План
1. Просвітницька та літературне життя Кубани ХIХ-ХI ст.
2. Музичне життя краю, створення військового хору.
3. Архітектурна споруда і скульптурне оздоблення міст і сторінок
Кубані.
4. Ф.А. Коваленко і відкриття художньої галереї в Катеринодарі.
5. Творчість Кубанських художників. Передвижників на Кубані.
6.Деятельность Феліциним у вивчення Кубанської історії.
7. Видання першого кубанської газети «Кубанські військові відомості».

Вступ

У період, коли Росія вступила в смугу кризи феодальноголаду, буржуазні відносини в економіці краю ледь відчувалися,продуктивні сили залишалися на низькому рівні розвитку. Однак уПротягом першої половині століття, у господарському розвитку Кубані і Чорномор'явідбулися значні зміни. Основою економічного життя Кубані булосільське господарство. У середині XII століття розчиняються значніплощі цілинних земель і швидко розвивається зернове землеробство, З 40-хроків XIX століття почали вирощувати кукурудзу і картоплю, розвивалосягородництво, садівництво і бджільництво. Поряд зземлеробством важливою галуззю господарства було скотарство. Природніумови східного узбережжя Азовського моря з його численними лиманами,затоками, єриками про сприяли розвитку рибальства. Тутвиловлювали десятки тисяч пудів риби, у тому числі й осетрових порід.
Одержали широке поширення рибальські "заводи". У 40-ті роки їхналічувалося близько 200. За своїм обладнання "заводу" були вкрайпримітивними. Більша частина що здобувається і оброблюваної риби продавалося замежами Кубані, на ринках Ростова, Керчі, Одеси. Кріпосницьківідносини, що склалися в козацькому війську дещо відрізнялися відзагальноросійських. Тут земля була в громадському володінні. Це заважалоутворення великих поміщицьких господарств. Селяни-кріпаки були на
Кубані від часу переселення чорноморців. Після настійливих проханькозачої знати Микола-1 видав указ, що дозволяє купувати селян і їй,але тільки «для послуг", як дворових людей. Кріпаки не мали в особистомукористуванні землі та свого господарства.

Промисловість в дореформений період займала, незначнемісце в економіці Кубані, розвивалася дуже повільно і обслуговувала восновному побутові потреби населення.

У 40-і роки Кубані налічувалося 201 напівкустарне підприємство.
Було досить багато ремісничих майстерень та ремісників-одинаків.
Предмети і вироби, необхідні для військової служби козаків
(зброю, сідла, мундирних сукно). У 1848 році на Азовському морі був заснованийпортове місто Єйськ.

Кубань перетворювалася на невід'ємну частину всього російськогоринку. Торгівля пов'язані її як з сусідами, так і центральними областямиімперії. Провідною галуззю сільського господарства залишається тваринництво.
Жінки виготовляють з вовни грубе сукно для одягучоловіків, також повсть і повстяні накидки, зі шкір роблять собі шуби.

Система землеробства мало змінилася. В горах Адигеї зустрічалисяв той час золото, срібло, мідь, залізо. Їх навчилися видобувати іобробляти.

Новим і сильно помітним явищем цього часу посталорозвиток товарно-грошових відносин. Місцева феодальна знати продовжувалаволодіти землями.

На початку XIX століття спостерігалися певні успіхи в областіосвіти на Кубані. Про це, наприклад, свідчить поява першихшкіл у містах і станицях.

Перша школа виникла, в Катеринодарі у 1803 році. Потім вона,перетвориться в повітове училище. У 1812 р, відривалися парафіяльні училища, в
Темрюк, Тамані, у станицях. У 1819 р. в Катеринодарі була відкрита
Кубанська військова гімназія. Школи були становими, зовсім недоступнімасі дітей. Лише невелика частка їх могла, долучитися до освіти.
Тому населення краю залишалося безграмотним, темним.

Величезне значення в духовному житті народу мала література. Нашкрай відвідали багато російські письменники, і кубанські мотиви знайшли відображення вїхню творчість. У 1825 р. був на Кубані автор «Лиха з розуму» Грибоєдов.

Відомо, що А.С. Пушкін бував на Кавказі 1820 я 1829 роках.
Тут він провів три місяці і потім з захопленням говорив: "Чарівнийкрай! Скільки я почерпнув істинної поезії, скільки зазнав різнихвражень !".

М. Лермонтов також відвідував Кубань. Цар відправив поета, на
Кавказ в дію армію за його волелюбні вірші і сильне викриттяцаризму. Він згадував у деяких своїх віршах про Кубань.

Изумительно розповідав поет про наших місцях у своємутворі "Тамань". В цей час вона була маленьким і приморським ікінцевим пунктом вибоїстій дороги з Тімрюка. Звідси Лермонтова належаловідправитися в Геленджик. З цього випадково потрапив в будинокконтрабандистів.

Просвітницька та літературне життя Кубані

ХП-ХХ ст.

Середня освіта на Кубані можна було отримати в гімназіях іпрогімназія, реальних комерційних єпархіальних училищах. Дівчата зпрілігірованних сімей навчалися в Маріїнський інститут.

З 1864 класичні гімназії в Росії, розділилися накласичні і реальні. У гімназії здобували загальну освіту і професійне навчаннядля вступу до університету. Навчалися в них вісім років.

Перша гімназія на Кубані відкрилася в Катеринодарі у 1819 р.
Вже в 1829 Кубанської військової гімназію закрили через постійнепротидії Чорноморське козачому отаману Рашпіль, було перетворенозброярня училище. У цей час тут викладав російську мову та географію
Н.І. Воронов-педагог, вчений, кореспондент і зв'язковий А.І. Герціна. Алечерез 10 років знову втратив гімназії, не було належного приміщення.
Гімназію перевели в Єйськ. Тільки в 1876 р. Кубанська військова гімназіяостаточно повернулася в Катеринодар.

У 1884 гону в місті відкривається перша жіноча гімназія. Черездва роки вона переходить в спеціально побудовану будівлю по вулиці
Бурсаковской, де сьогодні школа № 36.

У 1905-1906 рр.. для міської чоловічої гімназії було зведенопрекрасний будинок на розі вулиць Гімназичною і Бурсаковской. Але що невиникає на порожньому місці і не зникає безслідно. Перша жіноча гімназіябула відкрита, у 1884 році. До цього в Катеринодарі було лише однесередній навчальний заведеш для дівчаток Маріїнське училище, що належитьвійську. Для дітей козачого стану при училищі існували такзвані "паралельні класи"; кількість місць в яких було обмежено.
На базі цих класів і відкривалася міська жіноча гімназія. Жіночагімназія була не просто навчальним закладом, а саме великий зал, ставсвоєрідним культурним центром, де влаштовувалися концерти, ставилисьаматорські вистави, проводились народні читання. У червні 1888місцева газета писала: "У прекрасному приміщенні жіночої гімназії відбувсяросійсько-малоросійський концерт відомого співака П.Н Гордовского з капелою ".

У 1898 р. жіноча гімназія стала іменуватися Катерининської, нащо було отримано "високого дозволу". Пізніше, коли в місті відкриласядруга жіноча гімназія, до назви додалося слово "перший". Вчилисятут діти різних станів. Для походження педагогічній практиціучениць старшого класу в 1900 році "Зразкова початкова школа", 1888першу жіночу гімназію відвідав імператор Олександр III. А через два роки зциклом лекцій тут виступив відомий російський педагог В.П. Вахтеров,що вніс великийвнесок у теорію і практику. Проводилися тут і літературні вечори. Наодному з них в 1908 році, читав свої невідомо розповіді Серафимович. У
1918 році "в залі першої жіночої гімназії з лекцією" про правду і красумузики "виступав відомий музикант, педагог, композитор
МЛ. Гнєсіних.

Крім того, що в Катеринодарі була відкрита, жіноча гімназія,яка стала культурним та освітнім центром. Підвищувала кваліфікаціїмолоді, а значить і поліпшувався життєвий рівень населення. Тут же буворганізований військовий хор.

Музичне життя краю, створення військового хору.

18 січня 1811 військовий хор, або, як назвали його козаки
- "Військова півча", було затверджено самостійної штатною одиницею
Чорноморського козацького війська.

Першим регентом хору був призначений К. Кречинського, а Россинськийзібрав голосистих козаків. Довгий час військовий хор співав у старомудерев'яному соборі на Катеринодарського Фортечний площі, а коли буввідбудований Білий собор, переселилися під його склепіння. Почавши життя в скромномускладі з 8-ми чоловік, Військовий хор незабаром і по численності співочихі по рідкісних підбору голос став кращим на Північному Кавказі і
Закавказзя. Про це свідчать численні факти. Зокрема. для
"зміцнення" хору Корпусного собору Кавказького військового округу в Тефлісщорічно відправляли співочих з Кубанського військового хору. Підкоряючись церкви
Військовий хор в той же час існував на правах військової частини, світськогобоку його обов'язкової служби була участь в урочистих парадах,військових свят, вшануваннях, вечорах офіцерів у Військовому зборах.
Півчі виступали разом із симфонічним оркестром, місцевими музикантами.
Участь у світських концертах програмах: розширюючи репертуар хорутворами класики і народної музики.

Архітектурна споруда і скульптурнеоздоблення міст і станиць Кубані.

Уродженець Ставропілля, офіцер Кубанського козачого війська. Є.Д.
Феліциним як історик хоча і був представником буржуазної школи, всюжиття присвятить дуже мирному і доброму заняття вивчення нашого краю.

Без його історичних робіт, до яких звичайно, вже требаставитися критично, без різноманітних: і обширних матеріалів, зібранихїм, у місцевої історії було б чимало білих плям.

Феліцін весь свій вільний час присвячував історії Кубані. У 1878 р.військове начальство доручає йому організувати для антропологічноївиставки в Москві відділ Кубанської області. З любов'ю і старанням відноситься
Феліциним до своєї справи. Годуючи щиро синівську любов до Кубанського краю,
Є.Д. Феліциним по крихтах збирав відомості про його давньої життя, археологіїрезультатом чого була вперше докладно складена археологічна карта
Кубанської області в 20-верстном масштабі, видана в 1882 році в Москві.
Філіцин багато подорожував по Кубані, проводив розкопки курганів
«Дослідив старовинні - межі. Він вивчав черкеські прислівники етнографію,культуру та історію гірських племен. Склав карту колишніх назв,річок, аулів, урочищ.

Чи часто ми зупиняємося біля старовинних будівель, щобпомилуватися красою каменю, чіткістю роботи майстра? На жаль, немає. Але ж унашої місті немало цінних історичних, архітектурних патлятніков. Вонипобудовані на диво і чудо нащадкам точно терема чарівні. Будівля -зразок архітектури російського модерну початку двадцятого століття. Побудовано вонов 1910-1915 роках за проектом громадського інженера Н.М. Козо-Полянського таархітектора. Рибкіна, для Катеринодарського кімнати Держбанку Російськоїімперії.

У період Великої Вітчизняної війни будинок було спаленонімецько-фашистськими загарбниками. У первісному вигляді відновлено в 1849році за проектом інженера Аловердіна і Козьменко. Будівля цегляна,триповерхова, з підвалом. Вельми пластично вирішено фасад. Він прикрашений чотирмавеликими скульптурами лева. Скультури-алегоричні фігури з античноїміфології.

Не тільки чудово оздоблення міст але також не меншечудово оздоблення станиць Красноярського краю, що виконана внародному стилі. Ось наприклад станиця Єлизаветинська.

Сільрада нічим не нагадує станичні прояв "про двохкімнатах з однією піччю і однією трубою ", з талі прозивним такі слова,як, "постами" і "курінь" але пам'ять про далеке минуле не повинна зникнутибезслідно. Цьому зобов'язані служити пам'ятки історії. А яке становище зпам'ятками історії склалося в станиці
Єлизаветинської? Не залишилося й сліду від чудової церкви, побудованоїперед початком першої Світової війни, не залишилося ні правління, ні казарм, нінавіть комори. А зараз наша задала, не варварськи знищувати, то що нашібатьки, діди і прадіди будували без застосування будівельної техніки. Зводиливони це своїми руками і як говориться кров'ю і потом простого народу. Миповинні вкладати в нашу архітектурну скарбничку все нові і нові внески, зтією метою, щоб пам'ятники архітектури реставрувалися, збереглисянащадкам. Бонарод без цієї історії, це не народ.

Ф.А. Коваленко і відкриття художньоїгалереї в Катеринодарі.

Історія створення художнього музею в Катеринодарі йдесвоїми нормами в глибину десятиліть.

Все почалося з того, що одного разу 15-річний український підліток
Федько Коваленко після успішного закінчення двокласного установи потрапив укозацьку Кубань, та ще й на службу до бакалійної крамниці купця Пяткова.
Кілька років він був на побігеньках, виконуючи всілякі примхи господаря,і покупців. А коли його старші брати розбагатіли, н одні з них,
Олександр Якимович, відкрив своє "торгова справа", то Федір став працювати унього прикажчиком. «Єдиний вихід для свого благополуччя - бутизадоволеним тим, що позбавлене, навіть від дарів неминуче ухилитися. Чи не маютьбагатств і слави так само великийі піднесений, як і має їх, якщо він залишається справним на своєму боргу вжиттєвих обов'язки ».

Колекція Коваленко поступово настільки розрослася, щозаповнила всю кімнату, в будинку Пяткова.

У 1890 році прямо на дому збирач влаштовував свою першувиставку картин звернув на, себе увагу громадськості Катеринодара.
Незабаром він дізнається з газет про пожертвування братами Третьяковській своєїгалереї в дар місту Москві. А через
10 років сам дарує своє художнє надбання, за дрібнички дбайливозібране, людям.

7 січня 1903 Ф.А. Коваленко писав у міську управулист: "Всю мою колекцію, що складається з картин, книг, старовинних грошей,марок та інших предметів, приношу в дар Катеринодара.

У колекції тільки одних картин налічується 117, та акварелей
29, а загальна вартість її налічується в п'ять тис. рублів.

І ось 2 квітня 1904 в Катеринодарі сталася визначнаподія, відкрилася картинна галерея імені Коваленко. Завдякиподвижницьке життя Коваленко, музей стрімко зростав і багатів. І незабарому ньому з'явилися археологічний і літературний відділи.

З 1905 року в Катеринодарі щорічно влаштовувалися весняна іосіння виставки. У Коваленко зав'язуються стосунки з місцевимихудожниками, які навчаючись в Академії, жили в впроголодь він їм частодопомагав.

17-та, остання, періодична виставка, картин в Катеринодаріприйшла без Ф.А. Коваленко. Федір Якимович помер від тифозному гарячки 9лютого 1919 року.

Творчість Кубанських художників.

передвижники на Кубані.

Знаменитий Кубанський художник Іван Павлович Похитонов, бувдуже талановитим, але дивно те, що він не закінчував жодноїакадемії, ні навіть художньої школи: його навчання носило чисто випадковийхарактер.0н був самоучкою. Правда уроки, отримані у видатного російськогохудожника професора Академії мистецтв Боголюбова, який жив у той час в
Парижі, і в імпресіаністов, звичайно, чого то варто було. Характерно, щовперше мініатюри Похітонова, виставлені їм у Паризькому Салоні, відразу жзвернули на себе увагу і публіки, і продавців картин, і художніхкритиків. Пізніше Рєпін писав: "3а. Всю муку і нудьгу по нескінченних залах
Салону я відпочив з насолодою передмініатюрним перлами нашого Пахітонова.

У 1901 році він купував садибу в Білорусії, де художникстворив десятки живописних мініатюр.

Він отримує указ від російського уряду - написати десятьпана з історії визвольної, війни в Болгарії. За ці роботи він, 25Жовтень 1904., за клопотанням Рєпіна, обирається академіком живопису,
А в 1904 році - стає членом "Товариства передвижники". Революція в
1905 вибиває художника з колії і він залишає Росію і їде в
Бельгію.

І тільки у важку роки батьківщини, коли над Європою згущуютьсяхмари віщуючі першу імперіалістичну війну, Іван Павловичповертається до Росії.

Він болісно переживає міжнародну війну. Після зречення
Миколи II, залишає Петроград і подається на південь в Екагерінодар.

По початку вразив його сам місті нескінченними вулицями, здивно малою кількістю великих будівель. Та й центр здався йомунепомітним, буденним: мало хороших магазинів, немає солідних готелів, немаєресторанів - все більше кав'ярні.

На зиму Похитонов їхав у Гарячий Ключ, там художник мігвідпочити, зібратися з думками. З більше настроєм художник писав своюз?? аменітую картину "Двір під снігом", тоді ж Іван Павлович закінчив своюроботу "Гарячий Ключ".

У Катеринодарі Похитонов здружився з місцевими художниками -
Фором Якимович Коваленко, який люблячи мистецтво розорився т покупкахкартин. З 10 лютого по 10 березня 1919 Коваленко готував персональнувиставку Похітонова. Після виставки Похитонов покинув наше місто і виїхав на
Україну, де згодом і помер.

Видання першого кубанці газети

"Кубанські військові відомості"

Суботній день 30 Березень 1863 Саме тоді вийшов перший номергазети «Кубанські військові відомості». Друкувалася вона на двох сортахпапери - сірої та білої, від чого і розрізнялася і ціна, річної передплати-344рубля. Номер складався з офіційної та неофіційної частини. В останнювходили Кубанські новини і передруку з петербурзьких газет. Перша
Оригінальна стаття належала майбутньому відомий історіограф П.П.
Короленко і називалася про рибальство, в шістнадцятому номері був поміщенийперший фейлетон.

У наступному, 1864 році сталося непередбачене, затримка звиходом газети, про що редакція з вибаченням повідомила, зачекалисячитачам: виписана з Одеси папір ... дуже довго пролежала у Керчі,так як Керченську протоку замерз, і доставити її в Тамань не буломожливості. У зв'язку, з чим черговий номер вийшов лише 4 квітня.

Через кілька років газета стала називатися «Кубанськіобласні відомості ".

З призначенням у 1873 році наказним отаманом Кубанськогокозачого війська Кармаліна, Відомості стають більш цікавими
«Кармалін в історії Кубані відомий як історик народної освіти,розвитку місцевих продуктивних сил. Це йому писав діловий лист великоїросійський вчений професор Д.І. Менделєєв, який відвідав Кубань влітку 1880з метою вивчення нафтових багатств, дякуємо його за "сприяння".

З дев'ятнадцятого номера 1897 редактором неофіційноїчастини став СД. Феліциним - самовіддану, невтомний дослідник. При ньомувводиться рубрика загальнокорисних знань і відомостей, кореспонденцій зсторінок ні одна визначна подія не пройде непоміченим. Газетастає злободенною. Але незабаром на редактора була подана скарга до
Тіфлінсскую судової палати; 0н, мовляв, обумовлюють "порядних людей". НаНасправді ж, справі газета, публікувала матеріали, критикували посадовихосіб, які недбало виконують свої службові обов'язки. Але цікаво, щоцими скаргами дан швидкий хід. Ще більш цікавіше вирок.

Філіцина було вирішено: «піддати грошовому стягненню врозмірі 25 рублів сріблом ». Феліциним зробив для себе певні висновок.
Газета, перетворилася в історичній листок і в збори сухої інформації.