Вступ
В історії України чимало''білих плям'', які відносяться не тількидо далекого минулого, але і до початку ХХ століття.
Одним з таких''білих плям''в нашій історії є історія першоїукраїнської військової частини - легіону Українських Січових Стрільців. Цявійськова частина, утворена в 1914 році, пройшла всю Першу Світову війну,практичні всі головні битви на Східному фронті і покриласяневмирущою славою.
У наш час історія легіону Українських Січових Стрільців особливоактуальна, оскільки однією з основ незалежної держави є йогоармія, а для незалежної України її Збройні Сили, виховані наприкладі легіону Українських Січових Стрільців, завжди будутьнадійним гарантом незалежності Української держави.
1. Формування легіону Українських Січових Стрільців (УСС).
Початком освіти легіону Українських Січових Стрільців по праву можнавважати 1911 рік. Саме в цьому році виникла ідея створення воєнізованихорганізацій з української молоді Галичини. Головною метою цих організаційбула підготовка української молоді до збройної боротьби з самим грізнимворогом українського народу - Росією. Перші організації були таємними.
Розміщувалися вони в середніх школах і університетах. Після загостреннявідносин між Російською та Австро-Угорською імперіями, ідеявоенізірованія молоді знайшла відгук і в політичних колах, і середспортивно-громадських товариств, таких як''Сокіл'',''Січ'',
''Пласт''.
18 березня 1913 К. Трильовський домігся затвердження першийстрілецького товариства -''Січові Стрільці''. До нього приєдналисяінші товариства з провінції. Першим керівником''Січових
Стрільців''став львівський адвокат В. Старосольський, а його заступником -
Д. Катамай, що пізніше став старшиною Українських Січових Стрільців.
25 січня 1914 у Львові засновано ще одне товариство підназвою''Січові Стрільці II''. Його керівником став Р. Дашкевич,став потім старшиною Київських Січових Стрільців. Крім цих двох центрівстрілецького руху, восени 1913 року, утворений третій -''Стрілецькийкурінь''при товаристві''Сокіл''. Всі ці організації навчали українськумолодь військової справи. Але на їх шляху вставали перепони, поставленіавстрійським керівництвом краю. Можливо, ці організації були б закриті,якби не Перша світова війна.
28 червня 1914 пролунали постріли у Сараєво. Цими пострілами буловбиті ерцгерцог Франц Фердинанд і його дружина, а 28 липня 1914 року австро -угорський уряд оголосив війну Сербії, до якої, незабаромчасу, виявилися втягнуті майже всі держави світу.
Під впливом цих подій, 2 серпня 1914 об'єдналися всіукраїнські партії, створюючи''Головний Українська Рада''на чолі з К.
Левицьким. Трохи пізніше''Головний Українська Рада''''створив Українську
Бойову Управу''- організацію, яка повинна була стати Верховнимкомандуванням українських збройних сил - легіону Українських Січових
Стрільців (легіон УСС).
6 серпня 1914''Головний Українська Рада''і''Українська
Бойова Управа''виступили з маніфестом, в якому вони проголосилиготовність українського народу до боротьби на стороні країн Троїстого союзуі закликали українську молодь стати під жовто-блакитні прапори Українського
Січового Стрелецтва. Після проголошення цього маніфесту, молодь
Галичини і люди старшого віку почали масово записуватися в Січові
Стрільці. Спочатку вони збиралися повітових центрах, де працювали повітовікомітети''Бойової Управи''. З повітових центрів добровольців відправляли вміста: Стрий, Тернопіль, Станіслав, Перемишль, Дрогобич, а потім партіямидо Львова, де починалося формування легіону Українських Січових Стрільців.
Після евакуації зі Львова військових частин і державних установ,добровольців відправили до міста Стрий, для подальшого формування легіону.
Однак на шляху створення легіону виникли деякі проблеми:
1) Відсутність грошей на утримання добровольців;
2) Відсутність інструкторів для підготовки особового складу легіону;
3) Небажання створення окремої української військової частини австрійськими військовими властями.
Перша з цих проблем була вирішена: гроші на утримання добровольцівзбиралися по всьому краю. У цих зборах взяли участь всі верстви населення.
Друга проблема була вирішена тільки наполовину, оскільки з австрійськоїармії вдалося звільнити і перевести на службу до легіону тільки 20 старшин,які стали інструкторами.
Довго залишалася невирішеною третя проблема. Австрійські військові владивсіляко перешкоджали створенню легіону:
1) Вони вимагали, щоб з 10 тисяч добровольців, які прибули зі Львова до
Стрий, в легіоні залишилося тільки 2 тисячі чоловік,
2) озброїли Січових Стрільців гвинтівками системи Верндля, знятими з озброєння в 1888 році,
3) Легіон не забезпечили ні військовою амуніцією, ні обмундирування, ні взуттям.
Але найголовнішою вимогою австрійської влади було прийняття присягилегіоном на вірність Австро-Угорської імперії.
Після тривалих переговорів з австрійським командуванням вдалосяпідвищити чисельність легіону до 2,5 тисяч осіб, вдалося отриматидеяку кількість нового озброєння (автоматичні гвинтівки системи
Маузера) та обмундирування, але за все це довелося заплатити присягою навірність Австро-Угорської імперії. Таким чином, легіон Українських
Січових Стрільців ставав не окремої української частиною в австрійськійармії, а всього лише її придатком.
3 вересня 1914 легіон Українських Січових Стрільців прийняв присягуна вірність Австро-Угорщини, а через кілька годин - присягу на вірність
Україні:
''Я, УСС, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могиламі всій Україні, що буду вірно служити Рідному краю, захищати його передворогом, воювати за честь української зброї до останньої краплі крові.
Допоможіть мені, Господи Боже і Архангел Михаїл. Амінь.''[,]
Після прийняття присяг легіон виїхав до містечка Страбичово, так як 2Вересень 1914 російські війська захопили Львів і впритул наблизилися до
Стрию.
2. Склад легіону Українських Січових Стрільців.
У Страбичово легіон розділили на два з половиною куреня: 1-м куренембув призначений командувати М. Волошин, 2-м - Г. Коссак, половиною 3-го - С.
Шухевич. Командиром всього легіону став М. Галущинський.
У кожен курінь входило 4 сотні (роти). Сотні складалися з 4 чет
(взводів), чоти з 4 ройв (відділень) по 10 -15 чоловік. Всього в сотні було
100 -150 чоловік. Крім цього в кожній сотні було по два ремісника (одиншвець і один кравець), сотенний писар і його помічник, два телефоніста.
У легіон входили не тільки курені, а й інші частини: додатковібойові частини, запасні та допоміжні частини, а також спеціальні бойовічастини.
Додаткові бойові частини були представлені кіннотою, кулеметноюсотнею, інженерної сотнею.
Кіннота складалася з однієї сотні, в якій було чотири старшини і стодванадцять стрільців. Командував кіннотою поручик Р. Камінський.
Кулеметна сотня складалася з одного командира сотні, двох командирів пар,чотирьох кулеметників й тридцяти двох осіб обслуги. Озброєння - 4кулемета системи''Шварцлезе''. Першим командиром був В. Соловчук.
Склад інженерної сотні - 4 пари, в яких знаходилися різніфахівці. Командував сотнею І. Силка.
Запасні частини були представлені запасний сотнею, пізніше полком. НаСпочатку запасний сотнею командував М. Волошин.
Допоміжні частини: санітарна служба, Кош, обоз, господарськийвідділ, Версія квартира.
Склад санітарної служби: два доктори, чотири санітари. У їхньому розпорядженнізнаходилися перев'язувальні матеріали, медичні інструменти і 2 пари коней звозами для вивезення поранених. Першими докторами, а отже ікомандирами, були І. Рихло і А. Беляев.
Обоз приставили до кожної сотні. Він складався з 4 возів з 2-ма парамиконей і однієї польової кухні. Перша віз була призначена дляперевезення канцелярії сотні, друге і третє - для продуктів, четверта --під амуніцію. Командував обозом подстаршіна.
Господарський відділ (інтенданство) складався з одного головного інтенданта,його помічника, інтендантів в куренях і сотенних справників в сотнях.
Головне завдання господарського відділу - забезпечення легіону продуктамихарчування, обмундируванням, взуттям.
Кіш - тилова частина легіону Українських Січових Стрільців. Кош підрозділяютьсяна кілька відділів:
1) Евідаціонная канцелярія. Тут проводилася приписка бійців до легіону.
2) Відділ новобранців. Цей відділ відав розподілом новобранців по частинахлегіону.
3) Відділ видужуючих. Тут збиралися стрільці, які післяодужання поверталися у свою частину, а також збиралися і ті, хтоотримавши поранення або захворівши, прямували в госпіталь.
4) Станційна команда. Вона забезпечувала порядок на стоянках Коша.
5) Продуктовий старшина або громадський старшина. Він відав всіма господарськими справами.
6) Відділ вербування. Тут набирали новобранців до легіону.
Версія для квартира - літературно-художній гурток легіону. Завданнямцього гуртка було збереження традицій Українських Січових Стрільців, всіхйого боїв.
Спеціальна бойова частина. Під час Першої світової війни в піхотнихчастинах не було доданої їм артилерії і мінометних частин. Тому влегіоні була створена спеціальна пара, яка була озброєна легкими іважкими мінометами, гранатометами і вогнеметами. Завдання цієї париполягала в тому, щоб захищати свої війська, коли йде наступпротивника. Подружжя діяла в основному в обороні. Командиром подружжя бувпризначено хорунжий І. рогульським.
Підготовка легіону ще була не завершена, коли легіону довелосявступити в бій.
3. Бойові дії легіону Українських Січових Стрільців у 1914 - 1916 рр..
10 вересня 1914 австро-угорська армія програла бій під м.
Львів. Залишки армії почали відступ на захід, в Карпати. Російські військаоточили Перемишль і без бою зайняли передгір'ї Карпат. На фронті склаласяважка ситуація, і тоді командування австро-угорської армії згадала пролегіон Українських Січових Стрільців.
10 вересня 1914 сотня В. Дідушка виїхала до селища Верецькому, а 17Вересень сотня О. Семенюка - до села Сянки на підкріплення бойової групиполковника Дрекслера. Сотні виїхали на фронт несподівано, не отримавшиобмундирування та амуніції. На озброєнні сотень були гвинтівки системи
Верндля, замінені на фронті гвинтівками системи Манліхера.
Ці пепріятності не позначилися на боєготовності стрільців, і вже 25вересня вони провели свій перший бій біля села Сянки. Стрільці із сотні
О. Семенюка зіткнулися з кінним роз'їздом кубанських козаків. З цього боюстрільці вийшли переможцями, захопивши козацького коня і зброю.
27 вересня відзначилися дві пари із сотні В. Дідушка. Вони разом з одногокінної сотнею і однієї подружжям мадярських жандармів розгромили батарею росіянгармат і на кілька годин зупинили наступ російських частин насело Сянки. Однак, цього ж дня російські війська зайняли село. В боюза Сянки сотня О. Семенюка понесла перші втрати: п'ять осіб було вбито,кілька потрапили в полон.
А наступного дня, 28 вересня, російські війська перейшли мадярсько-галицькукордон між містечками Климець і Вербяжье, і атакували сотню В. Дідушкавселищі Верецькому. Втрати сотні склали: десять убитих, одинадцятьпоранених, вісім взятих у полон.
В цей жн час австро-угорське командування перекидає під Сянки
Другу армію, яка мала захищати Мадьярщіну. На напрямі
Верецькому - Лавочкіна - Стрий була поставлена бойова група генерала
Гофмана, пізніше 25-й корпус. До складу цієї групи і увійшов і легіон
Українських Січових Стрільців. Але легіон не брав участь у бойових діяхспільно з усіма військами групи, тому що для нього командування групи, аточніше поручик австрійського Генерального штабу П. Кватернік, поставилиокрему задачу. Суть цього завдання полягала в тому, щоб розділити легіонна загони по двадцять чоловік, для ведення партизанської війни в тилу ворога.
26 вересня 1914 до містечка Волівци виїхали три сотні підкомандуванням Горука, Дудинський, Будзиновський. Вони були озброєнігвинтівками системи Верндля, а одягнені в цивільний одяг. У Волівцах їхрозділили на 10 самостійних загонів, які включали командира, йогозаступника і вісімнадцять стрільців. На дорогу кожен боєць загону отримав
40 крон і, крім цього, командир загону отримав ще 400 крон на загальнівитрати. Кожен загін повинен був самостійно перейти лінію фронту іпочати діяти в призначеному районі. Після чотирьох тижнів партизанськихдій, загони повинні були повернутися назад.
28 вересня до партизанських дій перейшли ще дві сотні підкомандуванням Е. Коника та І. Барана. Вони повинні були перейти фронт трохина схід від інших загонів.
Однак, в цей час російські війська прорвали фронт, який тримався на
Галицької території. Фронт почав відкочуватися з Бескидського хребта на
Закарпатті. І коли на Бескидах почали з'являтися стрілецькі загони,командири австрійських частин почали включати їх до складу своїх сотень. Такимчином, багато загонів, які дійшли до передових позицій, опинилися врізних частинах австрійської армії. Інші, побачивши долю своїх товаришів,повернулися в Волівци. Кілька загонів все-таки виконали наказ і перейшлилінію фронту. Загони почали діяти біля села Волове. Але, Проблукавшидеякий час, повернулися назад. Тільки одному ряду, під командуванням
Г. Іваненка, вдалося перейти в Дрогобичіну і почати активні дії.
Загін з'єднався з легіоном після звільнення Галичини.
Так закінчилася партизанська діяльність легіону, що не принесланічого крім великих втрат і роз'єднаності частин легіону, тобто того,чого домагався австрійське командування. Однак повністю знищитилегіон йому не вдалося.
Наступною віхою в історії Українських Січових Стрільців стали бойовідії в жовтні 1914 року, коли після розгрому австрійських армій у
Галичині, російське командування перекинуло кілька корпусів з Галичинипід Варшаву, де збиралися війська для наступу на німців.
Саме в цей час австрійська армія, використовуючи ослаблення руськихвійськ в Галичині, спільно з німецькими частинами розпочала бойові дії напівдні і заході. Вже в другій половині жовтня вони звільнили Перемишль, і з
Карпат вийшли на лінію Хірів - Турка - Сіневодское, німецька армія на півночідійшла до лінії Варшава - Івангород.
У цих бойових діях брав участь корпус генерала Гофмана, деперебував легіон Українських Січових Стрільців. Корпусу було дорученоударити в напрямку Стрия, і відразу ж після цього допомогти 8-йкавалерійської дивізії генерала Лемана взяти Дрогобич.
У цій бойовій операції легіон Українських Січових Стрільців зігравважливу роль, так як на всьому протязі операції був авангардомавстрійських військ.
Корпус генерала Гофмана розділили на 3 групи: 1 - 130-а бригада,повинна була йти по дорозі Лавочне - Сколе - Сіневодское - Стрий; 2 - 129 --а бригада - по дорозі Верецькому - Сколе; 3 - 131-а бригада - по дорозі
Волове - Стрий, через Болехів.
3 сотні легіону під командуванням Г. Коссака були відряджені до
129-ій бригаді, сотня Барана - до 131-ій бригаді, а 2 сотні полукуреня С.
Шухевича потрапили під командування генерала Лемана, командира 8-йкавалерійської дивізії. Ця дивізія стояла в містечку Турки, куди і виїхали
2 сотні.
енергійним ударом на Тухольки і Лавочне, почали бойові дії внапрямку Стрия 129-а та 130-а бригади. Можливо російські війська впоралисяб з цим наступом, якби не загроза їх правому флангу у напрямкуякого вдарила 8-а кавалерійська дивізія і 2 сотні легіону підкомандуванням Вітовського і Будзиновський. Вони швидким походом перейшли змістечка Турки (10 жовтня) через Яворів, Ісаї, Кропивник (14 жовтня) ізавдали удару. Цей удар послабив опір російських частин, і 3 сотні Г.
Коссака 14 жовтня увійшли в село Скального. Однак російські війська зупинилинаступ на позиціях на горі Комарницька, біля села Сіневодское. 18Жовтень Січові Стрільці прорвали оборону і змусили російські частинизалишити Стрий і відійти в напрямку Гаї - Брігід - Угорське. 19октября
1914 частини 130-ї бригади зайняли Стрий.
Після цього генерал Флайшман перекинув 129-у бригаду та 1 сотню Січових
Стрільців під командуванням І. Коссака на допомогу Конніце генерала Лемана,яка спільно з двома сотнями з полукуреня С. Шухевича оточила
Борислав і Нагуєвичі (19 жовтня), а також почала атакувати позиції росіянвійськ у напрямку селищ врожаю і Цибулини. 20 жовтня 1914 сотня І.
Коссака захопила Дрогобич.
У цей час два інші сотні під командуванням Г. Коссака обороняли
Стрий, так як 21 жовтня російські війська, підтягнувши резерви, почаликонтрнаступ. Перша ж атака російських частин увінчалася успіхом --австрійські частини почали відступати. Під час відступу австрійських військ
Українські Січові Стрільці стали їх ар'єргардом. У цих боях ар'єргардних
Січові Стрільці показали героїзм і відмінну вишкіл, проте утриматипротивника не вдалося, і 7 листопада довелося відступити на лінію плаву -
Аннаберг.
У Аннаберге та сусідньому селі Феліціенталь легіон знаходився дуже довго.
Він захищав інші дивізії, які будували оборонні споруди.
У цей час, полукурень С. Шухевича охороняв відступ 8-йкавалерійської дивізії, яка після невдалого наступу на селище
Врожаю потрапила у важке становище. Українські Січові Стрільці, проявившигероїзм і військову вишкіл, дозволили дивізії відступити, а після стабілізаціїфронту по залізниці дісталися до Аннаберга (12 листопада).
Таким чином, у Аннаберге зібрався майже весь легіон (сотня Барана,яка входила в 3-ої групи, приєдналася до сотень Г. Коссака 26жовтня).
Після стабілізації лінії фронту, австрійське командування прийнялорішення провести спільно з німецькими частинами зимовий наступальний похідв Карпатах. Для цієї мети була створена Південна Армія, в яку увійшов легіон
Українських Січових Стрільців. У цьому поході легіон зіграв одну з головнихролей.
Похід, а з ним і бойові дії, що почалися 21 січня 1915 року. Післязапеклих боїв на вершинах гір, недалеко від колишньої галицько-мадярськоїкордону, австрійські та німецькі частини розбили супротивника і увійшли в
Галичину. Обидва куреня Українських Січових Стрільців йшли на чолі своїхбригад. 1 лютого переможний похід зупинився на вершині гори Станеще (1 --й курінь) і в спаленому Віжлове (2-й курінь), тому що російські військазакріпилися на горі Великий Явірник і в селі Лавочне, які вонизапекло боронили. Саме під Лавочне легіон Українських Січових
Стрільців здійснив подвиг, про який потім багато будуть говорити як уавстрійської, так і в російській армії.
Уночі, 1 лютого 1915 року, в тридцятиградусний мороз, 1-й курінь підкомандуванням Горука зробив обхідний маневр, який змусив російськічастини залишити Лавочне. Втрати куреня були великі: вісімдесят шістьлюдина потрапила до шпиталю з відмороженими кінцівками. Більшість з нихзалишилось каліками. Після цих боїв курені отримали п'ятиденний відпочинок в селі
Тарнавци, а 10 лютого вони були переведені в запас бригад.
У цей час російські війська, отримавши підкріплення, почали наступ начастині Південної Армії, з метою відсунути їх на Бескидський хребет. Першиметапом цього наступу було захоплення гори Магура і гори Татарівка, а другий
- Захоплення гір Кликва і Маківка (У березні - квітні 1915 року). У боях за цігори брав участь практично весь легіон Українських Січових Стрільців,який на другий день його перебування у резерві, перекинули в напрямкуцих гір.
1-й курінь був спрямований на гору Кічерка. До 19 березня курінь або нісслужбу на лінії фронту, або стояв у резерві бригади. 2-й курінь бувспрямований на гору Татарівка. Однак, після відступу з цієї гори він бувпереведений до резерву 130-ї бригади, між горами Кликва і Маківка. Незабаромтуди ж був переведений і 1-й курінь, задача якого полягала у захисті північно -західного схилу Маківка. Таким чином, обидва куреня перебували у складіоднієї бригади.
У той час, коли Легіон перебував у резерві, відбулася йогореорганізація. Вона була проведена 23 березня 1915, хоча затвердження їївідбулося 14 березня 1915 року. З цієї реорганізації легіон ділився на двісамостійних куреня по 4 сотні в кожному. Командиром 1-го куреня став Г.
Коссак, 2-го С. Горук. У справах організаційно-адміністративного напрямкикурені підпорядковувались командуванню корпусу, а в тактичних - командуваннюдивізії або обом бригадам. Таким чином, після реорганізації, легіон ставдуже залежний від австрійського командування.
В цей же час почалися бої за Маківка. З 23 березня по 4 квітня 1915року російські війська безперервно атакували позиції Українських Січових
Стрільців на лівому фланзі оборони гори, але нічого не досягли. Тоді,перегрупувавшись, російські війська почали наступ на правий флангоборони гори, який захищали австрійські частини. На цьому фланзі російськічастини досягли певних успіхів, які були зведені нанівець контрударомдвох сотень Січових Стрільців. Ці сотні, під командуванням Дудинський і
Носковського, вибили російські частини із щойно зайнятих ними позицій.
Після цих подій на фронті встановилося затишшя, яке дозволилозосередити 1-й курінь в селі Головецький, а частина його відправити на відпочинокв Кош, який стояв біля Мукачева.
В цей же час німецької дивізії, що стояла ліворуч від 130-ї бригади, вдалосявзяти вершину Гостру.
На заході австро-німецькі частини також готувалися до рішучих бойовимдіям. Російське командування дізналося про цю підготовку і вирішиловипередити австро0немецкіе частини, вдаривши по Південної Армії, а саме по частинах,які розташовувалися на горі Маківка.
28 квітня 1915 російські війська почали штурм Маківка. У цей час
Маківка захищали австро-угорські частини, що входили до складу 35-гопіхотного корпусу, а також галицькі та мадярські ополченці. Легіон
Українських Січових Стрільців у цей час знаходився в резерві 130-ї бригади,що стояла в селі Головецький.
Слабка оборона гори Маківка не витримала сильного удару російських військ,які вночі 28 квітня розбили лівий фланг оборони і захопили вершину.
Курені легіону Українських Січових Стрільців вночі були підняті по тривозі.
Після їх прибуття до Маківка три сотні 10го куреня і дві сотні 2-го куренябуло кинуто в контрнаступ, яке почалося о 5 годині ранку. Сотні 1 --го куреня почали наступ на лівому фланзі гори, а сотні 2-го куреня - напівнічно-східному схилі. Вже за годину сотні Будзиновський і Мельниказахопили вершину, а сотні 1-го куреня зігнали російські частини до річки
Головчанка.
Після закінчення бою (близько 10 години ранку), сотні 1-го куреня відійшли всело, а дві сотні 2-го куреня зайняли оборону на висоті 952, зміцнившигалицьких ополченців.
Зазнавши невдачі на лівому фланзі, російські війська почали підготовкунаступу на правий фланг, на вершину і на південний схил гори. Вонисподівалися, що на цих напрямках оборона буде менш сильною черезприродних перешкод.
Першу частину наступу російські війська почали 29 квітня. Два дні і двіночі російські війська по крутих схилах піднімалися до позицій стрільців зметою їх захоплення, але кожен раз були змушені під вогнем стрільцівповертатися до підніжжя.
На світанку 1 травня російські війська за підтримки артилерії почали штурмправого флангу і, розбивши його, захопили вершину гори. У російський полон разомз австрійськими солдатами потрапила частина стрільців із сотень Мельника та
Будзиновський. На допомогу двом сотням 2-го куреня підійшли три сотні 1-гокуреня і дві сотні мадярських новобранців. Мадьярські сотні, а такожщо залишилися в живих і не потрапили в полон Українські Січові Стрільці з 2-гокуреня, почали наступ на вершину Маківка, а сотні 1-го куреня пішлитрохи лівіше. Почався нерівний бій. Украинские частини обороняли завойованіпозиції так, що незабаром мадярські сотні вийшли з бою. Весь тягарнерівного бою лягла на Січових Стрільців, які вже два рази атакували ідва рази відступали з гори. Але на третій раз Січові Стрільці, за підтримкиавстрійської артилерії, увірвалися на вершину гори, знову оволодівши Маківка.
У цих боях легіон зазнав важких втрат: сорок сім чоловік убитими,сімдесят шість пораненими, кілька десятків потрапило в полон. Однак цівтрати і мужність, з яким билися Українські Січові стрільці незалишилося не поміченим. Так у наказі командира 55-ї дивізії генерала
Флайшмана говорилося:''Українці! З великою гордістю можете дивитися на
Ваші героїчні дії. Кожен повинен бути гордий за приналежність до
Вашій легіону, який по праву може називатися добірною частиною. Явпевнений, що в кожній небезпеки на Вас можна розраховувати. Щоб ці бажаннявиконувалися - тричі слава!''[,]
Таким чином, бойові дії і перемога на Маківка зміцнили становище
Українських Січових Стрільців в австрійській армії, а також сприялипідняття авторитету Стрелецтва в австрійському Генеральному штабі.
Після боїв за Маківка легіон брав участь ще в боях за Болехів, Галич,переправу через Дністер, під Заваловим, над Стрипою, під Семіківцамі.
22 вересня 1915 відбулася чергова реорганізація легіону в 1-йполк Українських Січових Стрільців. Командиром полку був призначений Г. Коссак.
26 листопада 1915 полк Українських Січових Стрільців був переведений назимівлю в Соснов, де і знаходився всю зиму 1915 - 1916 рр..
Бойові дії в 1916 році Українські Січові Стрільці почали з новимкомандиром. 16 березня 1916 командиром полку Українських Січових
Стрільців став А. Варивода, що замінив на цій посаді Г. Коссака.
13 травня 2-й курінь під командуванням С. Горука перейшов на позицію підназвою''Весела''на лівому березі річки Стрипи. 1-й курінь, підкомандуванням Е. Лисняка, перейшов на північний кінець Соснова, як резервбригади. Ворожі ж позиції знаходилися далеко в степу на лінії Пантеліха
- Заздрість - Настас.
У 1916 році загальне становище на Німеччини та Австро-Угорщини на фронтахпочав погіршуватися. Наступ австрійських військ на італійському фронтіпослабило Східний фронт. До того ж до цього німецькі війська почали бойовідії на Західному фронті. Для того щоб полегшити становище на цихфронтах, держави Антанти почали відповідні бойові дії, в якиходну з головних ролей зіграли російські війська.
4 червня 1916 почався наступ російських військ під командуваннямгенерала А. Брусилова. За червень російські війська кількома сильними ударамирозбили австро-німецький фронт на Волині і на південному сході, після чого австро -німецькі війська відійшли на північ на лінію річки Стоходу, а на півдні - добуковинської-мадярської кордоні і за Солотвітскую Бистрицю. У такійобстановці Південної Армії також довелося відійти. Полк Українських Січових
Стрільців залишив свої позиції на Стрипі лише ввечері 11 серпня. Вночі,через села Антонівка, Вівсі, Литятіно, полк перейшов у село Потутори.
Полку був відданий наказ по-якому він залишався в Потутори, для оборонисамого селища і залізниці Підгайці - Бережани. 1-й курінь зайнявпозиції на схилі пагорба, який знаходився на півночі від залізниці. 2 --й курінь - уздовж східного краю Потутори до місця впадання річки Ценівка врічку Золота Липа. 14 серпня російські частини наблизилися до австро-німецькомуфронту.
Увечері того ж дня російське командування під прикриттям артилерійськоговогню перекинуло передові загони через річку Ценівка. Ці війська, за допомогоюяру біля висоти 327, несподівано увірвалися в розташування 35-го
Стрілецького полку (колишній 35-й полк крайової оборони) та частково знищилийого. Потім російські частини почали атаку на сотню Січових Стрільців 1-гокуреня, що прикривала фланг полку і запасну сотню Січових Стрільців. Сотнібули змушені відступити, залишаючи поранених.
Дві що залишилися сотні і загін кулеметників, що стояли ближче до дороги,встигли підготуватися до оборони. Але ця оборона нічого не дала і їм довелосявідступити. На місці бою залишилася одна сотня 1-го куреня, на допомогу якоїприйшов резерв 2-го куреня. Спільними зусиллями вони ліквідували прорив.
Трохи пізніше до них приєдналися дві сотні 81-го моравського полку, якіостаточно знищили прорвалися російські частини.
Дізнавшись про прорив російських військ австрійське командування повністюпоклав провину за це на полк Українських Січових Стрільців і розформувалойого на два окремих куреня.
Після цього обидва куреня були відправлені в резерв у місто Посухов. Але вже
16 серпня 1-й курінь під командуванням Е. Лисняка перейшов на позиції між
Потутори і лісом на Диких Полях. 2-й курінь залишився в Посухове і допомагав
1-му куреню будувати оборону.
Наприкінці серпня обидва куреня зійшлися в Посухове і звідти пішли в бій нагору Лисоня.
На початку вересня 1916 російські війська вдарили в центр Південної Армії,де перебувала 55-а дивізія. Наступ російських військ почалося зі взяттяпозицій 35-го Стрілецького полку на горі Лисоня ввечері 2 вересня. Надопомога цього полку командування послало 1-у і 2-у сотні 2-го куреня
Українських Січових Стрільців. 1-а сотня відразу ж вступила в бій з росіянамивійськами. Але російські війська швидко розбили її і змусили відступити.
На світанку 3 вересня на штурм Лисоня пішли залишилися три сотні 1-гокуреня. 2-й і 3-й сотням вдалося зупинити просування російських частин,які почали наступ з Лисоня на Бережани. 4-та сотня зупинилася водному з глибоких ярів під горою, для того щоб з'ясувати обстановку. На
9 годині ранку Лисоня обороняли загони Українських Січових Стрільців,що залишилися від 2-й і 3-й сотні, а також залишки 310-го мадярського і 35-го
Стрілецького полку.
Тільки завдяки цим частинам фронт на Лисоня ще тримався. У цей часросійські війська, вдаривши на правому фланзі, захопили висоти 327 і 348 і зійшлив яр. Тут російські частини наткнулися на 4-у сотню, яка побачивширосійські війська кинулася в атаку, але була розбита. Залишки сотні потрапили дополон. Після цього в бій вступив 2-й курінь. Він почав рух на висоту
348. По дорозі на висоту, 5-а Лівофлангова сотня завдала удар по російськимчастинам в яру і звільнила залишки 4-й сотні. Однак незважаючи на всізусилля Січових Стрільців відбити зайняті позиції не вдалося.
4 вересня о 6 годині ранку, за наказом австрійського командування,
Українські Січові Стрільці разом з доданими їм частинами пішли вконтрнаступ. Але воно не вдалося.
Цього ж дня о 19 годині почався загальний наступ всіх частин 55-йдивізії за підтримки артилерії. У цьому наступі вдалося зайнятипозиції, взяті російським військами 2 вересня.
У бою на горі Лисоня Українські Січові Стрільці втратили вісімдесятоднієї людини убитими, 293 пораненими і 285 полоненими, але вони врятували всю
Південну Армію від поразки.
Після бою за гору Лисоня російське командування перекинуло бойовідії на південь, а фронт 55-ї дивізії залишило в спокої. Курені ж Українських
Січових Стрільців були переведені в резерв дивізії, а після кількох дніввідпочинку зайняли позиції на східних околицях Потутори.
29 вересня російські війська почали новий наступ, метою якогобуло взяття Бережан. З 29 до полудня 30 вересня російська артилеріязнищила своїм вогнем позиції 129-ї бригади на Лисоня і в Потутори. Післяполудня 30 вересня російська піхота пішла на штурм Лисоня і прорвалася в томуж самому місці, де і 2 вересня. Зайнявши позиції 308-го мадярського полку,вона розгромила весь фронт до Потутори. Не зустрівши опору на своємушляху, російські війська увійшли в долину річки Золота Липа і почали просуванняв напрямку Посухова. Потім з півночі і з півдня атакували курені Українських
Січових Стрільців, розташовані в Потутори. З перших же хвилин бою Січові
Стрільці були оточені з трьох боків і відрізані від інших частин фронту.
Обороняючись протягом декількох годин, Січові Стрільці сподівалися на допомогуінших частин, але на допомогу ніхто не підійшов. Частина Українських Січових
Стрільців під командуванням Г. Трух почала пробиватися з оточення.
Кілька бійців дісталися до інших частин фронту. Інша частина Січових
Стрільців потрапила в полон.
Героїчна оборона Потутори Українськими Січовими Стрільцями затрималапросування російських військ і дозволила командуванню 55-ї дивізії підвестирезерви, які остаточно зупинили наступ російських військ. Однаквзяти Потутори підійшли частини не змогли.
Після бою в Потутори від двох куренів Українських Січових Стрільцівзалишилося декілька бійців і уціліла інженерна сотня. Інженерну сотнюзалишили на фронті, а залишки куренів були відправлені в запасний полк
Українських Січових Стрільців, який стояв у місті Развадов, дляформування вже полку, яке тривало до березня 1917 року.
Українські Січові Стрільці в подіях 1917 - 1918 рр..
17 березня 1917 новий підлозі Українських Січових Стрільців у складі шести сотень виїхав до Бережани. Полком командував новий командир, чех за на?? іональності, - підполковник Ф. Кікаль.
У Бережанах командування 25-го корпусу наказало з двох куренів полку Українських Січових Стрільців зробити один і присвоїти йому знову назва легіону, тобто полк знову ставав легіоном. Після цього легіон відійшов на позиції в містечку Куропатнікі, на південному сході від
Бережан, з яких легіон 15 травня перевели в резерв, на південний схід села
Конюхи. У цей час на фронті було спокійно, тому що на іншому боці фронту відбувалися великі зміни.
27 лютого 1917 в Росії відбулася Лютнева демократична революція, що повалила самодержавство. 17 березня 1917 у Києві була створена Центральна Рада, яка почала організовувати автономну владу на Україні.
Але війна ще не була закінчена.
О 5 годині ранку 29 червня 1917 почався наступ російських військ.
Украинские частини завдали сильного удару по правому флангу чеської дивізії на півночі від Конюх, і розбивши її, вийшли на легіон Українських Січових
Стрільців. Легіон нічого не знав про події на фронті, так як Січовим
Стрільцям був даний наказ сидіти в бункерах, а телефонні лінії були зруйновані вогнем артилерії. Украинские частини обійшли Конюхи і легіон, не встигнувши чинити опору, опинився в полоні. Від легіону залишилося лише дев'ять старшин і чотириста сорок чотири бійці.
4 липня залишки легіону були переведені під Куропатнікі, де їх поповнили і знову утворили легіон Українських Січових Стрільців. З
Куропатніков легіон вийшов 23 липня.
19 липня почався загальний контрнаступ австро-німецьких військ. 23іюля легіон Українських Січових Стрільців вийшов з Куропатніков в напрямку
Козовій. Після дводенних боїв близько Козовій легіон повернули на південь. 27 липня легіон брав участь ще в декількох невеликих боях, а на початку серпня разом з іншими частинами австрійської армії вийшов до річки Збруч.
Досягши річки Збруч, бойові дії на Східному фронті скінчилися.
7 листопада 1917 року в ході збройного повстання владу в Росії захопили більшовики, які взялися за ліквідацію війни. На фронті залишилися лише українські частини, які підпорядковувалися Центральній Раді.
Наприкінці серпня легіон Українських Січових Стрільців був переведений в
Залісся та поповнено ще одним куренем. У Залісся легіон простояв до
Різдвяних свят. Після них легіон покинув Залісся і перейшов до містечка Сковятін і Шішковци, звідки в лютому 1918 року разом з австрійською армією здійснив похід на Наддніпрянської України, виконуючи постанови Брестського договору, укладеного між країнами
Четверним Союзу і Української Народної Республіки 9 Лютий 1918.
У цьому договорі йшлося про надання військової допомоги Центральній Раді країнами Четверним Союзу у війні з більшовиками. Виконуючи цей пункт договору, 27 лютого 1918 австрійська армія рушила на
Наддніпрянської України. Завданням цієї армії було очистити Правобережжі від військ більшовиків. У похід на Наддніпрянщину була відправлена Південна Армія у складі трьох корпусів: 12-го, 17-го і 25-го. Легіон Укра
