Усовєтських офіційному виданні документів, що стосуються Переяславськоїугоди, вміщено 10 листів Хмельницького в яких просив він московський уряддопомогти у боротьбі з Польщею. Майже всі ці листи редактори називаютьпроханням про "включення України до складу Росії" або про "возз'єднання".
Аналіз цих документів показуе щось інше. В деяких листах Хмельницький писаву неясних виразах про своє бажання, щоб цар був для України "государем іцарем, яко православное світило ", або" царем, і самодержавцем був. "Впізніших документах йде мова тільки про військову допомогу прийняття "підвисоку руку "," ратних руку помочі "і т. ін. Московський уряд вважав, щодоговір з Україною був дійсним тільки за життя Богдана Хмельницького, іпоновлював із кожним наступним гетьманом, дещо змінюючи, але завждиназиваючи акт 1654 року договором.

2. Суперечність Переяславської Угоди.

У Уркаїні твердо знали, що Переяславська-Московський договір не позбавлювїї суверенних прав. Договір цей зафіксував союз з Москвою на добровільнихзасадах, звільняв Україну від підлеглості Польщі. 1655 року Богдан
Хмельницький казав польському послові, Станіславові Любовіцькому: 'я ставвже паном всіеї Русі і не віддам її нікому ". Тут характерний вираз" уже ",септ після договору з Москвою. Доказом незалежності України були численнісоюзи, що їх укладала вона після 1654 року з різними державами. Традиціящодо характеру Переяславська-Московського договору залишалася Українідовгий час. Пилип Орлик у "виводі прав України" дав блискучухарактеристику Переяславської угоди: "насільнішім і найпереможнішімаргументом і доказом суверенности України - урочистий союзний договір,висновків між царем Олексієм і "станами" України. Цей такий урочистий ідокладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, назавждиустановити спокій, вольності й ладна Україні. Не зважаючи на такеодностайне розуміння сучасниками суті угоди України з Москвою,історіографії не лише в московській, але й в українській і досі невстановлення твердої оцінки про те, що саме являло собою ця угода. Заразіснує кілька поглядів на цю угоду:

1. Унія Ураїни з Москвою.

2. Васалітет.

3. Пропекторат.

4. Псевдопротекторат.

5. Мілітарній союз двох держав.

Такого ж типу були договори, що їх укладав Хмельницький з Кримом,
Туреччиною. Григор Орлик писав: "Хмельницькій прийняв опіку московськогоцаря для краю і нацїї з усіма правилами вільної нації.

Хмельницький розумів, що для успіху повстання необхідна підтримка іззовні.
Відтак він дедалі більше уваги звертав на зовнішню політику. Першу своюдепломатічну перемогу гетьман здобув, залучивши до союзу з козакамикримських татар. Але цей союз виявився ненадійним. До того ж він нерозв'язав ключової для Богдана Хмельницького проблеми взаємин між Україноюта Річчю Посполитою. Спочатку гетьман ще не був готовий до ціловітогорозриву. Метою його стосунків із Річчю Посполитою, гнучким представникомякої був великий православний магнат Фадам Кисіль, полягала в тому, щобздобути автономію для українського козатства, шляхом перетворення його наокремий і рівноправний стан Речі Посполитої. Але вперта нехіть шляхтивизнати колишніх підданих рівними собі в політичному відношенні виключалиможливість досягнути цієї мети.

У сучасної людини, для якої національний суверенітет є чимось цілкомприроднім, виникає питання, чому Хмельницький не проголосив Українунезалежною. Під час повстання й справді пішов поголос, що він хочевідновити "давньоруське князівство" чи навіть планує утворити окреме "козацьке князівство ". Можливо, ці ідеї й розглядались, але здійснити їх затаких обставин було б неможливо. Як показали безперервні війни, козакихоч і завдавали полякам тяжких поразок, однак не могли постійно протистоятинеодноразовим намаганням шляхти відвоювати Україну. Для забезпеченнятривалої перемоги над помилками Хмельницький потребував надійної підтримкивеликої чужеземної держави. Звичайною платою за таку допомогу була згодана те, щоб визнати зверхність правителя, який її надавав. Головнимпоштовхом до повстання виступало прагнення народних мас позбутисясоціально-економічних лих і для багатьох українців те, як ці проблемивирішувати - при своїй владі, чи чужій - було справою другорядною. Нарештіу Східній Європі суверенітет тоді ототожнювався не з народом, а з особоюзаконного монарха. З огляду на те, що за всієї популярності та влади,
Хмельницький не мав такого визнання, він вимушений був знайти для Українизверхніна, який його мав. Тут не стояло питання про самоврядування України,бо українці вже здобули його. Їхньою метою було знайти монарха, що міг бизабезпечити новосформованого й автономну суспільству законність і захист.

На думку Хмельницького, зручним кандидатом на роль захисника і покровителя
України на міжнародній арені був турецький султан. Він був достатньомогутнім для того, щоб відбивати у поляків бажання нападати на Україну, йводночас надто віддаленим, щоб відкрито втручатися в її внутрішні справи.
Відтак, у 1651 році після обліку посольствами оттаманська Порта формальноприйняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорізьке на таких же умовахзверхності, що їх мали Крим, Молдавія та Валахія. Проте через поширенусеред українців ненависть до "бугорманів" та внутрішні зміни в самійотаманській Порті ця угода так і залишилась нездійсненою.

Значно популярнішим кандидатом на роль попровітеля України був православний
Московський цар. З початку повсстання Хмельницький вмовляв царя в ім'яспільної для них православної віри прийти на допомогу. Але Москвареагувала надзвичайно обережно. Зазнавши тяжких втрат у недавній війні з
Польщею, московити воліли почекати. Проте у 1653 році, коли українцістали погронзуваті, що віддадуть перевагу Таманського варіанту, московитине могли більше зволікати з рішенням. Цар Олексій Михайлович скликав
Земський собор, який вирішив, що заради православної віри й святої церкви
Божої, государеві слід прийняти їх під високу руку. Приймаючи це рішення,московити також сподівались відібрати деякі захоплені Польщею землі,використати Україну як буфер проти оттаманської імперії і взагалі розширитисвої впливи.

В останні дні 1653 р.. московське посольство на чолі з боярином Василем
Бутурлінім зустрілося з гетьманом, його полковниками та генеральним штабом
Війська Запорізького в Переяславі, біля Києва 18 січня 1654р. Хмельницькийскликав раду козацької верхівки, на якій було ухвалено остаточне рішенняпро перехід України під зверхність царя. Того ж дня було скликано людей наміський майдан, де у своєму виступі гетьман наголосив на потребі Укріїні уверховному володарі, назвав 4-х потенційних кандидатів на цю роль:

1. польського короля,

2. кримського хана,

3. турецького султана,

4. та московського царя,

й заявив, що найкращим для цьогго є православний цар. Задоволений тим, щовибір упав на православного царя, натовп схвально відгукнувся на промовугетьмана. Тоді Батурлін, Хмельницький та присутня козацька старшинаввійшла до міської церкви, щоб скріпіті це рішення спільною присягою.

Та несподіваний випадок завів справу у глухий кут. За прийнятою у Польщітрадицією Хмельницький сподівався, що прісягатімуть обидві сторони, --українці запрісягнуть на вірність цареві, а той пообіцяє боронити їх відполяків та шанувати їхні права й привілеї. Але Батурлін відмовивсяприсягати від імені свого монарха, що на відміну від польського короля --цар є монархом і соводержавцем і не присягає своїм підданим. Роздратованийвідмовою Батурліна, Хмельницький гордо вийшов з церкви, погрозили взагаліскасувати угоду. Проте Батурлін уперто стояв на своєму. Нарешті побоючісьвтратити підтримку царя через, здавалося би, простісіньку формальність,
Хмельницький погодився всеж таки дати клятву.

Незабаром після того по 117 містах України було розіслано царськихурядників, перед якими 127 тисяч люду запрісяглі на вірність цареві Олексію
Михайловичу. та його наступникам. Сповнений драматізмуінцендент уПереяславській церкві висвітлив відмінність політичних цінностей і традиційз якими обидві сторони підійшли до укладення угоди. Та попри всі цірозбіжності підписання Переяславської угоди стало поворотним пунктом уісторії України, Росії та всієх Східної Европи. Раніше ізольована івідстала Московія зробила гігантський крок уперед на шляху перетворення навелику державу. А доля України в усьому - доброму і лихому - невід'ємнопов'язаною з долею Росії.

3. "Березневі статті" - важливий правовий документ.

Юридично оформили рішення Переяславської угоди і визначили відноснеавтономне, політичне і правове становище України в складі Російськоїдержави, так звані "березневі статті". Вони були одним з найважливішихправових документів в українській історії. Цей акт було створено в березні
1654 року під час перебування у Москві українського посольства на чолі згенеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним та переяславським полковником
П. Тетері. Посольство подало 14 березня 1654 року царським чиновникамсвій варіант договірних умов, який складався з 23 пунктів (статей) і діставу літературі назву "Просітельські статті". В ході переговорів українськасторона змушена була переформулюваті свої вимоги і 21 березня 1654 рокуподати новий текст, власне "Березневі сатті" (інші назви - "Статті Богдана
Хмельницького "," Березневі статті Богдана Хмельницького "," Статті війська
Запорізького "), який складався вже лише з 11 пунктів. Ці умови, які булиоформлені у вигляді прохань-чолобитних до царя, дістали схвалення царя ібояр. В них передбачалося:

1. стаття 1 - право українців обирати старших із свого гурту і саме через них вносити податки до царської кари;

2. стаття 2 - розміри платні від царського уряду козацькій старшині;

3. стаття 3 - пожалування козацькій старшині млинів "для прогодовання";

4. стаття 4 - розміри витрат страти на козацьку артилерію;

5. стаття 5 - право Війська Запорізького мати дипломатичні зносини з іншими державами, крім Туреччини і Польщі;

6. стаття 6 - затвердження маєтків київського метрополита;

7. стаття 7 - надіслання російських військ під Смоленськ;

8. стаття 8 - надіслання російських військ на польський кордон;

9. стаття 9 - розміри платні козацькій старшині, про яку не йшлося у статті другій, та рядовим козакам;

10. стаття 10 - наказ Донським козакам не порушувати миру з Кримським

Ханством, доки воно буде союзником Війська Запорізького;

11. стаття 11 - забезпечення порохом і провіянтом козацький заставу у фортеці Коду і у Запорізькій Січі.

Окремо після всіх статей визначалась загальна щільність козацького війська
(реєстр) у 60 тисяч осіб, а також, що українці самі між собою розбірзроблять: хто буде козак, а хто буде мужик.

Разом із затвердженням "Березневих статей" російський цар 27 березня 1654року видав українським послам жалувані грамоти:

12. про прийняття України до складу російської держави, підтверження прав і вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і посилку гетьману військової печатки;

13. про збереження прав і вольностей гетьмана Богдана Хмельницького і всього Війська Запорізького;

14. про передачу Чігіронського староства на гетьіанську булаву.

В цих трйох грамотах було задоволено майже всі вимоги, що містілісь у
"Просітельськіх статтях", але не увійшли у "Березневі статті". Зокремабуло передбачено непорушність "давніх прав", збереження на Україні власногосудоустрою, право козаків самостійно обирати гетьмана по давньому звичаю,закріплення за козаками і ії нащадками належних ії маєтків, тощо.
"Березневі статті" і доповнюючі їх царські грамоти разом розглядаються якдоговір України з Росією. Оригінали всіх зазначених документів незбереглися, але зміст їх не викликає сумніву, оскільки до нас дійшло рядперекладів, чорнеток, робочих записів московських чиновників та іншихджерел.

Умови договору з російським царем після обрання кожного нового українськогогетьмана перезатверджуваліся у так званих "гетьманських статтях".
(Переяславських статтях 1659 року, московських статтях 1665 року, Тухівскіхстаттях 1669 року, Коломацький статтях 1687 року, Решетілівськіх статтях
1709 року і інших).

Через конфлікти, що пізніше виникали між росіянами та українцями, оцінкаугоди, яка поєднала їхні країни, була предметом частих суперечок учених.
Справа ускладнювалася тим, що оригінальні документи втрачені, зберіглісялише неточні копії чи переклади. До того ж російський археограф Петро
Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальціфіковані царськимипереписувача. Загалом пропонувалося п'ять основних тлумачень
Переяславської угоди. На думку російського історика права Василя
Сергеєвіча який помер 1910року угода являла собою персональну унію між
Москвою та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха,зберігаючи кожна свій окремий уряд.

Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов доводив, щопогоджуючись на "особисті підкорення" царенів, українці безумовнопогоджувались на поглинання їхніх земель Московським царством, і тому цяугода була "реальною унією". Такі історики, як росіянин Венедінт Мякотін таукраїнець Михайло Грушевський вважали, що Переяславська угода була формоювасальної залежності, за якої сильніша сторона цар погоджувалисязахищати слабину українців, не втручаючись в її внутрішні справи,українці ж зобов'зуваліся сплачувати цареві податки, надавати військовудопомогу і т. д.

Інший український історик - Вячіслав Лепінській - пропонує думку, що
Переяславська угода 1654 року була не чим іншим, як лише тимчасовийвійськовий союз між Московією та Україною. В. Лепінській також вказує насерйозні проблеми, які виникли у Хмельницького після підписання
Переяславської угоди, зокрема економічного характеру. Мова йде перш за все,про закріплення інституту приватної власності на землю, що була ознакоюекономічного і культурного ладу Західної Європи. Іншою такою проблемоюбуло утворення саме українського характеру цієї приватної власностіхарактеру лицарського, арестократічного зовсім чужого московськимтрадиціям, якщо "В поняттях московських, пише В. Лепінській,-царська земля
"жалуєшся" царем на службу йому і могли відбиратися тоді, коли царевізаманеться. В європейських же поняттях Війська Запорізького земля предків,
"кров'ю предків заслужена", належить рицарського козацькому родові і ніхтоне має права від нього відбирати, навіть тоді, коли за малолітством дітейпорядкує вдова. Складним було і політичне становище України після
Переяславської угоди. З одного боку Україна під впливом західноїєвропейської цивілізації виробила уклад згідно хліборобського, осілогожиття. З другого боку - Переяславська угода була направлена проти Польщі.
А тому захищаючи Україну від польського натиску, Москва одночасно відрівалаїї від заходу і ставала в залежність до сходу. З цією метою Хмельницькийнамагався унезалежаті себе від агресивної політики Москви.

Останнє тлумачуння Переяславської угоди стоїть осібно від інших. У 1954році під час пишних святкувань 300-річчя українського союзу в СРСР булооголошено щоправда, не звинувачували, а Комуністичною партією Радянського союзу,що Переяславська угода стала кульмінаційнім моментом у віковому прагненніукраїнців та росіян до воз'єднання і що воз'єднання цих двох народів булоосновною метою повстання 1648 року. За однією радянською теорією, велич
ХМЕ?? ьніцького полягає в його розумінні, що "порятунок українського народуможливий лише в єдності з великим російським народом ". Щоправда, всередені 1980-х років принаймні один радянський вчений - Михайло
Брайчевський - піддав цей погляд сумніву що мало катастрофічний наслідокдля його кар'єри, однак для всіх радянських вчених підтримка партійноїінтерпритації угоди лишалося обов'язковою.

4. Висновок.

Зараз, в наш час, немає точного визначення, точної оцінки Переяславськійугоді. Я являюся прихильником думки, що це був лише воєнний союз двохдержав, подібні союзи Україна укладала із Польщею із Кримським ханством ізіншими. Це яскраво доводить в своїх творах В. Лепінській. Такожкрітіччно оцінюють так зване "воз'єднання" України з Росією відомі вчені ідослідники М. Грушевський, М. Брайчевський. Російська сторона використалацю угоду в своїх цілях. Україна була бухром між Москвою і Туреччиною і між
Москвою і Польщею. Так історично склалось, що від цього постраждала
Україна. Піжніше до 300-ліття Переяславської угоди у 1934 році в
Радянському Союзі було урочисто оголошено цей договір "воз'єднання". Цебуло їм так вигідно, що вони не хотіли, щоб Україна отримала своюнезалежність, і щоб вона навіки залишалась колонією Росії.

Отже, договір між Україною і Росією не був тим договором, про який мизвикли чути, живучи в Радянському Союзі. Це була угода, зокрема воєннаугода, двох рівних держав, на рівних засадах.

Але супереечкі про Переяславську угоду ще будуть тривати і тривати, так якоригіналу договору немає!

Література.

1. Бобровник С. В. та ін. "Основи держави і права",-К - 1993 рік "АН

України". Інститут держави і права ім. В. М. Корецького.
2. Гелей С. "державницький світогляд В'ячеслава Лепінського"-Л - 1994 рік, "Центральна спілка споживчих товариств України", "Львівскій торговельно-економічний інститут".
3. Полонська-Василенко Н. "Історія України"-К - "Либідь" 1993 рік.
4. Субтельний О. "Україна. Історія.". -К - "Либідь" 1993 рік.