Реферат

На тему: "Запорізька Січ і запорізькі козаки"

Запорізька Січ була військовою організацією: козаки жили в куренях
(військовий підрозділ), ними керував отаман або гетьман, який керував
Січчю за допомогою козацької верхівки - старшини. Козаки здійснювали успішніпоходи в Крим і навіть доходили до Стамбула (Константинополя). По річках іморю вони ходили на невеликих човнах, видовбаних з цілого дерева, якіназивалися чайками. По краях прикріплялися зв'язування очерету, що додавалододаткову стійкість. У козаків була кіннота, але все-таки основою їхньоговійська була піхота. Щоб протистояти татарській кінноті козаки починаютьактивно використовувати вогнепальну зброю - пищали, пістолі, невеликігармати. По степу вони пересувалися на возах, які у разі нападутатар козаки встановлювали в квадрат і вели сильний вогонь по татарам.
Прорватися в середину квадрата було дуже важко, і звичайно татаривідступали.

Перебуваючи під верховною протекцією спершу польського, потім російськогоуряду, тимчасово під заступництвом кримського хана, запорізькікозаки увесь час свого історичного існування керувалисявласним, звичайно ежедогодно сменявшиеся і неодмінно неодруженимначальством.

Кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул і військовий писарскладали військову старшину.

Кошовий отаман з'єднував у своїх руках військову, адміністративну,судову і духовну владу. У військовий час кошовий був «головнимкомандиром »,« фельдмаршалом »війська і діяв як зовсімнеобмежений диктатор: він міг викинути неслухняного чи за борт човна або жна шиї з мотузкою тягти його за важким обозом; в мирний час він був
«Конституційним владикою» Запоріжжя і тому керував всією областюкозацьких вільностей з їх паланками, селищами, замовниками й бурдюками;виконував роль верховного судді над усіма винними і злочинцями, ітому карав винних за провини і визначав страту злочинців зазлочину; вважався верховним начальником запорізького духовенства ітому приймав і визначав духовних облич з Києва в січову і паланочніцеркви.

Обов'язки кошового полягали в тому, що він затверджував обраних на радівсіх слідували за ним чинів, узаконював розподіл «по лясам» землі,сіножатей, рибних ловель, звіриних відходів, розділяв військовий видобуток, військовідоходи, царську платню, приймав нових облич у Січ, відпускав старихкозаків із Січі, видавав атестати заслуженим товаришам, посилав ордерапаланочній старшині, входив у дипломатичні відносини із сусіднімидержавами. Але при всій своїй силі кошовий отаман, однак, не бувнеобмеженим володарем запорізького війська. Життя кошового отамана, які інших старшин, анітрошки не відрізнялася від життя інших козаків.

Військовий суддя був другою особою після кошового отамана в запорізькомувійську; як і кошовий отаман, він обирався на військовій раді з простоготовариства. Суддя був охоронцем тих предковских звичаїв і віковічнихпорядків, на яких грунтувався весь лад козацького життя; у своїх рішенняхвін керувався не писаним законом, як зовсім що не існували взапорізьких козаків, а чи переказами традиціями. Обов'язком військовогосудді було судити винних незабаром, право і безсторонньо; він розбиравкримінальні та цивільні справи і коли правосуддя над злочинцями,представляючи, однак, остаточний вирок суду вирішувати кошовому отамануабо військовій раді. Зовнішнім знаком влади військового судді була великасрібна печатка, яку він зобов'язаний був тримати при собі під часвійськових чи збор рад і прикладати до паперів, на якихухвалювалося рішення всієї ради. Суддя, як і кошовий отаман, не мав ніособливого житла, ні окремого столу, а жив і харчувався разом з козаками свогокуреня. Головним доходом судді було царське жалування.

Військовий писар, як і кошовий отаман і військовий суддя, вибиравсятовариством на загальній раді і завідував усіма письмовими справами запорізькоговійська. Обов'язок писаря вважалася в Запоріжжі такої важливої івідповідальною, що якби хто іншої, замість нього, насмілився писати відімені коша кому-небудь чи приймати листи, що надсилаються на ім'я писаря, тогобез пощади страчували смертю. Значення військового писаря в Запоріжжі булодуже велика. Вплив військових писарів тим сильніше було в Запоріжжі, щобільшість з них залишалося на своїх посадах протягом багатьох роківбеззмінно. Зовнішнім знаком достоїнства військового писаря була в довгійсрібній оправі чорнильниця - каламар.

Військовий осавул, так само, як кошовий отаман, суддя і писар, обиравсязагальною радою з простих козаків низового товариства; обов'язку військовогоосавула були дуже складні: він спостерігав за порядком і благочиненням міжкозаками в мирний час у Січі, у військове в таборі; стежив за виконаннямсудових вироків за рішенням кошового чи всієї ради, як у самій Січі,так і у віддалених паланках війська; робив наслідку з приводу різнихсуперечок і злочинів у середовищі сімейних козаків запорізького поспільства;заготовляв продовольство для війська на випадок війни, приймав хлібну ігрошову платню і, за наказом кошового, розділяв його згідний посадикожного старшини; охороняв всіх проїжджали по степах запорізькихвольностей; захищав інтереси війська на прикордонній лінії; посилався передвійська для розвідки про ворогів; стежив за ходом битви під час бою;допомагав тій чи іншій стороні в жаркі хвилини бою. Зовнішнім знаком владизапорізького військового осавула була дерев'яна тростина, на обох кінцяхскована срібними кільцями, що він зобов'язаний був тримати під часвійськових зборів. Життя і доходи військового осавула були такі ж, як івійськового писаря; але платні він одержував 40 карбованців на рік. У помічникивійськового осавула вибирався військовий подасаулій, а на випадок війнивійськовий обозний, що відав артилерією і військовим продовольством іподіляв всі праці осавула.

Посада курінних отаманів, називаних просто «отамання», числом 38,по числу куренів у Запорізькій Січі, як і інші, була виборна; вкурінні обиралася людина розторопний, хоробрий, рішучий, іноді зколишньої військової старшини, а більшою частиною з простих козаків; вибіркурінного отамана відомого куреня складав частку справа тільки цьогокуреня і виключав утручання козаків іншого куреня. Курінні отаманинасамперед виконували роль інтендантів у Січі; прямою їх обов'язком булидоставка провізії і дров для власного куреня і збереження грошей імайна козаків у курінний скарбниці; тому в курінного отамана завждизнаходилися ключі від скарбниць, що у його відсутність ніхто не смівбрати, якщо на те не було дозволу від курінного. Курінні отаманипіклувалися про козаків свого куреня, як батьки про власних дітей і, ввипадку яких-небудь провин з боку козаків, винних каралитілесно, не просячи на те ні в кого дозволу. Улюблених куріннихотаманів запорізькі козаки слухалися іноді більше, ніж кошового чисуддю, і тому часто через курінних отаманів кошовий отаман у важких інебезпечних чи питаннях випадках діяв і на настрій усього війська.
Нездатних, пияків, недбалих або просто не зуміли сподобатися козакамкурінних отаманів козаки негайно скидали і навіть іноді стратилисмертю.

Після військовий старшини і курінних отаманів випливали так звані
«Батьки» чи «старі», «сивоусі діди», «знатні райці», тобто колишнівійськові запорізькі старшини, чи що залишили свої посади через старістьроків і через хворобу, або поступилися їх іншим після військової ради. Досвідченість,прославлена відвага, відчайдушне молодіцтво в молоді роки - давали їм правона величезний моральний авторитет у середовищі запорізького війська. Це були
«Стовпи» усього низового війська, носії всіх його переказів і строгихвиконавці козацьких звичаїв. На радной площі «сивоусі діди» займалимісце негайно після військовий старшини; у нарадах по негайно послукурінних отаманів; під час війни управляли над окремими загонами інавіть іноді над самими полковниками; при відправленні «аркушів» від січовоготовариства приписувалися негайно після імені кошового отамана, а післясмерті користалися такою честю, що, при їхньому похованні, один раз палилиз гармат, «а з дрібної рушниці більш, ніж по іншим простим козакам».

За військовою старшиною випливали військові служителі - довбуш, пушкар,товмач, кантаржей, шафар, канцеляристи і шкільні отамани.

З карних злочинів найбільшим вважалися: зрадництво,убивство козаком товариша; побої, заподіяні козаком козаку у тверезому чип'яному стані; злодійство чого-небудь козаком у товариша і приховування їмкрадені речі: «особливо строгі були за велике злодійство, за яке,коли тільки двома достовірними свідками в тому доведуть, стратятьсмертю »; зв'язок з жінкою і содомський гріх через звичай, що забороняв шлюбсічових козаків; образа жінці, коли козак «збезчестив жінку не попристойності », тому що подібний злочин« до обесславленію всьоговійська запорізького простирається »; зухвалість проти начальства, особливо ввідношенні чиновних людей російського уряду; насильство в самому Запоріжжяабо в християнських селищах, коли козак відбирав у товариша коня, худобу імайно; дезертирство, тобто самовільне відсутність козака під різнимиприводами в степ під час походу проти ворога; гайдамачество, тобтозлодійство коней, худоби і майна в мирних поселенців українських,польських і татарських областей і проїжджали по запорізьких степах купців імандрівників; привід у Січ жінки, не крім матері, сестри абодочки, пияцтво під час походів на ворога, завжди вважалося укозаків карним злочином і вели за собою найсуворіше покарання.