Зміст
1. Катерина II: шлях до Росії.
Початок царювання.
Турбота про благо країни і народу.
Освічений абсолютизм Е.II.
Справи законодавства. Комісія про Укладенні. "Наказ".
Запобігання "збідніння" дворянства. Вільне економічне товариство.
"Приватизація" земель: Генеральне межування.
Адміністративно-територіальний поділ і місцеве управління.
Жалуваних грамоти.
Остаточний відмову імператриці від мрій юності.
Література.
Катерина II народилася 21/04 (02/05)/1729 р. в німецькому приморському місті
Штеттіна, померла 06 (17)/11/1796 р. у Царському селі (м. Пушкін). Вроджена
Софія Фредеріка Августа Анхальт-Цербстська походила з бідного німецькогокнязівського роду.
Е. II була досить складною і безумовно непересічною особистістю. З одногобоку вона - приємна і велелюбна жінка, з іншого - найбільшийдержавний діяч. З раннього дитинства нею був засвоєний життєвий урок --хитрувати і прикидатися.
У 1745 році Є. II прийняла православну віру і була видана заміж заспадкоємця російського престолу, майбутнього Петра III. Потрапивши до Росіїп'ятнадцятирічної дівчиною вона поставила собі ще два уроки - оволодіти російськоюмовою і звичаями і навчитися подобатися. Але при всіх здібностяхпристосовуватися великої княгині доводилося важко: мали місце нападкиз боку імператриці (Єлизавети Петрівни) і зневага з боку чоловіка
(Петра Федоровича). Самолюбство її страждала. Тоді Є. звернулася долітературі. Володіючи неабиякими здібностями, волею і працьовитістю, вивчиларосійська мова, багато читала, придбала великі пізнання. Вона прочиталамасу книг: французьких просвітителів, античних авторів, спеціальні праціз історії та філософії, твори російських письменників. У підсумку Е. засвоїлаідеї просвітителів про суспільне благо як вищої мети державногодіяча, про необхідність виховання і освіти підданих, про верховенствозаконів у суспільстві.
У 1754 році у Є. народився син (Павло Петрович), майбутній спадкоємець російськогопрестолу. Але дитину взяли від матері в апартаменти імператриці.
У грудні 1761 померла імператриця Єлизавета Петрівна. На престолвступив Петро III.
Е. II відрізнялася величезною працездатністю, силою волі,цілеспрямованістю, хоробрістю, хитрістю, лицемірством, необмеженимчестолюбством і пихою, загалом, всіма рисами, що характеризують "сильнужінку ". Вона могла пригнічувати свої емоції на догоду розвиненому раціоналізму.
Їй був притаманний особливий талант завойовувати загальні симпатії.
Е. повільно, але вірно, просувалася до російського престолу, і, у підсумку, віднялавлада в чоловіка. Незабаром після воцаріння непопулярного серед родовогодворянства Петра III, спираючись на гвардійські полки, повалила його.
28/06/1762 від імені Е. було складено маніфест, що говорить про причиниперевороту, про виниклу загрозу цілісності батьківщини. 29/06/1762 Петро IIIпідписав маніфест про своє зречення. Нової імператриці з готовністюприсягнули не тільки полиці гвардії, але і Сенат і Синод. Однак, середсупротивників Петра III були впливові люди, які вважали більшсправедливим звести на трон малолітньої Павла, а Є. дозволити правити доповноліття сина. При цьому пропонувалося створити Імператорський рада,що обмежує владу імператриці. Це не входило в плани Е. Щобзмусити всіх визнати законність своєї влади вона вирішила якомога швидшекоронуватися в Москві. Церемонія була здійснена 22/09/1762 в Успенськомусоборі Кремля. З такої нагоди народу було запропоновано багате частування. Зперших днів царювання Е. хотіла бути популярною в самих широких масахнароду, вона демонстративно відвідувала прощі, ходила на поклін досвятих місцях.
У перші роки царювання Е. II напружено шукала шляху утвердження натроні, виявляючи при цьому крайню обачність. Вирішуючи долю фаворитів іфавориток попереднього царювання Е. II проявила великодушність іпоблажливість. Вона остерігалася рубати з плеча. У результаті багатодійсно талановиті та корисні державі люди залишилися на своїхколишніх посадах. Е. любила і вміла цінувати заслуги людей. Вона розуміла,що її похвали і нагороди змусять людей ще старанніше працювати.
На початку царювання Е. ще не звикла до нової для себе роллю і абопродовжувала втілювати в життя політику, намічену в попередні часи,або завершувала її. Окремі нововведення імператриці носили приватний характері не давали підстав відносити царювання Е. до розряду видатних явищу вітчизняній історії.
Е. не без підстави вказувала на досить скрутні обставини,при яких вона почала царювати. "Фінанси були виснажені. Армія неотримувала платні за 3 місяці. Торгівля перебувала в занепаді, бо багато їїгалузі були віддані в монополію. Не було правильної системи вдержавному господарстві. Військове відомство було завантажено в борги;морське ледь трималося, перебуваючи в крайньому зневазі. Духовенство булоневдоволено відібранням у нього земель. Правосуддя продавалося з торгу, ізаконами керувалися тільки в тих випадках, коли вонисприяли особі сильного ". Імператриця зрозуміло згустила фарби,але не настільки, щоб вважати її характеристику становища країниабсолютно недостовірною.
Відразу після воцаріння Е. була помітна кипуча діяльність удержавному організмі. При цьому у всіх відносинах висловлювалася особистеучасть імператриці у вирішенні різноманітних питань.
З моменту сходження на престол і до коронації Е. брала участь в 15засіданнях Сенату, і не без успіху. У 1963 році Сенат був реформований: вінбуло поділено на шість департаментів зі строго визначеними функціями і підкерівництвом генерал-прокурора, який призначається монархом, стала органомконтролю за діяльністю державного апарату та вищої судовоїінстанцією. Сенат позбувся своєї головної функції - законодавчоїініціативи, вона фактично перейшла до імператриці.
Смерть Івана Антоновича (05/07/1764) позбавила Е. від страху за майбутнєсвого трону. Тепер її честолюбство могло бути задоволена реалізацієювласних планів. Вона накопичила певний досвід управління, з'явилисязадуми реалізувати нововведення. Е. належала до числа тих державнихдіячів, які мали намір не тільки царювати, але й керувати.
Цікава історія з секуляризації, започаткованої Петром III. Спочатку Е. IIскасувала секуляризацію, а потім була створена Комісія, висловленаодностайна думка про необхідність секуляризації. Указом від 26/02/1764монастирські, архієрейські і церковні вотчини з населяли їх селянамипередавалися до Колегії економії. Всі повинності селян замінялисягрошовим оброком із загальної суми якого »1/3 передавалися на утриманняцерковних інституцій (монастирів та ін.)
Секуляризація мала важливі наслідки. Вона позбавила духовенство економічноїмощі. Тепер монастирі, єпархії, рядові монахи повністю залежали віддержави. Крім того, були полегшені умови життя селян, ранішеналежали духовним поміщикам. Це пов'язано з заміною панщини оброком,що являло селянам більше самостійності і розвивало їхгосподарську ініціативу. Селяни сприйняли секуляризацію за благо іприпинили непокору.
Е. II був підтверджений указ Петра III про скасування Таємної розшукових справканцелярії, яка, власне, вмирала сама собою. Однак такий органзалишився, Таємну канцелярію замінили Таємні експедиції при Сенаті у столиціі при сенатської конторі в Москві. Е. вивела Таємну експедицію з ведення
Сенату і підпорядкувала її генерал-прокурора.
Будучи за походженням німкенею, Е. II розуміла, що імператриця повиннаперш за все захищати інтереси Росії і не відступала від цього правила.
Важко перерахувати все, що зробила Е. II для користі і слави Росії. Щепроживаючи в Москві, після коронації, вона ознаменувала початок царюваннявеликим і добрим ділом: заснувала так званий Виховний Дім. У цьомубудинку знаходили притулок діти, залишені батьками. До цього часукинуті діти або гинули від голоду та холоду, або виростали у злиднях іневігластві. Тільки небагато потрапляли до добрих людей, які доводили їх дорозуму. У виховній Будинку дітей не тільки годували, поїли, одягали, а йвчили. З "вдома" вони виходили вже самостійними людьми, здатнимиприносити користь собі і вітчизні. Незабаром такий же будинок був відкритий в
Петербурзі.
Е. II як Государиня православного народу, завжди відзначалася побожністю івідданістю православ'я. У Польщі жило багато православних, якіпіддавалися гонінням з боку польської католицької церкви. Білорусіябула під владою Польщі. Католики діяли не тільки методом переконання,але і грубою силою. Е. II прийняла рішення допомогти православним, захистити їх відутисків, дати їм можливість жити спокійно. Справа про православних в
Польщі і Білорусії було доручено князя Рєпніна. Після безлічі клопотупроблема була вирішена: православним жителям були надані ті ж права,якими користувалися католики.
Охорона здоров'я теж привертало увагу Е.II. Вона постійно піклувалася протому, щоб було більше лікарів і аптек, і щоб кожен хворий міг якякомога швидше отримати допомогу. А чого вартий щеплення віспи,продемонстрована на власному прикладі. І потім по Указу зробилаобов'язковою.
Е. II подорожувала по країні. Намагалася все побачити на власні очі, всепочути на власні вуха. Також проводились зустрічі з народом, вона спілкувалася НЕтільки з вельможами, але і з простими селянами.
Турбота Е. II про Просвещении виражалася, зокрема, у відкритті училищ.
Головним помічником у цій справі був І.І. Бецко. Імператриця велілавідкривати училища скрізь: у великих містах - головні, в повітових - малі.
Це було нову справу.
Імператриця протегувала вченим і письменникам. Сама вона також писала
(наукову та художню літературу).
Під час 1-й турецької війни в країні почалася епідемія чуми. Тільки в
Москві за рік померло 50 тисяч людей. Неграмотний народ не дотримувавсяелементарних карантинних правил. Тоді в Москву були послані досвідченіначальники. Прийнято були суворі заходи. Зараза ослабла. Для потерпілогонароду були зроблені полегшення: влаштували притулок для сиріт, дали роботубідним, почали купувати до скарбниці вироби ремісників, які не малипокупців.
Час царювання Е. II називають епохою освіченого абсолютизму. Сенсосвіченого абсолютизму полягає в політиці слідування ідеям Просвітництва,що виражається в проведенні реформ, які знищували деякі найбільшзастарілі феодальні інститути (а іноді робили крок убікбуржуазного розвитку). Думка про державу з освіченим монархом,здатним перетворити громадське життя на нових, розумних засадах,отримала в XVIII столітті широке поширення. Самі монархи в умовахрозкладання феодалізму, визрівання капіталістичного устрою,поширення ідей Просвітництва змушені були стати на шлях реформ.
Розвиток і втілення почав освіченого абсолютизму в Росії набулахарактер цілісної державно-політичної реформи, в ході якоїсформувався новий державний і правовий зовнішність абсолютної монархії.
При цьому для соціально-правової політики було характерно становерозмежування: дворянство, міщанство і селянство. Внутрішня та зовнішняполітика другої половини XVIII століття, підготовлена заходамипопередніх царювання, відзначена важливими законодавчими актами,видатними військовими подіями і значними територіальнимиприєднання. Це пов'язано з діяльністю великих державних тавійськових діячів: А.Р. Воронцова, П.А. Румянцева, А.Г. Орлова, Г.А.
Потьомкіна, А.А. Безбородько, А.В. Суворова, Ф.Ф. Ушакова та інших. Сама Е. IIбрала активну участь у державному житті. Жага влади і слави буласуттєвим мотивом її діяльності. Політика Е. II за своєю класовоюспрямованості була дворянській. У 60-і роки Є. II прикривала дворянськусутність своєї політики ліберальної фразою (що характерно дляосвіченого абсолютизму). Цю ж мету переслідували жваві зносини їїз Вольтером та французькою енциклопедистами і щедрі грошові підношення ім.
Завдання "освіченого монарха" Е. II уявляла собі так: "1. Потрібнопросвіщати націю, якою повинен керувати. 2. Потрібно ввести добрий порядокв державі, підтримувати суспільство і змусити його виконувати закони. 3.
Потрібно заснувати в державі гарну і точну поліцію. 4. Потрібносприяти розквіту держави і зробити його рясним. 5. Потрібнозробити держава потужним на самому собі і вселяє повагу сусідів ". Уреальному житті декларації імператриці часто розходилися зі справами.
Невдовзі після вступу на престол Е. виявила, що одним з істотнихнедоліків російського життя є застарілість законодавства: збірникзаконів був виданий при Олексія Михайловича, а життя з тих пір змінилася доневпізнання. Імператриця бачила необхідність великої роботи по зборамта перегляду законів. Е. II вирішила скласти новий Укладення. Вона читалабезліч творів іноземних вчених про державний устрій і суді.
Звичайно, вона розуміла, що далеко не всі застосовне до російського життя.
Імператриця вважала, що закони повинні бути узгоджені з потребамикраїни, з поняттями і звичаями народу. Для цього вирішено було скликативиборних (депутатів) з різних станів держави для вироблення нового
Уложення. Ці збори виборних було названо Комісією для складанняпроекту нового Уложення. Комісія мала повідомити уряду пропотреби та побажання населення, а потім виробити проекти нових, кращихзаконів.
Комісія була урочисто відкрита в 1767 році самої Е. II в Москві, в
Грановитої Палаті. Було зібрано 567 депутатів: від дворянства (від кожногоповіту), купецтва, державних селян, а також осілих інородців.
Широко запозичуючи ідеї передових західних мислителів Е. для цієї Комісіїсклала "Наказ комісії про складання проекту нового уложення". Це булиправила, на підставі яких має бути складено нове Укладення іякими повинні були керуватися депутати. "Наказ" був розданий всімдепутатам. Але так як введення законів перебуває в юрисдикції Царя, токомісія повинна була скласти пропозиції. Над "Наказом" Е. II трудиласябільше двох років. В "наказі" Е. говорить про державу, закони, покарання,провадженні суду, вихованні та інші питання. "Наказ" показував і знаннясправи, і любов до людей. Імператриця хотіла внести до законодавства більшем'якості і поваги до людини. "Наказ" був зустрінутий скрізь із захопленням. УЗокрема, Є. вимагала пом'якшення покарань: "любов до батьківщини, сором істрах ганьбу суть кошти укротітельние і можуть утриматися безлічзлочинів ". Також вона зажадала скасувати покарання, що можутьспотворити людське тіло. Е. виступала проти застосування тортур. Вонавважала тортури шкідливою, так як слабкий може не витримати тортури і зізнатисяв тому, чого не робив, а міцний, навіть здійснивши злочин, зможеперенести тортури і уникне покарання. Особливо великої обережності вонавимагала від суддів. "Краще виправдати 10 винних, ніж звинуватити одногоневинного ". Ще один мудрий вислів: "набагато краще попереджатизлочину, ніж їх карати ". Але як це зробити? Треба, щоб людишанували закони і прагнули до доброчесності. "Саме надійне, але й самезапеклій засіб зробити людей краще є приведення у досконалістьвиховання ". Хочете попередити злочину - зробіть, щоб освітапоширювалася між людьми.
Також Є. здавалося необхідне надати дворянству і міському станусамоврядування. Е. думала і про звільнення селян від кріпацтвазалежності. Але скасування кріпосного права не відбулася. В "наказі"йдеться про те, як поміщики повинні звертатися з селянами: необтяжувати податками, стягувати такі податки, які не змушують селянйти з дому та інше. У той же час вона розповсюдила думки про те, щодля блага держави селянам треба дати свободу.
Комісія розділилася на 19 комітетів, які повинні були займатисярізними галузями законодавства. Незабаром виявилося, що багатодепутати не розуміють того, для чого вони покликані, і хоча депутатиставилися до справи серйозно, роботи йшли дуже повільно. Бували випадки, щозагальні збори, не закінчивши розгляд одного питання, переходило доіншому. Справа, доручену Комісії, було велике і складне, і придбативідповідні навички було не так легко. Е. перевела Комісію до Петербурга,однак і в Петерб?? ге за рік Комісія не тільки не приступила до складаннянового Уложення, але навіть не розробила жодного його відділу. Е. була цимнезадоволена. Багато депутатів з дворян в 1768 році повинні були відправитисяна війну з турками. Е. оголосила про закриття загальних зборів Комісії. Алеокремі комітети продовжували роботу ще кілька років.
Можна сказати, що діяльність Комісії про Укладенні закінчилася провалом.
Комісія піднесла Е. II предметний урок про неможливість реалізаціїтеоретичних побудов європейських філософів на російському грунті. Шанс,який історія давала Росії, не був і не міг бути реалізований. Розпуск
Покладеної Комісії став для Є. прощанням з ілюзіями в галузі внутрішньоїполітики.
Тим не менше, хоча Комісія не склала Уложення, але зате вона ознайомила
Імператрицю з потребами країни. Користуючись працями комісії Є. II видала багатоважливих законів. Сама Е. писала, що вона "отримала світло і відомості про всю
Імперії, з ким мати справу, і про кого піклуватися повинно ". Тепер вона могладіяти цілком свідомо і виразно.
Правова система "законною монархії" полягала у створенні системистанових судів і совісного суду, у вдосконаленні слідчихпорядків, зміни в поліцейському управлінні. Е. II намагалася досягтигромадського спокою через поліцейське регулювання на основі
"Примушення до доброчесності" шляхом виконання справедливих законів.
Е. II добре розуміла місце Росії в тодішньому світі. Вона не сліпо копіювалаєвропейські зразки, але була на рівні тодішнього світового політичногознання. Вона прагнула використати європейський досвід для реформуваннякраїни, де не було ні приватної власності, ні буржуазного громадянськогосуспільства, але, навпаки, було традиційно розвинене державнегосподарство, панувало кріпосне право.
У 1765 році інтересах дворянства було засновано Вільне економічнесуспільство. Одне з найстаріших у світі та першою в Росії економічне товариство
(вільне - формально незалежна від урядових відомств) булозасноване в Петербурзі великими землевласниками, прагнули в умовахзростання ринку і торгового землеробства раціоналізувати сільське господарство,підвищити продуктивність кріпосної праці. Підстава ВЕО було одним зпроявів політики освіченого абсолютизму. ВЕО розпочало діяльністьоголошенням конкурсних завдань, виданням "Трудів ВЕО" (1766-1915, понад 280томів) і додатків до них. Перший конкурс був оголошений з ініціативи самоїімператриці в 1766 році: "У чому полягає власність хлібороба
(селянина) в землі чи його, яку він обробляє, або в рухомого іяке він право на те й інше для користі загальнонародної мати винен? ". З
160 відповідей російських та іноземних авторів найбільш прогресивним булотвір правознавця А.Я. Полєнова, що критикував кріпацтво. Відповідьвикликав невдоволення конкурсного комітету ВЕО і надрукований не був. До 1861року було оголошено 243 конкурсні завдання соціально-економічного і науково -господарського характеру. Соціально-економічні питання стосувалися трьохпроблем: 1) земельної власності і кріпосних відносин, 2)порівняльної вигідності панщини і оброку, 3) застосування найманої праці всільському господарстві.
Діяльність ВЕО сприяла впровадженню нових сільсько-господарськихкультур, нових видів сільського господарства, розвитку економічних відносин.
В галузі промисловості і торгівлі Е. II (указом 1767 і маніфестом
1775) проголосила принцип свободи підприємницької діяльності,що було вигідно в першу чергу дворянства: вона мала кріпакамитрудовими ресурсами, мало дешеву сировину, отримувало субсидії віддержавних і станових кредитних установ. Дворянство, в тому числі ісередня, стало на шлях кріпосницького підприємництва - стало зростатичисло вотчинних мануфактур. Зростання селянських мануфактур також опинився наруку дворянству, так як багато селян підприємці були кріпаками.
Нарешті, догляд оброчних селян в місто на заробітки також був зручнийпоміщику, прагнув отримати більше готівки. Капіталістичних,тобто заснованих на найманій праці, підприємств було небагато, та й найманіробітники часто були особисто не вільними, а кріпаками назаробітках. Абсолютно переважаючими були форми промисловості, заснованіна різних видах підневільної праці. На початку царювання Е. у Росіїбуло 655 промислових підприємств, до кінця - 2294.
У 1765 році отримало своє продовження Державне межування розпочате щев 1754 році Єлизаветою Петрівною. Для впорядкування поміщицькогоземлеволодіння було необхідно точно визначити межі земельних володіньокремих осіб, селянських общин, міст, церков та інших власниківземлі. Генеральне межування було викликано частими земельними суперечками.
Перевірка старовинних власницьких прав викликала у дворянства впертийопір, оскільки у власності поміщиків до середини XVIII століттязнаходилися численні самовільно захоплені казенні землі.
Генеральному межуванню передували створення 05/03/1765 Комісії прогенерального межування і потім видання Маніфесту 19/09/1765 з доданими донього "генеральними правилами". За маніфесту уряд подарувавпоміщикам величезний фонд земель, що нараховує близько 70 млн. десятин (близько
70 млн. га). Фактичні володіння поміщиків на 1765 рік маніфест оголошувавузаконеними при відсутності спору за ним. (Число спорів про генеральниймежування мізерно - близько 10% всіх "дач"). У 1766 році на основі
"Генеральних правил" були видані інструкції для землемірів і межовихгубернських канцелярій і провінційних контор. У процесі генеральногомежування землі приписувалися не до власникам, а до міст і сіл.
Інструкції докладно регламентували умови відведення земель різнимкатегоріям населення та установам. Складалися плани окремих земельних
"Дач" в масштабі 100 сажнів дюймі (1:8400), які потім зводилися вповітові генеральні плани в масштабі 1 верста в дюймі (1:42000). Специфікагенерального межування полягала в тому, що в основу конфігурації того чиіншого володіння були покладені кордону старовинних Писцовой "дач". Через цев рамках "дачі" нерідко перебували володіння декількох осіб або спільніволодіння поміщика і державних селян. Генеральному межуваннюсупроводжувала розпродаж за дешевими цінами незайнятих казенних земель.
Особливо великого розмаху це прийняло в південних чорноземних і степових районах взбиток кочового і напівкочових населенню. Типовий феодальний характергенерального межування проявився у ставленні до міським земельнимволодінь і захопленням. За кожну забудовану сажень вигоном землі,закріпленої останніми Писцовой описами, місто сплачувало штрафи.
Генеральне межування супроводжувалося грандіозним розкраданням земельоднодворців, державних селян, ясачних народів і ін Генеральнемежування було всеімперскім і обов'язковим для землевласників. Воносупроводжувалося вивченням господарського стану країни. Всі планимістили "економічні примітки" (про число душ, про оброк і панщину, проякості земель та лісів, про промисли і промислових підприємствах, пропам'ятних місцях тощо). Унікальна колекція планів і карт генеральногомежування включає близько 200 тисяч одиниць зберігання. До спеціальних планівдодавалися польова записка землеміра, польовий журнал і межова книга.
Підсумки генерального межування до Жовтневої революції залишалися основоюцивільно-правових відносин у сфері земельного права в Росії.
Посилення кріпосницького гноблення і тривалі війни лягли важкимтягарем на народні маси, і зростаюче селянський рух переріс у
Селянську війну під проводом Є.І. Пугачова 1773-75 рр..
Придушення повстання визначило перехід Е. II до політики відкритої реакції.
Якщо в перші роки царювання Е. II проводила ліберальну політику, топісля Селянської війни було взято курс на посилення диктатури дворянства. Назміну періоду політичної романтики прийшов період політичного реалізму.
Російсько-турецька війна (1768-76 рр..) Стала зручним приводом припиненнявнутрішніх перетворень, а Пугачовщина подіяла витвережували, щодало можливість виробити нову тактику. Починається золотий вік російськоїдворянства. Задоволення саме дворянських інтересів виходить для Є. наперший план.
У 1775 році щоб легше було керувати державою Е. II видала Установадля управління губерній, що зміцнив бюрократичний апарат влади намісцях і збільшивши кількість губерній до 50. На губернію - не більше 400тисяч жителів. Кілька губерній становили намісництво. Губернатори інамісники обиралися самої Е. II з російських вельмож. Вони діяли за їїуказам. Помічниками губернатора були віце-губернатор, два губернськихрадника і губернський прокурор. Це губернське правління і відало усімасправами. Державними доходами відала Казенна Палата (доходи і витратискарбниці, казенне майно, відкупу, монополії і т.д.). Очолював Казеннупалату віце-губернатор. Губернський прокурор відав усіма судовимиустановами. У містах вводилася посада городничого, якого призначаєурядом. Губернія ділилася на повіти. Багато хто великі села булизвернені в повітові міста. У повіті влада належала обираєтьсядворянським зборами капітан-справника. В кожному повітовому місті заснованосуд. У губернському місті - вищий суд. Звинувачений міг принести скаргу і в
Сенат. Щоб зручніше було вносити подати, у кожному повітовому місті буловідкрито Казначейство.
Створена була система станового суду: для кожного стану (дворян,городян, державних селян) свої особливі судові установи. Удеяких з них вводився принцип виборних судових засідателів.
Центр тяжіння в управлінні переміщався на місця. Відпала необхідність уряді колегій - вони були скасовані; залишилися Військова, Морська, Іноземнаі Комерц-колегії.
Створена губернської реформою 1775 система місцевого управліннязбереглася до 1864 року, а введене нею адміністративно-територіальнийрозподіл - до Жовтневої революції.
Дворянство було визнано особливим головним станом. Також особливими станамибули визнані купецтво та міщанство. Дворяни повинні були нестидержавну службу і вести сільське господарство, а купці і міщани --займатися торгівлею і промисловістю. Деякі області ранішеуправлялися інакше, Е. II подбала про те, щоб нове законодавствобуло введено повсюдно.
З метою оформлення станових привілеїв дворянства в 1785 році вийшла
Жалувана грамота дворянству. "Грамота на права вольності та перевагиблагородного російського дворянства "представляла собою звід дворянськихпривілеїв, оформлений законодавчим актом Е. II від 21/04/1785 року. При
Петре I дворянство несло довічну військову та іншу службу державі,але вже при Ганні Іоанівні виявилося можливим обмежити цю службу 25роками. Дворяни отримали можливість починати службу не з рядового абопростого матроса, а з офіцера, пройшовши дворянську військової школи. Петро IIIвидав указ про вільність дворянства, що дає право служити чи не служити, аледію цього указу було припинено. Тепер же, підтверджувалася свободадворян від обов'язкової служби. Повне звільнення дворянства мало сенсз кількох причин: 1) була достатня кількість підготовленихлюдей, знайомих з різних справах військового і цивільного управління; 2) самідворяни усвідомлювали необхідність служби державі і вважали за честьпроливати кров за батьківщини, 3) коли дворяни були все життя відірвані відземель господарства приходили в занепад, що згубно позначалося на економіцікраїни. Тепер багато з них могли самі керувати своїми селянами. Іотношнніе до селян з боку господаря було куди краще, ніж ніж збоку випадкового керуючого. Пан був зацікавлений в тому, щоб йогоселяни не були зруйновані. Жалуваної грамотою дворянство визнавалосяпровідну станом у державі і звільнене від сплати податків,їх не можна було піддати тілесного покарання, судити міг тількидворянський суд. Лише дворяни мали право володіти землею і кріпакамиселянами, вони також володіли надрами у своїх маєтках, могли займатисяторгівлею і влаштовувати заводи, вдома їх були вільні від постою військ,маєтки не підлягали конфіскації. Дворянство отримало право насамоврядування, склало "дворянське суспільство", органом якого булодворянські збори, скликаються кожні три роки в губернії і повіті,обирає губернських та повітових проводирів дворянства, судовихзасідателів і капітан-справників, які очолювали повітову адміністрацію.
Цією жалуваною грамотою дворянство закликалося до широкої участі вмісцевому управлінні. При Е. II дворяни займали посади місцевоївиконавчої та судової влади. Жалувана грамота дворянству повинна булазміцнити становище дворянства і закріпити його привілеї. Сприялабільшої консолідації пануючого класу. Дія її булопоширено також на дворян Прибалтики, України, Білорусії і Дону.
Жалувана грамота дворянства свідчила про прагнення російськогоабсолютизму зміцнити свою соціальну опору в обстановці загостреннякласових протиріч. Дворянство перетворювалося на політичнопанівний стан у державі.
Поряд з Жалуваної грамотою дворянству 21/04/1785 побачила світ Жалуванаграмота містам. Цей законодавчий акт Е. II засновував нові виборніміські установи, кілька розширюючи коло виборців. Городяни булиподілені на шість розрядів з майнових та соціальними ознаками:
"Справжні міські обивателі" - власники нерухомості з дворян,чиновників, духовенства; купці трьох гільдій; ремісники, записані вцехи; іноземці та іногородні; "імениті громадяни"; "посадські", тобто всіінші громадяни, що годуються в місті промислом чи рукоділлям. Ці розрядипо Жалуваної грамоті містах отримали основи самоврядування, у відомомусенсі аналогічні основам Жалуваної грамоти дворянству. Раз на три рокискликаються збори "Градського суспільства", до якого входили лише найбільшзаможні городяни. Постійним міським установою була "загальнаградської дума ", що складається з міського голови та шести гласних. Судовимивиборними установами в містах були магістрати. Проте привілеїгородян на тлі дворянській вседозволеності виявилися невідчутними, органиміського самоврядування жорстко контролювалися царською адміністрацією --спроба закласти основи буржуазного стану не вдалася.
Крім Жалуваної грамоти дворянству і Жалуваної грамоти містах Е. IIрозробляла і скаржитися грамоту селянству (вона адресувалася тільки додержавним селянам). "Сільське положення" було цілком закінченимпроектом. Він не суперечив "Наказу". Однак цей проект не був втілений ужиття.
Під весь час царювання Е. йде обговорення того, як полегшити долюкріпаків. Сама імператриця була супротивником кріпосного права. Вона,початку царювання, мріяла звільнити селян від кріпацтва.
Зробити цього вона не могла, по-перше, тому, що не зустріла сочуствуюсеред багатьох наближених, а по-друге, тому, що погляди самої Е.змінилися після Пугачевського бунту.
Наростання революційного руху в Європі і зростання передовоїдумки в Росії зумовили загострення реакційного курсу, направленогоособисто Е. II (розшукова канцелярія С. І. Шешковского), і особливо посиленняідеологічної боротьби: як замах на принцип самодержавства і монархії
Е. II розцінила книгу А.Н. Радищева "Подорож з Петербургу до Москви"
(1790). Антикріпосницькі погляди автора не шокували імператрицю, алейого антімонархізм і республіканізм здалися дуже небезпечними, особливо натлі розпочатої у Франції революції. Радищев був охарактеризований як
"Бунтівник гірше Пугачова", засуджений спочатку до смертної кари, а потім
"Прощений" - на 10 років засланий до Ілімськ острог до Сибіру. Книга булаконфіскована і знищена.
Важко однозначно оцінити підсумки царювання Е.II. Багато її починаннязовні ефектні, замислювався з широким розмахом, приводили до скромногорезультату або давали не очікуваний і часто хибний результат. Можна такожсказати, що Є. просто втілювала в життя зміни, що диктуються часом,продовжувала політику, намічену в попередні царювання. Або визнати вній першо?? тепенного історичного діяча, який зробив другий, після Петра
I, крок по шляху європеїзації країни, і перше - по шляху реформування її вліберально-просвітницькому дусі.
Література
1. Борзаковский П. "Імператриця Катерина Друга Велика", - М.: Панорама,
1991.
2. Брікнер А. "Історія Катерини Другої", - М.: Современник, 1991.
3. Заічкін І.А., Почкаев І.М. "Російська історія: Від Катерини Великої до
Олександра II" - М.: Думка, 1994.
4. Павленко Н. "Катерина Велика"// Родина. - 1995. - № 10-11, 1996. -
№ 1,6.
5. "Росія і Романови: Росія під скіпетром Романових". Нариси з російської історії за час з 1613 по 1913 рік. Под.ред. П. Н. Жуковича. - М.:
"Росія". Ростов-на-Дону: А/О "Танаїс", 1992 р.
