1. Первісний лад на території України
Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих женапрямках, що і в інших регіонах і заселення сталось близько 1,5 млнроків тому. Вивчивши археологічні пам'ятники, пов'язані зі знаряддямипраці, на основі матеріалу, з якого вони зроблені, виділяють декільказначних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називаютьвіками): кам'яний (його складають палеоліт, мезоліт, Неоліт), мідно -бронзовий, залізний. Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехіднийвік - мідно-кам'яний (енеоліт).
Палеоліт тривав від з'яви першої людини на наших теренах близько 1,5мільйона років тому до 8-10 тис.. років до н. е. В його ранній періодпервісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю тадерева (загострені гілки, шкребачкі, рубала). Основними заняттями людинибули збіральніцтво і полювання. Соціальною формою існування за ранньогопалеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття даваломожливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили людитого часу в печерах або хіжах із дерева та кісток мамонта.
Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеолітунедалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївкау Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині.
За середнього палеоліту (150 тис.. - 40-35 тис.. Років тому), з'являєтьсянеандерталець - людина нового фізичного типу, найважливішим досягненнямякої є використання вoгню, що значно зменшило її залежність від природи.
Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодова Чернівецькоїобласті, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни.
На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець
- "Людина розумна", яка є вже не просто споживачем дарунків природи,але й виробником знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістянігарпун. Будуються землянки. Важливі зміни відбуваються і у соціальнійорганізації - на зміну первісному стаду приходить родова община зколективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв'язки визначаютьсяза материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цейперіод матріархату.
Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареалрозселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеолітупрактично на всій території України - Мізінська - на Десні, Рілівська,
Межиріч і т. д.
У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) іпалеолітічне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці).
Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет;тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини абоптаха;магії - ЧАКЛУВАННЯ перед полюванням;фетишизму - віри у надприродні властивості речей.
Близько 10-11 тис.. років тому палеоліт змінюється мезолітом.
Зникають льодовики, природа Європи набуває близького до сучасного вигляду,вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли. Основнимирізновидами господарювання стають полювання, рибальство, починаєтьсяприручення тварин - спершу собаки, а потім свині.
З мезолітічніх стоянок слід відзначити Журавська на Чернігівщині, Фатьма-
Коба і Мурзак-Коба у Криму, Гребеники в Одеській області. В цю епоху,згідно пам'ятників матеріальної культури, вже можна виділити окреміетнокультурні області.
В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збіральніцтва іполювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епохунеоліту (VI-III тис.. до н. е.). Саме цей період вважають розквітомпервісного ладу тому ще вже постало продуктивне господарство. Винайденішліфування і свердління каменю, з'являються штучні матеріали - обпаленаглина, а потім - тканина.
Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархатупостає патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень убасейнах Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип'яті.
Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис.. Дон. е.) - пов'язана раніш за все з корінними змінами у житті людини --опануванням металів. У цей період на території України формуються двіосновні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні тапівденному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ праці.
Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай,що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції, майновоїнерівності і обміну продуктами. Поступово виділяється родоплеміннаверхівка, яка, прівласнюючі результати праці гурту, поступовозосереджувала у своїх руках владу над ним.
Найбільш вивченню археологічною культурою цієї епохи є трипільська. Саме вс. Трипілля Київської області київський археолог В. Хвойка віднайшовперше таке поселення. До сьогоднішнього дня відкритими лишаються питанняпоходження трипільців, хронологічніх рамок їхньої культури, і, частково, території, яку вони заселяли.
Сучасні археологи визначають приблизні рамки існування трипільськоїкультури початком IV - кінцем III тис.. до н. е. Територія, заселенатріпільцямі пролягала від Словаччини та Румунії до Слобідської України,від Чернігова до Чорного моря. Що стосується походження, то більшістьархеологів вважають, що основу Трипільської культури, на її ранньомуетапі, складали балканські землеробська-скотарські племена. Трипільці,які оселилися на Правобережжі Україні, були фактично найдавнішимихліборобськімі племенами. Обробляючи землю дерев'яним плугом з кам'янимабо кістянім лемешем, вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Зерномололи за допомогою простих кам'яних жорен. Окрім цього, трипільцірозводили дрібну рогату худобу, та коней, свиней. Селилися трипільці убасейнах річок. На сьогодні археологами вивчено декілька великих поселень
(від 10 до 20 тис.. мешканців) - МАЙДАНЕЦЬКЕ, Доброводи, Талянкі (на
Черкащині). Населення жило у стаціонарних чотірікутніх глиняних одно -двоповерхових будинках з кількома кімнатами.
Іноді Трипільську культуру називають культурою мальованої кераміки --через високий рівень розвитку цього ремесла. Посуд виготовлявся успеціальних гончарних печах, а потім фарбувався білою, червоною і чорноюфарбою характерними візерунками. Окрім цього були знайдені керамічніфігурки людей і тварин, іграшкових макетів житл. Розвивалося ткацтво.
Археологічні знахідки свідчать про зв'язки трипільських племен із Малою
Азією, Кавказом.
Розвиток знарядь праці, із сплаву міді і олова - бронзи був головнимдосягненням цієї епохи, яке зумовило і зміни суспільних відносин.
Застосування більш міцного металу - бронзи дало можливість значновдосконалити транспортні засоби, знаряддя виробництва.
Подальшого розвитку набули різні ремесла - гончарні, каменярське,бронзоплавільне. Відбувається другий суспільний поділ праці --відокремлення ремесла від землеробства. (третій пов'язаний ізвідокремленням торгівлі). Суспільство поступово переходить від первісноголаду до епохи соціального розшарування. Це не могло не зумовити зіткненняяк між племенами, так і всередині племен.
Протягом бронзової доби на території України існувало кілька археологічнихкультур - Ямна, Зрубна, Культура багатопружкової кераміки, катакомбної іт. д.
Бронзова епоха на території України була фактично Завершальною стадієюпервісного ладу.

2. Племена скіфів. Античні держави у Північному Причорномор'ї
В І тис.. до н.е. на території України з'являються перші залізні знаряддяпраці. До цього часу вона була заселена різною за походженням людністю.
Тут жили, зокрема, пращури слов'ян - місцеві землеробські племена. Згодомна українські землі приходять кочовики. Першими з них були кіммерійці, якіналежали до іраномовніх груп населення. Саме вони першими опанувалитехнологію залізоробного виробництва з болотяний руд. Основна діяльністькіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та
Передньої Азії. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю, цізавойовники були значною військовою потугою. Кіммерійці не мали постійнихосель. Вони об'єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племенна чолі з вождем.
Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витиснули іраномовні племенаскіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військововішколені. Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою.
Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них царськихскіфів, скіфів-кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Перші жилина берегах Азовського моря і у степовому Криму, кочовики - у степах
Наддніпрянщини, землероби - у лісостеповій зоні, орачі - між Дніпром і
Дністром. Окрім військових походів, скіфи торгували з грецькими колоніямиу Причорномор'ї. В обмін на зерно, хутра, віск, мед, а особливо - рабівскіфи отримували вино, зброю, предмети розкоші.
В кінці VI ст. до н.е. скіфи сформували свою державу, поділену на тричастини, кожен з керівників якої був верховним царем. На чолі цих царствперебували представники єдиної династії, що, безумовно, зміцнювало такудержаву.
З поміж військових успіхів скіфів слід особливо зазначити перемогу надперський царем Дарієм. Скіфські воїни вирізнялися, за словами Геродота,нечуваною жорстокістю.
Скіфи були спадкоємцями стародавньої цивілізації, мали свою міфологію,віру. Особливою пошаною у них користувалися бог вoгню і стихії Табіті,боги неба і землі апі та Пацай. Скіфи вкрай шанобливо ставилися до могилпращурів. Їхня віра у потойбічне життя зумовила складний поховальнийзвичай. І сьогодні скіфські кургани в українських степах постають символомколишньої могутності. Найбільш відомі з них - Солоха і Гайманова могилана Запоріжжі, Чортомлик і Товста могила, де була знайдена славнозвісназолота пектораль, - у Дніпропетровській області. Найбільшого розквіту
Скіфія досягла у IV ст. до н.е. за царя Атея, пролігші від Дунаю до
Дону.
Але на кінець IV - початок III століття до н.е. через деякі об'єктивніобставини становище Скіфії різко погіршилося. Тут слід зазначити змінукліматичних умов - висихання степів, збіднення економічних ресурсівлісостепів - зменшення трав'яного покриття. Окрім цього, у III століттідо н.е. на території Північного Причорномор'я з поволзько-пріуральськіхстепів прийшли сармати, які витиснули скіфів. Частина скіфськогонаселення відійшла на південь і створила дві Малих Скіфії: першу - у
Нижній Наддніпрянщині й Північному Криму, друга - у степовому іпередгірному Криму зі столицею у Неаполі скіфському, поблизу теперішнього
Бахчисараю.
Після цього до середини ІІІ століття н.е. у Північному Причорномор'їпанували сармати. Це були спілки декількох племен - язігів, роксаланів,аланів, які, однак, не мали міцної центральної влади. Основнимгосподарством сарматів було кочових скотарство. Розводили велику рогатухудобу, коней, овець. Окрім цього, полювали, ремеслувалі.
Мова сарматів, як і скіфів, належала до іранського типу.
Сармати зазнали культурного впливу Китаю, Індії, Ірану, завдякикочового способу життя і торгових зв'язків з цими країнами.
Наприкінці I ст. з ініціативи та під керівництвом племені аланів булостворено великий союз племен. Проте у III ст. у ці краї прийшли вихідці з
Прибалтики - племена готів, а трохи пізніше - зі Сходу - гунів, іпануванню сарматів настав кінець.
Ще у VII-VI ст. до н.е. починається процес "великої грецької колонізації" у Північному Причорномор'ї, викликаний передусім торговою експансією тавідсутністю пристосованої для землеробства землі у самій Греції.
Першим грецьким поселенням на півдні України був о. Березань - Борісфеніда
(біля м. Очакова Миколаївської області). Потім, у першій половині VI ст.до н.е. на правобережжі Бузького лиману постає Ольвія, на кінець V ст.до н.е. - Херсонес (поблизу сучасного Севастополя), Тіра (на лимані
Дністра), Феодосія у Криму, Пантікапей на місці теперішньої Керчі,
Фанагорія - на Тамані.
Основою грецького господарства Північного Причорномор'я були зерноробство,виноробство, рибальство і переробка риби, яка потім вивозили до Греції.
Високого рівня досягло ремесло - ткацтво, гончарство, обробка металів.
Грецькі міста-держави були центрами торгівлі Північного Причорномор'я. З
Греції надходила зброя, коштовності, посуд, солодощі, приправи, спеції.
Грецькі міста держави, за винятком Боспору, за своїм устроєм булирабовласницьких аристократичними або демократичними республіками. Значнароль в їхньому керівництві належала вільним громадянам, хоч основна владаналежала багатим купцям.
У V ст. до н.е. за царя Мітрідата Євпатора виникає Боспорське царство зістолицею у Пантікапеї, яке охоплювало Керченський, Таманського півостровита північне узбережжя Азовського моря до витоків Дону. Поступово Боспорпоширює свою владу на багато інших грецьких колоній.
У грецьких містах, де панувала понтійська культура, значна увагаприділялася розвитку освіти. Розповсюдженою була література, розвивалисьісторія, театр, музика. Будувалися храми, прикрашені скульптурою,фресками та мозаїкою. У кожному місті карбувалася власна монета.
Проте на зламі IV - ІІІ ст. до н.е. міста-держави вступають в епоху кризи.
Внутрішні суперечності, відсутність військової сили, загарбницькі діїскіфів у Криму - все це зумовило падіння міст і ослаблення впливу греків у
Північному Причорномор'ї. В середині I ст. Ольвія, Тіра, Херсонесвходять до складу римської провінції - Нижньої Лізії, оскільки загроза збоку варварів змусила їх піддатися під римські легіони.
А протягом ІІІ - ІV ст. під ударами готів і гунів, які виступали проти
Римській імперії, античні міста-держави в епоху великого переселеннянародів фактично припиняють своє існування.

3. Походження слов'ян та їх розселення на території України
Питання походження східних слов'ян і на сьогодні є недостатньо вивченим.
Існує декілька версій відносно територій, де формувався східнослов'янськійетнос, та часу, коли це відбувалось. Найбільш поширеною є та, згідно якоїперший етап складання слов'янства, так званий передслов'янській, сягаєдругої половини II - I тис.. до н.е. Саме тоді починається формуваннядекількох археологічних культур, які пізніше стали характерними дляслов'ян.
Передслов'янській період пов'язаний з виникненням на правобережнійлісостеповій Наддніпрянщині зарубинецької культури, яка, на думкубільшості вчених, є спільною для всього слов'янства. У той період населеннямежиріччя Десни, Сейму і Сожу було осілім, жило в основному зземлеробства, ремесел і торгівлі.
Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. Н.е.) підназвою "венеди". Розселяліся вони у районі Балтійського моря. Пізніше, насередину I тис.. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янськогонаселення - анти і склавіні. Перші заселили територію від Дунаю довитоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства.
Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значногорозвитку набули і ремесла - ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське.
Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами --державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами. Окрім цього,річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливимміжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мавдемократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини, але всіважливі питання вирішувались на народних зборах - віче.
Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по
Дунаю. А в середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними бралиактивну участь у Балканських війнах.
Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VIIст. ) І у 602 році загинула під натиском аварів. Після цього у письмовихджерелах анти вже не згадуються. Починаючи з VII ст. у літературітрапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі
Дніпра. Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східнихслов'ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі. Перелікцих об'єднань міститься у "Повісті временних літ": поляни, древляни,дреговічі, дуліби, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі хорвати,сіверяни, в'ятічі, крівічі, радімічі, ільменські словени. Поступовоскладаються й великі спільноти. Існують згадки про три центри - Куявію
(Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (завизнанням більшості вчених - Ростово-Суздальське земля).
Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла буЧидерев'яними, обмазані глиною. Серед досліджених поселень ранніх слов'янслід виділити - Корчувате, Лютіж, Суботів, Канів.
Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусімземлею, володіли великі роди - патріархальні об'єднання за кревнихспорідненістю. Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, заякої визначальним було не походження, а місце проживання.
Суспільний лад ранніх слов'ян характеризувався переходом від первісногодемократизму до військово-племінного угрупування, за якого владаконцентрується в руках сильних вождів (князів). Спершу ті обираються разомзі старшиною на народних віче, а далі їх влада пеpедається у спадок.
Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю іприродою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи ікульту до пращурів. Систему вірувань ранніх слов'ян, коли вклоняються
Сонцю, місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступовоформується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог
Сонця й добра; Перун - бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води;
Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби.
Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці людиволоділи, окрім релігійних, ще й медичними, астрономічними знаннями.
Вірили східні слов'яни і в духів - домовиків, водяніків, лісовіків,мавок, русалок тощо.
Вже в ті часи, грунтуючись на природних спостереженнях, наші пращуристворили календар, який складається з 12 місяців і чотирьох пір року.
Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч.
Розвивалось у східних слов'ян й ужиткове мистецтво зі "звірінім" і
"Геометричних" жанровими стилями. Вдосконалювалася й музична творчість.
Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновоюдуховного розвитку майбутньої України.

4. Східнослов'янська держава - Київська Русь (XІ - ХІІ ст.)
Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселили на території Східної Європи.
Найбільшими слов'янськими племенами були: поляни, що жили на Середній
Наддніпрянщині, сіверяни - на р.. Десна, в'ятічі - на Оці, на заходівід полян - дреговічі та древляни. По течії р.. Західний Буг лежали земліволинян і дулібів. У цей час основною формою суспільного ладу були спілкиплемен, які часто переходили у більш складні об'єднання.
На північному заході сусідами східних слов'ян були варяги (племена балтів інорманів), на сході й півдні - кочові племена хозарів, печенігів, булгар,з якими у східних слов'ян часто виникали зіткнення за контроль над річками,що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу.
Поступово племінні спільноти трансформуються у племінні князівства, яківластиві перехідному етапові до феодального суспільства. Знижується рольнародного віча, довкола князів формуються дружини - групи професійнихвояків. Дружина є головним інструментом, за допомогою якого князь збираєданину, завойовує нові землі. Найбільш знатні дружинники складаютьдорадчий орган при князеві - Боярська раду.
Починається формування верстви великих землевласників - бояр, якіотримували землю (вотчину) за службу у князя. Тепер земля моглапередаватись у спадок. Основна ж частина селянства - смерди - платиликнязеві данину й виконували різні повинності. Таким чином наявним булосоціальне розшарування. Але в цей період ще не було держави яклегалізованого апарату примусу.
Формування державності у східних слов'ян зумовлювало низкою соціально -економічних і політичних чинників.
Підвищення продуктивності праці, яке спричинило виникнення додатковогопродукту, привело до різких змін у соціальній сфері. Передусім зменшиласянеобхідність спільного обробітку землі. Земля стала переходити у власністьокремих сімей. За соціальним розшаруванням іде кастова диференціація:землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники - на феодальнозалежне населення.
Розвиток ремесла зумовив поглиблення суспільного розподілу праці,розширення обміну всередині та між громадами, що в свою чергу викликалоактивізацію торгівлі та виникнення постійних поселень. Пожвавилася йзовнішня торгівля. Особливо розвивались торгові зв'язки з Великою Моравією,
Хазарією, Візантією.
Збільшення розмірів території, військова активність вимагали нових методіві форм управління. Народні збори стають неефективними. На перший планвиходить князівська влада - спочатку виборна, а потім спадкоємна.
Зовнішньополітична діяльність сприяла виділенню дружини в особливупрівілейовану групу професійних військових, яка поступово стає органомпримусу.
Крім внутрішніх факторів, важливу роль у державотворчому процесівідігравали зовнішні - насамперед постійна загроза з боку сусідніх кочовихплемен.
Таким чином, у VIIІ - IX ст. в слов'янському світі склалися передумови дляформуванні державності.
Серед учених існує декілька теорій походження Давньоруської держави.
Норманська теорія заснована на літопісній легенді, згідно з якою варягибули запрошені на Русь. Окрім цього, в якості аргументів висувалосядавньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо. А сама назва
"Русь" походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назвишведів - "руотсі".
Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва "Русь" походить від назвирічок у Центральній Україні - Рось, Роставиця. А у Скандинавії жоднеджерело не вказує на плем'я або народ русів. Окрім цього, декількаісламських мандрівників і письменників називають русів слов'янськимиплеменами.
Існує ще і хозарських гіпотеза О. Пріцака, згідно з якою поляни є неслов'янами, а різновидом хозарів.
Сьогодні не можна говорити про переконливу перемогу тієї чи іншої теорії.
Найбільш прийнятною, на наш погляд, є теорія взаємовпливу багатьохфакторів, включаючи варязьких і хозарський, у процесі становленняранньофеодальної держави - Київської Русі. Основними ознаками будь-якоїсередньовічної держави, в тому числі Київської Русі, були: розміщеннянаселення не за національним (у той період за племінним) принципом, а затериторіальним, поява влади, не пов'язаної з волевиявленням народу,збирання данини для утримання цієї влади, дінастічній (спадковий) характервлади вождя.
Початок формування державності на території України тісно пов'язаний зперетворенням Києва на основний політичний і культурний центр руськихплемен. Саме навколо нього наприкінці VІІІ - на початку ІХ ст. відбуваєтьсяоб'єднання територій між Чорним і Балтійським морями. Правила тоді останніпредставники династії давньоруських князів Дір та Аскольд, спадкоємціпершого господаря Києва - князя Кия. Князь Аскольд, проводячи виважену іактивну зовнішню політику, зміцнив Київську Русь, поставивши її нарівні з
Візантією та Хазарією. Закріпившись на узбережжі Чорного моря, Аскольдздійснив декілька вдалих походів на Візантію (860, 863, 865, 874 рр..),в результаті яких було підписано вигідні для русів угоди.
До часів правління Аскольда вчені відносять і першу спробу введенняхристиянства як офіційної релігії у Київській Русі. І саме це, згідно зоднією з історичних версій, стало причиною заколоту, ініціаторами котроговиступили місцеві волхви та бояри. Для реалізації своїх планів вонизвернулися до Новгорода, де з 870 р.. утвердилося правління запрошеноговаряга - Рюрика. В 879 році Рюрик помирає і залишає свого малолітньогосина Ігоря під контролем фактичного регента Олега, який у 882 роцізахоплює Київ і вбиває Аскольда. Незважаючи на протидію новгородців, підвладою київських князів об'єднуються землі ільменськіх слов'ян, крівічів,полян, древлян, сіверян, радімічів. В Києві відновлюється язичницькийкульт.
У 907 році Олег рушив походом на Візантію і змусив її підписати торговельнуугоду, яка відкривала широкі можливості для руських купців. Нову, не меншвигідну угоду було укладено в 911 р..
Після смерті Олега (912 р.). Київським князем став Ігор Рюрикович. Посилилицентралізовану владу у боротьбі з волелюбним древлянами, він виступивпроти печенізькіх орд, які нападали на Русь. А у 941 і 944 роках здійснивне дуже вдалі походи на Візантію, після чого Русь втрачала контроль на
Чорноморському узбережжі та в гирлі Дніпра і до того ж зобов'язувалисянадавати військову допомогу Візантії. У 945 році, намагаючись двічіпоспіль зібрати данину з древлян, князь Ігор був вбитий.
Синові Ігоря Святославові в той момент було три роки, тому влада перейшладо вдови Ігоря - княгині Ольгі. Насамперед вона жорстко помстиласядревлянам за смерть чоловіка, спаливши їхню столицю Іскоростень разом зчастиною городян. Ольга намагалася обмежити прерогативи місцевої знаті,впорядкували збір данини і встановила більш суворий порядок управління. Зачасів Ольги зміцнила економічна могутність Київської держави, піднісся їїміжнародний авторитет. У 957 р.. відбулася дипломатична місія Ольги до
Константинополя, де вона охрестили. У 959 р.. руське посольство буловіряджене до імператора Священної Римської імперії.
У 957 р.. син Ігоря та Ольги Святослав досяг повноліття і став фактичновеликим київським князем. Проте Ольга до самої смерті (964 р.). Залишаласярадниця свого сина. За заслуги перед Київською державою і християнствомкнягиню Ольгу пізніше було канонізовано.
Святослав ще більше зміцнив позиції Київської держави, розгромивши
Хозарський каганат, Волзька Булгарію, приєднавши в'ятічів, прідунайськіміста, Тьмутаракань, Прикубання, здійснивши вдалий похід на Болгарію.
Задля зміцнення влади київських князів на землях племінних князівств
Святослав провів адміністративну реформу, посадивши старшого сина Ярополканамісником у Києві, молодшого, Олега, - в Овручі, де були сильнісепаратистські настрої, а позашлюбного сина Володимира послав правити відсвого імені в Новгород Великий, який постійно прагнув відділитися від
Києва.
У 968 р.. Святослав знову спробував посилити свій вплив на Балканах,організувавши другий болгарський похід. Але на цей раз йому не поталанило.
Після тримісячної оборони у м. Доростолі Святослав був змушений підписатимир з Візантією, зрікшіся своїх володінь на Балканах. Повертаючись набатьківщину (972 р..), на острові Хортиця князівське військо натрапила наПеченізьку засідку і цілком загинуло. Поліг і сам Святослав.
Як і його попередники, Святослав посилив позиції Русі на важливихторговельних шляхах, зміцнив кордони і підніс міжнародний авторитет своєїдержави. Після його смерті починається жорстока боротьба за владу. Ярополкпрагнув підкорити братів і одноосібне правити Руссю. У 977 р.. він повівдружину на Овруч і розбив Олега. Володимир, не чекаючи зіткнення зі старшимбратом, біжить до Скандинавії, де наймає професійне варязька військо. У 978р. він розбиває Ярополка і стає великим київським князем. Враховуючи, щокнязівська влада на місцях була практично необмеженою, Володимир починаєсвоє правління, посадовими синів і старших дружінніків у містах Русі. Ті всвою чергу створюють апарат управління нижчого рангу. Це не могло незумовити консолідацію держави.
Володимир повертає Русі землі хорватів і дулібів, радімічів і в'ятічів,фактично завершуючи формування державної території. На сході Київська Русьсягала межиріччя Оки й Волги, західний кордон проходив Дністром, Карпатами,
Західним Бугом, Німаном і Західною Двіною, на півночі - Чудському, Ладозьката Онезькім озерами, на півдні - річками Південним Бугом, Доном, Россю,
Сулою.
Серйозною проблемою доби Володимира Святославича були набіги кочовиків. Дляпротидії цьому необхідна була сильна армія. Отож Володимир упроваджуєвійськову реформу, встановлюючи феодальну організацію війська - службу заправо володіти землею. Це зміцнило і власну владу князя. Окрім цього,створюється досить розгалужена система фортець, валів, опорних пунктівтощо.
Важливим напрямом діяльності Володимира було вдосконалення системи права,пристосування його до умов свого часу.
Цілком очевидно, що для зміцнення централізованої князівської владипотрібен був єдиний бог. Стара язичницька релігія з її розлогих пантеономвже не відповідала вимогам суспільства. Вибір Володимира зупинився нахристиянстві православного (візантійського) обряду. Це мало кілька підстав:по-перше, історичні підвалини такого вибору вже були закладені Аскольдом ікнягинею Ольгою; по-друге, у візантійському варіанті світська влададомінувала над релігійною; по-третє, мова богослужіння фактично булаєдиною.
Введення християнства на Русі відбувалося таким чином. Василій II,візантійський імператор, після поразки від Болгарії виряджає до Києвапослів з проханням про військову допомогу. Володимир Святославичпогоджується в обмін на одруження з сестрою імператора Анною. Але Василій
II не виконав обіцянки. Тоді Володимир узяв в облогу місто Херсонес
(Корсунь) - опору візантійського панування в Криму - і захопив його.
Імператор змушений був погодитися на той шлюб.
Охрестив сам, Володимир зробив християнство державною релігією, що маловелике позитивне значення. У суспільстві з'явилася сила, яка не лишенадавала йому духовної та культурної єдності, а й впливала на всі соціально -економічне життя. Піднісся авторитет самого князя. Потужний поштовх дорозвитку отримала давньоруська культура. Київська Русь стала у шерегпровідних християнських держав Європи, забезпечивши собі рівноправні тавзаємовигідні стосунки з ними.
На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебувалиєпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити таєпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо,суд і законодавство.
Отже, православ'я стало фундаментом для створення централізованої держави.
Проте не слід перебільшувати позитивний вплив введення християнствавізантійської моделі. Саме вона давала можливість світській владіпідпорядковувати духовну згідно зі своїми інтересами. Можна говорити і пропевну обмеженість стосунків православної Київської Русі з католицькою
Західною Європою. Стримуючим фактором була й церковнослов'янська мова, аджез тодішнього культурного обігу були значною мірою виключені латіномовніджерела. Але разом із тим необхідно визнати, що хрістіянізація Русі єоднією з найбільш значних подій в історії нашої землі.
Наприкінці правління Володимира Святославича виникла реальна загрозаєдності Київської Русі. Проти нього відкрито виступив приймання син
Святополк, а рідний син, новгородський князь Ярослав, відмовився платити
Києву данину. Володимир готувався до походу на Новгород, але у 1015 р..помер.
Між синами Володимира Ярославом, Борисом, Глібом, Святославом, Мстиславом і
Святополком починається кривава боротьба за київський стіл, унаслідок якої
Ярослав стає князем у Києві, а Борис, Гліб і Святослав гинуть. Остаточнаперемога Ярослава над Святополком відбувається на р.. Альті лише в 1019 р..
У 1026 р. Ярослав і Мстислав уклали мирну угоду та поділили Русь: Ярославзалишився княжити в Києві, а Мстислав - у Чернігові до своєї смерті у 1036р.
Встановивши контроль над Київською Руссю, Ярослав, прозваний Мудрий,звертається до зовнішніх проблем і починає боротьбу з печенігами.
Генеральна битва відбулась у 1036 р.., Після якої печеніги вже ніколи па
Русь не нападали. На честь цієї перемоги в Києві було закладено Софійськийсобор.
У період правління Ярослава Мудрого розширюються кордони Київської Русі:від Чорного моря і пониззя Дунаю на півдні аж до Фінської затоки напівночі, від Закарпаття на заході до верхів'їв Волги та Дону на сході.
Активізувалася й дипломатична діяльність. За допомогою дінастічніх шлюбів
Ярослав зміцнив стосунки з кількома провідними європейськими державами. Самвін був одружений зі шведською принцесою Інгігердою, його сестра Марія буладружиною польського короля Казимира І, син Ярослава був одружений з дочкою
Казимира, інший - з візантійською принцесою, ще двоє - з німецькимикняжна. Одна дочка вийшла заміж за угорського короля Андраша, інша - занорвезького короля Гаральда, а потім Свена, третя - за французького короля
Генріха І.
Значну увагу Ярослав Мудрий приділяв внутрішнім проблемам Київської Русі.
За його правління проводиться кодифікація юридичних норм, які існували, атакож постає перший письмовий звід норм давньоруського права «Руськаправда », які захищали приватну власність і власника.
Ярослав призначає на вищу церковну посаду - митрополита - не грека, як тобуло раніше, а слов'янин - Іларіона. Проте ця традиція не збереглася, й посмерті Ярослава Мудрого у 1054 р.. митрополичий?? кафедру знову очолив грек.
За Ярослава Мудрого Київська Русь досягла зеніту свого розквіту, всталанарівні з найвпливовішими країнами середньовічної Європи. Турбуючись проподальшу долю своєї держави, за кілька років до смерті Ярослав поділив міжсинами міста й землі. Київ, Новгород, Псков відійшли Ізяславові, Чернігів,
Муром, Тьмутаракань - Святославові, Ростов, Переяслав - Всеволодові,
Володимир - Ігореві, Смоленськ - В'ячеславові. До того ж запроваджувавсяновий принцип спадковості - сеньйорату. Це означало, що княжити в Києвімають спершу по черзі всі сини Ярослава, потім онуки старшого сина.
Проте фактично після 1054 р.. в Київській Русі встановлюється формаправління, яку називають тріумвіратом Ярославичів - Ізяслава, Святослава та
Всеволода. Саме вони разом встановлювали закони ( «Правда Ярославичів»),очолювали походи проти половців. Але після невдалої битви на р.. Альті у
1068 р. спілка Ярославичів фактично розпалася. Починається боротьба заодноосібну владу. Спробу припинити княжі усобиці було вжито у 1097 р.. наоб'єднавчому з'їзді князів у Любечі. Було вирішено припинити чвари іскасувати принцип спадкоємності, запроваджений Ярославом Мудрим. Коженкнязь отримує успадковані від батька землі - вотчину, а всі спірні питаннярозв'язуються на князівських з'їздах. Проте наступні Вітічівській (1100р.), Золочівський (1101 р.), Долобській (1103 р.) князівські з'їзди НЕусунули всіх суперечностей, що ніяк не сприяло єдності Київської Русі,особливо в умовах половецької загрози і заворушень населення Києва та іншихвеликих міст. Так, у 1113 р., Під час повстання в Києві бояри й купцізвернулися до переяславського князя Володимира Мономаха (онука Ярослава
Мудрого) з проханням посісти київський стіл. Придушив повстання,
Володимир Мономах став київським князем на 12 років.
Розгромивши половців і забезпечивши сприятливі зовнішні умови, Володимир
Мономах багато зробив для зміцнення Київської Русі. Розвивалися сільськегосподарство й ремесла, пожвавилася торгівля, будувалися нові міста.
Зміцнюються династичні зв'язки: сам Володимир Мономах був одружений здочкою англійського короля, сестра вийшла заміж за німецького імператора, адонька - за угорського короля. По смерті Володимира у 1125 р. спадкоємцемна київському столі став його син Мстислав Володимирович, який продовживполітику батька. Проте його наступники знову почали боротися між собою запершість на Русі. Отож із другої половини XII ст. починається новий періодв історії українських земель - період феодальної роздробленості таіснування самостійних князівств.

5. Культура Київської Русі
Культура Київської Русі є результатом тривалого процесу як внутрішньогорозвитку східнослов'янського суспільства, так і зовнішнього впливу світовоїцивілізації.
З глибокої давнини бере початок усна народна творчість - казки, легенди,пісні. Найдавнішими і значними у культурному відношенні є билини
Володимирового циклу, які створювалися в Х-XI ст. і оспівували хоробрістьбогатирів, які захищали рідну землю. Тут ф