Харківський державний університет

Реферат

з історії України на тему:

Життя та діяльність митрополита Петра Могили.

Виконала: студентка

І курсу ф-ту іноземних мов групи ЯЄ-12

Коломієць Ольга Андріївна.

Харків - 1999 рік

План реферату :

І. Суспільні умови на Україні в часи життя та діяльності Петра Могили
(перша половина ХVІІ ст .).

ІІ. Історичне значення життя та діяльності Петра Могили.

ІІІ. Життя та діяльність Петра Могили:

1. Родина Могил.
2. Встановлення дати народження Петро Могили (версія Олеся Білодіда).
3. Освіта, яку одержав Петро Могила (версія Олеся Білодіда).
4. Києво-Печерський монастир, Лаврська школа.
5. Краківський сейм, роль, яку на ньому відіграв Петро Могила. Результати сейму.
6. Петро Могила - митрополит київський:а) затвердження Петро Могили на посаду митрополитом;б) Софійський собор;в) богослужебні книги;г) Лі? о?.
7. Київська колегія.
8. Заповіт Петра Могили.

ІV. Мої думки про значення діяльності Петра Могили для розвитку українськоїосвіти.

Життя київського митрополита Петра Могили для багатьох людей ще йсьогодні є неабиякою загадкою. Складною і суперечливою була доля цьоговизначного церковного та культурного діяча, що полишив неабиякий слід вісторії Украіни. Про Могилу написано багато праць у нас і за кордоном. Йогодіяльність, як правило, аналізується в трьох аспектах: громадсько -політичному, культурному та релігійному.

Час, у який жив і діяв Петро Могила, був часом крутого історичногоповороту в долі українського народу, зв'язана з національно-визвольнимрухом і підготовкою культурно-історичних умов для соціальних тапросвітницьких реформ. Він був громадянином у широкому розумінні цьогослова. Незважаючи на свою високу церковну посаду (все ж таки митрополит),
Петро Могила НЕ замікався у мурах монастиря, а розумів церкву, як один іззасобів політичної й ідеологічної боротьби. З одного боку, як представниклегального табору, своєю діяльністю він давав простір для розвиткунаціонально-визвольного руху в Україні, а з другого - використовував усісвої легальні можливості і зв'язки з Річчю Посполитою для поліпшення доліукраїнського народу. Це була складна діпломатічна гра, багато комунезрозуміла, можливо, й зараз.

З іменем Петра Могили пов'язане розгортання системи вищої і середньоїосвіти в Україні та Росії, яка не просто копіювала західноєвропейськішколи, але й могла конкурувати з ними. Він був фундатором і творцем першогов усій Східній Європі вищого навчального закладу - Києво-Могилянської
Колегії, що стала попередницю Української Академії та Київського
Університету.

Однією з важливих сторін його діяльності була організація і розвитоккниговидавничої справи. Він надав роботі Лаврської друкарні такого розмахуй гуманістичного змісту, якого не знала досі історія книгодрукування в
Україні. Одним з перших він почав вводити книгодрукування книжноюукраїнською мовою того часу, значно підняв престиж і авторитет слов'янськихвидань.

Меценат українського мистецтва. письменник і публіцист, він залишивблизько 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького,філософського та моралізаторського характеру. Зокрема, йому належитьрозробка і обгрунтування обрядів, характерних для життя українськогосуспільства того часу, скажімр, ритуалу вінчання.

Мабуть, Українська православна церква за всю свою історію не зналапостаті більш знатнішої і колорітнішої, ніж митрополит Петро Могила. Запорівняно короткий час він зумів надати їй чіткої організаційної структури,підніс освіту духовенства, висунув ідеал творчого здісціплінованого,чернецтва, здійснив реформу церковного обряду, розробив догматику,забезпечивши її необхідною новітньою теологічною літературою.

Але, раніш, ніж оцінювати його вчинки та значення його діяльності дляправославної церкви, України і, звісно ж, українського народу, требазвернутися до життя цієї людини, побачити за яких умов і обставинрозвивалася ця особистість.

Родина Могил належала до давніх знатних родів Молдавії. Могили велисвій родовід від Муція Сцевола, чиї нащадки начебто перейшли з Риму до
Греції, а звідти в молдавсько-вольські землі. Правда, в історії є й іншесвідоцтво, згідно з яким молдавський воєвода Стефан ІV нарік Могилоюгерольда Пурігу за його сміливість і відданість, а також за те, що у битвіз угорцями 1486 р.. був добрим пагортом (могилою), на яку він спирався.

Петро Могила - син молдавського господаря Симеона Могили й угорськоїпринцеси Маргарет. Внаслідок двірцевіх інтриг його батько загинув у жовтні
1607 р. - Його отруїли змовнікі. Після смерті батька Петро Могила з матір'юпереїхав на західні українські землі.

А що стосовно дати народження Петра Могили, то різні історикивисловлюють різні думік з цього приводу. Найбільший біограф і дослідникдіяльності Петра Могили С. Голубєв встановлює, що петро могила народився 21грудня 1596 р. Цю дату С. Голубєв встановлює на підставі панегіріків, щоскладалися студентами Колегії в день його ім'янін, і де говориться, що він
"Народився незадовго до свята Різдва Христового, а саме 21 грудня, в деньпам'яти київського митрополита св.Петра, на честь якого йому й дано ім'я
(Петро) "[1]. А інший історик, науковий діяч і дослідник творчості Петра
Могили Олесь Білодід в своїй публікації "Загадка Петра Могили" надає новісвідчення про дату народження митрополита та його освіту. Він намагаєтьсядовести, що про рік народження Петра Могили немає достовірних данних.
Підкреплюючі свою версію тим, що на місці поховання фундатора Києво-
Могилянської академії не було ніякого надгробка чи могильної плити знаписом, на відміну від багатьох духовних осіб чи ктіторів, що булипоховані в Успенському соборі і про що є докладні архівні записи. Вінпереконаний, що монашеське смирення (за свідченням сучасників, Петро Могиланавіть осів на тілі волосяніцю, щоб пріборкуваті свою плоть) було причиноютого, що він був похований як рядовий чернець, під фундаментом собору безжодного напису на місці поховання. 1718 року страшна пожежа знищила рядбудівель на території Києво-Печерської лаври. Вона не пошкодувала й
Успенського собору. Вогонь зжер Лаврську бібліотеку, перетворив на попілусі церковні архіви. Зрештою будівлі й собор з часом відновили. Сам Петро Іпожертвував на відбудову Лаври солідну суму грошей. А от Бібліотека йархіви пішли від нас назавжди, особливо ті речі, що існували в одномупримірнику. Але це так, доречі. Спираючись на свої дослідження, О. Білодідприходити до висновку, що Петро Могила народився у 1574 році (Білодідудовелося проробити титанічну працю, розбираючи старовинні письмена, щобз'ясувати це). Архімандритом Києво-Печерської лаври став у 54 роки,митрополитом Київським - у 59 років і помер на 73 році свого життя.
Підтвержує це Олесь Білодід і тим, щопортреті Петра Могили, що збереглисядо наших днів, особливо той, що на фресці відбудованої ним церкви Спаса на
Берестові зображують людину вже досить похилого віку.

Ця встановлена дата народження додає Могилі 22 роки життя, а цезначить, що київський період своєї діяльності він розпочинав не молодийлюдиною, а вже маючи всі необхідні для цього дані. За плечима умолдавського воєводіча були довго роки навчання в університетах Західної
Європи та військова служба. І сумніви в цьому, на думку Олеся Білодіда,мусять самі собою відпасті.

Також О. Білодід висловлює ряд думок про неточність деяких свідченьстосовно освіти Петра Могили. Він пише, що всі дослідники сходилися натому, що П. Могила мав блискучу західноєвропейську освіту й своею вченістюта прогресивними поглядами набагато випереджав своїх сучасників.

Де він її здобув?

Через відсутність точних даних щодо цього ряд дослідників висуваєрізні гіпотези. Насамперед врні базуються на тісних і дружних зв'язкахсім'ї Могил зі Львівським братством та його школою, на традиціїаристократичних родин Молдавії та Польщі посилати своїх дітей на навчаннядо західноєвропейських університетів. Панегірісті відзначали, що Петро
Могила з дітінства виявив велику любов до науки, а М. Смотрицький свідчив,що він у юнацькі роки вже знав грецьку й латинську мови.

Хоч ніяких документальних даних про це немає, але майже всі біографи
П. Могили більш-менш одностайні в тому, що початкову освіту він здобув у
Львівській братській школі, а закінчив її у закордонних університетах. Алепри конкретизації думки про закордонну освіту Петра Могили узахідноєвропейських країнах через брак достовірних даних знову виникалирізнорідні здогади. Відомий біограф Петра Могили С. Голубєв, спираючись напануючий у ті часи звичай посилати своїх синів "для завершення освіти вколегії та університети за кордон ", на" самий уклад освіти П. Могили івіпліваючій зцього характер його діяльності ", а також на те, що" П. Могилабув знавцем західноєвропейської літератури, дуже високо цінив освіту,здобуту в закордонних школах ", та свідчення, що" в Україні брак освітидуховенства і відсутність належного навчання молоді дуже шкодитьправославію "і єдиним дійовим засобом для виправлення цього зла булоперенесення на руську ниву західної науки, - твердить, що "не можнавідмовити у вірогідності даних про те, що П. Могила відвідувавзахідноєвропейські навчальні заклади "[2]. Румунські дослідники І. Міхалческуі К. Ербічану у своїх твердженнях були більш конкретними. Вони прямовеазувалі на паризька Сорбонну. Про навчання Петра Могили у Франції писав
В. Щурат, зазнаючи, що київський просвітитель навчався у відомомуєзуїтському коледжі Ла Флеш ( "La Flіche"), слухав там лекції у патера
Варона разом з майбутнім видатним філософом Рене Декартом. В. Щурат своєтвердження висуває на підставі одного листа латинською мовою, знайденого уцерковному архіві села Берескі під ліском Переміської дієцезії, що маєназву "Magna ars disserendi de qualibet materia." ( "Велике мистецтвопояснення матерії "). Лист цей був написаний у ХVІІ ст., І його невідомийавтор, стаючи на захист Петра Могили зазначає: "Per summum nefasvituperatur. Varonem enim praeceptorem habebat eminentissimum "(" Великийгріх лаяти його. Бо найславетнішій Варона був його вчителем "). Намагаючисьякось перекинути місток між Петром Могилою і Варона та Р. Декартом, В. Щуратпише: "Може й патріотичні мотиви Велю біографам подавати П. Могилу заучні паризької Сорбонни - того Могилу, що після смерті свого батька,опускаючи Францію, міг мати найвище 12 літ віку "[3].

Оскільки документальних свідчень про життя Петра Могили дуже мало,вважаю за необхідне навести уривок з книги знатного київського історика
С. Голубєва "Київський митрополит Петро Могила та його сподвижники". "Післяповідомлення про участь в Хотинській битві біографічні свідчення про Петра
Могилу до посвяти у сан києво-печерського архімандрита стають дедалірідшімі й урівчастімі. На їх основі можна вивести лише один досить вірнийвисновок: після смерті свого опікуна С. Жолкевського Могила задумавпереселитися з Бельського воєводства і у зв'язку з цим звертає увагу на
Київську область. Він починає часто відвідувати Київ, де у той часмітрополічну кафедру займав його друг, а може й наставник Іов Борецький, ікупляє в околицях міста помістя. Часті стосунки з Борецький не полишаютьбез впливу на релігійні погляди Могили, який почав брати діяльну участь усправах віри. Ця участь скоро досягає величезних розмірів в наслідокпослідуючій за цим суттєвій зміні у долі молдавського воєводіча. Розуміємовступ його на Києво-Печерську архімандрію ". Після смерті 21 березня 1627року печерського архімандрита Захарія Копистенський на цю посаду виявивсяряд претендентів. Але, незважаючи на це, хоч і незначною кількістю голосів,перевага була надана Петрові Могилі. У 1628 р. польський король
Сигізмунд ІІІ затвердив Могилу на цій посаді. "Новий архімандрит, --відзначає у своєму нарисі про нього М. Костомаров, - зразу ж виявив своюдіяльність на користь монастиря, завів нагляд над священнослужителями уселах лаврських маєтків, малограмотних наказав учити, а впертих ісвоєвольніх піддавати покаранням: оновив церкву, не шкодував витрат наприкрашення печер, підпорядкував лаврі Пустинно-Миколаївський монастир,заснував Голосіївську постінь, побудував за свій рахунок при лаврібогодільню для жебраків і задумав заводити при Печерському монастирі вищушколу ". На той час повернулися з різних університетів Європи послані ним,ще у його перші дні перебування в Лаврі, юнаки, які утримувалися закордоном власними коштами Петра Могили. Вони й стали його першимипомічниками в організації якісно нової системи освіти в Києві. Так буловідкрито в Лаврі школу, яка відразу ж стала набагато авторітетнішою за
Богоявленська (Братське) училище. Воно в цій конкуренції могло загинути. Іце стривожена високих духовних осіб, які справедливо вважали, що училищетреба зберегти. Вони звернулися до Могили з проханням порятувати навчалінійзаклад. Архімандрит вирішив об'єднати школу з училищем. В такий спосібтворився найавторітетнішій центр освіти в усій Україні. Сам Могила виділиввласні кошти, на які було збудовано один з навчальних корпусів на Подолі,утримувалися викладачі й школярі.

Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами, істворювалась вона за зразком польських шкіл вищого типу - колегій. Всього вній навчалося понад 100 учнів. Однак було немало труднощів і незгод. Зсамого початку Печерська-лаврські інокі виступили проти надання школіприміщень, які, до речі, відбиралися саме у них. Втім Могилою цей опір бувзнищений скоро: він покарав незговірлівіх іноків, усунув уперто ігумена
Арсенія й, поставивши нового, уладнав з ним згідну зі своїми передбаченнямисправу.

Та щойно розпочалося навчання, як виникли нові ускладнення. Київськебратство, козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школита лаврської. Наприкінці 1631 року 32 братчики Київського Богоявленськогобратства склали акт, у якому Могила називався старшим братом, охоронцем іпожіттєвім опікуном братства. Прохання братства підтримав і новиймитрополит Ісайя Копинського. А 12 березня 1632 р. до Петра Могили звернувсягетьман реєстрових козаків Іван Кулага-Петражіцькій з "Листом військовим",у якому просив об'єднати школи, обіцяючи зі свого боку їх "твердо захищати,охороняти й за них до самої смерті стояти ". Вирішили об'єднати школи водну, яка отримала назву Києво-Печерської колегії. Петро Могила за згодоюбратства став її "старшим братом", "довічним охоронцем і наставником".

Мине час, і колегія стане на честь Могили - Києво-Могилянською,а згодом і академією, яка відіграла найвізначнішу роль у розвитку освіти йнауки як в Україні, так і в Росії. А тоді, навесні 1632 р.., Студенти-риторзаснованого Могилою "гімназіума" склали і піднесли йому на Великденьпанегірік "Евхарістірон, або Вдячність Петру Могилі", у якому прославляли
Могилу як першого, хто дав православній науці, "досі безплідній", справжнювченість.

Між іншим, культурна й освітня діяльність Петра Могили не обмежуваласялише турботою про Київську колегію. Саме за його участю були відкритіколегії у Вінниці, Кременці, Гощі. Багато зусиль доклав він і до розвиткукниговидавничої справи в Україні.

У квітні 1632 року помер польський король Сигізмунд ІІІ. У Краковізбирався сейм, на якому мало розглядатися питання про його наступника.
Старий і хворий митрополит Київський Ісайя Копинського не міг рушити в такудалеку дорогу. Рада вищого духовенства вирішила послати від себе на сейм
П. Могилу. Прибувши туди, архімандрит Києво-Печерської лаври заявив відімені всього українського народу, що київська депутація не братиме участі всеймі, якщо негайно не буде прийняте рішення про повернення православнихусіх захоплених у них уніатами монастирів і церков. Після тривалої дискусіїсейм змушений був винести таке рішення. Ось що зробила одна людина, якамала незламну силу волі, гнучкий розум і знання дипломатичної справи.
Княжич за походженням, мало мав собі суперників за вихованням, був зразкомревної відданості в вірі й православ'ї - тільки один Могила міг на той частак невтомно боротися і так переможно вийти з такої нерівної боротьби.

Як козацькі посли, так і делегація духовенства на чолі з Петром
Могилою виявляли неабияку активність на сеймі. Щоб забезпечити собібільшість, королевич Владислав склав спеціальний матеріал, у якомупропонувалося вирішити козацькі питання, віддати православним Київськумитрополію, повернути всі її маєтки, монастирі й навіть львівськеєпископство.

Однак він міг Набути сили лише після затвердження "елекційнім" сеймом.
На ньому й почалися й основні дебати, що доходили мало не до бійок,особливо, коли в суперечку встрявалі козаки. У діаріуші князя А. Радзівілла
1632 року зазначалося: "У понеділок (15 жовтня) козаки на сеймі говорилипро унію з презирством, робили тисячі протестів і погроз і при цьомузаявили: нехай Республіка не доводить їх до відчаю ... Тут є багато попів таінших схизматиків, які розпалюють ворожі партії. Ми застосовуємо проти нихвсі наші намагання, але до сих пір становище досить важке ... "

Говорячи про попів, Радзивілл, очевидно, мав на увазі делегаціюправославного духовенства на чолі з Могилою. Він дійсно разом з Адамом
Киселем, Лаврентієм Деревінськім і Воронич постійно виступав назасіданнях сейму, захищаючи православних, і навіть особисто звернувся доновообраного 13 жовтня короля Владислава. Той, зваживши на ситуацію,задовольнив їх прохання, видавши "диплом", яким гарантував більші права івигоди, ніж ті, що були зазначені в "Меморіалі".

"Диплом" надавав повну свободу переходу як з православ'я в унію, так із унії в православ'я. Київський митрополит мав, як і раніше, вісвячуватісявід Константинопольського патріарха. Віддавалась Луцька єпархія,запроваджувалася нова у Мстіславі, заборонялося чинити всілякі образиправославним людям.

Коли Петро Могила разом з брацлавськими підсудком Михайлом
Кропивницьким вітали Владислава з обранням, то дякували йому за рішення,підкреслюючи: "Розумно поглянув ти на наші прохання і справедливо розсудивїх ". Тим часом козаки і православне духовенство, очевидно, інспірованеоднодумцями Петра Могили, в один з останніх днів сейму, зібравшись разом,прийняли рішення усунути від митрополії Ісайю Копинського як людинупрестарілу й хворобливу. Тут же, у Варшаві, митрополитом було обрано Петра
Могилу. Правда, на випадок, коли б король не побажав затвердити Могилумитрополитом, було обрано й іншого кандидата - вінницького підстаросту
Михайла Ласку, чия мати - Гулевичівна - віддала свою землю під Київськубратську школу. Були також обрані на єпіскопію Луцьку - князь Олександр
Пузін, на Мстиславська - ігумен Віленського Святодухівського монастиря іректор школи при ньому Іосиф Бобріновіч.

12 березня 1633 року Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу івидав йому "привілей" на це. При цьому король відзначив, що добре знає
Могилу, "коли той був ще у" світському званні "і коли" на очах його воювавпроти головного ворога Польщі Османа, царя туркцького ". Королівськоюграмотою Могилі віддавалася Києво-Софіївська церква, утримували за ним і
Києво-Печерська архімандрія, доручався нагляд за Пустинно-Мікільськіммонастирем.

Невдовзі було отримане благословіння й патріархаконстантинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання
"Екзарха святого константинопольського трону".

Настановлення Петра Могили митрополитом у Києві викликало незвичайнурадість. Учні братської школи складали йому гімн і панегірики. "Коли бти задумав, - говориться до нього в прівіті, - відправитися з Києва до
Вільна і до країв українських і литовських, з якими радощами зустріли бтебе ті, якими наповнені суди, темниці й підземні в'язниці за непорочновіру східну!? "Друкарі присвятили йому віршовану брошуру, що надрукувалипід заголовком "Евфонія веселобремячая".

Після наставлення митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнувсподвіжніцтво як у галузі церковній, так і освітній, будівничій,книгодрукування та ін.

Насамперед після повернення до Києва він звернув увагу на вилучення вуніатів й упорядкування давньої руської святині - Софійського собору. Після
"Хозяйнування" уніатів ця велична будова перетворилася на пустку йпоступово руйнувалася. Першим ділом митрополита було надати церкві св.
Софії величавого виду і посвятити її для богослужіння; він називав її
"Одинокою окрасою православного народу, головою і матір'ю всіх церков".
Петро Могила намагався відновити давню святиню Києва і разом з тим оживитив народі спомінку старовини. Таким чином, він відновив церкву св.Василій; зруїн Десятинної церкви поставив нову камінну церкву, а підчас тих робітнайшов у землі домовину Св.Володимира і переніс її до печерськогомонастиря, щоб люди могли її поклонитися, відновив також стару церкву Спасана Берестові.

Петро Могила звернув увагу на те, що в церковні богослужебні книги,якими тоді користувалися в південній та західній Руси, вкралинеправильності й суперечності. Це було тоді тим гірше, що противникиправослав'я вказували на цю обставину, як на слуба сторону й стверджували,що в православнім богослуженні нема одностайності: в одній книзі про ордені сам предмет можуть бути одні вислови, а в другій - зовсім інші, і коженсвященник може вживати того або іншого способу. Цим противники намагалтсядоказати, що церква, не маючи одного голови, не зможе дотриматисяправильності в своїх богослужебних книгах, а тим самим звертали наконечність підчінітіся папі, як єдиному голові. Могила постановив, щоб умайботньому богослужебні книги не давалися в печать без перегляду йпорівняння з грецькими першотвору і без його благословення. Він займавсяїх переглядом сам особисто.

Петро Могила дуже дбав, щоб завести одностайність у православнімбогослуженні, щоб священники як слід виконували свої обов'язки, та щобпоправити їх моральність. Для цього у 1640 р.. Могила призначивши собор у Києвіі на цей собор закликав не тільки духовних, а й світських людей, записанихв братствах; після його погляду на склад Церкви, світські люди мали правоголоси у церковних справах. "Наша церква, - писав Могила в своїм окружнімпосланні, - лишилася недоторканою в догмах віри, але дуже попсована що дообічаїв, молитв і благочестивого життя. Багато православних, ходячи набогослужіння іноверців і слухаючи їх науки, заразилися єресю, так що важкорозпізнати: чи вони справжні православні, чи тільки так називаються? Іншіж, не тільки світські, але й духовні, просто покинули православ'я іперейшли до різних безбожних сект. Духовний і чернечий стан попав у нелад;недбалі настоятелі НЕ стараються що до ладу і зовсім ухилились від прикладудавніх отців Церкви. У братствах покинули ревність і звичаї предківські;кожен робить, що хоче. "Могила заявляв, що він бажає повернути українськуцеркву до давнього благочестя, і думав, що цього можна досягти соборомдуховних і світських людей. Дії того собору не дійшли до нас, та мабутьрезультатом його нарад явилося нове видання "Требника" в 1646 р.. Цей
"Требник" - подрібній збірник богослужіння, довго служив провідною книгоюцілій Росії і відомий під назвою "Требника Петра Могили". В "Требник"
Могила не обмежився тільки викладом молитв і обрядів, а ще додав до ньогопояснення й повчання, як поступати в різних ситуаціях, так що цей "Требник"служив не тільки провідне книжкою для відправи служб, але щей мав значеннянаучної книги для духовенства. Ціль книги виражена у вступі, де сказано:
"Книга ця печатається не тільки для того, щоб священики у своїх парафіяхкожного дня, іменно ж у неділю й дні свят, читали й пояснювали його своїмприхожанам, але також, щоб світські люди грамотні вчилися таким способомхристиянської науки, щоб родітелі вчили своїх дітей, а володарі підвласніхсобі людей, а токож щоб у школах усі вчителі веліли своїм учням вчити цюкнижку напам'ять ". Цей катіхізіс способом свого викладу послужив взірцемдля усіх катіхізісів пізніших часів. Він віложеній в питаннях і відповідяхі складається з трьох частин: в першій розбирається символ віри післячленів, в другій - молитва Господня, в третій - заповіді.

У 1644 р. Могила написав твір "Лi? О?", Який складався з трьохрозділів: в першому обговорюються тайни й обряди, в другому - церковнийстатут, в третьому - дві головні догматичні різниці між східною й західноюцерквами: походження святого Духа і верховне начальство папи. Взагалі, зоглядом на значення обрядів, Могила відрізняє єственні головні ознаки віддодаткових. Єственнімі він називає ті, що при всяких змінах форм маютьлишитися непохібні, вони містяться:
V в матерії;
V в формі або слові;
V в інтенції (намірі) того, що відправляє службу Божу (богослуження).
Таким чином в тайні хрещення вода становить матерію, виголошення слів:
"Хреститься на ім'я Отця, Сина і святого Духа" - форму, внутрішній намірабо бажання того, що сповнює тайну, щоби звести ласку св. Духа - інтенцію.
Зовсім так само в літургії єственну частину її становлять, крімвнутрішнього н а м і р у священника: матерія, тобто хліб і вино, і форма,тобто освячуючі її слова Спасителя: "прийміть, їжте й пийте від неї усі".
Весь лад богослуження, в котрий прибрані або влучені єственні ознаки,може змінятіся в різних церквах. Відповідно до місцевостей, давніх звічаївіпереказів, можуть існувати всякі обряди. Обряди можуть в одній і тій самійцеркві після потреб часу змінюватися, доповнятіся й скорочуватися, та неінакше, як на основі соборів. Кожен священик, зокрема, повинен точновиконувати все, що постановляють богослужебні книги, прийняті в той час.
Такий був погляд знатного митрополита на весь лад зверхньго богослуження.
Він завзято виступав проти римської церкви, але зовсім не з причин різницібогослужбового ладу, а за її догматичні похібі, між котрими перше місцезаймає признання абсолютного голови в особі римського папи.

Як тільки Петро Могила зайняв посаду митрополита, він реформував
Київську братську школу в колегію, заснував другу школу у Вінніці і завівпри кіївськім братстві друкарню та підчінів їх кіївьському митрополитові.
Цим було порушено стародавній розпорядок Патріярха Теофана, після якогокиївське братство підлягало тільки патріярсі. Але це було виправданозробленими змінами: заснуванням монастиря і зміною школи на колегію, і тим,що колегію і монастир підтримував на свої власні кошти Петро Могила.
Монастир мав тісний зв'язок із колегією. В ній містилися тільки монахи -наставники, їх всіх було взято з Печерської Лаври. Як вже говорилося,
Могила підтрімувал колегію й монастир за власний кошт: переписав на них двілаврських волості, подарував колегії своє власне село Позняківку, крімцього час від часу давав грошові підмогі на будівлі й гроші для вчителів йучнів. За його прикладом і проханням, записана в братство шляхта допомогалаколегії всякими дарами і щорічно вибирала старостів з-поміж себе длянагляду й допомоги в підтримці. Колегію було утворено за зразком тодішніхвищих европейських шкіл, за допомогою свідомих духовних осіб, а такожсвітських людей, котрі б могли пильнувати правоти східної церкви і своєюосвітою стати на рівні з тими, від кого вони повинні були охороняти правасвоєї церкви дорогою закону й втолоковування. Ідеалом Могили був такийукраїнський чоловік, котрий би, зберігаючи свою віру й свою мову, водночасрівнем своєї освіти і своїми духовними здібностямістояв на рівні зполяками, з якими доля зв'язала його в державних відносинах. До того ідеалупрямували й способи виховання й навчання, прийняті Могилою.

З наукового погляду колегія ділілася на дві Конгрегації: вищої інижчу. Нижча конгрегація у свою чергу ділілася на шість класів: ф а р аабо а н а л ь о г і я, де вчили одночасно читати й писати Тьома мовами:слов'янською й грецькою; і н ф і м а - клас початкових відомостей; заним клас г р а м а т и к и і клас с и н т а к с и м и: в обох класахнавчали граматичних правил трьох мов - слов'янської, латинської і грецької,пояснювали й перекладали всякі твори, робили мовні практичні вправи,вивчали катіхізіс, арифметику, музику й нотний спів. Далі - слідував класп о е з і ї, де викладали поетику і писали всякі можливі вправи увіршованні, як українською, так і латинською. За поетикою слідував клас ри т о р и к и, де учні вчилися складати промови. Вищий конгрегаціяскладалася з двох класів: ф і л о с о ф і ї, яку викладали після
Аристотеля, пріладженого до викладання у західних латинських провіднихкнижках, і поділялася на три частини: логіку, фізику (теоретичне тлумаченняявищ природи) і метафізіку. У цьому класі навчали також геометрії таастрономії. Другим найвищим класом булоб о р о с л о в і є. Його вивчали після системи Томи Аквіната. В цьому жкласі викладали гомілетіку й учні тренувалися в написанні проповідей.

Усі науки, за виключенням слов'янської граматики й катіхізісу,викладалися латинською мовою. Учнів примушували не тільки писати, але й раз -у-раз говорити цією мовою, навіть поза колегією: на вулиці, вдома. В цихцілях для учнів нізшої конгрегауії були відумані довгі листи, вложені впокровець. Хто сказав що-небудь не по латинська, тому давали цей лист,вписувалось туди ім'я учня, що провінівся. Учень носив сей лист, доки не мігвіддати його кому-небудь іншому, хто говорив не по латинською. Першість, щонадавали латинській мові, після заснування колегії, навело на неїнебезбечну бурю. Між православними розійшлася чутка, що колегіянеправославних, що наставники її, виховані за кордоном, заражені єресю, що вній викладають науки по провідним книжкам іновірців. Навчають найбільшелатинською мовою, мовою іновірців, а чинять це тому, щоб відвести молодь здороги віріїхніх батьків! Громада легко присвоював собі подібні погляди.
Люди звикли до тої гадки, що латинською мовою відправляють богослуження іговорять вороги їхньої віри, ксьондзи, і тому вважали вивчання тієї мовинеправославних ділом. Могила мав чимало противників, але це були невчені йнегідні свого сану попи, велику кількість яких він усунув з їхніх місць.
Крім того не сприяли йому всі прихильники Ісаї Копинського, котрий, яквидно, сам говорив про неправослав'я свого суперника, що усунув його зметрополії. Лиха слава про Петра Мтогілу і його науковий заклад пошириласяміж козаками, які були готові жорстоко розправитися з тими, кого вважаливорогами віри. І справді - діло дійшло до того, що одного разу ватаганароду, під проводом козаків, майже накинулася на колегію, бажаючи спалитиїї і повбіваті наставників. "Ми, - писав опісля Сильвестер Коссів, тодішнійпрефект київської колегії, - вісповідаліся й чекали що нами стануть кормитидніпрових осетрів, та на щастя Бог, бачучи нашу невинність і піклуючись пропросвіту українського народу, розігнав хмару пересудів й просвітив серцянаших земляків. Вони побачили в нас справжніх синів православної церкви. Із того часу поселенці Києва та інших міст не тільки перестали насненавидіти, але стали щоразу віддавати більше своїх дітей і величати нас
Геліконом і Парнасом ". Ця подія, що загрожувала колегії, трапилася у 1635році. В тім самім році, коли минула небезбека, Сильвестер Коссів видав твір
"Екзегезісї або Апольогію Кіевскіхї школї", в ньому він захищав спосібнавчання, прийнятий в колегії. Першість, що надавали латинській мові,виправдовувала в очах Петра Могили і наставників, яких він обрав затогочасних обсавін. Українці, що навчалися в колегії, жили під польськимволодарством і готувалися до життя в суспільстві, пронизаний польськимладом і польськімім поглядами. У цьбму суспільстві панувала і глибокоукорінілася думка, що латинська мова є найголовнішою ознакою освіти, і хтокраще володіє латинською, той гіднішій зватися освіченою людиною.
Українське шляхетство у той час дуже квапиться позбутися своєї народності,тому що русини-українці не були у великій пошані в поляків. Ті, щопереходили в католицтво, з гордістю вважали себе поляками. Щоб усунути це,українцям, які зберігали свою віру й народність потрібно було присвоїти тізвичаї і ознаки, які давали право на пошану, яка лічила освіченій людині.
Латинська мова в тодішніх суспільськіх гуртках була, звісно, не тільки длярелігійних суперечок з католиками, тому що у ті часи про "високі" предметине говорили інакше, як латинською мовою, латинська мова вживались у судах,сеймах, сеймиках і на всяких громадських сходинах. В колегії учні навчалисяй тренувалися латинською мовою, нею проводились класові й публічні диспути.
Тому одна сторона наволділа різні противні православ'ю докази, що були тодів ззвічаю у католиків, друга заперечувала їх і обороняла православ'я. Такидиспути не обмежувалися тільки предметом віри, але тягнувся й на всякіфілософічні предмети. З організації диспутів ми бачимо, що Могила намагавсявиставити проти католицтва учених і зручних борців за українську церкву, щовміли б поражаті ворогів їхньою власною зброєю. Відповідно тим практичнимпоглядам, Петро Могила надав також цей схоластичних характер усій науковійосвіті, що набирався молодб в колегії. Головною особливістю схоластичністьспособу науки, що існувала в західній Европі в середніх віках і ще панувалау ХVІІ ст., було те, що під наукою розуміли не стільки кількість і обсягпредметів, підлягаючіх вивчання, скільки форму або способи, що служили дляправильного розкладу, відносин і значення предмету. Мало знати та гарновміти користуватись малим запасом знань - це була мета освіти. Звідтинескінченій ряд формул, зворотів і класифікацій. Цей спосіб, як показаввіковий досвід, мало допомагав розповсюдженню наукових предметів і дававзмогу так званому вченому пишатися своєю мудрістю, коли він, насправді, бувзовсім нгеуком або марнували час, труд і здібності на вивчення того, що буломало прігідне для життя і краще було б зовсім забути. Тай цей спосіб, привсіх своїх великих недоліках, мав однак і добру сторону в свій час. Вінпривчав голову до розумового процесу, служив, так сказати б, розумовоюгімнастикою, що готувала людину займатися предметами знання з науковоюправильністю. Не можна сказати, щоби в західній Европі в часи Могили НЕбуло вже іншого способу науки, інших понять щодо знання, але ці засновкомнової освіти, що так швидко і блискучо повели розум людський до великихвинайдений в обсязі природних наук і до яснішого погляду на потребирозумового і матеріального життя, були далекі і майже не торкалисятодішньюї Польші, дарма що ще сто років тому вона була родинним краєм
Коперніка. Для Петра Могили це було зовсім природньо зупинитися на тімспособі навчання, що панував в краю, де він жив і для якого готував своїхукраїнських пітомців. Тим більше, що спосіб цей після його переглядувідповідав його найближчій задачі: виховати покоління оборонців українськоївіри й української народності в польській громаді.

Після погляду на просвіту, освіта, що давала колегія Могили, повинноздаватися дуже одностороннім: учні, що скінчілі курс в колегії, не знализаконів природи настільки, наскільки вони були відкриті й дослідженітодішніми передовими вченими на заході; мало свідомими вони були і вгеографії, історії, науці права. Та доволі було й того, що вони стояли ненижче освічених поляків. Та щоб крім того оцінити ще й важливість зробленої
Петром Могилою зміни в розумовім житті українського народу, треба поглянутина той стан, в якому перебувало розумове життя на Україні до того, і тодійого заслуга покажеться вельми значною, і успіх його заходу безмірноважливим у своїх наслідках. В краю, де протягом віків панували умовиліннощі, де широкі верстви народу перебували з огляду на свої поняття майжев первісному стані, де духовні одинокі провідники якого-небудь розумовогосвітла махінально і недбало виконували обрядові форми, не розуміючи їхньогозначення, не мали поняття про єство релігії, де приймалися тільки слабіпочатки освіти, прідушувані нерівною боротьбою з чужинський і неприязніладом освіти ... В краю, де українську мову, українську віру і навітьукраїнське походження напятновувалі друку темноти, нечемності і негідностіз