27 січня 1904, в перший день російсько-японської війни, крейсер
«Варяг» і канонерський човен «Кореєць» вступили в нерівний бій з цілоюескадрою противника.
Кораблі загинули, але не здалися. Виховані на вікових традиціяхросійської військової доблесті, моряки «Варяг» і «корейця» вписали новусторінку в книгу слави вітчизняного флоту, підтримавши, як того вимагав
Морський устав, «честь російського імені і гідність російського прапора».
Героїчний бій «Варяг» і винятковий драматизм попередніх йомуподій не перестають хвилювати і сьогодні. Подумаємо хоча б про становищекомандира В. Ф. Руднєва, відповідального за долю своїх кораблів і охоронуросійської місії в Сеулі. Відчуття невідворотно наростаючою військової загрози івідсутність будь-якого зв'язку з командуванням, так і не спромігся віддативідповідні моменту розпорядження; нахабство ворога, окупуютьнейтральний порт, і вимушену бездіяльність російських кораблів з огляду нанайсуворішого наказу зверху «не заважати і не йти»; дивовижнапасивність перед обличчям агресора значної міжнародної ескадри,що знаходилася в гавані Чемульпо, - ось лише далеко не повний перелікпроблем, з якими довелося зіткнутися Руднєва. Оточений підступнимворогом і лицемірними друзями, - скільки мужності і самовладання повиненбув проявити командир в очікуванні розв'язки подій, змінити які він був, яка панувала б!
Майже століття відділяє нас від тих днів. Великі зміни сталися зацей час в судьбенашей Батьківщини, найбільші в історії людства битвивідгриміли на її полях, але в бурі вогненних років подвиг «Варяг» не забувся.
Він живе в душі народу, в його піснях. «Плескалися холодні хвилі ...» - хто незнає цієї мелодії, яка пройшла всі випробування часу і сьогодні так самомолода, як і сама слава «Варяг». Слава «Варяг» і «корейця» переступилакордону Росії. Їх подвиг схвилював весь світ, і ці почуття чудовопередав німецький поет Рудольф Грейнц у вірші, яке вже в березні
1904 р. в чудовому перекладі Е. М. Студентського стало відомо всій Росіїі дало життя нині народної пісні «Вгору, ви, товариші, всі по місцях ...»
втілила багато самобутні ідеї російських інженерів і моряків,
«Варяг» був спущений на воду в початковий період технічної революції,тому в ньому неминуче відбилися багато протиріч того періоду всуднобудуванні, відрізнявся нестабільністю і крайнощами в постановцізадач, виборі способів їх здійснення та в оцінках багатьох технічнихрішень. Головний корабель нової серії легких крейсерів, що створюються дляпотреб «Далекого Сходу», «Варяг», по суті, виявився експериментальнимкораблем, на якому був застосований ряд неперевірених і мало випробуванихтехнічних нововведень, які зіграли вкрай несприятливу роль в його долі.
В останнє десятиліття минулого століття перед Росією постало завданнярізке посилення своїх морських сил на Далекому Сході. Виною тому булаімперіалістична Японія. Відмовившись від традиційної політики ізоляції івступивши на шлях капіталістичного розвитку, японські мілітаристиозброїлися новітньої європейської технікою і взяли відкритий курс на створеннявласної колоніальної імперії у Східній Азії. Перемога над Китаєм ввійні 1894-1895 рр.. створила пряму загрозу російським інтересам на материку, ідля протидії японської експансії в китайському порту Чіфузосереджуються з'єднані Середземноморська (контр-адмірал С. О.
Макаров) та Тихоокеанська (контр-адмірал Е. І. Алексєєв) ескадри під загальноюкомандуванням віце-адмірала С. П. Тиртова. Під тиском Росії, Франції та
Німеччині Японія була змушена відмовитися від усіх територіальних захоплень,в тому числі і від взятого штурмом Порт-Артура. Незабаром цей незамерзаючийпорт за договором з Китаєм перейшов до Росії і став головною базою російськогофлоту на Тихому океані. Побачивши в Росії головна перешкода в здійсненнісвоїх завоювань на материку, Японія, отримавши величезну контрибуцію з Китаюі позики в Англії і США, розгорнула енергійну підготовку до війни.
Підготовка Японії до бойових дій на морі спиралася на досвід війни з
Китаєм та зроблені з нього правильні висновки. Перевага у швидкості новихяпонських легких крейсерів ( «Наніва», «Такачіхо», «Іошіно», «Акітсусу»),що склали знамениту «летючу ескадру», дозволило їм в бою при Ялу,маневруючи окремо від головних сил, неодноразово охоплювати флангипротивника і знищувати окремі групи його кораблів зосередженим вогнемобох загонів. Правильно було зрозуміле і значення бронювання, доведенийвисокої живучістю які брали участь у бою китайських броненосців ( «Тінг-ієн» і
«Чин-ієн» зберегли боєздатність, незважаючи на 400 влучень у кожного) ітяжкими ушкодженнями або повною загибеллю сильно вразливих легких крейсерів.
Ідея використання «літаючий ескадри», поряд з різким посиленнямбронювання кораблів, отримала подальший розвиток в програмібудівництва нового японського флоту. Від флоту, що складався лише зкрейсерів, Японія рішуче переходить до створення першокласних броненосних кораблів з англійськоїзразком: шести ескадрених броненосців (програми 1894 і 1895 рр..) і шестиброненосних крейсерів (додаткова програма 1896 р.). Готовність цихкораблів, які повинні були стати ядром нового флоту, намічалася на 1902р. Всі кораблі були замовлені на європейських заводах, причому більшість - у
Англії. Перші два з серії броненосних крейсерів типу «Асама» були спущеніна воду в 1898 р., три-в 1899 р. і останній-в 1900 р. У порівнянні зшвидкохідними англійськими крейсерами типу «Кент», що мали однакове зяпонськими кораблями водотоннажність, швидкість японських крейсерів була меншена два вузли, але зате, за рахунок зменшення потужності машин і запасів палива,вони мали більш потужну артилерію та збільшені площу та товщинубронювання. До шести таким кораблям вже перед самим початком війниприєдналися ще два близьких за типом крейсера «Ніссін» і «Кассуга»,куплені за допомогою Англії у Аргентини. Всі вони повністю відповідалипоставленим завданням рішучих військових дій в умовах обмеженоготеатру узбережжя Кореї і Японії.
Якою ж була відповідна програма Росії щодо створення флоту, якомуставилося за мету не допустити висадки японців на материк?
На відміну від острівної Японії, планомірно і цілеспрямованостворювала потужний броненосний флот для забезпечення панування наобмеженому прибережними морями Далекосхідному театрі, становище Росіїбуло значно складніше. Великі території, роз'єднаність морськихтеатрів і відмінність політичних цілей на кожному з них здавна змушувалимати на Балтиці, в Чорному морі і в Тихому океані самостійні морськісили, які у разі необхідності важко було зібрати в кулак.
У цих умовах на Особливому нараді в кінці 1897 р. було вирішенообмежитися в Балтійському морі оборонним флотом і, не скорочуючипоповнення Чорноморського флоту за програмою 1895 р., зосередити основнісили флоту на головному тепер Тихоокеанському театрі. На початку 1898 дляпосилення Тихоокеанської ескадри було виділено 90 млн. руб. і була прийнятадодаткова суднобудівна програма «для потреб Далекого Сходу».
Об'єднана з програмою 1895 єдиним терміном виконання (1905 р.), вонаповинна була забезпечити істотну перевагу російського Тихоокеанськогофлоту над японським. Але, як часто буває, наступні коригування і ряддопущених помилок звели нанівець майже всі її переваги.
Вже на початку 1901 з'ясувалося, що для своєчасного виконанняпрограми Морському міністерству, крім уже виділених понад бюджетні 90млн. руб., необхідно ще близько 100 мільйонів. Асигновано було лише 40млн. крб. з розподілом рівними частками на 1901-1905 рр.. Довелосязрушити терміни готовності та виключити з програми ряд кораблів. Тим самимбуло зірвано передбачається вже на 1902 забезпечення перевагинад японським флотом з броненосця. Скорочення кредитів на плаваннязатримало зосередження сил в Тихому океані і знизило бойову готовністьсамої ескадри. Нарешті, через слабкість ремонтної бази на Далекому Сходісили ескадри в 1901 р. були навіть зменшені на увазі повернення до Росіїзагону кораблів, що складали її колишнє бойове ядро.
Але в Морському міністерстві вважали, що Японія не впорається звиконанням своїх програм до 1902 р. і тому не зважиться на розв'язаннявійни. Це ж невіра у можливість війни разом з недооцінкою роліброненосних крейсерів виявилося, мабуть, і в завданнях напроектування нових кораблів за програмою 1898 р., в якій не знайшлосямісця броненосних крейсерам. Створення їх планувалося лише в майбутньому по -розробленої в 1903 р. нової 20-річною програмою.
Прорахунки російського уряду в оцінці готовності японського флотумали фатальні наслідки. Розв'язана Японією війна застала на Далекому
Сході чотири з будувалися 10 броненосців і лише 10 крейсерів (замість
24, як це було заплановано на Особливому нараді 1897 р.). Ці корабліпоряд з трьома побудованими раніше панцерниками типу «Петропавловськ» івзяли на себе перший удар переважаючих сил японського флоту.
РОЗРОБКА ЗАВДАНЬ НА ПРОЕКТУВАННЯ КРЕЙСЕРА НОВОЇ СЕРІЇ
Програма для проектування крейсерів водотоннажністю 6000 т, першийз яких став «Варяг», розроблялася в той переломний час, коликрейсерська доктрина вступила в очевидне протиріччя з ідеєю ескадреногобитви. Доводилося визнати, що знаходилися в строю «Адмірал Нахімов»,
«Рюрик», «Росія» і «Громобій» поступалися шести замовленим Японією новимброненосних крейсерам, в проектах яких вже була втілена ідея участікрейсерів в ескадрених бою. Наші крейсера відрізнялися гарноюмореплавства, великими дальністю плавання і автономністю, але цінайважливіші в океані переваги не могли бути ефективно використані вумовах місцевого театру, обмеженого Японським і Жовтим морями. Правда,
«Громобій», останній в серії кораблів типу «Рюрик», мав значно більшеповне бронювання корпусу, казематів середньої артилерії і великушвидкість, яка перевищує 20 уз, що поліпшувало його шанси на успішний бій приєдиноборство з яким-небудь з японських броненосних крейсерів. Традиційнерозташування артилерії в палубних установках по бортах дозволяло вести бійна обидва борту в далекому одиночному крейсерстве, але зате в ескадренихбитві японські баштові крейсера набували кожен подвійнеперевагу в 203-мм знаряддя через бездіяльність на російських корабляхполовини гармат на Нестреляй борту. Так і сталося в бою 1 серпня 1904р., коли загинув «Рюрик».
Новий тип броненосного, хоча і слабкіше збройного крейсера, вже значно більше пристосованого до ескадреного бою, являв собою
«Баян». Але він був самотній у складі ескадри,-інші крейсера були бронепалубнимі.
Закладені в 1895 р. крейсери типу «Діана» залишалися в основному втіленням ідей крейсерською війни, будучи поширений в багатьох флотах світу 90-х років минулого сторіччя тип «винищувача торгових судів». Від крейсерів типу «Рюрик» вони відрізнялися майже вдвічі меншим водотоннажністю (6700 т), збільшеною до 20 уз проектної швидкістю, значно більшою скорострільністю (в 2-4 рази в порівнянні з 203-мм картузнимі знаряддями) нових 152-мм патронних гармат, можливістю вести вогонь на обидва борти зі встановлених в діаметральної площині кінцевих знарядь і застосуванням полубака для підвищення мореплавства і забезпечення стрільби з встановленого на ньому 152-мм гармати навіть у штормову погоду. Бортовий броні ці кораблі не мали і прикривалися тільки карапасной (зі скосами до бортів) броньовий палубою. Вона складалася з плит нової екстра м'яких нікелевої сталі, замовленої на французькому заводі «Шатільон-Коммантрі». Завдяки підвищеним пластичним властивостям цієї броні снаряд, що потрапив в неї під невеликим кутом, рікошетіровал, не пробиваючи плити і залишаючи на ній лише глибоку ложкоподібні вм'ятину. У порівнянні з попередніми проектами була збільшена товщина броні бойової рубки, передбачений захист димоходів і шахт подачі боєприпасів. Новий проект явно враховував досвід і бойову ефективність крейсерів японської «літаючий ескадри», так успішно діяли проти китайських броненосців при Ялу.
Ідея легкоброньованого (або навіть «безбронних», як наполягав С. О.
Макаров), але швидкісних і сільновооруженних крейсерів була популярнатоді на багатьох флотах світу, а англійська фірма Армстронга випустила цілесімейство таких специфічних бойових кораблів. Головний з них -
«Есмеральду» - С. О. Макаров вважав «ідеальної бойовою машиною», обравши вяк прототип для свого «безбронного судна». Ці «ельсвікскіе»крейсера і склали ядро японського флоту при Ялу. Нові російські крейсерапрограми 1898 повинні були за задумом МТК перевершити ельсвікскіе крейсераза рахунок більшої потужності скорострільної артилерії (дванадцять 152-мм гармат),підвищеній до 23 уз швидкості і збільшеною до 5000 миль дальності плавання.
Так народжувався компромісний, багато в чому універсальний тип корабля, якийміг бути і океанським крейсером-одинаком (не випадково англійська друк вспоруді «Варяг» - головного корабля цієї серії-побачила, перш за все,загрозу своїм торговим судам), і сильним розвідником при ескадрі,переважаючим ельсвікскіе крейсера, здатним при необхідності дати бій іброненосних кораблях противника.
Справді, «Варяг» за всіма характеристиками перевершував будь-який здванадцяти які брали участь у російсько-японській війні японських легких крейсеріві був сильніший за кожного з 50 швидкохідних англійських крейсерів споруди
1885 - 1897 рр.. Але, звичайно, «Варяг» не був розрахований на єдиноборство зновітніми ельсвікскімі крейсерами, які у своїй еволюції від
«Есмеральди» прийшли до броненосними крейсерами типу «Асама». Втім, і в боюз такими кораблями за наявності необхідного маневреного простору шансиросійських бронепалубних крейсерів були не безнадійні. Найближчий побратим
«Варяг» - побудований слідом за ним «Аскольд», довів це в бою 28 липня
1904 р., змусивши послідовно відступити спочатку «Асам», а потім і
«Якумо», на яких вогонь «Аскольда» викликав сильні пожежі. Але такий успіхнавіть при короткочасних сутичках давався ціною серйозних ушкоджень.
Необхідність посилення захисту була зрозуміла вже перед війною. І якщо на
«Варяг»-головному кораблі нової серії-знаряддя були без броньових щитів, тона «Аскольда» вони вже були встановлені, а на наступних за ним «Богатир» іоднотипних з ним «Олега», «Кагулі» і «Очакові» третину 152-мм знарядь булаукладена у вежі, а інші вкриті за бронею щитів або в казематах. Черезза такого посилення захисту їх нерідко зараховували навіть до броненоснихкрейсерам (на «Олега» припускали в 1906 р. встановити і броньовий пояс).
Це по праву були кращі представники класу середніх бронепалубнихкрейсерів. Про характер того, що відбувалося тоді в межах одного і того жводотоннажності перерозподілу навантажень цих кораблів говорять виконаніавтором (за прикладом застосовувалися в тодішньому суднобудуванні) полярнідіаграми їх навантажень.
Так, від «чистих» бронепалубних і броненосних крейсерівпризначених, перш за все для океанського рейдерства, в російському флоті нарубежі XIX-XX ст. відбувається перехід до крейсерам, призначеним дляспільних дій з головними силами. Завершився цей перехід вже післяросійсько-японської війни.
У цій еволюції «Варяг» судилося опинитися на самому початковому їїетапі і тому в ньому особливо рельєфно втілилися протиріччя іколивання поглядів, стан техніки і промислового виробництва тієїперехідною епохі.Переговори про замовлення перший крейсера водотоннажність 6000тонн почалися в березні 1898 р. в Головному адміралтействі в Петербурзі. Глававідомої американської суднобудівної фірми Чарльз крамп, давнійконтрагент російського флоту, особисто прибув з-за океану на береги Неви. Вінпропонував побудувати для Росії дві броненосця, чотири крейсериводотоннажністю по 6000 і 2500 т і 30 міноносців, з яких 20 малибудуватися на спеціально створеній для цього верфі в Порт-Артура або
Владивостоці. Уникнувши участі в міжнародному конкурсі і обійшовши таким шляхомвсіх конкурентів, крамп, однак, не виявляв готовності йти назустріч
«Надмірно суворим», на його думку, умовами замовлення кораблів, тому йдомовитися вдалося лише про замовлення одного броненосця і одного крейсера. Нановому броненосці 254-мм гармати замінювалися на 305-мм, трехвінтовойдвіжітельний комплекс - на двухвінтовой, виключалася дерев'яна і?? еднаяобшивка. На новому крейсері посилювалося озброєння: замість восьми 152-мм ідвадцяти 75-мм знарядь передбачалося встановити два 203-мм, десять 152-мм,дванадцять 75-мм і шість 47-мм.
20 квітня замовлення було «височайше затверджений» з наступними даними: водотоннажність - 6000т, довжина - 121,92 м ширина - 15,85 м, осідання - 5, 94 м, термін здачі - 20 місяців, вартість - 2,138 млн. доларів (4 233 240 руб .).
За специфікації, екіпаж повинен був складатися з 21 офіцера, 9кондукторів, 550 матросів.
Запаси провізії - на 60 днів, води - на 10 днів.
Для «легкого отримання» контрактній 23-вузлової швидкостіпередбачалися дві головні парові 4-ехціліндровие машини. Артилерійсько -мінне озброєння у вартість не входило і поставлялося замовником.
Серйозність замовлення, недоробленість умов і віддаленість відцентральних установ вимагали створення спеціальної спостерігаєкомісії з широкими повноваженнями. Відповідно до розробленого в ГУКіС іпогодженим з МТК. і ГМШ «повчання», комісія повинна була розв'язувати «всепитання з будівництва, постачання і озброєння замовлених судівостаточно », але в межах затверджених керуючим Морським міністерством
«Програм для проектування» МТК. На неї ж покладалося і складанняостаточних специфікацій, куди слід було «внести все, що визнаєтьсяпотрібних для броненосця і крейсера у всіх їхніх службових положеннях ». Всірішення комісії, переведені на англійську мову, після підписання їхчленами комісії і представниками фірми належало передавати фірмі длявиконання, а копії - посилати в ГУКіС і МТК. «За змістом контракту» ніяківимоги комісії не могли викликати понад контрактних платежів, але якщоб вони були потрібні, слід було попередньо запитати телеграфомдозвіл ГУКіС. Донесення про хід робіт слід було посилати в МТК і ГУКіСкожні два тижні; з усіх питань голові комісії надавалосяправо звертатися до відповідних керівників і фахівців в ГМШ і
МТК. Оскільки питання про скасування форсованого дуття залишався відкритим,комісії пропонувалося забезпечити проведення випробувань при природнійтязі, а вести переговори з цього питання доручалося військово-морського аташеу Вашингтоні генерал-майору Д. Ф. мертвого. Особливу увагу було потрібнозвернути на охолодження рефрижераторами погребів боєприпасів, нарозташування водонепроникних відсіків, пристрій горловин, дверей, люківі розробку водовідливної і вентиляційних систем, майже або зовсім незгадуваних в попередніх специфікаціях. Керуватися слід булоінструкціями МТК, а при випробуваннях водонепроникності - останнімциркуляром про нові правила їх проведення. Технічним умовам МТК повиннібули задовольняти і електричні приводи допоміжних механізмів, якщо
Крамп візьметься виготовити їх замість передбачених специфікаціями паровихприводів. При установці рульового електроприводу слід було зберегти паровийв якості дублюючого; електричне освітлення потрібно було встановити ввідповідно до норм, прийнятих в російському флоті. Слід було по можливостіуникати застосування дерева в пристроях, обладнання та меблів кораблів, ау внутрішньому розташуванні дотримуватися вимог гігієни, не допускаючипросторів «не освітлених, без вентиляції і схильних до вогкості».
Головою комісії був призначений капітан 1-го рангу М. А.
Данилевський, молодим мічманом що починав службу під керівництвом адмірала
А. А. Попова у період озброєння «поповок» в Миколаєві. Учасник війни зазвільнення балканських народів від турецького ярма в 1877-1878 рр.., він буввидатним фахівцем-мінером в Чорноморському флоті, служив згодомстаршим офіцером на броненосці «Чесма», а останні три роки командувавканонерського човном «Запорожець». Спостерігаючим корабельним інженером бувмолодший суднобудівник (за тодішньою ієрархії це відповідало званнюпідполковника або капітана 2-го рангу) П. Е. Чернігівський, будівельник рядуканонерських човнів; механіком - старший інженер-механік А. І. Фронцкевіч,мінером-лейтенант П. П. Македонський. За артилерію відповідали капітани В. І.
Петров і В. А. Алексєєв (з електротехніки баштових установок) - обидвавипускники Михайлівській артилерійській академії. Пізніше комісія булапоповнена артилеристом підполковником М. І. Бархоткіним і інженером -механіком М. К. Боровським.
На допомогу комісії і для стажування на заводі крамп адмірал Тиртоввирішив послати двох покажчиків з казенних заводів-які знають справу, знайомих зкораблебудівним кресленнями. Будівельник крейсера «Аврора» рекомендувавщо працював у нього в Новому Адміралтействі Степана Байкова, уродженця
Тверській губернії, 29 років, учасника споруди броненосців «Гангут»,
«Полтава» і канонерських човнів «Гримлячий» і «гіляки»; будівельник канонерськогочовна «Хоробрий» рекомендував 26-річного уродженця Псковської губернії Василя
Васильєва. Згідно з контрактом, укладеним з головним командиромпетербурзького порту адміралом Де Лівроном, вони після повернення зобов'язувалисяпропрацювати на суднобудівних заводах Петербурзького порту три роки,спостерігаючи за роботами і навчаючи майстерності інших.
30 травня 1898 узгоджене з М. А. Данилевським повчання булопідписано адміралом В. П. Верховський, і члени комісії відправилися в
Америку.
«Варяг» у списках флоту
11 січня 1899 наказом по Морському відомству крейсер був зарахованийв списки військово-морського флоту під назвою «Варяг». Це ім'я корабельуспадкував від корвета епохи «американської експедиції».
До цього часу на стапелі було вже повністю зібрано подвійне дно, а довертикальному кілю приєднана нижня частина форштевня. У подвійне дно
«Вросли» підкріплення під машинні фундаменти, тяглися вгору окремішпангоути і листи поперечних перегородок; перший шпангоутние рамки утворили
25 бімсов броньовий палуби. Всього було склепати на стапелі 160 т корпуснихконструкцій. Слідом за кресленнями корпусу йшла розробка розташуваннягорловин в подвійному дні, внутрішніх приміщень, артилерійської подачі і т. д.
Завод «Карнегі», отримавши, нарешті, технічні умови на виготовленняпалубної броні, через тиждень пред'явив до випробування першу партію плиттовщиною 19 і 38,1 мм. 12 січня 1899 на полігоні військово-морського флоту
США в Індіана-Хед провели випробування контрольної плити, відібраної росіянамиприймальниками. У плиту, закріплену на масивному дерев'яному зрубі, звідстані 30 м при куті зустрічі 15 ° стріляли бронебійною 50-кілограмовимснарядом з 152-мм гармати. Задана швидкість удару снаряда в плитувстановлювалася відповідної величиною заряду пороху і при товщині плитвід 25,4 до 50,8 мм становила від 310 до 495 м/с. Для плит, склепана здвох листів товщиною по 19,05 мм, швидкість задавалася менше, ніж длямонолітних плит товщиною 38,1 мм. 22 лютого 1899 фірма отрималапосвідчення на право отримання другого платежу за крейсер. Це означало,що маса корабля на стапелі вже перевищувала 300 т. Набір корпусу був доведенийповністю до рівня броньовий палуби і на одну третину покритий обшивкою, 20шпангоутів піднімалися вже вище палуби. Встановлювали і приганялифундаментні рами правою машини. Закінчувалася відливання або кування всіхосновних деталей машин, багато з них вже надходили на механічнуобробку. Збиралися холодильники, випаровувачі, циркуляційні насоси та рядприводів.
Проте терміни робіт відставали від запланованих крамп. Зривалисянамічені терміни узвозу. Тоді крамп зажадав відстрочити здачу корабля підприводом переробок проекту, пов'язаних з відмовою від форсованого дуття ізміною норм допустимих напружень, а також зволікання комісії прирозгляді специфікації на броньовий палубу і видачу перших платежу. Уакті № 20 комісія вирішила, що всі ці доводи фірми не придатними під статті 14 --ю та 17-ма контракту про відстрочки «або по суті або за несвоєчасністьзаяви ». Законною була визнана лише двотижнева відстрочка черезнебаченого сніжного буран, який засинає Філадельфію заметами в зростаннялюдини, що призвело до затримки контрагентскіх поставок і змусиловитратити цілий тиждень тільки на розчищення території заводу.
добудови та ОЗБРОЄННЯ «Варяг»
крамп призначив крейсера спуск на воду на квітень 1899 р., але потім термінбуло перенесено на червень. Однак спуск затримувався через неготовність довипробувань на водонепроникність двадцяти із сорока відсіків, примикали дозовнішньої обшивки. Для них не вистачало обделочних заварних рамок по контурахперегородок, і на «Варяг» було кинуто всі залишилися на заводі зварювальникикутовий сталі і рубачі. Нарешті було оприлюднено остаточний термін спуску
- 19 (31) жовтня 1899р.
Спуск пройшов благополучно, пошкоджень корпусу тоді не виявили,осаду крейсера, із донесення Е. Н. Щенсновіча, збіглася з розрахунковою.
Негайно після спуску на крейсер почали вантажити деталі головних машині збирати фундаменти. Крамп розпорядився закінчити клепку до 1 січня, амонтаж машин та котлів - до 1 березня 1900 Через брак клепальників,чеканників і машиністів на «Варяг» перевели робочих з усіх комерційнихпароплавів і частково - з броненосців «Алабама», «Мен» і «Ретвізан». Кожендень на крейсері працювало близько 300 чоловік.
На кінець 1899 готовність крейсера по корпусу склала близько 70%.
Повністю були готові корпус, дерев'яний настил верхньої палуби, всефундаменти і підкріплення під гармати, броньовий захист котелень кожухів іпідстава бойової рубки. Обидві головні парові машини, встановлені нафундаментах, «оббудовується» допоміжними механізмами і паропроводів;завершувався монтаж систем з їх трубопроводами і насосами.
29 грудня 1899 до Філадельфії прибув, нарешті, під датським прапоромпароплав «Володимир Савін» з озброєнням та іншими вантажами для споруджуванихросійських кораблів. За домовленістю з американським командуванням боєприпаси
(для випробувань стрільбою) були здані на зберігання в форт Міфлін - арсеналфлоту США. До встановлення першого (носового) торпедного апарату приступилипісля прибуття мінного офіцера (командира мінно-торпедного бойової частиникрейсера) лейтенанта С. С. Долгобородова і техніка металевого заводу К.
С. Бергквіста. Через неузгодженість креслень крамп довелосяпереробляти стійки і підкріплення під броньові прикриття. Слідом за носовоюпочали встановлювати інші торпедні апарати, а потім гарматніверстати.
На цей час припадає пропозицію крамп про безоплатної поставкипатентованих «хитних колосників» для топок котлів, вже застосовувалисяна «Касагі», «Алабама» і «Мене». Причина зрозуміла - на цих колосниківповніше палива, що згорає, що покращувало умови здачі; корисні були вони і вяк баласт для підвищення остійності. Економлячи до 5 т вугілля на 500миль шляху, колосники зберігали і час, що витрачається на періодичнічищення топок при звичайних колосників. З установкою патентованих колосниківза рахунок запасу вугілля (35 т) погодилися і в МТК.
Корегований термін здачі крейсера спливав 27 лютого 1900, але,на думку комісії, навіть швартовні випробування могли початися лише наприкінціберезня. Крамп вперто твердив про 100-денної відстрочки, нібито обіцяної в
Петербурзі його емісарові. Однак П. П. Тиртов на запит Е. Н. Щенсновічацього не підтвердив. Тоді крамп пред'явив офіційні запити прочотиримісячної відстрочку здачі кораблів через страйки. Доповідаючи про це в
Петербург, комісія визнала відстрочку обгрунтованою, але сумнівалася вготовність крейсера і до нового терміну-30 червня.
Тим часом минув контрактний термін, настав 1 квітня, а готовністькрейсера по корпусу зросла лише до 80%. Тільки на початку травня булизакінчені монтаж всіх головних і допоміжних механізмів і котлів з їхарматурою, установка димових труб і димарів котлів, всіх торпеднихапаратів та 152 - і 75-мм гармат.
У першій половині травня провели швартовні випробування головних ідопоміжних механізмів при тиску пари в котлах до 12-14 атм. Особливихнесправностей не виявили.
З 6 грудня 1900 р., коли на крейсер перебрався екіпаж, одночасноз випробуваннями почалася і приймання за завідування корабельнимифахівцями. Повна здача, однак, затримувалася з-за капризівелектротехніки, особливо - електричних лебідок елеваторів подачібоєприпасів. З часу ходових випробувань все ще залишався неприйнятим іелектричний кермовий. Але в основному приймання крейсера булазавершена, команда і офіцери зайняли на ньому свої місця і продовжували перевіркув дії механізмів, систем і пристроїв.
2 січня 1901, отримавши телеграфне дозвіл, «Варяг» підняввимпел і вступив у кампанію. Увечері 10 березня 1901 «Варяг» назавждипокинув Америку. На борту крейсера знаходилося 565 чоловік. З ні 11флотських офіцерів, прирівняні до офіцерських звань цивільні чини (двалікаря, три утримувача, три інженера-механіка, священик), а також п'ятькондукторів, 55 унтер-офіцерів, 482 матроса і три пасажири.
Командир корабля - В. І. Бер;
Старший офіцер - лейтенант Євген Крафт;
вахтового начальника - лейтенанти Іван Назімов, Сергій Хмельов,
Анатолій Постельніков;
Вахтовий офіцер - мічман Олександр Кованько;
Ревізор - лейтенант Дмитро Васильєв.
штурманської бойовою частиною завідував лейтенант Сергій Свербеев,артилерійської - лейтенант Оттон Ріхтер, мінної - лейтенант Сергій
Долгобородов. Молодшим штурманом був мічман Анатолій Єкимов, старшиммеханіком - Микола Лейк, молодшим - Володимир Роднін, трюмні механіком -
Яків Солдатов. Старший лікар - Серпень Зорт. Молодший - Олександр Жук,машинний утримувач - Федір Маркелов, шкіпер - Костянтин ладаном,комісар - Андрій Денисов, священик - батько Вассіан.
Багато молоді матроси, які починали на «Варяг» свою службу, пройшли зним згодом весь шлях до героїчного бою у Чемульпо. З офіцерів,брали корабель у Філадельфії, лише механікам і власникам довелосябрати участь у знаменитому бою. Решта офіцери відповідно до правилцензу почали змінюватися ще Кронштадті, і останнім з першого екіпажу вжев Порт-Артура покинув «Варяг» його перший командир В. І. Бер.
У Чемульпо І Порт-Артур Перед грозою
25 лютого 1902р. «Варяг» прибув у розпорядження начальника Порт -Артурської ескадри, 15 березня він був зарахований у збройний резерв і на шістьтижнів занурився в ремонт. Не буду описувати трудові будні крейсера в
Порт-Артура. З 1902 по 1903 життя крейсера протікало в постійнихтренуваннях і ремонтах, позначалися багато пропущені при прийманнінедоліки. Першого березня 1903 В. І. Бер передав командування крейсеромкапітану 1-го рангу В. Ф. Руднєва.
Всеволоду Федоровичу Руднєву було 47 років, з яких тридцять буливіддані російському військовому флоту. Останні 10 років він служив на Балтицістаршим офіцером на броненосцях «Гангут», потім «Імператор Микола 1», а з
1895 командував броненосцем «Адмірал Грейг», канонерського човном
«Гримлячий» броненосцем берегової оборони «Чародійка». У 1900 р. він бувпризначений старшим помічником командира порт-Артурської порту.
Тим часом ситуація на Далекому Сході ускладнювалася. Військовіприготування Японії були очевидні. У сформованій обстановці особливуважливість набувала інформація, яку «Варяг» міг отримати в Чемульпо --цьому осередку японських інтриг в Кореї.
27 грудня 1903 по радіо отримали наказ начальника ескадри --екстрено закінчувати все приймання, приготуватися до походу і на наступнийдень за наказом намісника вийти в Чемульпо. «Варяг» призначався старшимстаціонером і надходив у розпорядження посланника Павлова. У ведення Руднєванадходила і охорона місії - Забайкальський козаки, десантний загін зброненосця «Севастополь». Інструкцією наказувалося підтримувати хорошівідносини з іноземцями, не заважати висадження японських військ, якщо такавідбувалася до оголошення війни, і ні в якому разі не йти з Чемульпобез наказу.
Прийнявши на борт двох співробітників російської місії, «Варяг» 28 грудня в
12год 50 хв знявся з якоря і взяв курс на Чемульпо.
Вдень 29 грудня «Варяг» вже йшов по фарватеру серед знайомих островівархіпелагу. О 13 год 46 хв порівнялися з островом Іодольмі - останнім передвходом на рейд в Чемульпо.
На рейді знаходилися крейсер «Боярин», канонерка «гіляки», англійськікрейсера «Кресс» і «Телбот», італійський крейсер «Ельба», японська «Чіода»і американський стаціонер «Віксбург». На борт «Варяг», який підняв брейд -вимпел старшого на рейді, прибули командири «Боярина» і «гіляки»,доповіли, що поки все спокійно. Першим же потягом В. Ф. Руднєввирушив до Сеула до посланнику Павлову, та й той небачив ще підстав длязанепокоєння. Вирішено було навіть зменшити охорону місії, залишивши лише загінморяків (56 чоловік). Решту солдатів і козаків В. Ф. ^ Руднєв 30 груднявідправив в Порт-Артур на «Бояриня». Того ж вечора на «Варяг» буладоставлена шифровка посланника, які сповіщають, що, за відомостями корейськогоімператора, десять японських 'військових кораблів направляються в Чемульпо. Зцим повідомленням та іншими депешами посланника 1 січня 1904 пішов у Порт-
Артур «гіляки». Заходили на рейд і йшли рейсові пароплави Російсько -китайського суспільства «Шилка» і товариства Китайсько-східної залізниці -
«Сунгарі», прийшов французький стаціонер «Паскаль», німецький крейсер
«Ганза» і французька - «Аміраль де Гейдон». Кораблі відвідували посланці іконсули, і поки лише постріли привітальних салютів порушували оманливемирне життя на рейді. Японські кораблі не з'являлися, і коли 5Січень з Порт-Артура прийшов «Кореєць», Руднєв, дочекавшись ще три дні, пославйого для обстеження найбільш зручною для висадки десанту бухти А-Сан,розташованої в 20 км від Сеула і лінії фрузанской залізниці. Однакні кораблів в бухті, ні військ або слідів їх висадки на березі невиявили. 8 січня, заспокоюючи загальну настороженість, командир «Чіоди»запросив на обід командирів всіх кораблів у Чемульпо. На підтвердженнямиролюбності Японії він перевів гостям останні повідомлення з японських газет,де говорилося про переговори з Росією.
Відомості ставали все тривожнішим. У Чемульпо, Сеулі, на вузловийзалізничної станції будувалися японські продовольчі склади,бараки, поштові контори, відкрито вивантажувались на берег або купувалися намісці запаси продовольства, вугілля, вибухівки; в цивільному одязіприбували солдати і офіцери, в порту японцями була підготовлена цілафлотилія шаланд, буксирів і парових катерів. Все це, робив висновок Руднєв,не залишало сумнівів про підготовку широкомасштабної десантної операції.
Донесення про це він негайно відправив в Порт-Артур. Це було останнєдонесення, отримане з Чемульпо.
Тим часом наступала трагічна розв'язка. Прийшовши до переконання, щоподальше зволікання загрожує зривом всіх планів, Японія 22 січня вирішилавідкликати посланника з Петербурга і припинити переговори з Росією. 23січня указ про початок військових дій був отриманий командувачем з'єднанимфлотом в Сасебо та вранці 24 січня японський флот, а також транспорти звійськами вийшли в море. Лише після цього нота була вручена російській мініструзакордонних справ.
26 січня на рейд Чемульпо вторглася японська ескадра у складі шестикрейсерів, чотирьох міноносців і трьох транспортів. «Кореєць» був атакований приспробі вийти з бухти і лише завдяки вмілим діям екіпажу уникнувторпедування і відійшов під прикриття «Варяг».
Японський адмірал Уріу був задоволений. Все йшло за планом - росіяни неперешкодили висадки військ, англійці свято дотримувалися нейтралітету, і на ранок, звідходом останнього транспорту, Уріу міг приступити до другої частини своєїзавдання - знищення російських кораблів.
