Міністерство освіти України
Київський національний економічний університет
КАФЕДРА РПС
Реферат з економічної історії
на тему:
Розвиток госродарства України у 50-60рр.
Виконали студенти
1курс ФЕФ, 12гр.
Фельдбарг Ілля
Степанець Інна
Лепушінській Володимир
Христич Ганна
Кобріна Юлія
Перевірив
Маслов А.О.
КИЇВ 1999р.
ПЛАН
стор.
Вступ
3
1. Децентралізація в управлінні економікою 3-5
2. Розвиток промисловості 5-10
3. Розвиток сільського господаоства 10-14
4. Зміни в соціальній сфері 14-16
Висновки
16
Список використаної літератури 17
Вступ
В середині 50-х років економіка України в цілому залічувала рани,завдані війною, і нагромадилося певний потенціал для зростання. Смерть
Сталіна відкрила нову добу в радянській історії. Виснажливий, марнотратній, нераціональний метод правління за допомогою терору та примусу не можнабуло застосовувати протягом необмеженого часу. До змін прагнула навітьрадянська верхівка. Існувала очевидна й нагальна необхідність, загальногопослаблення жорсткого сталінського контролю. Суттєво важливим було, щобнарод СРСР нарешті отримав відчутні матеріальні блага від накопиченоїрадянською державою гігантської політичної та економічної потужності. Але вміру того як Кремль обережно послаблює хватку, знову виринали проблеми,нібито вже раніше розв'язані, й наступники Сталіна у пошуках нових рішеньнерідко породжували й нові проблеми. Хоч відступ від сталінізму й пошукисвіжих підходів у будівництві комунізму виразно спостерігалися в усіхреспубліках Радянського Союзу на Україні ці зміни були особливо численнимий вартий уваги.
Послідовники Сталіна надавали великого значення підвищенню економічноїефективності радянської системи. Від успіху в цій галузі залежало багато,оскільки, випередивши Захід в економічному відношенні, Радянський Союз тимсамим зміцнив би своє внутрішнє становище й разом з тим показав світові, щокомунізм є справді передовою системою. Хрущов, як не парадоксально,розумів: щоб довести економічні переваги комунізму, партія муситиме статименш ідеологізованою, а більш управлінською організацією.
1. Децентралізація управління економікою
У 1957 р., Щоб розв'язати проблему спаду продуктивності промисловоговиробництва, Хрущов розгорнув свою суперечливу економічну реформу на основіраднаргоспів (рад народного господарства), що стала однією знайрадікальнішіх організаційних змін у радянській економіці починаючи з 20 --х років. Важливою щодо економіки була реформа управління. Суть її полягалау певній демократизації управління, розширені господарчих прав союзнихреспублік, наближенні управлінських структур до виробництва, скороченніуправлінського апарату. Спроба перемістити центр планування та управліннявід московських міністерств до регіональних органів мала за мету обминутивузькі місця бюрократичної організації в центрі. На території СРСР булоутворено 105 раднаргоспів, а в УРСР - 11.
Під контроль раднаргоспів України було передано понад 10 тис..промислових підприємств, і під кінець 1957 р.. вони наглядав за 97% заводіву республіці (порівняно з 34% в 1953 р.) [1]. Не дивно, що українськіпланувальники економіки й господарські керівники заговорили насамперед пропотреби та інтереси своєї республіки, а не Радянського Союзу в цілому. Напочаток 60-х років, коли Україна та інші республіки стали проводити виразнонезалежну економічну політику, Москва занепокоїлася, звинувачуючи їх у
"Економічному сепаратизмі".
Тому переваги нової системи управління, в основі якої лежалираціональність, економність, ефективність, не змогли перехилити на свій бікдержавних шальки терезів. Ця система була приречена ще й тому, щотериторіальний принцип управління, який базувався на децентралізації, даючипевний економічний ефект, одразу вступав у серйозне протиріччя з основноюпідвалиною "єдиної та неподільної" - принципом централізму.
Але безперечно були і позитивні зрушення, тому можна виділити такіпозитивні та негативні риси цієї управлінської реформи - децентралізації:
(+) (-)
1. Раціональне використання ресур-1. Чи не відбулось запланового-
сів і матеріалів; ного скорочення управ-
2. Зменшення нераціональніх лінського апарату; транспортних перевезень; 2. Перевага місцевих інте-
3. Краще забезпечення місцевих ресів над загальними - економічних інтересів (керівни-
"місніцтво" [2] ( "економічний ками на місцях); сепаратизм");
4. Створення умов для запровадив-3. Відсутність єдиної техно-ження госпрозрахунку
(лист логічної політики;
Лібермана). 4. Складнощі з плануванням
5.
Збереження командних
методів управління.
Як і належало було чекати, «флірт» України з економічнимсамоствердження виявився швідкомінучім, - ця економічна «незалежність» неозначала що Україна могла сама оперувати своїми економічними здобутками.
Тільки у 1959-1961 рр.. вона віддала до загальносоюзного бюджету близько 14%свого національного доходу, які нічим не були відшкодовані. У будь-якомувипадку Україна не мала змоги скористатися можливостями цієї тимчасовоїдецентралізації, оскільки економічна система працювала в цілому за законамипопереднього часу.
2. Розвиток промисловості
На початку 50-х років промисловість України, як і всього Радянського
Союзу розвивалась дуже успішно. По суті для неї настав золотий вік.
Зберігалися високими, порівняно з західними країнами, темпи економічногозростання України, хоча після 1950 р.. вони помітно сповільніліся. За
1951-1958 рр.. промислова продукція щорічно зростала на 12,3%, національнийдохід - на 11,7%, за 1959 - 1965 рр.. - Відповідно на 8,8 і 7%. У структурісуспільного виробництва в 1960 р.. за виробленим національним доходом (у
СРСР його обліковувалі без невиробничої сфери) частка промисловостістановила 47,9%, сільського господарства - 29,1, транспорту і зв'язку -
4,7; будівництва - 8,2; торгівлі - 11,1%. За 1951-1965 рр.. було побудовано
1960 великих підприємств [3].
Про загальне піднесення виробництва та його галузеву структурусвідчать дані, наведені у ніщеподаній таблиці.
Розвиток промисловості відбувався на основі підвищення рівня технічноїоснащеності. З другої половини 50-х років було розпочато механізацію таавтоматизацію виробничих процесів. У вугільній промисловостіудосконалювався шахтного транспорту, механізувалася карб і відбиваннявугілля (на 98%), навалка його в лавах (на 75%). У доменному тасталеплавильного виробництві будували печі з великим корисним об'ємом,використовували засоби автоматизації на контрольних операціях за ходомплавлення, почали застосовувати киснево-конвертерний спосіб віплавленнясталі, а також випуск сплавів для авіаракетної промисловості. Намашинобудівних підприємствах застосовували автоматику та напівавтоматікуелектрозварювання, нові технологічні способи прискорення обробки металу.
Рівень механізації на залізничному транспорті підвищився у 1960 р.. до 60%,річковому - до 78%, морському - до 68,5%. Лише в 1959 - 1965 рр.. булостворено близько 4 тис.. нових типів машин, механізмів, апаратів іматеріалів.
| Галузь | Індекс | Галузева структура за вартістю |
| | Зростання | |
| | 1940 | 1965 до | 1940 (у | 1958 (у | 1965 |
| | -196 | 1960 | цінах 1927 | цінах 1965 | |
| | 0 | | р.) | Р.) | |
| Промисловість в | 365 | 153 | 100 | 100 | 100 |
| цілому | | | | | |
| Паливна | 232 | 129 | 4,6 | 8,5 | 5,2 |
| Електроенергетика | 486 | 182 | 2,9 | 1,9 | 2,7 |
| Металургія | 310 | 144 | 10,3 | 14,3 | 13,5 |
| Машинобудування і | 672 | 185 | 36,4 | 19,3 | 23,9 |
| металообробка | | | | | |
| Промисловість | 1180 | 148 | 1,8 | 3,9 | 4.5 |
| будівельних | | | | | |
| матеріалів | | | | | |
| Хімічна | 390 | - | 5,5 | 4,2 | 4,5 |
| Деревообробна | 332 | 124 | 3,6 | 4,3 | 3,3 |
| Легка | 244 | 122 | 9,7 | 13,1 | 11,3 |
| Харчова | 211 | 148 | 17,6 | 28,4 | 26,7 |
Підприємства освоїли випуск близько 1100 видів нової техніки і знялиз виробництва 800 типів застарілих конструкцій. Було встановлено понад 40тис.. автоматичних і напівавтоматичних апаратів, впроваджено 813автоматичних і напівавтоматичних ліній. У 1965 р.. у промисловості Україниналічувалося 14 автоматизованих підприємств і 4 комплексно-автоматизованіелектростанції, 9343 механізовані й автоматизовані лінії, було комплексномеханізовано й автоматизовано 2527 дільниць, 1790 цехів, 431 підприємство.
Зросла продуктивність праці.
Реалізація досягнень НТР вступала в суперечність з існуючоюцентралізованою системою управління народним господарством, що стримувалооперативне впровадження досліджень науки і техніки.
Проблема, що стояла перед кремлівським керівництвом полягала в тому,чи продовжувати спиратися в основному на важку промисловість, чискеровувати більші інвестиції в легку, від чого виграв би обкраденійрадянський споживач. Хрущов схилявся на користь важкої промисловості, але,на відміну від Сталіна, він не міг цілковито знехтувати споживачем,особливо після обіцянки, що до 80-х років Радянський Союз за економічнимипоказниками наздожене й випередить Захід.
У 1959-1965 рр.. певна увага приділялась виробництву промислових тапродовольчих товарів, предметів широкого споживання. В цей період булоспоруджено понад 300 нових і реконструйовано більш як 400 підприємствлегкої й харчової промисловості Випуск продукції легкої промисловості зрісу 1,5 раза, продовольчих товарів - у 1,7, товарів культурно-побутовогопризначення і господарського вжитку - вдвоє. Стали до ладу такі великіпідприємства, як Донецька трикотажна й Червоноармійська панчішна фабрики,швейні фабрики в Кіровограді, Артемівську, Дрогобичі, Миколаєві, Луганськавзуттєва фабрика та ін. Споруджений у ті роки Херсонський бавовнянийкомбінат став найбільшим текстильних підприємством республіки. Завершилосябудівництво Житомирського і Рівненського льнокомбінатів, що дало можливістьуперше на базі місцевої сировини розгорнути виробництво лляних тканин в
Україні.
У легкій промисловості значного поширення набули концентрація такооперування підприємств. У Львові в 1961 р.. виникли перші виробничіоб'єднання - фірми «Прогрес» (взуттєва) і «Світанок» (шкіряна). До 1966 р..у системі Міністерства легкої промисловості України було вже 27 виробничихоб'єднань, питома вага яких у загальному виробництві становила 27%.
Однак у деяких областях республіки скоротився або й припинився випускокремих товарів широкого вжитку, погіршилося використання місцевої сировиний промислових відходів. Це було пов'язано з відставанням сільськогогосподарства. Розрив між середньорічнімі темпами зростання промисловості йсільського господарства став причиною того, що деякі підприємства легкої тахарчової промисловості опинилися в скрутному становищі через нестачусировини.
Але, незважаючи на це, темпи розвитку легкої промисловості значнозросли. Проте порівнювати їх з темпами розвитку важкої промисловості булоще зарано. Важка промисловість залишалася незмінним лідером народногогосподарства України.
Зросло значення металургії. У 1965 р.. видобуток залізної рудиперевищив рівень 1950 р.. у 4 рази, віплавлення чавуну - в 3,5, сталі - в
1,4, виробництво прокату - 3,7, труб сталевих - в 3,1 рази. Почаливіплавляті сталі більше, ніж чавуну. Було побудовано і здано в експлуатаціюза 1951-1965 рр.. 27 доменних, 38 мартенівськіх печей, 62 прокатних ітрубних станів.
Важлива роль в індустріальному комплексі належала машинобудуванню таметалообробці, середньорічні темпи зростання яких становили у 50-х роках
16,5%. Зменшення їх частки в галузевій структурі промисловостіпояснювалося конверсією і тим, що воєнну продукцію в офіційній статистиціне показували. За цей час було створено понад 17 тис.. зразків нових типівмашин, устаткування, приладів, зокрема гідротурбін, турбогенераторів,крокуючи екскаваторів, магістральних тепловозів, електровозів,трансформаторів, автоматичних ліній, електронних машин, телевізорів,магнітофонів, мотовелосіпедів, холодильників, пральних машин, пилососів. Досередини 60-х років було освоєно виробництво синтетичних алмазів,великовантажних машин, автобусів власної конструкції, малолітражок,авторефріжераторів, автонавантажувачів, танкерів, риболовецьких траулерів,літаків. Споруджено такі заводи, як Одеський і Дніпропетровський важкихпресів, Кременчуцький і Запорізький автомобільний, Львівський телевізорній,
Сумський електронних мікроскопів, Київський електронно-обчислювальнихмашин, Хмельницький трансформаторних підстанцій. Україна займала провіднемісце у СРСР за обсягом виробництва сільськогосподарських машин. Лише за
1960 -1965 рр.. було побудовано 22 заводи. На 1965 р.. було понад 1 тис..машинобудівних підприємств, на яких працювало більш як 25% зайнятих упромисловості.
прискореними темпами розвивалася хімічна промисловість (16,7%середньорічніх у 1960-1965рр.). Побудовано Лисичанський хімічний комбінат,
Сумський суперфосфатний завод, Роздольська сірчаній комбінат,
Дніпропетровський шинний, Черкаський штучного волокна. Однак асортиментхімічної продукції залишався практично незмінним (мінеральні добрива,сірчана кислота, сода, хімічні волокна). Повільно розвивалося виробництвополімерних матеріалів.
Значно зросла і зміцніла промисловість будівельних матеріалів. Булоосвоєно виробництво нових марок цементу "700" і "800", керамічних труб,опор для ліній електропередач, стінових панелей. Створена нова галузь --великопанельного домобудування.
Змінилася географія промисловості. З'явилися нові промислові центри:
Кременчук, Херсон, Рівне, Біла Церква, Чернівці, Львів. Зменшилася частка
Донецько-Придніпровського, зросла - Південно-Західного і Південногоекономічних районів. Їх співвідношення у 1965 р. становило відповідно 60,7
/ 27,4/11,9%. Продовжувалася індустріалізація шести західних областей,де протягом 50-х років випуск промислової продукції збільшився втричі. У
1965 р. ці області давали 8,9% валової промислової продукції республіки
(за вартістю). 'У 1950-1965 рр.. у господарство України було вкладено
74,4 млрд крб. Державні кошти становили близько 70%, підприємств - 10,колгоспів - 12, населення - 8%. Структура розподілу інвестицій залишаласянепродуктивно. На обладнання спрямовувалися у 50-х роках лише 20-30%, упершій половині 60-х років - 28% всіх капіталовкладень, решта - набудівельно-монтажні роботи. За сферами господарства капітальні вкладеннярозподілялися так: матеріальне виробництво - 67,5%, з них: промисловість -
39,3, сільське господарство -16, будівельна індустрія - 2,4, транспорт ізв'язок - 9,8; нематеріальне виробництво - 32,5%, з них: житло - 19,1,торгівля, освіта, наука, охорона здоров'я та ін. - 13,4% [4].
Значного розвитку набув паливно-енергетичний комплекс. Приділяласьналежна увага наймолодшій галузі промисловості - газовій. В основномувидобування природного газу зосередились в Івано-Франківській і Львівськійобластях. У цілому по Україні в 1958р. видобували близько 9,5 млрд. м3,газу, тобто майже в 7 разів більше, ніж у 1950 р.
Зростання видобутку природного газу сприяло розширенню мережігазопроводів. Введено в дію магістралі: Шебелинка - Харків, Дніпропетровськ
- Запоріжжя, Новомосковськ - Полтава; Угорське - Івано-Франківськ, Львів -
Чернівці та ін. Проте багато газу було відправлено за межі України післябудівництва газопроводів Шебелинка - Білгород - Брянськ - Москва; Дашава -
Мінськ - Вільнюс-Рига, Дашава - Ленінград.
Протягом 1951-1958 рр.. здійснювалося будівництво електростанцій У 1955р. дала струм Каховська гідроелектростанція, через рік стала до ладу
Теребле-Ріцька ГЕС у Закарпатті та інші.
Питома вага України у загальносоюзному виробництві 1958 р.. зросла до
18,8 проти 16,1% у 1950р. Рівень використання електро-енергії упромисловості й будівництві в 1958 р.. порівняно з 1950 р.. збільшився в 2,9раза і на транспорті - 2,3 рази.
Інтенсивно розгортався видобуток нафти й газу, питома вага яких упаливному балансі республіки сягнула 27% у 1965 р. проти 9% у 1958 р.
Освоювали нові родовища у Львівській, Івано-Франківській, Чернігівській,
Полтавській і Сумській областях. У 1962 р. була запущена перша чергамагістрального нафтопроводу «Дружба», який поставляв нафту з України до
Польщі, НДР, Чехословаччини та Угорщини. Видобуток газу протягом 1959-1965рр.. зріс більш ніж у 4 рази.
Вугільна промисловість, насамперед Донбасу, забезпечуваля якіснимтвердим паливом потреби господарства й населення України та іншихреспублік. За 1959-1965 рр.. в Україні було введено в дію 46 нових іреконструйовано 33 діючі шахти. Покращилося їх технічне оснащення.
Електроенергетика посідала чільне місце в індустріальному балансіреспубліки. Протягом семирічки було завершено спорудження Кременчуцької і
Дніпродзержинської ГЕС, введено в експлуатацію чергу Київськоїгідроелектростанції, збудованоЗміївську ДРЕС та ін. електростанції.
споруджувалися доменні й мартенівські печі, вводились у дію прокатні йтрубні стани. Протягом 1955 р.. у республіці було виплавлено понад 22 млн. тчавуну, 24 млн. т сталі, а в 1965 р.. -відповідно 32,6 і близько 3 7 млн. т.
Розвивалась кольорова металургія. Зростав випуск алюмінію, цинку, магнію,титану, ртуті, було освоєно виробництво кристалічного кремнію і германію.
Розвивався й удосконалювався транспорт. Зростала роль перевезень
України у зовнішньоторговельних й економічних зв'язках колишнього СРСР.
Через Україну йшла продукція у 81 країну. Транспорт дав 30 млн. крб.надплановіх прибутків.
На залізницях з'явилися більш економічні електровози й тепловози: якщона початку 1959 р.. тільки 2,5% вантажообігу в республіці припадало наелектровози та тепловози, то наприкінці-вже 85%. Відтак підвищиласяшвидкість руху поїздів, прискорився обіг вагонів, зекономлено мільйони тоннвугілля, зменшились експлуатаційні витрати. Було електрифіковано рядзалізниць, зокрема важливу магістраль Донбас-Карпати.
Досягли успіху працівники морського транспорту. Вантажообіг тільки
Чорноморського пароплавства зріс у 4,6 раза і перевищував 60% морськоговантажообігу колишнього Радянського Союзу. На морські лінії вирушалисучасні великовантажні судна та першокласні пасажирські лайнери, щоздійснювали перевезення в 70 країн світу.
Укрупнювалісь і переводилися на господарський розрахунокавтогосподарства. Застосування великовагових автопоїздів сприяло поліпшеннювикористання машин і централізації перевезень. З початку 1962 р.. на масовихрейсах в обласних центрах і великих містах застосовувалося лінійнепрограмування з допомогою обчислювальних машин, що давало змогу значноскоротити холості пробігі. Методичне керівництво цією роботою здійснював
Інститут кібернетики АН України.
Відбулася реконструкція повітряного транспорту. У 1959-1965 рр..протяжність авіаліній України подвоїлась.
Наслідками розвитку промисловості цього періоду для України були:
V зміцнення промислового потенціалу республіки;
V якість продукції залишалась низькою;
V погіршення екологічної ситуації;
V уповільнення інтеграції української промисловості в загальносоюзніцькій господарський комплекс.
Отже, хоч хрущовські реформи не виправдали пов'язаних з нимисподівань, гідне подиву зростання валового національ-і ного продукту СРСР,що аж до 70-х років перевищував і показники Сполучених Штатів Америки,сприяло піднесенню життєвого рівня й різко контрастувало з періодомсталінського правління. Так, на Україні між 1951 і 1958 рр.. прибуткисереднього робітника зросли на 230%. Найбільше підвищення прибутківвідносно інших категорій населення отримав стражденним колгоспник. Інакшекажучи, за Сталіна рівень особистого споживання зростав щороку на 1%, а за
Хрущова - на 4%.
3. Розвиток сільського господарства
У період "колективного керівництва" в Кремлі точилися гострі дебатипро те, в якій формі і в якому напрямі і належить проводити економічніреформи. Але існувала і загальна згода, що хронічним недоліком радянськоїекономіки є сільське господарство. На це вказувала проста статистика: між
1949 і 1952 рр.. обсяг продукції промисловості зріс на 230%, а сільськогогосподарства - лише на 10%. Ця статистика була для радянського керівництване лише соромом, а й істотною економічною, політичною та ідеологічноювадою. Низька продуктивність сільського господарства означала нестачупродуктів, що, звісно, викликало сумніви (як у самій країні, так і закордоном) у перевагах радянської системи. Тому, вирішивши, що роки,проведені на Україні, зробили його спеціалістом із сільського господарства,
Хрущов удався до широких заходів для покращення ситуації на селі. Для
України, житниці Радянського Союзу, його заходи мали особливе значення,оскільки вже вкотре Україна мала слугувати майданчикомсільськогосподарського експеріментаторства.
Загальновідомим проектом Хрущова було підняття цілини, що передбачалоосвоєння для подальшої культивації близько 16 млн га незайманих земель
Казахстану і Сибіру. Розпочатий у 1954 р.. проект мав на увазі івикористання величезних людських і матеріальних ресурсів, і велику частинуцих витрат мала взяти на себе Україна. До 1956 р.. звідси на цілину булоперекинуто тисячі тракторів і 80 тис.. досвідчених сільськогосподарськихробітників. Багато з них оселилися там назавжди. Водночас кожної весни насезонні роботи добровільно їхали з України сотні тисяч студентів. Хоч цяпрограма дала неоднозначні результати, вона, цілком очевидно, вічерпувала з
України ресурси й послаблювала сільськогосподарське виробництво республіки.
Інший експеримент передбачав несподіваний перехід до вирощуваннявеличезної кількості кукурудзи на загальній площі 28 мли га по всьому
Радянському Союзові. За американською моделлю її мали використовувати яккорми для збільшення продукції тваринництва виснаження. Через кілька років
Кремль наказав колгоспникам перейти на нову систему сівозміни. Як завжди,більшу частину тягаря цих складних і дорогих нововведень несла Україна.
Підтримкою на Україні користувалася реформа (власне, саме українцібули ініціаторами її), що стосувалася машинно-тракторних станцій. Аленевдовзі через постійні сутички між МТС і колгоспами навколо того, якобробляти землю, українці переконали уряд ліквідувати МТС, а технікупродати колгоспам. До того ж при проведенні реорганізацй МТС мали місце йпевні труднощі.
Економічно міцні господарства розраховувалися за техніку відразу. Дляслабких колгоспів одноразові великі фінансові витрати були надтообтяжливими. Це викликало у них значні економічні труднощі, знизило оплатупраці.Погіршілася ремонтна база. Не було в достатній кількості запаснихчастин до тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин. Якнаслідок техніка простоювали (невідремонтована), а борги колгоспів росли.
Технічний прогрес потребував висококваліфікованих і технічно вправнихфахівців, яких дуже не вистачало в українському селі. У 1953 р. з 15 тис..голів колгоспів на Україні менш як 500 мали вищу й неповну вищу освіту. Дляполіпшення ситуації з міст на роботу в колгоспах залучали досвідченихінженерів і техніків. Відстаючі колгоспи прікріпляліся до промис ловихшефських підприємств, які забезпечували технічну допомогу. У результаті населі з'явилася нова соціальна група «сільськогосподарських технократів».
Тим часом уряд підняв колгоспникам заробітну плату, й розрив, що існував доцього між промисловими та сільськогосподарськими робітниками, почавповільно звужувати.
У наступні роки держава вживала заходів до покращання економікиколгоспів і радгоспів. У 1961 р. були знижені в середньому на 40% ціни насільськогосподарські машини та заласні частини до них, пальне й автомобілі.
Колгоспи дістали пільги з прибуткового податку від реалізації громадськоготваринництва. У 1962 р. для колгоспів було знижено ціни на будівельніматеріали, метал і металоконструкції, водночас підвищено державнізакупівельні ціни на молоко, молочні продукти, худобу і птицю в середньомуна 35%.
Усе це сприяло нагромадженню коштів, та все ж не покривало всіхвидатків колгоспів.
слабким місцем у керівництві колгоспами та радгоспи було й те, що невсюди додержувався науковий підхід до розвитку різних галузей сільськогогосподарства.
Важливе значення для дальшого розвитку сільського господарства малаелектрифікація і механізація громадського виробництва. В Україні у 1959 -
1965 рр.. збільшився парк основних видів техніки та сільськогосподарськихмашин. Проте, кількість таких важливих машин, як зернозбиральні комбайни,зменшилась загалом на 10,6%, а в колгоспах - на 20,7% [5]. Причиною такогостановища стали прорахунки, допущені при плануванні виробництвасільськогосподарської техніки. Так, у 1959-1963 рр.. через суб'єктивнийпідхід до цього важливого питання безпідставно було розширено випускокремих видів машин. Тому утворилися лишки машин для вирощування і збираннякукурудзи, гороху, а тракторів для міжрядного обробітку, зернових сівалок,культиваторів не вистачало. До того ж колгоспи використали значні суми напридбання техніки в попередні роки і мали обмаль коштів, щоб купувати новімашини.
У 1960-1964 рр.. темпи піднесення врожайності основнихсільськогосподарських культур значно уповільнилися. Подібне становищесклалося і в тваринництві. Середньомісячний приріст сільськогосподарськоїпродукції в Україні дорівнював лише 2,4%.
Причини полягали у певних прорахунках планування вироб-, ництвазернових культур, структур посівних площ. Зокрема, зменшилися площі озимоїпшениці з 37,5 млн. га у 1958 р. до 5,2 млн. га в 1963 р, тобто на 31%,більш ніж утроє скоротились і посіви ярої. Зменшилися посіви іншихзернових, а також кукурудзи на зерно. Господарства не постачалисянеобхідною кількістю мінеральних добрив, недостатньо вносили в грунторганічні добрива, не мали в належній кількості техніки. На посушливихпівдні України не вистачало вологи, тим часом тут були майже ліквідованічисті пари. Колгоспи та радгоспи одержували плани вирощування культур інамічену врожайність згори. При цьому не враховувались реальні можливостіїх здійснення та господарська доцільність.
Впровадження комплексної механізації сільськогосподарськоговиробництва стримувалося нестачею відповідних машин. Життя вимагалотворчого підходу до використання наявних і введення в дію нових резервів таможливостей, що сприяли б інтенсифікації сільськогосподарськоговиробництва, впровадження міжколгоспної й міжнародної кооперації.
Найпоширенішою формою виробничої кооперації в другій половині 60-хроків були міжколгоспні будівельні організації, які застосовувалиіндустріальні методи. Вони стали основними виконавцями спорудженнявиробничих та інших колгоспних об'єктів.
У південних районах республіки виникли перші міжколгоспні меліоративністанції. Ініціатором їх став Новоодеський район на Миколаївщині. Почала цюсправу створена в районі 1969 р.. міжколгоспна рада з питань меліорації таохорони природи. У 1970р. налічувалося 159 науково-дослідних установ, щопрацювали в галузі сільського господарства. Створене в Україні Південневідділення ВАСГНІЛ об'єднувало 19 науково-дослідних інститутів, 40галузевих сільськогосподарських станцій та 14 дослідних полів ілабораторій; в системі Міністерства сільського господарства Українифункціонувало 7 дослідних республіканських і 20 обласнихсільськогосподарських станцій.
Над Селекцією зернових культур плідно трудилися вчені Українськогонауково-дослідного інституту рослинництва, селекції та генетики, зокремавивели сорти ярої пшениці уМіронівському інституті селекції і насінництвапшениці, очолюваному академіком В. М. Ремеслом. Пшениці «Миронівська-808»у 1966 р.. засівали в республіці 3 млн. га, її врожайність на 8-10 цперевищувала інші сорти. Тут вивели також сорт пшениці «київська-893» таін.
На той час в Україні із 108 районованих сортів зернових 72 були місцевоїселекції.
Зростала роль сільськогосподарської науки.
Учені й фахівці-практики докладали зусиль до підвищення культуриземлеробства, впровадження у виробництво найурожайнішіх сортів зернових,удосконалення структури посівних площ.
Позитивних результатів досягли тваринники України. В кол-госп ірадгоспах зросла продуктивність і збільшилося поголів'я худоби та птиці.
Проводилась відповідна робота з концентрації і спеціалізації тваринництва.
Так, наприклад, у 1970 р. у господарствах Харківської області діяло 469механізованих ферм і комплексів з виробництва молока, 768 - відгодівлівеликої рогатої худоби і свиней, 746 птахоферм і птахофабрик.
Однак не всі господарства справлялися з виконанням доведених до нихзавдань. Жорстокий контроль з боку чиновництва та хибні реорганізаціїпривносили більше хаосу, ніж користі Тому працівники сільськогогосподарства України воліли зосереджувати зусилля на своїх крихітнихприсадибних ділянках площею 0,4 га. У 1970 р. приватний сектор становивлише 3% усіх культівованіх земель країни, давав 33% загальноговиробництва м'яса, 40% молочних продуктів і 55% яєць. В Україні,наприклад, присадибні ділянки забезпечували 3 6% загального прибутку сім'ї
(у Росії - 26 %).
Інша проблема полягала у дедалі більшому відпліві робочої сили ізсела. Однією з причин цього була урбанізація. Українське село, де непокращилися життєві умови, продовжувало віддавати свою молодь місту. Убагатьох колгоспах, в основному в тваринництві й рільніцтві, працюваливиснажені жінки.
Отже спроби реформ у сільському господарстві були приречені.
Залишалась недоторканною колгоспно-радгоспних система, більше того, вонаспрямовувалась на суто адміністративно-бюрократачні методи керівництва.
Підсобні господарства колгоспників стали об'єктом адміністративного тиску,розмір їх зменшувався. Як і раніше, найдрібніші питаннясільськогосподарського виробництва вирішувались у центрі, ініціатива намісцях була нульовою. Проведення реформ такими методами і за таких умовбуло авантюрою, яка дорого обійшлася не тільки Україні, а й самому Хрущову.
4. Зміни в соціальній сфері
Зрозуміло, що реформаторські нововведення не обминули і соціальний біксоціалістичного життя.
З середини 50-х років заробітна плата стала провідною формоюпідвищення добробуту. Середньомісячна грошова заробітна плата усіхкатегорій робітників і службовців за 50-ті роки зросла на 25,3%, 60 - 80-тіроки - у 3,2 раза і в 1990 р.. становила 248,4 крб. Мінімум заробітної платидосяг 60 крб. Поступово ліквідовувався розрив у рівнях оплати низько-тависокооплачуваних працівників. Це стримувало професійне зростанняробітників, інженерно-технічних працівників, не стимулювало трудовудіяльність. У 1965 р.. скоротився робочий день. Фабрики та заводи перейшлина п'ятиденний робочий тиждень. Збільшилися відпустки вагітним жінкам до іпісля пологів.
Доходи колгоспників від громадського та особистого господарствазбільшилися в 1951-1955 рр.. на 50%. З введенням у 1956 р.. щомісячногоавансування грошова оплата праці колгоспників поступово ставалапереважаючою. У 1960 р. її середньомісячний розмір становив 24,3 крб., абоблизько 45% загальної оплати трудодні. У липні 1964 р.. було прийнято законпро пенсії і допомогу членам колгоспів. Мінімальний розмір пенсіївстановлювався в розмірі 12 крб. на місяць. У 1966 р.. була введенагарантована грошова оплата їх праці. Протягом 1965-1990 рр.. оплата праці уколгоспах і радгоспах зростала більш швидкими темпами, ніж робітників іслужбовців, і досягла відповідно 220,4 і 265,8 крб. Зріс річний доход сімейвід особистого підсобного господарства. У 1990р. у робітників і службовціввін становив 2,5% сукупного доходу (155 крб.), v колгоспників - 28,8%
(1880крб.).
Певне значення для піднесення добробуту населення мало скасування абозменшення податків, погашення державних позик (тимчасово припинено у 1958р. і відновлено у 1974 р. .).
Зростала роль суспільних фондів споживання. Так, у 1963 р. у СРСР вонистановили 17% національного доходу, у 1990 р. - 82%. За їх рахунокзабезпечувалися безплатне навчання, охорона здоров'я. Раціональнішою сталаструктура споживання. Однак видатки на харчування були високими: 47,4%заробітної плати робітника промисловості [6]. Виплати і допомоги залишалисянизькими - 717 крб. на рік на душу населення.
Урбанізація посилила житлову кризу. У 1954 р. було прийнято рішенняпро будівництво індустріальними методами на основі серійного виробництва.
Зросла площа введених в дію житлових будинків. Люди почали переселятися з
"комуналок". Зменшилася гострота житлової проблеми. Проте рівеньзабезпеченості населення житлом був низьким. На 1 січня 1959 р.. на однулюдину припадало в середньому 6,35 м2 житлової площі. Будівництво затиповими проектами призводило до одноманітності міст і селищ. Протягом 60 -
80-х років житлова проблема загострилася, кількість введених в дію житловихбудинків і квартир (377-388 на 1000 чол. населення) за 80-ті роки практичноне зростали.
Значну увагу приділяли поліпшенню водопостачання, побутовомуспоживанню газу. Велося будівництво метрополітенів. У побуті з'явилисянаручні годинники, фотоапарати, радіоприймачі, телевізори, швейні тапральні машини, холодильники. У структурі споживання населення зросталачастка непродовольчих товарів.
Проте у цілому рівень життя в Україні підвищувався повільно.
Виробництво споживчих товарів не забезпечувало потреб населення ікомпенсувалися імпортом. Відставав від потреб населення розвиток сферипослуг, торгівлі, громадського харчування.
Висновки
Соціально-економічний розвиток України у 50-60рр. відбувався заскладних умов. Пошуки спроб удосконалення управління розвитком господарстване завжди давали бажані результати, оскільки реформи часто недоходілі дотрудових колективів. Водночас перехід від галузевої до територіальноїсистеми управління став однією з найраціональнішіх реорганізацій тих часіві відповідав інтересам України, що позитивно позначилось на розвиткові їїіндустріального потенціалу. Проте ці нововведення не були доповненігоспрозрахунку, розширенням сфер товарно-грошових відносин, самостійністюпідприємств, утвердженням економічного суверенітету республіки.
За всіх позитивних змін в аграрному комплексі України в 50 - напочатку 60-х рр.. далися взнаки посилення адміністративного тиску на село,непродуманність багатьох рішень, необгрунтовані реорганізації колгоспів,обмеження рідсобного господарства, порушення агротехніки. Україна булавикористана як "експерементальний майданчик".
Низькою була матеріальна зацікавленість робітників та колгоспників врезультати своєї праці. Рівень життя народу знижувався, загострюваласясоціальні суперечності. Спроби правителів реанімувати економіку України недали позитивних наслідків.
Отже, "відлига" торкалася тільки окремих сторін життя радянськогосуспільства. Зміни, що відбувалися сприяли певному прогресивному розвиткові
України. Але непослідовність, суперечливість цих змін зрештою призвели дотого, що задуми ініціаторів стали перетворюватись у свою протилежність. Дотогож межі "відлиги" були занадто вузькими аби довести реформи до логічногокінця і докорінним чином оздоровити суспілство.
Список використаної літератури
1. Україна: Історія: Субтельний Орест: Посібник/Орест Субтельний
- К.: Либідь, 1993. - 720с.
2. Історія господарства: Україна і світ: Підручник/Б.Д.
Лановик,; за ред. Б.Д. Лановика. - К.: Вища шк., 1995. - 480с.
3. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства: Навчальний посібник для вузів/Б.Д. Лановик, З.М. Матисякевич, Р.М. Матейко та ін.; За ред. Б.Д. Лановика. - К.: Генеза, 1994р. - 368с.
4. Історія України: Нове бачення: У 2т./О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич,
М.С. Котляр та ін.; Під ред. В.А. Смолія. - К.: Україна, 1995 -
350с.
-----------------------< br>[1] Ці та інші дані до розділу були взяті у 1.
[2] "Місніцтво" - неефективне економічне рішення для забезпечення своїхпотреб.
[3] Дані до розділу взяті у 2. і 3.
[4] Дані з 2. та 4.
[5] Всі дані до розділу взяті з 2., 3. та 4.
[6] Дані взяті із 2.
