Вступ

Протягом багатьох років Хрущов мав майже необмежену владу в одній знайбільших держав, йому доводилося приймати рішення, які надаваливплив на долю всього людства. Його особа вимагає аналізу тому,що він був дійсно неабияким політичним діячем, однією знайбільш яскравих та суперечливих фігур XX століття. Він щиро хотів добрасвого та інших народів, хоч і доводилося брязкати зброєю.

Але незважаючи на це Н. С. Хрущов у вітчизняній історіографії поки щомаловивчена політична фігура. Це можна пояснити тим, що майже 20років лежало табу на імені М. С. Хрущова. Про епохи Хрущова не було прийнятописати навіть у спеціальній історичній і політичній літературі. Уполітичному словнику епоха Хрущова отримала назву епохи «суб'єктивізму»і «волюнтаризму». В епоху Брежнєва його не викривають, про нього простозамовчують.

І тільки в доповіді 70-річчя Жовтня «Жовтень і перебудова: революціятриває », з яким виступив М. С. Горбачов, всі почули давноочікуване «слово» про ті часи: що тоді було зроблено, недороблені абозроблено не так. Про те, що дожила до кінця 80-х, а що розмито, втрачено вроки застою. Проте люди старшого покоління добре пам'ятають Хрущова, хоча йставляться до нього неоднозначно. Одні згадують про нього з неприязню, інші знасмішкою, але більшість - з щирою симпатією. Ці люди не забули тихзмін у житті суспільства, які сталися за часів Хрущова, і впершу чергу припинення терору, звільнення мільйонів політв'язніві реабілітацію 20 мільйонів чоловік.

Добре сказав про Хрущова відомий радянський кінорежисер М. Ромм:
«Пройде зовсім небагато часу, і забудуться і Манеж, і кукурудза. А людибудуть довго жити в його будинках. Звільнені їм люди ... І зла до нього ніхтоне буде мати - ні завтра, ні післязавтра. І справжнє значення його длявсіх нас ми усвідомлюємо тільки через багато років ... У нашій історії достатньолиходіїв - яскравих і сильних. Хрущов - та рідкісна, хоча й суперечливафігура, яка уособлює собою не тільки добро, але і запеклий особистемужність, з яким у нього не гріх повчитися і всім нам ...»[ 1]

Метою даної роботи є зв'язок Хрущова з Україною - частковахарактеристика майбутнього глави СРСР, але не характеристика епохи «відлиги».
Виходячи з цього при підборі літератури для даної роботи виникли деякіскладності. Багато літературні джерела містять в основному опис іаналіз «відлиги», як періодів історії СРСР. Частково це пов'язано з 20 --річним мовчанням навколо особистості Н. С. Хрущова. Але у працях українських вченихзачеплена проблема Хрущова та України. Зокрема для даної роботивикористані праці кандидатів історичних наук І. П. Кожукало і Ю. І. Шаповала
«М. С. Хрущов на Україні». Це стаття видавалася як російською, так і наукраїнською мовами, не лише у виданнях УРСР [2], але і в загальносоюзномущомісячнику «Питання історії КПРС». У 1990 році в УРСР вийшла брошура
Ю. І. Шаповала «М. С. Хрущов на Україні», що містить більшу кількістьфактичного матеріалу, ніж однойменна стаття. Автори цих статей намагалисяоб'єктивно оцінити діяльність Хрущова на Україні, частково - знайтипричину неймовірного успіху цього політика і людини, як у партійнихрядах, так і серед простих людей.

Написана ще в 1975 році, зараз добре відомим істориком
Р. А. Медведєвим і його братом - Жоресом Олександровичем книга «М. С. Хрущов.
Роки при владі », у нашій країні не видавалася. Вона друкувалася на Заході,де, до речі, на початку 80-х років з'явилося підготовлене на замовленнявидавництва Італійської Компартії дослідження Р. О. Медведєва «М. С. Хрущов.
Політична біографія ». Тільки в 1989 році радянські читачі ознайомилисяз цією книгою.

Особистість Хрущова на Заході завжди викликала інтерес. Про цесвідчать що видаються на Заході праці всесвітньо відомих істориків.
Наприклад, в 1987 році вийшла колективна робота «Хрущов і хрущевізм» влондонському видавництві Макміллан.

Великий вплив, при складанні даної роботи на мене справила книга Роя
Медведєва «Хрущов: політична біографія». У цій книзі хоча і зробленийакцент на добу «відлиги», все-таки непогано описана діяльність Хрущована Україні. Автори всіх використаних джерел грунтуються не тільки наспогадах видних політиків і родичів Хрущова, працях іншихвітчизняних істориків, архівних матеріалах, а і на контактах з найближчимоточенням Хрущова, працях іноземних істориків.

Неоціненну допомогу при підготовці деяких глав цієї роботи зробилистатті з газети «Донецький політехнік» [3]. Деякі цікаві факти,пов'язані з життям Хрущова на Україні, були взяті з книги «Розповідь пропочесному Шахтар », яка була видана в 1961 році. Звичайно, в цій книзібуло достатньо перебільшень і неточностей, навіть іноді доходило досмішного, наприклад, нібито Хрущов був «одним із тих, під чиїмкерівництвом Червона Армія перешкодила військами Антанти прийти на допомогу армії
Денікіна ». Також автори цієї книги характеризують Хрущова як «одного зактивних творців Червоної Армії і організатора перемоги молодий Республіки
Рад над іноземних інтервентів і внутрішньої контрреволюції ».

I. Початок шляху до влади. Зв'язок з Донбасом

Народився Микита Сергійович Хрущов у 1894 в селі Калинівка Курськоїгубернії. До 15 років наймитував у поміщиків Дмитрієвського повіту. Близько 20 років
Н. С. Хрущов жив і працював в Юзівці. Там же він почав своє трудове життя,обіймав керівні посади в місцевих партійних органах. Цікавесвідоцтво про формування активної суспільно-політичної позиціїмайбутнього партійного і державного діяча залишив начальник
Катеринославського жандармського управління: у своєму донесенні від 26 травня
1912 року він відзначає, що серед осіб, які збирали пожертвування для родинубитих на Ленських копальнях робітників, був і 18-річний учень слюсаря назаводі Боссе Микита Хрущов.

Така поведінка молодого робітника не пройшло непоміченим. Незабаром йомудовелося розпрощатися з заводом і шукати іншу роботу. Пошуки виявилисянелегкими, однак він все-таки влаштувався на Рутченковський шахту № 31, депрацював камеронщіком, слюсарем, машиністом підйомної машини. І в цейперіод не слабшає його інтерес до революційного руху. Хрущов у числітих, хто поширює більшовицьку газету «Правда», влаштовуєколективні читання. В кінці 1914 року він переходить на роботу вмеханічні майстерні, які обслуговують близько десятка шахт. Йому доводилосябувати фактично на кожній з них, що сприяло розширенню кола йогознайомств і контактів.

Після Лютневої революції Н. С. Хрущова обирають спочатку членом Радиробітничих депутатів, потім об'єднаного військово-революційного комітету. У
Юзівці на одному з мітингів Хрущов познайомився з Л. М. Кагановичем.
Зустрічалися вони і на з'їздах робітничих депутатів. «Я, - згадував пізніше всвоїх мемуарах Микита Сергійович, - не знав, що він Каганович, я його знавяк Кошеровіча [4]. Кагановичу я не тільки довіряв і поважав його, але, яккажуть, і стояв горою за нього ». Незабаром після жовтня він очолив комітетбідноти свого рідного села. Член партії з 1918 року, під час громадянськоївійни він - червоноармієць, політрук, комісар батальйону, інструкторполітвідділу 9-ї Кубанської армії. Під час громадянської війни, заспогадами самого Хрущова, він вперше побачив і почув М. І. Бухаріна. Цебуло в Курську в 1919 році, де Бухарін виступав на партійному активі. Потім
Хрущов познайомився з деякими представниками бухарінського оточення.

Країна повертається до мирного життя, і знову Н.С, Хрущов працює наРутченковському руднику. Керував рудником управління, до складу якоговходили голова і два його помічники - по техніці і політроботі. Заостанню як раз і відповідав Хрущов. Незабаром, проте, відчуваючи, що йому невистачає знань, він вступає на робочий факультет при Юзівському гірськомутехнікумі [5], де навчається в 1922-1925 роках. Варто відзначити, що молодому,енергійному висуванця пропонували зайняти посаду керуючогоРутченковський джерелами, він твердо вирішує йти вчитися. Не один разХрущов висловлював своє бажання, йти вчитися, секрутарю Рутченковськийпарторганізації А. П. Завенягіну і врешті-решт отримав згоду. Пройдутьроки, і, виступаючи перед студентами Рангунского університету (Бірма),
Н. С. Хрущов згадає: «Коли закінчилася війна і ми вигнали зі своєї земліворогів, я, колишній шахтар, пішов вчитися на робочий факультет ... Мені вжебуло 27 років. Ми вчилися вперто, намагалися якомога краще опанувати наукою ».

Майбутній глава Радянської держави зовні нічим не виділявся середстудентів: ходив у суконної сорочці під пояс, суконних штанях, мав кепку.
Жив у гуртожитку разом з трьома студентами. Н. С. Хрущов з інтересом засів занавчання. Природно було важко, маючи недостатньо міцний запас знань,глибоко вивчити всі дисципліни. Однак, йому допомагали наполегливість,життєва кмітливість і, звичайно ж, досвід роботи на виробництві. З першихднів навчання Хрущов бере активну участь у суспільно-політичному життіінституту. Його обирають секретарем партійного осередку, вводять встипендіальної комісії, він є представником студентів на науково -методичних нарадах технікуму [6]. Завдяки його вмінню спілкуватися ірозмовляти з людьми на початку 1924 року вдалося зупинити страйк наоднієї з шахт Щегловська рудоуправління. Комуністи технікуму делегують
Хрущова на IX Юзовський окружну конференцію. На цій конференції в грудні
1923 його обирають членом окружного комітету партії. Це було визнанняенергійної роботи 30-річного Микити Хрущова, очевидне свідчення того,що його знання життя і цілеспрямованість помічені. Разом з тим требавідзначити, що М. С. Хрущов як лідер парторганізації вів боротьбу за зміцненняі розвиток Донтехнікума, який в 1924 році опинився в скрутному становищі.
Він зайняв чітку і однозначну позицію, коли вирішувалося питання про перенесеннятехнікуму в інше місто і на всіх рівнях відстоював думку пронедоцільність цього. У січні 1924 року Н.С, Хрущов був у складідонецької делегації на похороні В. І. Леніна.

Після завершення навчання Хрущова рекомендують на партійну роботу: знанняжиття і кипуча натура не залишилися непоміченими. З 1925 по 1929 рік вінпроходить шлях від Секретаря Петрово-Мар'їнського райкому КП (б) У Сталінськогоокругу [7] до завідувача оргвідділу та заступника Секретаря Київськоїокружкому КП (б) У.

Саме 20-і роки були періодом найбільш інтенсивного його формування таяк політичного діяча, і як особистості. Один із сучасників, згадуючипро роботу М. С. Хрущова в райкомі партії, зазначав: «Робітники до нього більшезверталися зі своїми скаргами, ніж у райком Союзу гірників, його вселюбили за витриманість, простоту та уважне ставлення до людей »[8].

II. Хрущов - соратник Сталіна

Серйозною школою для Н.С, Хрущова стала участь у роботі XIV і XV з'їздів
ВКП (б), делегатом яких він був. На цих з'їздах розгорнулася складна ігостра дискусія про шляхи соціалістичного будівництва, про розвитоквнутріпартійного життя. Будучи заступником Секретаря Київського окружкому
КП (б) У Хрущов зрозумів: якщо зараз не використовувати шанс, щоб продовжитинавчання, то всі його освіта так і залишиться на рівні робітфаку. Післябесіди з Косіором, який був головою ЦК КП (б) У, Хрущов отримав офіційнезгоду на свій від'їзд до Москви в Промислову академію імені Сталіна.
До речі, вступити до академії виявилося складно. Однак Хрущов звернувся до
Кагановича. Так у 1929-1931 роках Хрущов вчився в Промисловій академії,навчання почалася завдяки владного впливу Кагановича, який тоді був
Секретарем ЦК ВКП (б). Тут Хрущов став секретарем партійного осередку, почавактивну «боротьбу проти троцькістсько-бухарінської банди ворогів народу» [9].
Така активність сподобалася Сталіну, дружина якого Н. С. Аллілуєва, якстверджує сам Хрущов в мемуарах, інформувала свого чоловіка про енергійнихдіях секретаря парторганізації Промакадемії, де вона також навчалася.

Освіта Хрущова була перервана висуванням на партійну роботу в Москві.
Секретар Бауманського і Краснопресненського райкомів партії столиці,секретар міськкому, другий секретар Московського обкому і перший секретар
Московського міськкому ВКП (б), а потім і перший секретар обох цих партійнихкомітетів - всі ці посади він займав у 1931-1938 роках.

Слід нагадати, що на посаді керівника Московської парторганізації
Н. С. Хрущов у 1935 році змінив одного з найближчих соратників Сталіна -
Л. М. Кагановича. Цілком зрозуміло, що таке призначення не могло відбутисябез відома Сталіна. Хрущов беззастережно підтримував ту політичну лінії,яку поступово нав'язували партії і суспільству Сталін і його найближчеоточення. У політичному активі Хрущова на той час було не тількищоденна копітка партійна робота, але й енергійна боротьба зопозиціонерами, багато з яких (це буде встановлено пізніше) виступалине проти лінії партії, а проти Сталінського диктату. У боротьбі за владуусередині партії Сталін робив ставку на молодих керівників, беззастережнопідтримують його. Якщо врахувати участь Хрущова у з'їздах ВКП (б), девелася боротьба за владу в партії, навчання в Промакадемії, знайомству з
Кагановичем, стає зрозуміла причина такого легкого службового зростання
Хрущова.

Ще в 1934 році на XVII з'їзді ВКП (б) Хрущов був обраний членом ЦКпартії, а в січні 1938 року - кандидатом у члени політбюро ЦК ВКП (б). Всіце передувало вкрай відповідального рубежу в його діяльності --повернення на Україну.

III. Повернення на Україну

З чим Хрущов повертався? За плечима були нелегкі роки праці та навчання,громадської роботи. Образно кажучи, «життєву драбину» він проходив, неперестрибуючи через щаблі.

Повернення Н.С, Хрущова на Україну до початку 1938 року співпало зчасом, коли в розпалі був культ особи Сталіна з усіма йогоатрибутами - нестримним вихвалянням Сталіна, зміною соціально -економічних відносин, духовним і фізичним терором. Жертвою репресійперш за все, стала найбільш сильна в інтелектуальному відношенні і найбільшстійка частина тих, хто складав Ленінське оточення. Сталінськоїадміністративно-командній системі не потрібні були діячі, які можуть нетільки поставити під сумнів те чи інше рішення, прийняте «нагорі», а йв будь-який момент запропонувати і обгрунтувати альтернативну лінію. Ця системапотребувала виключно в виконавців на чолі з лідером.

Поза сумнівом, Хрущов добре засвоїв закони дії та риторику цієїсистеми, був частиною цієї системи. Як сказано про нього в що вийшла удругій половині 40-х років Малій Радянській Енциклопедії він був «вірнимучнем і соратником Сталіна »[10]. Саме таким він приїхав на Україну всічні 1938 року на зміну С. В. Косіору, який очолював республіканськупартійну організацію з липня 1928 року.

Ця зміна сталася 27 січня на пленумі ЦК КП (б) У. «Товариші, - говорив
С. В. Косіор у вступному слові, - ви все знаєте рішення Центрального
Комітету партії, яке вже проведено в життя, про моє нове призначення,що я вже формально перейшов на іншу роботу ... [11] Першим секретарем ЦК
КП (б) У ЦК ВКП (б) рекомендується тов. Хрущов, якого ви всі добре знаєте іяк секретаря Московського комітету і, крім того, як колишнього працівника
України. Тов. Хрущов працював у багатьох місцях, багато хто пам'ятає ». Далі
С.В, Косіор говорить про допущені у своїй роботі помилки і, немовпередчуваючи власний вже близький трагічний фінал, запевняє, що всіпомилки можна виправити роботою.

Звичайно, були й успіхи, і досягнення Радянської України в 20-30-і роки,ігнорувати їх не можна, але там було скоєно чимало серйозних помилок ідеформацій. Форсовано-примусове проведення колективізації, голодпочатку 30-х років, перегини у боротьбі з «націонал-ухильництві» або грубіпорушення законності, репресії проти видатних діячів партії іуряду, військової верхівки, інтелігенції, комуністів і безпартійних.
Саме в цей період цілком обгрунтована класова пильність початкупоступово перетворюватися в загальну підозрілість, нагнітаннянапруженості, постійний і інтенсивні пошуки «ворогів народу».

Приїзд М. С. Хрущова на Україну збігся за часом із змінами в політиціборотьби з «ворогами народу» в країні. Страшні наслідки репресійвиявилися настільки очевидними, що було зроблено спробу хоча бчастково пом'якшити їх. Це знайшло відображення в рішеннях січневого (1938 рік)
Пленуму ЦК ВКП (б). Багато хто несправедливо виключені з парт?? і працівникибули відновлені в її лавах.

У звіті ЦК КП (б) У, з яким Н. С. Хрущов виступав у липні 1938 року на
XIV з'їзді КП (б) У, він наводив факти, які свідчили про те, якийрозмах взяли в партійних організаціях пошуки «ворогів народу». У Києві, доНаприклад, компрометуючі матеріали були подані на половину складуміської парторганізації, а із 130 комуністів республіканської Академії
Наук 111 людей були «відзначені» матеріалами подібного роду. З квітня 1937по травень 1938 року з партії були виключені 16 511 членів і кандидатів учлени КП (б) У, або 5,8% комуністів, причому тільки за перше півріччя 1937року - 11 270 чоловік.

На тому ж з'їзді Хрущов говорив і про перегляд багатьох справ, про те, що зсічня по травень 1938 року, в партійних лавах відновлені 3 150 осіб. Чи неварто думати, що восторжествувала справедливість, тому що наведене вищечисло відновлених в лавах партії, значно меншою за кількість виключенихз партії. Крім того, приклад України підтверджує, що відповідальність зазасуджені «перегини» у боротьбі з «ворогами народу» покладалися на «новихворогів », якими часто виявлялися працівники, які ще вчора вважалисяактивними борцями за чистоту партійних рядів.

Н. С. Хрущов належав до тієї генерації партійних діячів, на якуспирався Сталін, до тих, кого можна назвати сталінськими висуванцями. Крімтого, ще раз слід підкреслити, що Н.С, Хрущов був «першою особою» і в
Московської парторганізації, і на Україні, а отже, несе відповідальністьза все, що відбувалося з людьми, якими він керував. «Політичнийкерівник, - зазначав В. І. Ленін, - відповідає не тільки за те, як вінкерує, але і за те, що роблять керовані ним. Цього він іноді не знає,цього він часто не хоче, але відповідальність лягати на нього »[12]. Але в тому -то й справа, що М. С. Хрущов багато чого знав і діяв свідомо. Наприклад,ще в 1935 році у доповіді на зборах партійного активу Москви, торкаючисьпитання про зняття секретаря ЦВК СРСР і виключення з партії О. С. Єнукідзе, вінговорив: «Енукідзе протягом ряду років мав великий авторитет ідовірою партії, займав відповідальні посади в нашому Радянськомудержаві. Тим більше правильне рішення ЦК про виведення його з членів ЦК івиключення з лав партії »[13].

З приїздом Хрущова політика« коренізації »остаточно завершилася.
Постановою ЦК КП (б) У від 10 квітня 1938 року «Про реорганізацію шкіл на
Україні »створення навчальних закладів, в яких навчальний процесздійснювався на мовах національних меншин, кваліфікувалася як
«Насадження особливих національних шкіл», які були осередками «буржуазно -націоналістичного впливу на дітей », а їх функціонування вважалося
«Недоцільним і небезпечним». Такі школи та навчальні заклади булиліквідовані, а учнів перевели до школи з українською та російською моваминавчання. Про це Хрущов говорив у доповіді на вищезгаданому XIV з'їзді
КП (б) У, наполягаючи на тому, що «слід очищати вчительські кадри відворожих елементів. А серед працівників шкіл, ми не повинні закривати очі,багато петлюрівців, офіцерства ». Тепер вже Хрущов виступає і проти
«Українізації». Виступі на XVIII з'їзді ВКП (б) Хрущов сказав:
«Український народ ставитися з ненавистю до буржуазним націоналістам, довсім цим підлим шпигунам Любченко, хвиля, Затонський та іншої нечесті. Цінедолюдки, покидьки людства прокляті трудящими Радянської України ... Здопомогою цих ворогів українського народу фашисти хотіли поневолити квітучу
Радянську Україну. Не вийшло і не вийде навіки! »[14]. Хрущов оголосив
«Фашистами» ні в чому не винних партійних і державних керівників
А. А. Хвилю, В. П. Затонського, А. П. Любченко. З його приїздом на Україну різкозмінилася каральна практика: майже всі заарештовані присуджувалися довищої міри покарання. Таку зміну можна пояснити і приїздом дореспубліку в лютому 1938 року наркома внутрішніх справ СРСР М. І. Єжова. У томуж році жертвами репресій стали багато українських чекісти - тільки зкерівного складу НКВС були розстріляні 1 199 осіб.

Можна навести деякі інші приклади, однак і цих цілкомдостатньо, щоб сказати: необхідно уникати дуже простих суджень
(винен чи невинна) про винуватців і жертв репресій. До числа першихставився і Хрущов. Звичайно, Хрущов теж певною мірою несевідповідальність за беззаконня в період культу особи, але це не принижуєйого авторитет як діяча, який знайшов у собі сили і мужність засудити цібеззаконня, виступити згодом проти сталінізму і сталіністів,знаходилися у вищих ешелонах керівництва партії і країни.

У 1939 році Хрущов став членом Політбюро ЦК ВКП (б). Багато увагиприділяє він у передвоєнні роки розвитку економіки України, зокремавугільної промисловості. Також, Хрущов займається розподілом деякихобластей республіки і створенням на їхній базі нових. Ще у вересні 1937 рокубули створені Миколаївська, Полтавська, Житомирська, Кам'янець-Подільська, вчервні 1938 року - Ворошиловградська, у січні 1939 року - Запорізька,
Кіровоградська та Сумська області. У цих областях створювались обласніпартійні комітети, що вимагало величезної уваги від ЦК КП (б) У.

Слід зазначити, що, направляючи Хрущова на Україну, Сталін сказав йому:
«Я знаю, що в тебе є прагнення до міст і промисловості, так щохотів би попередити тебе не обмежуватися управлінням промисловістю іміським господарством і не нехтувати своїми обов'язками щодосільського господарства. А особливо постарайся не проводити весь час в
Донбасі. У промисловості не буде стільки проблем, скільки в сільськомугосподарстві. І запам'ятай добре: сільське господарство України має величезнезначення для Радянського Союзу. Постарайся зробити все, щоб більшеефективно організувати там наше землеробство ».

Загалом Хрущов послідовно виконував цей сталінський наказ. Він багатоїздив по республіці, бував у колгоспах, постійно спілкувався не тільки зкерівниками, а й з агрономами, простими сільськими трудящими. У травні
1940 відбувся XV з'їзд КП (б) У. Аналізуючи стан сільськогогосподарства, Хрущов зазначив рішення березневого (1940 рік) пленуму ЦК ВКП (б),які були спрямовані на подальшій зміцнення колгоспного ладу,дисципліни серед колгоспників. На той момент в Україні налічувалося 27 374колгоспу, 1 025 МТС, 803 радгоспу. У сільському господарстві працювало 88,2 тисячітракторів, більш як 30 тисяч комбайнів, близько 40 тисяч автомашин.

У 1939 році урожай зернових склав 13,6 центнера з гектара, валовийзбір зерна за цей рік збільшився на 21,5%. Значно зросла, впорівнянні другу п'ятирічкою, і продуктивність тваринництва. На початок
1940 поголів'я великої рогатої худоби збільшилося на 139%, свиней на
128%, овець та кіз на 156%.

У довоєнний час відбулося знайомство Хрущова з Т. Д. Лисенко, якогопідтримував Сталін. Хрущов відзивається про нього, як про «чудовому людину». Цезайвий раз свідчить про покірність Хрущова Сталіну, про поступливимхарактер «вірного учня і соратника» Сталіна. Але потім він засудить
Лисенка, «поставить» його поруч зі сталіністами.

Чимало сил в ту пору доводилося віддавати вирішення проблем, пов'язаних звозз'єднання західно-українських земель і соціалістичнимиперетвореннями на цих землях.

У зв'язку з цим слід сказати про ставлення Хрущова до договору проненапад від 23 серпня 1939 року між Німеччиною та СРСР. Сам Микита
Сергійович не брав участі в переговорах з рейхміністром Ріббентропом.
Його візит до Москви був для Хрущова такою ж несподіванкою, як і длядеяких членів Політбюро. Однак, Хрущов був одним з перших, кому Сталінрозповів про підсумки переговорів і про секретному додатковому протоколі.

1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, а 17 вересня частини
Червоної Армії вступили на територію Західної України і Західної Білорусіїразом з командуючим Київським військовим округом С. К. Тимошенко в цьому походібрав участь і Хрущов. Його спогади зайвий раз підтверджують, щоіснувала, зазначена секретними протоколами (за договором від 23 серпня
1939 року і за договором про «дружбу і кордон» від 28 вересня 1939 року),лінія, далі якої німці не йшли на схід, а Радянські війська непросувалися на захід.

Хрущов до кінця свого життя був переконаний в історичній неминучості
«Пакту Молотова-Ріббентропа». Але домовленість з фашистською Німеччиноювикликала в нього неприємні почуття, тривогу.

Аналогічні відчуття він висловлював у мемуарах з приводу розпочатих поініціативи Сталіна дій щодо компартії Польщі та її складовихчастин - Компартії Західної України, Компартії Західної Білорусії. У 1938році, рішенням Виконкому Комінтерну, їх розпустили. Згадуючиперетворення на західно-українських землях, Хрущов зазначав: «З місцевихполяків, в основному, з нами працювали хороші люди. Це були перевіренікомуністи, перевірені вони були життям ... Дуже багато з них, отримавшизвільнення від нашої Радянської Армії, потрапили в наші Радянські тюрми ».

Створення на Західній Україні партійних і державних органів,спроби організувати життя на принципово нові цінності відбувалося внадзвичайно складних умовах. До об'єктивних труднощів додавалися іускладнення, які створює антилюдською політикою Сталіна. Возз'єднаннязахідно-українських земель в єдиній Українській державі восени 1939 рокупринесло трудящим цього регіону не тільки виконання багаторічної мрії, аі трагічні випробування. Так, з осені 1939 по осінь 1940 року, булорепресовано, головним чином депортовано без суду і слідства, навітьбез письмового звинувачення, близько 10% населення Західної України і Західної
Білорусії. За архівними даними на листопад 1940 з цих регіонів булонадіслано 312 тисяч сімей, або 1 173 170 чоловік.

До війни Хрущов познайомився з українським вченим Є. О. Патоном, якийрозповів йому про унікальний спосіб зварювання сталі. Розповівши про це Сталінуі отримавши від нього підтримку, Микита Сергійович направив Патона на танковийзавод у Харків.

У 1940 році в Харкові під час випробувань танка «Т-34» Хрущовпознайомився з начальником автобронетанкового управління Червоної Армії
Д. Г. Павловим. У розмові зі Сталіним Хрущов дав негативну характеристику
Павлову, чим викликав гнів майбутнього генералісимуса. Але мине небагаточасу, і Д. Г. Павлова, як командувача військами Західного Фронту, заневдачі і прорахунки в початковий період війни розстріляють за рішенням Військовоїколегії Верховного суду СРСР від 22 липня 1941 року.

IV. Хрущов. Військові роки

Напад гітлерівської Німеччини на СРСР перервало мирну роботу радянськихлюдей. Різко змінився і характер турбот Хрущова. Як член Військової ради
Київського особливого військового округу, а потім - Південно-Західного напрямку вінщоденно займається організацією відсічі агресору. Одночасно направляєроботу партійних комітетів республіки по мобілізації трудящих, евакуаціїпідприємств, за ведення культури і науки, створення більшовицького підпілляі партизанських формувань і так далі. У своїй діяльності він спираєтьсяна членів Політбюро ЦК КП (б) У: другого секретаря ЦК М. О. Бурмистенко,
Голови Раднаркому УРСР Л. Р. Корнійця, третього секретаря ЦК КП (б) У
Д. С. Коротченка, які внесли великий вклад у мобілізацію зусильтрудящих України на боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками.

Обстановка день з днем погіршувалася, і Хрущов все більше займавсявійськовими справами. До квітня 1942 року він ще підписував постанови
Політбюро, Оргбюро і Секретаріату ЦК КП (б) У, прийняті шляхом опитування членівцих органів. Далі всі зусилля Хрущова, члена Військової Ради
Сталінградського фронту, спрямовані на захист Сталінграда. Тут, під
Сталінградом, Микита Сергійович пережив особисту трагедію: у березні 1943 року вбою загинув його старший син Леонід. [15]

Як велику драму пережив Хрущов і катастрофу Радянських військ під
Харковом навесні 1942 року. «Це період, - зазначав Хрущов у мемуарах, - умоєму житті, і важкий період ». Разом з цим у спогадах М. С. Хрущоваможна знайти версію, згідно з якою він кілька разів телефонував Сталіну зпроханням зупинити контрнаступ Червоної Армії під Харковом. Але Сталінвідмовився говорити і через Г. М. Маленкова підтвердив наказ наступати. Задумку Г. К. Жукова, Харківську операцію Сталін не скасував тільки тому,що командування Південно-Західного напрямку (головнокомандуючий
С. К. Тимошенко, член Військової ради М. С. Хрущов, начальник штабу
И. Х. Баграмян) не правильно оцінив обстановку, применшили небезпеку івважало за можливе продовжувати наступ. Надруковані в 1990 роцідокументи [16] дають можливість погодитися з твердженнями Г. К. Жукова.
Наприкінці 1942 року Україну повністю окупували німецько-фашистськізагарбники. В цей час М. С. Хрущов був членом Військової ради
Сталінградського фронту і тому не увійшов до складу нелегального ЦК КП (б) У,створеного відповідно до рішення ЦК ВКП (б) від 2 жовтня 1942 року. З
17 його членів 12 були членами та кандидатами в члени ЦК КП (б) У, обраногонапередодні війни, решта - партійні та радянські працівники, які очолилипартизанський рух в тилу ворога.
Ще до кінця 80-х років одні історики намагалися взагалі обійти питання простатус цього надзвичайного органу, а інші стверджували, що нелегальний ЦК
КП (б) У і працював під його керівництвом. Вже в умовах перебудови, наоснові об'єктивного аналізу документів вдалося розкрити справжнєположення, обгрунтувати висновок про те, що нелегальний ЦК КП (б) У,проіснував до липня 1943 року, був повноважним надзвичайнихцентральним партійним органом, що вирішували під керівництвом ЦК ВКП (б) питаннярозвитку партизанського руху на тимчасово окупованій територіїреспубліки. Було показано і те, що немає підстав перебільшувати роль
Хрущова у керівництві нелегальним ЦК. Таке перебільшення мало місце вобстановці надмірного захвалювання і підтримувалося деякими особами зйого оточення і окремими істориками на початку 60-х років. Вони всіляконамагалися представити Хрущова керівником нелегального ЦК КП (б) У.
Виходило, що цим останнім нібито керував основною ЦК, очолюваний
Хрущовим. Сьогодні цілком зрозуміло, що це було кон'юнктурним відходом відісторичної правди.
З травня 1943 Хрущов знов почав керувати роботою Політбюро, Оргбюро і
Секретаріатом ЦК КП (б) У. У міру звільнення території України відокупантів все більш актуальними стають питання відновленнязруйнованого народного господарства республіки, побуту, культури. Варто звернутиувагу і на такий факт: 8 вересня 1943 Хрущов звертається до Сталіназ доповідною запискою про представлення до урядових нагородучасників підпільної комсомольської організації «Молода гвардія».
Поступово відновлюють свою роботу обкоми, міськкоми і райкоми партії.
Це питання постійно перебуває в полі зору Хрущова. З його ініціативи 20Серпень 1943 ЦК КП (б) У прийняв постанову «Про організаційневпорядкування роботи міськкомів, обкомів і ЦК КП (б) У », а 1 листопада 1943 року -
«Про створення парторганізацій у звільнених від німецької окупації районах
України та покращення керівництва ними ». Травневий пленум 1944 ЦК КП (б) Унамітив конкретні заходи щодо поліпшення організаційно-партійної роботи, іперш за все первинних партійних організацій.

Аналіз ходу героїчної боротьби українського народу проти фашистськихзагарбників і завдання відбудови народного господарства республіки дав
Хрущов у своїй доповіді на VI сесії Верховної Ради УРСР 1 березня 1944року. Хрущов відзначає, що успішно подолати розруху можна лише в братському
Союзі РСР, за допомогою всіх народів країни, яку український народвідчував на всьому протязі Великої Вітчизняної війни. «За допомогу, --підкреслював Хрущов, - що надається українському народові в його боротьбі знімецькими окупантами, за успішне визволення українських земель віднімецьких загарбників і за велику допомогу, яку отримує український народдля відновлення зруйнованого німецькими нелюдами народного господарства
Радянської України, уряд Радянської України від імені українськогонароду висловлює подяку великому російському народові і всім народам
Радянського Союзу ...»[ 17].
З лютого 1944 року Хрущов, займаючи посаду Першого секретаря ЦК КП (б) У,одночасно очолював уряд республіки. Це був його перший досвідпоєднання високої партійної і державної роботи.
Героїчний працю і напруження всіх зусиль - так коротко можна сформулюватиголовне, що визначало життя республіки в той не легкий період. Е?? про жбуло основою життя і діяльності нових керівників того часу, якимналежав і М. С. Хрущов. Його покоління пройшло політичну «школу» 20 -
30х років, і «школу» війни, з яких Хрущов повернувся, маючи звання генерал -лейтенант.
Слід зазначити найближчі оточення Хрущова в ЦК КП (б) У та урядіреспубліки (М. С. Грічуха, Д. С. Коротченко, Л. Р. Корнієць, Л. Г. Мельников та ін)в ту пору активно підтримувало Н. С. Хрущова у всіх його починаннях. Не безйого сприяння ряд які працювали в той час на Україні партійних працівників
(Л. І. Брежнєв, А. П. Кириленко, О. І. Кириченко, А. А. Єпішев, З. Т. Сердюк,
А. И. Струєв, В. М. Чурай та ін) пізніше зайняли відповідальні посади в партії іуряді СРСР. Одні з них, як О. І. Кириченко, не виправдали йогонадій, інші (Л. І. Брежнєв, А. П. Кириленко), цілком підтримали Хрущова уперіод його «сходження», згодом доклали руку до дескрідітаціі йогодіяльності. Справедливо критикуючи стиль і методи його роботи, вони частоперекреслювали і те позитивне, що в ній було.

V. Діяльність Хрущова на Україні в післявоєнні роки

Незважаючи на те, що в період війни і фашистської окупації народномугосподарству України було завдано величезної шкоди, вже наприкінці 1948 рокупромислове виробництво республіки склало 71% від рівня 1940 року, азагальна посівна площа по всіх категоріях господарств республіки досягла 93%довоєнного рівня.
Була піднята з руїн і успішно відбудовуючись Дніпровськагідроелектростанція імені В. І. Леніна, знову введені ладу гіганти чорноїметалургії - заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», Макіївський імені
С. М. Кірова та інші, досяг довоєнної потужності Харківський тракторнийзавод. У республіці виникли нові відросли промисловості - газова,буровугільна, автомобільна, були закладені основи сучасної будівельноїіндустрії.
Н. С. Хрущов був докладно знайомий з усіма проблемами життя України іенергійно сприяв їх вирішення. Надзвичайно багато в післявоєнну порувін їздив по республіці. У поле його зору були і питання, пов'язані звозз'єднання Закарпатської України та Української РСР, яке ознаменувалособою завершення історичного процесу об'єднання всіх українських земельв єдиній державі і стало визначною подією в історії українськогонароду, в житті всіх народів СРСР. «Відтепер і навіки, - говорив Хрущов на
VII сесії Верховної Ради УРСР першого скликання у 1946 році, - українськанарод вперше у своїй історії повністю возз'єднується в одному Українськомудержаві ... Відтепер всі землі України зібрані воєдино, під Радянський прапор ... »
На початку 1946 року М. С. Хрущов побував на Закарпатті, де ознайомився зроботою партійної організації, положенням народного господарства краю, прийнявучасть у роботі обласної конференції вчителів. Разом з цим необхіднозазначити, що за ведому і санкції Хрущова в післявоєнний період на західно -українських землях застосовувалися репресивні методи, які хоч і малимета - протидія націоналістичного бандитизму, на практиціприводили до порушень законнос