Завдання № 1
Перші державні утворення на території сучасної України
1.Історічні корені українського народу. Трипільська культура.
2.Вінікнення рабовласницьких держав на території сучасної України:державні об'єднання кіммерійців, таврів, та сарматів. Скіфське царство.
Грецькі міста-держави Північного Причорномор'я.
3. Перші слов'янські держави. Антського царство.
1. Історичні корені українського народу. Трипільська культура.
Київська Русь-ранньослов'янська держава з центром у Києві виникла на рубежі
VII-IX століть. Існування цієї держави охоплює період з IX століття по
30-ті роки XII століття. Територіальні мережі - від Балтики до Чорного
( "Руського") моря і від Карпат до Волго-Окського межиріччя.лово "Русь" часто використовувалось у географічному значенні, як визначеннятериторії Середнього Подніпров'я. Візантійці називали русів скитів аботавроскітамі.
Ім'я "Русь" у X-XII століттях було тісно пов'язано з Київщиною. Цимсловом спочатку називали варягів, потім землі полян у центральній Україні,а потім - те політичне утворення, діставше назву Київська Русь. Слово
"Україна" вперше з'являється в літописах у 1187 р.. і вживається якгеографічне поняття Київського порубіжжя. Український народ сповнений духунаціонально-культурного відродження. Йому належить давньоруська історичнаспадщина, включаючи мову, культуру, державність. Ще до революції немалоросійських вчених вважали Київську Русь невід'ємною частиною національноїісторії Росії, а українські вчені - відповідно - України. Одні з вченихстверджували, що після розпаду Київської Русі населення Наддніпрянщини НЕприйшло на територію Центральної Росії і згодом утворило Московськудержаву. Інакше кажучи вони навіть не помічали існування окремогоукраїнського народу! Інші вважали, що російський народ не моє будь-якоговідношення до Київської Русі. В радянський історіографії післявоєнногоперіоду вводиться поняття єдиної давньоруської народності, яка нібито далапочаток трьом спорідненим народам: російському, українському ібілоруському. Це суто політична акція - "злиття націй".
Взагалі, розглядаючи події в житті українського народу, треба справедливосказати, що за масштабами вони перевершують усі інші соціальні конфліктитогочасної Європи. Хто тільки не посягав на країну, не маячу самостійної
Української держави! Українське минуле - це історія народу, змушеногоборотися за виживання і розвиток. Колись аграрна за самою своєю суттю,
Україна стала індустріальною в надзвичайно швидкий час.
Трипільска культура
Ще археологічна культура часів мідного століття, пам'ятники якогорозповсюджені на Правобережній Україні та в Молдові. Назва - від с.
Трипілля Київської області. Де на при кінці 19 ст. вперше знайденіпам'ятники цієї культури. Основні заняття людей часу трипільської культури
- Це землеробство і скотарство. Поселення людей того часу являли собоювеликі глинобитні домівки, побудовані по колу. Велику цікавість з'являютьсягончарні вироби (посуд, модельки житлових будинків, фігурки тварин). Уперіод свого розвитку між 3500 та 2700 Рур. до н. е. трипільці жиливеликими селами по 600 - 70 чоловік. У довгих та вузьких спільних оселяхкожна сім'я займала власну, розгороджену на кімнати, частину житла.
Орнаменти на череп'яному посуді являв собою поєднання плавних візерунківжовтого, чорного та білого кольорів. Це свідчить про магічні ритуали тавіру в надприродні сили, що панували в їхній культурі. Тріпільцям теперішнілюди зобов'язані появою дерев'яного плуга, Свердлов для пророблюванняотворів у камені та дереві. На 2000 р.. до н. е. трипільська культураперестала існувати. Частину їх покорили степові племена, решта зникла упівнічних містах.
2. Виникнення рабовласницьких держав на території сучасної України: державні об'єднання кіммерійців, таврів та сарматів. Скіфське царство.
Грецькі міста - держави Північного Причорномор'я.
Кіммерійці - найстародавніші по своїй назві племена, які мешкали натериторії степового Півдня. Вперше згадуються в писемних в VIII-VII ст.до н. е. Кіммерійці були пастухів-землеробнім плем'я. У 7 ст. до н. тобто буливигнані скіфамі з території Північного Причорномор'я в Малу Азію.
Кіммерійці - перші кочові вершники.
Сармати - стародавні кочові іраномовні племена, родинні скіфам. Кочував устепах Казахстану, Уралу, Поволжя, з другого ст. до н. е. панівне положенняу степах Північного Причорномор'я перейшло від скіфів до сарматів. Кінецьїх панству поклали нашестя гоплів (середина III ст.) та гунів (кінець VIст.) Пам'ятники сарматів на території України, Усть-Каменські кургани.
Сармати являли собою не єдине родинне плем'я, а слабо пов'язаний союзспоріднених і часто ворогуючих між собою племен. Кожне з цих племенпрагнуло до панування на Україні.
сарматські жінки жили, як колись амазонки: полювали верхи, бралиучасть у війнах, одягалися, як чоловіки. Сармати торгували китайськимшовком, Кавказька кришталю, напівкоштовнім камінням у Ірані та Індії.
Таври - основне населення горяни та передгірніх районів південного Кримуу першому тисячолітті до н.е. Від їх найменування походять назви Кримськогоп. - острова Таврида, Таврика, Таврія. Перші свідчення про тавра маються у
Геродота (5 ст. До н.е.). У кінці другого століття таври попали під владу
Понтійського царства.
Скіфське царство - було значною мірою дитям своєї епохи, рід вівся побатьківській лінії, майно ділилося між синами, панувала полігамія. Разом зпомерлим чоловіком вбивали і ховали його молодих жінок.
Скіфи - це безумовно, індоєвропейці, іраномовні кочівники. Серед нихбули: скіфи, орачі, землероби. Але вся влада зосереджувалась в руках
"Царських" скіфів - кочовиків, що змушували інших скіфів та скіфськіплемена України сплачували їм данину. За ними стояло велике, добре озброєнекінне військо. Розвиваючи у собі войовничі інстинкти, скіфські воїни мализвичай пити кров у першого вбитого ворога. Робили з ворожих черепівприкрашені золотом і сріблом чаші, знімали скальпи.
Це був народ безжалісній, жорстокий до ворогів, але відданий в дружбіпоміж собою. Крім грабування у війнах скіфи займались торгівлею з грецькимиколоніями у Причорномор'ї. Вони пропонували віск, мед, хутро, рабів. За цеотримували вина ювелірні вироби, предмети розкошів. Завдяки скіфам Українастала важливою частиною античної цивілізації Середземномор'я. Через грецькіколонії скіфи зрозуміли грецьку цивілізацію і почали шанувати її.
У 513 р.. до н.е. військо перського царя Дарія захопило землі нинішньої
України, але скіфи змусили його відступити. Наприкінці V - початку VI ст.до н.е. скіфи підкорили фракійців на Дунаї. Але у 339 р.. до н.е. Філіп
Македонський, батько Олександра Великого завдав страшної поразки скіфам-цебуло початком їхнього кінця.
Грецькі міста - держави Північного Причорномор'я
Наприкінці VII - початку VI до н.е. греки заснували ряд колоній у
Північному Причорномор'ї. У IV ст. до н.е. для грецьких міст на Українінастала пора розвитку. Найбагатший з них була Ольвія, розташована в гирлі
Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськихколоніями. До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму,
Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалисясварки між верхівкою та рабами, почастішали напади кочівників. Зміцнення
Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століттятримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р.. до н.е. Рим оволодіває
Чорноморським узбережжям. Це повертає грецьким містам на Україні економічнута політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалосьнедовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.
Перші слов'янські державні утворення. Антського царство.
З початку VI ст. до н.е. землеробський люд стає дедалі політичним.
Дослідження їхніх мовних, етнічних, культурних рис вказують на те, що людиці були слов'янами-прямими нашими предками, першими українцями. Порівняноз міграцією кочовиків розселення слов'ян являло собою повільний рух ізправо слов'янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселенняносило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з
Візантією. Слов'яни просувалися на нові землі як колоністи, а незагарбники. Таким чином на початок VI ст. із спільної мови слов'янсформувались три підгрупи: західнослов'янська, зрештою поділена напольську, чеську та словацьку.
Південнослов'янська - з якої постали болгарська, македонська тасербохорватська.
Східнослов'янська - з якої розвинулася українська, російська табілоруська мови.
У VII ст. східні слов'яни (вірніше їхні прямі предки - анти) буликорінним населенням правобережного Дніпра. Протягом VII та VIII ст.налічувалося близько 14 великих племінних союзів на землях теперішньої
України, Білорусії та Росії. Племена і роди з патріархами на чоліоб'єднувало поклоніння спільним богам. Пізніше з'явилися клас знаті абокнязів.
Антського царство.
Анти-північно-східна група слов'ян, племен, які жили на територіїлісостепу Східної Європи з 2-ї половини VI ст. до початку VII ст. Племенаантів були могутнім політичним об'єднанням. У них була сильна,дисциплінована воєнна організація.
Рід занять: землеробство, скотарство, промисли, торгівля. Вели організовануборотьбу проти племен готів та аварів. Анти - наші прямі предки. Засвідченням візантійських письменників VI ст. н.е. , Анти були високимидужімі людьми, які легко переносили погані умови. Анти посідали територіювід Дунаю до Дону і Азовського моря. У VI ст. анти поспішно загрожувалипівнічним кордонам Візантії, а часом погрожували столиці її -
Константинополю.
Завдання 4
Київська держава в IX - X ст.
1. Соціально-економічні і політичні передумови утворення. Норманська теорія.
2. Політика перших руських князів.
3. Розквіт київської держави.
1) Соціально-економічні і політичні передумови утворення.
Протягом VII ст. східні слов'яни зосереджувалися на правому березі
Дніпра. Вони налічували близько 14-ти великих племінних союзів заселяючіх землі України, Росії та Білорусії. У центральній Україні мешкали поляни.
На північному заході жили древляни; на північному сході - сіверці. На півдні - тиверці і уличі. Дуліби і волиняни жили у західній частині країни. Союзи східних слов'ян послужили основою перших держав у Східній
Європі. Арабські мандрівники згадують три такі протодержава, а саме:
Куявію, це - "Київська" земля, Славію - майбутня "Новгородська" і Артанію
- "Ростово-Суздальське земля".
об'єднуючись у IX - X ст. у великі союзи - княжіння, слов'яни створювали передумови для виникнення східнослов'янської держави -
Київської Русі.
Київська Русь - ранньослов'янська держава з центром у Києві виникла на рубежі VIII - IX ст. Існування цієї держави охоплює період з IX ст. за
30-ті роки XII ст.
Русь була могутньою державою. Ім'я "Русь" у X - XII ст. було тісно пов'язано з Київщиною.
Ті, хто їхав з Новгорода чи Суздаля до Києва, говорили, що ідуть на
Русь.
Норманська теорію розвинули німецькі вчені Т. Мілллер, Т. Байер та А
Шльоцер у XVIII ст.
Згідно цієї теорії Русь заснували варяги - германо-скандинавська народність. Їх називали вікінгамі або норманами. Словом "Русь" спочатку називали "варягів", потім - землі полян у Центральній Україні. Згодом з'явилося політичне утворення під назвою Київська Русь. І хоча перші відомі нам київські князі були скандинавського походження і на Русі було чимало воїнів-варягів - не це стало вирішальним фактором формування давньоруської державності. Державу сформували процеси соціально-політичного і економічного розвитку.
Київська Русь відкрила новий - феодальний період в історії народів
Східної Європи.
Це з'явилося без рабовласницької формації. Феодалізм зародився у них на базі первісно-общинного ладу.
2) Політика перших руських князів.
Перші київські князі НЕ марили високими ідеалами створення могутньої держави. Вони жадали одного - багатства. Завойовуючі Київ Олег прагнув об'єднати його з Новгородом та підпорядкувати собі ці два міста для торгівлі. Торгівля та збирання данини - такою була діяльність перших князів. Щовесни данину, зібрану взимку з різних східнослов'янських племен відправляли Дніпром до Києва. Величезні каравани човнів, навантажені хутра та невільниками долали небезпечну путь, долаючи дніпровські пороги. Великі князі насамперед були купцями, які займаючись грабіжніцтвом і торгівлею, перетворили Київ на центр могутній і великий.
3) Розквіт Київської держави.
Київ займав дуже вдале географічне положення, що сприяло його піднесенню. Об'єднання північного і вдень слов'янства було головним етапом у процесі формування єдиної давньоруської держави з центром у
Києві. Київський князь опираючись на дружини полян-русів, був володарем над усіма тими племенами, головні ріки яких текли у напрямку Києва.
Першим Київським князем був Кий. За легендою Кий з братами Щеком і
Хоріфом та сестрою Либідь і заснували Київ.
Зростання могутності і авторитету Києва тривало за князів Олега, Ігоря та Святослава.
Часи Ігоря дуже зміцнили Київську державу. Під владою Ігоря опинилося близько 20 "свіжих князів руських".
Після смерті Ігоря почала правити його дружина Ольга. Вона встановила суворий порядок управління країною, що сприяло зміцненню її економічної могутності.
В країні було прийнято християнство. Налагоджені відносини з Грецією і
Німеччиною. Ще більше зміцніли позиції Київської держави за часи князя
Святослава (964 - 972 р.р.). Войовнича натура, Святослав розгромив
Хозарський кагананж, Волзька Булгарію; включив до складу держави вяжічів, прідунайські міста. Тільки йому вдалося закінчити об'єднання східнослов'янських земель в одній державі з центром у Києві.
Вплив Київських князів був, безсумнівно велик, але влада їхня у різних частинах їхніх володінь була обмеженою і неоднакової сили. Примітивна політична організація, великі відстані, відокремленість-стояли на перешкоді політичного об'єднання. Перші київські князі мали дуже обмежені контакти і вплив на підвладні їм племена. Данину ж збирала княжа дружина, набрана з ворягів. Між князем і дружиною були своєрідні стосунки, основані як на загальних прибутках, так і небезпеках. Це і є основа політичної організації ранньої Київської держави. Відкнязював
Володимир, досягши на своїх неозора землях християнства. Але в ті часи й була закладена основа майбутніх конфліктів між українцями та католиками - поляками.
Ярослав Мудрий (1036 - 1054 р.р.). Тривале князювання Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі. Ярослав розширив кордони, відвоював на заході землі, захвачені поляками, підкорив нові прибалтійські племена, розгромів печенігів.
Володіння Ярослава простягнулися від Балтійського до Чорного моря та від ріки Оки до Карпатських гір. У той же час у середньовічній Європі ознакою престижу й могутності династії, була готовність інших династій вступити з нею у шлюбні зв'язки. Дружина Ярослава була шведською принцесою, чоловік сестри Ярослава - польський король, другої сестри - візантійський царевич. Три доньки Ярослава вийшли заміж за французького, норвезького та угорського королів. Троє його синів одружилися з європейськими принцеси. Не дивно, що історики називали Ярослава "тестем
Європи". Завдяки підтримці Ярослава на ті часи швидко зростала церква.
Досягнення у внутрішній політиці були бездоганними.
засновувалися монастирі, перетворюючись монастирі, перетворюючись на осередки культури, населення ставало освідченнішім. Зведення загальноприйнятих у ті часи законів у єдину "Руська правда" не тільки сістематізувалося, але й змінювалося. У часи правління Ярослава суспільство Київської Русі удосконалювалися, збагачувалась.
Завдання № 8 (3)
План
1. Історичні умови розвитку культури.
2. Державна культура, освіта, наука, мистецтво.
3. Матеріальна культура. Будівництво, архітектура.
4. Побут українських земель.
1. Історичні умови розвитку культури.
Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова витончена йскладно організована релігія. У 1037 р. була, до якої входило шістдесятєпископів. Багато єпископів були візантійцямі з власним оточенням. Вонивезли з собою писарів, майстрів, перетворюючи єпіскопства на свій лад. До
988р. найвищим божеством у язичників вважається Перун - бог грому іблискавки. Боги Дажбог і Сварог - повітря і сонця, дарителі земних благ.
Серед землеробського люду був пулож богів родючості - Рода та роженеці.
Об'єктами поклоніння вважалися сотні духів річок, лісів та предків; цечасто виражав у жертвуванні їм тварин, а подекуди і людей.
Східні слов'яни не зводили своїм божествам величних храмів, не малидуховної ієрархії - їхня релігія давала слабкий опір християнству.
Тому цвітом віруючого люду стали ченці. Ченці жили відлюдненні, їхнімонастирі були осередками християнської освіти й науки. У XIII ст. в
Київській Русі було 50 монастирів, із них 17 - в Києві.
2. Духовна культура. Освіта, наука, мистецтво.
Церква справляла величезний вплив на культуру Русі. Були спорудженіхрами. Храм славетної Софії Київської, ця чудова кам'яна споруда, зведенагреками, вражає всіх і в цей час. Зведена на взірець константинопольськогохраму, цей храм мав вигляд справжнього красеня на погляд киян, маючихдерев'яні споруди. Розкішно прикрашений інтер'єр підтримували, мармурові йалебастрові колони. Його краса була просто сліпучою. Але саме таке враженняй мав справляти собор, бо у візантійській церкві добре розуміли, що такевисоке мистецтво, і які емоції воно викликає у людей. Ці емоції посилюваливіру. Інтер'єр храму Святої Софії прикрашали кольорові мозаїки та фрески,що змальовував людину. Використання ікон також визивало благовіння. Іконирозповсюджувалися по преважно оселях, ставали найціннішою в родиніспадщиною. Але візантійці не любили ставити у своїх храмах статуй, томускульптура не дістала поміжного розвитку.
Після 988р. в побут увійшло письмо. Абетку створили чінці Килим і
Мефодій, греки. У Римі в богослужіннях використовували латину, але
Константинополь погоджувався з тим, щоб у церквах для східних слов'янвживали церковно-слов'янську мову, зрозумілу їм. Поступово мова ширилася НЕлише на релігійну, а й на світську літературу. Література Русі маларелігійний характер. Це уривки з Старого й Нового заповітів, гімни,проповіді, описи про життя святих. Найвідатнішімі є "Патерик" тобтосповідь про життя святих, написана ченцями Києво-Печерської лаври,проповіді й гімни святих Кирила Туровського, та інші. Але всі письменніджерела лишилися недоступними для неписьменна люду Києва. Скарбницеюнародної мудрості слугували для нього пісні, приказки, загадки, билини. Зпокоління в покоління переказували билини про Іллю Муромця, Альоша
Поповича та Добриня Микитич ...
Бітують різні думки щодо освіти серед знаті Київської Русі. У літописах
988 р. повідомляється, що князь Володимир наказав віддати у навчаннябоярських дітей, а син його Ярослав заснував у Новгороді школу для 300хлопчиків аристократичного походження. Була і музична культура, музика,танці, супроводжували усі свята, родинні та культові.
3. Матеріальна культура. Будівництво, архітектура.
Разом з християнством прийшли й монументальна культова архітектура. Крім
Софії Київської, яка була взірцем, були храми у Новгороді і Полоцьку. Бувчудовий храм Св. Спаса в Чернігові, продовжуючи традиції Київської
Десятинної церкви. Була унікальна церква в Києво-Печерський лаврі
(1073-1078 р.р.). Крім Києво-Печерського, ославили в ті часи, якпам'ятники архітектури, Софіївський, Ірінінській, Георгіївський,
Михайлівський, Золотоверхий монастирі. Розвивалися живопис та художнєрізьблення. Наприклад, мозаїки Софії Київської виконано зі смамті 177кольорових відтінків. Високого рівня досягло декоративно-прикладнемистецтво, цінувалися твори художнього ремесла, срібні вироби.
4. Побут українських земель.
Таким чином, з IX по 30-ті роки, XII ст. Київська Русь відкрила новийфеодальний період в історії народів Східної Європи. Передовий для того часусоціально-економічний і політичний лад, вдала використання надбань світовоїцивілізації, духовне і культурне відродження, прийняте християнства, - всеце сприяло утвердженню Київської Русі - України, як однієї з провіднихкраїн світу.
Завдання № 12 (4)
Брестська церковна унія 1596 р..
План.
1. Становище православної церкви в Польській державі. Причини церковної унії.
2. Берестійські собори 1596 р.. Релігійна політика і політична боротьба.
3. 400 - річна історія унії, її світлі й тіньові сторони.
1. Після ля Люблінської унії 1569 р. посилився суспільно-політичний рух наукраїнських землях як протидія польським католикам. Князь Василь -
Костянтин Островський очолив православну магнатську-шляхетську опозицію,яка прагнула автономії українських земель у складі Речі Посполитої.
Більшість залишалися вірною батьківській вірі - православ'ю, та бажалаліквідувати на Україні магнатську землеволодіння.
Богдан Хмельницький вважав, що король має бути государем - "щобикорал і стінав шляхту і дуки, і князі, щоби вільний був собі: згріші князь
- Урізати йому шию, згріші козак - то є ж йому учинити ".
Значну роль в активізації суспільного життя в цей час відіграли іопозиції політиці колонізації українських земель. Мету братства його членивбачали такою: "Братство називається, коли православні християни, що живутьсеред чужовірців, серед ляхів, уніатів і проклятих єретиків, хочуть від нихвідлучітісь ... "
Братства будували школи, де вчились їхні діти; мали свої друкарні.
Вони видавали просвітницьку літературу, закликаючи український народ доборотьби з католицизмом. Католицька церква в ці часи шляхом унії утвердитишляхом унії утвердити католізм на українських землях.
Унія церков розглядалася Ватиканом не як повернення до того стану,котрий був у християнстві до розколу, а як приєднання православноїнаціональної церкви до католицької з обов'язковим погодженням зверховенством римських пап та визнанням католицьких догматів єдині істини.
Отже, йшлося не до об'єднання на рівних засадах, як нині намагаютьсядовести, а про приєднання східної православної християнської церкви докатолицької західної.
2. Коли розійшлася вістка про унію, православна громада вибухнула від обурення. По всіх українських та білоруських землях православна знать збирала свої Місцеві ради (сеймики), на яких гнівно засуджували унію.
Щоб розв'язати конфлікти, у 1596 р. в м. Бересті (м. Брест) був скликаний церковний собор. Ніколи не бачила України і Білорусія таких величезних зборів духовенства. Противників унії представляли два єпископи, православні ієрархи з-за кордону, понад 200 священиків та безліч мирян.
Водночас у таборі прибічників була жлінська католицьких сановників, королівських урядовців і четверо православних Єпископів. Переговори не вийшли, прибічники унії публічно уклали її. Українське суспільство розкололася навпіл: з одного боку - православні магнати, більшість духовенства та на рідні маси, в той час як з іншого колишні ієрархії, купка прибічників ... Виникла ситуація існування церковної ієрархії без віруючих і віруючі без своїх ієрархів. Ця боротьба закінчилася подальшим роздрібненням, бо тепер існувало не дві, а три церкви: католицька православна та уніатська, або греко-католицька.
3. Релігійна кінця XVI - початку XVII ст. висвітила ряд наболілих проблем українського суспільства. Зросла напруженість між Польщею та
Україною. Католицька Польща була протилежністю українському суспільству.
конфронтація з полками коштувала українцям розвитку власної культури.
Своя власна зубожіла культурна спадщина і приваблива польсько-католицька культура привела до колонізації. Іншим побічним продуктом конфронтації між православним в католикам був поділ українців. Українці поділилися на східних і західних з багатьма відмінностями. Але ворожнеча з поляками сприяла усвідомленню Українцями своєї самобутності.
Завдання 16 (4)
Договір між Росією та Україною
1654 р. Березневі статті.
План:
1. Відносини України з Московською державою.
2. Березневі статті 1654 р..
3. Російсько-українська війна з Польщею 1654-1656 р.р. Союз України, Швеції і Семигороду проти Польщі.
1. Метою українців було знайти монарха, що міг би забеспечити новому суспільству законність і захист. Кандидатом на роль покровителя України був православний московський цар. З початку повстання Хмельницький умовляли царя в ім `я спільної православної віри прейті на допомогу. Але
Москва реагувала якось обережно. Москва неодноразово вела війну з
Польщею, тому зайняла вичікувальну позицію щодо України.
Московії чеками, доки козаки й поляки, і вже тоді годилися вперучатіся до подій.
Хмельницький розумів, що без союзників Україна не вистоїть. Що собоюявляли такі союзники, як турки, він переконався у ході войовіх дій.
Контакти не із російським царем підтримувались ще і в 1649 р.. Зокрема, уберезні 1649 р. Москва надіслала перше офіційне посольство в Україну. Уквітні перше українське посольство вирушила у Москву на захист України,прийняти її під високу руку і послати на допомогу військові сили.
1 жовтня 1653 р. царський уряд скликав Земський собор, учасники якоговисловилися за рішення Гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо
Запорізьке з городами і землями.
На підставі цього цар вислав в Україну посольство на чолі з Боярином
В. Бутурлінім. 31 грудня 1653 р. Росія оголосила війну Польщі.
2). 8 січня 1654р. в Переяславі зібрали загальну раду на якій гетьман істаршина вирішили віддати Україну під протекторат Російської держави.
Юридичний статус України в складі Росії було закріплено Березневихстаттями, які відомі під назвою "Договір Богдана Хмельницького". Згідно зцією угодою Україна зберігала військово-адмінінстратівну систему на чалі згетьманом. Лівобережна Україна отримала право зносин з іноземнимидержавами. Однак царський уряд, що виступав за політику жорсткоїцентралізації Росії, одразу ж почав обмежувати автономію України, відмінятиправа її населення, хоча за Березневих статтями російський уряд трактував
Україну як окрему державу.
3). Тим часом Польща почала нову агресію проти України. В березні 1654 р.її військо вторглося на Поділля, Волинь і Браіцлавщіну. На цей разукраїнському війську допомагали Росія, яка вже перебувала у стані війни з
Польщею. До кінця 1654 р.. українсько-російські війська змусили поляківвідступити. Взимку 1656 р.. Поляки виступили на Умань вже при підтримцікримського пана, але в Охматівській битві були розгромлені. Були визволені
Поділля і майже вся східна Галичина. 19 вересня того ж року поблизу містечкаполоські війська знову зазнали поразки. Невдовзі проти Польщі виступила йШвеція. В серпні - жовтні 1656 р.. Росія і Пльща уклали Віленське перемир `я.
Хмельницький в цей час енергійно займається утвердженням коаліції зі
Швецією, Семиграддям, Брандебургом, Молдовою, Волощеною, Литвою проти
Польщі і Криму. Так, уклавши Українсько-Трансільванській договір 1656 р.. ізсемігородськім князем Юрієм Ракоці і погодившись підтримали йогокандидатуру на польській престол, Хмельницький домігся того, що Ракоціспільно зі Швецією здійснить похід на Польщу, захопивши Варшаву. Протеневдовзі Польща отримала допомогу від татар і австрійців, а семігородськогокнязя скинули з престолу. У 1657 р. помирає Б. Хмельницький. Отже,визвольна війна українського народу була не тільки видатною подією історії.
Вона дала початок розбудові української державності. Але сприялонаціональному і культурному відродженню, оскільки було положенно крайуніатству і каталозму Речі Пасполітої. З другого боку український уряд зсамого початку став обмежувати автономію України, а потім поступово знищивїї. Згідно з рішенням Переяславської Ради, Правобережна Україна такожпотерпала під протекторат Росії, але несприятливі результати її війни з
Польщею призвели до того, що аж до кінця XVIII ст. ці українські землізалишались під владою польськіх феодалів і шляхти.
Завдання 20 (6)
Соціально-політичний розвиток України в другій половині XVII ст.
1). Труднощі політичного становища України після визвольної війни.
2). Боротьба Українського народу за незалежну державу в період Руїни.
3). Угода 1667 р.. та "Вічний мир" між Московією та Польщею.
Закріплення розчленованості українських земель.
На соціально-економічний розвиток України в другій половині XVII ст.впливали наслідки війни. Входження її під протекторат Росії сприялоподальшому зростанню продуктивності сільськогосподарського виробництва,розвиткові ремесла та мануфактур, а також зростанню міст якадміністративних так і культурних центрів.
Поступово в надрах феодалізму починають візріваті перші елементибуржуазних відносин, сільськогосподарському виробництву стають дедалібільше притаманні товарно відносини. Зростають посівні площі під зерновікультури. Істотнє місце в розвитку господарства займає твариництва, зокремаплемінне конярству. Розширення посівних площ у другій половині XVII ст. інавіть у першій половині XVII ст. відбувалося головним чином за рахунокземель польських магнатів і шляхти, вигнання з України в ході Визвольноївійни 1648-1654 р.р.
На Правобережжі та західноукраїнських землях з розвитком виробництвата сільхозпродуктів і пристосування господарств феодалів до потреб ринкутакож спостерігалося поступове збільшення посівних площ.
Землеробство в Україні у той період мало зерновий характер. Іззростанням великого феодального землеволодіння посилюється експлуатаціянародних мас. У багатьох маєтках старшини запроваджувалася відробіткова іпродуктова рента. Панщина доходила до 2-3 днів на тиждень. Формувалосямануфактурне виробництво, але в умовах натурального господарства воно малокооперативний характер. Вотчина мануфактурно утворилася внаслідоквтягування в товарно-грошові відносини господарств феодалів, отже поширеннятоварно-грошових відносин змінювало зв `язки між районами України, щопозитивно позначилося на економічній єдності народу України.
1). В результаті визвольної війни 1648-1654 р.р. Українська держава увійшладо складу Московської на праваї автомної.
Була встановлена нова форма правління. Теріторія була поділена на 16військових аркушів, або полків. Військова генеральна рада санкціюваладоговори, обираючи гетьмана.
Царський уряд управляв Україною через спеціально створену канцеляріюз малоросійських справ. Після смерті Б. Хмельницького козацька старшинаобрала гетьманом генерального писаря Запорозького війська Івана
Виговського. Виговський уклав союз із Швецією та Кримом, розпочавпереговори із Польщею, розірвав союз з Москвою, сповістівші про цеманіфестом. Під Гадячем у вересні 1659 р. він уклав договір із Польщею, заяким Київське, Брацлавська, Чернігівське воєводства входили до складу Речі
Посполаітої. Народ договору не підтримав. Чи не прийняли його й запорізькікозаки. Все це призвело до конфлікту з Росією весною 1659 р.., В результатіякого російська армія на чолі з князем Трубіцькім була розгромлена під
Конотопом.
Гетьманом знов обрали Ю. Хмельницького, знову почали підтримуватисястосунки з іншими державами.
2). Фактично ж, розірвана на окремі території соціальними конфліктами,
Україна розділилася на 2 окремі частини. Народ назвав цей час "Руїною"
(1663-1687 р.р.).
Павло Тетеря на Лівобережжі Іван Брюховецький. Гетьмани Брюховецькийта Тетаеря свідомо віддавали народ під чуже панування - один під царя,інший - під шляхту і короля. Ніби про них писав літописець Самійло Величковіщі слова на початку XVIII ст. : "Для срібла і злата не тільки кожний ізних дав би віколоті собі око, але брата й отця не пощадив би, то як би мавжаловатся матки - погібаючої України ?".
Після цього гетьманом став П. Дорошенко. Дорошенко повів боротьбу з
Польщею і визволив з-під гніту Правобережну Україну. Він мав на метіоб `єднати всі українські землі, вигнали польську шляхту з Правобережжя івстановивши порядок.
3). Щоб скинути гніт Польщі і Москви, Дорошенко прийняв протекторат
Туреччини, яка у 1672 р.. оголосила війну Польщі і за Бучацький угодоюзахопила Поділля. Під владою Дорошенка закріпилася Наддніпрянщина. Йогоспроби домовитись із Москвою заради об `єднання розірваних українськихземель фактично були перекреслені Росією.
Через 20 років, 6 червня 1886 року між Росією і Польщею бувпідписаний "Трактат про вічний мир", який підтверджував права Росії на
Лівобережну Україну, Київ і Запоріжжя.
Північна Київщина, Волинь, Галичина залишилися під владою Польщі.
У 1668 р.Дорошенко йде походом на Лівобережжя, де його проголошуютьгетьманом цією України. Але новий гетьман Многогрішний, гостро поставивпитання до прілежності Києва до України. "Великий государ преславний місто
Київ і всі українські міста не шаблею взяв, а запорізьке військо віддалосяйомудобровільно. Домагався він і того, щоб кордон від Литви повести річкою
Сож і залишити Україні Гомель. Незалежна поведінка Многогрішного збурилапроти нього старшину. Його ув `язнілі і відвезли до Москви, що з` явилосяперемогою Москви, з того часи Правобережна Україна втратила політичну іекономічну самостійність. Отже, на кінець XVII ст. українські землі булиподілені між Росією, Польщею і Туреччиною. Автономія Лівобережної України
(або Гетьманщини) регулярно обмежувалася.
Завдання № 24 (7)
1. Заселення Слобідської України.
2. Соціально-економічне становище і воєнно-адміністративний поділ.
3. Скасування козацького ладу.
4. Культурне життя Слобожанщини.
1). Слобідська Україна - це велика територія розташована на схід від
Полтави, навколо теперішнього Харкова. Так як вона була малозаселеній ібеззахисною перед наскоками татар у середині 17 ст. російський царськийуряд дозволив кільком хвилям українських втікачів, (що рятувалися відпостійних воїн на батьківщині) осісти тут і встановити незалежнесамоврядування на козацький. Наприкінці 17 ст. населення Слобідської
України налічувало близько 85 тис.. українців чоловічої статі, з них 22 тис..проходили військову строкову службу у козацьких полках. Східно з сусіднім
Лівобережжям Слобідська Україна поділялася на полки, названі за п'ятьмаосновними поселеннями: Харківський, Сумський, Охтирський, Острогозький та
Ізюмський. На відміну від Лівобережжя полковники на Слабожанщіні обиралисяна довічний строк. Проте Москва пильно стежила за тим, щоб козаки на їїкордонах не брали собі спільного ватажка, або гетьмана, політичнийорганізм, яке у Речі Посполитій. Цар призначав воєводу з резиденції у
Бєлгороді який наглядав за діями козаків і спілкувався з кожним полковникомокремо. Із зростанням великого феодального землеволодіння посилюєтьсяексплуатація народних мас.
2). На Лівобережній і Слобідській Україні в другій половині XVIII ст.продовжували панувати феодально-кріпосницькі відносини. Основну рольвідігравало сільське господарство. На Лівобережжі та Слабожанщіні більшеуваги приділяли вирощуванню жита, на півдні - пшениці. Поліпшуєтьсякультура тварінства. Зростання промислового виробництва позитивнопозначилося на розвитку торгівлі.
розвивалися міста, як центри економічного, політичного та культурногожиття. Формувався національний національний ринок.
Проводячи колонізаторську політику царський уряд здійснювавліквідацію автономії України. На перешкоді цій політиці стояв останнійгетьман України Кирило Розумовський (1750-1764 р.р.), якому в тих умовахвдалося провести судову реформу, розпочати удосконалення козацькоговійська, обмежити свавілля царських чиновників.
За наполяганням Катерини Розумовський був змушений зректисьгетьманства. Колегія Малоросійська на чолі з Губернатором Румянцевимпровела перепис населення і держав для збільшення зборів до імперськоїкари.
3). Був скасований полковий устрій на Слобожанщині, де 1765 р.. з козацькихполків утворилися регулярні гусар
