Економічна політика українських урядів доби національно-визвольної революції (1917-1920рр ..)

Контрольна робота з історії економіки

ОФФ, З/В

Викладач: Маньковська Тетяна Іванівна

Київ 2000

План

1. Економічні перетворення Центральної Ради.

2. Господарська політика уряду П. Скоропадського.

3. Стан господарства України та економічна політика за Директорії.

4. Економічна політика уряду Західно-Української Народної Республіки.

1. Економічні перетворення Центральної Ради.

Революція 1917р. яка відкрила реальні можливості для демократизаціїсуспільства, його реформування і прогресу, була з надією зустрінута всієюпередовою громадськістю колишньої царської Росії. В Україні революція сталаміцним стимулом відродження національної ідеї та політичного руху задержавне самовизначення українського народу. Значно активізувалась науково -практична діяльність вчених-економістів, спрямована на економічне ісоціальне відродження України. Ця робота ускладнювалась війною,господарськими труднощами, спробами Тимчасового уряду проводити увідносинах з Україною стару імперську політику, різною зовнішньополітичноюорієнтацією провідних діячів України, тощо. Але після консолідації різнихполітичних партій не скликаному у квітні 1917р. Українському національномуконгресі був створений всеукраїнський центр - Центральна Рада, до якоїувійшли не тільки представники українських демократичних та соціалістичнихпартій, але й російські меньшовікі, есери та інші.

Перші місяці праці Центральної Ради були виповнені спробами насампереддобровільного домовленостях з Тимчасовим урядом про передання їй справорганізації автономної влади на Україні. Взагалі до середини літа
Центральна Рада віддавала всі свої сили справі національного самовизначенняі визнання та закріплення своєї позиції найвищого політичного органу на
Україні. Виявом змісту тих прагнень були універсали Центральної Ради:перший від 10 червня і другий від 3 липня 1917р.

Пізніше, восени, у праці Центральної Ради більше стали переважатисоціально-економічні проблеми, зокрема земельне питання. Першочерговимзавданням була підготовка та проведення аграрної реформи.

Передбачалося, що землі козенні, удільні, монастирські та великіпоміщицькі маєтки «повинні бути забрані», а землі землевласників треба буловикупити коштом українського державного скарбу і роздати в користуваннятим, хто на них працюватиме. 20 листопада 1917р. Центральна Радапроголосила своїм третім універсалом Українську Народну Республіку.

У земельній справі третій Універсал проголошував скасування приватноївласності на поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та інші землінетрудових господарств і про передачу їх «земельним комітетам, обранимнародом ». Встановлювалася державна монополія на ряд промислових товарів
(залізні вироби, тютюн, шкіри). Уся земля до початку весняних польових робітмала бути передана трудовому народу без викупу.

В офіційному роз'ясненні Генерального Секрітаріату підкреслювалося:
«Колишнім власникам забороняється землю продавати, купувати, закладати,дарувати чи передавати будь-кому у власність іншим способом оскільки ціземлі визнаються Українською Центральною Радою такими що належать неокремим особам, а всьому трудящого народу ».

Цей принцип було покладено в основу земельного законопроектуухваленого 18 січня 1918р.

Головні етапи земельного закону Центральної Ради були такі:

1) Право власності на всі землі з їх водами, надземним і підземнимибагатствами в межах УНР касується. Всі землі стають добром УНР, ікористуватися цим добром мають право всі громадяни держави без різницістаті, віри й національності.

2) У приватно-трудове користування сільським громадам та товариствамземлю мали пріділюваті земські комітети та встановлювати правилагосподарного вживання відведених земель.

3) Норма наділу для приватно-трудових господарств повинна бути такакількість землі, на якій родина або товариство могли б задовольнити своїспоживчі потреби, але норма ця не повинна була перевищувати такої кількостіземлі, яка може бути оброблена власною працею родини або товариства. Закористування землею не повинно було бути ніякої плати. Оподаткуваннюпідлягали лише землі, надані поверх встановленої норми або надзвичайнідоходи з землі, які залежали від вигідніших природних і соціально -економічних умов і незалежалі від праці господарств.

4) Терміни користування землею мали встановлювати земельні комітети.
Право користування могло переходити в спадщину за дозволом земельнихкомітетів.

5) З вівласненіх земель без викупу за попередніми власниками йорендарями залишалися в користування наділи землі в такій кількості, якувони власноручно працею могли б обробити.

З землі, призначеної для розподілу між приватно-трудовимигосподарствами в першу чергу мали задовольнитися потреби місцевоїмалоземельної й безземельної хліборобської людності, у другу - потребимісцевої нехліборобської і немісцевої людності.

Ідея «соціалізації землі» викликала обурення заможного селянства, якеагітувало проти Центральної Ради.

Під натиском своїх і чужих напередодні перевороту була прийнятапоправка до земельного закону, відповідно до якої наділи землі до 30десятин не підлягають «соціалізації».

На початку 1918р. в УНР з'явились власні паперові гроші з державноюсимволікою. В обігу були і карбованці, і гривні (1 крб. Дорівнював 2гривні). Ухвалою Української Центральної Ради від 1 січня 1918р.надруковано перший державний кредитний білет.

Відповідно до закону Центральної Ради від 1 березня 1918р.грошовоюодиницею УНР стала гривня. Але нестача потрібної кількості розмінної монетита інші обставини викликали появу окремих міських грошей з різними назвами
(бони, чеки, розмінні знаки). У 1917-1918рр. В Україну плив потікросійських грошей з друкарень Петрограда і Москви.

9 лютого 1918р. УНР та країни четвертого союзу (Німеччина, Австро-
Угорщина, Болгарія, Туреччина) уклали Брестський мирний договір. Вінзасвідчував завершення стану війни між договірними сторонами. Сторонивідмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричиненихвійною, обмінювалися військовополоненими, зобов'язувалися відновитиекономічні відносини, провести обмін надлишки сільськогосподарських тапромислових товарів.

14 березня 1918р. була утворена Державна комісія по товарообміну, якійбуло надано повноваження вести переговори і підписати вироблені спільно зкомісіями Центральних держав умови взаємного товарообміну.

Переговори проходили складно і кілька разів виникала загроза їх зриву.
Незважаючи на складні умови (відсутність спеціалістів, власних грошей,присутність іноземних військ, брак статистичних даних тощо), українцівідстоювали інтереси своєї держави.

Брестські переговори закінчилися підписанням економічної угоди 23квітня 1918р. Згідно цієї угоди Україна зобов'язувалися поставити до
Центральних держав певну кількість продовольства та сировини. Центральнідержави поставляли в Україну сільськогосподарські машини, нафтопродукти,вугілля, емальований посуд, спиртні напої, хімічні та фармацевтичні товари.

Договір не можна назвати рівноправним. Австро-Угорщина та Німеччинанамагалися здійснювати в Україні заграбніцьку воєнно-економічну політику зметою назавжди перетворити Україну на свій аграрний придаток.

Незважаючи на це, він започаткував цивілізовані економічні зносинимолодої української держави з європейськими країнами.

2. Господарська політика уряду П. Скоропадського.

29 квітня 1918р. відбувся політичний переворот. Того дня на
«Хліборобському конгресі» в Києві відбулося проголошення П. Скоропадськогогетьманом України. Конгрес відбувся з ініціативи «Союзу земельнихвласників ». Участь у ньому взяли також делегати хліборобських організацій,які скликала Українська демократично-хліборобська партія (УДХП). Обидвіпартії сходилися на обороні принципу приватної власності, але між ними булирізниці в національно-політичних поглядах, зокрема в земельній справі.
«Союз» був проти принципу примусового викупу велікопанськіх земель, стоявза непоручіність приватної власності на землю, тому не без порозуміння зкомандуванням окупаційних австро-німецьких військ прагнув до повалення
Центральної Ради й заміни її сильною владою монархічної форми.

Група дрібніших українських селян у «Союзі» наближалася більше до
УДХП. Вони заявили, що «Україна є і повинна бути незалежною та суверенноюдержавою з парламентарному-демократичним устроєм »на чолі з гетьманом. Членицієї групи стояли на тому, що «принцип приватної власності має бутинепорушним, але в інтересах держави розмір володіння землею необхіднообмежити ».

УДХП у земельній справі обстоювала пріватновласніцькій принцип, алевважала кінцевому проголошення примусового викупу великих земельнихмаєтків.

Отже 29 квітня 1918р. П. Скоропадський проголосив «Грамоту доукраїнського народу », в якої виступив за відновлення приватної власності йсвободи підприємництва.

Для підготовки нового аграрного закону було створено губернські таповітові комісії.

Тим часом 14.06.1918р. рада міністрів видала «Закон про право продажута купівлі землі », в якому серед інших були такі статті:

1)« Кожен власник сільськогосподарських та лісових маєтностей »... маєправо продажу їх без обмеження розміру.

2) Одна фізична чи юридична особа має право набувати купівлею абодарування сільськогосподарські ділянки з тим, щоб розмір загальної їхплощі не перевищував 25 десятин.

3) Державний земельний банк набуває сільськогосподарські та лісовімаєтності без обмеження їх кількості, але з тим, що розпродує їх напідставі цього закону.

22 жовтня 1918р. була організована Вища земельна комісія, яку очолив
П. Скоропадський. Завданням цієї комісії було виробити основні земельніреформи. На початку листопада з'явився проект аграрної реформи, основнимипринципами якого були такі: всі великі земельні маєтки мали бути примусововикуплені державою й потім розподілені між селянами за допомогою державногоземельного банку, але не більше, ніж по 25 десятин в одні руки. Залишалисятільки господарства, які мали культурне значення, і то в розмірах не більше
200 десятин на кожне господарство. Більші норми залишалися тільки вмаєтках, які обслуговували цукроварні, годували племінну худобу; одначе йтакі в усій своїй цілості не мали перевищувати 1000 десятин. Чи невідчужуваліся також садиби й виноградники.

За період правління П. Скоропадського почала відновлюватись фінансово -кредитна система України. Законом від 9 травня встановлювалася національнагрошова одиниця - карбованець, стабільність якого зміцнілась. Вінзабезпечувався природними багатствами України, головним чином цукром. Але угетьманській державі допускався неконтрольований обіг російських рублів та
«Керенок», німецьких марок та австро-угорських крон.

23 квітня 1918р. була підписана економічна угода між Українською
Народною Республікою, Німеччиною та Австро-Угорщиною. Отже головний тягарвиконання цього договору з боку України ліг НЕ гетьманський період. А 10вересня було підписано новий економічний договір між Україною та тими жсоюзниками, але на значно гірших умовах. Так на 1918/19 господарський рікуряд Української держави надав право вивезти не менше 100 млн. пудів хліба,худоби до 11млн.пудів (живої маси), овець-300 тис.. голів, птиці-2 млн.голів, до 400 тис.. пудів сала, масла, сиру, 2,5 млн. пудів цукру, а такожбагато іншого продовольства та промислової сировини.

В цілому план вивезення з України сировини та продовольства не буввиконаний. Політика уряду, розруха на транспорті і протидія населення - осьдалеко не повний перелік причин цього. План був реалізований лише на 20%.

Водночас Центральні держави поставили певну кількість товарів в
Україну. Так до 31 липня було імпортовано товарів, головним чином з
Австрії, приблизно на 130 млн. крон у тому числі 160 вагонівсільськогосподарських машин, 400 вагонів емальованого посуду і на 10-15млн. крон нафтопродуктів. Товари надходили в Київ, Харків, Одесу, Вінницю.
Поставляли плуги, віялкі, граблі, лопати, меблі, швейні машини, спиртнінапої, хімічні товари.

Але значна кількість товарів не доходила до споживачів. Дуже багатотоварів було розграбовано солдатами та селянами. Велика кількість товарів,закуплених для України, залишилася в Австрії (на 50 млн. крон) абоопинилася в Галичині (на 20 млн. крон).

В Україні тривало подальше скорочення промислового виробництва. Наметалургічніх заводах Півдня з 63 доменних печей на кінець травня 1918р.працювало 4, а на кінець серпня лише 2. До осені з 102 мартенівськіх печейбули в дії тільки 7. Віплавлення чавуну в 1918р. скоротилося порівнено з
1913р. в 11 разів, сталі в 13, видобуток залізної руди - в 17.

Масового характеру набуло безробіття. Так, у 1918р. у 23 містах
України налічувалося 180,6 тис.. безробітних. На криворізьких рудникахбезробітними стали понад 90% всіх робітників. Підірванімі були продуктивнісили сільського господарства. Через скорочення в 1918р. посівних площ майженаполовину порівнено з довоєннім періодом зменшилася товарна маса зерна.
Внаслідок цього зросла спекуляція. Робітники великих міст й промисловихцентрів одержували, і то не щодня, лише по фунту хліба на день.

3. Стан господарства України та економічна політика за Директорії.

У грудні 1918р. Гетьманат був повалений Директорією на чолі з
С. Петлюрою. 26 грудня 1918р. вона видала Декларацію, в якій заявила просвій намір експропріюваті державні, церковні та великі приватніземлеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Уряд брав на себезобов'язання бути представником інтересів робітників, селян і «трудовоїінтелігенції ».

У зв'язку з критичним політичним та воєнним становищем, в якому зсамого початку діяла Директорія УНР, їй не вдалося налагодити управлінняекономікою.

У ряді галузей промисловості України, посилився процес роздробленоювиробництва навіть у такій галузі, як кам'яновугільна, в 1919р. з 61підприємства залишилося лише 23. Зросла частка середніх і невеликихпідприємств. У 1918р. було видобуто 34,8% вугілля порівняно з 1913р., а в
1919р. - Лише 20,5%. Загострювався паливний голод. Залізо-рудне імарганцева промисловість у 1919р. повністю припинила свою діяльність. Чи непрацював жоден рудник. Різко скоротила виробництво машинобудівнапромисловість України. Так, випуск паровозів у 1918р. проти 1917р.зменшився в 2,5 рази, а в 1919р. - В 15 разів. Істотно зменшилосявиробництво цукру. Якщо у 1918р. було вироблено тільки 50% випуску 1913р.,то в 1919р.-20%. В такому становищі перебували й інші галузі харчовоїпромисловості. Все це негативно відбивалося на матеріальному становищінаселення, особливо міського. 4 січня 1919р. згідно з законом Директоріїукраїнські гроші було визнано єдиним законним засобом виплат на території
України. І хоч українська влада швидко втратила більшу частину території,українські гроші мали більшу купівельну вартість ніж «керенки»,більшовицькі рублі чи «денікінкі».

Українське селянство, яке на початку боротьби гетьманщини підтримало
Директорію, почало виявляти політичне невдоволення її економічноюполітикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії,опублікований 8 січня 1919р. За основу був взятий закон Центральної Ради,до якого було внесено деякі поправки.

Закон Директорії декларував ліквідацію приватної власності на землю.
Верховна власність землі визвалися за державою, яка за допомогою своїхорганів мала порядкувати державним фондом землі, утвореним з вівласненіхземель нетрудового характеру. Всі тогочасні трудові господарства, небільше 15 десятин, залишились непорушними в користуванні своїх дотеперішніхгосподарів. Для земель піскуватіх, солонців ця максимальна трудова норма
(15 дес.) Могла бути збільшена постановами повітових земельних управ післязатвердження міністерства земельних справ.

Згідно закону виходило, що вівласненню підпадалі й селянськігосподарства, які до того часу мали більше 15 десятин. З вівласненіх земельі утвореного земельного фонду земельні управи мали надавати наділи у вічнекористування малоземельних і безземельних селянам не менше 5-6 десятин.

Земельна власність іноземних землевласників була оголошенанедоторканою. Її долю мав вирішити спеціальний закон.

На додаток до закону 8 січня 1919р. Директорія УНР видала ще окремийзакон з 18 січня 1919р. про додатковий земельний наділ для козаків армії
УНР. Кожен волк УНР мав право отримати додатково 2 десятини землі і 2000гривень безпроцентної позики на господарювання, яку належало сплатити за 5років по закінчення війни. Волк, який самовільно покинув ряди армії,втрачав право на наділ землі.

Реалізацію земельного закону Директорії земельні управи моглиздійснювати лише на дуже обмеженій території України, бо впродовж двохроків українська влада мусила вести війну у важких умовах з більшовиками,
Денікіном і Польщею. На великих просторах велися воєнні операції.
Більшовицька пропаганда закликала селянство забирати землю негайно в своїруки, бо ДИРЕКТОРІ, мовляв, має в своїй програмі передати землю в руки
«Куркулів». Самі більшовики спочатку передавали поміщицькі землі й іншемайно селянам; майбутніх форм аграрних відносин вони докладно НЕвстановлювали.

В кінці 1918р. на початку 1919р. більшовики захопили значну територію
України. Вже 5 лютого 1919р. вони захопили Київ. Більшовики почали скоротам, де вони міцніше закріпилися на Україні, відбирати в селян розділену зпоміщецькіх маєтків землю, стали заводити «радгоспу» і сільськогосподарські
«Комуни». У добу «воєнного комунізму» все селянство більшовики обтяжена
«Продразверствою» - податком, що під гострими карами зобов'язував здаватидержаві всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженоїнорми, залишеної для особистого споживання. Більшовицька земельна політикавідбирання хліба або примусового продажу худоби й інших продуктів забувартісні банкноти, викликала селян усвідомлення, що на обіцянкибільшовицької пропаганди не можна покладатися. Запізно поверталися симпатіїселян до своєї української влади. Повстання проти більшовиків вибухали повсій Україні й тривали довший час по невдачі збройної боротьби Директорії
УНР.

4. Економічна політика уряду Західно-Української Народної Республіки.

1 листопада 1918р. в результаті успішного збройного повстання в
Східній Галичині була повалена влада Австро-Угорської монархії йпроголошена Західно-Українська Народна Республіка. Законодавчим органом
ЗУНР, а потім ЗОУНР (Західної Області УНР) стала Українська Народна Рада. Уїї програмній декларації, виданій 5 листопада 1918р., проголошувалосянародовладдя, гарантувалася права і свободи громадян, їх національна тасоціальна рівність.

законодавчим органом Української Народної Ради стала Рада Державних
Секретарів, створена 10 листопада 1918р.

Найбільшою турботою Секретаріату внутрішніх справ було забезпеченнянаселення та армії продуктами харчування. В Галичині не вистачалопродовольства та промислових товарів. Тому Державний Секретаріат внутрішніхсправ змушений був здійснити ряд радикальних заходів. Усі запаси продуктівхарчування та предметів першої необхідності Секретаріат засередів в своїхруках.

Чималу роботу провів Секретаріат залізниць, пошт і телеграфів. Йомувдалося налагодити рух поїздів. Для підготовки нового залізничногоперсоналу Секрітаріат подбав про залізнично-технічні курси. З січня 1919р.налагодилося робота пошт.

З найбільшими труднощами зіткнулися секрітаріаті фінансів й торгівліта промислу. Не вистачало фахівців. Прибутки державної скарбниці булимінімальними. З огляду на повне зубожіння населення надходження відподатків були незначні. З великими зусиллями уряд вишукано кількасот тисячкрон, щоб виплатити «добове» фронтовикам.

Секрітаріат громадських робіт займався використанням корисних копалин
(нафти, вугілля, солі). Він здійснював нагляд за шляхами і державнимипилорама. Взимку 1919р.йшла заготівля лісу для відбудовчих робіт, якіпланувалося розпочати з настанням весни.

Секрітаріат земельних справ займався реалізацією земельного закону,який був ухвалений 14 квітня 1919р.

Закон вівласнював усі монастирські й церковні землі; посілості, якихвласники не обробляли своїми силами та, врешті, всі такі, площа якихперевищувала означену межу, що її мав визначити окремий додатковий закон.

З цих земель утворювався земельний фонд області, і з нього малинаділюваті безземельних та малоземельних громадян в такій черзі: волки, яківтратили здоров'я у війнах, що їх вела УНР; далі вдови й сироти по померлихвнаслідок війни вовків; вовки-інваліди світової війни 1914-18рр.; сироти івдова не воєнні; врешті, інші безземельні селяни.

Вівласнені ліси не творили предмету наділів. Вони переходили увласність держави.

Усаділювання землею не могло розпочатися перед закінченням визвольноївійни й поверненням додому волків. Постанови щодо способу й часу розділувівласненої землі, щодо висоти наділу землею, висота його ціни та способусплати мали бути видані пізніше.

Справу відшкодування дотогочасніх власників і орендарів законвідкладав до пізнішого вирішення сейму ЗОУНР, який мав бути скликаний напідставі нового виборчого права. Без огляду на це вівласнена земляпереходила вже по оголошенні закону в завідуванне земельних комісій. Дочасу введене окремих законів земельні комісії мали залишати в користуваннідотогочасніх власників чи орендарів таку площу землі, яка була потрібна дляутримання власника і його родини та служби існуючих на землі промисловихзакладів.

Закон не вирішував негайного розділу вівласненіх земель і відкладав допізнішого вирішення норми наділів. Відкладав також справу відшкодуванняколишнім власникам вівласненіх маєтків і питання оплат за наділи; утвореннякредитових установ для фінансування довготермінових нізькопроцентніхкредитів на таку ціль.

Українська Національна Рада ЗО ухвалою своєї більшості утримуваласьперед безвікупнім вівласненням і безкоштовним розподілом землі з огляду наміжнародну ситуацію.

З боку селянства, яке виявило довір'я до своєї влади й стало в рядиармії на оборону землі й держави, не було в час того короткого періодувизвольних змагань ЗО УНР випадків порушень чи захоплень майна великоївласності, хоч і були спроби чужих агентів провокувати до таких виступів.

Література

1. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Історія господарства: Україна ісвіт: підручник. К., 1995р.

2. Копиленко М., Копиленко О. Забуті реформи: З досвіду економічнихперетворень в Україні// Інформація і ринок. 1993р. № 1

3. Горкіна Л. До обгрунтування суспільно-економічних перетворень в Українів 1917-1920рр ..// Економіка України. 1993р. № 5

4. Вітановіч І. Аграрна політика Українських урядів 1917-1920рр ..//
Український історик. 1967р. № 3-4

5. Притуляк П. Економічний договір УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною
1918р.// Український історичний журнал. 1997р. № 1