Міністерство освіти України

Контрольна роботаз історії Українистудента І-го курсу
ФПК
Міщенко Ігора
Володимировича

ТЕМА: Голод в Україні 32-33 років.

ХАРКІВ 2000

В аграрній програмі партії більшовиків соціалістична перспективапов'язували з утворенням на базі експропрійованої поміщицької власностівеликих державних господарств під керівництвом Рад депутатів від сільськихробітників. Економічні зв'язки між сільськими радянськими господарствами тапромисловістю, а також між дрібними селянськими господарствами іусуспільненім секторм мали здійснюватись у нетоварній формі, шляхомпродуктообміну.

Та величезна більшість селян бажала зрівняльного поділу земель. Інтересдо самостійного господарювання на своїй землі навіть ті дрібні власники,які опинилися вже на грані розорення. І тому наприкінці серпня 1917р.
В. Ленін висловився за те, щоб партія пішла на поступки дрібнобуржуазномуселу і задовольнила його вимогу про соціалізацію, тобто оголошеннядержавних поміщицьких селянських та інших земель всенародним надбанням, їхбезвідплатне відчуження і перехід у користування всіх трудящих назрівняльній основі. По суті, партія більшовиків брала на озброєнняесерівську аграрну програму. Соціалізація землі була узаконена Декретом проземлю.

Аграрні перетворення перших років Радянської влади зняли основнучастину класових суперечностей, які нагромаджувалісь всередині селянства.
Якщо раніше на селі гостро відчувалося протистояння двох більш-меншсформованих класових спільностей - пролетарів та напівпролетарів, з одногобоку, і куркулів - з другого, то за нових умов класів позиції всьогоселянства почав уособлювати середняк. Середняцькімі стали майже половинабідняцькіх господарств і три четверті куркульських. Куркульський клас, якийпочав формуватися ще в дореволюційному селі, перетворився на прошароквсередині селянства.

Соціалістичне будівництво у перші роки Радянської влади здійснювалосяна воєнно-комуністичних засадах. Система воєнного комунізму передбачалапродуктообмін між містом і селом при забороні торгівлі, націоналізаю всієїпромисловості, включаючи дрібну, встановлення практики замовлень-нарядів надержавних підрпіємствах при максимальній централізації управлінняпромисловістю (главкізм), поступове згортання грошового обігу. Винекненнявоєнно-комуністичної практики та ідеології пов'зувалося не лише зпрогалинами в марксистській теорії на початковій стадії її розвитку, колисоціалізм по суті був лише доктриною, непідтвердженою життям, а й знеобхідністю вистояти у складних умовах згортання громадянської війни тавоєнної інтервенції. Однак вже в умовах переходу до мирного будівництвабуло прийнято ряд воєнно-комуністичних дерктів, спрямованих на далізгортання сфери грошового обігу. Зокрема, у грудні 1920р. з'явилися декретипро безплатність розподілюваніх по картках продуктів, а також поштово -телеграфних і телефонних послуг. З початку 1921р. безплатним сталокористування житлом, водопроводом, каналізацією, газом та електрикою.
Припинилося стягнення грошових податків.

Радянський уряд прагнув налагодити "державну організацію розподілупродуктів замість приватної торгівлі, промислових продуктів на село ".
Положення про витіснення торгівлі планомірно організованим розподілом урамках споживчо-виробничих комун увійшло до підготовленого Леніним начеркупроекту нової партійної прграми. В умовах розруху у промисловості обмін міжмістом і селом набув форми продовольчої розкладки, коли всі товарні лишкизабирали у селян майже безкоштовно. Селянські маси реагували напродрозкладки скороченням обсягу вироблюваної продукції, і тоді, щобзапопігті цьому VІIІ з'їзд Рад у грудні 1920р. висловився за встановленнякожному селянському господарству обов'зково завдань по засіву. Цей крок
(ніколи не реалізований) був таким же логічним продовженням продрозкладки,як і заборона торгівлі.

Після виходу з війни партія не збиралась відмовлятися від воєнно -комуністичних методів. Схвалений VIII з'їздом Рад план ГОЕРЛО маввиконуватись перш за все за рахунок розкладки з селянських господарств.

Життя показало, однак, що селяни не міріліся з продрозкладки,забороною торгівлі, директивним плануванням посівних площ. Все це йшловрозріз з їх життєвими інтересами. Як тільки війна закінчилась, селянськеневдоволення набуло гострих форм. Стягнення продрозкладки проходило звеличезними труднощами. У хлібовіробнічіх районах виник і поширивсяполітичний бандитизм. Зростання продовольчих труднощів поглибилагосподарську розруху. У березні 1921р. відбувся Х з'їзд РКП (б), якийпроголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком. Це рішеннябуло принциповим кроком на шляху впровадження економічної політики. Упромові Леніна на Всеросійській продовольчій нараді 16 червня 1921р.вперше з'являється термін "нова економічна політика". Уперше тутпріпусккається можливість торгівлі не тільки в місцевому обороті. Упершеперед більшовиками ставиться завдання вчитися контролювати ринок.

Еволюція традиційних для марксистів поглядів на торгівлю і ринок, якавідбулася за перший рік непу, створила нову ситуацію у питанні просоціалістичні перспективи села. Замість колгоспу, для якого властивим буловідчуження безпосереднього виробни од землі та інших засобів виробництва,у центрі по-соціалістичному організованого сільського господарства стававкооператив дрібних товаровиробників. Кооперація цілком відповідаласелянській природі, а тому робила перехід до соціалізму простим, легким ідоступним для селянина.

Впроваджена В. І.. Леніним нова економічна політика - явище складне. Уїї основі - заміна продрозкладки податком, дозвіл вільного продажу селянамитоварних лишків, допущення в економіку приватного капіталу. Проте у непібула ще одна важлива грань: запровадження вартісних, товарно-грошовихвідносин безпосередньо в економіку соціалістичного сектора, відмова відвоєнно комуністичної моделі соціалізму, яка склалася в роки громадянськоївійни. У цьому розумінні тривалість непу не може лімітуватіся рамкамиперехідного періоду від капіталізму до соціалізму. Хоч Ленін не встигтеоретично обгрунтувати новий погляд на соціалізм, у практичній діяльності
Радянського уряду з 1921р. було взято курс на відмову від воєнно -комуністичних методів управління підприємствами на заміну їх методамиекономічними, госпрозрахунковими. Однак і в практичній сфері Ленін невстиг реалізувати всі задуми.

Замість плати за ресурси в бюджет почали відраховувати промисловийподаток, потім податок з обороту, тобто платежі, які не мали прямого зв'зкуз результатами внутріпроміслового господарювання. В них через відхиленняцін од вартості акомулюваліся нагромадження інших галузей. Одже, з 1923р.оформилася залежність майбутнього розгортання промисловості
(індустріалізації) від бюджету.

Цей принциповий відступ від Ленінської економічної політики відбувавсянепомітно як для сучасників, так і для істориків. Адже відмовлялися відзадуму, що не встиг увійти в життя. Проте нова економічна політика одразувтратила динамізм. У обриси соціалізму, що будувався, знову стали помітнівоєнно-комуністичні риси. Яскравим прикладом зростаючого в народномугосподарстві впливу адміністративного почала служити зовні непомітнатрансформація ленінського плану кооперування населення. Хоч мережакооперативів різного профілю розвивалася на селі посиленими темпами, вищоюформою кооперативного руху стали вважати колгоспи в тих їх формах, яківиникли в роки воєнного комунізму.

Оскільки прмісловість "посадили" на бюджет, треба було вишукувати новіджерела бюджетних доходів. Ще восени 1923р. відновили горілчану монополію.
Проте ні горілчана монополія, ні емісія не могли бути головним джереломдоходів бюджету. Ця роль завжди належала сільському господарству.
Випробували й відповідний механізм вилучення селянських коштів. Керуючисьідеєю народногосподарського оптимуму деректіві з'зду визначали доситьвисокі темпи індустріалізації, колективізації сільського господарства іпіднесенням матеріального добробуту трудящих.
Керуючись в основному деректівамі, Держплан розробив два варіантип'ятирічки - відправій і оптимальний. У квітні 1929р. XVI конференція
ВКП (б) схвалила оптимальний варіант, а через місяць, на V з'зді Рад вінстав законом. Проте цей закон залишився на папері. Перша п'ятирічка, якапочалася з жовтня 1928р., виконувалась за сумою щорічних планів, які немали майже нічого спільного із затвердженим п'ятирічним планом.

Справа у тому, що п'ятирічка ще у формі деректів ХV з'їзду ВКП (б) малафундаментальний недолік: "ножиці цін" (розрив у цінах). Селяни не давали наце згоди і взимку 1927-1928 років практично припинили підвезення хліба наринки. У країні спалахнула хлібозаготівельна криза. Виїхавши у січні 1928р.на хлібозаготівлі до Сибіру, Сталін у серії виступів перед партійнимипрацівниками розгорнув прграми з трьох пунктів:
- зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами, а на випадок відмови - застосувати надзвичайні заходи і конфіскувати надлишки;
- у найближчі 3-4 роки провести часткову колективізацію сільського господарства ;
- услід за частковою провести суцільну колективізацію сільського господарства.

Колгоспи були потрібні Сталіну, щоб подолати кризу і хлібозаготівельнуодержати від села додаткові кошти на індустріалізацію. Надзвичайні заходибули придатні для вилучення готової продукції. З їх допомогою неможливобуло змусити селян-одноосібників постійно виробляти товарний хліб. Одже,одразу після ХV з'їзду ВКП (б) Сталін відійшов від курсу соціалістичногобудівництва, накреслення в деректівах по п'ятирічному плану. Замислив влютому 1928р. скасування непу, примусове об'єднання селян у колективнігосподарства і накладання продрозкладки на колгоспи, Сталін на словах усеце заперечував.

"Рік великого перелому" характеризується не тільки переходом досуцільної колективізації селянських господарств при розкуркуленні їхзаможного прошарку, а й швидким згортанням ринку, наростанням в економіцірозподільчих, воєнно-комуністичних рис. У містах відбувався перехід донормової торгівлі. Призначені для села Промтовари теж були вилучені звільного продажу й увійшли до фонду отоварювання заготівель наконтракційній основі.

Ліквідація непу, перехід до суцільної колективізації зустріли опір збоку найстаріших членів Політбюро - М. І.. Бухаріна, О. І.. Рикова і М. П.
Томського. У групи Бухаріна не виявилось альтернативної програми унайважливішому для долі соціалізму питанні про темпи індустріалізації.
Відкинувши у 1923р. разом з іншими членами партійно-державного керівництвакурс Леніна на самофінансування і повний госпрзрахунок у соціалістичнійпромисловості, вони потім - хоч-не-хоч - згоджувалісь і на "нажоці цін", іна обмежене застосування надзвичайних заходів про те на ліквідацію непувони згодитись не могли.

Сталін переміг під прапором боротьби за прискорену індустріалізаціюкраїни. Здобувши абсолютний контроль над партією і державою, він негайноперейшов до авантюрістічної лівацької політики "стрибка" віндустріалізації. Утруднень у фінансуванні капітального виробництва більшене існувало, хоч через відсутність справжнього госпрозрахунку промисловістьсамостійно заробляла порівняно небагато.

1928р. Сталін ще не міг відкинути рішення XV з'їзду партіїпро часткову колективізацію на добровільній основі. Після того, як опіргрупи Бухаріна було зламано, перегляду цього рішення ніщо не перешкоджало.
Механізм "стрибка", складовий елемент якого становила суцільнаколективізація, було запущено.

Рік великого перелому характеризувався остаточним відступом до політикивоєнного комунізму. Початок форсованої колективізації збігся з практичноюзабороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здаваннядержаві хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою планупо кожному селу, колективному або індивідуальному господарству. Протерозкладка виявилася ефективною тільки наступного року, коли кількістьколгоспів зросла, а невиконання плану стало каратися розкуркулення. З літа
1930р. поширилась практика твердих завдань щодо здачі всіх "лишків".
Повернення до непопулярного воєнного комунізму термінологічно маскувалась.
Методи воєнно-комуністичного штурму було названо "новим етапом непу".
Поняття "продрозкладки" замінювалося поширеним терміном "план".

Перша колгоспна весна 1930р. була обіцяючою. Україна одержала непоганийурожай. Було здано по 4,7 центнера з гектара - рекордний показниктоварності за всі роки Радянської влади. Створювалися уявлення, щоколгоспне село здатне забезпечити "стрибок" в індустріалізації. Селянрезультати першого року суцільної колективізації привели в шоковий стан.
Хоч грізне слово "прдрозкладка" не вживалося, в колглспне село повертавсянапівзабутій побут десятирічної давнини. Ринок зникав. Гроші втрачали своюкупівельну спроможність. Фонд отоварення заготівель був мізерний, азаробткі в громадському господарстві - злиденним. Щоб прогодувати, требабуло розраховувати в основному на присадибну ділянку. Проте кількістьколгоспів зростала. Після березня 1930р. адміністративний тиск наодноосібників став вважатися перегіном. Це не означає, що колективізаціявтратила примусовий характер. Господарювати індивідуально ставало дедаліважче: одноосібників розкуркулювалі, обкладали "твердим завданням" тависокими податками, тоді як колгоспники одетжувалі податкові підьгі. Докінця 1932р. на Україні колектівізувалі майже 70% селянських господарств зохопленням понад 80% посівних площ. Не менш високого рівня колективізаціїдосягнули в інших зернових районах. Колективізація супроводжуваласяекспропріацією заможного прошарку селянства і руйнування розвинутої системисільськогосподарської кооперації. Продрозкладки вела до швидкого зростаннякризових явищ. Найістотнішім проявом кризи, яка охопила молодий колгоспнийлад, була цілковита незацікавленість селян у розвитку громадськогогосподарства, їхнє пряме небажання працювати.

До початку суцільної колективізації в колгоспах панувала "поденщина".
Іноді доходи розподілялися по їдцям або кількості робітників в сім'ї.
Колгоспцентр СРСР у директиві від 6 червня 1930р. "Про оцінку і облік праціу колглспах "висловився за впровадження нової економічної категорії --трудодня, який давав змогу враховувати не тільки кількісні, а й якіснірезультати роботи. У 1932р. переважна більшість колгоспників до організаціїпраці за трудоднями. Проте в самому порядку нарахування їх існувало багатонедоліків. Один з найсерйозніших - дискримінація праці польових працівниківвикликана насамперед бюрократізацією управлінської сфери через відсутністьсправді демократичних норм у прімірному Статуті сільськогосподарськоїартілі. У 1930-1931рр. У колгоспах створювалися тимчасові бригади - наперіод сільськогосподарської кампанії. Непостійний склад пригадую інезакріпленність робочої худоби, реманенту, земельних ділянок тягли засобою знеосіблення і зрівнялівку. Під час збиральної кампанії і обмолотузапанував цілковитий розгардіяж і безладдя. Бригади розпалися, на ровотувиходив хто хотів, праця організована не була. Планів не мали. Роботузволікалі. Хліб осіпався, просапних не збирала зовсім. Розкрадвння пішлонавалою, вдень і вночі з поля возили на очах у всіх, розтягалі колгоспнийхліб. Обліку не було.

Партійний вплив на стан справ у колгоспах відчувався слабо. Зкількісного та якісного боку, а також за своєю організаційною структуроюпартійні організації не стали на належній висоті. Нечісленність сільськоїпарторганізації і специфіка складу (переважали члени партії, які займаликерівні посади, а також агрономи, лікарі, вчителі та інші спеціалісти)перешкоджали переходу від територіального до виробничого принципу в їїпобутові. А життя вимагало розв'язати питання про організацію партійногоосередку безпосередньо в колгоспі. У лютому 1931р. ЦК партії прийняв
"Положення про осередок ВКП (б) у колгоспах". Відповідно до нього сільськіосередки в районах суцільної колективізації обов'язково мали бутиперетворені на колгоспні. Найпоширенішими були міжколгоспні організації,які об'днувалі по 5-6, а іноді більше 10 колгоспів у кількох населенихпунктах. З жовтня 1930р. до кінця п'ятирічки на Україні через кожних двадні з'являлася нова машинно-тракторна станція. Наприкінці 1932р. вреспубліці діяло їх 592 - обслуговували половину колгоспів, переважновеликих. Та розгортання мережі - лише частина справи. Активно впливати наорганізаційно-господарське зміщення колгоспів МТС ще не могли.

При аналізі причини дезорганізації колгоспного виробництва не можнавідкидати неготовності основної маси колгоспників до колективної праці.
Дрібнобуржуазна психологія середнього селянина, який раптово для себеопинився в колгоспі, нерідко виявлялася в низькому рівні дісйіпліні,безвідповідальному ставленні до усуспільненого майна й худоби, байдужостідо всього, що було за межами власної присадибної ділянки. І всежбезуспішність спроб реалізувати в масовому масштабі заходи щодоорганізаційно-господарського зміщення колгоспів, які добре себезарекомендували в передових артілях, пояснювалася, насамперед, неособливостями селянської психології, а руйнівним впливом продрозкладки. Зодного боку селяни не могли почути себе господарями у власному колгоспі,тому що вироблена колективною працею продукція не стала власністюколектива. З іншого боку, вони знали, що колгоспи утворенні шляхомоб'єднання їхніх власних засобів виробництва. Колізія розв'язувалипросто: колгоспники починали забирати продукцію, вироблену в громадськомугосподарстві, до її оприбуткування і вивозу. Такі дії кваліфікуваліся яккрадіжка. У 1932р. крадіжками займалися від 85 до 90% колгоспників. Крали,щоб забезпечити себе продуктами харчування або щось заробити прдажу. Наринку, який існував практично нелегально, ціни на продукцію сільськогогосподарства до кінця першої п'ятирічки зросли в 30 разів. Колгоспникизастосували своєрідну тактику соботажу хлібозаготівель: намагалисяпріховвті при обліку справжні розміри врожаю, залишали зерно в соломі приобмолоті, щоб згодом потайки перемолотіті її другий раз - для себе.

Замість того, щоб покінчити з виробничими відносинами, які змушуваликолгоспників красти власну продукцію, Сталін та його найближче оточенняобрали шляхи репресії. Хоч давно вже було оголошено про ліквідаціюкуркульства як класу, Молотов знову заговорив про загрозу збоку куркуля,який нібито організував на селі розкрадання хліба та іншого колгоспногодобра, аби шкодити громадському господарству колгоспників, виконанню нимидержавних завдань. ВЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1932р. прийняли постанову "Проохорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та прозміцнення громадської (соціалістичної) власності ". Відповідно до цьогозаконодавчого акту розкрадання майна колгоспів і кооперативів каралосярозстрілом, а за пом'якшуючих обставин - бозбавлення волі на строк не менше
10 років. 22 серпня 1932р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про боротьбуіз спекуляцією ". Спекуляція каралася ув'язненням в концтаборі на строк від 5до 10 років без права застосування амністії.

руйнівний вплив продрозкладки на продуктивні сили сільськогогосподарства повною мірою виявився 1931р., коли в колгоспі об'єдналасябільшість сільського населення України. Однак дезорганізація і деградаціягромадського виробництва голгоспів не позначиться на поставках державі: їхстягували залізною рукою. Зате рівень життя колгоспників, який залежав від
"Залишкового" принципу плати праці. Уже в перші місяці 1932р. в багатьохсільських районах вичерпалися запаси продовольства насамперел хліба. Надколгоспниками зависла загроза голоду.

В сільському господарстві України спостерігався катастрофічний стан.
Посівна кампанія затяглося до кінця червня і все ж недосіялі понад 2млнгектарів, відведені під чорний пар площі перетворилися на розсадникбур'янів. Через те, що просапних культур не обробляли, частина посівівзагинула. На площах, що залишилися, урожай був невисокий, незважаючи назадовільні погодні умови.

15 квітня 1932р. завідуючий приймальною інформував Лозовський райкомпартії про стан артілі "Червоний Жовтень": у колгоспі 70 дворів, 260 їдців,хліба вистачило тільки до 1 лютого, колгоспники вживають як їжу винятковобуряк, через що хворіють, було чотири випадки голодної смерті, хворих - 50чоловік. 25 квітня в Решетилівський райком партії надійшла інформація заскаргою групи громадян хутора Степового Піщанської сільради: планхлібозаготівель виконано, проте вони залишилися зовсім без хліба, нема йкартоплі, люди пухнуть з голоду. 25 квітня в приймальну надійшов лист зартілі "12 Жовтень" Дворічанського району: в громадському господарстві було
300 коней, а залишилося 5, селяни кидають артіль і розбігаються. Ті, хтозалишився, пухнуть з голоду. Тоді ж група колгоспників артілі "Трактор"
Сумського району написала: в хлібозаготівлі взяли все зерно, колгоспники НЕмають хліба й картоплі, без фуражу залишилася худоба. Балтійський моряк,який побував у відпустці в селі Петрушки біля Києва, писав: непрацездатнимхліб не видають, запаси його, в тому числі страховий фонд, передано вхлібозаготівлі, є випадки голодної смерті. 14 травня приймальня одержалалиста від жителя Остерського району такого змісту: "Я хочу жити, але неможу, вмираю з голоду. Як у нас в селі Кріхаєві, так і по цілому району
Остерського настояща голодовка: пуд борошна ржаної 100 крб, пуд картоплі - 20крб, і то ніде не купиш і багато випадків: дяько купив пуд, дав 100 крб, авід нього міліція відібрала. У Крахаєві одкрівся тиф голодний, приїхалабригада з району врачей, закрили школу і ну ліквідіровать тиф. Понавозили зрайону продуктів, підкормілі хворих і не стали вмирати з голоду. В селіпомерло з голоду три душі здорових, багато дітей і старих. У Остерськогорайоні зареєстровано захворювання тифом по 15 селах, в Кріхаєві було 90випадків, з них четверо померло ".

Єдиним для 1932р. нововведенням у взаємостосунках між містом і селомбув дозвіл торгівлі для колгоспів, колгоспників та одноосібників за цінамивільного ринку. Зроблена з воєнно-комуністичних позицій спроба налагодитиплановий продуктообмін між містом і селом була офіційно визнананеспроможною. Проте на поточну ситуацію постанова не вплинула. Аджеторгівля хлібом дозволялося тільки після виконання заготівельного плану, з
15січня 1933 року.

Сталін сліпо вірив у дієвість обов'язкових постанов, незалежно відтого, чи відповідають вони реальним інтересам і відносинам. Він думав, щопроблему жнив 1932р. можна розв'язати прийняттям закону, в якому були бпередбачені заходи проти виявлених раніше хиб. У постанові РНК СРСР і ЦК
ВКП (б) від 5 липня 1932р. "Про збиральну кампанію 1932 року" висуваласявимога запроваджувати скіртування: своєчасно скошений і заскіртованій хлібне міг тривалий час зберігатися в полі. З метою заохочення колгоспниківдозволялося вже при обмолоті видавати аванси в рахунок натуральної частинидоходів в обсязі 10-15% фактично обмолоченого хліба. Це був певний крокуперед від "залишкового" принципу оплати трудоднів: раніше хліб на трудоднівидавали тільки взимку, після виконання заготівельного плану. 1932р. булозаскіртовано більше скошеного хліба, ніж у попередні роки. Втрати відобсіпання зменшилися. Зате тривале зберігання хліба в полі викликало масоверозмноження гризунів. На засіданні Раднаркому УРСР 11 листопада 1932р.вказувалося, що поширення польових мишей набуває розмірів стихійного лиха.
Щоб не вмерти з голоду колгоспники ціною надлюдської праці розкрили мишачінори на площі 120 гектарів. У результаті вдалося одержати 17 центнерівдоброякісного зерна. В кожній норі було від 2 до 6кг пшениці.

1932р. втрати врожаю позначилися вже не тільки на життєвому рвніколгоспників, а й на хлібозаготівлях. До першого листопада від селянськогосектора України надійшло лише 136млн пудів хліба. Мляво відбувалисязаготівлі і в інших регіонах країни. Централізовані ресурси хліба та іншихвидів продовольства швидко танули. Це викликало скорочення і без тогонизьких норм видачі продуктів за картками для робітників та службовців.
Різко зменшився хлібний експорт, що призвело до майже десятиразовогозбільшення дифіциту зовнішньоторговельного балансу порівняно з 1929 роком.
Зростання короткострокової заборгованості обумовило появу на західнихвалютних ринках чорної біржі радянських векселів. Прострочення платежівзагрожувала непередбаченими наслідками, і з поточних рахунків інодідоводилося розплачуватися валютою, одержаною від продажу національниххудожніх цінностей. Саме тоді з головних музеїв країни назавжди пішли закордон сотні творів великих художників.

Є безліч фактів, які незаперечно доводять злочинний характер діяльностінадзвичайних комісій надісланих Сталіним у листопаді 1932р. до Харкова,
Ростова-на-Дону і Саратова із завданням взяти хліб за будь-яку ціну.
Надзвичайну комісію на Україні очолив Молотов.

Комісія Молотова не приймала власних постанов, а діяла від іменіпартійно-державного керівництва республіки. Діяльність її розпочалася зприйняттям постанов ЦК КП (б) У від 18 листопада і РНК УРСР від 20 листопада
1932р., Майже ідентичних за змістом і під однаковою назвою - "Про заходи попосиленню хлібозаготівель ". Постановами передбачалося, що в артілях, де підчас жнив допускали авансування колгоспників понад встановлену норму (15%від фактичного обмолоту), мають організувати повернення незаконно розданиххліба. Вводилася практика натуральних штрафів (м'ясом, картоплею та іншимипродовольчими продуктами - на випадок відсутності запасів зерна)колгоспників та одноосібників-боржників по хлібозаготівлях. Ключовим середрепресивних заходів був дозвіл Райвиконкоми перераховувати вхлібозаготівлю всі створені в колгоспах натуральні фонди - насіннєвий,продовольчий і фуражний.

Села, які мали особливо велику заборгованість по хлібозаготівляхзаносилися на "чорну дошку". Статут "чорної дошки" означав фактичнублокаду: селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не булопродовольчих запасів, люди гинули голодною смертю. Велике село Гаврилівказагинуло майже повністю. Лише з 15 грудня 1932р. було дозволено продаватигас, сірники та інші Промтовари у селах, за винятком 82 районів 5 областей,які найбільше заборгували по хлібозаготівлях.

Вилучення максимальної кількості колгоспного хліба методамипродрозкладки на перших порах докорінно поліпшіло непросту ситуацію взовнішній торгівлі. Справді, у 192627р., Коли хлібозаготівлі відбувалисяшляхом закупівель на ринку, було вивезено пріблізно130млн пудів. У 1928р.,коли вибухнула хлібозаготівельна криза, вивезти вдалося лише 27 млн пудів,а в 1929р. - 11 млн пудів. Якраз у цей час почалася світова криза, що зособливою силою вдарило по радянській зовнішеій торгівлі. Ціни на сировину,що вивозилися, впали значно нижче, ніж ціни на устаткування, що ввозилося.
Отже, треба було експортувати зночно більше сировини, щоб одержати ту самувалютну вірочку.Продрозкладка спочатку дала можливість збільшити експортзернових. У 1930р. він зріс у 27 разів - до 298 млн пудів, у 1931р. - Досягмаксимальної величини за весь післяреволюційній період - 316млн пудів.
Воднораз продрозкладки викликаючи прогресуючий параліч,сільськогосподарського виробництва, різко зменшила, в кінцевому підсумку,експортні ресурси.

хлібозаготівлі подовжуваліся навіть у першій декаді лютого 1933 року,коли селяни почали гинути від голоду. Практично на всій території України всільській місцевості тоді вже не існувало скільки-небудь великих запасівпродовольства.

Повна безвихідь ситуації змусила на Дніпропетровщині звернутися доапсолютно неморально засобу - нагороди за донос. Кожний, хто вказував, десусід ховав зерно, одержував від 10 до 15% виявленого як премію. 17 лютогоцей "досвід" поширився на всю республіку у формі спеціальної урядовоїпостанови.

Насіннєва проблема відійшла на другий план після того, як секретар ЦК
ВКП (б) Постишев добився прийняття 25 лютого постанови РНК СРСР і ЦК ВКП
(б) про виділення Україні позички в розмірі 20 млн пудів зерна. Фактично,телеграфний дозвіл на вікорестання розміщених у республіці державнихзапасів хліба для харчування голодуючих у розмірі 3млн пудів надійшов 19лютого. Всього до кінця квітня республіка одержала 22,9 млн пудівнасіннєвої позички, 6,3 млн пудів фуражної позички, 4,7 млн пудіпродовольчої позички і 400 тисяч пудів продовольчої допомоги.

Про те, що на селі відбувається щось страхітливе, знали всі. Біженцізаповнювали міста і вмирали сотнями просто на вулицях. Інформація про голодпроникала й за кордон. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей,селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, просто навулицях. Лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць аж до початкуліта. Така інформація ретельно приховувалася від народу. Сталін говорив проуспіхи міжз'їздівського періоду, з підкресленім натиском відзначав, уконтексті з цифрами про зростання національного доходу і промисловоїпродукції. Включення до традиційного переліку успіхів нового елемента --даних про зростання населення - мало на меті покласти край різного родучутки у країні і за кордоном про величезні втрати людей від голоду.

Аналіз даних демографічної статистики 30-х рр.. свідчить, що прямівтрати населення України від голоду 1932р. становили близько 150 тисяччоловік. 1933р. голодною смертю загинуло від 3 до 3,5 млн чоловік. Повнідемографічні втрати, включаючи зниження народжуваності, сягали в 1932-1934рр.. 5млн чоловік. Не менше мільона загинуло на Кубані. Голод у 1933р. бувнаслідком спроби здійснювати соціалістичне будівництво воєнно -комуністичними методами. Проте примусова колективізація і накладена наколгоспи продрозкладки призвели до глибокої деградації сільськоговиробництва, яка так дорого, так боляче і невідшкодовно обійшлася країні йнародові.

Список використаної літератури:

1. С. В. Кульчицький "Трагедія голоду 1933"; т-во "Знання"; К. 1989;
2. С. В. Кульчицький, М. Котляр; "Довідник з історії України"; видавництво
"Україна"; К. 1996