МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра всесвітньої історії
[email protected]
Курсова робота
на тему:
Національна політика СРСР в роки перебудови
Виконала: студентка-го курсу, групи, історико-соціологічного факультету
Науковий керівник:
РІВНЕ - 2004
ЗМІСТ
Стор.
Вступ ............. .................................................. ......< br>............................................... 3
1. Передумовиперебудови ................................................. .................< br>......... 5
1. Початок перебудови: відсутність передумов для розвитку демократії .......................................... ......................< br> ....... 5
1.2. Цілі і задачі перебудови
.................................................. ................ 8
2. Перебудова та викликані неюзміни ................................................. ... 10
2.1. Реформа державного апарату в період перебудови .....................< br>10
2.2. Зміни в законодавстві
.................................................. ..........................< br> 15
2.3. Формування нової зовнішньополітичної доктрини СРСР ....... 20
2.4. Соціально-економічна і політична ситуація в періодперебудови ................................................. .................< br>................. 25
3. Наслідкиперебудови ................................................. .................< br>............... 36
3.1. Завершенняперебудови ................................................. .................< br>....... 36
3.2. Підсумки перебудови ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 37
Висновки ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 40
Література ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 42
Вступ
У 1982 р. пішов з життя Л. І. Брежнєв, людина, яка уособлювала собоюнеосталінізм. Протягом п'ятнадцяти років, за винятком розстрілів і масовихтортур, практично все лишалося, як було при Сталіні. За неповні двадесятиліття в країні було відновлено й зміцнено командно-адміністративнусистему управління всіма сторонами суспільного життя. Вона не передбачалані в економіці, ні в культурі, ні, тим більше, в пресі ніяких дій, які небули би узгоджені з керівництвом. Ініціатива дозволяли лише в межах того,як краще виконати вказівки партії.
Новий генеральний секретар, який прийшов після Л. І. Брежнєва, Ю. В.
Андропов, прагнув "затягнути гайки" і, як багаторічний голова комітетудержбезпеки, взявся не до демократизації життя, а до впорядкуваннянасильства, яке мало покласти край розпаду соціалістичного суспільства.
Серед заходів, до яких вдалося керівництво країни, були і дуже непопулярні,наприклад, було дано команду зупиняти людей на вулицях та в кінотеатрах зате, що вони в робочий час перебували не на роботі.
Наступний генеральний секретар ЦК КПРС К.У. Черненко повернув країнуназад, на рейки застою, до брежнєвських часів. Знову і партію, і пресуохопила апатія, а економіка й соціальна сфера продовжували втягуватися вповномасштабну кризу.
Врешті в квітні 1985 р.. до найвищої партійної влади в СРСР прийшовновий генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов. Квітневий пленумзнаменував собою докорінний поворот в історії і компартії, і Радянського
Союзу, і України, і української преси, і в цілому всього світу. Наквітневому пленумі так звані реформаційні сили партії провели в генсекисвою кандидатуру першого секретаря Ставропольського обкому, реформатора,який вже мав певний авторитет за кордоном (ще як член політбюро ЦК КПРС,він побував в Англії і тодішній прем'єр-міністр Великої Британії Тетчердала йому дуже високу оцінку як гнучкому політичному і державному діячеві).
В лютому-березні 1986 р.. пройшов ХХVII з (їзд КПРС. Вперше, на відмінувід попередніх з'їздів, на ньому було заслухано НЕ звітну, а політичнудоповідь. У ній було поставлено діагноз нашому суспільству: його державна йполітична система застаріла, не відповідає вимогам сучасності. Зокрема,було наголошено на проблемі "відірваності слова від справи".
XXVII з (їзд КПРС зробив спробу повернути партію обличчям до людей. Засуті, було поставлено історичний експеримент на сумісність соціалізму тадемократії. І експеримент, на подив його організаторів, дав негативнувідповідь: командно-адміністративний соціалізм, збудований в СРСР,протилежний демократії, несумісний з нею, - і таким чином довів перевагудемократії.
Почалися процеси, які спочатку мали на меті пристосувати партію донових умов, позбутися застійніх явищ, оживити, прискорити, активізуватипартійну роботу і відтак перевести економіку на режим оздоровлення.
Стратегічний курс на перебудову соціальних відносин було визначено накількох наступних пленумах і затверджено у новій редакції програми партії
(програми побудови комунізму, прийнятої ще в хрущовські часи). Це сталосяна ХХVІІ з (їзді КПРС, а згодом було підтверджено та поглиблено на ХІХ
Всесоюзній партійній конференції.
Метою бурхливих перемін у соціально-економічній та політичній сферахжиття було визнано вирішення назрілих соціальних проблем на основі розвиткупланово-ринкового господарства, повністю звільненого від бюрократичних пут.
В економіці було проголошено відмову від командно-адміністративноїсистеми управління й проголошено переважно економічні методи управліннягосподарством - а згодом навіть визнано необхідність переходу до соціальноорієнтованих ринкових відносин, що по суті вже означало скасуванняпланового принципу розвитку промисловості й сільського господарства.
В соціальній сфері було проголошено відмову від так званого залишковогопринципу, за яким на освіту, культуру, медицину, екологію тощо витрачаєтьсяті, що лишається після пріоритетних витрат. Проголошено було повернення доусвідомлення їх першочергового значення, до практичного переорієнтуванняекономіки на вирішення її потреб.
У політиці - взято курс на пробудження від апатії та байдужості, нарізку політизацію народних мас, на розділення функцій партії і держави,перехід від монополії КПРС у сфері ідеології, зокрема ЗМІ, до плюралізму,становлення багатопартійності. Певне здивування при цьому викликало те, якстарі, ще сталінського гарту газети пишалися тим, що саме партіяпроголосила курс на оновлення життя в країні, та ставали на чолі цьогодозволеного та узгодженого прогресу.
1. Передумови перебудови.
Квітень 1985 року поклав початок повільним, обережним реформам,спрямованим на часткове відновлення існуючої системи.протягом приблизно трьох наступних років, віддалено нагадували ситуацію, щосклалася в Росії наприкінці 50-х років минулого століття. Сто тридцятьроків тому потреба в частковій модернізації режиму була усвідомлена врезультаті поразки в Кримській війні, що продемонструвала усьому світу, якдалеко відстала Російська імперія від інших європейських держав за час, щопройшов після тріумфальної перемоги її над наполеонівською Францією. Теперж причиною "ремонту, що почався," стало відставання від США в гонцікосмічних озброєнь: нездатність у силу економічних причин дати відповідь напрограму "зоряних війн" переконала правлячі кола СРСР у тому, що змагання всфері високих технологій уже майже програно (про близькість економічноїкризи говорить хоча б такий факт: з 1971 по 1985 р.. у наявності буланегативна динаміка росту по найважливіших економічних показниках.
Мова йшла зовсім не про те, щоб змінити систему - існуюча цілкомвлаштовувала правлячі верхи. Систему цю прагнули лише пристосувати до нових
- Насамперед міжнародних - умов.
Навпроти, у первісному проекті перебудови в главу кута ставиласятехнологія, а не людина - їй приділялася незрозуміла роль "людськогофактору ".
1.1. Початок перебудови: відсутність передумов для розвитку демократії.
У 1985 році СРСР являв собою типовий приклад панування тоталітарногорежиму в рамках соціалістичної системи. Природно, що в такій обстановці НЕмогли скластися передумови, необхідні і достатні для переходу додемократії.
У західній політології прийнято розрізняти економічні, політичні ікультурно-психологічні передумови, що сприяють становленню ефективноїдемократії. До економічних передумов можна віднести високий рівеньіндустріалізації і певний рівень добробуту населення. Відповідно до теоріїполітолога Лернера, високий рівень економічного розвитку, досягнутий у ходіпопередньої політичної епохи, є первинною умовою стабільної демократії івсебічної модернізації суспільства. Перефразував Лернера, можна сказати,що чим нижче рівень економічного добробуту має країна, тим менше в неїшансів для демократизації.
У СРСР були відсутні соціально-економічна основа і відповідніпередумови демократії - не було ринку, середнього класу, достатньогоекономічного розвитку.
До політичних передумов демократії західні політологи відносятьвизнання всіма політичними суб'єктами "правил демократичної гри", під якимирозуміються: визнання політичною елітою й основною масою громадян країнидемократичних принципів устрою держави (наприклад, принцип поділу влади вдержаві, багатопартійність, воля ЗМІ і. т.д.), визнання політичноїопозиції, активна участь громадян у політичному житті країни. [10; 144]
Тоталітарна політична культура громадян, що грунтувалася на принципахколективізму, визначеності, єдності й однаковості, перешкоджала виникненнюпродемократічніх чи хоча б антітоталітарніх поглядів. Для успіхів процесівдемократизації в СРСР необхідно було поступово змінювати, трансформуватиполітичну культуру соціалізму, що з погляду світової політології НЕпідходила для демократії, точно так само що як існувала економічнакультура, теорія і практика соціалізму не підходили для ліберальноїекономіки.
Перебудова - комплекс реформ, що були ініційовані і перетворені в життя
"Зверху".
Розглянемо більш докладно основні складові переходу до демократії зпогляду західних політологів.
Перша стадія - лібералізація, відповідно до поглядів західнихтеоретиків, являє собою процес інституціоналізації основних громадянськихволь без радикальної зміни владного апарату, тобто свого роду контрольованевідкриття нового політичного простору, що має ціль поставити під сумнівлегітимність і стабільність попереднього політичного режиму. Легітимністьколишнього режиму звичайно зменшується внаслідок його дискредитаціїреформаторами і демонстрації ними переваг нового, демократичного режиму.
Широка політична участь громадян, розширення громадянських прав і вольтеоретично повинні вести до появи в суспільстві альтернативних думок інастроїв. Основним критерієм лібералізації, звичайно, вважається появаконфліктів інтересів, що, з одного боку, є необхідною передумовоюдемократії, а з іншого боку - одночасно підриває стабільність попередньогорежиму.
На другій стадії конфлікт між прихильниками старого режиму й опозицієюможе мати два варіанти завершення. Або це демонтаж колишньої системивнаслідок мирного дозволу конфлікту інтересів між режимом і опозицією, аборозпад системи у випадку небажання позначених сторін прийти до компромісу.
Для остаточного демонтажу системи необхідно, щоб протистоянняопозиційних сил завершилося добровільним прийняттям усіма сторонамидемократичних норм і цінностей.
Третьою стадією розвитку моделі є власне демократизація, що являє собоюконституційне оформлення демократії. Основним критерієм досягнення певногорівня демократизації суспільства в даній моделі служать демократичнівибори, при проведенні яких жодна зі сторін не може цілком їх контролюватиі гарантувати результат у свою користь. Конституційне оформленнядемократичних інститутів за цією схемою здійснюється шляхом прийняттяспеціальних нормативних актів.
Остання четверта стадія характеризується засвоєнням нових норм іцінностей громадянами країни.
У чому ж помилка горбачовської демократизації? У 1985 роцідемократизація системи випереджала ріст потреб громадян СРСР у ційдемократії.
1.2. Цілі і задачі перебудови
Керівництво країни на чолі з Горбачовим поставило перед собою цільвивести суспільство з колишнього, застійного стану і повести країну додемократії, що своєрідно розуміється. У заявах керівництва того часу можнавиявити три потенційно необхідних для здійснення реформи компонента:аналітичний, що містив критику існуючої системи (гасло гласності),перспективний, пояснюючи те, що повинно бути зроблене (гасло перебудови)і тактичний Пояснюючи механізми досягнення мети (на різних етапах цю рольграли гасла "прискорення", "нового мислення" і "демократизації"). [1; 94]
Перебудова мала своєю урочисте проголошення метою не трансформацію системи,а перехід до нового, гуманного соціалізму. Усебічна ж демократизаціяповинна була торкнутися тільки нижчих ешелонів влади. Процеси, що почалися,були спрямовані лише на часткову відозміну колишньої політичної системи іна збереження позицій КПРС при пануванні трохи модернізованоїсоціалістичної ідеології.
Перші реформи. Причини кризи в економіці, що наступили, треба шукати увіродлівій структурі народного господарства країни і відсутності серйознихстимулів до праці. Усе це варто помножити на серйозні помилки в управлінні,допущені на початку перебудови.
Спочатку, на XVII З'їзді КПРС питання ставилося правильно: повернутивиробництво обличчям до споживача й активізувати людський фактор. Але якдомогтися поставленої мети? Горбачов обрав цілком марксистський метод --метод проб і помилок. [4; 47]
Спочатку було "прискорення" - наївна спроба за допомогою ідеологічнихзаклинань і призовів до "кожного на своєму робочому місці" змуситипроржавілій господарський механізм крутитися швидше. Але однимидомовленостями було не обійтися: на випуск товарів народного споживаннябула задіяна тільки одна сьома частина основних виробничих фондів. І урядзатіяв малу індустріалізацію - для того, щоб в остаточному підсумкумодернізувати відсталу легку промисловість. Усе це, однак, закінчилосяпровалом уже на першому етапі: мільярдні держкапіталовкладення в базовігалузі безвісти розчинилися в загальному бедламі - нового обладнання,матеріалів, технологій легка промисловість так і не дочекалася.
Тоді скоротили закупівлю ширвжитку і кинули валютні кошти на закупівлютехніки за рубежем. Результат - мінімальний. Частина устаткування так ізалишилася на складах і під відкритим небом - недостача виробничих площ. Ате, що удалося зрештою змонтувати, то і справа давала відмовлення. Ціліпотокові лінії простоювали через неправильну експлуатацію, відсутностізапчастин, низької якості сировини.
Нарешті зрозуміли, що при відсутності стимулів у виробників нічого векономіці не повернеш. Вирішили дати підприємствам госпрозрахунковасамостійність. Але обмежена воля обернулася лише правом безконтрольноївитрати державних засобів і призвела до здуття цін, скороченню обсягіввиробництва і різкому рості грошової маси в наявному обігу.
Ріст заробітків при цьому ніяк не вплинув на вихід кінцевої споживчоїпродукції, оскільки гроші виплачувалися не тільки виробникам товарів, але івсім іншим без винятку.
Бажання влади виглядати добре без усяких на те основ зіграло з неюпоганий жарт. Чи не скорочуючи колишніх витрат, у центрі і на місцяхрозробляли незліченні соціальні програми, накачувалі в економіку інфляційнігроші. Зрештою роздутий платоспроможний попит початків потихенькуроздавлюваті і торгівлю, і споживчий сектор промисловості.
Втрати народного господарства від реформ Горбачова зростали. Другийподих до соціалізму так і не прийшло - почалася агонія ...
2. Перебудова та викликані нею зміни.
2.1. Реформа державного апарату в період перебудови.
Зміни, що відбувалися в країні, основним змістом котрих буладемократизація суспільного життя, зокрема розвиток гласності і політичногоплюралізму, а також послаблення влади КПРС - стрижня адміністративно -командної системи управління, обумовили необхідність реформуваннядержавного апарату як в центрі, так і на місцях. Ця робота почаларозгортатись перш за все на союзному рівні. Досить радикальним кроком уреформуванні держапарату було прийняття 15 березня 1990 p. III з'їздомнародних депутатів СРСР постанови про обрання М. Горбачова Президентом СРСР.
М. Горбачов став президентом країни, одержавши лише 59,2% від списковогоскладу з'їзду народних депутатів СРСР. [2; 114] Запровадження інститутупрезидентства в країні було логічним втіленням у практику державногобудівництва теорії розподілу влади, що передбачало функціонування трьохсамостійних гілок влади, в тому числі й виконавчої.
26 грудня 1990 p. з'їзд народних депутатів СРСР прийняв Закон "Прозміни і доповнення Конституції (Основного Закону) СРСР у зв'язку зудосконаленням системи державного управління ", значне?? ісце в якомувідводилося правовому регулюванню організації та діяльності уряду СРСР.
Замість Ради Міністрів СРСР уряд далі іменувався Кабінетом Міністрів СРСР.
В оновленій ст. 128 Конституції СРСР зазначалося, що Кабінет Міністрів СРСРє виконавчо-розпорядчим органом Союзу РСР і підлеглий президенту СРСР.
Докладно організація і діяльність уряду СРСР регламентували Законом СРСРвід 20 березня 1991 p. "Про Кабінет Міністрів СРСР". Реконструювання уряду
СРСР означало логічне продовження конституційного оформлення виконавчоївлади. Галузеве управління в країні здійснювали міністерства СРСР та іншіцентральні органи державного управління Союзу РСР. Перелік названих союзнихорганів наводився в Законі СРСР від 1 квітня 1991 p. [14; 221]
У період, що розглядається, була піддана реформуванню й судова система.
13 листопада 1989 p. Верховна Рада СРСР прийняла нові Основи законодавства
СРСР і союзних республік про судоустрій. Підвищити роль суду були покликаній інші правові акти. Так, 20 червня 1989 p. Верховна Рада СРСР прийняла
Закон "Про статус суддів в СРСР", а в грудні 1989 p. ухвалила низкуправових актів про судову систему, зокрема Закон СРСР "Про відповідальністьза неповагу до суду ", постанови" Про затвердження Положення прокваліфікаційні колегії суддів судів Союзу РСР "," Про затвердження Положенняпро кваліфікаційну атестацію суддів "," Про затвердження Положення продисциплінарну відповідальність суддів, відкликання і дострокове звільненнясуддів та народних засідателів судів Союзу РСР ". [4; 118]
В процесі конституційних нововведень у роки" перебудови "було зробленоспробу створити орган конституційного контролю. Цим органом став Комітетконституційного нагляду СРСР, організація і діяльність якого буливрегульовані Законом про Конституційний нагляд в СРСР, ухваленим з'їздомнародних депутатів СРСР У грудні 1989 p. Проте діяльність зазначеногооргану виявилась малоефективною. Комітет був квазісудовім органом і являвсобою додаток до з'їзду народних депутатів СРСР. Громадяни були позбавленіможливості звертатися до нього з конкретних питань.
На союзному рівні було зроблено спробу здійснити корінну реформуорганізації місцевої влади. 9 квітня 1990 p. був прийнятий Закон СРСР "Прозагальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР ".
Згідно з постановою Верховної Ради СРСР про порядок введення в діюзазначеного Закону вважалися такими, що втратили силу, закони про основніправа і обов'язки усіх ланок місцевих Рад народних депутатів. У той же час
Верховним Радам союзних республік пропонувалось забезпечити розроблення іприйняття законодавчих актів, які б регулювали місцеве самоврядуванняреспублік. Закон СРСР від 9 квітня 1990 p. містив основну ідею - перевестимісцеві Ради з режиму єдиного державного керівництва в режим місцевогосамоврядування - і закріплював становище місцевих Рад як повноправнихгосподарів на своїй території.
В руслі зазначених напрямків реформування союзної державностіздійснювалось і реконструювання державного апарату УРСР.
Помітною подією в державно-правовому житті УРСР було прийняття
Верховною Радою республіки 27 жовтня 1989 p. Закону "Про зміни і доповнення
Конституції (Основного Закону) Української РСР ". У преамбулі цього Законузазначалося, що зміни до Конституції УРСР вносяться з метою розвиткудемократії, самоврядування народу, удосконалення виборчої системи,структури, діяльності Рад народних депутатів, органів правосуддя тавідповідно до Закону СРСР "Про зміни і доповнення Конституції (Основного
Закону) СРСР ". Прийняття Закону від 27 жовтня 1989 p. означало певнезрушення у бік розвитку представницької демократії в Україні. Це булопов'язано у першу чергу з демократизацією виборчої системи. Закон, зокрема,забезпечував перехід до реальної, а не тільки проголошеної альтернативностівисування кандидатів у депутати. Істотні зміни було внесено в розділ 12
Конституції УРСР, що регламентував організацію і діяльність Верховної Радиреспубліки. Чіткіше визначалась компетенція Верховної Ради, предметивиключного відання цього вищого органу влади УРСР. Значно розширювалисяповноваження Голови Верховної Ради УРСР, який набуває рангу найвищоїпосадової особи республіки і представляв УРСР у країні та в міжнароднихвідносинах. Конституція УРСР у редакції Закону від 27 жовтня 1989 p.передбачала функціонування в республіці Комітету конституційного нагляду
УРСР, який обирався Верховною Радою строком на 10 років. Істотні зміни буливнесені також в розділ 18 Конституції УРСР "Суд і арбітраж". Наприклад,змінювався порядок обрання народних суддів районних народних судів. Обиралиїх обласні Ради народних депутатів. Судді усіх судів обиралися строком на
10 років. В розвиток демократичних почав виборчої системи, Верховна Радареспубліки 27 жовтня 1989 p. прийняла закони "Про вибори народних депутатів
Української РСР "та" Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів
Української РСР ". [14; 315]
Демократизація виборчої системи дала позитивні результати. У березні
1990 p. на виборах до Верховної Ради УРСР і місцевих Рад народних депутатівнаціонально-демократичні сили одержали переконливу перемогу. Так, навиборах до Верховної Ради вони завоювали в умовах жорсткого пресингу з бокувладних структур 27% депутатських мандатів. У парламенті республіки буласформована опозиція в особі Народної Ради, до складу якої увійшло 125депутатів. Між ними і партапаратною більшістю депутатів ( "група 239")розгорнулася запекла політична боротьба. [3; 7] Уперше за багато років свогоіснування Верховна Рада почала працювати в парламентському режимі, тобтосесії продовжувалися по кілька місяців. Порядок їх роботи визначався
Тимчасовим регламентом засідань Верховної Ради Української РСР дванадцятогоскликання, затвердженим Верховною Радою УРСР 22 травня 1990 p.
Новий поштовх справі удосконалення державного апарату УРСР далоприйняття Декларації про державний суверенітет України. 24 жовтня 1990 p.
Верховна Рада прийняла Закон "Про зміни і доповнення Конституції (Основного
Закону) Української РСР ". Вони стосувалися в першу чергу розділу" Політичнасистема ". Було змінено статтю Конституції про принцип демократичногоцентралізму. У новій редакції зазначалося, що організація і діяльністьдержави грунтуються на засадах виборності всіх органів державної влади,підзвітності їх народові, відповідальності кожної державної та службовоїособи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих органів длянижчестоящих відповідно до їх компетенції. Цим же Законом було виключеност. 6 Конституції про керівну і спрямовуючи КЛРС роль у суспільному тадержавному житті і надано право політичним партіям, громадськиморганізаціям і рухам через своїх представників, обраних до Рад народнихдепутатів, та в інших формах брати участь у розробці і здійсненні політикив управлінні державними і суспільними справами. Таким чином, були підірванізасади монопольного панування компартії в державі як вирішального чинникафункціонування командно-адміністративної системи управління.
Зміни і доповнення Конституції УРСР торкалися ряду статей пророзмежування повноважень між представницькими, виконавчими та судовимиорганами. Істотні зміни було внесено до розділів 18 ( "Суд і арбітраж") та
19 ( "Прокуратура"). Судова і прокурорська системи України фактичновиводить із підпорядкування союзним структурам. Так, у ст. 149
Конституції зазначалося, що "найвищий судовий контроль і нагляд за судовоюдіяльністю судів республіки здійснюється лише Верховним Судом Української
РСР ", а в ст. 163 - що" Генеральний прокурор Української РСР призначається
Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їйпідзвітний ". Встановлювалися, що організація й порядок діяльності судів іорганів Прокуратури УРСР визначаються виключно законами УРСР. [12; 9]
Передбачалося також створення в Україні дуже важливого органу -
Конституційного Суду.
20 грудня 1990 p. був прийнятий закон України "Про міліцію". Згідно зним основними завданнями міліції оголошувалися: забезпечення особистоїбезпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобіганняправопорушенням та їх припинення; виявлення і розкриття злочинів, розшукосіб, що їх скоїли; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочиннихпосягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння вмежах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам,організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.
Робота по удосконаленню держапарату України тривала й у 1991 р.. Так,
Законом від 21 травня 1991 p. були змінені і доповнені статті Конституціїпро структуру вищої виконавчої влади республіки. Посада голови Ради
Міністрів замінялась посадою прем'єр-міністра, Рада Міністрів сталаназиватися Кабінетом Міністрів - урядом України - найвищим органомдержавного управління республіки. 13 травня 1991 p. був прийнятий Закон
"Про перелік міністерств та інших центральних органів державного управління
Української РСР ". Значною подією стало запровадження в Україні поста
Президента УРСР. З цього приводу Верховна Рада УРСР прийняла 5 липня 1991p. такі закони: "Про заснування поста Президента Української РСР і внесеннязмін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР "," Про
Президента Української РСР "," Про вибори Президента Української РСР ".
Вибори Президента України призначалися на 1 грудня 1991p. [10; 198] Такимчином, запровадження поста Президента УРСР було новим кроком по створенню вреспубліці державного апарату, побудованого на принципах розподілу влади.
У період, що розглядається, значні за обсягом та змістом зміни ідоповнення до Конституції були внесені Верховною Радою України Законом від
19 липня 1991 p., викликані створенням Кримської Автономної республіки,необхідністю визначення її конституційного статусу. У свою чергу цевикликало зміни статей Конституції про адміністративно-територіальнийустрій, систему і компетенцію державних органів.
Істотним змінам було піддано законодавство УРСР про місцеві Ради. Цебуло пов'язано з прийняттям 7 грудня 1990 p. Закону УРСР "Про місцеві Радинародних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування ". Він визначивзасади місцевого самоврядування - основи демократичного устрою влади вреспубліці, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органівтериторіального громадського самоврядування, а також форми безпосередньоїдемократії. У преамбулі Закону підкреслювалося, що цей правовий акт єосновою реалізації державної влади і місцевого самоврядування, утвердженняповноти народовладдя на відповідних адміністративних територіях. Звведенням в дію зазначеного Закону втрачало чинність законодавство прообласні, районні, міські, районні в місті, селищні, сільські Ради народнихдепутатів УРСР.
Ось такі основні зміни в державному апараті України сталися в умовахреформування політичної системи країни. Новий етап реформи держапаратуреспубліки розпочався уже у другій половині 1991 p., коли Україна набуластатусу незалежної держави.
2.2. Зміни в законодавстві в період перебудови.
На початок 1985 р.. в Україні діяло розгалужене як союзні, так іповністю відповідне йому республіканське законодавство. Воно було покликанезабезпечити функціонування командно-адміністративної системи управління іпланової економіки. У роки "перебудови" здійснюється реформуваннязаконодавства. У діючі закони, інші правові акти вносяться численні зміни ідоповнення. Крім того, приймаються нові законодавчі акти. Практично не буложодної галузі права, де б не сталися часом істотні зміни. Усе це булообумовлено процесами, які відбувалися у суспільстві.
Особливо активний процес оновлення законодавства спостерігався вгалузях права, які регулювали економічні відносини. Так, було прийнятонизку правових актів, покликаних забезпечити перехід економіки СРСР насистему ринкових відносин.
Зміна економічного фундаменту суспільства, пов'язана з переходом добагатоукладної економіки, викликала посилення значення цивільного права якосновного регулятора ринкових відносин, що формувалися. Головними актами,які регулювали цивільно-правові відносини в Україні у період, щорозглядається, були Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзнихреспублік від 8 грудня 1961 p. та Цивільний кодекс УРСР 1964 p., кудивносилися зміни і доповнення. Проте поряд із зазначеними актами булиприйняті й нові закони, які вносили істотні зміни в цивільне право. Це першза все закони СРСР від 4 червня 1990 р. "Про підприємства в СРСР", від 26травня 1988 p. "Про кооперацію в СРСР", від 6 березня 1990 p. "Провласність в СРСР ", Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік прооренду від 23 листопада 1989 p. та ін. В УРСР новими важливими актами вгалузі цивільного права стали закони від 17 лютого 1991 р. "Про власність"і від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні". [14; 156]
У травні 1991 p. були прийняті нові Основи цивільного законодавства
Союзу РСР і союзних республік, які набрали чинності 1 січня 1992 p. Вониявляли собою серйозний, глибоко продуманий, працездатний закон ринковоготипу.
До законодавства в галузі цивільного права тісно примикали правовіакти, покликані створити сприятливі умови для підприємницької діяльності.
Одним з них був Закон СРСР від 2 квітня 1991 p. "Про загальні засадипідприємництва громадян в СРСР ", яким, зокрема, регламентували права івідповідальність суб'єктів підприємницької діяльності. В Законіпідкреслювалося, що він спрямований на створення умов для широкоговиявлення господарської ініціативи і заповзятлівості громадян на підставіреалізації принципу рівності усіх форм власності, свободи розпорядженнямайном і вибору сфер діяльності. На забезпечення ефективного функціонуванняекономіки в умовах ринкових відносин були спрямовані Основи законодавствапро інвестиційну діяльність від 10 грудня 1990 p., а також Закон СРСР від
11 грудня 1990 р. "Про банки і банківську діяльність", який передбачавможливість існування поряд з державними й комерційних банків. [14; 157]
В Україні союзні законодавство про підприємницьку діяльність булопродубльовано в законах УРСР від 7 лютого 1991 р.. "Про підприємництво" івід 18 вересня 1991 р. "Про інвестиційну діяльність".
Одним з найважливіших правових актів, покликаних регулювати економічнівідносини, були Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік проземлю від 28 лютого 1990 p. Вони мали регулювати земельні відносини істворювати умови для раціонального використання та охорони земель,відтворення родючості грунтів, збереження і поліпшення природногосередовища, розвитку усіх форм господарювання.
Перехід до ринкової моделі розвитку економіки був неможливим безкардинального реформування трудового законодавства. Перші кроки у цьомунапрямку були зроблені на початку 1988 p., коли розпочався перехідпрактично усіх підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування. Зцього часу був встановлений новий порядок розробки й укладення колективнихдоговорів. Основною його особливістю є деяка демократизація усієїколдоговірної роботи.
З метою забезпечення рівноправності з чоловіками трудове законодавстворозширило жінкам пільги і надало їм додаткові гарантії трудових прав. Цебуло закріплено, зокрема, в Законі СРСР від 22 травня 1990 р. "Про внесеннязмін і доповнень у деякі законодавчі акти СРСР з питань, що стосуютьсяжінок, сім'ї та дитинства "і постанові Верховної Ради СРСР від 10 квітня
1990 p. "Про деякі заходи щодо поліпшення становища жінок".
Питання трудових відносин регулювалися і в таких законах СРСР, як "Провласність в СРСР "," Про підприємства в СРСР ", Основи законодавства Союзу
РСР і союзних республік про оренду. Наприклад, у ст. 62 Закону "Провласність в СРСР "закріплялося, що громадянину належить виключне праворозпорядження своїми здібностями до праці. [14; 157]
У трудовому законодавстві були й інші зміни прогресивного характеру.
Так, тривалість випробування при прийомі на роботу стала визначатися запогодженням сторін трудового договору, були скасовані нерозумні обмеженняроботи за сумісництвом, краще стимулювало суміщення професій і посадтощо.
кардинальними можна вважати також зміни в інституті трудового договорупо запровадженню союзним законодавством 1990 - 1991 pp. так званоїконтрактної форми прийняття на роботу. Свідченням розуміння необхідностікардинальнихзмін в галузі правового регулювання праці є включення до планупідготовки проектів законодавчих актів, необхідних для правовогозабезпечення економічної реформи, підготовка проекту закону СРСР проприведення Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю увідповідність з новими принципами господарювання.
Постановою Верховної Ради УРСР "Про економічну самостійність
Української РСР "було передбачено розробку законодавчих актів про працю.
Законом УРСР від 20 березня 1991 p. були внесені окремі зміни в КЗпП УРСР.
Щоправда, ці зміни можна охарактеризувати лише як тимчасові заходи щодооновлення трудового законодавства. Були прийняті й інші законодавчі акти,присвячені окремим інститутам трудового права України, наприклад закони
УРСР від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" і "Про основисоціальної захищеності інвалідів в Україні ".
Таким чином, і в союзному, і в республіканському трудовомузаконодавстві мали місце певні зрушення реформаторського характеру. Проте вцілому трудове законодавство перебувало у кризовому стані і не відповідалопотребам часу. Істотними недоліками цієї галузі права були:
> хибна орієнтація на виробництво, а не на працівника; незахищеність розмірів зарплати; низький рівень умов праці;
> майже повна відсутність договірних почав між працівником і адміністрацією підприємства, установи, організації; слабкість захисту трудових прав при їх масових порушеннях (йдеться про обмеженість предмета і вузька сфера дії права, яка охоплювала лише робітників і службовців держпідприємств, організацій і установ);
> слабкість економічних методів регулювання; негнучкість права, внаслідок чого приймалися спрощені рішення при регулюванні трудових відносин; надмірна централізація права, яка не залишала місця самостійній правотворчості союзних республік. Тому в умовах економічних реформ і розвитку ринкових відносин потрібні були радикальні зміни всього законодавства про працю, які відображали реальні процеси перебудови в різних сферах життя суспільства.
Робилися також спроби реформувати законодавство, яке регулювалосоціально-культурну сферу. Наприклад, були прийняті такі закони СРСР: від
11 квітня 1991 р. "Про загальні засади державної молодіжної політики в
СРСР ", від 15 травня 1990 р." Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР ",від 24 квітня 1990 р. "Про мови народів СРСР", від 1 жовтня 1990 р. "Просвободу совісті і релігійні організації ". Серед правових актів Українисоціально-культурного призначення можна назвати, зокрема, закони від 28жовтня 1989 p. "Про мови в Українській СРСР" і від 5 листопада 1991 р. "Пропенсійне забезпечення ". [14; 158]
У роки перебудови в кримінальне законодавство, яким керувались в
Україні, вносилися зміни і доповнення, обумовлені процесами, яківідбувалися в соціально-скономічній і політичній сферах. Так, у 1985-1986pp. кримінальне законодавство змінювалося у зв'язку з проведенням політикипо посиленню боротьби з пияцтвом, а також одержанням нетрудових доходів. У
1986 р. в Основах кримінального законодав
