ВИШНЕВЕЦЬКИЙ ДМИТРО (р. н. невід.-п. 1563) - український князь, першийз достовірно відомих козацьких гетьманів (приблизно 1552-1563). Походив зстаровинного волинського роду Гедіміновічів. Власник земельних маєтків у
Кременецькому повіті. В 1550-1553 - староста Черкаського і Канівськогоповітів. Близько 1552 (за ін.данімі 1554-1555,1556) збудував на острові
Мала Хортиця замок, який став прототипом Запорізької Січі і згуртував наборотьбу проти татар кілька сот козаків. 1554 знову призначений Сігізмундом
II Августом старостою канівськім і черкаським. В 1557-1558 відбивав нападикримських татар на чолі з ханом Девлет-Гіреєм І на Хортицю. В жовтні 1657
Вишневецький на чолі козаків здобув турецьку фортецю Іслам-Кермен і вивіззвідти всі гармати на Хортицю. Вишневецький пробував організувати союздержав (Польща, Московія), в якому би брали участь і запорожці для боротьбипроти Туреччини і Кримського ханства. На початку 1559 здійснив вдалий похіду Крим, визволили з неволі кілька тисяч українських невільників. У червнізапорожці під проводом Вишневецького напали на турецьку фортецю Азов. У
1563 втрутився в боротьбу за молдавський престол. Під час походу у Молдавії
4-тисячний козацький загін на чолі з Вишневецьким зазнав поразки у бою під
Сучавою від військ претендента на молдавський престол Стефана IX Томші.
Вишневецький був взятий в полон і виданий турецькому уряду. Заповідомленням "Хроніки Мартина Бєльського" Вишневецький після жорстокихкатувань за наказом султана Сулеймана II був скинення з вежі на залізнігаки, вмуровані у прибережну стіну в Константинополі, він провісів на ньомутри дні, доки турки, обурені прокльони, спрямованими проти мусульманськоївіри, застрелили його із луків. Вишневецький-герой української народноїдуми про Байду.

Ім'я Дмитра Вишневецького, князя із литовської родини, нащадка
Гедиміна, васала литовсько-польського короля, хоча й православного за своїмвіросповіданням, володаря величезних маєтків на Кременеччіні, - впершезгадується в документах 1550 року, коли Сигізмунд II Август, корольпольський і великий князь литовський, віддав йому Канівське й Черкаськестароства. Таким чином, він став основним захисником південіх кордонів
Великого князівства литовського від кримських татар.

1553 року з невідомої причини Вишневецький вирушив на оттоманськіземлі, на думку одних-у Стамбул, до турецького султана; за твердженнямінших-в Аккерман, до коменданта турецького гарнізону. Архівні документинічого не повідомляють про його перебування у турків, яке тривало півроку йвідоме лише тим, що гостя там добре зустріли. Володимир Голобуцький, щоставиться до Вишневецького з насторогою, вважає цю подорож за маневр,спрямований проти запорожців: «Вишневецький, чудово знаючи, яку загрозу длясебе вбачають турецькі й татарські феодали в існуванні запорозькогокозацтва, міг запропонувати султанові приборкати запорожців, покласти крайїхнім сухопутного та морським походам на Туреччину й Крим ». Дмитро
Яворницький вважав, що Вишневецький як незалежний феодал мав цілковитеправо добиватися підтримки султана, який уже був сюзереном правителів -християн - молдавського, трансільванського і волоського господарів. Напочатку 1554 року Вишневецький повернувся до Литви, прихильно бувзустрінутій королем і знову отримав для управління Канівське й Черкаськестароства. Через два роки (1556 p.) Дмитро Вишневецький здійснив свою першувійськову операцію проти татар. Він міг виступати лише від власного імені йпід свою відповідальність, позаяк сюзерен король Сигізмунд II Август бувсоюзником Оттоманської імперії. Вишневецький скористався сутичкою між
Московською державою і Кримом, і його поява на арені збіглася з тим, що цар
Іван IV виряд два військові загони проти Кримського ханства: один підкомандуванням воєводи Чулкова опустився річкою Доном, а другий підначальством дяка Ржевського попрямував у долину Дніпра. В березні 1556 рокудо дяка приєдналося 300 душ із козаків Вишневецького на чолі або з ним, чиз одним із його помічників отаманом Млінськім (він же - Мина). Вліткусоюзники, приплив вниз за течією Дніпра, пограбували Іслам-Кермень інавіть напали на Оттоманською фортецю Озю (Очаків). На зворотному шляхуназдогнали їх татари й оточили на одному з дніпровських островів, одначепісля шестіденної облоги Ржевського вдалося вирватися з оточення.

Не дивлячись на майже цілковиту невдачу цієї експедиції, вона маланадзвичайне значення-це стало насправді зламнім моментом у зносинах між
Московією, Кримським ханством та Оттоманською імперією. «Нечувана річ, --пише Сергій Соловйов, - московські люди прийшли на Дніпро й ходили вниз,шукали татар і турків у їхніх же володіннях ».

За якийсь час, у серпні-вересні 1556 року, Вишневецький з невеличкимособистим військом захопив острів Малу Хортицю за 15 км південніше відостаннього дніпровського порога та за 60 км північніше від острова
Томаківкі, де згодом була заснована Запорозька Січ. Тут він спорудивфортецю. Це викликає досі великі незгоди серед істориків. Один із них,
Дмитро Яворницький, гадає, що фортеця на Хортиці мала стати базою длявійськових операцій, спрямованих проти татар, й була справжнім прототипом
Запорозької Січі; до складу ж армії Вишневецького, крім його особистоїгвардії, належали городові козаки, з якими поєдналося й козацтво з Низу.
Інші дослідники (зокрема, Володимир Голобуцький) стверджують, що військо
Вишневецького складалося лише з найманих солдатів, які самовільнопривласнили собі ім'я «козаків», а фортецю було збудовано для того, щобпідкорити своєму впливові вільне козацтво й заступити російській армії шляхна Крим. На жаль, історики не мають жодних архівних посвідчень, які бпролили світло на це питання.

У вересні 1556 року Дмитро вишневенький послав отамана Михайла
Єськовіча в Москву до Івана Лютого передати йому про свій намір залишитикороля Сигізмунда II Августа й перейти під заступництво царя. Тоді ж він інапав на татарський Іслам-Кермень, пошарпав це місто й захопив декількагармат. Володимир Голобуцький, описуючи цей похід, зазначає, що «напад на
Іслам-Кермень був по суті першим і водночас останнім виступом Вишневецькогопроти татар ». Але це твердження суперечить усім турецьким джерелам. Дмитро
Вишневецький наполегливо просить короля Сигізмунда II Августа надіслатийому гармати й солдатів, щоб він міг зміцнити фортецю на Хортиці. В травні
1557 року надійшла відмова, й козацький ватажок подумав остаточно розірватипута васалітету, які його пов'язували з королем. Незабаром хан Девлет-Гірейздійснив наскок на Хортицю, яку він тримав в облозі впродовж 24 днів. Алевзяти її ханові не вдалося. Вишневенький одразу ж оповістив про це царя.

Наприкінці літа цього ж року Девлет-Гірей знову підступів до Хортиці зтатарською армією, а також із військом, надісланим йому молдавськимвоєводою, та загоном янічі.р. Після тривалого опору звідти він офіційнозвернувся до царя з проханням про заступництво. Іван IV відповів на цезгодою і викликав Вишневецького до Москви. Литовські володіння (Канів і
Черкаси), звісно, відійшли до польського короля, а натомість Вишневецькийотримав російське місто Бельов.

Настав новий період в історії зносин між Московською державою, Польщею,
Оттоманською імперією та Кримським ханством. У січні 1558 року виникає
Лівонська війна, яка викликала затяжний конфлікт між Польщею та їїсоюзником Кримським ханством, з одного боку, й Росією Івана Лютого, зіншого.

Коли російська армія в січні переступила кордон Лівонії, син хана калга
Магмед-Гірей із величезним військом, у супроводі ногайських мурз Великоїорди, рушив на Московію, але довідавшись, що російське військо зосередженена Оці, він, досягнувши річки Мечі, повернув назад. Тоді ж король Сигізмунд
II Август підписав із Девлет-Гіреєм договір про дружбу, заплатив хановіданину й пообіцяв, що не дозволить своїм підлеглим (козакам) турбуватинаскоками татарські землі.

На жаль, із січня 1558-го до червня 1559 року хронологія перебігу подійзовсім не з'ясована. У Оттоманською архівах поки що не знайдено матеріалівіз цього питання, а російські й польські свідчення неточні й суперечливі.

Можливо, проте, що доки російські війська воювали в Прибалтиці зрицаря Лівонського ордену, цар хотів доручити оборону південних кордонів
Московської держави литовському кондотьєру. Весною 1559 року, якраз тоді,коли царські війська брали Нарву й Дерпт у Лівонії, Вишневецький напав на
Крим. Очевидно, він проплив униз за течією Волги й через Астрахань прибувдо черкеськіх володінь, де навербував собі допоміжних сил. Восени козакиспустошили землі Перекопу, потім піднялися Дніпром угору, знову захопили,щоправда, на короткий час, острів Хортицю.

У лютому 1559 року цар Іван IV надіслав до Криму два нові загони начолі з Данилом Адашевим та Дмитром вишневенький. Тоді як Адашев плив
Дніпром, Вишневецький захопив долину Дону й попрямував до Азова.

Турецькі архіви дають змогу точно задокументувати діяльність Дмитра
Вишневенький, починаючи з весни 1559 року. З цього часу ми маємо чудовийматеріал для дослідження - реєстри «Mьhimme Defterleri» (Реєстри важливихсправ), які містять копії всіх указів, виданих Великою султанською радою
(Divan-i Humayun) та особисто султаном. Лише в одному, третьому, томі цієїколекції, який охоплює період між місяцями Рамаданом 966 та Рамазаном 968
Хіджрі (червень 1559-травень 1561) зберігається багато документів, щостосуються діяльності «Дмитрашко»-глузливе прізвисько у турків князя
Вишневецького. Тут налічується 30 таких свідчень, до яких слід ще додати йматеріали, включені до п'ятого тому, що торкаються часу між місяцями
Мухаррем та Зілхіджа 972 Хіджрі (серпень 1564-липень 1565 років). Цепідкреслює особливе значення, якого надавала осяйна Порта литовськомуавантюрістові - єдиному супротивникові імперії, що наважився зазіхатибезпосередньо на оттоманські володіння тоді, коли непереможні арміївеликого володаря не мали собі рівних на полях битв.

Перші турецькі документи, що сповіщають про російські військові загони,стосуються весни 1559 року.

Новина про зосередження ворожих військ і спорудження кораблів на Дніпрі
(або, вірніше, на його східних доплива - Пслі та Ворсклі) була передана
Осяйній Порті самим кримським ханом, який отримав ці відомості відвівідачів, посланих до Московської держави. Розуміючи небезпеку становища,хан попросив допомоги в Оттоманською флоту. У своїй відповіді, датованіймісяцем Рамазаном 966 (червень 1559), султан сповістив Девлет-Гірея провірядження найближчим часом ескадри «для захисту мусульманської держави відросійської загрози ». В той же час султанській диван отримав інформацію провійськову підготовку росіян на кордоні Кримського ханства та з іншогоджерела-від Сулеймана, бея Вульчітріна, який повідомляв, що кавалерійськоговійська під його командуванням замало, щоб з успіхом відбити напад
«Невірних».

Ці повідомлення з усією очевидністю стосуються загону Данила Адашева:місцем зосередження війська означено річку Озю на півночі від Іслам-Керменьі щоразу ворога називають - «росіяни» ( «Rus») або навіть «московіти»
( «Moskof»). Тим часом коменданти фортець Ка-фи (Кефе) та Азов (Азак)попередили султанській диван про пересування другого загону на чолі з
Вишневецьким.

У Оттоманською документах містяться відомості про те, що військо
Вишневецького складалося з «росіян», але нам здається, цим словом тутпозначено вірогідніше донських козаків, аніж регулярні російські війська ізчеркеськіх племен, які в ту добу були або християнами, або язичниками, щоїх у турецьких архівах називали «невірними» (kufar). Чотири документи, від
26 Рамазана 966 (2 липня 1559 року), згадують про атаку, здійснену
«Дмитрашко» й «невірними» на фортецю Азов, яку було відбито. Російськіджерела мовчать про цей намір, та з турецьких документів видно, якунебезпеку витримала ця могутня Оттоманською фортеця в гирлі Дону. Гарнізону,до якого належав і загін із 200 яничар, було замало для оборони, й атакувідбили тільки завдяки допомозі, наданій ногайських племенами, щоперебували тоді в околицях Азова, та завдяки підтримці Оттоманськоїескадри, що складалася з шести великих галер (kadyrga) та із незвачноїкількості малих суден (kalita).

Мабуть, осяйна Порта не думала, що росіяни безпосередньо відповідаютьза напад на Азов, вважаючи «Дмітрішку» ще в ролі самостійного ворога. Цевидно з листа, надісланого султанському дивану беєм Кафи, який прохавпередати укази росіянам.

Згідно з Оттоманською джерелами, цей перший напад стався весною 1559року, певне, у квітні або на початку травня. Незважаючи на те, що атакубуло відбито, тривога НЕ розвіялась. Уперше Азов, військовий форпост
Оттоманської імперії у причорноморських степах, важливий передовий пункт настарому торговому шляху (давня Шовкова дорога), який через Астраханьзв'язувався з Туркестаном, перебував під загрозою.

Треба додати, що будь-яка загроза, спрямована проти Азова, негайновпливала на продовольче забезпечення Стамбула, особливо в період гостроїнестачі харчів, од чого часто потерпала султанська столиця, оскільки Азовбув портом доволі значного сільськогосподарського району, який постачав
Туреччині їстівні припаси. Звідси надходило хлібне зерно, ячмінь, сухіовочі, олія та будівельна деревина.

Облога й спустошення, завдань нападом у низинах Дону, викликали голоднавіть у фортеці, а також і у Великій Ногайській орді, яка кочував між
Доном і Волгою.

Із російських джерел відомо, що коли Вишневецький зазнав поразки під
Азовом, кримський хан став переслідувати Адашева, якого він наздогнав на
Дніпрі та з яким там зчепився.

Реєстри «Mьhimme Defterleri» нічого не повідомляють про це. Ми маємоєдиний документ турецькою мовою, який лише опосередковано згадує військовийпохід Адашева-це наказ од 16 Зільхіджа 966 (15 вересня 1559 року),адресований Мустафі, бею Аккермана, де мовиться про участь «поляків ізприкордонних володінь »

(мабуть, так називали козаків, що мешкали на узграніччі) в поході
«Московітів» проти Кримського ханства.

Поряд із тим численні оттоманські джерела, які стосуються осінніхмісяців 1559 року, сповіщають про повторний наступ «Дмитрашко» на Азов.

Перший документ, позначений 27 Зілкада 966 (2 вересня 1559 року),містить наказ бея Кафи, який передає текст листа Алі Реіса, адміралачорноморського флоту. Він повідомляє султанському дивану, що після йогоприбуття до Азова «Дмитрашко», який тримав в облозі фортецю, відступив напівніч, і присутність оттоманськйх галер у гирлі Дону перешкодила
«Російському воєначальнікові» прискорити допомогу Вишневецького армією в 4тисячі солдатів.

Водночас із тим у листі Синана, бея Кафи, надісланому до Великоїсултанської ради (дивана), сповіщається про те, що російські війська,повантажівшісь у великі човни, здійснили напад на Керч (Кегс) у східному
Криму; атаку відбила Оттоманською Ескадра. Незабаром «Дмитрашко» підійнявсявгору Доном, де й поставив малі форту, «готуючись таким чином до новогонаступу майбутньої весни ».

Нарешті ми маємо й третій документ, що торкається нападу Вишневецькогона володіння Туреччини в Криму й на берегах Азовського моря. Це султанськепослання (Name-ihьmayum) до кримського хана від 22 Сафара 967 (23 листопада
1559 року), яке містить лист хана до Великої султанської ради. Тут мовитьсятакож про наступ черкесів, союзників росіян, очолюваний племенем Жане (по -турецькому Zanoglu), на турецькі землі, розташовані на Таманськимпівострові, та на місто Кафу. Цей напад супроводжувало повстання черкесів урайоні Тамані. Хан заявляв у листі, що атака була відбита і він заарештувавголовних черкеськіх воєначальників до того, як їм вдалося втекти на Кавказабо до Московії.

Мабуть, після цих двох невдалих спроб Дмитро Вишневецький за підтримкоючеркесів здійснив узимку 1559-1560 років і третій напад на Азов. Цезасвідчено листом бея Кафи, надісланим до султанського дивана, в якомугубернатор повідомляє про три наступи «Дмитрашко»: перший-весною 1559 року,другий-влітку того ж року з армією в 10 тисяч, і третій, дату якого нез'ясовано, але відомо, що в ньому взяли участь черкеси разом із Кансуком
(Kansuk), сином володаря племені Жане. Ця атака також була відбита. Кансукй один із його братів загинули, а їхні голови, як і голови багатьохросійських офіцерів, одвезли до Стамбула.

За якийсь час Дмитра Вишневецького відкликали де Москви. Звідтодіросійські джерела зовсім замовчують дії московського авантюриста. Вонитільки зазначають, що 1560 року кондотьєр посварився із царем і залишивйого, щоб повернутися в Литву, де король Сигізмунд II Август пообіцяводдати йому назад усі права й маєтки.

Оттоманські архіви, навпаки, набагато велемовніші щодо висвітленнядіяльності Вишневецького в 1560 році й опосередковано з'ясовують причинийого розриву з Москвою.

За турецькими відомостями, весною 1560 року Дмитро Вишневецький прибувіз поннзов'я Дону, щоб підготуватися до нового виступу проти кримськогохана й володінь Оттоманської імперії, що мав стати одним із найвизначнішиху його житті. Можливо, в цей час Вишневецький діяв не стільки на рукуцареві, скільки в своїх особистих інтересах, та і його війська складалисянині не з московських стрільців, а переважно з донських і українськихкозаків та з черкесів, до яких прилучилися численні авантюристи - поляки,литовці, навіть ногайці й татари.

У березні й квітні 1560 року осяйна Порта із трьох різних джерел малапопередження про цей задуманий великий наступ.

Перші відомості, передані воєводою Молдавії, стосувалися скупчення
«Злодіїв» на кордонах Московії (вислів «злодії» з цілковитою очевидністютут стосується запорожців). За якийсь час КАДІ Азова повідомлявсултанському дивану, що ногайці, прийшовши із волзьких степів, стояли врайоні Нижнього Дону, коли туди прибув авангард у кількості 3 тисяч
«Руських козаків», котрі склали основні сили армії ', що налічувала 80 тисяччоловік (цифра, напевне, занадто перебільшена), які містилися десь міждолиною Аксу (Південний Буг) та річкою Озю. Каді вважав, що вороже військомало намір захопити Крим і перебувало під командуванням «Дмит-рашки».

Водночас те ж саме повідомляв Осяйній Порті й Сінан (Sinan), бей Кафи,який на підставі свідчень, надісланих ногайці, писав, що північніше Азовазосереджена російська армія та військо «Дмитрашко», яке нараховує майже 70тисяч. Нарешті, хан Девлет-Прей (Devlet-Giray) сповіщав султанові пропідготовку ворогів, серед яких він згадував росіян, черкесів і ногайців.їм, зазначає автор, допомагали й татарські «зрадники».

Без сумніву, ці відомості про Вишневецького не відповідали дійсності, аоцінка сил ворога була вкрай перебільшена. Ймовірно, оттоманські власті в
Кафі та Азові так, як і кримський хан, не мали ще доволі ефективноїінформаційної служби. Але завдяки добре налагодженою справозданню
Оттоманської імперії можна простежити майже день за днем мобілізаціюпотужної військової машини для відсічі загрози з північного боку. Розмахцієї мобілізації промовисто засвідчує серйозність небезпеки.

Передовсім було приведено до стану бойової готовності турецькі збройнісили на місцях. Із Стамбула до Азова вирушила Ескадра з 7 військовихкораблів: у фортецю, чию фортіфікацію було хутко відновлено, прибув загіняничарів для підсилення гарнізонів, а також підвезені їстівні припаси.
Нарешті, в травні 1560 року султанській диван призначив Синана-пашу, бея
Сілістріі ", воєначальником над Оттоманською арміями, які мали захищати
Азов і Крим од «Дмитрашко». До складу цього війська, крім солдатів,завербованих на місці, в Бейлик (beylik) Сілістрії, належали призвані вармію Сипахи (sipahis) й добровольці з інших восьми бейліків, до якихповинні влитися загони на чолі з воєводами Молдавії та Валахії, а такожармія кримського хана. Султанській диван просив Девлет-Гірея матинапоготові свої збройні сили, щоб підтримувати бея Сілістрії, а задлязабезпечення пониззя Дністра йому передали підрозділ артилерії.

Військові приготування імперії, ймовірно, не відповідали справдііснуючій небезпеці з боку Дмитра Вишневецького, по суті доволі незначній;проте мобілізація Оттоманською військ сама собою могла безумовно змінитиполітичну ситуацію в районі. Польський король поква-півся принести данинукримському ханові і знову повторив свою обіцянку: не дозволяти своїмпідлеглим (тут-городовим козакам) робити наскоки на оттоманські йтатарські володіння. Між тим, зосередження Оттоманською збройних сил булоспрямоване не стільки проти союзної Польщі, як проти Москви, що стояла заспиною Вишневецького. На початку травня 1560 року Девлет-Гірей писавсултанському дивану, що внаслідок дуже лютої зими, а слідом за неюпосушлівої весни в Росії виник голод, який послабив її спромогу чинити опірі напад. Час вдався йому якраз слушним для того, щоб здійснити великийпохід на Московію; він наполегливо добивається дозволу на це й проситидиван надіслати йому підкріплення у вигляді артилерії та загону яничар. Хантакож повідомляє Оттоманській Порті про наскоки козаків «Дмитрашко», якіспускаються за течією Дону, але кількість ворожих військ, зазначених тут,більше відповідала величині здорового глузду - за авангардом у 400 воїнівназивалися головні сили армії, що налічували 5 тисяч чоловік.

Прохання кримського хана про участь Туреччини у військовій кампаніїбуло відкінуте. Покликаючись на протяжність відстаней, які мало подолатиОттоманською військо та продовольчі валки, а також на труднощі, пов'язані ізозброєнням потрібної кількості кораблів, диван вважав несвоєчаснимрозпочинати військові дії такого розмаху проти Росії й надав ханові правовирушати в похід із власними силами. Але справжня причина відмови Порти відучасті в такому виступі проти Росії полягала, напевне, в іншому - в тому,що до Кафи прибули московські гінці, які, за свідченням тексту листа бея досултанської ради, хотіли попередити Оттоманською владу про заміри
«Дмитрашко» здійснити напад на Азов. Тим же московський уряд прагнуввиказати перед могутнім південним сусідом свою добру волю. Цар, отже,відмовлявся від «Дмитрашко», за якого «не бажав відповідати».

То чи не міститься тут справжня причина розриву між Вишневецьким та
Іваном Лютим, а саме-відмова царя підтримати литовського князя перед лицемнебезпеки серйозного конфлікту із грізною Оттоманською державою.

Починаючи з літа 1560 року під командуванням Вишневецького перебувалалише його особиста армія, навербувати з українських козаків, до яких,мабуть, приєдналися донці й черкеси з племені Жане. Саме з таким військомвін здійснив свою серйозну операцію проти Криму, з приводу якої російськіджерела скупо подають деталі, й ми знаємо про неї лише з Оттоманськоюархівів. У червні 1560 року Вишневецький напав на Азов, але у зв'язку зприбуттям турецької ескадри на чолі з беєм Кафи зазнав невдачі; тоді він ізчеркесами спробував перепливти Таманського протоку, щоб проникнути до Криму йатакувати Кафу, проте турки були попереджені про цей намір чи московськимигінцямі, чи шпигунами, яких послав кримський хан у черкеські землі. ДругаОттоманською Ескадра пильнували за переправою й відбила напад.

Це була одна з останніх спроб Вишневецького захопити турецьківолодіння. Після 1560 року в Оттоманською архівах НЕ відклалося жоднихсвідчень про нього. Відомо лише, що наступного року він остаточно порвав ізцарем і вернувся до Польщі, де 5 вересня 1561 року король Сигізмунд II
Серпень віддав йому всі його звання й землі. Впродовж більше двох років про
Вишневецького нема ніяких відомостей. У IV томі «Mьhimme Defterleri», якийохоплює 867-968 роки (1558-1560 роки), подібується єдиний і досить короткийдокумент, що стосується його особи: це - послання кримському ханові, непозначене певним числом, яке повідомляє про те, що Сінану, бею Кафи, булавидана сума в ЗО тисяч акче за «доставлені заслуги під час оборони Азовавід росіян під командуванням Дмитрашко й черкесів племені Жаноглі ».

1564 року Дмитро Вишневецький востаннє виступив проти Оттоманськоїімперії. З армією в 4 тисячі чоловік він зайшов до Молдавії, де якразточилися міжусобні чвари, але його тут захопили в полон і відправили до
Стамбула на страту. За «хронікою Мартіна Бєльського», козацького ватажкаскинули з фортечного муру в Галаті на гак; він провісів на ньому три дні,доки турки, обурені прокльони, спрямованими проти мусульманської віри,застрелили його із луків. Багато істориків, зокрема Микола Костомаров та
Дмитро Яворницький, погоджуються з версією Мартина Бєльського і вважають,що розповідь про загибель Вишневецького лягла в основу славетної народноїукраїнської пісні про «Байду-козака»; інші ж, як, скажімо, Володимир
Голобуцький на підставі донесення - не зовсім зрозумілого - французькогопосла в Стамбулі, стверджують, що Вишневецького задушили і що пісня про
Байду не пов'язана з його трагічною смертю.

На жаль, турецькі архіви НЕ сповіщають про його загибель. ОстаннійОттоманською документ, у йкому згадується ім'я «Дмитрашко», стосується вжеперіоду після його смерті. Це лист бея Кафи, де повідомляється, що
«Росіяни» (донські козаки?) Й черкеси не перестають грабувати околиці Азовай, наслідуючи приклад «Дмитрашко», зібрали армію в 4 тисячі з гарматами,захопленими на турецьких кораблях, й спробували приступом узяти місто, алебули примушені беєм Кафи тікати.

Що ж нового дають документи з Оттоманською архівів для розв'язаннятаких спірних питань як походження Запорожжя та роль Дмитра вишневенький взаснуванні Січі?

Насамперед дозволяють нам вписати авантюру Вишневецького - литовськогокондотьєра XVI століття, в широкі межі міжнародних зносин тієї доби.
Порівнюючи військові приготування Оттоманської імперії проти «Дмитрашко» зприготування, які проводила осяйна Порта тоді ж проти інших їїєвропейських супротивників - Венеції або Священної Римської імперії, можнакраще зрозуміти всю глибину небезпеки, яку становили походи литовськогокнязя (чи виступав він од імені царя, чи від себе особисто), що загрожувалине лише володінням Кримського ханства, як це стверджує Сергій Соловйов, а йвласне Оттоманською землям на північному узбережжі Чорного моря. Масовамобілізація у восьми турецьких Бейлик, звернення до збройних сил Молдавіїта армії кримського хана, вірядження ескадри - то були виняткові заходи таєдиний випадок в історії Порти того часу: усі ці дії спрямовувалися НЕпроти держави, а супроти окремої особи, названої найбільшим ворогом
Оттоманської імперії. Тому не можна погодитися з Володимиром Голобуцького,який намагався принизити діяльність Дмитра вишневенький.

У 70-80 роки XVI століття осяйна Порта зазнала численних наскоківукраїнських козаків. Деякі з них, а саме походи запорожців 1574 року та
1577-1578-х проти турецьких ставлеників у Молдавії, цілком імовірно, буликуди небезпечніші та значніші за кількістю учасників, аніж виступи
Вишневецького, - та все ж жоден із них, коли вірити документам Оттоманськоюархівів, не викликав такої широкої мобілізації турецьких збройних сил.
Разом із тим імена ватажків цих походів - Свірговській (1574 рік) чи Іван
Підкова (1577-1578 роки) - практично залишилися поза увагою Оттоманськоювластей, які боролися з ними.

Чому ж князь Вишневецький мав такий дивовижний привілей бути особистознаним для ворогів? Можливо, це означає визнання його справжньоїнезалежності як стосовно свого сюзерена, короля Польщі, так і стосовноцаря, якому він служив лише доти, поки Росія підтримувала його дії. Може, йтому, що він завдавав удари в найуразлівіше місце на півночі імперії - уфортецю Азов?

Документи Оттоманською архівів дещо висвітлюють і саму проблемупоходження козаків. Відомо, що в турецьких текстах середини XVI століттязгадується кілька категорій козаків: «польські козаки» (Leh Kazagiari)
-Термін для позначення українських городових козаків, а часом і запорожців;
«Московські козаки» (Moskuf Kazaglari) - як завжди називали донськихкозаків, що їх осяйна Порта вважала залежними від влади московського царя;нарешті, «руські козаки» (Rus Kazaglari) - це поняття доволі не визначений,оскільки так називали то запорожців, то донців. Між іншим, в турецькихархівних матеріалах, які стосуються «Дмитрашко», його воїни затітуловані
«Росіянами» (можливо, так називали московських солдатів), абож-«невірними», коли мали на меті черкесів. Слово «козак» зустрічалося дужерідко за винятком документів, що торкаються часу військових операцій
Вишневецького поблизу Азова й, цілком вірогідно, застосовувалося напозначення саме донських козаків.

Як нам здається, Володимир Голобуцький був правий, коли стверджував, щов армії Вишневецького зовсім не було, а чи було дуже мало запорожців,принаймні під час його походів проти Оттоманською військових фортець у
1559-1560 роках.

-----------------------< br>