Берлінська Стіна

Історія

Ош № 3 Кабінет історії

Реферат по темі:

«Берлінська стіна»

Підготував

Учень 11-Б класу

Губанов Дмитро

Вчитель: Матюхова Т. Е.

м. Краматорськ, 2001р.

План

I. Вступ. Розділ Європи між Сходом і Заходом.

II.Ізмененія в культурному ландшафті Берліна.

III.Культурние і духовні відмінності східних і західних німців.

IV. Падіння стіни.

V. Відновлення стіни.

VI. Економічне та соціальне становище ФРН.

VII. Додаток

Розділ Європи між Сходом і Заходом

У 1955 р. остаточно оформився розділ Європи між Сходом і
Заходом. Однак чітка границя протистояння розділила Європу ще не докінця. У ній залишалося одне незакрите "вікно" - Берлін. Місто виявилосярозділеним навпіл, причому Східний Берлін був столицею НДР, а
Західний Берлін вважала своєю частиною ФРН.

Два протилежних громадських ладу вживалися в межах одногоміста, при цьому кожен берлінець міг безперешкодно потрапити "зсоціалізму в капіталізм "і назад, перейшовши з однієї вулиці на іншу.
Щодня цей невидимий кордон перетинали в обидва боки до 500 тисяччоловік. Багато східні німці, користуючись відкритим кордоном, назавждиїхали на Захід. Щорічно так переселялися тисячі людей, що вельмитурбувало східнонімецькі влади. Та й у цілому відкрите навстіж вікно в
"залізну завісу" зовсім не відповідало загальному духу епохи.
У серпні 1961 р. радянські і східнонімецькі влада ухвалила рішеннязакрити кордон між двома частинами Берліна. Прокинувшись вранці 13 серпня,берлінці несподівано виявили, що звична дорога в іншу частину містаперекрита. озброєні прикордонники Її перегородила колючий дріт, івзяли під охорону.

Крім того, за одну ніч на всьому протязі міського кордону вирослазнаменита Берлінська стіна. Її спорудили з бетонних плит. Напруга вмісті росло.
Якщо зі східної сторони стіну охороняли, то з західної - її намагалисякілька разів зруйнувати. Західні країни висловили протест з приводуподілу міста. Нарешті в жовтні протистояння досягло вищої точки.
У Бранденбурзьких воріт і на Фрідріхштрассе, біля головних пропускнихпунктів, вишикувалися американські танки. Їм назустріч вийшли радянськібойові машини. Більш доби танки СРСР і США простояли з націленими один надруга знаряддями.
Періодично танкісти включали мотори, як би готуючись до атаки. Напругакілька розрядилася лише після того, як радянські, а слідом за ними іамериканські танки відійшли на інші вулиці. Однак остаточно західнікраїни визнали розділ міста тільки через десять років. Його оформилоугоду чотирьох держав (СРСР, США, Англії і Франції) підписану в
1971р. У всьому світі зведення Берлінської стіни сприйняли яксимволічне завершення післявоєнного розділу Європи. Останньою віхою
"холодної війни" вважають демонтаж Берлінської стіни. Тобто, можна говоритипро її підсумки. Але це, мабуть, найважче. Напевно, підсумки "холодноївійни "підведе історія, її справжні результати буде видно черездесятиліття.

Зміни в культурному ландшафті Берліна.

Вона ще стоїть і, мабуть, залишиться стояти, як пам'ятник:розписана сотнею художників із усього світла кілометрова "галерея-стіна»навпроти східно-берлінського Центрального вокзалу. Але разноязикіе вуличніторговці біля Бранденбурзьких воріт, узимку 1989-90 року пропонувалирізнобарвні уламки цього спірного спорудження самого Європи легкорозщедрюється туристам по немислимим цінами, зараз насилу знаходятьзбут для свого товару. До падіння берлінської стіни давно встигли звикнути.
У минуле відійшли присвячені йому ейфорійні святкування. На
Бранденбурзьких воротах не видно знаменитої квадріги. Її, сильнопошкоджену вандалами, піднявшись тоді на ворота, все щереставрують.

Повсякденність перетворилася в жорстоку реальність, особливо в східнійчастини формально знову єдиного міста. Особа цього міста відверто псуютьне тільки рани, завдані "сорокарічної безгосподарністю" у такихобластях, як архітектура чи житлове будівництво. Захід також втрачаєсвій блиск, придбаний виключно в результаті туристичноговерхоглядства. Неподалік від міського фасаду, Курфюрстендамм, правлять свійогидний бал безробіття, непомірно росте, квартплата, наркоманія,алкоголізм, насильство над жінками та проституція.

В усьому цьому - паралельно з гігантським подорожчанням життя - моженегайно отримати свою частку східний німець. Але за рівну працю він будедовгі роки отримувати мінімум на сорок відсотків менше, ніж його західнийколега - така рівноправність відповідно до Договору про об'єднання. Свободаобходиться йому дорого. Демократію, нехай навіть капіталістичну, більшрозвинену, ніж колишня соціалістична, не отримаєш безкоштовно. Якийпереможець добровільно ділиться з переможеним? Берлінська художниця і графік
Нуріа Куеведо створила глибоко символічну картину: дві людинивідправляються в дорогу, рятуючись від згустилися над ними темного неба.
Перший міцно схопив за руку друга, ледве повзе на колінах. Священик
Фрідріх Шорлеммер, борець за громадянські права, охарактеризував виробленийнад східними німцями при об'єднанні експеримент таким безстороннімчином: «Нам відрубують ноги і при цьому, посміхаючись, вимагають: ну-ка,пробіжіться. Подивимося, як ви це зможете! »

Рішення німецького парламенту на користь Берліна при виборі майбутньогомісцезнаходження уряду також, схоже, навряд чи пожвавить довіру інадії його мешканців. Брак 200000 квартир, чотириразове подорожчанняквартплату на сході, де вже зараз кожен третій - безробітний. Хто можесобі дозволити в настільки жалюгідних соціальних умовах таку розкіш, якмистецтво? І ось багато діячів мистецтв втрачають засоби до існування --вони втрачають договори і покупців, змушені відмовлятися від ательє ізакривати галереї. Заклик деяких політиків до економії та скороченьзвучить по відношенню до культури і мистецтва - незважаючи на певнедублювання театрів, музеїв і т. п. в силу довгого поділу міста --абсурдно. У Берліні, східному та західному разом, менше музеїв, театрів іопер, ніж в інших німецьких містах - Мюнхені, Кельні, Гамбурзі. Але якщоскорочення все ж таки відбудеться - в галузі культури у міста мільярднийдефіцит - то цілком зрозуміло, в якій частині міста це відбудеться: усхідної.

«Врешті-решт, це НДР приєдналася до ФРН», - сказав нещодавно учас однієї дискусії сам генеральний директор східно-берлінськихдержавних музеїв професор доктор Гюнтер Шаде. Сказав кількапокірно. Він знає, про що говорить, адже суперечка про об'єднання різнихберлінських музеїв ведеться вже півтора року. Мова йде при цьому промільярдні суми і компетентності, і проблема вирішується саме в такійпослідовності: у кого багато грошей, той і компетентний. Проти такогоспрощеного підходу виступають вже навіть зарубіжні експерти; представники
Міжнародної Ради музеїв (IСОМ), та Міжнародної Ради по захиступам'ятників культури (IСОМ0S). Вони проголосували за збереження берлінськогоострови музеїв, культурної ансамблю з бо п'ятдесятилітньої історією,що представляє собою разом з усіма будівлями і зборами єдине ціле,на якому можна простежити розвиток раннеазіатской, єгипетської, античної тахристиянської культур. Звичайно, складності об'єднання музеїв необмежуються наведеними прикладами. Хочу звернути вашу увагу наШаде статті професора, доктора наук Ірени Гайсмайер, що є директоромсхідно-берлінської картинної галереї в музеї Боде і молодих істориківкультури з Вільного університету Західного Берліна Миколаїв Бернау і
Алексіса Іохімідеса, виступи яких в широкій пресі сприялитому, що дискусія за закритими дверима стала доступною громадськості тапридбала загострено-аналітичного характеру з обох сторін.

Безумовно, споживати культуру в цьому місті можна не тільки взнаменитих храмах муз. Великі виставки тим часом користуються меншоюпопулярністю, ніж маленькі, інтимні заходи, що влаштовуються накомунальному рівні і приватними особами. У першу чергу некомерційніоб'єднання діячів культури, заново створені майже в кожному районісхідного Берліна, пропонують твори мистецтва, які не створеніспочатку з розрахунком на ціну і продаж товару «мистецтво». Не всі заперший рік після об'єднання віддали задешево свої творіння цікавоюзаможній публіці з Заходу. Власники розпроданих ательє подорожуютьзараз по світу. Втім, це стосується, перш за все, до молодиххудожникам.

«Метрополіс» - назва, що підпадає під категорію «великих виставок".
Столичні любителі мистецтва і критики майже одностайно відмовили йому впідтримки. Власне, організатори виставки Христос Іохімідес і Норман
Розенталь мали б винести урок з торішньої експозиції
«Кінцівка свободи». Публіка майже бойкотувала задуманий з широкимрозмахом спектакль за участю митців інсталяцій, вихваляють яквиставка «під вільним небом нарешті вільного міста». «Занадтодорого і мало користі », - цей досить прагматичний вирок був, звичайно,у багатьох жителів столиці, крім іншого, зумовлений їх соціальнимитруднощами, про які вже йшла мова. Цього разу, при організації виставки
«Метрополіс», пішли в пісок 5 мільйонів марок, пожертвувані лотереєю
«Дойче Классен-лотереї». У музеї «Мартін-Гропіус-Бау» понад 70 художників здвомастами полотен не змогли повторити успіх 1982 року, коли та ж командаз виставкою «Дух часу» закладала напрямки розвитку мистецтва 80-х.
Пояснюється це зараз охопило весь світ кризою мистецтва? Навряд читільки цим. Символічним бачиться в зв'язку з цим гігантський «Клоун-балерина»
Йонатан Борофского, розгойдується у внутрішньому дворі музею, цейвеличезний талісман, дуже схожий на телевізійних качок змакдональдовскіх серій - досить примітивна, банальна до нудьги рекламнажарт, та до того ж ще поставлений на тому самому місці, де в 1982 роцістояв «Олень» Йозефа Бойса.

Відкриття «Метрополіс», інсценоване під акомпанемент галасу взасобах масової інформації, було відзначено несподіваним подією,вгадати яке не могли навіть організатори виставки - неоголошенимзаздалегідь безкоштовним поданням дюжини незнайомців із зав'язаними білимиособами. З цих «борошняних черв'яків» викуклілісь студенти восточноберлінской
Вищої Школи мистецтв (художники, скульптори, дизайнери, архітектори).
Таким чином вони висловили свій протест проти прийнятого міським сенатомрішення про закриття Школи. До слова сказати, їх крик про допомогу, підтриманийміжнародними фахівцями, був почутий: Школа мистецтв не була закрита.
Повернемося до «Метрополіс». Чому ж Іохімідес і Розенталь, менеджери зсвітовим ім'ям, зазнали зі своїм проектом в 1991 році такінищівної поразки?

Тут легковажно робилася ставка на багато що: на історію мистецтва впершу чергу, а також на знаменитий твір, покликане позичитисвоє ім'я, - фільм Фріца Ланга «Метрополіс» (1927). По-третє, наісторичне місце, яке ніколи не відродиться, обтяженеспогадами про минуле, йохімідес: «Метрополіс сповіщає про минуле і проутопії, викликає дух Берліна двадцятих років з його різноманіттям культур,міста, що лежить на зрізі силових полів Сходу і Заходу, Півночі і Півдня, і вВодночас відроджує надмотівную ідею метропольних культури зразка Нио-
Йорка, Лондона та Кельна ».
Чи можливо цю або подібну їй ідею реалізувати - інше питання, алережисери не зробили взагалі нічого, щоб здійснити свої претензії: уперенасиченому видовище, швидше нагадує цирк мистецтв, неможливовиявити полеміку, суперечку і суперечливість різних підходів. Замістьцього - високоповажні імена тих, кому часом нічого сказати: Роземарі тро -кель, Джон М. Армледер, Жан Марк Бустаман, Франц Вест, Герхард Ріхтер і
Георг ьазеліц також задовольнялися друго-і третьосортним варіантамисвоїх кращих робіт. Боротьба мера Кунелліса з собою гідна поваги. Урізнобарвною мішанині між досконалістю і гладкістю йому вдаєтьсядвозначна метафора. Він розламав на частини і розкидав по залі стару,відслужили свій вік рибальський човен. Асоціація з аварією корабля? Дотаємничим, поетичним меж відводять «Павільйон для монохромно-сті»
Герхарда Мерца і «Кімната, в яку не можна увійти», зі стелі якоїзвисає безліч предметів, Отіса Лаубертса. А загалом і в цілому тутпанують, за визначенням критика Маттіаса Флюг, спад і розгубленість.
Бачення покинули мистецтво. Його криза не можуть компенсувати постійнесамоцитування і рефлексувань. Філософія виставки, яка закликає собі впрабатьки антиподи Пікассо і Дюшана, Бойса і Уорхола, очікує від глядача,що він представить собі те, що йому не пропонується.

оповідати про світові катастрофи так, як і про світові красу, але небути в змозі дійсно на них реагувати - все це ми вже маємо вкіно і на телебаченні, пише Флюг у щотижневій общеберлінской газеті
«Фрайтага». Коли японець Морімура поміщає голі ляльки в розп'яття Кранаха,це вже навіть не інтелектуальний нуддізм. Це настільки ж технічнорафіновані, наскільки нудно до огиди. Досконале натикається нагрубу безглуздість і непотрібність - і це треба розуміти як жвавебачення метрополії «а ля« Метрополіс »? Побоювання Флюг будуть актуальними вмайбутньому, скрізь, де замість духу панують «тільки» гроші. До слова сказати,східноєвропейська культура взагалі не береться Іохі-мідесом і Розенталь врозрахунок. Так, давно живуть за кордоном представники Радянського Союзу Вадим
Захаров і Дмитро Прігов покликані служити всього лише алібі для добрепродається дзвінкою фрази «Мистецтво всього світу». Вони представлені, скоріше,осторонь, якось непереконливо концептуаліст Прігов, ще рік-дватому-одна з найсильніших художників соц-арту Москви, здається, зі свогоілюстративно-втомленою інсталяцією «Прибирання», що представляє похованим підбюрократичними горами паперів будинок - Радянський Союз - з'явився ще більшебезпорадним, ніж сам цей будинок. Мистецтво, відривається від свого коріння,засихає.

Допомогти Берліна на його важкому шляху до метрополії за допомогою культуриозначає, в першу чергу, зберегти його вже наявний культурнийпотенціал. Ще не вирішена доля Академії мистецтв у Східному Берліні,яка конституювала в березні 1950 року в якості законної спадкоємиціпрусської Академії і обрала своїм першим президентом великого німецькогоромантика і гуманіста Генріха Манна. Справа в тому, що і в Західному Берлініє - з 1954 року - своя Академія мистецтв. Правда, вона побудованазовсім по-іншому і обмежується в основному дослідженням модерну. Алетепер вона претендує на виключні права. На противагу їй вматеріальному плані не особливо процвітаюча Академія НДР могла собідозволити широку архівну і збиральної діяльність, багатогранніконтакти з громадськістю та дослідницьку роботу в галузі музики,театрального та образотворчого мистецтва. Майже триста, в більшостісвоєму користуються міжнародним визнанням вченим, загрожує зараззвільнення. Архіви з мистецтва XX століття, серед них Джона Хартфілда, Віланда
Херцфельде, Ганни Зегерс. Бехера, Брехта, Айслер, Кете Кольвіц і Ернста
Барлаха повинні бути - без відповідали за них співробітників - подаровані
"Західного Берліна.

Президенту Академії Хайнер Мюллеру, який мріє про їїперетворення в майбутньому в Європейську Академію мистецтв, вдалося покисудовим шляхом захиститися від зліплені за закритими дверимаграбіжницького, що суперечить Договору про об'єднання плану. Але щобуде, якщо Академія перестане отримувати гроші з державної каси?
Одне з найважливіших наукових заходів останнього часу - великаретроспектива творчості фото монтажера Хартфілда, приурочена до йогосторіччя, змогла відбутися тільки завдяки фінансовим впливамзахіднонімецькій землі Північний Рейн - Вестфалея. У такому випадку невиключено, що заслужений, і в часи ГДР не скомпрометований орден
Академії, приз Кете Кольвіц, який присуджується щорічно видатнимсоціально ангажованим графіками, було вручено на початку червня 1991 року ввостаннє. Цієї честі удостоївся берлінський художник і графік Манфред
Буцман (нар. 1942). Партизан пр?? свещенія, що допомагає виробити критичнесприйняття сучасності і навколишнього світу і відобразити його оптично, зтим, щоб завоювати довіру до своїх п'яти органів чуття, - так відгукується проньому доктор наук Дітер Шмідт, визнаний історик мистецтва і дослідниктворчості Отто Дікса, вигнаний свого часу з НДР. Завдяки врученнюпризу стало можливим виставити в гідному місці гравюри Буцмана
(акватинта), цикл «Кам'яний Берлін» та аркуші з інших альбомів графіки --критично осмислені пейзажі великого міста. До них відносяться такожвипущені художником з власної ініціативи плакати, поштові листівкиі роботи, підривають межі традиційного художньої творчості,такі, як великі відбитки єврейських могильних пам'ятників. Буцман прийнявприз зі змішаними почуттями: «Отримай я його в 1989 році, це додало б менісміливості надрукувати мій сумний плакат «Сталін зробив нас щасливими» доВересень 1989, хоча і це здалося деякими старими товаришампередчасним ». З іншого боку, його радує, що в супроводжує призграмоті вперше повністю наводяться знамениті слова Кете Кольвнц: «Язгодна з тим, що моє мистецтво переслідує мети. Я хочу діяти в цейчас, коли люди так розгублені і так потребують допомоги »(1922). Новіжваві чиновники, завідувачі культурою Берліна, не зможуть залишити безна увагу той факт, що подібна позиція залишиться традиційною для цьогоміста. Це чимала частина мистецтва НДР, що продовжує існувати,оскільки люди тут мають потребу в такому мистецтві. Мистецтво Буцмана іраніше «не удостоювалось честі» потрапити в музей, і тепер воно теж не можепереміститися куди-небудь у сховище, що загрожує деяким іншим картинамі статуй, перш за все із зібрання «Національне мистецтво НДР» в східно -берлінській галереї. Його вже перевели з передніх виставкових залів у Старомумузеї на тісний верхній поверх Національної галереї. Там йому наданакоротка відстрочка року на два, а потім воно, можливо, взагалі зникне. Віддеяких імен і творів вже довелося відмовитися, в тому числі від Віллі
Зітте. Необачний спосіб подолання минулого - навряд чи останнє слово вцій справі. А ось Маркс і Енгельс, створені у свій час скульптором
Людвігом Енгельхард Том як держзамовлення, сидить, як ні в чому небувало, на своєму родовому місці між закритим Палацом республіки ітелевежею на Александерплац. «Ми не винні», - це пропозиція написавхтось розпилювачем фарби на підніжжі пам'ятника. Що не кажи, але такеповодження з пра-побачитись-лями переможеного німецької держави говорить прогуморі, а не про ненависть. Між іншим, тут є схожість з пропозицією
Манфреда Буцмана, якому хотілося б, щоб усі величезні кам'яні монстристаліністського режиму не були зруйновані, а поступово, природним шляхомзаросли зеленню і травою. Тоді у людей було б достатньо часу дляроздумів про минуле, і був би можливий не просто поворот історії, адійсні зміни. Це був би символ культури, розсудливості іпримирення між людьми в місті, який допоміг би навчитися проводитимежу між жертвами і катами, відчувати особисту відповідальність запоразку соціалізму, а й був би здатний вселити сміливість і новінадії.

Мистецтво може і повинна допомагати цьому процесу.

Культурні та духовні відмінність східних і західних німців.

Історія НДР як держави, хоча і закінчилася з її вступом у ФРН,знаходить все ж своє продовження у відносно самостійному розвиткурегіону у складі єдиної Німеччини. Ніхто не припускав, що культурні ідуховні відмінності між німцями зміняться замкнутої регіональної спільністю;а й просто зближення людей, можливо, займе життя цілого покоління.

Культурні та ментальні відмінності між західними і східними німцямихарчуються трьома джерелами. По-перше, за сорок років самостійногодержавності накопичений різний політичний, духовний і культурний досвід.
Для східних німців важливими, хоча і аж ніяк не єдиними його символамибули Берлінська стіна, держава-опікун і внутрішня еміграція,зрівняльне суспільство дефіциту. Сюди ж відноситься і те, що по-нашомубільшість із них взяло соціалістичний експеримент, а потім зазналойого крах. По-друге, розділеність німецького народу на дві державистало соціальної розділеному, що перетворила НДР в країну «маленькихлюдей », в державу спадкоємців і могильників пролетарського життєвого іціннісного світів. Відповідні форми життя і ціннісні уявленнянакладали свій відбиток на будні НДР і значною мірою служилискріпним соціокультурними елементами. По-третє, на відміну від західнихнімців, східні стали дійовими особами і жертвами подвійного краху-своєїсуспільної системи і своєї держави. Вони є до того жносіями всіх чеснот і пророків «революційного періоду». Унімецьке єдність вони вступають як політично поляризована «часткованація »з певними політичними сутичками і великими надіями.

З усіх колишніх соціалістичних суспільств Європи, ГДР разом з німецькимєдністю отримала і найкращі шанси без зволікання надолужити згаяне врозвиток якостей, притаманних сучасному суспільству. Однак перетворенняколишньої НДР у сучасне суспільство і методи його проведення мають свою ціну.
Отже, німці хоча і об'єднані, але в багатьох відносинах чужі один одному.
Як держава і суспільство НДР завжди сильніше орієнтувався на
Федеральну республіку, ніж навпаки. Для більшості західних німців НДРбула «територія інкогніто», про яку вони знають на диво мало. Взагаліті образи, які німці складали собі один про одного, формувалися підвеликим впливом ідеології і засобів масової комунікації. І навітьособисті враження завжди означали тільки часткове пізнаннявідповідних умов праці та життя. Німцям ФРН до цих пір булиневідомі багато пласти життєвого та ціннісного світу східних німців.
Безсумнівно, що у своїй більшості східні німці хотіли німецькогоєдності і наполягли на ньому в кінцевому рахунку для того, щоб жити краще, ніждо цих пір, тому що бачили в ньому найбільш природний вихід з кризисвоєї суспільної системи. При цьому більшість думало і думає не проповної ліквідації всього того, що минулого становило їхній життєвий світ, апро синтез «кращих» цивілізаційних стандартів Заходу з тими, які моглисправді або навіть тільки уявно запропонувати стара НДР. І все ж, хочемоми того чи ні, від колишньої НДР залишається більше, ніж ми припускаємо.
Запорукою цього є хоча б вже наступність і домінуваннякорінного населення в нових федеральних землях. Крім того, про цеговорить і суб'єктивний вибір більшості, бо майже 80% опитаних вважають:
«За 40 років існування НДР виникли деякі речі, які я знаходжугарними і які повинні бути збережені в єдиній Німеччині ». Тим самим уоснові уявлень східних німців про яке вдалося національної інтеграції,кращого життя, соціальному підйомі або занепад лежить подвійний критерій. З одногобоку, вони визначаються бажанням бути нарівні з відповідними групамина Заході. І це бажання напевно домінує. З іншого, мірилом слугуєзбереження того, що любимо і дорого, визнання і підтримку своїхжиттєвих досягнень. Цьому протистоять уявлення політиків,значної частини еліт та широких кіл населення Заходу і пристосуваннядо західногерманської «нормі». І навіть тоді, коли на словах роблятьсяпоступки, практика виглядає інакше. Замість національної інтеграції на шляхахспівробітництва здійснюється стратегія «щеплення» західних уявлень.
Східні німці тепер вже прихильники всіх політичнихнапрямків-спантеличено відзначають, що від минулого не залишається нічого.
Збереження розриву у життєвих можливості між Заходом і Сходом,поряд з побоюваннями перед свого роду внутрішньою колонізацією, могло бстати опорою колективної свідомості східних німців і ФРН, перекриваєнаявні соціальні та політичні відмінності між ними.

Падіння стіни.

І ще одна проблема. Її не назвеш перешкодою, тому щоматеріальна перешкода в цьому випадку звалилася. Радість в ніч на 9 листопада
1989 у ще недавно настільки ж грізною, як і зневажає Берлінськоїстіни, яка відразу стала придатною лише на сувеніри, найбільш зримо,як падіння Бастилії, сповістило нове європейське початок. У ті ж саміхвилини нову якість отримав один з найдавніших європейських питань --німецький. Бетонні блоки демонтується Берлінської стіни охочерозкуповуються західними колекціонерами. Як повідомляють, кожен такий блокнібито коштує 50 тисяч західнонімецьких марок і вище. Може звичайноперебільшували, але вирішили запитати у Фаншмідта. Пан Фаншмідт не ставназивати точні цифри, пославшись на комерційну таємницю. Проте підтвердив,що ціни коливаються. Вони залежать від «художніх достоїнств» кожногофрагмента, оскільки після зняття охорони біля стіни берлінці як з того, так із іншого боку прикрасили бетонні блоки мудрими малюнками, написамиі гаслами.

Відновлення стіни.

Проблеми з обміном валюти для населення не було. У будь-якомузахідноберлінському магазині можна було оплатити товар марками НДР занелегальному курсом, який публікувався кожен день в західних газетах.
Якщо комусь потрібна була готівка в марках ФРН, її можна було отримати вобмін на східнонімецькі марки в міняльних конторах, так званому
«Вексельштубе», хоча й незаконно, але цілком респектабельно - видавалисянавіть квитанції на фірмовому бланку, як у державному банку. Другийгрунтовний удар по чорному ринку було завдано чотири роки по тому якчастина загальної протекційної політичної акції проти ФРН. Вище я був нецілком точний, хронологічно відносячи остаточний розкол Берліна до кінця 40 --х - початку 50-х років, хоча так і прийнято вважати. Остаточний розкол всеж, як на мене, має точну дату - ніч з 12 на 13 серпня 1961 року, коливздовж всієї секторною кордону була споруджена бетонна стіна, що простягнуласяна десятки кілометрів, відокремивши Східний Берлін від Західного мертвоїсмугою на тридцять років. На сторінках популярної, та й історичноїлітератури існує думка, що Берлінська стіна - це суто німецькевинахід. Технічно можливо. Але політично це була узгодженаакція, проведена урядом НДР, як свідчить у своїх мемуарах
Н. А. Громико. З ініціативи країн Варшавського Договору, що запропонуваливстановити на кордонах Західного Берліна «такий порядок, який надійноперегородив б шлях для підривної діяльності проти державсоціалістичної співдружності ». Втім, представники НДР не без гордостідавали зрозуміти про свій пріоритет в цьому суверенній справі. Тим не менше,зведення стіни проблем не вирішило. Витік населення НДР через Західний
Берлін нелегальним шляхом практично припинилося, зате різко підскочивкількість інцидентів на секторною і державному кордоні, людськітрагедії стали справжньою знахідкою для західної пропаганди в організаціїідеологічного тиску на НДР. З точки зору економічногопротекціонізму, це теж трохи дало, тому що східні марки і деякіконкурентоспроможні товари, які знаходили контрабандний збут у західній частиніміста, тепер пішли «в об'їзд», особливо після широкого визнання НДР,викликав приплив іноземців, що хлинули на її територію, - від членівдепутатського корпусу до іноземних студентів і біженців з країн, що розвиваються іінших країн.

Економічне та соціальне становище ФРН.

Економіка колишньої НДР була в основному державної: у промисловостіголовну роль грали комбінати центрального та регіонального підпорядкування,які виробляли більше 9/10 всієї товарної продукції і концентрувалиблизько 9/10 науково-дослідного потенціалу; в сільському господарстві --сільськогосподарські кооперативи та державні "народні маєтки",які зосереджували понад 9/10 всіх сільськогосподарських земель, більш
9/10 поголів'я худоби і виробляли більше 9/10 всієї сільськогосподарськоїпродукції; в торгівлі - державні торговельні організації, якіповністю панували в оптовій і зовнішній торгівлі і разом зпідприємствами споживчої кооперації забезпечували близько 9/10 всьогороздрібного товарообігу. Роздержавлення, яке стало головнимнапрямком соціально-економічної перебудови господарства в нових землях,було в основному завершено ще в першій половині 90-х років. Ключовіпозиції в промисловості зайняли західнонімецькі фірми, які приватизуваликолишні державні підприємства; близько 10-11% підприємств придбалиіноземні фірми. У результаті на початок 1998 р. половина персоналусхіднонімецької промисловості працювала на підприємствах, що належатьзахіднонімецьким і іноземним фірмам. Домінуючу роль в торгівлі такожстали грати торгові концерни, які базуються в західних землях. У сільськомугосподарстві виникло багато фермерських господарств, але основна частина землізалишилася у кооперативних господарств, поменшало і змінилиправовий статус.
Великі соціально-економічні зміни не супроводжувалися, однак,відповідним зростанням зайнятості. Навпаки, навіть у ті роки, коли в
Східної Німеччини відзначається господарське зростання, спостерігаються зростання числабезробітних і скорочення числа зайнятих. За 1989-1998 рр.. загальне числозайнятих в економіці Вистачає-ної Німеччини скоротилася з
9860 до 6055 тис. чоловік, а число офіційно зареєстрованихбезробітних зросла з нуля до 1375 тис. чоловік. Крім того, майже 1 млнчоловік були зайняті на громадських роботах, або проходили перенавчання,або користувалися іншими видами соціальної підтримки, і налічувалося 327тис. "чистих" човникарів (негативне сальдо по трудових поїздок),які працюють за межами нових земель.
Середній валовий дохід в розрахунку на одного найманого працівника у східнихземлях поступово наближається до рівня західних земель, але все ще менш
3/4 від західнонімецького. При цьому зближуються вони не постійно (в 1997 р.
- 74,4%, в 1998 р. - 73,8%). Зростання доходів східнонімецькі працівниківзабезпечується не тільки виробництвом в самих східних землях, а йперерозподілом доходів між західними і східними землями,залежність яких від трансфертів зберігається.
Про нестійкості економіки Східної Німеччини в нових умовахсвідчать відносно слабкі її позиції на зовнішніх ринках. При частціу загальній площі країни близько 30%, у населення - близько 19% і в загальній кількостізайнятих в економіці - близько 17% на Східну Німеччину припадає лише близько
9% зайнятих у промисловості країни, 11-12% загального виробництва валовоговнутрішнього продукту, близько 6% виробництва промислової продукції, близько
4% виробництва товарної продукції обробної промисловості і лишеблизько 3% експорту промислової продукції. Частка експорту в загальній реалізаціїпродукції обробної промисловості Східної Німеччини в 1998 р. -
18,4%, майже вдвічі нижче, ніж у Західній (35,6%). Однією з ознакслабкості східних земель вважають недостатню увагу до науковихдосліджень та розробки нової конкурентоспроможної продукції.
У промисловості, як і раніше відіграє основну роль у розвиткузовнішньоекономічних зв'язків, у відносно більш сприятливому становищізнаходяться галузі та виробництва, що працюють на ринок самої Східної
Німеччини, особливо виробництва будівельних матеріалів, продовольчих товарів,тютюнових виробів та ін Поступово східнонімецька продукція виходить і наринок західнонімецьких земель, особливо у підприємств, що входять доструктури фірм, що базуються в ФРН. Це свідчить про розвитокпроцесів територіального поділу праці на внутрішньофірмової основі.
В опублікованому в середині 1999-доповіді звіті трьох авторитетнихекономічних інститутів робиться висновок, що "обидві частини Німеччини і через 10років не утворюють економічної єдності ", що і на перспективу центральнійзавданням залишається турбота про скорочення великого перепаду в економічнійефективності між Західною і Східною Німеччиною. У Східній Німеччині несформувалася збалансована господарська система, здатна досаморозвитку без підживлення ззовні. На думку авторів доповіді-звіту,пріоритетна підтримка державою східних земель через системуперерозподілу бюджетних доходів повинна зберігатися принаймні до
2004 р., але й потім вони будуть залежати від допомоги із західних земель.
У східних землях, за офіційними даними, безробіття майже вдвічі більше,ніж у західних (у 1997 р. - відповідно, близько 20 і 11%).
У політичній сфері гарним індикатором відмінностей між обома частинами
Німеччині можуть служити результати голосування виборців за Партіюдемократичного соціалізму (ПДС), що вважається політичною спадкоємицею
Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН), що грала головну роль вполітичній системі НДР. Результати виборів в бундестаг ФРН, проведені в
1990, 1994 і 1998 рр.., А також у ландтаги східних земель показуютьнаявність у значної частини його населення ностальгії про недалеке минуле,яка не слабшає, а навіть має тенденцію до зростання. Якщо в Західній
Німеччині ПДС, яка прагне перетворитися з східнонімецької регіональноїпартії в загальнонімецька, до останнього часу не вдалося подолатип'ятивідсотковий бар'єр ні в одному з виборчих округів, то в Східнійчастка голосів, поданих за неї, ніде не опускається нижче 10%. У 1998 р. внових землях вона варіювала від 20,0% у Саксонії до 23,6 в
Мекленбург-Передня Померанія, що забезпечило загальне підвищення по Німеччинічастки голосів за ПДС до 5,1% і право на формування в бундестагуофіційної фракції, яка налічує 35 депутатів. Можна припустити, щосеред причин цих відмінностей істотну роль відіграють, крім провалів усоціальній політиці правлячих кіл сучасної Німеччини, також іспогади виборців про соціальні досягнення колишньої НДР - таких, яквідсутність безробіття, низька квартплата, створення розвиненої системи допомогибагатодітним сім'ям та матерям-одинакам, можливість практично майжебезкоштовного користування дитячими яслами, садами, піонерськими таборами і т.п.
Є підстави для розгляду Східній Німеччині в якості особливогомакрорегіону, в якому спільність корінних проблем розвитку важливішевнутрішніх відмінностей. Перепад між Східною і Західною Німеччиною, звичайно,буде зменшуватися в міру їх інтеграції. Але процес цей тривалий: вінможе зайняти не одне десятиліття, поки на зміну нинішнім не прийдуть новіпокоління.

Список використаної літератури:

1. Журнали: «Ехо планети» (1990р.)

«Історія Німеччини» (1991р.)

«Новий час» (1989р.)

«Міжнародне життя »(1992р.)
2. Підручники: Всесвітня історія/Гол. ред.: Шевчук.

Новітня історія/Гол. ред.: Данин.

Історія 1917-1999рр./Гол. ред.: Левітон.
3. Інтернет посилання: www. Referat.ru/index.htm www.yandex.ru/index561 ~ 00c www.aport.ru/histor ~ 1c23

Додаток

Зони окупації Берліна в дні падіння Берлінської стіни глядачі перед стіною у Брандербургскіх воріт

10 листопада 1989года

оглядова вишка

Малюнок на Берлінській стіні, зроблений на рубежі 80-90 -х років.

Гедееровская машина, на зразок "Трабанта", пробиває стіну і виривається в західний світ. Прижилася ця малолітражка в світі "Мерседесів"?

Вибори в бундестаг ФРН 1994 р. по виборчих округах *

25.12.01