Середня школа № 1.

ДЕКАБРИСТІВ

В

Виборг

Учня 9 б класу Викладач: < p> Чударова Володимира Крутских С.В.

Рецензент: Новоселова В.А.

Г. Виборг 2000

План

Вступ

I. Основна частина

1) Нижні чини - учасники повстання - в'язні Виборзької фортеці

2) Декабристи - в'язні Виборзької фортеці

. І.А. Анненков

. М.К. Кюхельбекер

. А.А. Шторх

. П.А. Муханов

. М.С. Лунін

3) Декабрист А.Н. Сутгоф та його зв'язок з Виборгом

Висновок

Список літератури

«Простий чи чисті герої.

Ми їх заповіт не берегли.

Ми втратили все святе:

І сором душі, і честь землі ... »

Зінаїда Гіппіус. 14 грудня 1917

ВСТУП

Повстання декабристів - один із самих чудових сторінок російськоїісторії першої половини XIX століття. Ця подія глибоко вивчена істориками,але є ще не до кінця вивчені сторінки. Це було перше збройневиступ проти самодержавства і кріпосництва, організоване кращимипредставниками російського суспільства. 14 грудня 1825 гвардійські полкибули виведені на Сенатську площу революційно налаштованими офіцерами
«Щоб пробудити сплячих росіян», щоб заявити «наскільки шкідливо рабство длянароду руського, народженої бути вільним ... бо тільки свобода робить йоголюдиною і розгортає його здібності ... »/« Маніфест до російського народу »/.
Цей день був призначений для присяги новому імператору Миколі I. Членипівнічного таємного товариства вирішили використовувати його для вирішення головногопитання суспільно-політичному житті Росії того часу - змуситичленів Державної ради і Сенату підписати і опублікувати «Маніфестдо російського народу », який проголошував знищення самодержавства, скасуваннякріпосного права, великі демократичні перетворення. Кріпацтвобуло не тільки гальмом економічного розвитку Росії, але і ганебнимявищем з моральної сторони.

Декабристи вивели на площу близько трьох тисяч нижніх чинів. Це булисолдати лейб-гвардії Московського і Гренадерського полків, матроси Морськогогвардійського екіпажу. Вони відстояли на морозі кілька годин, але наказудіяти не отримали. Чи не здалися на домовленості, відбили кілька атаккінної гвардії. Увечері повсталі полки були розігнані залпами картечі.

Уряд, після розгрому повстання намагалося приховати участь в ньомугвардійців. Їх хотіли показати жертвами обману. Тому у своєму маніфестівід 19 грудня новий імператор попросив оголосити, що «ані ділом, анінамірами не брали участь в їх злодіяння заблукалі роти нижніх чинів », іщо він вважає «першим собі розрадою оголосити їх невинними».

Але нижні чини, як і діячі таємних товариств, не уникли розправи.
Так як камери Петропавлівської фортеці були переповнені, підшукуютьсянові в'язниці. Слідча комісія на початку січня 1826 запропонувалаперевести 700 нижніх чинів у Виборзьку і Кексгольмський фортеці. Царзатвердив це рішення.

Нижні чини - учасники повстання-в'язні Виборзької фортеці

Чому ж була обрана Виборзька фортеця? Населення містаскладало тоді трохи більше трьох тисяч чоловік. А військовий гарнізоннараховував 1710 солдатів, не рахуючи офіцерів. Комендант Виборзької фортецігенерал-майор Б.М. Берг запропонував розмістити арештантів в одноповерховомукам'яному острозі а Корона-Санктанской фортеці (нині Аненського зміцнення),так як вважав, що «Таємна цього острогу для приміщення тих ... арештантівнемає ».

У Виборг були відправлені три партії арештантів. Шлях в 140 км, з кмвони долали за 9 днів, роблячи два одноденних привалу. Перша партія -
100 солдатів лейб-гвардії Гренадерського полку вийшла в дорогу 15 січня іприбула 23 січня, друга партія - ще 100 гренадер - вступила у Виборг 25Січень, третій - 51 гренадер і 23 матроса морського гренадерського екіпажу -
27 січня. Супроводжувала, ці партії полковник Лющ в рапортах коменданту
Петропавлівської фортеці доносив: «... під час шляху хворих не було,арештанти вели себе відмінно добре з особливим приміткою і через послух ».

У лютому 1826 в Виборзьку фортеця були доставлені ще арештанти.
Так, 14 лютого - доставлено два рядових учасника повстання. Вонимістилися у важких умовах. У дуже сильною скупченості чотирьохприміщень острогу, арештанти спали на голих нарах. А.А. Закревський, генерал -губернатор Фінляндії, відвідав острог 28 січня. Побачивши, що арештанти «немають для себе ніякої підстилки »наказав« відпустити на оне споживанняп'ятсот лантухів їх ... порожніх, які перебували у Виборгськом провіантських магазині ».

Заарештовані посилено охоронялися. 10 вартових постів були розміщенінавколо острогу і всередині нього. Було вжито заходів, щоб арештанти «не малиповідомлень з іншими у фортеці живуть людьми, ... за зверненням їх ірозмовами заснований був належний нагляд, ... для приготуванні їжі симарештантам, печива хліба, шкарпетки води отряжено ... потрібне число інвалідів ».
Інваліди повинні були також спостерігати «за дією і розмовами» в'язнів.

Мабуть, для того щоб ніщо не нагадувало про те, що це колишнігвардійці, у арештантів відібрали мундири та шинелі і замінили їх надісланимз Петербурга старим армійським обмундируванням. Крім того всі вони буливикреслені зі списків своїх полків.

Незабаром цар вирішив їх подальшу долю: всі вони перекладалися на Кавказі розподілялися по різних армійським полкам окремого Кавказькогокорпусу.

З Виборга арештанти відправлялися 2 березня 1826; до Рибінська йшлипішки, потім до Астрахані пливли на судах і, пропливши трохи уздовжузбережжя Каспійського моря, пішки вирушили до місця призначення. Всього їхбуло 285 осіб. На Кавказі солдати і матроси були розподілені поармійським полицях, а потім, на початку 1828 р., було слово царя проїх переведення до Зведеного гвардійський полк. Війська Кавказького окремогоокругу брали участь в російсько-перської війни 1826-1828 рр.. і багатосолдати загинули тут від ран та хвороб. Небагато, що залишилися в живих,повернулися в Петербург 11 грудня 1828 у складі Зведеного гвардійськогополку. Наступного дня полк було розформовано, а його батальйони повернулисяв свої полки.

Декабристи - в'язні Виборзької фортеці

У 1825-1828 рр.. в'язнями Виборзької фортеці були декабристи
І. А. Анненков, М.К. Кюхельбекер, А.А. Шторх, П.А. Муханов, М.С. Лунін.

Першим сюди був направлений поручик Кавалергардського полку, член
Петербурзької управи Південного таємного товариства Іван Олександрович Анненков.
Він був заарештований 19 грудня 1825, 25 грудня допитаний Миколою I і в тойж дня відправлений у Виборг. Анненков згадував згодом, що дорогий
«Страждаючи невідомістю», він довго і безуспішно намагався дізнатися уфельд'єгеря, куди його везуть. Нарешті, на останній, перед призначенимпунктом станції, той назвав йому місце. «Це мене трохи втішило, --згадував Іван Олександрович, - тому що я знав, що інші фортецінабагато страшніше ще, ніж у Виборзі. Після приїзду в Виборг, - свідчитьдалі декабрист, - мене посадили в замок ... В Виборзі сидіти було доситьнепогано. Офіцери і солдати були народ добрий і розуміючий, великийсуворістю не дотримувалося, комендант був людина проста, офіцери частозбиралися в Шлосс, як на раути. Там завжди було вино, тому що в менезавжди були гроші, я був радий пригостити, офіцери були раді випити і кожендень розходилися дуже задоволені, а комендант добродушно говорив: «Япокладаюся на Ваше розсудливість, а Ви моїх-то побережіть ». Чутливінімкені, дізнавшись про мою долю, надсилали виборзькі кренделі і різнупровізію, навіть шкарпетки своєї роботи. Одного разу хтось кинув у вікно букетфіалок, що я зустрів з глибоким почуттям вдячності: квіти цідоставили мені невимовне задоволення ».

Настільки нестроге зміст декабриста можна пояснити тим очевидно,що повстання тільки що сталося і уряд не встигло прийнятиповсюдно жорсткі заходи з охорони в'язнів.

У Виборзі Анненков перебував трохи більше місяця. 1 лютого 1826року капітаном Виборзькій жандармської команди Соколовським він був доставленийв Петропавловську фортецю і поміщений в камеру № 19 Невській куртини.

Верховний карний суд відніс І.А. Анненкова до державнихзлочинцям II розряду, поставивши йому в провину належність до таємногосуспільству і згода «в умисел на царевбивство». 10 грудня 1826декабрист був відправлений до Сибіру і тут містився в Читинському острозі, апотім у в'язниці Петровського заводу.

Михайло Карлович Кюхельбекер (молодший брат ліцейського одного А.С.
Пушкіна Вільгельма Кюхельбекера) був наступним за часом в'язнем
Виборзькій фортеці. Достовірних відомостей про те, чи був лейтенант
Гвардійського екіпажу М.К. Кюхельбекер членом Північного таємного товариства,немає. На слідстві він це заперечував. Це ж стверджували на допитахкерівники товариства. У матеріалах Слідчої комісії сказано: «Проіснування таємного суспільства ніколи не чув і членом її не бував ».

Однак, Слідчої комісією було встановлено, що 14 грудня 1825р. М.К. Кюхельбекер проявив активну діяльність: не присягнув новомуімператору, вийшов на Сенатську площу разом з матросами екіпажу, посилавїх звідси в казарми за бойовими патронами, представив матросам Є.П.
Оболенського як «старшого начальника», перешкоджав Митрополиту Серафиму
«Перестерігати солдат».

Після розгрому повстання М.К. Кюхельбекер був арештований і посаджений у
Олексіївський равелін Петропавлівської фортеці. 8 січня 1826 «в другомучасу півночі »але в супроводі фельд'єгеря відправлений у Виборзькуфортецю. Тут Михайло Карлович містився на головній гаупвахте і провів
«Під найсуворішим арештом» близько п'яти місяців. (Будинок гаупвахти збереглосядо наших днів).

Разом з М.К. Кюхельбекер для утримання на головній гаупвахте в
Виборг був відправлений підпоручик лейб-гвардії Гренадерського полку А.А.
Шторх. Він також притягався у справі декабристів, хоча членом таємногосуспільства не був. Але 14 грудня він теж вийшов разом з солдатами на
Сенатську площу. Був заарештований. У Виборзі він утримувався до 15 червня. Потімплучіл порівняно легке покарання: був переведений з гвардії в армійськийполк тим же чином.

10 травня Слідча комісія направила М.К. Кюхельбекер у Виборг
«Питально пункти», на які він давав відповідь.

3 червня 1826 «10 ч. до полудня» декабрист був спрямований з Виборгазнову в Петропавловську фортецю. У зв'язку з тим, що «особисто брав участь узаколоті з обуренням нижніх чинів », лейтенант Кюхельбекер був віднесений додержавним злочинцям V розряду.

Він був відправлений до Сибіру, де 5 років провів у в'язницях Шахрайство та
Петровського заводу. «Діяльний за звичкою, відмінно добрий хлопчина, ... Він, --як свідчить декабрист І.Д. Якушин, - був на послугу всім і кожному імало обтяжувався тюремної життям ». У створеній декабристами господарськоїартілі М.К. Кюхельбекер успішно справлявся з посадою городника, а назаняттях «каторжної академії» виступав з розповідями про кругосвітнюплаванні, в якому брав участь.

У 1831 р. для поселення Михайлу Карловичу був призначений маленькиймістечко Баргузин. Тут він «побудував хату з різними службами», завів худобу,своїми руками обробляв землю.

Займався М.К. Кюхельбекер і науковою діяльністю. Іркутськийгубернатор доручив йому обстеження краю «в сільськогосподарськомувідношенні », пробує він вести і метеорологічні спостереження, в 1937 р.бере участь в експедиції по проміри Байкалу.

Місцеве населення ставилося до нього добре. Про це сам М.К.
Кюхельбекер пише в листі до Є.П. Оболенського: «В продовження мого тутперебування встиг я заслужити загальне повагу і почасти і любов, ... чим мігслужив, словом і ділом, бідному і багатому без розбору ».

У 1856 р. М.К. Кюхельбекер отримав амністію, але залишився в Сибіру такУ нього не було коштів на переїзд в Центральну частину Росії.

Помер він в Баргузин в 1859 р., а в Лондоні, в газеті «Колокол», Герценопублікував некролог на його смерть.

В даний час планується створення музею М.К. Кюхельбекера вмісті Баргузин.

Декабристи П.А. Муханов і М. С. Лунін були переведені у Виборг 4 жовтня
1827 з Свеаборг (фортеця на островах поблизу Гельсінгфорса).

Петро Олександрович Муханов був ровесником А.С. Пушкіна, товаришем К.Ф.
Рилєєва. Рилєєв присвятив йому свою поему «Єрмак». Один з варіантів поеми
«Розбійники». А.С. Пушкіна, за припущенням літературознавців, так самоприсвячений Петру Олександровичу Муханова.

П.А. Муханов навчався з багатьма майбутніми декабристами в школіколонновожатих, де отримав прізвисько «Галл». Потім служив у Петербурзі,
Воронежі, Києві, на Кавказі. П.А. Муханов не брав участі ні в повстанні на
Сенатській площі, ні у військовій сутичці на Україні. Живучи ідеалами молоді
20-х років XIX століття, він усім серцем поділяв надії і мрії про скороченнятерміну солдатчини, про рівність станів у правах.

П.А. Муханов служив ад'ютант у генерала М.М. Раєвського і знаходився ввідпустці в Москві, коли дізнався про події в Петербурзі і про що послідувалимасові арешти. Серед заарештованих були його друзі: К. Рилєєв, І. Пущин,
А. Поджіо, С. Волконський та інші, і він палко бажав звільнити їх. П.А.
Муханов запропонував своїм соратникам-москвичам ідею вбивства Миколи I змаленького револьвера, захованого в ефесі шпаги. Цей «крик душі» бувсприйнятий друзями з іронією і названий абсурдом, але про нього було «повідомлено» і
Муханова заарештували. Вирок комісії був: «виголошував зухвалий слова вприватній розмові, означає не намір, але миттєву думку і порив нацаревбивство і належав до таємного товариства, хоча, без повного поняття пропотаємної мети щодо бунту ... Віднесено до IV розряду, засуджений дотимчасової посиланням на каторжні роботи на 15 років, а потім на поселення ».

Після арешту перебував спочатку в Петропавлівській фортеці, потім майжерік в Свеаборгской, потім був переведений у Виборг. Виборзька фортеця сталадля П.А. Муханова етапної в'язницею. Тут він пробув лише кілька днів,тому що вже 12 жовтня був переведений до Шліссельбурзької фортеця і в той жедень зі своїми друзями декабристами А.В. Поджіо і І.І. Пущино відправленийдо Сибіру.

Потім разом з іншими декабристами П.А. Муханов містився в
Читинському острозі, а потім, восени 1830 р., у в'язниці Петровського заводу.
Товариші добре ставилися до нього, і він, у свою чергу, був завждитурботливий і уважний до них. П.А. Муханов викладав історію Росії назаняттях «каторжної академії», де навчалися і навчали інших майже всідекабристи.

Термін каторжних робіт для П.А. Муханова закінчився у 1832 р., місцемпоселення йому був призначений Братський острог - невелика село в тайзі.
Тут він прожив майже 10 років і, за його словами життя було «дуже сумноюі зовсім самотньою ». Він був приречений на бездіяльність.

Тільки в 1842 р., після численних прохань його матері П.А. Мухановбув переведений в село Усть-Куди Іркутської губернії, де тоді жили багатодекабристи.

П.А. Муханов гідний пам'яті вже тим, що стійко прийняв покарання і бувдіяльний протягом усіх років, проведених у Сибіру: в Читі і в Петровську
- Забайкальському він читав лекції з історії Росії товаришам по посиланню, напоселенні будував будинки, брав участь у зведенні церкви в Братському острозі,обробляв землю, ділився досвідом і насінням з місцевими жителями, мріяв пропереведенні їх в податкові стан. Його високі духовні якості проявилисяставленні до людей, його товариші по долі прагнули підтримувати зв'язок зним і в розлуці. Особливо він був дружний з родиною Волконських. Марія
Миколаївна в суворі часи каторги, коли йому було заборонено листування зрідними, писала його матері. У Сергія Григоровича з Петром Олександровичемна поселенні в 40-50 рр.. були спільні інтереси і трудові справи.

Муханов дуже часто хворів, тому що в'язниці та заслання підірвали його сили,друзям часто доводилося чергувати біля його ліжка.

У лютому 1854 Петра Олександровича не стало. Похований він у
Іркутську, в огорожі Знам'янського монастиря. Поруч могили декабриста Н.А.
Панова, княгині Є.І. Трубецькой і трьох її дітей.

У Виборзької фортеці найдовше декабристів перебував член Союзупорятунку, Союзу благоденства, один із засновників і керівників
Північного таємного товариства Михайло Сергійович Лунін. 9 квітня 1826 він бувзаарештований у Варшаві і доставлений до Петербурга. Верховним кримінальним судом буввіднесено до державних злочинцям II розряду. До відправки в Сибірпівроку перебував у Петропавлівській фортеці, майже рік в Свеаборг, 4Жовтень 1827 був переведений в Виборзьку фортеця, в якій знаходивсябільше півроку.

виріс в бога?? ой дворянській сім'ї, М.С. Лунін отримав освіту івиховання, яке відповідало вимогам великого світла: знав головнієвропейськими мовами, добре фехтував і взагалі володів зброєю, їздив верхи,добре танцював, засвоїв весь світський лоск. Він рано вступив на військовуслужбу, в 1805 р. мав чин корнета, а в 1813 р. - вже ротмістра.

У 1812-1815 рр.. він брав участь у бойових походах російських військ. У 1815р. він залишає військову службу і на протязі двох років живе в Парижі. Тут
М.С. Лунін зустрічався з найбільшим соціальним мислителем Франції Сен-
Симоном, високо оцінив свого російського співрозмовника і котрі мріялирозповсюдити через нього свої ідеї «серед народу ще на спаленихскептицизмом ». Повернувшись до Росії, він вступив на службу в лейб-гвардію
Гродненський гусарський полк і дослужився до чину підполковника. Деякийчас його військова служба проходила у Варшаві, де він і був заарештований.

А.С. Пушкін, що близько знала М.С. Луніна, зберіг про нього думку, як про
«Справді видатним людину».

По поверненні з Парижа до Росії М.С. Лунін взяв участь удіяльності перших таємних товариств - «Союзу благоденства» і «Союзу
Порятунку », а потім став членом« Північного товариства »декабристів. Він схвалюваві пропагував цілі таємних товариств: досягнення політичної свободи,введення в Росії конституційного режиму, знищення кріпосного права.
Прихильник рішучих революційних заходів, М.С. Лунін сам зголосився зробитиакт царевбивства.

Як учасник таємних товариств, М.С. Лунін у 1826 р. був засуджений
Верховним кримінальним судом до позбавлення чинів і дворянства, і на заслання вкаторжну роботу на 20 років. Під час слідства і суду він виявив великутвердість і почуття власної гідності. М.С. Луніна відправили у
Свеаборгскую фортеця, де він пробув рік.

З Свеаборг його перевели разом з Муханова в Виборзький замок.

Сестра декабриста, Е.С. Уварова, дізнавшись про місцезнаходження брата,відправила у Виборг гроші, необхідні речі та книги, переважнохудожню літературу на іноземних мовах. З російських книг були дваальманаху А. Дельвіга «Північні квіти» і Новий заповіт. М.С. Луніну бувпереданий лише Новий заповіт, вся інша література була відправлена назад.

Лунін був дуже дотепний чоловік, тюрмах не вдалося зламати йогонасмішкуватий характер. Про це свідчить епізод, розказаний в
«Записках» княгині М.Н. Волконської: «Генерал-губернатор Закревський, відвідавшив'язницю за службового обов'язку, запитав його: «Чи є у вас всенеобхідне? »В'язниця була жахливою: дощ протікав крізь стелю, така поганабув дах. Лунін відповів йому, усміхаючись: «я цілком задоволений усім, менібракує тільки парасольки »» (на сьогоднішній день не відомо, про який зфінляндських тюрем - Свеаборгской чи Виборзькій - йде тут мова)

Про Виборгськом період життя М.С. Луніна свідчить і декабрист
П.М. Свистунов: «він стверджував, що перебування у Виборзі вважає самоїщасливою епохою в житті. Випадкова обстановка його була йому там до смаку ів духовному і в матеріальному відношенні, що він не без жалю розлучився зісвоєю в'язницею ... »(Свистунов П. Н. відповідь. Спогади і розповіді діячівтаємних товариств 1820-х років. Том 2., Москва, 1993р., Стр. 304)

Навесні 1828 Лунін був відправлений з Виборга до Сибіру. 24 квітнячерговий генерал Головного штабу О. П. Потапов повідомив шефа жандармів А.Х.
Бенкендорфу про відправку до Сибіру декабристів Громницького, Кірєєва, Митьковаі Луніна.

У 1988 р. одна з нових вулиць Виборга отримала найменування «Вулицядекабриста Луніна ».

З Виборга декабрист М.С. Лунін був відправлений до Сибіру, на каторгу
(спочатку в Читу, потім - в Петровський завод), де перебував до 1836 р.
Звільнившись від каторжних робіт, він вийшов на поселення і до 1841 року жив уселі Урік Іркутській губернії.

У 1841 р. він був знову заарештований і ув'язнений у тюремний замок при
Акатуйском руднику, звідки йому вже не судилося вийти. У 1845 р. М.С.
Луніна не стало.

Так закінчилося життя цього видатного декабриста, активного діячавизвольного руху.

Декабрист А.Н. Сутгоф та його зв'язок з Виборгом

У 1985 р. Ельга Миколаївна Абакшина, науковий керівник «Малої
Академії »м. Виборга виявила в Виборгськом архіві рапорт коронного Фохтана розшук «компетентними органами» імперії родичів декабристів,якому йшлося: «... дядько поручика лейб-гренадерів Алксандра Сутгофа, надвірнийрадник Філіп Сутгоф, 72-х років, має садибу в Виборгськом форштаті »
(нині Петровський селище).

В результаті подальших пошуків стало ясно, що Сутгофи - це родовийклан Виборга, що будинок Сутгофов (XVIII ст.) знаходився на розі Північного Валуі Єпископської (нині Підгірна) і, що, навіть іменувався цей крутий спуск -
«Спуск Сутгофов». Нам же відомий цей будинок, як «Будинок Хакмана»,перебудований У. Ульберг в стилі «югенд», і тільки праве крило (за
Північному Валу) нагадує про минуле гнізді Сутгофов.

Поручик лейб-гвардії гренадерського полку Олександр Миколайович Сутгофнародився 4 (16) грудня 1801 у родині героя війни 1812 р. генерал-майора,шефа 37-го єгерського полку Миколи Івановича Сутгофа, шведськогопоходження, уродженця Виборга (до речі, портрет його був вилучений з галереїгероїв 1812 року в Зимовому палаці після повстання декабристів).

Майбутній декабрист виховувався в Московському університетському пансіоні.
У службу вступив юнкером в 1917 р. і переведений в чині поручика в лейб -гвардії гренадерський полк 10 грудня 1823 Саме йому і його лейб-гвардіїбуло призначено «відіграти визначну роль у повстанні, цілком виконавшипокладене на нього доручення, до кінця залишаючись з повстанцями ».

Вранці 14 грудня поручики Сутгоф і Панов зі своїми лейб-гренадерами
(втім, в казармах залишалися тільки рота гр.Лівена) вибігли з казарм,надівши амуніцію, теплі шинелі і захопивши провіант. Однак, не маючи точнихвідомостей про те, як розгортаються події, вони минули Зимовий Палац іпопрямували на площу до Сенату.

Полковий командир Стюлер, догнав їх на Дворянській вулиці, вмовлявсолдатів повернутися, але вони кинулися за Сутгофом «з великим ще противуколишнього прагненням ».

Характерно, що свої бесіди та переговори з солдатами Сутгоф називає
«Зборами роти», «і треба визнати, що він зібрався на Сенатську площугрунтовніше інших ... »

Лейб-гренадери вмовляли поручика Сутгофа сховатися, він відповідав, щоніколи цього не зробить. До того ж, платню солдатів у нього в кишені ...
Солдати сказали тоді, що без платні обійдуться, лише б він не потрапив уруки уряду ...

А в той же день А.Н. Сутгоф був заарештований навпроти Кінногвардійськогоманежу (тобто він і не йшов з Сенатській площі) і доставлений в
Петропавловську фортецю в каземат № 10 сумно знаменитого Олексіївськогоравеліну.

Слідча комісія дає опис зовнішності Сутгофа: «прикмети: зріст
2 аршини 84/8 вершків. Обличчям бел, сухощав, очі блакитні, ніс парямой,волосся на голові і бровах русяве ». Микола Бестужев вже в Сибіру створивчудовий портрет Сутгофа.

Вирок ... «Засуджений за першим розрядом, відсіканням голови ...» Але поконформації від 10 липня 1826 засуджений на каторжні роботи вічно.
Однак перед сибірською каторгою йому, як і багатьом іншим його сподвижникам,довелося цілий рік провести в казематі Свартгольма.

А.Н. Сутгоф прибув в Читинський острог 25 серпня 1827 і через 12років звернений ан поселення в 20 верстах від Іркутська.

Наприкінці царювання Миколи I отримав повідомлення про звільнення з
Сибіру над посиленою клопотанням його матеі, генеральші Анастасії Василівни
Сутгоф і сестри Ганни Миколаївни Наришкіної.

А.Н. Сутгоф відправився на Кавказ, де тягнув солдатську лямку ще роківвісім. Тільки з царювання Олександра Миколайовича він був проведений вофіцери. Згодом А.Н. Сутгоф був перекомандірован до Управління
Мінеральними водами, спочатку в Кисловодськ, а потім у Боржомі.

У 1856 р. проїздом через Москву зібралися в першопрестольній первісткисвободи - князь Трубецькой і Волконський, Лорер, Сутгоф, М. Муравйов-Апостол,
Наришкін ... «Після 30 років усі ці посилання ветерани свободи вітали всімсерцем початок нового царювання (Алксандра I), який готує благодійнусвободу народу, закабаленого і закріпаченої історичної, кричущоюнеправдою. Це було останнє збори членів Таємного Товариства ... 14 серпня
А.Н. Сутгоф помер від хвороб в Боржомі. Похований в огорожі церкви.

Висновок

26 грудня 2000 виповнюється 175 років з дня повстання декабристів.
Черговий ювілей відзначатиметься науковими конференціями, урочистимизасіданнями, новими дослідженнями цієї проблеми. Про декабристів написанобагато книг і статей. До декабристської теми зверталися й історики, іполітики, і поети, і письменники, і композитори. Про декабристів писав А.С.
Пушкін - це і «Послання в Сибір» і глави «Євгенія Онєгіна».
Зацікавившись історією руху декабристів, Л.Н. Толстой написав
«Війну і мир». Про декабристів писав Д.С. Мережковський, З. Гіппіус,
М. Цвєтаєва та інші. Оперу «Декабристи» написав Ю.М. Шапорін. Декабристамприсвячено кілька кінофільмів, найбільш відомий «Зірка привабливогощастя ». Декабристська тема займає важливе місце в працях сучаснихвчених-істориків, аспірантів, студентів.

Вивчення історії декабристів помітно пожвавився в 1975 р., у зв'язку зі
150-річним ювілеєм повстання на Сенатській площі. З'явилися новіпублікації документів, перевидання спогадів. Величезна заслуга ввивченні цього питання належить М.В. Нєчкіної, Н.М. Дружиніна, С.Б.
Окунь, С.Ф. Коваль і іншим. У вивчення цього питання внесли свій вкладдекабристська секція при Державному музеї історії Санкт-Петербурга,виборжане: Зінаїда Анатоліївна Новосьолова, історик, завідувач науково -дослідним і експозиційним відділом Виборзького краєзнавчогомузею, член декабристської секції.

Ельга Миколаївна Абакшина, керівник молодіжного наукового товариства
«Мала Академія», члени цього наукового бщества Дмитро Бурганов, Микола
Коршунов, Михайло Красовський та інші.

Інтерес до історії декабристів не слабшає, тому що багато сторінцієї теми вимагають подальшого дослідження. На сьогоднішній день ми можемовпевнено назвати імена шести декабристів, пов'язаних з нашим містом.
Однак, можливі й нові відкриття, нові імена.

Література:

1. Абакшина Е.Н. «Мир вам, люди справи, а не слова ...» Пошуки і знахідки -

«Виборг», 1995 р., 23 грудня

2. Гордин Я. Заколот реформаторів. - Лениздат, 1989, С.293.

3. Васильєв В.М. Декабрист Лунін - в'язень Виборзького замку. -

«Виборзький комуніст», 1959, 27 листопада.

4. Коршунов Н., Красовський М. Декабристи - моряки. - «Виборг», 1996 р., 7 грудня.

5. Новоселова З.А. Декабристи - в'язні Виборзькій. - М'РА. Літературно

- історико - художній журнал. Грудневий випуск С-Пб, 1996 р., № 1, стор 31-36.

6. Новоселова З.А. Михайло Кюхельбекер. - «Виборг», 1993 р., 13 лютого.

7. Новоселова З.А. Петро Муханов. - «Виборг», 1993 р., 27 лютого.

8. Новоселова З.А. «Таємна цього острогу ... не є». -

«Виборзький комуніст», 1985 р., 21 грудня.

9. Потьомкін Л. Секретні в'язні Виборзького замку. - «Виборзький комуніст», 1978 р., 10 грудня.

10. Тушина Г.С. Петро Алескандровіч Муханов. - М'РА. Літературно-історико-художній журнал., Декабристської випуск., СПб, 1996 р., № 1, стор 117-119

11. Цамуталі А.Н. історія декабристів. Деякі підсумки та перспективи.

М'РА. Літературно-історико-художній журнал., Декабристської випуск., СПб, 1996 р., № 1, стор 7-12

12. 14 грудня 1825. Спогади очевидців. -/Сост. Ільїн П.В. та інші/СПб, «Академічний проект»., 1999 р. 750 стор

13. Енциклопедичний словник. Том 63., Изд. Ф.А. Брокгауз і І.О.

Ефром., СПб «Видавнича справа»., 1901 р., стор 126.