МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Національна гірнича академія України

Кафедра політології та українознавства

РЕФЕРАТ

по дисципліні

"Історія держави та права України"

на тему

"Конституція Пилипа Орлика"

Виконав: ст. гр. ДП-2000-1,

Шашенко Д. О.

Перевірила: викл. каф., професор

Швидько Г.К.

Дніпропетровськ, 2001 р..

ПЛАН РОБОТИ

Вступ

С. 2
1. Наукові парадігмі щодо Конституції Пилипа Орлика.

С. 5
2. КОНСТИТУЦІЯ: історія, поняття, функції.

С. 8
3. Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького. Зміст правових норм та їх оформлення з точки зору визнаних норм конституційного права.

С. 14
Заключення

С. 22

Список літератури

С. 23

ВСТУП

Конституція будь-якої держави є її основним, найголовнішим законом.
Конституція виступає як джерело права. Вона закріплює відносини, щосклалися, дає перспективи, напрямки розвіткувона встановлює фундаментальні,принципові положення організації і діяльності, як держави та і взагалісуспільства, констатує правовий статус особистості. Конституція містить всобі не лише форму державного ладу, организацію публічної, легітімноївлади, що робить свої веління обов'язковими на певній території, алей відношення держави до усіх сфер позадержавна, Гражданська життя.
Економіка, політика, соціальні відносини, духовне життя та питання культуризнаходять свої, окреслені основним законом правила функціонування,розвитку. Конституція установлює норми взаімовідносін особистості ідержави, права та обов'язки сторін - «особисто - держава», гарантії тамежі прав і свобод людини в даному суспільстві, правила взаїмовідносін міжлюдьми. Основний закон виконує також важливу моральну,міровоззрєнчеську, філософську функцію, і, з цієї точки зору, є своєріднимджерелом для появи концепцій, принципів, цілей формування особистості, щобула б адекватна демократичному, відкрітому суспільству, виховання в дусіповаги прав та свобод людини, терпимості, відповідальності, миру татолерантності. Констітуціонні положення про людину, її права і свободи якнайвищу цінність, є ідейною платформою риночної економіки, економічнихсвобод; політично плюралізму, правової держави, громадянськогосуспільства.

Україна - держава дуже молода. Адже, що таке 10 років нашої державностіпорівнянні, наприклад, із сьома сторіччями державності Великої Брітаніі,яка є матір'ю сучасних конституційно-демократичних моделей? І, нажаль,конституційний досвід нашої країни досить сумний: ми не змогли створити
Основний закон з першого разу, а коли прийняли його вдруге, то самі незавжди його виконуємо (більшисть законів в нашій державі розбігаються з
Констітуцієй, а іноді - прямо їй суперечать). Чому так? Адже ніби всінамагаються робити, як найкращє, а виходить - як завжди.

Постає питання: «А чи завжди так було? Невже до влади ніколи неприходила людина, яка мала достатній талант та освіу, щоб щось змінити накраще? »...

Часто ми забуваємо, що ми, українці є європейською нацією, яка завждидягнулася у своєму розвітку на Захід, хоча доля іноді розпоряджалисьінакше. А тому ця нація нерідко була здатна народити політика західноготипу, якій міг би провести свою націю до Європи не через «вікно», а широкоюдорогою своєчасного прогресу.
В славетному ряду таких людей, рядом з Мазепою та Хмельницьким, стоїтьгетьман Пилип Орлик, автор першого у світі конституційного твору Це буводин із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовід-даний українськийпатріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. Вінпоходив із чеського роду, одна лінія якого подалася до Польщі. Віннародився 1672 року на Віленщіні, вчився в Києво-Могилянській колегії і бувучнем славетного вченого Стефана Яворського, що був пізніше
«Місцеблюстітелем» патріаршого престолу в Москві. Орлик працював у
Генеральній Військовій Канцелярії, де його пізнав й оцінив Мазепа. З 1700року став він генеральним писарем і одним із найближчих і найбільшдовірених людей гетьмана. Він належав до нової формації Мазепинихспівробітників, не зв'язаний з родовою старшиною (крім шлюбу з дочкою
Полтавського полковника Герцика) і всім був зобов'язаний своїм здібностямта гетьманській ласці. Довгий час він єдиний був утаємничений в політичніплани Мазепи й залишився вірним йому до смерті.
«Пакти й Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом
Орликом та його співробітниками Г. Герциком, А. Войнаровський, булиприйняті 5 квітня 1710 р.. у Бендерах, і є першою європейською; конституцієюв сучасному її розумінні.

Наукові парадігмі щодо Конституції Пилипа Орлика

Щодо історії створення цього визначного документу та його практичногозастосування існують неоднозначні погляди та висновки. Наприклад, видатнийканадський вчений О. Субтельний писав наступне:
«У 1710 р. Пилипа Орлика (1710-1742), що при Мазепі був генеральнимписарем, обирають гетьманом у вигнанні. Намагаючись завоювати собіпідтримку, Орлик складає проект так званої Бендерської конституції. Нею вінзобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальнуексплуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичней церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобудевладу на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськимитатарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р.. розпочинає спільнийпохід запорожців і татар проти росіян на Україні. Після кількох вражаючихуспіхів цей похід провалився. Протягом наступних років Орлик із невеликоюгрупою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої впошуках підтримки своєї справи. Врешті-решт гетьмана на вигнанніінтернувалі в Оттоманській імперії. Проте він не припиняв бомбардуватіфранцузьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестаміпро недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямованіна звільнення вітчизни від «московського ярма» »[1].
Українські вчені А. Г Слюсаренко та М. В. Томенко навпаки без жодних ваганьзаявляють, що «« Пакти й Конституції »... і є першою європейською конституцієюв сучасному її розумінні, а Конституція Пилипа Орлика діяла на
Правобережній Україні до 1714 р.. »[2].
Н. Полонська-Василенко так характеризує цю подію: «Ця конституція, в якійгармонійно поєднано інтереси гетьманату, старішні як провідної верстви
України, та Запоріжжя, як її військової сили, була в той же час маніфестомдержавної волі української нації перед цілим культурним світом ... До цьогоможна додати, що поява її негайно після Полатвської катастрофи може взначній мірі пояснити, чому саме пляни великого гетьмана зазнали поразки:вона свідчить, що він не мав під собою твердого грунту, не мав середовища,на яке міг спиратися, не мав і тієї сили, яка могла б примусити всісередовища схилятися перед нею ... Гетьманування Пилипа Орлика пройшло поза
Україною, але в боротьбі за її незалежність. [3] »
«При тім списано інтересні постанови, яке має бути правлїннє гетьманське,хоч сі постанови не були здійснені, бо взяти Україну в свої руки сим людямНЕ удало ся ніколи,-але вони цікаві, як вираз поглядів і бажань сих людей,що-зв'язали свою долю з візволеннєм України. В постановах сих богатонового, що могло б бути важливим кроком наперед », - зауважує М. С.
Грушевський [4]

Отже, як ми бачимо, погляди більш авторитетних вчених схиляються дотого, щоб вважати «Пакти і Конституції ...» лише талановитим твором людей,котрі попередили час на майже 70 років (а саме через стількі часу з'явилисяперші конституції Європи та США). Але, приймаючи до уваги історичніобставини епохи Північної війни, було б занадто ризиковано розглядати цейдокумент як такий, що приніс би українському народові реальну користь.

Незважаючи на це, сучасна їсторічна нукай України намагається розглядатитвір Пилипа Орлика як першу конституцію в світовій історії. Що ж мають наувазі вчені-історики, використовуючи цей термін, такий простий та звичнийна перший перший погляд? Що виступає критерієм надання тому чи іншомудокументу статусу конституції?

КОНСТИТУЦІЯ: історія, поняття, функції

Термін конституція (як вважається, від лат. Constitutio - устрій,установлення) у різні часи використовувався в різних значеннях. Так,зокрема, у Стародавньому Римі конституціями називали деякі акти імператора,а у середньовічній Європі - акти, в яких закріплювалися привілеї тавольності феодалів (Велика хартія вольностей 1215 р. в Англії, Великийберезневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо). В той же час ні в античномусвіті, ні в середні віки сучасного поняття конституції не існувало. Як небуло і таких законів, які можна було б розглядати як юридичну базу чинноїнормотворчості, як акти, які б визначали належну організацію державноївлади, закріплювали гарантії прав і свобод людини.
Сучасна наука конституційного права використовує термін «конституція» укількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституціясоціальна.
. Юридична конституція - це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації і функціонування органів публічної влади (органів державної влади і органів місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави.
У залежності від способу вираження цих норм, юридичні конституції, в своючергу, можуть мати формальний або матеріальний характер.
. Формальна конституція становить собою закон (або кілька законів), який приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу по відношенню до всіх інших законів).
. Матеріальна конституція становить собою акт або велику кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, судових рішень та конституційних звичаїв, які визначають засади державного ладу, основи організації органів державної влади, закріплюють та гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносини з державною владою.
Матеріальна конституція не носить формалізованого характеру, тобто акти,які її складають, не мають вищої юридичної сили по відношенню до іншихзаконів.
. Фактична та соціальна конституція - ці терміни застосовуються для характеристики реальний стан суспільних відносин, які складають предмет конституційного регулювання, вони позначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини тощо.
Найбільш поширеним є використання терміну «конституція» в його формально -юридичному значенні, тобто як основного закону держави що приймається вособливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливішісуспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади,закріплюючі при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свободлюдини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органівдержавної влади, територіальний устрій держави, державні символи [5].
У переважній більшості країн, в тому числі й в Україні, юридична формальнаконституція представлена одним і єдиним актом. Такі конституції іменуютькодіфікованімі або консолідованімі конституціями. Кодіфікована конституціяє більш зручною з точки зору користування її текстом, будь-якій особінабагато простіше ознайомитися з конституційними нормами, тощо.
У деяких джерелах термін «матеріальна конституція» використовується яктотожним термінам «фактична конституція», «соціальна конституція». [6]
Видатні мислителі 17-18 ст. (Д. Локк та Т. Гоббс в Англії, Ш. Монтеск 'є,
Сієс, - у Франції, І. Кант - в Німеччині, Т. Пейн - в Америці та інші)сформулювали теоретичні положення, які були використані під час розробкиперших писаних конституцій та зберігають своє значення і сьогодні. Основніз них полягають у наступному:
1. Конституція - це акт, за допомогою якого встановлюється така організаціядержавної влади, яка б забезпечила захист людини, гарантованість їїприродних прав і свобод (тобто належна організація влади).
4. Належна організація державної влади повинна базуватися на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, що ускладнює можливість узурпації всієї повноти влади і, тим самим, дозволяє захистити людину від деспотії.
5. Установлювати, констітуюваті належним чином організовану державу може лише народ, якому, і тільки якому, належить верховне право вирішувати власну долю (звідси випливає право народу на насильницьке повалення тіранічної, неналежним чином організованої влади, яка посягає на природні права і свободи людини).
6. Конституція як акт установчої влади народу, за допомогою якого народ установлює належним чином організовану державу, характеризується найвищою юридичною силою по відношенню до актів державної влади, оскільки остання має похідну від установчої влади народу природу (це, в свою чергу, також означає, що жоден орган державної влади не може на свій розсуд змінювати конституційні положення, які визначають установлений народом характер організації державної влади).
7. За своєю соціально-політичною сутністю конституція становить собою певний компроміс інтересів різних частин суспільства (класів, соціальних прошарків, територіальних або національних спільнот тощо), своєрідний суспільний договір - угоду між членами суспільства з приводу установлення тієї або іншої конкретної форми організації влади, яка більшістю народу була б визнана справедливою.
8. Як суспільний договір конституція повинна мати письмову форму, що забезпечує чітке виконання умов договору, однозначне тлумачення його положень.

У досить лаконічній формі призначення конституції та її предмет були сформульовані у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р..:
«Будь-яке суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено розподілу влад, не має Конституції» [7].
Функції конституції - це основні напрямки її впливу на суспільні відносини,які обумовлені соціальним призначенням конституції. Основними з них є:
. юридична функція, пов'язана з тим, що конституція є ос овнім джерелом права і вона визначає всю систему правового регулювання в суспільстві;
. політична функція полягає в тому, що конституція визначає основні принципи політичної діяльності, функціонування інститутів політичної системи суспільства;
. ідеологічна функція полягає у виховній ролі конституції, яка встановлює взаємовідносини держави з людиною, інститутами громадянського суспільства на основі їх взаємної відповідальності.
В деяких джерелах до найважливіших функцій конституції також відносять:закріплення контінуїтету, тобто безперервності, спадкоємності державноївлади, протидію лівому і правому радикалізму, протидія територіальномурозпаду держави. [8]
Отже, вимоги до документів конституційного характеру висвітлені біль ніжчітко та ясно. Розглянемо документ, створений П. Орликом більш детально,щоб доказати його право першим стояти в одному ряду з конституціями США,
Франції, Польші.

Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького. Змістправових норм та їх оформлення з точки зору визнаних норм конституційногоправа

Текст був складений латинською та руською мовами. «Пакти й Конституціїзаконів та вольностей Війська Запорозького »написані під значний впливідей західноєвропейського парламентаризму закладали головні принципиреспубліканської форм правління.
Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ
України), що було характерно для західної традиції, і відрізнялися від ідейсхідного патрімоніалізму.
Конституція складається з преамбули та 16 параграфів, де сформульованіголовні принципи побудови держави. У преамбулі схематично викладено історію
Війська Запорозького - всього малоросійського народу. Тут Пилип Орликвитворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв християнствокаган «хозарів-козаків», а не князь Володимир Святославич.

Отак і народ козацький, давній та відважний, раніше званий Хозарський,спочатку підніс безсмертною славою, широкими володіннями та героїчнимидіяннями, яких не лише сусідні народи, а й сама Східна (Візантійська)
Імперія на морі й на суші боялась настільки, що Східний (Візантійський),імператор, замислив уміротворіті цей народ, поєднався з ними міцним союзомі власну дочку Кагана себто володаря Козаків, призначив сину своєму (якдружину) [9]

У такий спосіб документ заклав історичний пріоритет Української держави,першість у нійвіддавалася козакам. Саме козаки, на думку Пилипа Орлика,були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українськихземель до європейської цивілізації. Дана схема (хозари-козаки-оборонцінароду на території України) стала підгрунтям ідеї окремішності руського -малоросійеького-українського народу та його природного права на власнудержаву.
У першому параграфі розглянуто питання віри, заявлено про православ'я якпанівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії.
Тому теперішній новообраний Ясновельможний Гетьман ... буде зобов'язаний іпримушений у законному порядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинськихрелігія не запроваджувалася на нашій Руській батьківщині. ... (Гетьман)повинен буде сам з власної ініціативи її викорінити, не допускаючипроповідування та розмноження кількості її прихильників ... докладаючиособливих зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина Віра Православна Східного
Обряду під священним Апостольським престолом у Константинополі ... А задлябільшого авторитету першого в Малій Русі Київського митрополичого престолуі для зручнішого керівництва духовними справами згаданий Ясновельможний
Гетьман, коли наша батьківщина буде звільнена від московського ярма, муситьсприяти поверненню її у підпорядкування владі Константинопольського
Апостольського престолу, щоб таким чином відновити зв'язок і послушніцькуналежність нашої батьківщини до вищеназваного Апостольського
Константинопольського престолу, удостоєного Євангельською проповіддю нестисвітло і утверджувати у Святій Вселенській Вірі.
Другий параграф важливий тим, що чітко означив кордони держави, визначені
Зборівською угодою 1649 р.. Гетьман зобов'язаний оберігати територіальнуцілісність країни.
Принциповий характер має шостий параграф, де закладені принципи управліннята діяльності органів державної влади. Конституція певною міроюгрунтувалася на ідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової влад.
Законодавча влада належить Раді, членами якої є полковники зі своєюстаршиною, сотники, «генеральні радники від всіх полків» та «посли від
Низового Війська Запорозького для слухання і обговорення справ, щоб взятиактивну участь ». Рада повинна збиратися тричі на рік-на Різдво Христове,
Свято Великодня і Покрови, а також за рішенням гетьмана. Всі важливідержавні справи гетьман має попередньо узгоджуваті «на власний розсуднічого не повинне ні починатися, і вирішуватися, не здійснюватися ». Судтакож мав діяти незалежно, оскільки гетьман "не повинен карати сам, ізвласної ініціативи і помсти, але таке правопорушення - і умисне, йвипадкове - має підлягатирозгляду Генерального Суду, який і повинен винести «рішення не поблажливо йНЕ ліцемірне, а таке, якому кожен мусити підкоритися, як переможенийзаконом »(пар. 7).
Зміст шостого параграфу однозначно вказує на вплив ідейзахідноєвропейського парламентаризму.
У світлі сьогоднішнього незадовільного стану економічного таантикорупційного законодавства та нерідкіх в наш час порушень прав людейдуже цікавими є параграфи 9 та 10:
Пар. 9

Оскільки відомо, що з давніх часів у війську Запорозькому були Генеральні
Скарбник, які відали публічним скарбом, млинами і всіма публічнимиприбутками, податками і сплати і розпоряджались всім цим на розсуд і зазгодою Гетьмана, отож і нині за загальною згодою встановлюється такийпорядок і ухвалюється закон, що не підлягатиме змінам, що на випадок, якбинаша Батьківщина звільнилася від Московського ярма, належить на розсуд
Гетьмана при публічній згоді обрати Генерального скарбника, мужа видатного,заслуженого, багатого і прямодушним, який взяв би під свою опіку державнускарбницю, відав би млинами і всіма прибутками і дбав би про них не длявласної, а для загальної потреби, враховуючи думку Гетьмана. А сам
Ясновельможний Гетьман не повинен ніяким чином поширювати своє правообертати (їх) на власну користь, обмежуючись своєю часткою прибутків, якіналежать на Гетьманську булаву і особу .... Більше того, Ясновельможному
Гетьману виділяється (частина) із спільних володінь і земель Війська
Запорозького, але так, щоб необмежена влада не порушила прав тих, чиїзаслуги перед батьківщіноею менші, а саме: ченців, священиків, бездітнихудів, виборних і рядових козаків, двірськіх слуг і приватних осіб. Прицьому повинен бути обраний не тільки Скарбник, який перебуває при Гетьманій постійно знаходиться у гетьманській столиці, але також одночасно (слідобрати) у кожному Полку двох присяжних Скарбніків, значних і заможних
(представників), затверджених спільною ухвалою обох станів: козаків іпростого люду. Вони мусять знати і прибутки Полку від приватних осіб, іпублічні податки, й зобов'язані опікуватися видатками, щороку складаючизвіти - звітуючи про своє управління. Отож ці полкові Скарбник,перебуваючи у залежності від Генерального скарбника, мали б своїм завданнямі обов'язком виплачувати у своїх полицях борги з державної скарбниці,визначати її прибуток, збирати його й передавати до рук Генерального
Скарбника. А панам Полковникам жодним способом не слід втручатися (всправи) полкової скарбниці, оскільки їм належить задовольнятися прибуткамий пільгами свого уряду.

Як ми бачимо, Пилип Орлик зі своїми колегами перейняли ідеї не лишеконституційної науки Заходу, створивши парламентарний уряд з усімаатрібутамі розвинутої державності, а й запровадили засоби якісногоконтролю над економікою держави та боротьби з економічними злочинами ікорупцією.

Пар. 10
Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його урядуналежить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького,так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ непокладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог ... Через це нехай пані
Полковники, Сотники отамани, урядник і Виборні не наважуютьсяпрігноблюваті свою домашню челядь і рядових (козаків), а особливо рядовихпростолюдінів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх діл чи вїхньому особистому підданстві, посилаючи (їх) косити сіно чи збиративрожай, віганяючі на укріплення валів, відбираючи насильно, шляхом грабункучи примусового продажу земель, за якусь незначну провину все рухоме йнерухоме майно. Ремісників же примушують без дозволу до виготовленнязамовлених для хатнього вжитку речей, а козакам не надають приватнихвідпусток. Ясновельможний Гетьман повинен заборонити ці зловживання, що такпоширилися, й, уникаючи їх сам, гідним наслідування прикладом, івикорінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасного простолюду берутьсвій початок із підкупу за сприяння особам, що просять і домагаютьсясудових посад, не користуючись довір'ям і не маючи заслуг, але ненасітнопрагнучи до власного збагачення, розбещуючі урядовців, козаків іпростолюдінів, завойовуючі прихильність гетьмана підступними дарунками, задопомогою яких намагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності,піднятися на вершину полкових та інших урядів і почестей, томунайсерйознішім чином постановляємо, що Ясновельможний Гетьман НЕ надаватименікому ніяких урядів ані почестей, керуючись якоюсь попередньою оцінкоювартості Полковніцькіх відзнак чи інших козацьких та простих посад, і ненав'язуватіме на них нікого силоміць. Але завжди як козацькі, так і простіурядники, а особливо полковники, повинні обиратися вільним волевиявленням іголосуванням, і після виборів затверджуватися гетьманською владою, хочавибори цих виборних (осіб) не повинні оголошувати і здійснюватися безгетьманської згоди. Цей же закон належить виконувати і Полковникам, непризначаючи сотніків та інших урядників на основі дружніх стосунків іособистої прихильності без вільного голосування всього повіту, але обираючиі не усуваючі від урядів через приватні сутички.
Особлива увага приділялася соціальному забезпеченню родинвійськовослужбовців, в тому числі вдів та сиріт, що випливає з текстустатті 11:
Встановлюється і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини тадіти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки якихперебувають на війні або на якихось військових службах, не прітягатімутьсядо жодних обов'язкових для простого люду загальних повинностей і не будутьобтяжені сплатою податків.
У висновку цієї глави мені хотілося б зауважити, що деякі пункти документу,особливо ті, що висвітлюють проблеми простого люду і несуть в собівирішення цих проблем, на період початку 18 сторіччя практично не мали усвіті аналогів серед офіційно затверджених, але не слід забувати, щодокумент, підписаний П. Орликом так ніколи і не вступив в дію.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Який же висновок ми можемо з усього, що було прочитано вище? Можна довгосперечатися з приводу того, що було б, якщо Україна почала жити за законами
Орлика. Але, як відомо, історія нехтує такими питаннями. Того, чого нетрапилось, на мою особисту думку, бути не могло - такий закон часу, - а, зтого що було можна і треба робити висновки. На жаль у 18му сторіччі Українане перетворилася ні на Англію, ні на Францію, ні на США, та це ще зовсім неозначає що ми щось незворотньо втратили.
У 1991 році доля знов дала українській нації ще один шанс стати на ноги тайти своїм, вільним шляхом, яким би важким і тереністім він не був. І щобпройти цей шлях до кінця нам перш за все треба вивчати та пам'ятатиісторію, свою та чужу, бо легше вчитися на помилках попередників, ніж насвоїх.
Ми повинні знати все, що було в історії доброго та поганого, славетного таганебного, реального та нездійсненного, бо тількі тоді будемо точно знатихто ми, куди ми йдемо та чого прагнемо.
І обов'язково в цій книзі судеб українського народу однією і найславетнішихі найсумнішіх сторінок буде спроба гетьмана Орлика дати своєму народу несвітле майбутне, а світле сьогодення, і зробити це не на крові, ацивілізованим шляхом демократії та закону, загальної злагоди та добробуту.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Баглай М. В. Конституційне право Російської Федерації. -М., 1996. -С.

62.
2. Грушевський М. С. Ілюстрована Історія України. на CD-ROM "Антологія історії України"
3. Конституції зарубіжних держав .- М.: Изд-во БЕК, 1996 - С.137.
4. Полонська-Василенко Н. Історія України, 1995. - С. 173.
5. Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції, 1993. -

С. 9
6. Субтельний О. Україна. Історія на CD-ROM "Антологія історії України"
7. Чиркін В. Е. Конституційне право: Росія і зарубіжний досвід .- М.:

«Зерцало», 1998.-С.29, 27.

------ -----------------

[1] Субтельний О. Україна. Історія на CD-ROM "Антологія історії
України"

[2] Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції,
1993. - С. 9

[3] Полонська-Василенко Н. Історія України, 1995. - С. 173

[4] Грушевський М. С. Ілюстрована Історія України. на CD-ROM
"Антологія історії України"

[5] Чиркін В. Е. Конституційне право: Росія і зарубіжний досвід .- М.:
«Зерцало», 1998.-С .29

[6] Чиркін В. Е. Конституційне право: Росія і зарубіжний досвід .- М.:
«Зерцало», 1998.-С.27

[ 7] Конституції зарубіжних держав .- М.: Изд-во БЕК, 1996 - С.137.

[8] Баглай М. В. Конституційне право Російської Федерації. -М., 1996.
-С. 62.

[9] Слюсаренко А. Г, Томенко М. В. Історія української конституції - К.:
"Знання", 1993. - С.25