1. Відбудова ТА РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ У 50-Х - 60-Х РОКАХ

Відбудова та розвиток господарства України в повоєнні роки відбувалисяв умовах, коли всі українські землі (крім крайніх західних, що залишилися ускладі Польщі) опинилися у межах однієї держави. Територія України накінець 1945 р.. розширилася до понад 580 тис.. км2. У 1954 р. до Українивключено Крим.

Після війни залишилося лише 17% довоєнної кількості робітників, а весьпромислово-виробничий потенціал становив 48% проти 1940 р.. У 1950 р. цейпоказник становив 81%. Протягом 50-б0-х років гострої нестачі робочої силиНЕ відчувалося внаслідок відносного аграрного перенаселення, особливо узахідних областях. У структурі зайнятості істотних змін не відбулося.
Більшість робітників працювало у галузях матеріального виробництва (81,5% у
1960 р.). У промисловості, будівництві, на транспорті було зайнято 38,8%.
Зберігалася висока частка зайнятих у сільському господарстві - 42,7%, а усфері торгівлі, послуг, державного управління - 18,5%.

Господарство розвивалося на основі директивних п'ятирічних планів:п'ятого (1951-1956 рр..), шостого (1956-1960 рр..). сьомого (1961 -1965 рр..)
У Сталінську добу відправною точкою розвитку було твердження про те, що у
СРСР побудовано соціалістичне суспільство і почався перехід до комунізму,який можна побудувати в одній країні. Ідея догнати і перегнатиіндустріальні країни була підтримана М. С. Хрущовим, який проголосив курсна досягнення в СРСР найвищого в світі добробуту людей. Це було авантюрнірішення, оскільки за якісними показниками господарство СРСР відставало від
США, інших економічно розвинених країн. Результатом функціонування командно -адміністративної системи, партійного керівництва, дефіциту демократії булаекстенсивний спрямованість розвитку господарства країни, що відбувався задовоєнною схемою.

Значні втрати господарства України в роки другої світової війнизумовили низький вихідний рівень порівняно з іншими країнами. У 1945 р. в
Україні було вироблено лише 26% промислової, 49% сільськогосподарськоїдовоєнної продукції, товарообіг зменшився до, 31%. У СРСР ці показникистановили відповідно 92, 60, 45%.

Відбудова господарства продовжувалася до 1950 р.. Швидкими темпамирозвивалася промисловість - 34,6% щорічно при 22-23% по СРСР. Переваганадавалася базовим галузям промисловості: паливній, металургійній,електроенергетічній, машинобудівній. Було відбудовано та побудовано понад 2тис.. підприємств.

3 відновленням у 1951 р.. довоєнних масштабів виробництва чавуну,сталі, коксу Україна зайняла одне з провідних місць у Європі з виробництвачорних металів. У паливній промисловості було створено нові галузі --газову, буро-вугільну. Розширилася мережа газопроводів, зокрема побудованогазопровід Дашава - Київ. Проте у структурі палива перевага надаваласявугіллю (понад 90%) Значних успіхів досягломашинобудування. Парк верстатів збільшився у 2 рази. Зросло виробництвоспеціалізованих верстатів-автоматів, напівавтоматів, почали випускатиавтоматичні верстатні лінії. Інтенсивно розвивалося виробництво машин дляважкої промисловості, будівництва, транспорту, сільського господарства,енергетичного та електротехнічного устаткування. Перші кроки були зробленів авіабудуванні (Київський авіаційний завод) Первісткамі автомобільноїпромисловості стали Одеський автоскладальний і Львівський автобуснийзаводи. У 1950 р. було випущено перші 18 тис.. вантажних машин.

Зростав обсяг перевезень всіма видами транспорту. У 1950 р.вантажооборот залізниць перевищив довоєнний рівень на 22,9%, морськоготранспорту - на 50, автомобільного - на 117%.
Певні досягнення були у легкій промисловості: створено шовкове виробництво,освоєно випуск меланжевих, тонкосуконних тканин, капронових панчіх. Однаквиробництво легкої і харчової промисловості не досягло довоєнного рівняв
(відповідно 79 і 80%). Однією з причин було обмеження асигнувань ірозпорошення їх на відбудову невеликих підприємств.

Розпочалася індустріалізація в західних областях України. Розширилисястарі виробництва: видобуток нафти (район м. Долини), природного газу
(Дашавська, Угорське, Більче-Волинське родовища у Львівській області).
Відкриті перші робочі пласти у Львівсько-волинському кам'яновугільномубасейні. Створено нові галузі промисловості, зокрема виробництво автобусів,радіоапаратури. У 1950 р. промислове виробництво становило 10%загальноукраїнського проти 3% у 1940 р.

Важливою проблемою відбудови країни були капіталовкладення. США відмовилиу наданні кредитів Радянському Союзні який не став учасником плану
Маршалла. Поставки за рахунок репарацій з Німеччини були незначними.
Допомога Україні з-за кордону від УНРРА становила 194,2 млн дол. США.
Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви. За 1946-1950рр. упромисловість. будівництво, транспорт і зв'язок України було вкладено 4,9млн крб. державних інвестицій, а разом з кооперативними підприємствами.колгоспами - 7,1 млн крб. Частка промисловості та будівництва в загальномуобсязі капіталовкладень становила 55,7. Інвестиції на 85,7% направлялися уважку промисловість. На господарство республіканського підпорядкуванняприпадало 11%, на господарство союзного підпорядкування - 89% загальногообсягу капітальних вкладень.

У 50-х - першій половині 60-х років основні напрями економічноїполітики залишалися практично незмінними. Зберігалися високими, порівняно ззахідними країнами, темпи економічного зростання України, хоча після 1950р. вони помітно сповільніліся. За 1951-1958 рр.. промислова продукціящорічно зростала на 12,3%, національний дохід - на 11,7%, за 1959 - 1965 рр..
- Відповідно на 8,8 і 7%. У структурі суспільного виробництва в 1960 р.. завиробленим національним доходом (у СРСР його обліковувалі без невиробничоїсфери) частка промисловості становила 47,9%, сільського господарства -
29,1, транспорту і зв'язку - 4,7, будівництва - 8,2, торгівлі -11,1%.

У паливній промисловості перевага залишалася за вугіллям протягом
1951-1965 рр. .. було введено в дію 324 шахти, видобуток вугілля зріс майже у
2,4 рази. На розвитку галузі у 60-х роках позначилися несприятливі гірничо -геологічні умови: глибинна розробка досягала 700 м, що ускладнюваловидобуток і підвищувало ціни на вугілля. Розвиток вугільної промисловостіздійснювався в усіх басейнах - Донецькому, Львівсько-Волинському.
Дніпровському буровугільному.

Більш швидкими темпами, ніж вугільна, розвивалися газова і нафтовагалузі (за 50-ті роки в 7,3 і 9,2 раза, за першу половину 60-х - на 3,6 і 2,7рази). Частка нафти і газу в структурі палива збільшилася до 27% у 1965 р.порівняно з 9% у 1958 р. Центр видобутку нафти і газу поступовоперемішувався у Дніпровсько-Донецький район (53,8% у 1965 р.). Майжеполовина кількості газу споживала на електростанціях. Незначну йогокількість використовували як хімічну сировину, технологічне паливо, длякомунально-побутових потреба

Виробництво електроенергії забезпечувалося в основному великимидержавними тепловими електростанціями (ТЕС). Частка гідроелектростанцій
(ГЕС) v виробництві електроенергії зменшилася до 6.6% у 1965 р. проти 20%у 1950 р..

Порівняно з довоєннімі роками зросло значення металургії. У 1965 р..видобуток залізної руди перевищив рівень 1950 р.. у 4 рази. віплавленнячавуну - в 3,5, сталі - в 1,4, виробництво прокату - 3.7, труб сталевих - в
3,1 рази. Почали віплавляті сталі більше, ніж чавуну. Було побудовано іздано в експлуатацію за 1951-1965 рр.. 27 доменних, 38 мартенівськіх печей,
62 прокатних і трубних станів.

Важлива роль в індустріальному комплексі належала машинобудуванню таметалообробці, середньорічні темпи зростання яких становили у 50-х роках
16.5%. Зменшення їх частки в галузевій структурі промисловостіпояснювалося конверсією і тим, що воєнну продукцію в офіційній статистиціне показували. За цей час було створено понад 17 тис.. зразків нових типівмашин, устаткування, приладів, зокрема гідротурбін, турбогенераторів,крокуючи екскаваторів, магістральних тепловозів, електровозів,трансформаторів. автоматичних ліній, електронних машин, телевізорів,магнітофонів, мотовелосіпедів, холодильників, пральних машин, пилососів. Досередини 60-х років було освоєно виробництво синтетичних алмазів.великовантажних машин, автобусів власної конструкції, малолітражок.авторефріжераторів, автонавантажувачів, танкерів, риболовецьких траулерів,літаків. Споруджено такі заводи, як Одеський і Дніпропетровський важкихпресів. Кременчуцький і Запорізький автомобільні. Львівський телевізорній.
Сумський електронних мікроскопів. Київський електронно-обчислювальнихмашин. Хмельницький трансформаторних підстанцій. Україна займала провіднемісце у СРСР за обсягом виробництва сільськогосподарських машин. Лише за
1960-1965 рр.. було побудовано 22 заводи. На 1965 р.. було понад 1 тис..машинобудівних підприємств, на яких працювало більш як 25% зайнятих упромисловості.

прискореними темпами розвивалася хімічна промисловість (16,7%середньорічніх у 1960-1965 рр..). Збудовано Лисичанський хімічний комбінат.
Сумський суперфосфатний завод, Роздольська сірчаній комбінат.
Дніпропетровський шинний, Черкаський штучного волокна. Однак асортиментхімічної продукції залишався практично незмінним (мінеральні добрива,сірчана кислота, сода, хімічні волокна). Повільно розвивалося виробництвополімерних матеріалів.

Значно зросла і зміцніла промисловість будівельних матеріалів. булоосвоєно виробництво нових марок цементу "700" і "800", керамічних труб,опор для ліній електропередач, стінових панелей. Створена нова галузь --великопанельного домобудування.
Вводиться в дію нові потужності у легкій і харчовій промисловості:

Артемівська, Переяслав-Хмельницька, Миколаївська (Львівська обл.)
Кіровоградська швейні фабрики. Луганська взуттєва. Херсонський бавовняний,
Житомирський і Рівненський льонокомбінаті. Лише за 1959-1965 рр.. булоспоруджено понад 300 нових і реконструйовано більш як 400 підприємств.
Освоєно випуск нетканих матеріалів, штучного хутра, трикотажних виробів ізхімічних волокон.

Наприкінці 50-х років розпочалася комплексна реконструкціязалізничного транспорту на основі електрифікації та впровадження тепловоїтяги. З 1954 р. цей вид транспорту став рентабельним. Через Україну йшлапродукція у 81 країну світу. Зріс вантажооборот морського, автомобільного,повітряного транспорту.

Змінилася географія промисловості. З'явилися нові промислові центри:
Кременчук, Херсон, Рівне, Біла Церква, Чернівці, Львів. Зменшилася частка
Донецько-Придніпровського, зросла - Південно-західного і Південногоекономічних районів. Їх співвідношення у 1965 р. становило відповідно 60,7,
27,4 і 11,9%. Продовжувалася індустріалізація шести західних областей, депротягом 50-х років випуск промислової продукції збільшився втричі. У 1965р. ці області давали 8,9% валової промислової продукції республіки (завартістю).

У 1950-1965 рр.. у господарство України було вкладено 74,4 млрд крб.
Державні кошти становили близько 70%, підприємств - 10. колгоспів - 12,населення - 8%. Структура розподілу інвестицій залишалася непродуктивною.
На обладнання спрямовувалися у 50-х роках лише 20-30%, у першій половині
60-х років - 28% всіх капіталовкладень, решта - на будівельно-монтажніроботи. За сферами господарства капітальні вкладення розподілялися так:матеріальне виробництво -67,5%, з них: промисловість - 39.3, сільськегосподарство -16, будівельна індустрія - 2,4, транспорт і зв'язок - 9,8;нематеріальне виробництво - 32.5%, з них: житло - 19.1. торгівля, освіта,наука, охорона здоров'я та ін. - 13,4%.

Розвиток промисловості відбувався на основі підвищення рівня технічноїоснащеності. З другої половини 50-х років було розпочато механізацію таавтоматизацію виробничих процесів. У вугільній промисловостіудосконалювався шахтного транспорту, механізувалася карб і вибиваннявугілля (на 98%), навалка його в лавах (на 75%). У доменному тасталеплавильного виробництві будували печі з великим корисним об'ємом,використовували засоби автоматизації на контрольних операціях заходомплавлення, почали застосовувати киснево-конверторний спосіб віплавляннясталі, а також випуск сплавів для авіаракетної промисловості. Намашинобудівних підприємствах застосовували автоматику та напівавтоматікуелектрозварювання, нові технологічні способи прискорення обробки металу.
Рівень механізації на залізничному транспорті підвищився у 1960 р.. до 60%,річковому - до 78, морському - до 68,5%. Лише в 1959 - 1965 рр.. булостворено близько 4 тис.. нових типів машин, механізмів. апаратів іматеріалів. Підприємства освоїли випуск близько 1100 видів нової техніки ізняли з виробництва 800 типів застарілих конструкцій. Було встановленопонад 40 тис.. автоматичних і напівавтоматичних апаратів, впроваджено 813автоматичних і напівавтоматичних ліній. У 1965 р.. у промисловості Україниналічувалося 14 автоматизованих підприємств і 4 комплексно-автоматизованіелектростанції, 9343 механізовані й автоматизовані лінії, було комплексномеханізовано й автоматизовано 2527 дільниць, 1790 цехів, 431 підприємство.
Зросла продуктивність праці.

Проте успіхи промислового виробництва були недостатніми порівняно зпотребами розвитку країни і світовим досвідом. Ефективністькапіталовкладень і фондовіддача знижувались, а капталоємність зростала.
З'явилася тенденція зниження рентабельності. Зростання національного доходубуло нижче за союзний. На кожен карбованець основних фондів він зменшився з
2 у 1953 р.. до 1,5 крб. у 1965 р.. Внаслідок низьких норм амортизаціїкапіталу (6% на рік) машини, устаткування списували кожні 16-17 років, атретину обладнання застосовували аж до фізичного знищення.

Повільно впроваджували досягнення науково-технічного прогресу.
Винахідництво недостатньо стимулювало матеріально, практично не існувалопатентного права. Незбалансовано розвивалися різні галузі. Швидше зросталифондоємні галузі важкої промисловості. Відставали від потреб зв'язок,житлове будівництво. Залізниці республіки обслуговувалися електро-ітепловозною тятою на 59%. Лише третина доріг мала тверде покриття. Чи незабезпечували потреби країни автомобільна, авіаційна, пріладобудівнагалузі. Хімічна промисловість відставала за виробництвом синтетичнихволокон, пластмас. Посилилася диспропорція між важкою і легкоюпромисловістю. Інвестиції в останню становили до 12-15% всіх промисловихкапіталовкладень. Хронічно бракувало споживчих товарів. Неповністювикористовувалися виділені капіталовкладення. Тільки в 1965 р.. в Українібуло не завершено 52 об'єкти.

гальмували економічний розвиток система управління та плануванняпромисловості. Протягом другої половини 40-х - початку 50-х роківгосподарство України контролювалося галузевими загальносоюзного, союзно -республіканськими і республіканськими міністерствами (у березні 1946 р..
Народні комісаріати були перетворені на міністерства).

Після смерті Сталіна розпочався перегляд економічної політики країни.
Було проголошено курс на прискорений розвиток легкої промисловості. У 1954р. створено союзно-республіканські міністерства чорної металургії тавугільної промисловості України. У 1956 р. перетворені з союзних на союзно -республіканські міністерства будівництва підприємств металургії та хімічноїпромисловості, будівництва підприємств вугільної промисловості. Створеноміністерство будівництва УРСР-Протягом 1953-1956 рр.. у республіканськепідпорядкування перейшло близько 10 тис.. підприємств і організацій. Часткапродукції республіканської промисловості зросла до 76% проти 34% у 1953 р.
Розширилися права директорів підприємств у плануванні виробництва,реконструкції, будівництва, затвердженні штатів.
Середина 50-х років стала періодом кризи старого управління та планування.
Внаслідок реформи 1957р. керівництво промисловістю було переданораднаргоспу економічних районів, які управляли промисловістю на своїйтериторії незалежно від профілю. Держплан здійснював лише загальнекерівництво, планування та координації у всесоюзному масштабі. Розробкупланів починала на підприємствах продовжували у раднаргоспу, потім у
Держплані республіки Держплані СРСР. Основними методами плануваннязалишався балансовий. Почали впроваджувати економіко-математичні методимоделі. За основний показник ефективності господарства приймалосяспіввідношення приросту національного доходу в порівняних цінах ікапітальних вкладень у сферу матеріального виробництва. Проте реформі НЕпідлягали воєнна промисловість та енергетика. Уряд вважав, що реформадопоможе раціональніше використовувати ресурси, подолатиі галузевуроз'єднаність і відомчі бар'єри.

На території України було створено 11 районів: Київський, Харківський.
Львівський, Вінницький, Ворошиловградський, Дніпро Петровський,
Херсонський, а у 1960 р.. - Ще три: Кримський, Полтавський, Черкаський.
Майже вся промисловість республіки була підпорядкована Раді Міністрів УРСР.
У рамках раднаргоспів підприємства або безпосередньо підпорядковувалисьгалузевим управлінням, або через трести і комбінати. Тріланкова системазастосовувалась у легкій, м'ясо-молочній, харчовій промисловості. У 1960 р.було створено республіканські раднаргоспу, в 1962 р.. - Раду народногогосподарства СРСР і укрупнено районні раднаргоспу. Замість 14 раднаргоспівстворено 7.
Посилилась концентрація виробництва. У 1957-1960 рр.. об'єднано 800 фабрик ізаводів у 400 укрупнених підприємств. На початку 60-х років з однотипнихпідприємств виникли виробничі об'єднання, що користувались правом юридичноїособи і працювали як госпрозрахункові (перше - взуттєва фірма "Прогрес" у
Львові).

У березні 1962 р.. розпочалася перебудова управління сільськимгосподарством. Створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління
(об'єднували 2-3 радгоспи). Це призвело до ускладнення виробництва івиникнення нових труднощів і проблем. У межах єдиного народногосподарськогокомплексу СРСР раднаргоспу не забезпечували єдність технічної політики, нерозв'язували комплексно господарські проблеми. Порушилася централізованекерівництво галузями промисловості. Реформи наприкінці 50-х - першоїполовини 60-х років припинились з усуненням М. С. Хрущова від влади у 1964р.

Нове керівництво знищило всі елементи політичного плюралізму, зміцнилокомандно-адміністративну систему управління суспільством. Проте економічнітруднощі посилили соціальну напруженість у країні і потребуваливдосконалення методів керівництва господарством. Тому в 1965 р. розпочаласяперебудова, завданням якої був перехід від адміністративних до економічнихметодів управління господарством на основі постанов партії й уряду.
Передбачалося здійснити систему заходів, спрямованих на вдосконалення формпоєднання територіального і галузевого принципів управління,централізованогопланового керівництва економікою і господарської самостійності підприємств,посилення стимулювання виробництва.

За програмою реформ управління господарством було ліквідовано раднаргоспуі відновлено систему управління через союзні та союзно-республіканськіміністерства. На кінець 1965 р.. у СРСР налічувалося 18 загальносоюзного і 13союзно-республіканських промислових міністерств, а також республіканськеміністерство місцевої промисловості. Створено управління матеріально -технічного постачання нафтовідобувної, нафтопереробної і нафтохімічноїпромисловості. Внаслідок подальшої реорганізації в Україні діяло 22 союзно -республіканських і 7 республіканських міністерств: автомобільноготранспорту і шосейних шляхів, будівництва, комунального господарства,місцевої промисловості, освіти, охорони громадського порядку, соціальногозабезпечення. Союзно-республіканські міністерства й управління булипідпорядковані однойменним міністерствам СРСР і Раді Міністрів СРСР.

Удосконалення планування передбачало скорочення кількості плановихпоказників до 8 (фонд заробітної плати, впровадження нової техніки, обсягуцентралізованих капітальних вкладень, введення в дію виробничих потужностейі основних фондів та ін.). Решту показників підприємства мали визначатисамостійно, зокрема продуктивність праці, кількість працюючих, зарплату,собівартість продукції тощо. Було здійснено перехід від показників обсягувалової та товарної до реалізованої продукції, одержаного прибутку івиконання завдань поставок. Оцінка ефективності господарсько-фінансовоїдіяльності підприємств визначалася показниками прибутку, рентабельності.
Зросло значення системи економічного стимулювання. заснованої на такихінструментах, як ціноутворення, кредитування. преміювання. На підприємствахутворювалися фонди матеріального заохочення, соціально-культурних заходівта житлового будівництва, було прийнято Положення про соціалістичнедержавне виробниче підприємство.

Завданням Держплану УРСР була розробка планів розвитку господарства усіхгалузей союзно-республіканського і республіканського підпорядкування іпропозицій щодо планування роботи підприємств загальносоюзногопідпорядкування. Декларувалося стабільність планових завдань. Основноюформою планування мав стати п'ятирічний план з розробкою найважливішихзавдань по роках з орієнтацією на кінцеві результати діяльності. Основнимметодом планування залишався балансовий за основними вилами продукції,ширше використовували про грамно-цільовий і економіко-матем-тичний методи.

Економічні експерименти в Україні розпочалися в 1964 р.. на підприємствахшвейної, машинобудівної, вугільної, пріладобудівної та легкої промисловості
Львівського раднаргоспу. У 1966 р. на нові умови роботи перейшло 100підприємств, у 1970 р. - 8,2 тис.. (83%), які давали 92% обсягу продукції.

2. Сільске господарство УКРАІНИ У 50-Х - 60Х РОКАХ

На початку 50-х років низька продуктивність сільського господарствазалишалася. У 1950-1953 рр.. загальний обсяг продукції зріс лише на 2%, аземлеробства зменшився на 1%.

поворотним пунктом у розвитку сільського господарства став вересень
1953-1955 рр.., Коли змінилася аграрна політика держави. Основні заходи булиспрямовані на підвищення матеріальної заінтересованості колгоспів,збільшення державних асигнувань на потреби села, поліпшення технічного ікадрового забезпечення села.

З січня 1954 р.. діяли постійні погектарні норми поставок тваринницькоїпродукції, заборгованість минулих років з колгоспів було списано. Зменшенопоставки овочів і картоплі. Частину продуктів колгоспники продавали державіу порядку закупок через заготівельні організації. У 1953-1958 рр..заготівельно-закупівельні ціни зросли на зерно у 7 разів, на картоплю - у
8, на продукти тваринництва - у 5,5 раза. Скасовано обов'язкові поставкисільськогосподарських продуктів із колгоспних дворів, удвічі зниженіподатки з присадибних господарств. У 1958 р. відмінено обов'язковіпоставки. Встановлені єдині закупівельні ціни на сільськогосподарськупродукцію, диференційовані по зонах країни. Змінилася практика планування.
Колгоспи мали право з урахуванням планів заготівель і закупок визначатирозмір посівних площ під певні культури, кількість худоби. Впершеколгоспники могли самі вирішувати, як використовувати власні ресурси.
Почали впроваджувати щомісячно авансування колгоспників.

Важливе значення мала реорганізація в 1958 р.. машинно-тракторнихстанцій. Техніку було реалізовано колгоспам і радгоспах, а МТС перетворенона ремонтно-технічні станції (РТС), функціями яких були продаж технікиколгоспам, ремонт її, постачання нафто-продуктів, запасних частин, добрив,отрутохімікатів.

Протягом 1951-1960 рр.. збільшилися капіталовкладення, ще становили 6799млн крб., або 15,6% загального обсягу інвестицій у господарство.

Прийняті заходи стимулювали сільськогосподарське виробництво З середини
50-х років сільське господарство вперше стало рентабельним. Середньорічнітемпи зростання сільськогосподарського виробництва в 1954-1959 рр..становили понад 7%, Неподільні фонди зростали щороку в колгоспах на 21,8
%, Радгоспах - на 16%, Підвищилися валові збори та врожайність зерна,зросло поголів'я худоби. Проте піднесення виявилося нестабільним. З 1958 р.у сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо за 1951 - 1958 рр..обсяг валової продукції збільшився на 65%, то з І 959 по 1964 р.. - Лише на
22%. Середньорічні темпи розвитку зменшилися до 2%.

Колгоспи змушені були купувати техніку за підвищеними цінами.
Закупівельні ціни 1958 р.. були меншими порівняно з 1954-1957 рр.. За цихумов доходи колгоспників зменшилися, заборгованість перед державою зросла.
З 1963 р. уряд почав надавати короткострокові позики для купівлі добрив,насіння, молодняку. У 1964 р. було списано заборгованість за техніку насуму 180 млн крб. Проте ці заходи були недостатніми.

капіталовкладення в сільське господарство зростали повільно і в
1961-1965 рр.. становили 16,5% усіх інвестицій у господарство. Як і раніше,вони вкладалися у виробничі фонди, які за цей період зросли у колгоспах у
1,8, радгоспах - в 2,5 рази. Однак фондовіддача зменшилася з 1,47 крб. в
1958 р. до 0,87 крб. в 1965 р.. у колгоспах і відповідно у радгоспах з 0,92до 0.77 крб.

Освоєння цілинних земель у Казахстані, Сибіру, на Уралі, частково на
Північному Кавказі, яке розпочалося у 1954 р.. законсервувалася екстенсивнийхарактер сільського господарства. Плани розширення зернового виробництва зацілінною програмою зумовили зменшення в Україні посівних площ зерновихкультур з 65,4% всіх посівів у 1950 р.. до 40,9% у 1960 р. З 1955 до 1964р. надмірно розширювалися посіви кукурудзи на зерно і фураж без урахуванняконкретних грунтово-кліматичних умов. У 1955 р. планувалося посіяти понад
5,2 млн га порівняно з 2,2 млн га у 1953 р., У 1962 р. посіви кукурудзидосягли понад 20% усієї посівної площі. Однак врожайність її була низькою,валовий збір не забезпечував потреб країни за умов скорочення посівівзернофуражних культур (ячменю, вівса).

Валове збирання технічних і кормових культур зростало переважно зарахунок розширення посівних площ. Так, за 1940-1960 рр.. посіви соняшниказбільшилися в 2 рази, врожайність - у 1,2 раза, відповідно цукрових буряківу 1,7 і 1,4 рази. Для того щоб збільшити валові збори сільськогосподарськихкультур, скоротили площу під чистими парами: з 12.3% у 1940 р. до 6.7% у
1958 р. і до 0.4% у 1963 р.

Проводилась політика обмеження особистих господарств колгоспників. Так.у 1955 р.. удвічі зменшено розміри присадибного господарства. У І956 р..встановлено грошовий податок з громадян, що тримали худобу в містах, а в
1959 р. і це було заборонено. Відповідно до законів 1963 р.. знову булопідвищено податки на утримання худоби. У 1954-1964 рр.. поголів'я великоїрогатої худоби в підсобних господарствах колгоспників скоротилося на 14,3
%. На колгоспних ринках зменшився продаж продукції тваринництва,підвищилися ціни.

виснаження цілинних земель, посуха 1963 р.., застій сільсько -господарського виробництва в центральних чорноземних районах Росії та в
Україні призвели до продовольчої кризи 1963 р.. З цього часу Радянський Союзпочав закуповувати зерно за кордоном.

Протягом 1951-1965 рр.. певних успіхів було досягнуто в розвиткутваринництва. За вартістю валової продукції воно майже дорівнювалорослинництву. Збільшилося поголів'я тварин, підвищилася їхняпродуктивність, зросло виробництво основних видів продукції. Часткаколгоспів і радгоспів за 1951-1958 рр.. за загальною кількістю великоїрогатої худоби зросла з 53 до 62,9%. корів - з 24.1 до 46.2. свиней - з
60.7 до 68.7, коней - з 99.2 до 99,4, за виробництвом м'яса - з 24,7 до 45,молока - з 19,1 до 50.5, вовни - з 77,3 до 84,7, яєць - з 10,6 до 14.1%.
Проте частка особистих підсобних господарств населення поступовозменшувалася, особливо в 60-х роках. У 1970 р. вона становила за поголів'ямвеликої рогатої худоби 21%, виробництвом м'яса - 37, молока - 30, вовни -
4.8. яєць - 62%. На розвиток тваринництва негативно впливала нестачакормів, породної та племінної худоби.

Поступово підвищувався індустріальний рівень виробництва. Наприкінці
1958 р. тракторів було 168,4 тис.., зернозбиральних комбайнів - 64,8 тис..,вантажних автомобілів - 129 тис.., у 1965 р. - Відповідно 257, 56,9, 80,4тис.. Техніка якісно вдосконалювалася за рахунок надходження дизельних,колісних, гусеничних тракторів, самохідних комбайнів, навісних машин ізнарядь, гідравлічних пристроїв. Почали застосовувати автоматизованізернові токи, доїльні установки, пристрої для приготування кормів,механізоване водопостачання. Енергетичні потужності лише в 1960-1965 рр..зросли з 25,6 до 40,3 млн к. с. Підвищився рівень електрифікації. За 1953 -
1965 рр.. загальне споживання електроенергії зросло з 277,2 до 4505 млнкВт/год (у 16,3 раза).

Проте механізація і електрифікація села були незадовільними. Докомплексної наближалася лише механізація вирощування зернових культур. Додержавних енергосистем було приєднано 69% колгоспів і 88% радгоспів. Чи незадовольнялися культурно-побутові потреби села. Негативно впливало наврожайність культур недостатнє застосування органічних і мінеральнихдобрив, хоча внесення їх з року в рік зростало. Непродуктивними були спроби
"перебудови природи" насадженням лісових смуг та будівництвом зрошувальнихканалів.

За цей період збільшилася кількість радгоспів (з 935 у 1950 р.. до 1343 уі 965 н.). За розмірами вони були більшими, ніж колгоспи, у 2-3 рази.
Посівна площа їх становила у 1965 р. 16% загальної посівної площі.

Концентрація виробництва поєднувалася з спеціалізацією.

У 1965 р. в Україні займалися відгодівлею худоби близько 800 колгоспів і
500 радгоспів, на вирощуванні овочів спеціалізуваліся 223, яєць і м'ясаптиці - 139 радгоспів. Колгоспи і радгоспи України буяй рентабельними.
Рівень рентабельності коливався від 29,7% у 1960р. до 44% у 1965р.

У березні 1962 р.. розпочалася перебудова управління сільськимгосподарством. Створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління, щооб'єднували 2-3 райони. Це ускладнило виробництво, викликало нові труднощіі проблеми.

У 1964 р. було скасовано укази 1959-1963 рр.., що обмежували розвитокособистих підсобних господарств. Проте нові укази також встановлювали певнінорми утримання худоби в особистій власності громадян.

У березні 1965 р.. було розпочато реформу в сільському господарстві.
Встановлювався постійний план закупівель зерна на шість років для всіхколгоспів і радгоспів. Підвищувалися закупівельні ціни на пшеницю, жито,гречку та інші зернові культури, соняшник, продукцію тваринництва. За зданупродукцію понад план встановлювалася надбавка - 50% основної закупівельноїціни. Було здійснено перехід до гарантованої грошової оплати праціколгоспників за кінцевими результатами господарської діяльності. Протеістотних змін в аграрній політиці не відбулося. Керівництво здійснювали наоснові діректівності та жорсткої регламентації.

3. ФІНАНСИ, КРЕДИТ, ДОБРОБУТ УКРАЇНИ У 50-Х - 60-Х РОКАХ ХХ СТ.

Державний бюджет України об'єднував республіканський і місцеві. Зайого допомогою перерозподілялася більша частина національного доходуреспубліки між виробничого та невиробничого сферами, галузями господарства,економічними районами. Індекс зростання державного бюджету порівняно з 1940р. становив у 1950 р.. 225, у 1960 р. порівняно з 1950 р.. - 434, у 1985 р.порівняно з 1960 р.. - 415,8, у 1990 р. порівняно з 1985 р.. - 140,7.
З метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної під часвійни) у грудні 1947 р.. було здійснено реформу, її проводиликонфіскаційнімі методами. Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалисяна нові у співвідношенні 1: 10. Вклади в ощадних касах розміром до 3000крб. переоцінюваліся карбованець за карбованець, віл 3000 до 10 000 крб. --з розрахунку 3:2, а понад 10 000 крб. - Зменшувалися наполовину. Облігаціїдержавних позик замінюваліся на облігації конверсійної 2%-ї позики 1948 р..у співвідношенні 3:1. Кошти колгоспів і кооперативних організаційобмінювалися як 5:4 або вилучалися 20% їх грошових нагромадження. Оскількиці заходи призвели до збільшення дотацій промисловості, то в 1949 р-булопідвищено оптові ціни на засоби виробництва та тарифи вантажоперевезень. 31березня 1950 р.. підвищено курс карбованця по відношенню до іноземним валют,переведено його на власну золоту базу.

У 1961 р. проведено реформу, що змінила масштаб цін, який підвищився в
10 разів. Це означало відповідне зниження всіх цін, плати за послуги,грошових доходів населення. Старі гроші було замінено на нові успіввідношенні 10:1. Одночасно з 1 січня 196 І р.. встановлювався золотийвміст карбованця 0,987412 г чистого золота (ціна 1 г золота дорівнювала 1крб.). Долар став оцінюватися в 90 копійок замість 4 крб.

Протягом перших повоєнних років податкова система була уніфікована іспрямована на чітке визначення обсягів податків республіканського йособливо місцевих бюджетів. У другій половині 50-х років у фінансовійсистемі Радянського Союзу намітилася тенденція розширення повноваженьсоюзних республік. Вони одержала право самостійно визначати доходи івидатки в розрізі республіканських і місцевих бюджетів, використовуватидодаткові доходи, а також ті суми, що залишилися внаслідок економіївидатків. За республіками були закріплені певні повноваження щодоскладання, утвердження, виконання державних бюджетів, розподілу доходів івидатків між республіканським і місцевими бюджетами.

Було внесенозміни у податкову політику. У 1953-р. прийнято новий законпро сільськогосподарський податок. Замість оподаткування доходу віл усіхджерел сільськогосподарського виробництва введено податок за твердимиставками з однієї сотої гектара присадибної землі колгоспного двору.
Передбачалася система пільг для окремих категорій населення (інвалідів,сімей військовослужбовців та ін.). У 1957 р. замість чотирьох різних ставок
(у розмірі віл 6 до 15%) було введено нову єдину ставку оподаткування звалового доходу колгоспів у розмірі 14%, що була диференційована пореспубліках і областях.

У 1958 р. припинено випуск державних позик, що реалізувалися запідпискою серед населення і довгий час були важливим джерелом доходівбюджету. Протягом 1960-1962 рр.. було підвищено неоподаткований мінімумзаробітної плати, знижено податок з заробітної плати для низькооплачуванихгромадян, скасовано податок за бездітність з неодружених, одиноких імалосімейних.

Протягом 50-х років з розширенням прав союзних республік у народномугосподарстві СРСР підвіщувалося значення республіканського бюджету. Йогочастка у державному бюджеті України становила у 1958 р.. 69,2% проти 32,9%у 1950 р.. З кінця 50-х років у розподілі доходів між республіканським імісцевій бюджетами знову намітилася тенденція збільшення частки останніх.

У господарському розвитку України значна увага приділялася торгівлі.
У 1950 р. було відроджено її матеріально-технічну базу. Абсолютний обсягпродажу товарів у державній і кооперативній торгівлі. включаючи громадськехарчування, становив 97% рівня 1940 р..