ПЛАН
1. Вступ.
2. Передумови виникнення Запорізької Січі, використання її урядом Речі Посполитої для захисту південних кордонів.
3. Особливості військово-політичного та адміністративного устрою

Запорізької Січі.
4. Право і судочинство у Запорізькому низовому війську.
5. Роль Запорізької Січі в історії України.
6. Висновки.
7. Використана література.

Вступ.

Термін "козак" вперше згадується у джерелі XIII ст. (в початковіймонгольській хроніці 1240 року) і походить з тюркських мов. Він означав
"одинокий", "схильний до розбою, завоювання". У словнику половецької мови
"Соdeх Сumanicus" (1303 р.) "Козак" перекладено як "страж, конвоїр".

Цікава така деталь. Східні старовинні джерела називають половців
"жовтою ордою". Поклонялися половці Вічно Блакитному Небу. С 1055 рокуполовці почали переможно оволодівати степовими просторами України. Йшливони курінями (так в половців називалися роди), які ділились на коші
(сімейства), і називались вони козаками ( "ко" - небо "," зак "- захищати). Зчасом, коли половці почали приймати християнство, поганський термін
"захисники неба" став непотрібним. Корінь слова "кіз" (вільна людина) бувзрозумілим та актуальним. В степу на південно-східних рубежах Русі в кінці
XII ст. виникають військові об'єднання з русів і половців, які формувалисьне по родовій або етнічній ознаці, а як спільна сила, яка захищала кордони
Київської Русі. В цьому середовищі народилося і слово "гетьман" (вожак).

Козаки, тобто спільні прикордонні загони половців та русів, стали тієюсилою, яка першою вчинила відчайдушний опір монголо-татарськимзавойовникам.

Отже, корені українського козацтва сягають ще в часи Половецькакуренів. Період кінця XII - першої половини XIII ст. характеризується якперший етап формування та розвитку українського козацтва.

Передумови виникнення Запорізької Січі, використання її урядом Речі Посполитої для захисту південних кордонів.

З другої половини XV ст. починається відродження українського козацтвана пустопорожніх землях. Це була територія на півдні від Білої Церкви,землі, не закріплені за власниками. На думку Д. Яворницького. першопричиноювідродження тут козацтва були "ухідніцтво" та "добічніцтво". Вже в другійполовині XV - на початку XVI ст. на Наддніпрянщині утворилися громадивільних озброєних людей, чисельність яких зростала за рахунок невдоволенихіснуючим ладом в польсько-Литовській державі. Починаючи з другої половини
XVI ст., У безкраї простори Дикого Поля рінув потік селян-втікачів з
Галичини, Волині, Полісся, Поділля. Втечі стали основною формою соціальногопротесту селян проти сваволі панів. Внаслідок втеч селян і міської біднотив степах південної Київщини та Брацлавщини зростала чисельність вільногонаселення - козаків, було засновано ряд козацьких слобід і хуторів.

Козаки розорювалі "пустопорожні" землі, займалися мисливством,рибальством, бджільництвом. Їх життя було небезпечним: доводилося не тількиобробляти землю, а й оборонятись від нападів татар. Згодом козаки саміпочали здійснювати походи на кримських татар. В кінці XV ст. українськікозаки вчинили ряд походів проти татар, завдавши їм поразки біля гирла
Дніпра. Кримське ханство змушено було побудувати фортеці на Дніпрі та
Перекопі. Однак козаки нападали навіть на турецькі фортеці. У 1521 роцівони здійснили похід у Молдавію, в 1523 році ходили у Крим та спалили
Очаків, в 1545 році знову напали на Очаків і здобули його.

З одного боку, поява такої небезпечної сили, як козацтво, на рубежах
Польсько-литовської федерації непокоїла її уряд. Кожної миті ця руйнівнасила могла нанести удар по державі. Внаслідок втеч селян пани втрачалиробочу силу. З іншого боку, новоосвоєні козаками землі на Наддніпрянщиніприваблювали панів та шляхту. Держава в особі козаків придбала безкоштовнусилу, яка захищала кордони як Литви, так і Польщі.

На нових землях склався своєрідний козацький лад. Козаки об'єднувалисяу громади і всі важливі питання обговорювали та розв'язували на радах. Тутобирали козацьку старшину: отаманів, осавулів, суддів. Кожен козак мавправо брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати назвіра.

На землях, освоєних козаками, вже ніколи, як їм здавалося, нез'являться державні урядовці, не виникне кріпосна неволя.

Але на початку XVI ст. король своїми указами, а господарі - грамотамипочинають роздавати простори, зайняті козаками, литовським та польськимпанам - магнатам. Острозькі, Вишневецькі, Ражінські отримували документи на
"окраїнні" землі, будували там свої замки-маєтки. Чимало цих земельвіддавалось за службу великому князю чи королю з правом збирати з місцевогонаселення чінші та накладати на нього повинності на свою користь.

Королівські старості непокоїліся, спостерігаючи, як зростає кількістьозброєних незалежних козаків, котрі часто виявляли неповагу до влади.
Щоправда, старості ці як члени магнатську родів самі часто наживалися наситуації та отримували чималі гроші, обкладаючі великими (й частонесанкціонованими) поборами козаків, що намагалися торгувати у містахрибою, шкурами тварин, тощо. Однак найважливішим було те, що вони знайшли вкозаках ідеальних оборонців кордонів від татарських наскоків, а одним знайобтяжлівішіх обов'язків старост якраз і був захист кордонів. Так, у 1520р. черкаський староста Сенько Полозович завербував загін козаків служитиприкордонною вартою. У наступні десятиліття інші старости, такі як Євстафій
Дашкевич, Предслав Лянцкоронського та Бернард Претвич, почали активномобілізувати козаків не лише для оборони, а й для нападів на турків.

Перші магнати, що організували козаків, були православниминеспольщеннімі українцями. До найславетніших серед них належав Дмитро
( "Байда") Вишневецький, канівський староста. У 1553-1554 рр.. Вишневецькийзібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічнорозташованому острові за дніпровими порогами острові Мала Хортиця форт, щомав стати заслоном від татар. Так Вишневецький заснував Запорозьку Січ, якавважається колискою українського козацтва. Незабаром він із своїми козакамиорганізував кілька походів у Крим і навіть мав зухвалість напасти на самихтурків-оттоманців. Коли Річ Посполита відмовилась підтримати його хрестовийпохід проти мусульман, Вишневецький поїхав у Московію, звідки продовжувавнаскоки на Крим. Але там він швидко розчарувався і, повернувшись на
Україну, втягнувся у молдавські справи. Це була його фатальна помилка --молдавани підступно передали Вишневецького туркам, які в 1563 р.. стратилийого у Константинополі.

Утворення Запорізької Січі підрівало польсько-шляхетське землеволодінняв Україні. Стурбований непокірністю козацтва, посиленням національно -визвольної боротьби, польський уряд намагається розколоти козаків, посіятиміж ними ворожнечу. Цьому сприяли деякі об'єктивні обставини. З кожнимдесятиріччям серед козаків міцнішав прошарок заможних хуторян іпромисловців, частина з яких належала до "шляхетних" козаків - вихідців зшляхти. В той же час зростають багатства козацької старшини, яка поступовоперетворюється в заможну верству населення.

Зосередження значних коштів в руках заможного козацтва у другійполовині XVI ст. стало економічною та соціальною базою створенняреєстрового козацтва.

5 червня 1572 року король Сігізмунд П серпня своєю грамотою доручивкоронному гетьману Язловецькому набрати "певний шана" з козаків, які малиодержувати платню від Речі Посполитої, та вчинити "постановенье межа козакинизовими ", тобто запровадити контроль над Запоріжжям.

Перший загін складався з 300" низових козаків ", які одержували по 2,5злотих "на квартал" і сукно на жупан. Відтепер ці козаки були внесені до
"реєстру" і знаходилися на державній службі. Так було започаткованереєстрове козацтво. Уряд сподівався, що, спираючись на цей добірній полк,вдасться встановити контроль над усім козацтвом. Проте цим надіям НЕсудилося здійснитися, і незабаром реєстр припиняє своє існування. Поновленойого було у 1578 році королем Стефаном Баторієм, який набрав на державнуслужбу реєстровий полк у 500 козаків. Після цього реєстр то збільшувався »то зменшувався, то розпускався, то знову відновлювався. Наприкінці XVI ст.до реєстру входило 1000 козаків. У 1625 році реєстрове козацтво досягло
6000, яких було поділено на шість реєстрових полків: Київський,
Переяславський, Білоцерківський, Корсунський. Канівський і Черкаський. У
1630 році реєстр нараховував уже 8000, але сейм 1635 року скоротив його до
7000.

Під час селянсько-козацького повстання 1637-1638 років польський уряднамагається скасувати права та привілеї реєстрового козацтва. У 1638 роцісейм ухвалив постанову "Ордінація Війська Запорізького реєстрового, щоперебуває на службі Речі Посполитої ". На" вічні часи "знищувалися правареєстровців на обрання старшин та на козацьке судочинство. Реєстрвстановлювався в 6000. Козакам заборонялося поселятіся в містах, крімприкордонних (Черкаси, Чигирин, Корсунь). Два полки реєстровців повиннібули постійно перебувати на Запоріжжі, щоб не допускати туди втікачів.
Військова і судова влада над реєстровцямі зосереджувалася в рукахкомісара,, який обирався сеймом.

Реєстрові козаки мали ряд привілеїв. Вступаючи до реєстру, вонивиходили з-під юрисдикції панів і звільнялися від влади воєвод та старост,якщо проживали на королівських землях. Реєстрові козаки мали право судитисяв своїх судах. Вони звільнялися від податків, мали право купувати землю,вільно займатися різними промислами і торгівлею. За службу вони отримувализ державної скарбниці грошове жалування, сукно, порох, свинець.

Але непослідовна політика польського уряду щодо реєстру негативнопозначаться на правовому становищі рядових козаків. У будь-яку митьадміністрація могла розігнати реєстрове козацтво, і ті козаки, яківікреслюваліся з списків, повинні були повернутися до колишніх хазяїв.

У меншій мірі ліквідація або скорочення реєстру позначаться на верхівціреєстрового козацтва. До неї входили козацька старшина та заможне козацтво.
Головним чином, то були вихідці з української шляхти, які мали села тахутори, млини, корчми. Врешті-решт і ця частина козацтва, як і всереєстрове козацтво, дуже болісно сприймала національно-релігійний гніт,який різко посилюється в кінці XVI ст. Цими обставинами і пояснюється тойфакт, що в народних повстаннях кінця XVI - першої пол. XVII ст. бралоучасть все українське козацтво, в тому числі і реєстрове.

Особливості військово-політичного та адміністративного устрою

Запорізької Січі.

Запоріжжя стало зародку нової української державності. Козаки створилиоргани влади, які поступово зосереджувалися в руках козацькоїадміністративної та судової влади. Остання поширювалась як на козаків, такі на тих людей, що мешкали за межами Запоріжжя в укріпленнях - "паланках".
Кіш очолював виборний кошовий отаман. Йому допомагали виборний суддя,писар, обозний, осавул, хорунжий. Найважливіші питання військового таполітичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради. Згідно іззвічаєвім правом на них міг бути при сутнім будь-який козак. Збиралася
Військова рада тоді коли для вирішення того чи іншого питання потрібна булаволя всього товариства, але два рази на рік - 1 січня і 1 жовтня - воназбиралася обов'язково.

Існували також ради на рівні куренів, які звали "сходками", і вонизбиралися для вирішення питань місцевого значення. Для таких же цілейскликали і сходки в паланках.

Підкреслимо такий факт: на Запорізькій Січі державна система народиласяз військової організації, тому державні органи, адміністративно -територіальна система, посади були як військовими одиницями, так ідержавними. Кошовий отаман (гетьман), військовий суддя і військовий писарскладали так звану військову старшину. Вони обиралися Військовою радоющорічно 1 січня. У мирний час військова старшина виконувала адміністративніта судові функції, а під час військових походів очолювала Запорізьке
Військо, передаючи свої повноваження наказній старшині.

Кошовий отаман (гетьман) зосереджував у своїх руках вищу військову,адміністративну і судову владу. Його влада не була абсолютною: він звітувавперед Військовою радою, його повноваження обмежувалися річним терміномперебування на посаді. Військовий суддя був другою службовою особою на
Запоріжжі. Він здійснював суд над козаками і призначав начальникаартилерії. Військовий писар завідував канцелярією і вів всі письмові справи
Запоріжжя. Військовий осавул слідкував за дотриманням козаками порядку в
Січі, відав охороною кордонів, заготівлею продовольства для війська тощо.

Під кінець XVI ст. на Запоріжжі вже існувало військо. зі стрункоюорганізацією. Очолював його кошовий отаман (пізніше - гетьман). Основноювійськовою одиницею був полк з 500 мушкетів. Полк поділявся на сотні, а тіу свою чергу - на десятки. Посади кошового отамана (гетьмана), полковника,сотника, отамана, який командував десятком (пізніше - курінного отамана),були виборними. У своїх грамотах і листах вони тітулувалі себе "Військом
Запорізьким ". Основну його частину складала піхота. Військо мало гармати.
Рядовий козак був озброєний мушкетом, пістолетом, шаблею, ножем, списом,іноді використовувався лук і стріли.

Чисельність Запорізького війська не була сталою. На кінець XVI ст. вононараховувало близько 15 тис.. козаків. Січ мала також свій флот, якийскладався з великих човнів - чайок або байдаків. Військо Запорізьке малосвою печатку - герб із зображенням козака з рушницею на плечі, з шаблею тасписом, застромленім у землю поруч з постаттю козака. Січова корогва
(прапор) була червоного (малинового) кольору: на лицьовому боці бувзображений в білий колір св. Архангел Михайло, а на зворотньому - білийхрест, оточений небесними світіламі.

На початку Визвольної війни вищим органом влади була Військова рада
Війська Запорізького. До компетенції Військової ради входило вирішеннянайважливіших державних питань як воєнних, так і політичних: вона вибиралагетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього усунення, вирішувала всіпитання зовнішньої політики, відсілала посольства, приймала послів,здійснювала правосуддя. Право на участь в ній мали всі козаки.

Починаючи з 1649 р. .. Військова рада скликається рідко. Є відомості проодну раду в 1650 р.., дві - в 1651 р.., декілька - в 1653 р.. і ще одну
(останню) в січні 1654 р. - У Переяславі.

Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає значення старшинськихрад. І хоча це був дорадчий орган при гетьмані, його рішення булиобов'язковими для нього.

Система управління складалася з трьох ступенів: Генерального, полковогота сотенного урядів.

Генеральний уряд був центральним органом управління. Він очолював всюсистему управління і був постійно діючим органом.

Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював Генеральний урядгетьман: як глава держави, вищий суддя та верховний головнокомандуючий,законодавець, оскільки він видавав універсали - нормативні акти,обов'язкові для виконання на всій території України.

Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органомдержави.

Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини, якікерували окремими галузями управління.

Найближча до гетьмана державною особою був генеральний писар. Вінкерував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходили всідокументи як до гетьмана, так і від нього. Генеральний обозний, генеральнийосавул та генеральний хорунжий займались військовими справами, відповідализа боєздатність війська та його матеріальне забезпечення. Генеральнийбунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а такожвиконував окремі доручення гетьмана. Генеральний суддя був вищоюапеляційною інстанцією за відношенням до полкових та сотенних судів.
Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави.

Перераховані державні особи складали раду генеральної старшини, яка зчасом витісняє Військову раду.

Право і судочинство у Запорізькому низовому війську.

З формуванням козацького республіканського ладу складається своєріднаправова система на Запоріжжі. Козаки не визнавали дії Статутів тамагдебурзького права на своїй території. Правосуддя на Запоріжжівідбувалося у відповідності з старовинними звичаями, "словесним правом іздоровим глуздом ". Норми звичаєвого права, які склалися у Запорізькій Січі,закріплювали військово-адміністративну організацію козацтва, роботу судових?? рганів, порядок землекористування, порядок укладання окремих договорів,види злочинів і покарань. Можна з впевненістю стверджувати, що козацькеЗвичаєве право являло собою народну конституцію.

Серед кримінальних злочинів найбільш тяжким визнавалися вбивство,нанесення побоїв, крадіжка, дезертирство, пияцтво тощо. Як покаранняпрактикувалися прів'язування злочинців до гармати, биття канчуками підшибеницю, членоушкодження тощо.

За найбільш тяжкі злочини присуджувалися до смертної кари, яка поділяласяна просту та кваліфіковану. До кваліфікованої відносилося закопування живиму землю, посадження на палю, повішення на гак, забивання киями біляганебного стовпа.

продовжувало діяти і канонічне право. Правовим збірником православнихнорм був грецький Номоканон, католицьких - Звід канонічного права 1532року.

У роки Визвольної війни на Запоріжжі і в Україні вдосконалюється вжеіснуюча правова система. Серед джерел права, які використовувалися, напершому місці було Звичаєве козацьке право. Воно регулювало широке колостосунків, і перш за все, організацію державної влади та управління,систему судочинства, називало злочини та покарання за них. З часом великоїваги набувають нові джерела права. Мова йде, перш за все, про гетьманськіуніверсали. Це були розпорядчі акти вищої влади, які носилизагальнообов'язковим характер для всього населення України. Універсалирегулювали державні, адміністративні, цивільні, кримінальні та процесуальністосунки.

Джерелами права були також міжнародні угоди, які укладалися гетьманом,головним чином з сусідніми державами. У них стверджувався стан України яксуб'єкта міжнародно-правових відносин. В угодах ми знаходимо нормицивільного та адміністративного права.

Під злочином розумілося всяке порушення норм "давнього козацькогоправа ". В системі злочинів на першому місці стояли військові злочини
(зрада, ненадання допомоги під час бою тощо). Особливо жорстоко карализрадників - їх страчували. Серед видів покарання найбільш поширеними булисмертна кара та штрафи.

На Запоріжжі формувалася і своєрідна судова система. Судові функції тутвиконували усі представники козацької старшини. Кошовий отаман (гетьман)був найвищим судовим органом. В середині XVII ст. він перетворюється навищу апеляційну інстанцію.

Основні судові функції покладалися на військового суддю, який розглядавкримінальні й цивільні справи козаків. Найбільш складні справи вінпередавав кошовому отаману (гетьману) або Військовій раді. Військовий суддявідправляв правосуддя за звічаєвім правом, яке склалося на українськихземлях протягом останніх століть.

Судові повноваження інших представників військової старшини були меншзначимими. Так, військовий осавул виконував функції слідчого та стежив завиконанням судових рішень. У межах своїх повноважень виконували судовіфункції курінні та паланкові отамани. Цікаво, що на Запоріжжі діяв принцип:
"де три козаки - два третього судять".

У роки Визвольної війни було здійснено спробу відокремити судові органивід адміністративних. Були створені Генеральний, полковий та сотенний суди.
До складу Генерального суду входили два генеральні судді. Генеральний судбув апеляційною інтонацією для полкових та сотенних судів. Але повністюпровести розподіл влади в Україні того часу не вдалося. Органиадміністративно-територіального управління продовжували виконувати судовіфункції.

Систему судових органів очолював гетьман, якому належала вища судовавлада. Гетьман затверджував вироки (рішення) Генерального та полковогосудів у найважливіших справах, особливо вироки до смертної кари. Гетьмануподавали скарги на рішення всіх судів, перевірку яких він проводиввибірково, посилаючи представників старшини на місця для розгляду справ посуті. Роль вищих судових органів виконувала також старшинську рада. Полковіта сотенні суди розповсюджували свою юрисдикцію не тільки на справи всьогокозацтва, а й на все населення, яке проживало на їхній території.

Процесуальне право не знало істотних відмінностей між цивільними такримінальними справами. Домінуючим, як і раніше, був змагального процесу.

Судочинство починалося за заявою потерпілого. Процес мав позовнийхарактер. Позивач самостійно збирав усі докази, пред'являв їх суду іпідтримував звинувачення. На будь-якій стадії процесу він мав правовідмовитись від позову або звинувачення і укласти мирову угоду. У тяжкихзлочинах слідство і суд були обов'язковими, незалежно від заявипотерпілого, що говорило про появу слідчого процесу. Представники сторінмали право на адвокатів, так званих прокураторів, що знаходилися при судах.
У деяких справах їхня участь була обов'язковою. Докази підрозділяліся надосконалі та недосконалі. Доказами були: показання свідків, піймання нагарячому, присяга тощо. В окремих випадках для здобуття зізнання вздійсненні злочину застосовувалося катування. Показання свідків та пійманняна гарячому належали до досконалих доказів, а присяга і клятва вважалисядодатковими доказами. У майнових спорах велике значення надавалосяписьмовим доказам, оскільки закон вимагав укладати деякі угоди тільки вписьмовій формі.

У другій пол. XVI ст. у кримінальних справах вводиться попереднєслідство, яке здійснювали старости, намісники, замкові судді. Вонивиїжджали на місце злочину, проводили допит свідків і підозрюваних,записували їхні показання і передавали до суду.

Роль Запорізької Січі в історії України.

номінальне підвладна Речі Посполитій, Запорізька Січ далеко не завждивраховувала Її волю. Вже наприкінці XVI ст. вона починає відіграватипомітну роль у міжнародних справах. Зважаючи на Військо Запорізьке як назначну політичну силу. Московська держава, Туреччина, Венеція, Австрія,
Крим встановлюють з Січчю постійні зв'язки.

Виборча демократична система, яка склалася на Запоріжжі, булаісторичною ниткою зв'язку нашої давньої історії та історії Україникозацької доби. До того ж Запорізька Січ з більшою інтенсивністю виробляладержавно-національну традицію. Було зрозуміло, що жодна держава не будезахищати український народ, а лише грабувати й нищити його. Природно,виникла потреба створити свою державу, яка могла б бути більш гуманною доукраїнців.

Через те Запорізька Січ відіграла таку велику роль у формуванніполітично-державницької свідомості українців. Народ виробляв світогляднепереконання, за яким українська держава мусила мати демократичну владу, щоповинна обиратись самим народом. У цьому полягає ще одна історична місія
Запорізької Січі. Від неї залежала вся подальша ідейна державотворчадіяльність українського народу, створення ним політично-державницькихпрагнень і готовність до їхнього втілення в життя.

Таким чином, в організації козацького самоврядування, яке сформувалосяв Запорізькій Січі, ми знаходимо зародок майбутньої українськоїдержавності, яка заявить про себе в повний голос в роки Визвольної війниукраїнського народу 1648-1654 років, а згодом відгукнеться і у ХХ столітті.

Висновки.

Період польсько-литовської доби приніс в Україні нові структурні змінив суспільстві. Передусім українська верхівка, яка покатоличити, особливопісля Берестейської унії 1596 року, оформлюється в новий стан. Містадістають законодавство і систему самоврядування - так зване магдебурзькеправо. Українці прізвічаюваліся до тих законів, до тієї системи управління,яка існувала на Заході. Усвідомлення своїх прав, відповідальності іобов'язків перед законом було визначальним у громадській свідомостісуспільства. Таке суспільне буття пов'язували українське населення іззахідною політичною і правовою культурою. Головним чинником державотвореннястає українське козацтво. На Запоріжжі утворюється нова військоваорганізація, яка через деякий час стає основою української державності. Тутформуються підвалини республіканської форми правління, нові принциписудочинства, нові джерела права. Одною з найяскравіших сторінок в історіїукраїнського народу була Визвольна війна 1648-1654 рр.. Саме в цей часпочинає міцніті Україна, в державі з'являється нова військово -адміністративна система. Український народ здобуває національну та особистуволю. Продовжує розвиватися право та судочинство. І лише після остаточногозруйнування Запорізької січі (4 червня 1775 р.) російською армією підкомандуванням генерала Текелі починається згасання найяскравішої сторінки вісторії України - Козацької доби.

Використана література

1. Антонович В. Розповіді про запорізьких козаків. - К., 1992.

2. Грушевський М. Історія української козаччини// Вітчизна. - 1989. № 1 -
11.

3. Історія Держави та права/за ред. А Рогожина. - К., 1996.

4. Історія держави та права України/за ред. П. Музиченка. - Київ. -
1999.

5. Історія України/за ред. В.А Смолія. - К., 1997.

6. Субтельний Орест Україна: історія. - К., 1991.

7. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. - К., 1990-1991. - Т.1-
2.