Спеціалізація сільгосподарськіх районів України

Характер селянського землеволодіння мав свої особливості. В Галичиніземля доміній поділялася на двірську і селянського користування. Залежніукраїнські селяни не мали права спадкового володіння та розпорядженняземлею.

У придністровських районах зберігалося перемінне землекористування.
Щороку селянським дворам надавалося стільки землі, скільки вони моглиобробити, виходячи з наявності робочої сили, худоби.
Селянські господарства різнилися між собою і за господарськими функціями вфільварково-панщінній системі. Розміри землі, що перебували в користуванніселянських господарств на Правобережжі, були різними. У Подільськомувоєводстві паровий наділ дорівнював 7,5-13 десятин, по-єдінковій - 2,7-7,5,піший - 1,8-0,3 десятини. Були селяни, які володіли наділамі в 15-25десятин, 58% селянських господарств не мали землі. Середня забезпеченістьселянських господарств робочою худобою була низькою - 1-2,5 голови. Так, умаєтках лівденно-східного Правобережжя 67,3% селянських господарств булибезтягловімі або однотягловімі, 30,7% мали по 2-3 воли і лише 2%господарств - від 4 до 17 волів.

Залежно від майнового стану селянських господарств визначалися розмірифеодальної ренти. В Галичині одне селянське господарство обробляли 2 гадвірської землі. До панщини належав гужовим примус. З усіх кріпоснихпрімусів на відробіткову ренту припадало 68,2%. Ceляні сплачували грошовийчинш за користування пасовищами і лісами (26,6%), данину зерном, пряжею,продуктами харчування, виконували роботу у дворі, відбували варту. Селяникоролівщіні постачали рекрутів і обробляли їх поля. Селяни церковнихмаєтків утримували військові частини. Всі селяни платили державні податки.

У карпатських районах кріпосне право існувало на основі так званоговолоського права. Селяни були власниками рухомого майна, їх залежністьвиявлялась у вигляді чиншу, праці на промислових підприємствах своїхвласників. Орної землі у селян часто не було, основним багатством вважаласяхудоба.

На Правобережній Україні з утвердженням фільварково-панщинної системи вкінці 60-х років XVIII ст. панівною стала відробіткова рента. На Волиніселяни із загальним наділом в 1/4-1/6 волоки відроблялі 3-4 дні влітку і
2-3 дні взимку.
Провідну роль в економічному житті України продовжувало відіграватисільське господарство. Хліборобство розвивалося в основному екстенсивний, зарахунок освоєння пусток, луків, заболочених місць, нових земель у
Наддніпрянщині, Лівобережжі, Слобожанщині, Північному Причорномор'ї.

хліборобство в Україні мало в основному зерновий характер. Як і раніше,культивували жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, горох. Встановиласястійка структура посівів. У Галичині овес становив 34% обсягу посіяногозерна, жито - 24, ячмінь - 16, гречка - 12, пшениця - 9%. Посіви озиминизаймали 1/3 площі. У фільварках Правобережжя жито становило до 40%посіяного зерна, овес - 25-35, пшениця - 10-12, гречка - 12-13, ячмінь -
9-12%.

Зросли посіви технічних культур: коноплі, льону, тютюну. Поблизу міста
Ромни створили зразкову плантацію, до якої приписали козаків Каплунівськоїсотні. Організацією робіт займався французький майстер. У Східній Галичинівиробляли понад 20 тис.. центнерів тютюну на рік. З кінця XVIII ст. почаливирощувати картоплю і конюшину, ефективно розводити шовкопряд.

Крім зернових і технічних культур селяни вирощували багато городніх культур: капусту, ріпу, гарбузи, часник, цибулю, баштанні культури, пастернак, хрін, петрушку. У фільварках магнатів з'явилися парники.

Відбулися зрушення в садівництві. Зросли площі садів, з'явилися новісорти, почали застосовувати щеплення дерев. Сади були при кожному домі.
Ними славилися міста Кропивні, Ніжин, Полтава, Київ, а також монастирі.

У Галичині овочів, фруктів культивували мало. Однак зросталогосподарське значення тваринництва. Наявність худоби визначаласявнутрішніми потребами господарств, розмірами орної землі, сіножатей.
Чисельність худоби була значною. Це пояснювалося двома факторами:наявністю багатих пасовищ і великими запасами барди на ґуральнях.

У фільварках Правобережної України тваринництво в основномувикористовувалося на потреби панського маєтку. Утримували в середньому
ЗО-90 і більше голів великої рогатої худоби, 20-70 свиней, 1500 овець. У
Східній Галичині на 100 га сільськогосподарських угідь припадало 8 волів, 7коней, 13-15 корів, 9 свиней, 13 овець. У фільварках появилося молочарськихгосподарство. Важливе місце в господарському житті займало вівчарство.
На розведенні овець спеціалізувалося багато сіл західноукраїнських земель.

На Лівобережжі та Слобожанщині вирощували більше озимого жита (до 50%площі), на Півдні - пшениці, на Волині - озимої пшениці (до ЗО%). Для
Галичини був характерним Гречани-Вівсяний напрям. Чернігівський,
Стародубська, Сумський полки були головними районами посівів коноплі.
Чернігівський, південні полки, землі між Дністром і Прутом - тютюну. Улісостепових і лісових районах розводили переважно волів, у степових --коней.

Поряд із хліборобством і тваринництвом дедалі більшу роль відігравалисільськогосподарські промисли - бджільництво, рибальство, мисливство.

Селянські та козацькі господарства залишалися натурально-споживчими, їхньою основою було хліборобство. Однак потреба грошей для сплати ренти, податків, купівлі необхідних товарів змушувала селян і козаків дедалі більше продуктів вивозити на ринок.

Заможні козаки часто здавали землю в оренду. Значну роль в їхніх господарствах відігравали промисли, пов'язані з сільським господарством, - обробка льону, коноплі, млинарство, ґуральніцтво, а також з гутніцтвом, рудніцтвом, чумацтвом, торгівлею.

У карпатських районах в умовах недостатньої кількості орної землі основугосподарства доміній становило промислове виробництво (металургія тадобування солі).

Товарний характер селянських господарств обмежували розширенняфільварково-панщинної системи. Оскільки для забезпечення сім'ї хлібомнеобхідно було мати наділ у 10 моргів, то більшість селянських господарствне могла виходити на ринок із своєю продукцією. У ринкових відносинах бралиучасть чіншові господарства, ті, що мали не менше двох волів, орендаріземлі у магнатів, селяни, які займалися ремеслом, торгівлею, Чумацькийпромислом.

По всій Україні широко застосовувалася праця наймитів. У Гетьманщиніплата найманих женців становила п'яту частину врожаю, молотніків - десяту.
Відносини між господарем і наймитом регламентували звічаєвім правом.
Використання вільного найму поєднувалося з примусовим. У деяких маєткахпівденної частини Лівобережжя застосовували переважно найману працю, якавикористовувалась у козацьких і селянських господарствах.

У Галичині та Правобережжі в кожному фільварку працювало до десятипостійних найманих "паробків". Поширилося челядніцтво - праця у дворіфеодала замість панщини без норми. Поступово вона перетворилася на різновидпримусового найму за оплату натурою і грошима. Постійним явищем ставкабальної найм. Селяни купували в борг у шляхти хліб, волів, корів. Прицьому укладали договір і селяни відроблялі борг, працюючи на феодала.

Отже, у сільському господарстві України відбувалися певні зрушення.
Розширилися посівні площі, зросло значення зернового господарства,поглибилась спеціалізація окремих районів, важливого значення набулиплемінна і селекційна робота. Садівництво, сільськогосподарські промислимали допоміжне значення. Характерною рисою господарства магнатів Західноїта Правобережної України, козацької старшини було підприємництво,використання найманої праці. Магнати вкладали значні кошти в організаціювиробництва. Товарно-грошові відносини сприяли майновій диференціаціїселянства та козаків. Заможні зміцнювалі зв'язки з ринком за рахунокпродажу продукції свого господарства, промислової та торговельноїдіяльності, застосовували працю наймитів. Мало-та безземельні селяниформували ринок праці.

Винекнення фабричних господарств у першій половині ХІХ століття.

У господарському житті України велику роль відігравала промисловість, утому числі хатня, якою селяни і козаки займалися у вільний від землеробствачас, віготовляючі насамперед вироби побутового призначення. Відбувавсяподальший розвиток міського і сільського ремесла, що в умовах товарно -грошових відносин з роботи на замовлення переросло у дрібне товарневиробництво. На його основі формувалося і утверджувалася мануфактурневиробництво. Важливим показником розвитку ремесла в містах була кількістьремісників, їх професій. Внаслідок технічного прогресу міське ремесловдосконалювалася, появилися нові галузі виробництва.

Ремісники обєднувалісь у цехи. Діяльність цехів регламентувала цеховимистатутами, де контролювалися кількість годин робочого дня, розмір платипідмайстрів і учнів, строки учнівства, кількість сировини, щозакуповувалося. Однак з розвитком товарно-грошових відносин, розширеннямринку цехи не могли забезпечити попиту на міські ремісничі вироби, якийнасамперед задовольнявся партачами (позацехових майстрами).

Набули поширення сільські ремесла та промисли, які дедалі більшевідокремлювалися від землеробства та інших галузей сільськогосподарськоговиробництва. У селах зросла кількість ремісників різного фаху, для якихремесло стало основним заняттям, а не додатком до сільського господарства.

сформувалася нова соціальна група - скупнікі, які ставали посередникамиміж виробником і споживачем. Широко користувалися послугами скупніківпартачі Львова, Острога, Луцька. Власники майстерень, купці перетворювалисяна підприємців, а частина підмайстрів, позацехові ремісники - на найманихробітників. Створювали умови для переростання дрібного товарноговиробництва у нову, вищу форму промисловості - мануфактуру чи Фабричневиробництво.

Процес формування промислово-торговельного населення йшов повільно. У
Галичині та Правобережжі значна частина його була іноземного походження, щопояснювалося несприятливими для українців політичними та соціальнимиумовами феодально-шляхетської Речі Посполитої. Розвиток дрібноговиробництва в містах і селах сприяв виникненню мануфактур. Найбільшпереконливою є точка зору, що мануфактурне виробництво в Україні пройшлодві стадії - нижчу, яка характеризувалася розвитком початкових форммануфактур, і вищу, коли почали панувати великі централізовані мануфактури.

Початкові форми фабричного виробництва - це переважно дрібніпідприємства, в яких поділ в процесі виробництва відігравав уже значнуроль, панувала ручна ремісніцька техніка, а в деяких галузях почаласямеханізація виробничих процесів. Такі мануфактури були попередникамирозвинених мануфактур, перехідною формою від дрібного товарного виробництвадо мануфактурного, їх поява в найважливіших галузях промисловості свідчилапро початок мануфактурного періоду.
Виникнення фабричних господарств відбувалося двома шляхами: дрібніпідприємства перетворювалися на великі самостійні виробництва, майстерніпідпорядковувалися торговому капіталу, який активно проникав у виробництво.

Особливо сприятливим середовищем для виникнення мануфактурноговиробництва були міські та сільські промисли. Вони не обмежувалися цеховимимайстернями, тому були більш придатними для впровадження нових механічнихпроцесів, прогресивних форм організації виробництва й праці. Найбільшими векономічному та воєнно-стратегічному відношеннях промислами володіладержава. Однак в умовах фільварково-панщинної системи шляхта почалазапроваджувати мануфактурне виробництво, використовуючи не лише найману, ай кріпацьку працю. Більшість вчених вважають, що кріпосницькі мануфактурибули своєрідним явищем, специфічною формою товарного виробництва, яке,Розвиваючись в рамках феодалізму, широко використовувало натуральні ресурсимаєтків і грунтувалася на праці кріпаків.

Технічною передумовою для зародження мануфактур в Україні було широкевикористання водяного колеса, що знаменувало перехід від дрібного ручноговиробництва до механізованого. Млини обслуговували наймані селяни. Поширенабула оренда млинів мельника, заможними селянами, козаками.

розвивалося винокуріння. Сировиною для виготовлення горілки і пива булижито, ячмінь, гречка, овес, пшениця. Дрібні гуральні та пивоварні діяли вкожному фільварку, маєтку, селі України.

продовжувало розвиватися металургійне виробництво, найпоширенішоюформою якого були рудні. Місцем їх найбільшого зосередження були
Чернігівщина, Волинь, Яноцька, Стрийська, Самбірська землі Руськоговоєводства. У XVI ст. в Україні діяло 70, в першій половині XVII ст. - 120Рудень. В Українській козацькій державі рудні старшини монастирів булипід суворим контролем Генеральної військової канцелярії, на користь якоїнадходила десята частина виробленої продукції.

Рудні Лівобережжя не перетворилися на великі металургійні підприємства,причиною чого були бідність сировинної бази, низька якість і дорожнечазаліза. Рудні не витримали конкуренції російського заліза. В умовахзанепаду Рудень їх власники закріпачілі рудників.

Зароджуваліся і розвивалися нові форми виробництва у ткацтві. Центрамийого в Західній Україні були Львів, Броди, на території Волині - Луцьк,
Кременець, Володимир, у Гетьманщині - північні полки. Технічною основоюбули ткацький верстат і фолюші, ручні або при млинах. Виробництвоорганізовувалось у формі децентралізованої мануфактури.

Підприємствами фабричного типу були солеварні. Соляні промислирозвивалися в Прикарпатті - Перемишлянському, Дрогобицькому, Коломийськомустароствах Руського воєводства. Володіли ними держава, феодали, городяни іселяни. Із зростанням феодальної залежності селян їм забороняли вироблятисіль.
Отже, наявність підприємств із застосуванням певних технічних засобів,зокрема гідравлічного двигуна у вигляді водяного колеса, з початковим абовиразним поділом праці й застосуванням найманої праці, значною товарністюпродукції свідчила про те, що в Україні відбувався процес створеннямануфактур. Вони виробляли більшу частку продукції, що надходила навнутрішній ринок, і охопили такі галузі промисловості, як залізоробну,паперову, гуральні, скляну, Поташня, селітряну, будівельних матеріалів,борошномельно та ін. Сформувалися кадри постійних робітників. Найману працюшироко застосовували в купецьких, козацьких і селянських мануфактурах.
Протягом XVIII ст. в Лівобережній і Слобідській Україні відбувався процесмонополізації багатьох галузей промисловості.

В Україні найрозвіненішім виробництвом текстильної промисловості булосуконь. Більша частина продукції припадала на мануфактури Лівобережжя і
Слобожанщини-88,6%. На мануфактурах Правобережжя виготовляли 7,7%, а
Півдня - 6,7% продукції. Значне місце займали вотчінні суконнімануфактури, на яких виробляли 96% сукна.
З'явилися мануфактури з виробництва шовку-сирцю і шовкових виробів.
Успішно працювала Кременчуцька, пізніше Катеринославська казеннамануфактура з виробництва шовкових, бавовняних, конопляних панчіх, щопризначалися для царського двору, а також продавалися.
У 20-х роках ХІХ ст. із `явилися перші парові гуральні. Великі гуральніздосконалішою технікою вітіснілі невеликі. У цукровіробніцтві почаливикористовувати машини для подрібнення цуровіх бурякіів, гідравлічні преси,парову техніку.

Почалося мануфактурне виробництво зброї. Виникнення великих розвиненихмануфактур було тісно пов'язано з воєнними і господарськими завданнями
Російської держави, з фінансовою допомогою, яку вона надавалапромисловості. Царський уряд підтримував підприємницькі намагання. Державанадавала безпроцентні грошові позики, підтверджувала монопольні прававласників мануфактур на скуповування вовни і овечих шкур, дозволяла мативласні вівчарні, завозити з-за кордону напівфабрикати. Держава була великимспоживачем товарів мануфактурної промисловості, вона часто зобов'язувалавласників мануфактур постачати своїми товарами державні відомства.

Отже, в українській промисловості відбулися великі прогресивні перетворення. На зміну цеховою виробництву прийшла мануфактура. На відміну від Західної Європи, де існувала одна форма мануфактур - на основі вільнонайманої праці, в Україні в умовах панування панщинна-кріпосницької системи господарства працювали мануфактури, що грунтувалися не лише на вільнонайманій, а й на кріпосницькій праці. Кріпосна мануфактура була специфічною формою товарного виробництва, що здійснювалося на феодальній основі. Викликана до життя розвитком товарно-грошових відносин, вона сприяла розкладу феодалізму.

Початок промислового перевороту в Україні

Особливістю соціально-економічного розвитку першої половини XIX ст. бувшвидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання, щопроявлялось: у розвитку товарно-грошових відносин і проникненнікапіталістичних відносин у сільське господарство; у руйнації селянськихгосподарств; у занепаді кріпосницької мануфактури, поглибленні розшаруванняселянства і дедалі ширшому застосуванні вільнонайманої праці та машин, упоступовому формуванні нових соціальних верств - підприємців та найманихробітників; у дальшому формуванні загальноімперського внутрішнього ринку.

Наслідком кризи феодально-кріпосницької системи господарювання булозростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізаціїокремих районів України у сільськогосподарському виробництві, розшаруванняпоміщицьких господарств, зростання долі банкрутуючіх поміщицьких маєтностейі господарств, які поступово почали набувати торговельного характеру тазапроваджувати використання нових сільськогосподарських технологій,техніки.

Переважна більшість українських поміщиків вбачала можливості підвищенняприбутків не в поліпшенні методів господарювання, а в посиленніекономічного та позаекономічного гноблення кріпаків (збільшувала панськуріллю, переселяла кріпаків з однієї маєтності до іншої, вводила нові формивідробітків та податків тощо).

У 1817 p. уряд почав створювати в Україні військові поселення, першимимешканцями яких стали селяни 13 селищ Зміївського та Волчанськ повітів
Слобідсько-украшської губернії. У військові поселенці призначали переважнозаможних козаків та селян, а незаможних переводили за межі військовихпоселень або призначали до тимчасових робочих рот. Мешканці військовихпоселень не мали права на земельну власність та особистих прав. Упоселеннях обмежувалась торгівля, робочий день поселенці регламентувався,за особистим життям здійснювався суворий нагляд. Створення військовихпоселень підрівало зацікавленість у виробництві. Вони виявилисьмалоефективними та невигідними.

Розвиток промисловості в Україні першої половини XIX ст. проходив вумовах технічного перевороту, який розпочався в ЗО-40-х pp. і завершився в
60-70-х pp. Наслідком перевороту стало утвердження фабрично-заводськоговиробництва. На середину XIX ст. воно утверджується в металообробній,текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій та інших галузях.
Цукрова промисловість займала перше місце у промисловому виробництві
України в першій половині XIX ст. Вона забезпечувала 80% виробництва цукрув Російській імперії. Друге місце за обсягом виробництва займала суконнапромисловість. Важливою статтею доходів дворянства України буловинокуріння.

У першій половині XIX ст. в Україні розвивається військовапромисловість. Одним з найбільших заводів цієї галузі був завод "Арсенал" у
Києві. Серед інших військових підприємств слід відзначити пороховий завод у
Чернігівській губернії, Луганський чавуноливарний завод, канатний завод такорабельну у Миколаєві.

Особливістю мануфактурного виробництва в Україні першої половини XIX ст.було те, що основна кількість капіталістичних підприємств розташовувалась уселах (72%); в губернських містах їх було 10%, у повітових - 18%. Винятокстановила Південна Україна, де промислові підприємства були розташованітільки у містах.

Важливу роль у розвитку торгівлі відігравало чумакування. 75% хліба, якийвівозівся з України через Азовські та чорноморські порти за кордон,транспортували чумаки. Разом з чумакування розвивався водний транспорт. У
1823 p. на Дніпрі з'явився перший пароплав, а в 1838 p. вже була створена
Дніпровська судноплавна компанія, в якій налічувалось наприкінці 50-х pp.
17 пароплавів.
В той же час на західноукраїнських землях, що входили до складу
Австрійської імперії, панував не менш жорстокий колоніально-кріпосніцькійрежим.
У першій половині XIX ст. значно прискорився процес обезземеленнязахідноукраїнського селянства, збільшилися повинності, що їх виконувалоселянство - панщина, данина, чінші, повинності на користь держави. Жорстокаексплуатація поєднувалася з насильством й сваволею поміщиків таадміністрації маєтків.
Розвиток капіталістичних відносин в аграрному секторі економіки розпочавсяпісля реформи 1848 р., за якою було скасовано феодальні повинності селян.
Скасування кріпосного права відбулося шляхом викупу, який селяни сплачувалидодатково до прямих податків. Важливою ознакою утвердження капіталістичнихвідносин на селі було зростання товарності продукції сільськогогосподарства, поширення нових методів землеробства.

Промисловість на західноукраїнських землях розвивалась надто повільнимитемпами, насамперед через вузькість внутрішнього ринку, обумовленупануванням феодально-кріпосницьких відносин. Купці, що наживали великіприбутки на ліхварстві та спекуляції, не були зацікавлені у вкладаннікапіталу в промисловість. В основному розвивались традиційні галузіпромисловості: соляна, залізорудна, тютюнова, лісова, сірчана. У 1834 р. на
Буковині діяло 29 водяних лісопілень.

Реформа 1848 p. створила певні умови й для розвитку капіталістичнихвідносин у промисловості: почалося використання механічних двигунів,відбувалося становлення фабрично-заводської промисловості, започатковувавсярозвиток нафтової промисловості та залізничного транспорту.

Отже, основним змістом, соціально-економічного розвитку Українипершої половини ХІХ ст. був розклад феодально-кріпосницької системи іформування в її надрах нового суспільного укладу. У сільському господарствіце проявилося перш за все у спрямованості поміщицьких і заможних селянськихгосподарств виробляти продукцію на ринок. Крім того, свій зв'язок із ринкомвони закріплюють організацією переробки сільськогосподарської сировини,тобто засновують промислові підприємства. Проте капіталістичні зрушення всільському господарстві до 1861 p. були ще слабкими. Основною сферою, деформувався новий спосіб виробництва, була промисловість. З кінця XVIII ст.на базі розвитку дрібнотоварного виробництва виникає капіталістичнамануфактура, а згодом і фабрика. Провідну роль у промисловому будівництвівідігравали купецькі капітали.

Розвиток капіталістичної промисловості супроводжувався створенням ринкунайманої сили. Цьому сприяло і розшарування селянства В умовах становленнятоварного виробництва відбувалося зародження нових класів - буржуазії танайманих робітників. Кадри робітників формувалися на цей час переважно ізселянського середовища. Буржуазні прошарки рекрутували з різнихсоціальних станів: дворян, селян, міщан, купців, що йшли шляхомпідприємництва.

Товарно-грошові відносини, які проникали в усі сфери виробництва, допевного часу лише стримували розвиток кріпосного господарства. Згодомтоварне виробництво починає підривати підвалини кріпосницької системи. Націй основі загострюються соціальні суперечності, які з особливою силоюпроявилися в кінці 50-х - на початку 60-х років. Перед країною посталанагальна потреба відміни кріпосницької системи, що дедалі більше гальмувалиекономічний прогрес.