Нестор Махно: історично-політичний портрет

Історія

Національний Державний

Одеський Університет

ім. І. І. Мечнікова

Реферат

з історії України на тему:

"Нестор Махно: історично - політичний портрет"

Виконала: студентка 110групі

Полєжаєва Н.В.

Перевірив: Міхеєв С.П.

Миколаїв

2001

План

Вступ

І Розділ. Народження та початок революційної діяльності Махна.
ІІ Розділ. Дії Махна під час окупації.
ІІІ Розділ. Перший союз Махна з радянською владою.

Заключна частин

Додатки

Список літератури

ВСТУП

Радянський режим хотів переробити його ім'я. Радянська історичнанаука характеризувала махновщину, як "куркульське контрреволюційнийанархістське рух, за яким стояли два - три тисячі обмеженихлюдей: мародерів, вбивць, які боролися проти пролетарської держави "[1].
Про махновщіні згадувати заборонялося, вивчати - тим більш. Маленькимістеричним злим чоловіком зображували Нестер Махна [2] у книгах та кіно прогромадянську війну. Розмови про його жорстокість та патологічний садизм --вигадка. Будеш жорстоко відноситися до людей, вони до тебе не підуть. Силамахновщина базувалася на масовій підтримці. Хоча жорстокість була,революції без крові не буває. Нестер Махно селяни слухали ззацікавленістю, він говорив їх мовою, дуже емоційно. Є не освіченоюлюдиною, Махно мав талант, був хоробрим. Антисемітизм, який вони чинилиробивши єврейські погроми - неправда. Серед командирів було багато євреїв.
За проявлення антисемітизму Махно розстрілював. Сила Махна була в тому, щовін відстоював інтереси селян. Наділення землею, правом вільної торгівлі, вполітичному розумінні - за свободу думок.

Махновщина до тепер є, мабуть, наймасштабнішою "білою плямою" накарті історії України періоду революції та громадянської війни. Ібезперечно, залишається сповненою загадки протиріч фігура Н. І.. Махно. Убагатьох статях, з'явилися у пресі, з'являється бажання не стільки шукатиправду, скільки підняти наступний поштовх сенсаційного повторення однієї злегенд, якими так багата тема. Більшість матеріалів раніше було недоступнимне тільки масовому читачу, але й історику. У нових джерелах з'явиласяможливість вивчати особистість Махна об'єктивно, без будь - якогоідеологічного диктату. А вивчати є що. Тому автор даної роботи спробуєпроаналізувати життєвий шлях цієї неординарної особистості в поданоїісторії. Працюючи над темою автор стикнувся з такими проблемами: однаподія, але в різних книгах датована по різному. Багато літератури, аленаписано одне і теж саме, тому вибирати було важко.

Махно наділений в народній уяві фантастичними рисами і якостями,а в офіційній історіографії радянського періоду - це постать ворога,політичного авантюриста, бандита. Обидва підходи створюють спотворенийобраз не лише однієї людини, а й такою соціального явища, як махновщина.

І Розділ

Різні джерела подають різні дати народження Н. Г. Махно. Напохоронній плиті Паріжанського кладовища строк життя Махно обмеженийчислами 1889-1934. В запису № 217 в метрічній реєстраційній книзі Хресто-
Воздвиженської церкви міста Гуляйполе, зафіксовано, що Нестор Махнонародився 26 жовтня 1889 року. Походив з родини колишнього селянина, бувмолодшим, п ятою за рахунком дитиною. Сім я рано втратила батька. Нестатки,недоїдання були постійною супутниками його невеселої дитинства. Віннавчався у церковно-пріходській школі. До другого класу ходив з пів-року --вигнали. З семи років ходив у підпасках, наймітував. Потім працював на
Гуляй польському механічному заводі. Спочатку працював у фарбувальніймайстерні, а потім у літієвому цеху.Там він стає членом групи "Союз бідниххліборобів ". 26 серпня 1908 року пристав Караченцев заарештував Махна "запричетність до зграї розбійників і здіснення кількох розбійницьких нападівта вбивство селянина Гури ".

У в язниці він на відміну від багатьох своїх товаришів поорганізації тримався стійко і з гідністю, відкидаючи всі пред явлені йомузвинувачення. Махно не падав духом і мріяв про втечу з в'язниці. Невдовзідо рук тюремників потрапила записка, яку Махно спробував передати на волю.
Тюремне начальство розцініло її як спробу організувати втечу і посилилоохорону в'язнів. З 22 по 26 березня 1910 року обивателі Катеринославауважно слідкували за ходом судового процесу над "анархістамі-комуністами".
Вирок, винесений Одеським військово-окружним судом Махну аж, був суворий --смертна кара. П'ятдесят два дні з жахом чекав він страти, але якнеповнолітній був помилування.

На все життя він запам'ятав ці страхітливі дні і нерідко сам,коли став знаменитим ватажком, дарував життя приреченим на смерть.

2 серпня 1911 року у "століпінському" вагоні його разом зіншими 11 каторжниками повезли до Москви, яку він уперше побачив черезграти знаменитої Бутіркі. Махно просидів у цій відомій своїми жорстокимипорядками в'язниці з 4 серпня 1911 року по 2 березня 1917 року і завдаввеликого клопоту тюремному начальству, тому з першого і до останнього днябув закутий у кайдани. У камері № 5 доля звела його з відомим анархістом
П. Аршинова, який став його духовним наставником. Махно з його допомогоюпоновив свою освіту. Він цікавився російською і українською історією,політичною ідеологією Маркса, Ласаля, Бакуніна, Кропоткіна. "В умовахкаторги, - писав П. Аршинов про Махна, - він нічим особливим не відрізнявсявід інших, жив, як всі - носив кайдани, сидів по карцерах, вставав наперевірку. Єдине, що привертало увагу - це його невгамовність. Він постійноперебував у сварках, в репресіях і бомбардував тюрму своїми записками.
Писав на політичні і революційні теми було його пристрастю. Крім цього,сидячи в тюрмі, він любив складати вірші і в цій галузі досяг більшогоуспіху, ніж у прозі "[3]. Перебуваючи у тюрмі, Махно не втрачав надію втектина свободу. Спілкувався він з невеликим колом в'язнів, тому дістав кличку
"Скромний". Ті, хто знав Махно, відзначали його природну кмітливість іфеноменальну пам'ять, завдяки якій він багато почерпнув з прочитаного і вмайбутньому міг легко жонглюваті книжковою термінологією і справляти цимсамим сильне враження на неосвічене селянство, яке потягнулися дореволюційної боротьби.

Водночас перебування у тюрмі негативно позначилося на здоров ї іпсихіці Махна. Він захворів на туберкульоз і наслідок цього залишився безоднієї легені. З нетерпінням чекав він відзначенням 300-річчя династії
Романових, сподіваючись на амністію, але коли дізнався, що вона на нього непоширюється, у відчаї ледь не покінчив життя самогубством. Першу світовувійну, на відміну від багатьох інших арештантів, він зустрів безентузіазму, розуміючи, що воювати доведеться мільйонам селян, у тому числійого братам, яких він любив. Знав Махно і те, як негативно може вплинути настановище селянських сімей воєнне лихоліття. Адже ще в період російсько -японської війни 1904-1905 р.р. його брат Савка воював у Маньчжурії іпотрапив у полон. На все життя вкарбувалісь в його юнацьку пам'ять тінескінченні місяці, коли вся сім я з нетерпінням чекала повернення старшогобрата додому. Важко сказати, чим би закінчилося перебування Махна затовстими мурами Бутіркі, якби не Лютнева революція. Вийшовши післяповалення самодержавства з тюрми на вулиці Москви, Махно загубився влюдському вертепі і зрозумів правоту цезаревіх слів, що краще бути першим упровінції, ніж другим у столиці. Після кількох тижнів роботи ванархістській організації, розпрощалася з П. Аршинова, він поїхав набатьківщину.

Повернувшись 23 березня в Гуляйполе, Махно в очах односельцівпостав справжнім героєм. Жадоба діяльності і влади переповнювали його.
Махно почав об'єднувати навколо себе близьких по духу людей, для того щобзаволодіти землею та займатися вигонь з свого тіла паразитів, які б'ютьбайдики та живучи у розкоші. Він щиро вважав, що своєю боротьбою зексплуататора сприяв поваленню самодержавства і заслужив значно більшого,ніж інші. Тому, про єднавші колишніх "експропріаторів" і молодь, якапрагнула покінчити з багатіями, він повів боротьбу з тими, хто після
Лютневої революції захопив владу в Гуляйполі. Це були в основному офіцерикулеметної команди 8-го Сербського полку, який тут дислокувався. Вонистворили "Громадський комітет" і намагалися втілити в життя політику
Тимчасового уряду.

Махно зажадав створення "Селянського союзу", який мав би правоконтролювати дії комітету. Він користувався великою підтримкою не лишеселянства, яке бачило в ньому "страждальники за інтереси трудівників села",але й місцевих робітників. Не останню роль відіграв і той факт, що,повернувшись до Гуляйполя, Махно одразу став працювати маляром на заводі
"Богатир".

У квітні було створено "Селянський союз" на чолі з Махно. Крім того,він увійшов до складу "Громадського комітету". Добре вивчивши своїхполітичних суперників, Махно став справжнім диктатором у Гуляйполі таокрузі. У серпні 1917 року він очолив Раду робітничих і селянськихдепутатів, 4 жовтня був обраний головою профспілки деревообробників таметалістів, керував рядом інших організацій Гуляйполя, що виникли тоді.
Авторитет Махна зростав дуже швидко. Заперечуючи будь-яку владу, Махнодобився ухвалення такої резолюції: "Гуляй польський районний з'їзд Радтрудящих рішуче засуджує претензії урядів Тимчасового уряду в Петрограді і
Центральної Ради у Києві на управління життям трудящих і закликає Ради намісцях, усе трудове населення, яке згуртувалися навколо них, ігноруватибудь-які розпорядження цих урядів. Народ - правитель для себе, у своємусередовищі. Це його споконвічна мрія і настав час втілити її в життя.
Віднині вся земля, фабрики і заводи повинні належати трудящим. Трудовеселянство - господар землі, робітники - господарі фабрик і заводів ".

Перемогу Великого жовтня і проголошення Радянської влади на Україні
Махно зустрів схвально. Крім того, революцію підтримували селянські маси,захищати інтереси яких він взявся. "Я стверджую з життєвого досвідурайонів, за якими я серйозно слідкував, - писав він згодом, - що у першідва місяці, а саме у листопаді та грудні, торжество Жовтневого перевороту в
Росії українськими трудівниками на місці тільки віталося "[4].

ІІ РОЗДІЛ

Наприкінці січня 1918 року Центральна Рада, збройні сили якої булирозгромлені радянськими військами, підписала з Німеччиною та її союзникамиугоду, спрямовану проти першої в історії держави робітників і селян.
Колізеївська Німеччина намагалася, за словами В. І. Леніна,

"... задушити російських та українських робітників і селян, повернути землі поміщикам, фабрики і заводи-банкірам, владу - монархії "[5], віношуючі плани пограбування і колонізації східних районів, розпочала наступ на величезній території від Балтики до Чорного моря. На боротьбу проти німецько - австрійської навали піднялися революційні сили країни.

Однак молода Республіка Рад не могла протистояти інтервентам і змушена була, щоб завоювати необхідний перепочинок, підписати грабіжницький

Брестський мир. Переважаючі сили окупантів і Центральної Ради, долаючи опір радянських військ, просувалися в глиб України.

Махно різко виступив проти політики Центральної Ради, звинувативши її у зраді інтересів революції, і одночасно підтримав підписання Брестського миру, вважаючи його одним з найбільш розумних і тактичних маневрів у тій ситуації селянства, яке отримало землю і більше думало про весняну сівбу, ніж озброєний опір, не дуже поспішало поповнювати махновські загони. До того ж українські буржуазні націоналісти розпустили чутки, нібито німці везуть ешелони мануфактури, інші необхідні в побуті товари, які будуть дешево розпродуваті. Деякі агенти Центральної Ради, навпаки, залякували селян тим, що австро - німецькі війська спалюють села, мешканці яких чинять опір окупантам.

Махно розумів, що лише маючи численні добре озброєні загони, він становитиме реальну силу, тому, крім своїх анархістів, він вербував солдатів, що поверталися з фронту. Однак озброїти їх могли тільки радянські війська, які вели бойові дії проти Центральної Ради та іноземних інтервентів.

У березні 1918 року, дізнавшись, що в Пологах перебуває начальник південних резервних радянських військ О.М. Беленкевіч, Махно запросив його до Гуляйполя, розповів про свою нелегку долю царського в'язня, боротьбу проти поміщиків і колоністів, уміло показав, чого досяг, а на завершення навіть влаштував парад свого війська. Беленкевіч був вражений побаченим і у запалі вигукнув: "Гуляйполе-це маленький червоний Петроград!" Він виділив Махнові 3000 гвинтівок, 2 вагони патронів, 6 гармат і 9 вагонів снарядів.

Навесні 1918 року Махно боявся сам командувати військом , адже жодного дня не був на військовій службі. Тому довірив цю справу офіцерам. Проте, коли до Гуляйполя наблизилися німці, ті, вирішили видати Махно окупантам. Його встиг попередити про наміри зрадників

В. Шаховськой [6], завдяки чому йому вдалося втекти. Свого рятівника

Махно згодом призначив командиром артилерії. Пристали до одного з червоногвардійськіх загонів, що відступали на схід, Махно рушив у напрямку Таганрога. Відтоді він ніколи недовіряв офіцерам і завжди жорстоко з ними розправлявся. Так описали втечу Махна з Гуляйполя

О. Чуєнко та Н. Зуйченко. Саме він стверджував, що у той час, коли готувалася оборона села, його викликав командуючий 1-ю революційною армією, яка вела бої з німецькими військами в районі Нікополь-

Олександрівськ, П. В. Єгоров. З командармом у селі Федорівні

Мелітопольського повіту, де розміщувався його штаб, Махно не зустрівся, оскільки той переїхав до Волновахи. Тут Махно і дізнався, що гуляй Польці без бою здали село німцям і гайдамаків. Махно залишив загін і подався до Москви. Зазнали краху усі здійснені ним і його поплічниками перетворення. В маєтки повернулися поміщики і колоністи, які за допомогою окупантів відібрали у селян землю, вчинили криваву розправу над ними. Кінець квітня і травня Махно подорожував по містах Південної

Росії і Поволжя. Скрізь намагався встановити зв'язок з місцевими анархістамі, видаючи себе за політкаторжаніна, активного борця проти тих, хто хотів задушити революцію і реставрувати монархію. У Саратові

Махно дізнався про те, що 28 квітня німці розігнали збанкрутілу

Центральну Раду і поставили на чолі української держави гетьмана

Скоропадського. З одного боку, Махна порадувала ця звістка, бо ніби підтвердила правильність його боротьби проти Центральної Ради, а з іншого, - він розумів, що відродження гетьманщини є кроком до відновлення монархічніх порядків.

Поїзд, в якому їхав Махно , через відсутність палива на кілька днів зупинився у Тамбові. Махно уважно прислухався до розмов про життя у столиці. Дізнавшись, що її населення голодує, він накупив для себе повну валізу білого хлібу. З таким багажем і револьвером за пазухою він з'явився у перших числах червня в Москві.

Першопрестольна за 1 рік різко змінило своє обличчя. Зсередини березня 1918 року вона стала столицею Радянської Росії. Махно зустрівся зі своїм старим товаришем П. Аршинова і дізнався про розгром у квітні органами ЧК анархістів у Москві та Петрограді. Протягом певного часу

Радянська влада не переслідувала так званих "ідейних анархістів", революції виступали проти Тимчасового Уряду, заявляючи, що борються за інтереси трудящих. Однак у міру зміцнення робітничо-селянської влади анархісти розпочали кампанію наклепів на більшовиків, повели шалену пропаганду за руйнування основ державного устрою, заперечення будь-якої влади, стали на шлях розбою і насильства. До своїх лав вони почали залучати не лише карних злочинців, але й запеклих ворогів революції. За таких обставин ЧК на чолі з Ф.Е. Дзержинським провела ряд операцій по знешкодженню анархістів, які, по суті перейшли у табір затятих ворогів соціальної революції. Махно обурювався діями Радянської влади хоча в глибині душі вважав міських анархістів зрадниками великої ідеї, бо був твердо переконаний, що справжній анархіст мусить НЕ відсиджуватися в столиці, а йти на село і піднімати селянські маси на революційну боротьбу.

П . Аршинов організував зустріч Махна з Кропоткінім, яка відіграла важливу роль у долі гуляйпільського анархіста - можливо, вперше він відчув себе особою, здатної вершити історичної ваги справи.

Побував він і в залі засідань Всеросійського з'їзду профспілки Текстильників , який проходив під головуванням М. Горького, слухав виступи лідерів лівих есерів М. Спірідонової і Б. Камкова.

Махнові не можна відмовити у певній політичній прозорливості.

?? оли 6 липня у Москві під час роботи V Всеросійському з'їзді Рад спалахнув лівоесерівській заколот, свідком якого він став, Махно заявив, що "більшовики розіб'ють їх одним авторитетом Леніна і

Троцького" [7] .

Махно регулярно читав пресу, де все частіше з'являлися повідомлення про кривавий терор калізерівськіх окупантів і гетьманців на Україні та про опір, який чинили загарбникам їх посібникам українські робітники та селяни. Особливо пильно слідкував він за повідомленням про селянські повстання.

ІІІ Розділ

4 січня 1919 року Реввійськрада республіки видала наказ простворення українського фронту командуючим його було призначено одного звійськових керівників Жовтневого повстання 1917 року у Петрограді В.
Антонова-Овсієнка. Починався новий етап визволення України відпетлюрівців, денікінців, Антанти. Фронту підпорядковано лише 12 тисячбагнетів і шабель з 20 гарматами, - кількість вкрай недостатня для веденняактивних бойових дій. Отож, серйозний розрахунок робився на взаємодію зповстансько-партизанськими загонами, кількість яких постійно зростала.
Зірка Махна швидко сходила на кривому небосхилі громадянської війни з осені
1918 року. Своїми діями партизанський загін Махна протягом вересня - грудня
1918 року завдав багато неприємностей як гетьманській варті, такокупантам. На початку січня на станції Пологи зібралася нарадапредставників окремих повстанських загонів, що діяли на суміжних змахновського територіях. У нараді взяло участь близько 40 делегатів, якимибуло запропоновано об'єднати дії повстанців під керівництвом оперативногоштабу. З'їзд ініціативу підтримав: на 8 січня було призначено наступ.
Розрізнені загони зливали у 5 полків загальною кількістю в 200 чоловік.
Полки діставали порядкові номери і ім'я батька Махна. Оперативний штабвизначив 4 ділянки, на яких розгорталися бойові дії. Територія, де діялиповстанці - махновці, була досить великою. Фронт становив 150 верст. Наступрозгортався успішно. Силоміць мобілізовані ворогом селяни масово переходилина бік повсталих у ході перших сутичок. На 20 січня у махновцівналічувалося на озброєнні близько 15 тисяч багнетів, 1000 шабель і до 40кулеметів, а лінія фронту зросла до 225 верст. Саме на об'єднані з цієюзначною повстансько силою орієнтувався Антонов - Овсієнко в наказі від 17січня 1919 року свого підлеглого В. Аусеема. Щодо Махна завдання булосформульоване так: "В південному напрямі поки що обмежитися прочищеннядороги до Махна "[8]. Безпосередньо завдання "прочищення дороги до Махнабуло покладено на окремий загін під командуванням П. Дибенка [9].

Отже, 21 січня загін на чолі з Дибенко захопив станцію Синельникове.
По це дізналися махновці, які також шукали контактів з Червоною Армією. Щеначальнішою стала потреба в такому союзі для махновців після 20 січня.
Несподівано становище на фронті для них ускладнилося. На підмогубілогвардійськім загонам і німцям - колоністам з Кавказу в Приазов'я почалиприбувати частини добровільної армії. В напрямку Гуляйполя вирушили близько
20 тисяч білогвардійців. Гуляйполе в запеклих боях переходило з рук в руки.
Врешті-решт довелося здати його. Становище було настільки критичним, щозалишалося сподіватися лише на допомогу Червоної Армії.

26 січня виконуючи завдання Махна, Чубенко зустрівся у
Нижньодніпровську, під Катеринославом, з Дибенко. О. Чубенко не приховувавкритичного становища повстанців. Їм украй потрібні були зброя і боєприпаси.
Дибенко виявив жвавий інтерес до махновців і обіцяв після взяття
Катеринославу одразу ж приїхати до Гуляйполя.

Союз із Червоної Армії допоміг Повстанцям знову визволити район
Гуляйполя, поповнити запаси зброї, боєкомплектів.

2 лютого штаб Дибенка уклав угоду про входження до складу йогогрупи частин отамана Н. Григор 'єва. Тоді Укрфронт прийняв рішення проперетворення бригади Дибенка у 9-ту полкову задніпровську дивізію у складі
3 - х бригад. "З 19-го і 20-го полків, - говорилося в наказі, підписаному
19 лютого, - утворити 3 - ю бригаду під командою Махна, у складі якоїорганізувати 7 - й, 8 - й і 9 - й Задніпровські піхотні стрілецькіполки "[10]. З цього приводу Дибенко приїжджав у Пологи, де й повідомив
Нестер Махнові про його призначення командиром. Довіра, з якою поставилосядо повстанців і безпосередньо до самого Махна командування Червоної Армії,справила на нього велике враження.

З 1-го лютого до початку березня бригада зросла кількісно - з 4 - хдо 7 - ми тисяч бійців. Причому вона безперервно перебувала на фронті.
Наприкінці січня - на початку лютого в кровопролитних боях махновці, як ужевідзначалося, визволили Гуляйполе та розташовані поблизу містечка та села.
Відзначалося блискуче керівництво командирів частин на чолі з Махном.
Бригада Махна дедалі більше втягували у бойові дії.

19 лютого командуючий Харківською групою військ А. Скачко наказавбригаді Махна оволодіти залізнично ділянкою Пологи - Волноваха, що й буловиконано. 15 березня махновці захопили Бердянськ, а 17 - Волноваху. Це бувполітичний успіх. 16 березня головком Вацетіс поставив перед Укрфронтомзавдання розвивати операції для оволодіння узбережжям Азовського моря до
Таганрога включно.

Махно енергійно взявся за виконання поставленого завдання. Вжев 20 - х числах березня його частини підійшли до Маріуполя і блокувалимісто з суші. Бій за Маріуполь тривав 3 дні. Взяття Маріуполя було славноюсторінкою в історії революційного повстанства.

Трудове селянство активно виступало до лав махновців, бригадазростала, її чисельність стримувалася тільки відсутністю достатньоїкількості зброї обмундирування. Швидко зростав і авторитет Махна. Вінставав політичною фігурою серед командного складу Червоної Армії. Посиливсяйого вплив на маси. На той час він мав уже кілька поранень, а загаломпротягом громадянської війни був поранений понад 10 разів.

Бригада Махна продовжувала наступ у напрямку Таганрога. До
Таганрога залишалося 45 верст. Діючі у вузькій смузі вздовж узбережжя
Азовського моря, 3 - я Задніпровська бригада дедалі більше відрівалася відінших частин дивізії. Практична 1-ша дивізія як єдине ціле пересталаіснувати, 1-ша її бригада на чолі з Грігор'євім створила ядро Одеськоїгрупи військ, 2-а-Кримської. Насамперед така ситуація позначилася напостачанні бригада. Ряд документів, підготовлених політ працівниками уберезні 1919 року, свідчать про складне і суперечливе становище бригади.
Вацетіс запропонував передати її Південному фронту. Командування Укрфронтуне хотіло втрачати цілком боєздатну одиницю, тому зволікало з виконаннямзавдання наказу. Командуючий 15-го квітня включив 3-тю Задніпровськубригаду до створення ним 2-ї Української армії. У штабі Денікіна доситьточно оцінили небезпеку виходу червоних до Таганрога. Ворог швидкоперегрупував сили, завдав потужного удару в найслабша місце - на стик
Південного і Українських фронтів. Бригада Махна потрапила у скрутнуситуацію. Був повністю оголений лівий фланг бригади Махна, яка дійшла до
Новоміколаївкі. 3-я Задніпровська бригада вимагала негайної підтримки. 9-гоквітня Дибенко видав наказ, яким керівництво бойовими діями в районіпрориву повністю поклав на Махна. Бригада перебувала в епіцентрі бойовихдій. 12-го квітня білогвардійці знову почали поступати, а бригада серйозноїдопомоги та і не дістала. Оперативні зведення за 13-29 квітня свідчать, яківипробування випали на долю бригади і як стійко вона їх долала. Квітневібої, відсутність рішучої і ефективної допомоги з боку командування Червоної
Армії позначилися не лише на боєздатності бригади, а й значно підірвали вній дисципліну та морально - політичний стан. Це неминуче вело дозагострення взаємовідносин з місцевими органами Радянської влади. Колимахновські полки похитнулася, цим вирішив скористатися начдив розгромленоїбілими 3-ї дивізії Молчанов. Не маючи змоги прямо звинуватити Махна узраді, він 18-го квітня телеграфував в інстанції, що нібито махновці поганоставляться до червоноармійських частин. Командуючий Укрфронтом вирішивособисто проінспектуваті махновські частини. Приїзд командуючого фронтом у
Гуляйполі оздоровив морально - політичну атмосферу в бригаді. Бійціпересвідчилися, що командування занепокоєне їхнім становищем. Конфлікт буловичерпано, і обидві сторони заспокоїлися.

Влітку 1919 року Радянська влада переживала найкрітічнішій моментсвого існування. На Україні вона була ліквідована, виникла безпосереднязагроза захоплення білими Москви. У цій обстановці керівництво УРСР незмогло виявити справжніх, глибинних причин своїх невдач пішло найлегшийшляхом, переклавши частину своїх невдач безпосередньо на Махна,звинувативши його в дезорганізації фронту - виступи проти Радянськоївлади. 8-го травня наказом по військах Укрфронту 2-а Українська Радянськаармія у повному складі передавалася у розпорядження Південного фронту. Вся
2-га Українська Армія складалася лише з бригади Махна. Військова інспекція пропонувала замінити бригаду на фронті іншими частинами, провести їїпереформування і надати вигляду регулярної, Махна від командування усунутиі розпочати над ним слідство. Цього не сталося. Практично з боїв махновціне виходили. Як і в квітні, від них вимагалося продовжувати наступ на
Таганрог. 9 травня кавалер ордена Червоного прапора надчів Григор'євзчинив антирадянський заколот. З пропозицією об'єднати сили Григор'євзвернувся і до Махна: Григор'єва оголосити поза законом, а від Махнавимагали чітко заявити про свою позицію. Махно запевняв, що триматимефронт, але відмовлявся писати відозву проти Григор'єва доти, поки надіслананим особисто до того депутація НЕ з'ясує причин заколоту і його характер.

19-го травня денікінці знов розпочали наступ. Махновські частини,які у квітні зазнали значних втрат, а потім і почали переформування булиявно не готові до серйозних боїв. Штаб Махна доповів: "Згідно з наказомнаші частини перейшли в наступ. Наступ розвивався успішно. Ми свійобов'язок виконали, але вищі органи затримують постачання армії патронами ".
Довелося відступати. На Україну прибув голова Реввійськради республіки П.
Троцький, яким навесні 1919 року розгорнув запеклу боротьбу з партизанщиноюу Червоній Армії. У поле його зору потрапили й махновські частини. У 20-хчислах травня Махно "бомбардував" Харків і Катеринослав телеграми звимогами негайно дати зброю і особливо патрони. По їхніх полках поповзличутки про зраду повстанців керівництвом Червоної Армії. Посилилися хитанняу селянському середовищі, викликані політикою "воєнного комунізму". Махнопомагав нейтралізувати їх і зберегти боєздатність частин. Проте на той часідеологічні розходження Махна з більшовиками побудовані на протилежнихоцінках "воєнного комунізму", не стали очевидними.

Члени Ради Оборони, готуючись до розгрому своїх, навіть, невчорашніх, а нинішніх союзників, які виявляли готовність боротися зіспільним ворогом, аби лише були патрони і гвинтівки. Одразу ж посталопитання, як рішення Ради Оборони втілити в життя.

2-8 травня Реввійськрада Південного фронту повідомила штабмахновців про заборону реорганізації бригади в дивізію. Неважко булопередбачити, що це викличе у Махна бурхливу відповідну реакцію. Черезпівтори години після одержання телеграми з штабу фронту полетілавідповідь: "Я ніколи не прагнув до вищого звання ... і, залишаючись чеснимреволюціонером ..., заявляю, що з 2-х годин дня цього 28 травня не вважаюсебе начальником дивізії, а відповідно і командиром бригади. Я більшезроблю у майбутньому в низах народу для революції - я йду. Батько
Махно "[11]. Реакція махновців була швидкою і рішучою. 29-го травнякомандуванню Південного і Українського фронтів, штаб першої повстанськоїдивізії надіслав телеграму, в якій висловив свою категоричну незгоду зрішенням Південного фронту як несправедливим щодо "вождя повстанцівтовариша Махна ".

зав'язався телеграфний двобій, оскільки Реввійськрада Південногофронту була неспроможною на будь - які реальні дії проти Махна. Телеграфпередавши, що Реввійськрада Південного фронту визнала дії і заяву Махназлочином, через що він підлягає арешту і суду ревтрибуналу.

Тим часом денікінці продовжували наполегливо атакувати. Троцькийвикликав на зв'язок Махна і запропонував йому зайняти своїми військамифронт, замінений 13-ю армією. Махно почав доводити, що у ньому не має нілюдей, ні зброї. Троцький наполягав, Махно відмовився. Розмовазакінчилася лайкою. Радянське керівництво кваліфікувало це якконтрреволюційній крок. З наказу Троцького Махно фактично поставав якворог. Троцький опублікував статтю "Махновщина". Стаття не залишила відмахновщина каменя на камені. Гуляйполе було здано. Агітаційно --пропагандистська анти махновський кампанія набула широкого розмаху. 6 червняв одному з наказів голови РВРР відверто говорилося про зраду Махна, а щечерез два дні з'явився новий наказ під назвою "Кінець махновщина". 19червня Махно перейшов на правий берег Дніпра. Частково махновські частинибуло переформована, а інші боролися з денікінцями на південній Українівлітку 1919 року. 18 червня Троцький повідомив про розстріл арештованих
Надзвичайним трибуналом членів махновського штабу. Махну аж вдалося зберегтижиття.

Таким в окремих найголовніших подробицях постає перший періодспівробітництва махновців із радянською владою. Він був найбільш тривалим ідля обох сторін мав чимало позитивного, однак скінчився безславно. Інодізустрічаються твердження: якби, Махно не пішов на конфлікт з Радянськоювладою, він зайняв би в історії зовсім інше місце. Хочеться заперечити,однак історія тим і прекрасна, що кожен займає в ній тільки своє місце.

Весь 20-й рік Радянська влада воювала з махновщина. З Криму йшов
Врангель, і Червона Армія знову була змушена звернутися по допомогу до
Махна. Махно пішов на Союз, рахуючи, що в першу чергу він повинен боротисяз контрреволюцією, але прохав випустити з в'язниць усіх анархістів.
Радянське командування не прийняли його умов. Почалася боротьба Махна з
Червоною Армією. Загін на чолі з Махно перетнув Радянсько - румунськийкордон. З Румунії Махно переїхав в Польщу, жив в Німеччині, переїхав до
Франції. Вмер 6 червня 1934 року. Поховано на парижських кладовищі Пер -
Па - Шез.

заключна частина

Н. Махно цікава особистість. Він - людина-легенда. Людина --суперечлива, людина про яку ведуться суперечки до нашого часу. Він зумівпоставити на свої чорно - малинові знамена селян України проти німів, протибільшовиків, проти білогвардійців - за себе, за свою землю і волю.
Нагороджений найвищим більшовицьким орденом - Войового Червоного Прапора.
Махно - вождь народного повстання, яке жахалися і білих, і червоних. Вінголовнокомандувач Першої Української повстанської армії, з якимирахувалися, і якого боялися. Широким українським степом минула слава про
Махно. Полонений ідеєю свободи, невисокий на зріст, якого змогли вбити нібагаторічна каторга, ні велика кількість ран. Він притягував людей, начемагніт. Нерідко військо Махна сягало чверті мільйона чоловік. Махно - цеунікальна і складна постать Української національної історії. Він приніс іславу Українському селянству, і завдав колосальних жертв.

Хочеться вірити, що постать Махна нашими істориками будегрунтовно переосмислено й він зображуватіметься не як авантюрист, а якпредставник широких селян. Слід детально вивчити феномен махновщина яксоціального явища. Махно і махновщина не піддаються одномірнім оцінкам, це
- Суперечливе і трагічне явище в історії громадянської війни.

ДОДАТКИ

ЛІТЕРАТУРА

1. Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Махно: історичні повествованія.-К.,

1993., -592 С.

2. Волковинський В.М. Нестор Махно: проти усіх влад і режимів// У кн.: Сторінки історії України: ХХстоліття. -К., 1992. - 289 с.

3. Гаєв Ю. "Нестора Махно не може зрозуміти ні Ленін, ні Троцький ні
Денікін ": олегендарном і незрозумілою і забутому" батька "розповідаютьсьогодні жителі столиці бунтарської Махнова// факти та коментарі. - 1998.
-132 С.

4. Голос України. - 1996. - 3 грудня. - 16 с.

5. Кларою Ю. Побічний син анархізму: Батька Махно і безславний кінець
"Махновського держави". - В кн.: Переписка на історичні теми/
Сост.В. А. Іванов .- М.: Политиздат, 1989. - 294 с.

6. Коротка біографія. Н. Махно// Социс. - 1991. - № 3. - 129 с.

7. Радянська освіта. - 1990. - 21 вересня

8. Тур?? енко Ф. Г.// Новітня історія України. - 10-11 клас. - 1998. - 358 с.

9. УІЖ. - 7'89
-----------------------< br>[1] УІЖ 7'89 110c.
[2] див. ДОДАТКИ
[3] УІЖ 7'89 110с.
[4] УІЖ 7'89 110с.
[5] УІЖ 7'89 114с.
[6] див. ДОДАТКИ
[7] УІЖ 7'89 110с.
[8] УІЖ 7'89 112с.
[9] див. ДОДАТКИ
[10] УІЖ 7'89 114с.
[11] УІЖ 7'89 112с.