Міністерство освіти України

Київський державний торговельно-економічний університет

Контрольна робота з предмету

"Історія України"

на тему :

Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України

Виконала:

студентка факультету ФЕМП

Заочне відділення

Група № 5
Козаченко Інна Петрівна

Дім. Адреса: 253232, м.Київ, вул.Данькевіча, 7А, кв. 41
532-62-94

Перевірила:

Київ, 1998

План:

1. Державна діяльність гетьмана України І. Мазепи.

2. Участь у Північній війні. Союз Мазепи з Швеціею.

1. Державна діяльність гетьмана України Івана Мазепи.

Більше двох століть кожен рік, у першу неділю великоднього посту вусіх державах Російської імперії з амвона проклинали Івана Мазепу,проглошувалі йому анафему. У радянські часи його ім "я згадувалося тільки злайливих епітетами, образ його змальовувався виключно чорною фарбою.

Державний діяч і політик найвищого гатунку, найвправнішій дипломаттодішної Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішимибули патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природнаобдарованість поєднувалася в ньому з високою освідченностью.

Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу,підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка задесятірічча руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів НЕзробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовностіукраїнського народу. Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-підмосковського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної
Української держави зазнала поразку. Але протягом трьох століть ця ідеяжевріла в серцях найкращіх синів і дочок українського народу.

Корені сучасної незалежної України повною мірою лежать у великій ідеї
Мазепи.

Іван Мазепа походив із значного шляхетського роду, волинського чиподільського походження. Предки його в 16 ст. оселилися на Білоцерківщіні вселі Мазепинці. Він народився (за різними джерелами) в період з 1629 по
1640 рік. Батько гетьмана, Степан-Адам Мазепа, належав до партії
Виговського і брав участь в укладенні Гадяцького договору. Мати його,
Марина-Магдалина, зі старого шляхетського роду Мокієвськіх, належала довидатних жінок. Втративши чоловіка, вона віддалася громадським та церковнимсправам. З 1686 року була ігуменією Києво-Печерського Вознесенськогомонастиря. До смерті, в 1707 році, була дорадніцею сина-гетьмана.

Іван Мазепа вчився в Києво-Могилянський колегії, потім в Єзуїтськийколегії у Варшаві, продовжив освіту в Західній Європі, де навчавсяартелерійській справі. Змолоду служив при дворі Яна Казимира, виконувавдипломатичні доручення. Це надавало йому можливість багато подорожуватикраїнами Західної Європи, а також виконувати обов "язки королівськогопосланця в Козацькій Україні. У 1669 році, повернувшись на Правобережжя,
Мазепа вступає на службу до гетьмана Правобережної України Петра
Дорошенка. Виконуючи свою першу дипломатичну місію, він потрапляє в полондо запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові
Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційнокатастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістью вміжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловичазробити його довіреною особою. Він був обраний воєнним осавул.

Іван Мазепа був найпопулярнішою особою на раді під Колмаков. Він мавтоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичнимдосвідом, здобутим довголітньою участю в управлінні країною під булавоюдвох видатних гетьманів: Дорошенка та Самойловича.

Але який би не був цей досвід, становище, в якому опинився Мазепа, якгетьман, було дуже складне, треба було мати також надзвичайнийдипломатичний хист, щоб протягом понад 20 років вести корабель України порозбурханими морю анархії та руїни.

Обрання Мазепи пов "язане було з підписанням нових," Колмацькіхстаттей ". В основу яких покладено" Глухівські статті "Многогрішного 1669року, але з де-якими додатками на користь Москви. Так, було зостережено, що
Україна не сміє порушувати вічний мир з Польщею і повинна підтримуватидобросусідські стосунки з Кримом. Знову заборонено Україні матидипломатичні стосунки з іншими державами. Крім заставу та воєводів, що були в
Києві, Чернігові, Ніжені, Переяславі та Острі, московська застави мала статив гетьманський резиденції - Батурині - для постійного контролю надгетьманським урядом. Заборонялось "голосів іспущать", що "Малороссийскийкрай гетьманського регіментом ", а тільки казати, що він належить до єдиноїдержави з Велікоросійськім краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москвина Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнення зв "язків міждвома народами.

Коломацькі статті вперше заперечували державний характергетьманської влади, а разом з тим і державність України. Але цей пакт НЕбув реалізований.

Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. Недарма в народі побутувала приказка: "від
Богдана до Івана не було гетьмана ". Свою владу він ототожнював з могутністюдержави. Мазепа якнайрішуче захіщався від будь-яких посягань з бокузапорожців, що боролися за свою атономність, і від старшини, яка посилаладонос за доносом цареві.

У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на
Польщу, Крим і Туреччину. Боротьба з із Росією видавалась на той часбезнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію
Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.

Та найбільш вражаюча риса Мазепи як політика полягала в уміннізахищати як власні, так і загальноукраїнські інтереси, зберігаючи водночасдобрі стосунки з Підмосков'я. Коли в 1689 році на трон зійшов молодий іенергійний Петро 1, гетьман уже вкотре застосував свій незбагненний дарчарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіознихпоходах на турків і татар, кульмінацією яких стало у 1696 році здобуття
Азова. Старіючій гетьман також постійно давав недосвідченному молодомумонархові поради у польських справах; згодом між ними виникла тіснаособиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зауважували, що "царскоріше не повіреть ангелові, ніж Мазепі ".

Щойно вступивши на гетьманство, Іван Мазепа мусив взяти участь у війні
Росії з Кримом. Вже 1688 року було збудовано "городки" на Самарі, які малибути базою подальшої війни, навесні 1689 року почався новий похід на Крим.
До 112-тисячного московського війська Голіцина долучився Мазепа зукраїнськими козаками, протягом травня війська підійшли до Перекопу, малибій з ханом, але у Крим не зважилися йти. 1695 року Петро 1 почав новуагресію проти Криму й Туреччини, скерував головні сили на Азов. Мазепаразом з московитами рушив на пониззя Дніпра, здобув Кизикермен, Тавань,збудував там нові укріплення й поставив козацьку залогу. Але під Азовом
Петро 1 початково зазнав невдачі. Тому похід було повторено 1696 року. Нацей раз у ньому взяв участь і 15-тисячний корпус полковника Лизогуба, якійі відіграв вирішальну роль у здобутті Азова. Героїчною сторінкою в ційкампанії (а вона тривала ще чотири роки) була оборона козаками Тавані відпереважаючих сил турків і татар. Наслідки російсько-турецького миру,укладеного у Стамбулі влітку 1700 року для України були не найсприятливіші:за Росією залишився здобутий козаками Азов і Приазов "я, натомість козацькіукріплення на Низу Дніпра мали бути зруйновані, що позбавляли Українунадійного доступу до Чорного моря.

Року 1699 Мазепа писав до царя, що за 12 років гетьманування відбуввін одинадцять походів. Однак наслідки не відповідали жертвам. Дійсно,
"Священна ліга" мало чого добилась, і 1699 року Австрія та Польща підписализ Туречини мирний договір в Карловіцях, а 1700 року Москва з Туреччиною в
Константинополі: на тридцять років Москва дістала Азов та інші укріпленняна північному березі Азовського моря; військовий престиж Московщинипіднісся.

Україна нічого не досягла. Навпаки, вона багато втратила: зобов "язанаколмацькою угодою брати участь в зовнішній політиці Москви, вона мусиладавати людей не лише для військових справ, але й суднобудівніцтва, копаніяокпів, тощо. Головне ж було те, що Україна втрачала незалежність івтягували у політику Москви, як її власна територія.

Таке становище дуже шкодило Мазепі, якого сучасники вважали заприхильника Москви, не здаючи справи з тяжкої ситуації, в якій він опинивсявнаслідок Колмацької угоди і не розуміючи, де кінчався примус, а депочиналася добра воля гетьмана.

На тлі зовнішніх воєн зростало в Україні соціальне та економічнестановище. Люди прирівнювали сучасне життя з тим, що було "під ляхом",називали Мазепу "вітчимом" України. До того ж не припинялися повстання, щопочалися з розрухів у війську під Колмаков, якими зустріло козацтвообрання Мазепи. Повстання жорстоко придушував. Війни вимагали грошей ітому треба було більшуваті податки.

Ще більше місце у внутрішній політиці займала опозиція різних групстаршини. Вже була мова про сильну опозицію проти антитурецької політики
Москви, а разом з нею й України. Особливо сильна вона була серед старшинита купецтва південних полків; невдалі війни 1687та 1689 років розпалювалипочуття незадоволення політикою гетьмана.

У внутрішній політиці Іван Мазепа спирався на старшину, низкою законіввідособівші козацтво як окремий клас. Становище козацької старшини особливозміцнілось на початку 18 ст., зросла кількість так званих бунчуковийтоваришів - старшинської молоді. Всі ці заходи гетьмана, як і реформи вгалузі судочинства й податків, свідчили про намагання гетьмана створити в
Україні національну арістократію і з її допомгою вести боротьбу за повнуавтономію України. Водночас Мазепа всіляко дбав і про захист інтересівнародних мас, обмежував апетити старшини, встановив максимальну панщину удва дні на тиждень, дозволив селянам винокуріння на власні потреби,намагався скасувати "оранди". Загалом гетьман дбав про інтереси всьогонароду, всієї країни.

Осередком опозиції до політики гетьмана залишалось Запоріжжя, кудистікалися з Гетьманщини всі невдоволенні і знедолені. Посиленняексплуатації низів призводило до щораз більшого розриву між старшиною інародом і зумовило кінцеву невдачу Мазепиного зриву 1708 р..

Становище Мазепи, що стояв між місцевою опозицією і вимогами Москви,погіршувало те, що серед старшини було багато свояків і приятелів
Самойловича. Мазепа їх по змозі усував, призначаючи полковниками своїхродичів, людей, відданих йому.

1692 року почалося заворушення у південних полках, яке очолив Петро
Іванович, або Петрик Іваненко. Петрик був канцеляристом генеральноїканцелярії, досить освіченою людиною, добрим оратором і дипломатом, палкимукраїнським патріотом, який намагався визволити батьківшіну відмосковського ярма й приєднати до Гетьманщини Правобережну Україну,
Слобожанщину (про це йшлося в його договорі з Кримом 1692 року.) Попридосить значну допомогу татар, в Україні плани Петрика не зустріли широкогосхвалення, до того ж проти нього виступив гетьман, який у закликах Петрикабити "чортів-панів" "дуків, що їм царі маєтності понадавали" побачивзагрозу існуючому ладові. Щоправда, деякі історики висловлювали припущення,що вся справа Петрика була інспірована самим Мазепою, який за допомогоюдоговору з татарами хотів вирватися з-під зверхності Москви, поширитивпливи України на південь і утворити самостійну державу. Так чи інакше,справа Петрика свідчила про жвучість самостійницької концепції середкозацької старшини.

Акція Петрика не мала успіху, бо її не підтримало Запоріжжя, з якоговийшло лише кількасот "голоти". Проти Петрика, якого обрано на гетьмана,виступило кілька полків, сам гетьман і московські війська. Петріковісоюзнікі, татари, почали грабувати населення, виводити ясир, викликаючиобурення людності. Петрик відступив до Перекопу. Старшинську опозиція буларозгромлений. Де-кого заслано, інших - позбавлення урядів.

Ще складнішою була справа з Правобережною Україною. Польський урядвживав заходи, щоб залюдніті Правобережну Україну, що залишалась пусткоюпісля кровопролитних воєн та втечі населення.

Завдяки близьким стосункам з Петром 1 Мазепа зміг скористатися великимкозацьким повстанням, що вибухнуло на Правобережній Україні у 1702 році.
Після того, як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувалавигнати звідси козаків. Правобережне козацтво на чолі з популярним в народіполковником Семеном Палієм підняло повстання; перелякані польські урядникиповідомляли, що Палій "хоче піти слідами Хмельницького". Сили повстанціввже налічували 12 тисяч, коли до них приєдналися інші козацькі ватажки -
Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин. Назабаром перед повстанцямивпали такі польські твердині, як Немирів, Бердичів та Біла Церква. Однак у
1703 році полякам вдалось відвоювати значну частину втрачених земель івзяти Палія в облогу в його "столиці" Фастові. Саме в цей час у Польщувторгається найбільший ворог Петра 1 - король Швеції Карл XII.
Скориставшись замішанням, Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати
Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об "єднанні,і заслугу здійснення цього міг приписати собі Мазепа. Щоб гарантувати собівід загрози з боку популярного в народі Палія, Мазепа за згодою Петра 1наказує заарештувати того й заслати до Сибіру.

Він учився в Києво-Могілянській Академії і в Падуанському університеті,відвідав кілька Європейських країн, міг порозумітися з бгатьмаспіврозмовнікамі, оскільки володів вісьмома мовами. Історична ерудиція
Івана Мазепи викликала захоплення тих державних і військових діячів, зякими він спілкувався. Він був знавцем літератури, власником найкращої в
Україні великої і цінної бібліотеки з інкунабуламі, старовиннимирукописами, раритетне видання на багатьох мовах.

Він цінував і розумів високе мистецтво, схилявся перед красою жінок.
Майстер епістолярного жанру, він був незрівнянім красномовцем. І над усімпанували його могутній дух і відданість, готовність до самопожертви зарадивеликої патріотичної ідеї.

Такий европеєць із відблиском ренесансності, палкий патріот стояв з
1687 до 1709 року біля керма Української Гетьманської Держави, автономію ісамостійність якої московський царизм постійно обмежував, а російськаімперія душила й терірізувала, остаточно знищивши в 1764 році.

З самого початку свого гетьманування Іван Мазепа виявив себе яквеликий покровитель і меценат національної культури, мистецтва, науки,православної церкви. Всякими способами Мазепа допомогаю, сприяв розвиткуосвіти в України. У Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах і навітьселах фундував школи, бурси, шпиталі, наділяв маєтностями українськімонастирі, которі на той час були вогнищами просвіти завдяки власним школамі друкарням. Мазепа взяв під свою опіку Києво-Могілянську Академію, дбавпро її розвиток, щедро обдаровували її маєтностями. У 1693 році нановопобудував братську церкву Богоявлення, поставив новий будинок для Академії,щоб поліпшити умови "всякому з малоросійських дітей, хоча вчитись".

Гетьман щедро фінансував розвиток мистецтва, зокрема архітектури ймалярства, прикрасив українські міста спорудженим й реставрованихчудовими храмами, розбудував в Україні на свій кошт, а також використовуючивійськовий скарб близько 20 церков. Різні за виконанням, величні, розкішніспоруди водночас мають і спільні риси, названі мистецтвознавцями
"Мазепиним бароко". Не тільки талант будівничого, а й витончений художнійсмак гетьмана втілився в цих церквах. Він відновив Києво-Печерську Лавру,обніс її кам "яною стіною, поставив дві гарні брами з церквами над ними.

Після Петра Могили гетьман Іван Мазепа своїм коштом обновив
Софіївський Собор і побудував Софійську дзвіницю.

В Пустинно-Миколаївському монастирі в Києві вібодував у 1690 році новувеличаву церкву св.Миколая. Поставив Мазепа також велику церкву Вознесінняв Переяславі.

Ім "я Мазепи набуло розголосу навіть на Сході, де він став відомим самечерез те, що робив дари. Церкві Гробу Господнього в Єрусалимі переславсрібну плиту. На його ж кошти був надрукований арабський переклад
Євангелія.

Іван Мазепа не був демократом. Аристократ, він целеспрямованостворював в Україні арістократію з середовища козацької старшини йукраїнської шляхти. Підтримуючи старшину економічно, надавав їй земельнімаєтності, бажав зр?? бити її незалежною політично, дбав про її освіту йнавіть зовнішню культуру.

Не дивлячись на багату літературу, присвячену Мазепі, його особистістьзалишилася на сьогодні найзагодковішою постатей у вітчизняній історії.

Великий гетьман Іван Мазепа цікавив дослідників насамперед яквізначніій державний і політичний діяч, як освічений меценат, що сприяврозквіту в Україні літератури, мистецтва, архітектури.

Гетьман Іван Мазепа був видатним воєнначальніком непоганим військовимінженером і зробив дуже багато для розвитку вітчизняної військової справи,намагаючись посилити дисципліну в козацькому війську, а також ознайомитиукраїнських козаків з новими видами зброї.

Необхідно визначити, що Іван Мазепа був професійним військовим,оскільки військову освіту, як свідчать джерела, він здобув у Франції та
Голандії. Саме там він вивчив інженерну і гарматним справу. Він з великоюувагою ставився до нових досягнень у військовій справі, всіляко намагаючисьпридбати останні зразки гармат, рушниць та іншої зброї

В своїй столиці Батурині Іван Мазепа мав оригінальну, як на той час,колекцію зброї, цю колекцію можна вважати одним з перших вітчизнянихвійськово-історичних музеїв.

Гетьман всіляко сприяв розвиткові артилерійської справи у козацькомуреєстровому війську. У Батурині існували майстерні по виготовленню гармат.
Саме за мазепінської доби стає регулярним виготовлення артилерійськихзнарядь на Україні.

Маючи великий досвід інженера-фортіфікатора, Мазепа у 1688 роціпобулував Богородицького фортецю на річці Самарі, яка спочатку належалацарським військам. В її будівництві брало участь 20000 козаків з шестиполків.

Пізніше, у 1700 році гетьману вдалося цю фортецю взяти безпосередньопід свою владу. Низові козаки були дуже незадоволені цим фортіфікаційнімбудівництвом. Справа в тому, що Іван Мазепа намагався підкорити низовевійсько свої й владі.

Думки гетьмана сягали далеко. Він мріяв у майбутньому об "єднати у однеціле з Гетьманщиною низове і слобідське Військо, а також й Правобережжя.
Іван Мазепа бажав бачити Україну об "єднанною могутньою державою, яка завждимала б змогу протистояти будь-якому ворогові.

З ім "ям Мазепи пов" язана велика кількість кам "яних споруд, які булипобудовані на межі 17-18 ст. Серед них особливу увагу привертає фортечнихмур навкруги верхньої території Києво-Печерської Лаври.

2. Участь у Північній війні. Союз Мазепи з Швецією.

1700 рік став переломним для України. Північна віна, до якої Петро Івтягнув і Україну, була чужою для українського народу, а участь у нійукраїнських військ суперечила умовам договорів України з Росією (в кожномуразі, договорові Хмельницького). До того ж Росія та її союзники - Саксонія,
Данія, Польща, виступили в ній агресорам щодо Швеції, Яку збиралисярозподілити між собою. Росія прагнула вібідраті у шведів узбережжя Балтики.
Уже на початковому, нарвському етапі війни, Петро І викликав у Прибалтику
12-тисячний український корпус Обідовського. Щоправда, поразка московитівпід Нарвою (листопад 1700 року) застала козаків щойно під Псковом, та всеодне похід у далкі й холодні краї коштував їм тисяч жертв. Новийукраїнський корпус під проводом Апостола діяв у Ліфляндії проти
Шліппенбаха, а сам гетьман отримав наказ іти в Білорусь на допомогуполякам. Загалом, участь у півнчніх походах справедливо викликала великеневдоволення на Гетьманщині: московські офіцери відбирали в козаків трофеї,завдавали їм усіляких кривд і образ, козаки тисячами гинули не тільки вбоях, а й від незвично суворого клімату й через брак харчів і платні. Війнаруйнувала українську торгівлю й економіку взагалі.

Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан.
Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися російські війська,які завдавали утисків місцевому населенню. Навіть гетьман став відчуватизагрозу, коли пішли поголос про наміри царя замінити його чужоземнимгенералом чи російським поважаного.

Петро не рахувався з військовим укладом України: українськи частинимусили виступати під командою московських начальників, а не гетьмана. У
Москві виникали думки взагалі скасувати козацькі порядки і навіть віддати
Україну князеві Меньшикову, або англійському герцегові Марльборо. Все цесвідчить про те, яка величезна небезпека загрожувала Український державі.

У 1702 році Карл ХІІ розбив серпня і захопив Варшаву. Йогоприхильником був позанській воєвода Станіслав Ліщінській, який згодом ставкоролем Польші. Війна охопила всю Польщу і підійшла до українськихкордонів. За наказом Петра І Мазепа вислав у Білорусь 12-тисячний корпус
Міклашевського, а сам з 40-тисячним військом перейшов на Правобережжя. У
1704 році шведи здобули Львів і українські війська змушені були відійти з
Польші, хоч Волинь і Київщина залишились за Мазепою. Але коли шведиперенесли бойові дії до Саксонії, Мазепа знову, хоч і ненадовго, зайняв
Львів і всю Галичину. Бойові дії у Білорусії завдали великих втратукраїнському військові. При обороні Несвіжа загинув полковник Стародубського
Міклашевській, після довгої облоги здалися шведам Ляховічі, які боронивПереяславський полковник Мирович. Критична ситуація для супротивників Карла
ХІІ склалася восени 1707 року, коли серпня капітолював і зрікся польськоїкорони на користь С. Ліщінського. Фактично Петро І залишився сам на сам з
Карлом ХІІ. В цих умовах старий гетьман опинився перед необхідністю вибору
- Надалі залишатись у сфері московської політики чи спробувати звільнити
Україну за допомогою нових союзників. До того ж роки війни виразнопоказали, що для Петра І Україна була тільки знаряддям для здійсненняімперських планів і він не зупиниться ні перед чим задля власних цілей,навіть віддасть Україну взамін за вихід до Балтики. Інтенсивне використаннякозацького війська у віддалених від України місцях, спроби перетворитиокремі полки на регулярні драгунські, руйнування зовнішньої торгівлі
України - все це провіщало близьку ліквідацію автономії України.

За цих умов серед української старшини, незалежно від планів інасторїв самого гетьмана, виникла опозиційна щодо царизму група, якаобговорювала можливості відновлення Гадяцького договору з Польшею (в особі
С. Лещинського) і союзу з Карлом ХІІ проти Москви. Ще 1706 року полковники
Горленко й Апостол волали до гетьмана: "Твою душу й кості діти нашіпроклінатімуть, якщо ти після себе залишиш козаків у такій неволі ", тазносини українських опозиціонерів з можливими союзниками почалися задовгодо вступу шведів в Україну.

Не втаємніючі нікого зі старшини, за винятком генерального писаря
П. Орлика, Мазепа, всупереч вимогам Петра І, затримав Волинь та Київщину і зініціативи Лещинського розпочав 1704 року переговори з королем Станіславом
Лещінськім. На початку 1708 року переговори Мазепи з Лещинський завершилисяформальною угодою, за якою Україна, як велике князівство, входила б в склад
Речі Посполитої за гарантією короля шведського.

Але договір з Польщею залишався тільки дипломатичним інструментом,вигідним для Мазепи. Головна увага гетьмана була скерована на союз з
Швецією. Справа ускладнювалась і тим, що Мазепа повинен був зберегтитаємницю не лише від старшини, але також і від Польші, яка б не погодиласьна незалежність України.

Зносини Мазепи зі шведами пожвавилася в 1706 році. Очевидно, тоді йбула укладена угода між Швецією і Україною. П. Орлик у "виводі прав
України ", написаному у 1712 році, подав такий зміст цієї угоди: Україна маєбути вільною державою, Українським князівством, Мазепа - довічним князем,або гетьмангом. Після його смерті стани мають обрати наступника; корольшведський має захищати Україну від ворогів.

Ці переговори велися у глибокій таємниці, тому ширші кола українськогосуспільства аж до 1708 року вважали гетьмана московським посіпакою, і колитой перейшов на бік Карла ХІІ, просто не повірили йому. Власне українськастаршина змусила Мазепу до рішучих кроків 1708 року, коли гетьман опинивсяу безвиході після наказу Петра І йти на допомогу російській армії, в тойчас як уся Україна була окупована царським військами. Гатьман волівдочекатися наслідків вирішальної сутички між Петром І і Карлом ХІІ, алеобставини не дозволили цього. І Мазепа виступив проти Петра І, не встигшині підготувати до цього українське суспільство, ні стягнути в Українубільшість збройних сил.

До союзу з Карлом ХІІ змусив гетьмана вступ шведів в Україну восени
1708 року. У своєму зверненні до війська й народу гетьман стверджував, щосоюз із шведами - звичний для України договір, аналогічний договорам
Хмельницького, - допоможе визволити Україну з рабства і московської тираніїі відновити її "самовладність", що у війні Україна дотримуватиметьсязбройного нейтралітету, а після війни залишиться "при своїх природнихкнязях і при всіх попередніх правах і привілеях, що вільну націюозначають ". Договір передбачав, що" Україна обох сторін Дніпра з Військом
Запорізьким і народом українським має бути вічними часами вільною відусякого чужого володіння ... Цільсть границь її, непорушність вільностей,законів, прав і прівелеїв її свято мають заховуватіся, аби Україна вічнимигодинами вільно тішілася своїми правами і вільностямі без жодної шкоди ".

І хоч шведським солдатам заборонялось всілякі реквізії і насильстващодо українського населення, хоч харчі й фураж вони здобували виключно загроші, народ переважно поставився до шведів як до ворогів, значною міроюзавдяки православному духовенству, яке наголошували на тому, що шведи --іновірці й мало не язичники. Позиція ж церкви визначалася настановами йнаказами Петра І. У всіх церквах, навіть у тих, які збудував Мазепа, йогоім "я піддавали анафемі, численні відозви до населення закликали не вірити
"зраднікові" Мазепі, який діяв буцімто задля особистої вигоди і з приватнихміркувань.

Стратегічним прорахунки шведського командування були дії на півночі
України, які призвели до втрати Стародуба. Полковник Скоропадський,прихильник Мазепи, не маючи можливості з "єднатися з гетьманом, мусивскоритися Петрові І. Батурин, перетворений Мазепою на потужну фортецю,завдяки сильному гарнізонові й значній артилерії витримав перший штурм
Мечникова, але був здобутий через зраду старшини Івана Носа. Увірвавшись угетьманську столицю, московські війська чинили нечувану різанину, знищившине тільки козаків, а й усе цивільне населення міста включно з немовлятами.
А поза тим у Батурині знаходилися гетьманська скарбниця, артилерія, припасипродовольства, які б могли придати шведам. Батуринська катастрофа булавеликим ударом і для всієї МАЗЕПИНОЇ справи. З неї почалося винищення повсій Україні прихильників гетьмана, зокрема серед старшини. У Лебедині діявспеціальний суд, на якому українців тортурами змушували признатися у
"зраді", а потім страчували. Тільки в Лебедині загинула майже тисячаукраїнців. Згодом репресіям було піддано й жителів міст і сіл, які гостиннозустрічали шведів і чинили опір російському військові.

Узимку 1708 року запеклі бої точилися на півночі України, алевирішальна битва відбулася лише всередині 1709 року. Взимку Карлові ХІІвдалося розгромити московську кінноту, та через відлигу він мусивповертатися зі Слобожанщини.

Іншим успіхом Карла ХІІ і Мазепи був перехід на їхній бік запорожцівна чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком, адже протягом усьогогетьманування Мазепи запорожці постійно були в опозиції до нього як допровідника кріпосницьких поглядів, не сумісних з демократичним ладом
Запоріжжя. Боротьба за волю батьківщини поєднала запорожців з патріотичноюстаршиною. Запорожці завдали кількох поразок московським частинам із "єдналися з гетьманом та шведами. Натомість московське військо завдякиперекінчікові Г. Галагана і його компанійцям зуміло після затятого боюоволодіти Чортомлицька Січчю (14 травня 1709 року) і містечком
Переволочної. Після Батурина це був великий удар спільній шведсько -українській справі. Винищив цівільне населення, зруйнувавши козацькіукріплення і оволодівши статегічно важливими пунктами (внаслідок цого від
України були відрізані татари, що виявили готовність виступити проти царя),царське військо, крім того, відтяло Карлові ХІІ й Мазепі можливий шляхвідступу. Знищення річкового флоту не дало змоги союзникам біля Полтавипереправити через Дніпро більшість війська й перетворило тактичну поразкуна стратегічну.

З початком травня шведи почали облогу Полтави. Метою Карла ХІІ буловикликати росіян на вирішальну битву. Адже сувора зима завдала великихвтрат шведській армії, відчувався брак харчів, фуражу, боєприпасів, отожзатягування війни просто знищило б шведську армію. Сама битва відбулася 27червня (8 липня н.ст.) 1709 року й мала фатальні для шведів і Українинаслідки. За шведським підрахунками, Карл ХІІ виставив лише 18 тисячбоєздатного війська, натомість Петро І мав 40-тисячне військо. Козаки в боюучасті не брали. Щоправда, шведські солдати мали кращій вишкіл, але йросійська армія була вже не та, що десять років перед тим під Нарвою.
Росіяни мали удвічі більше артилерії, у війську було багато європейськихгенералів і офіцерів, та й Петро І виявив себе добрим полководцем. А Карл
ХІІ не зміг особисто керувати битвою, бо напередодні був тяжко поранений ійого носили на ношах. Генерал Реншільд, якому Карл ХІІ доручивкомандування, припустився кількох помилок, і шведи, попри мужність війська,зазнали поразки. Щоправда, вони втратили всього 5 тисяч жовнірів, але,провадячі організований відступ, потрапили у безвихідь під Переволочної ізначна частина армії капіталювала. Карл ХІІ з рештою шведів і Мазепа й
Гордієнко з козаками відірвалися від погоні і знайшли притулок на турецькихземлях.

6 липня 1709 року Мазепа і Карл ХІІ були в Очакові, а 1 серпняперейшли до Бендер, де турецький уряд призначив їм місце перебування. З
Мазепою були тільки Орлик з родиною, Ломіковскій, Войнаровський, Горленко,
Мирович, Герцик, Гордієнко і ще кілька старшин.

Гетьман прибув до Бендер вже зовсім хворий і не вставав з ліжка. Силишведів не були вичерпані: Карл ХІІ чекав нових військ зі Швеції і хотівпродовжувати війну з Петром. Мазепа вірив у можливість укласти коаліціюсеред держав для боротьбі з Москвою.

21 вересня 1709 року в Бендерах упокоївся Іван Мазепа. Похованогетьмана спочатку біля Бендер, а пізніше перенесено його останки домонастиря в Галіці. З ним зійшов з світу один з найвидатніших діячів
України, людина виняткових адміністративних та діпломатічніх здібностей.
Він прагнув стоворіті з України незалежну державу західноєвропейсько типу,з абсолютною владою правителя - гетьмана чи князя. Україну хотів вінпіднести на віскоій рівень культури.

Для України це була колосальна катастрофа. Визвольні плани їїзруйновані. Але ім "я Мазепи залишилося для дальшіх поколінь символомбротьбі за незалежність України.

Список вікорістованної літератури:

| Гетьман Іван Мазепа та його доба: тези доповідей наукової |
| конференції. - К: Просвіта, 1995. - 46 с. |
| Історія України/Ю. Зайцев .- Львів: Світ, 1996. - 488 с. |
| Історичні постаті України: Історичні нариси/О. В. Болдирєв. - Одеса: |
| Маяк, 1993. - 384 с. |
| Костомаров М.І. Мазепа. - М: Республіка, 1992. - 335 с. |
| Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т 2 .- К: Либідь, |
| 1993. - 608 с. |
| Субтельний О. Мазепинці. - К: Либідь, 1994. - 240 с. |
| Субтельний О. Україна: історія. - К: Либідь, 1993. - 720 с. |