Боб Хоуп

Надя Денніс

Комічний актор Боб Хоуп (Bob Hope) - ціла епоха в американському масовому мистецтві. Заслуг у нього перед американським народів так багато, що перечитати їх все дуже важко. Особлива, почесна сторона його діяльності - невтомну працю з підняття духу американських солдатів на різних фронтах, де своїми виступами він сострясал сміхом величезні маси учасників військових дій - і тих, хто до них ще тільки готувався, і тих, хто вже понюхав пороху, і тих, хто "воював" в тилу і відсиджувався на військових базах: перед їхнім обличчям Боб Хоуп, поєднав у собі тонкість британського гумору з американським хвацько оптимізмом завжди був самим собою - і його обожнювали.

Боб Хоуп за походженням не американець, хоч і став американським ідолом, а англієць. І був наданий шляхетним титулом від британської королеви Єлизавети Другої. Народився він дуже давно, 29 травня 1903 року. Справжнє його ім'я - Леслі Тауенс Хоуп (Leslie Townes Hope). Він прибув в США з батьками в 1907 році. Після успіху на Бродвеї почав зніматися в кіно (1934 р.) і знімався аж до 1994-го.

Боб Хоуп об'їздив безліч країн. Його вічний рух вражала і близьких, і масових шанувальників. Сам він жартував: "Люди запитують мене, чому я так багато пересуваюся. Я їм відповідаю: З моїм родом занять так безпечніше! "Якось він порівняв себе з радянським космонавтом Андріянов Ніколаєвим, який облетів навколо Землі 64 рази; сам Боб Хоуп, за його ж словами, зробив те ж саме, але набагато більш складним способом - туристом. Тут не зовсім вірно лише останнє: у всіх поїздках Боб Хоуп не припиняв працювати. Побував він і в хрущовському СРСР, про що згадав в одній зі своїх книг, які висвітлювали цю багатющу подіями життя.

"Ви знаєте, як почалася Холодна війна?" -- спитав він, відкриваючи свої мемуари "Я повинен Росії 1200 доларів". І виклав свою "версію" того, що сталося. Чи було в точності так чи великий жартівник Боб знову "ламав комедію", невідомо - але канва подій є реальною.

Коли Микита Хрущов відвідав США разом зі своєю дружиною, він був запрошений на ланч з відомими американськими акторами і естрадними артистами, який організував Спірос Скурос. Ніну Хрущову посадили за стіл між Бобом Хоупом і Френком Сінатрою - весела компанія! Йшов люб'язний світський розмова - наскільки його було можливо підтримувати: перш за все доводилося прокріківать перекладачеві. Боб вирішив говорити на найбільш безневинну тему. "Чому б вам не відвідати Діснейленд? - Спитав її Боб. - Всі туристи там бувають ". Френк додав:" Так, вам би треба туди потрапити ... Я відвезу вас туди ". -" Це, здається, чудова ідея! - Сказала мадам Хрущова. - Я запитаю і Ніки! "

Вона так загорілася ідеєю цієї поїздки, що тут же накатали записочку і передала її через інших гостей своєму чоловікові, який, між іншим, пильно стежив за ними з іншого кінця столу - він сидів у чолі бенкету разом з важливими чиновниками з Госдепартмента. Сяючий Микита, розімлілий від безлічі отриманих благ і задоволений тільки що досконалої поїздкою на острів Тома Сойєра і в інші видатні місця, прочитав записку, кивнув і зашепотів на вухо своєму чоловікові Номер Один (як називає його Боб Хоуп), щоб той організував поїздку до Діснейленду. Людина Номер Один пішов, потім повернувся і зашепотів Микиті на вухо: "Органи безпеки Лос-Анджелеса не дозволять вам туди з'їздити ".

Від голови Хрущова піднявся пар, говорить Боб. Никита стягнув свій черевик, постукав ним по столу, вимагаючи тиші, і сказав: "Чудова країна! Запрошує мене пообідати з вами, а в Діснейленд не пускаєте. Якого типу ракети ви там встановлюватись? "Ось тут, зітхає Боб, ми і дізналися, який незатикаемий балакун Никита: хвилин на десять той вибухнув лайкою, викриваючи капіталістичний змову, спрямований проти його візиту до Діснейленду ... Ну чому, чому Хрущову не дозволили потрапити в Діснейленд - адже до Конгресу він теж не потрапив! ...

Так Боб Хоуп приписує собі реальне розв'язання великого дипломатичного скандалу. Але ж його, Боба, особиста Холодна війна з СРСР почалася раніше ... [Він відвідав Москву в березні 1958 або 1959 р., хоча точну дату з його мемуарів з'ясувати неможливо] Його "образи" почалися в Лондоні, коли він побачив у Альберт-Холу чергу довжиною в не менш дві тисячі чоловік. У тому-то й справа, що Боб в той вечір не виступав. Величезна афіша сповіщала: "Державний ансамбль танцю Української РСР". Боб подивився це виступ; рішення з'їздити до Москви він прийняв в той же вечір.

У нього не було тоді ще жодних конкретних планів; він нічого не знав про радянську країні. Він не збирався ставити і вирішувати ніяких грандіозних завдань. Все, про що він тоді думав, - це про створення особливої телевізійної програми, яка зробила б щербини на залізну завісу ...

Наступного дня Боб відправився в Радянський посольство, будинок 5 на Кенсінгтон-Пеліс-Гарденс і подав заяву на візу, а потім зв'язався зі своїм нью-йоркським прес-агентом Урсулою Хеллоран і московським представником NBC Ірвом Льовіним і сповістив їх про свій намір ...

Про свій намір! ... Наміри радянського посольства теж були своїми - і дії типовими. Весь тиждень після подачі заяви, звичайно, у них ніяких відомостей не було. Протягом другого тижня вони нічого не гарантували. На третьому тижні положення повернулося до початкової точки. На четвертому тижні Бобу сказали, що людину, з якою він говорив про візу, немає і взагалі там ніколи не було ... Бобу скоро потрібно було повертатися у справах до Нью-Йорк, і він кинувся відновлювати знайомства з впливовими особами. Посол США в Лондоні люб'язно погодився поговорити про його справу з радянським послом, Яковом Маликов, на дипломатичному коктейлі. Той, як стало відомо, в відповідь на питання Малик ліниво посміхнувся і запитав: "А що ваш містер Хоуп збирається робити у нас? Розважати наші війська на Червоній площі? "В радянському посольстві в США агент Боба отримувала у відповідь тільки ті самі посмішки ...

Ось тут Боб і сказав: нічого, будуть ще часи, коли по телевізору у них покажуть хороший, хвацько вестерн ...

Боб впорався з московським кореспондентом Ірвом Левіним. Той повідомив, що всі начебто за його приїзд, тільки візу не оформляють. Хоуп пригрозив сісти на літак в Копенгагені і ... просто прилетіти до Москви. Левін сказав, що, по-перше, його і в літак не впустять, а по-друге, їхня лінія прослуховується. Телефон відразу відключився. Незабаром Кремль зажадав висилки Левіна з країни - з тієї причини, чи за іншою ...

Епопея з візою потрапила в англійські та американські газети. Боб упакував речі і сів на літак, відлітають в Нью-Йорк, посміхаючись, як він сказав, "щелепами обважнілими на десять фунтів". Намічалася термінова робота на новим телешоу у Каліфорнії, коли Бобу повідомили: віза чекає в радянському посольстві у Вашингтоні. Боб помчав туди.

Біля входу там лежав килимок з написом: Welcome. У Боба були свої сумніви: він прочекав візу кілька місяців. У посольстві його зустріла культурний аташе Тамара Мамедова, яка сказала з люб'язною посмішкою: "Ну, здравствуйте, завойовник!" - "Завойовник?!" - "Ніхто ще так швидко не отримував радянської візи". Але, заперечив Боб, минуло багато тижнів ... - "Що ж, на все потрібен час. Ви вивчаєте нас, ми вивчаємо вас ". З цими словами вона провела Боба на другий поверх посольства, на прес-конференцію - треба сказати, це був перший випадок в історії, коли американські репортери були допущені на цю територію. Після прес-конференції товаришу Мамедова інструктувала Боба Хоупа, як слід поводитися на радянській землі. Хоча слів було сказано багато, ідея була проста: якщо потрібно було залучити до роботи будь-кого з радянських артистів, всі переговори повинні вестися радянською владою, а не з самим артистом.

Ну і справи, подумав Боб, я б зовсім понизився за таких порядках: хоча будинку до мене гроші теж не доходять, але принаймні я в змозі простежити їх пересування ...

Свої цілі Боб пояснив так. Він не бажав участі в ніяких політичних справах, а був зацікавлений в тому, щоб ознайомитися з радянським шоу-бізнесом як можна ближче, зустрітися з місцевими зірками, побачити їх на сцені і на екрані, зняти їх у своїй програмі тоді, коли йому зручно і де йому зручно. Всього були потрібні шістнадцять віз - для знімальної і технічної групи з Лондона. У цьому Бобу, природно, відмовили: радянські працівники зроблять все самі і куди краще. Тому що сам Боб з камерою не працював, вибору у нього не було - він погодився. Шість віз було, однак, видано: Бобу, його прес-агентам Урсулі Хеллоран і Артуру Джейкобс, а також трьом співробітникам з Лондона: двом "похідним" сценаристам і видатному англійському оператору Кену Талбот. Три дні по тому Боб і його агенти сіли в Нью-Йорку в літак, що слідував в Копенгаген, де їм була пересадка на літак "Аерофлоту" ...

До Копенгагена долетіли благополучно. Там їм відразу повідомили, що рейс на Москву відкладений через снігопад. Снігопад тривав уже два тижня ... На наступний день вони занурилися в новенький, сріблястий, стрункий ТУ-104, здатний летіти про швидкістю чотири сотні миль на годину. Документи перевірили тричі: на проході, перед виходом на посадку і при посадці - так, щоб ніхто не поміняв свої особисті дані по дорозі на літак.

Всередині літак виглядав цілком шикарно, хоча оббивка на кріслах була де-не-де порвана, ручки виглядали, як украдені зі старого поїзда, а вази для квітів були непепой деталлю. У розрахованому на сімдесят пасажирів салоні зайнято було лише п'ятнадцять місць, і всі пасажири чомусь були одягнені в чорне ... Боб подумав, що, хоча Радянський Союз хвалився створенням безкласового суспільства, літак виглядав цілком буржуазно: великий відсік туристичного класу, шикарний відсік першого класу з дуже широкими сидіннями - все у них по Хрущовським мірками ... Хоча квитки у всіх були однакові, розсадили їх по різних місцях - перший клас був не для безмовних росіян. Російські льотчики, далі подумав Боб, напевно, не найкращі в світі; літак злетів, "як чайка з пораненнями ногами". У тому, щоб пристебнутися, не було навіть необхідності; при зльоті пасажира втоптували в крісло. Втім, згадував Боб, політ на швидкості п'ятсот миль на годину пройшов нормально, вібрація спостерігалася лише в його колінах ... А так ...

Подали обід. Стюардеса в чорній жакетке і хусточці (так говорить Боб) англійською не говорила ні слова, але променисто посміхалася металевими зубами. Спочатку подали горілку. Випивши стаканчик, Боб зрозумів, навіщо над кожним кріслом була киснева трубка: горілка вибивають дух. Потім -- відмінний біфштекс зі свіжими овочами - значить, завантажилися в Копенгагені датської яловичиною, тому, щоб подолати радянський біфштекс, довелося б облетіти Землю триразово ... Це зауваження не було позбавлене правди: Боб стверджує, що обід в літаку був останньою пристойною їжею перед прибуттям до Москви, де вже він більше нічого подібного ні разу не отримав.

Висадившись, Боб приготував найширшу посмішку для телекамер ... Але не побачив жодної. Хоча він очікував, що митниця навіть видавить його зубну пасту з тюбика, чемодан навіть не відкривали. До нього підійшов міліціонер, голосно скриплячи новими чобітьми, - єдиний стереозвук, який Боб почув у тій країні. Він заповнив митну декларацію, де поклявся, що не ввозити гашиш, оленячі роги і приманку для риби, а потім вліз у поданий інтурістовскій "зим", який сильно нагадав йому одну з моделей "Б'юік" зразка 1938 року. Офіційно кажучи, їх група вважалася делегацією, яка була зобов'язана слідувати планам "Інтуриста", але за свій рахунок. Пакет послуг - вартість 30 $ на день - включав номер-люкс, шофера з машиною на дві години на день, роботу перекладачки. Звичайно, такі ціни не для колгоспників і робітників ...

Їх помістили в новий готель "Україна", побудовану в 1957 р., - на думку Боба, це була копія японської "Валдорф-Асторії". Перші п'ять поверхів - холи, де, можливо, стояла красиві меблі, але вона була покрита чохлами - нема чого псувати народне надбання, це навіть народу це не дозволено. "Україна" не була суто інтурістовской готелем; в ній зупинялися в основному різні ударники і голови республіканських делегацій. Сотні узбеків і монголів, схвильованих спокусами столичного життя, роїлися, одягнені в піжами, в холах і коридорах. Раз народу прнадлежіт всі, у тому числі ліфти, народ набивався туди до відмови. Тут-то Боб Хоуп вперше і зустрівся віч-на-віч з народом, що вживали часник у величезних кількостях ...

Номер, де поселили Боба, складався з трьох кімнат. У однієї навіть стояв рояль - правда, засмучений; був телевізор; бачок в туалеті працював. Боб не раз задавався питанням: підслуховували чи їх у готелі? Всякий раз входячи в номер, він голосно говорив: "Перевірку! Перевірка! Це я! Мене добре чути? "Говорили, що весь тринадцятий поверх готелю був зайнятий підслуховуючої і записуючої апаратурою. Так чи інакше, але всі сходові ходи туди були глухо замкнені, а в ліфті навіть кнопки тринадцятого поверху не було.

Звичайно, нерідко в спогадах Боба Хоупа мова йде і про їжу.

Боб був спочатку настільки наївний, що спробував в першого ж ранку замовити в номер сніданок - апельсиновий сік і чашку кави. Спочатку він зателефонував за номером готельного сервісу - у відповідь отримав довгу обойму нерезбері-яких слів і не відразу зрозумів, що давно вслухається в довгий гудок. Він став дзвонити по всіх внутрішніх номерах, відчайдушно кажучи тільки: "Orange juice and coffee!" Нарешті, у двері до нього постукали. Це була покоївка. Намагаючись бути як можна більш привітним, Боб повторив їй те ж саме. Вона відступила. Боб пішов за нею, повторюючи одну цю фразу. Вони вийшли до ліфта. Навперейми Бобу кинулась здоровенна поверхова матрона з бульдожа щелепою. Покоївка сховалася за її спиною. Бабище стала кричати на Боба і махати рукою, щоб він повернувся до свого номера. Боб відчув себе Джеком-потрошителем, але не здавався, показуючи жестами: видавлювати сік з апельсина і п'єш. До цього часу навколо них зібрався натовп: інші покоївки, носій, якісь мудреці в фезах. Народу все додавалося ...

"Orange juice and coffee", - знову простогнав Боб. Раптом носильник розумінням посміхнувся і знизав Бобу руку. Коли Боб повернувся пізно ввечері в свій номер, на нього чекав сніданок: стакан холодного чаю і яблуко ...

"Я думаю, що з таким обслуговуванням комуністична система може вижити. Якщо замовити до себе в номер бомбу, чекати її доведеться років п'ять ", - таким був висновок Боба.

Всупереч очікуванням, перекладачка "Інтуриста" Лариса не говорила нічого пропагандистського. До цього вона працювала з такими людьми, як Адлай Стівенсон, Кері Грант, Майк Тодд та ін Перекладачка була на подив спокійна, врівноважена дівчина. Вона не знімала свого мохерові хусточки ні на вулиці, на морозі, ні в приміщенні - і зовсім не цікавилася Америкою. Просто ні в якому аспекті. Єдиний випадок, коли вона щось сказала на цю тему, був такий. Вона запитала, звідки були її клієнти. Вони відповіли - з Каліфорнії. "Я знаю, що там клімат дуже хороший ", - сказала вона. І - все.

Нічого удвляться, спостерігав далі Боб, що росіяни так успішні в зимових олімпіадах. Тільки вийдеш за поріг - і йди по вулицях, як на лижах - волею-неволею натреніруешься! І ще: якщо шапку надіти занадто поспішно, можна розбити остекленевшіе на морозі вуха ...

Дивувало Боба й таке: як швидко все навколо все про них впізнавали. Не встигли сісти в інтурістовскую машину, як водій розповів, з ким вони збиралися зустрітися. Одного разу це був завсекціей кінематографії при Міністерстві культури Ігор Рачук. Водій, нічого не питаючи, прикотив візитерів до будівлі "Совекспортфільма". Біля входу стояла охорона. Американці відчули себе винними у всіх злочинах. Якийсь похмурий людина майже силоміць відібрав у них пальто. Килими були протерті до дір, сходи обсипали. Звідусіль на них кидали погляди, повні підозри. Після тривалих переходів через кабінети вони опинилися в офісі Ігоря Рачук. Вітальними його словами було: "Ви спізнилися на сім з половиною хвилин! За це ви заплатите! "Візитерам стало зовсім недобре." Плата така, - Продовжував Рачук, - Джентльмени вип'ють до дна келихи вина, а леді сьедят все частування ". З переляку Боб схопився за частування, а не за вино ... пролунав сміх.

На ділових переговорах ніхто з приїжджих не міг зрозуміти, хто там справді був головним. Йшов раунд за раундом. Незрозуміло було навіть, кому і коли посміхатися. Чого ж хотів від них Боб? Дві речі: по-перше, англомовної аудиторії, перед якою він міг би виступити зі своїми жартами. По-друге, розширеної зустрічі з радянськими театралинимі діячами, щоб взаємно і відкрито обмінятися професійними секретами і розповісти один одному про свої проблеми.

Ніщо з цього не зацікавило радянське начальство. Переговори були грою в кішки-мишки і закінчилися нічим.

Боб Хоуп відвідав визначні пам'ятки Москви - перш всього Червону площу, собор Василя Блаженного, Кремль, мавзолей Леніна і Сталіна (тоді ще таким він був). Ось що значить житлова проблема, зауважив він, - Деяким навіть в одній могилі доводиться сусідити! .. Мавзолей -- найбільше і найбільш популярне шоу Радянської країни: навіть на страшному морозі зібралася довга черга, і так щодня! ... Навколо мавзолею стояв кордон міліції. Візитери хотіли зняти чергу на плівку, але не знаючи мови, дозволу в міліції було просити було неможливо. Тоді вони, чекаючи неприємностей, пішли з камерою вздовж черги. Нічого не відбулося, крім того, що за ними потяглася купка цікавих, але їх-то міліція відтіснила. Де б не з'являлися потім Боб Хоуп і його співробітники, на них пильно дивилися, миттєво дізнаючись іноземців, але про те, щоб його дізналися як актора, і мови не було.

Ірв Левін запросив Боба і його компанію в ресторан "Прага". Ресторан складався з безлічі залів; підлога була трохи нижче рівня тротуару. Щосили гримів циганський оркестр, публіки було дуже багато. Висвітлювався ресторан зовсім не романтично: флюоресцентні лампи відбивалися в кахельних стінах. Не було жодної, на думку Боба цікавої жінки - не на ком і погляд зупинити. Його прес-агент Урсула, одягнена в сукню з глибоким вирізом і туфлі з підборами, прикрашеними скельцями, викликали справжню сенсацію - кожен відвідувач проштовхався до їх столу хоча б один раз, немов бажаючи подивитися на скарби із Збройової палати. Хоча радянський уряд пропагувало вино, скрізь на столах було видно горілка. Це - як кока-кола в Америці, зауважив Боб, найпопулярніший напій у росіян.

Працівник INS з американського посольства повідомив їм, що в ресторані при готелі "Ленінградська" є цілий оркестр, що складається тільки з дівчат, вони вирішили зняти його на плівку. Про всяк випадок, розуміючи місцеві умови, перед входом до зали "Ленінградської" кінооператор заховав камеру під піджак. Сунули швейцару певний дрібниці і отримали столик неподалік від сцени. Не встиг дівочий оркестр вийти після перерви і заграти "Прокат нас, Петруша, на тракторі", як за статтю танцмайданчики загриміли черевики, чоботи і калоші, публіка затанцювала. Кінооператор Кен рушив по краю майданчика, знімаючи видовище на плівку; Боб йшов поруч, намагаючись затулити його від старшого офіціанта. Але не тут-то було; метрдотель закричав: "Ні! Ні! Ні! "Не раз до цього бачивши Громико-дипломата, говорить Боб Хоуп, я відразу зрозумів, що це означає ...

Далі справа розвивалася так. Оператор покірно поставив камеру на стілець і прикрив її серветкою. INS-бютівець, який володів російською мовою, почав скандалити з метродотелем: "Ці люди - урядові гості! Ведіть мене до свого начальства! "У країні, де роботодавець один, ризикувати не доводиться - метрдотель підкорився пішов з ним до директора. Цього тільки і чекали. За секунди встановили триніжок, зарядили батарею - через три хвилини зйомки були закінчені. Коли повернувся INS-бютівець "з метрдотелем, їм повідомили: все залагоджено, за дозволом сказали звернутися десь через місяць. "Програли" покірно закивали головами. Згодом знятий епізод з дівочим оркестром, довжиною приблизно в одну хвилину, увійшов до одного з телевізійних шоу Боба Хоупа в США.

Показовою була історія цього працівника INS (його звали Серж). Він був одружений і відчував себе дуже самотнім. Радянський телебачення не могло його втішити. Кінцевий, він думав про дівчат. Відразу після приїзду він не говорив по-російськи, але навчився мови дуже швидко. Где-то він зустрів симпатичну молоду жінку і швидко з нею подружився. Вони стали бачитися. Це тривало три місяці. Одного разу в суботу Серж мав зайти за нею, але ніхто не відгукнувся. Квартира на її виявилася порожня, ніякої записки не залишено. Серж впорався в домоуправління, де йому сказали, що така особа там ніколи не проживала. Потім Сержа перевели в Париж.

Наступного дня відбувся прийом у американського посла Томмі Томпсона. Той дізнався, що група не може знайти для зйомок театральний зал, і відразу запропонував свою офіційну резиденцію на Спаській, великий старовинний будинок. Місце було ідеальне; воно могло вмістити всіх англомовних туристів у Москві. Там був просторий зал, де діти місцевих американців навчалися танцях. Були поставлені підмостки для кінокамер і прожекторів.

Радянська знімальна група мала прибути до дванадцятої дня - вона прибула в чотири. Обладнання у групи було страшно застаріле, але самі працівники на рідкість кмітливі, все розуміли і робили дуже швидко. Але тут сталася заминка. Боб і його команда привезли власну плівку, щоб потім проявити її у себе вдома. Головний оператор, тов. Безсмертний, заявив, що американська плівка застряє в кіноапаратура. У самий останній момент він подзвонив на кіностудію, щоб ті доставили свою плівку. Таким чином, плівка повинна була і виявлятися у них. Гостям це дуже не сподобалося.

З-за обмеженого простору запросили близько двохсот гостей - в основному з канадського, британського й американського посольств. Прибуло, однак, не менше трьохсот осіб з інших місць теж. Публіка набилася битком. Де-не-де виднілися чалми, фези і сарі ... Боб вийшов виступати зі своїми жартами. Він почав: "Так чудово бачити вас, демократів. Якщо б ви не були демократами, вас би тут не було ". Він далі: "Як цікаво бути тут, у Росії. Я знаю, що я в Росії, тому що мій шлунок прокинувся двома годинами раніше за мене і проковтнув миску борщу ".

Не знаю чому, зауважує Боб, але мене самого це смішить. І це незмінно смішить публіку в будь-якій країні світу. У Лондоні жарт звучала так: "Мій шлунок прокинувся двома годинами ран'ше мене і випив чашку чаю ". У Токіо -" Мій шлунок прокинувся на дві години раніше мене і проковтнув цілу миску супу вонтон ". І так далі; жарт до цих пір не застаріла в Копенгагені, Відні чи Дьєн-Бьен-Фу ...

"Як не дивно, але проблем з місцевою мовою у мене немає. Ніхто зі мною не розмовляє "." Деякі американські історичні кінострічки можуть здатися російським дивними. Якщо вони побачать наш варіант "Війни і миру", їх напевно шокує те, що Наполеон біг з Москви через Одрі Хепберн ".

Найцікавішою реакцією російських перекладачів на жарти Боба, на його думку, було те, що слід було після його зауважень про радянському супутнику. Хоча скрізь в російських газетах на перших шпальтах ця тема широко висвітлювалася, супутник був зображений на поштових марках, обкладинках журналів, навіть на іграшках, люди уникали обговорювати цю тему. Як тільки Боб згадував штучний супутник у приватній бесіді, тема відразу змінювалася. Кожного разу, каже він, як тільки я просто вимовляв це слово, перекладач виглядав так, ніби ось-ось вдарить блискавка. Вони, радянські люди, не уявляли собі, що хтось може без праці обговорювати це предмет державної ваги. Вони, перекладачі, могли поговорити про якість їжі, про погоду, навіть про нестачу житла, але лише торкнися чогось наближеного до політики, як їх автоматично і незмінно паралізувало.

Боб Хоуп дуже цікавився радянським шоу-бізнесом і намагався побачити якомога більше. Перше, що він, відвідав, був, природно, цирк - самий головний, самий популярний вид шоу в СРСР. Цирк був битком набитий. Родзинкою програми були ведмеді Юрія Дурова. Кульмінаційним моментом було те, як Юрій Дуров клав свою голову в пащу ведмедя. Таке, зауважує Боб, я б не ризикнув виконати навіть зі своїм агентом ...

Дуже сподобався Бобу і Олег Попов, якого він бачив і раніше, в Брюсселі; чудова була і жартівлива хокейна команда, де кожен гравець виглядав, як Олег Попов. Але самим незабутнім був похід в Великий театр, на балет Хачатуряна "Спартак": дикі, екзотичні танці, екстравагантні, яскраві костюми і декорації, музика, як вибухи - у своїй звичайній манері Боб говорить так: "Я не був упевнений, чи був це їх звичайний стиль або вони запускали зі сцени супутник ". Його група відзняла виступ (потім воно було показано по телебаченню в США) тодішній прима-балерини Галини Уланова, якої на той час було близько п'ятдесяти років; її виступу здалися Бобу Хоуп найкрасивішим видовищем з усього баченого їм у житті.

Боб відзначив любов радянської публіки до ляльковою спектаклів, побував в театрі Сергія Образцова. Боб відвідав його подання "Незвичайний концерт" і пізніше написав про майстерню постановці і чудовому дизайні ляльок.

У той час в СРСР, як і в болшинство країн світу, був надзвичайно популярний американський джаз. У кожному ресторані, клубі, готелі грали джаз, часом свінг (останнє, на думку Боба, було лише жалюгідними спробами). Хоча офіційні власті оголосили джаз занепадницького явищем, перший, що Боб почув у ресторані готелю "Україна", було "Lullaby of Birdland "...

Платівки з американським джазом надзвичайно цінувалися на місцевому чорному ринку: записи Луїса Армстронга, Бенні Гудмена, Глена Міллера могли коштувати навіть сотню доларів. Наступного разу, коли зберуся до Москви, приховуючи з собою цілий чемодан, пожартував Боб. Цього ніколи не відбулося.

Один з ресторанних джаз-музикантів дуже просив Боба надіслати йому з Америки новітні аранжементи. Боб вислав їх йому відразу по повернення в США, але так і ніколи не дізнався, чи дійшли вони до адресата. Взагалі, музиканти практично не говорили по-англійськи, але чудово розбиралися в джазових термінах. Один з перекладачів, що працював з Ірвом Левіним, Георгій, був захоплений розмовою на джазовому жаргоні і заявив, що життя його змінилася. [Як перекладач, цей Георгій одержував дветі пятьдясят доларів на місяць. За джазові терміни хай йому платять п'ятсот, пожартував Боб, нехай навіть ніхто його і не буде розуміти].

В останній день свого перебування в Москві Боб Хоуп відвідав коктейль-парті в Мністерстве культури, де зустрів зірок радянського кіноекрана. Серед них панувала Ірина Скобцева, що прославилася в ролі Дездемони. Боб відзначив "невисоку блондинку, комедійну акторку Шівалову", а також Юнону з немислимою прізвищем - Чередниченко, справжній еквівалент Аніти Екберг. Втім, Боб тут же зауважив, що "дівчата" ці ніяк вже не були блискучими і не пішли далі американських робітниць компанії Sears. Жодна не говорила по-англійськи, але слово Hollywood розуміли добре - приналежність до Голівуду сильно підняла Боба в їхніх очах.

І тут, говорить Боб, настав самий темний епізод його поїздки. Пора було говорити про гроші. Розмова почалася з товаришем Рачук. Після цієї неприємності Боба Хоупа запросили в кабінет представника Фільмекспорта Михайла Фадєєва, а потім - в кабінет голови Совекспортфільма Олександра Давидова. У кожному з кабінетів пройшов приблизно один і той же розмову, повний недомовок і натяків. Ясно було, що перш за все у них було на думці: цензура і привласнення прав. Боб шкодував, що не взяв собою портативного магнітофона ... Після цілої обойми формальних компліментів Давидов сказав: "Пан Хоуп, записане на що знаходиться у нас плівці Ваш виступ чудово, чудово, прекрасно - справжній скарб. Але нам би хотілося прибрати з нього кілька дотепів ".

Хоча Боб заперечив, що він приїхав до СРСР не для того, щоб розводити антирадянську пропаганду і такої не займався, Давидов витягнув аркуш паперу зі списком неугодних жартів і оголосив його. Серед них були такі:

"Моє прибуття до аеропорту було чудово. Вони дали двадцять п'ять залпів на честь цього ... Але краще було б якби вони почекали, поки літак сяде ".

"Росіяни з розуму сходять від гордості своїм супутником. Досить дивно для країни, де свята вивают кожні дев'яносто хвилин ".

"У кого шия не міцна, той зрадник".

Слово "зрадник" особливо турбувало Давидова. Він сказав: "У СРСР зрадник - це дуже серйозне звинувачення ". Взагалі згадки про супутнику слід було прибрати - це не предмет для жартів.

Боб Хоуп запекло сперечався, що супутники і ракети -- предмет повсюдного обговорення і тут, і за океаном. Американці, мовляв, жартують на власні пітьми не менш дошкульно, наприклад: "Важливі новини з Кейп-Канаверал! Наше уряд запустив в космос найбільшу субмарину! "Або:" Наші вчені думають, що вони знайшли причину неполадок. А гумки до цих пір лопаються ";" Нам нема чого боятися. Наша Армія може за десять секунд знищити нашу авіацію ". І так далі.

Від таких жартів Давидов відтанув. Атмосфера стала ряджені. Боб попросив доставити йому в готель список небажаних жартів. Їх, до речі, ніколи йому не пред'явили. Людина, який повинен був скласти список, так і не з'явився - нібито захворів.

Потім Давидов заговорив про те, що слід було заплатити за зйомки, роботу знімальної групи, проявлення плівок і т.п. "Містер Давидов, - Відповів Хоуп. - Це - освітній фільм, практично - часвая реклама радянського естрадного мистецтва. Хіба фільм не знімався в порадке культурного обміну? "Давидов сьорбнув з свого склянки і сказав:" Дружба дружбою, а гроші нарізно. Як я розумію, фіннсово ви ж міцні ". Хоуп відповів: "Після виплати податків всі ми лише бідні селяни". "Товариш", - сказав Давидов, тиснучи Бобу руку. У руці його залишилася банкнота. Як шкода, що Давидов - член партії, подумав Хоуп. - Який капіталіст з нього б вийшов! "

Переговори обійшли ще кілька кіл. В результаті, коли Давидов "прибрав своє коліно з його грудей", виявилося, що Боб Хоуп був повинен Радянському Союзу 1200 доларів. Так і залишився винним. Пройшли роки, а він так і не дочекався двох із виявлених у Москві роликів. Якщо б він їх отримав, то заплатив би - тільки не готівкою. Коли пізніше відбувся показ програми про російському мистецтві з тих роликів, що були в американців, популярність її була величезною; авторів затопив потік хвалебних листів від публіки. Повторно програма була показана на NBC, з тим же результатом.

Наступного дня Боб Хоуп відлетів з Москви. Хоча багато чого він так і не побачив, ще ніколи так сильно йому не хотілося додому.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.port-folio.org/