МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Східноукраїнського державного університету

Контрольна робота

з дисципліни "Історія України"

студента економічного факультету групи З -181

Мусієнко Михайла Володимировича

Проверила Головкова В.В.

Луганськ-1998

Введення

До кінця 1920-х років більшовики були готові до нового стрибка у створеннікомуністичного суспільства. Під керівництвом Сталіна вони передали від
«Тимчасового відступу» - непу - до насильницьких змін у соціально -економічного і політичного життя суспільства, настільки широким ірадикальним, що їх часто називають «другою революцією». Проте корінніперетворення 1930-х років супроводжувалися поверненням до деякихтрадиційним аспектів російського політичного життя, перш за все дожорсткого централізму і режиму одноосібної влади. Для українців цейкатастрофічний відкат у минуле означав кінець пошуків їх «особливого шляху» докомунізму. Знову, як за часів царизму, Україна перетворилася всього лишев меншу частина чогось більшого. Проте цього разу українцям довелосяжахливо заплатити високу ціну за досягнення цілей, яких вони передсобою не ставили.

Голодомор 1932-1933 років

"... У нас є окремі випадки і навіть окремі села голодуючих, однак це лише результат місцевого головотяпства, перегинів, особливо відносно колгоспів. Всілякі розмови про

«голод» на Україні треба категорично відкинути. "

З листа генерального секретаря ЦК КП (б) У С. Косіора Сталіну

(25 квітня 1932 р.).

Голод 1932-1933 рр.. для українців був тим же, чим нацистський геноциддля євреїв або різанина 1915 р. для вірмен. Ця трагедія, масштаби якоїпросто неможливо усвідомити, завдала нації непоправного удару, соціальні,психологічні і демографічні наслідки якої дають знати про себе ісьогодні. Вона ж кинула чорну тінь на «перемоги» радянської системи і методиїх досягнення.

Саме жахливе в голодоморі 1932-1933 рр.-те, що його можна булоуникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечувати, що. загальний урожайзерна 1932 р. перевищує 1931 ». Як відмічають Роберт Конквест і Богдан
Кравченко, урожай 1932 р. всього лише на 12% був менше середніх показників
1926-1930 рр.. Інакше кажучи, продуктів вистачало. Однак державасистематично вилучала велику їх частину для власних потреб. Незважаючи напрохання і попередження українських комуністів, Сталін підняв завдання похлібозаготівлях в Україні на 44%. Його рішення і та жорстокість, з якою воновиконувалося, прирекли мільйони людей на смерть від штучно створеногоголоду.

Молотов на політбюро ЦК КП (б) У 30 жовтня 1932 р. інформував, щозобов'язання України зменшуються на 70 млн. пудів і встановлюєтьсяостаточний хлібозаготівельний план в обсязі 282 млн. пудів, у томучислі по селянському сектору - 261 млн. Іншими словами, у селянпотрібно було вилучити стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня пожовтень. Зрив заготівель пояснювався відсутністю не хліба, а боротьби за хліб.
І дійсно, боротьби не було. Партійні, радянські та господарськіпрацівники, яких майже в повному складі кинули на хлібозаготівлі, бачилина власні очі трагізм ситуації. Багато хто з них не міг залишатисялише гвинтиками бездушної державної машини. Сталін на січневому (1933р.) об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП (б) прямо звинуватив місцеві кадри всаботажі: «Наші сільські комуністи, принаймні більшість з них ...почали боятися того, що селяни не здогадаються притримати хліб для вивозуйого потім на ринок по лінії колгоспної торгівлі і, чого доброго, візьмуть такі здадуть весь свій хліб на елеватори ».

Наочним свідченням повної байдужості режиму до людських життів,приносяться в жертву його політиці, стала серія заходів, здійснених в 1932 р.
У серпні партійні активісти дістали право конфісковувати зерно в особистихселянських господарствах; тоді ж був прийнятий здобув погану славу закон
«Про три колоски», що передбачав смертну страту за крадіжку
«Соціалістичної власності». Будь-який дорослий і навіть дитина, спійманіхоча б з жменькою зерна біля державної комори або колгоспного поля,могли бути страчені. За пом'якшуючих обставин подібні «злочинипроти держави »каралися десятьма роками таборів. Щоб попередитивідходу селян з колгоспів в пошуках продуктів, вводилася паспортнасистема. У листопаді Москва ухвалила закон, по якому колгосп не міг видаватиселянам зерно, поки не був виконаний план здачі хліба державі.

(1 січня 1933 р.)

Запропонувати ЦК КП (б) У і РНК УСРР широко оповістити через сільраду колгоспи, колгоспників і трудящих одноосібників, що: а) ті з них, які добровільно здають державі раніше розкрадення і прихований хліб, не будуть зазнавати репресій; б) відносно колгоспників, колгоспів і одноосібників, що наполегливо продовжують вкривати розкрадення і прихований від обліку хліб, будуть застосовуватися найсуворіші заходи стягнення, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. (про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцнення суспільної соціалістичної власності).

Секретар ЦК ВКП (б) Й. Сталін

Надзвичайна комісія перевела Україну на блокадне положення. Упоїздах і на станціях бригади працівників ГПУ перевіряли багаж пасажирів іконфісковували продовольство, яке селяни придбали за великігроші або обміняли на цінні речі в сусідніх з Україною місцевостях, щобпривезти голодуючим сім'ям. Деякі села заносилися на «чорну дошку». Уцих селах селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не було запасівпродовольства, населення вимирало. Зокрема, на Дніпропетровщинівелике село Гаврилівка Межівського району вимерло повністю, село Вербки
Павлоградського району - наполовину. Під загальним керівництвом надзвичайноїхлібозаготівельної комісії Молотова загони партійних активістів упошуках хліба обмацували кожен будинок, зламували підлоги, залазили в колодязі.
Навіть тим, хто вже пухнул від голоду, не дозволялося залишати собі зерна.
Люди, не виглядали голодними, підозрювалися в приховування продуктів.
Звертаючись до подій того часу, один з партійних активістів такпромальовував мотиви своїх дій: «Ми вірили в мудрість Сталіна яккерівника ... Ми були обдурені, але ми хотіли бути обдуреними. Ми такбезмежно вірили в комунізм, що були готові на будь-який злочин, якщойого хоч трохи прикрашали комуністичною фразеологією ».

Поширюючись протягом усього 1932 року, голод досяг піку впочатку 1933-го. Підрахунки показують, що на початку зими на середнюселянську сім'ю в п'ять чоловік доводилося біля 80 кг зерна донаступного врожаю. Іншими словами, кожен член сім'ї отримував для виживання
1,7 кг зерна на місяць. Залишившись без хліба, селяни поїдали домашніхтварин, пацюків, ялини кору і листя дерев, харчувалися покидьками добрепостачає кухонь начальства. Мали місце численні випадкиканібалізму. Як пише один радянський автор: «Спочатку вмирали чоловіки.
Потім діти. Останніми вмирали жінки. Однак ще перед смертю багатосходили з розуму, втрачали людську подобу ». Незважаючи на те, що вимирали вжецілі села, партійні активісти продовжували відбирати зерно. Один з них,
Віктор Кравченко, пізніше писав: «На полі битви люди вмирають швидко, їхпідтримують товариші і почуття обов'язку. Тут я побачив людей, вмираючих всамоті, поступово, вмираючих жахливо, безцільно, без надії, що їхжертва виправдана. Вони потрапили в капкан і залишилися там вмирати від голоду,кожен у себе в будинку, за політичним рішенням, прийнятим десь в далекійстолиці за столами нарад і банкетів. Не було навіть втіхинеминучості, щоб полегшити цей жах ... Нестерпні всього був виглядмаленьких дітей, у яких висохлі, як у скелета, кінцівки звисали посторонам, роздутий живіт ». Голод стер з їхніх облич всі ознаки дитинства,перетворивши їх в змучені жахливі видіння, тільки в їх очах залишавсявідблиск далекого дитинства ».

З 1 листопада 1932 р. по 1 лютого 1933 Молотовську комісіядодатково «заготовила» в Україні всього 104,6 млн. пудів зерна. Загальнакількість хліба, вилученого державою з урожаю 1932 р., складало 260,7млн. пудів. Таким чином. Молотов справився з виконаннямхлібозаготівельного плану, хоч вивіз з республіки майже всі готівковізапаси. На початку 1933 р. практично ніде в Україні хлібних запасів незалишилося, а треба було ще дожити до нового врожаю. Зимові хлібозаготівліфактично відривали останній шматок хліба у голодуючих.

В архівах не виявлено документації надзвичайної хлібозаготівельноїкомісії. Тому що її і не було. Молотов, а іноді і Каганович,здійснювали інспекційні поїздки по Україні, давали усні вказівки, авсі письмові постанови відносно «посилення» хлібозаготівель,які вони вважали потрібними прийняти, йшли під грифом республіканських органівза підписами генерального секретаря ЦК КП (б) У С. Косіора, голови
Раднаркому УРСР В. Чубаря та ін Навіть в протоколах засідань політбюро ЦК
КП (б) У, які тривали годинами, зафіксовано тільки присутність цихсталінських емісарів.

У продиктованому Молотовим постанові Раднаркому УРСР «Про заходи щодопосилення хлібозаготівель »від 20 листопада 1932 р. був пункт про застосування
«Натуральних штрафів». Йшла мова про штрафування м'ясом тих колгоспів, які
«Заборгували» по хлібозаготівлі, але не мали хліба, щоб розрахуватися здержавою.

Штрафи повинні були стягуватися не тільки усуспільненим худобою, але іхудобою колгоспників. Санкцію на них в кожному окремому випадку повинен бувдавати облвиконком.

Керуючись цією нормою, власті почали відбирати у селян, немають хліба, всі інші продовольчі запаси.

У всіх місцевостях України, крім прикордонних, поширилисяподвірні обшуки з конфіскацією, крім хліба, будь-яких приписівпродовольства - сухарів, картоплі, буряка, сала, солінь, фруктової сушкитощо, заготовлених селянами до нового врожаю. Конфіскація застосовуваласяяк покарання за «куркульський саботаж» хлібозаготівель. Фактично ж цедія була свідомо направлена на повільне фізичне знищенняселянських сімей. Під виглядом хлібозаготівельної кампанії на величезнійтериторії України (як і Північного Кавказу, де надзвичайну комісіюочолював Каганович) був розгорнений небачений терор голодом, щоб навчититих, хто виживе, «розуму-розуму» (вислів Косіора), тобто сумліннійпраці на державу в громадському господарстві колгоспів.

Те, що відбувалося в Україні в 1933 р., ніде не відображене в документахофіційних установ. Причиною є те, що Сталін наказавставитися до голоду як до неіснуючого явища. Навіть у стенографічнихзвітах пленумів ЦК КП (б) У і протоколах політбюро ЦК КП (б) У цього періодуслово «голод» не згадується.

Не підлягає сумніву, що до загибелі мільйонів селян призвелохолоднокровне рішення Сталіна вилучити у українських селян всі їстівніприпаси, а потім огорнути голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-якудопомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості. Щобперешкодити самовільним паросткам величезної маси голодуючих за межіреспубліки, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніхвійськ.

Смертність від голоду почалася вже в-перший місяць діяльностімолотовської комісії. З березня 1933 р. вона стала масовою. Майже скрізьоргани ГПУ реєстрували випадки людоїдства і трупожерства. Прагнучи уберегтивід голодної смерті хоча б дітей, селяни відвозили їх у міста і залишалив установах, лікарнях, на вулицях. Однак Сталін в ці трагічні місяцінебаченого в історії голодомору спромігся визнати публічно лише
«Продовольчі труднощі в ряді колгоспів». У промові на Всесоюзному з'їздіколгоспників-ударників 19 лютого 1933 р. він цинічно заспокійливо заявив:
«В усякому разі, порівняно з тими труднощами, які переживалиробочі 10-15 років тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники,здаються дитячою іграшкою ».

Аналіз що стали доступними даних демографічної статистики 30-х рр..свідчить про те, що прямі втрати населення України від голоду 1932р. складають близько 150 тис. чоловік, а від голоду 1933 р. - 3-3,5 млн.чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності підвпливом голоду, досягають за 1932-1934 рр.. 5 млн. чоловік.

Звичайно, Сталін і його оточення дивилися на речі інакше. У 1933 р.
Мендель Хатаєвич, ще один з сталінських ставлеників в Україні,очолював кампанію хлібозаготівель, гордо заявляв: «Між нашою владоюі селянством йде нещадна боротьба. Це боротьба не на життя, а насмерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їх витримки. Знадобивсяголод, щоб показати їм, хто тут господар. Він обійшовся в мільйони життів,однак колгоспна система затвердилася. Ми виграли війну! »

Радянська статистика того часу відома своєю невисокоюдостовірністю (відомо, що Сталін, незадоволений результатами перепису
1937 р., що показали страхітливий рівень смертності, наказав розстрілятипровідних організаторів перепису). Тому визначити чисельність жертвголоду дуже складно. Підрахунки, засновані на методах демографічноїекстраполяції, показують, що число загиблих під час голодомору в Українісклало від 3 до 6 млн. чоловік.

У той час як в Україні, особливо в південно-східних її районах, і на
Північному Кавказі (де жило багато українців) звірствував голод, великачастина Росії ледве відчула його. Одним з факторів, що допомагаютьпояснити цю обставину, було те, що відповідно до першогоп'ятирічного плану «Україні треба було стати колосальною лабораторією новихформ соціально-економічної та виробничо-технічної реконструкціїдля всього Радянського Союзу ». Важливість України для радянських економічнихпрожектерів підкреслювалася, наприклад, в редакційній статті «Правди» за 7січня 1933 р., під заголовком: «Україна - вирішальний фактор хлібозаготівель».
Відповідно і задачі, поставлені перед республікою, були непомірновеликі. Як показав Всеволод Голубіічій, Україна, що забезпечувала 27%загальносоюзного врожаю зерна, повинна була дати 38% загального планухлібозаготівель. Богдан Кравченко стверджує, що українським колгоспникам дотого ж платили вдвічі менше, ніж російським.

Українці, з їх традицією приватного землеволодіння, чинили опірколективізації більш запеклий ніж росіяни. Саме тому режимздійснював в Україні свою політику інтенсивніше і глибше, ніж де-небудь ще,з усіма наслідками, що випливають звідси страшними наслідками. Як вказував Василь
Гроссман, письменник і колишній партійний активіст «Було ясно, що Москвапокладає свої надії на Україну. Результатом же стало те, що найбільшийгніт згодом обрушився саме на Україну. Нам говорили, щоприватновласницькі інстинкти тут значно сильніше, ніж у
Російській республіці. І дійсно, загальний стан справ на Україні булозначно гіршим, ніж у нас ».

Деякі вважають, що голодомор був для Сталіна засобом подоланняукраїнського націоналізму. Зрозуміло, що взаємозв'язок національного підйому іселянства не вислизнула від уваги радянського керівництва. Сталінстверджував, що «селянське питання в своїй основі є суттюнаціонального питання. По суті, національне питання - це селянськийпитання ». У 1930 р. головна газета комуністів України розвивала цю думку:
«Колективізація на Україні має перед собою спеціальну мету: зруйнуватисоціальну основу українського націоналізму - індивідуальне селянськегосподарство ». Отже, в кращому випадку можна зробити висновок, що смерть мільйонівлюдей була для Сталіна неминучою ціною індустріалізації. У гіршому жвипадку можна припустити, що він свідомо дозволив голоду змести всякеподібність опору в цій особливо неспокійною частині його імперії.

Важливим аспектом голодомору були спроби влади стерти його злюдської пам'яті. Ще недавно радянська позиція в цьому питанні булаоднозначною: заперечувався сам факт голоду. Зрозуміло, якби істиннімасштаби голодомору стали загальновідомими, це "завдало б непоправноїзбитку тому образу «світоча світу і прогресу», який Москва намагаласязатвердити в свідомості людей як всередині СРСР, так і за кордоном. Томудовгий час режим забороняв навіть згадувати про цю трагедію.

Деякі газети на Заході інформували громадськість про голод,однак тут також не відразу усвідомили його страхітливі масштаби. ?? еприпинявся в 1930-і роки експорт зерна і відмову режиму прийняти будь-якуіноземну допомогу вводили в помилку західний світ, де насилу моглиповірити, що за таких умов в Україні може лютувати голод.
Здійснивши ретельно організовані і обставлені владою подорожі по
СРСР, такі західні світила, як Бернард Шоу або колишній прем'єр-міністр
Франції Едуард Ерріо, яскраво описували досягнення радянської влади, незабуваючи, звичайно, розказувати про задоволених життям, процвітаючих селян.
Московський кореспондент «Нью-Йорж таймі» Уолтер Дюранті, намагаючисьсподобатися Сталіну, неодноразово заперечував в своїх статтях факт голоду (хочав приватних бесідах допускав можливе число жертв голоду в 10 млн). «Заглибину, об'єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність »йогорепортажів з СРСР Дюранті в 1932 р. був нагороджений премією Пулітцерівської.

Хоча західні уряди знали про голод, їх позиція в цьому питаннібула схожою на ту, що була викладена в одному з документів британськогоміністерства закордонних справ:

«Ми дійсно маємо в розпорядженні досить інформації,що свідчить про голод на півдні Росії, аналогічної тієї, що з'являється впресі ... Проте ми не вважаємо можливої робити її надбаннямгромадськості, оскільки це може зачепити радянський уряд іускладнити наші відносини з ним ». До того ж під час Великої депресіїзначна частина західної інтелігенції, охоплена прорадянськимисимпатіями, рішуче не сприймала ніякої критики СРСР, тим. більше впитанні про голод. Як зазначив Р. Конквест, «ганьба полягав не в тому, що вонибули готові виправдати будь-які дії Рад, а в тому, що вони не бажалинавіть чути про що-небудь подібне, не були готові поглянути правді в очі ».

Список використаної літератури

1. В.Г Афанасьева, Г.Л. Смирнова. Урок дає історія. -М.: Поліздат,

1989р.

2. Кульчинський С.В., Курнаков Ю.О., Коваль М.В. Історія України. К.

Освіта, 1995 р.

3. Орест Субтельний Україна Історія. К. Лебідь 1994