ОБЛАШТУВАННЯ післявоєнного СВІТУ
Паризька мирна конференція
Відкриття конференції. Після підписання Комп'енського перемир'ягармати замовкли. Боротьба за переділ світу переходила у сферудипломатичних канцелярій, за стіл переговорів. Представники держав -переможниць з'їжджались до столиці Франції Парижа для остаточногопідведення підсумків війни.
18 січня 1919р. президент Франції Пуанкаре офіційно відкрив Паризькамирну конференцію. «Панове, - заявив він, - рівно сорок вісім років тому у
Дзеркальному залі Версальського палацу була проголошена Німецька імперія.
Сьогодні ми зібрались тут для того, щоб знищити і замінити те, що булостворено в той день ».
Пленарні засідання конференції мали формальний характер, тому що всіважливі питання вирішували представники США, Франції, Англії, Японії та
Італії. Із двох представників від кожної з цих країн було створено Радудесяти, яка на своїх засіданнях мала вирішувати головні проблемипіслявоєнного устрою світу. Головою Паризької конференції був обранийфранцузький прем'єр Ж Клемансо.
Радянська Росія не була представлена на Паризькій конференції. Країни
Антанти різко негативно ставились до неї і не визнали сам факт їїіснування, оскільки більшовики, на їхню думку, прийшли до влади незаконнимшляхом, внаслідок державного перевороту. Вони мали намір створити
«Санітарний кордон» навколо Радянської Росії і розчленуваті її на сферивпливу. Особливі зусилля докладали, щоб не допустити зближення Німеччиниз Росією.
Нове співвідношення сил після закінчення Першої світової
війни. Конференція розпочала свою роботу в умовах нового співвідно
шення сил на міжнародній арені.
США займали передові позиції в світі, їхня економічна і військова міцьпід час війни різко зросла. З боржника США перетворились у світовогокредитора. Якщо раніше американські політики, успадковуючі заповіти свогопершого президента Дж. Вашингтона, намагались не втручатися у справинеспокійної Свропі, то із закінченням світової війни за СІЛА закріпиласьроль лідера післявоєнного світу.
Значно посилився політичний вплив США на події в світі. Англія і
Франція перебували у важкому економічному стані. Незважаючи на перемогу ввійні, вони втратили свій попередній вплив на розвиток міжнародних подій.
Наміри головних держав-переможниць на конференції. а) США. Президент В. Вільсон вважав, що США можуть стати ря
тівніком і гарантом миру. Своє бачення нових принципів міжнародних
відносин він відобразив у «14 пунктах», опублікованих 8 січня 1918р.
Вони містили відмову від таємної дипломатії, проголошували свободуторгівлі і мореплавства, визнавали права народів на самовизначення,зазначали необхідність роззброєння. Пропозиції Вільсона були спрямовані назапобігання світовій війні, на створення демократичного порядку в світі ібули новим словом у міжнародних відносинах. «14 пунктів» Вільсона багато вчому визначили хід Паризької конференції. б) Англія. Англія ще до початку конференції домогласянайголовнілого, через що брала участь у війні: німецький флот переставіснувати і рештки його знаходились в англійській гавані Скапа-Флоу.
Англіятакож захопила німецькі колонії в Африці і турецькі на Близькому
Сході, але в той же час вона була зацікавлена в збереженні німецькоїдержави для забезпечення рівноваги сил у Європі.
Та все ж Англії становище не було безхмарним: домініоні домоглисябільшої самостійності; із світового кредитора вона перетворилась наборжника. Економіка була ослаблена, фінанси і торгівля дезорганізовані. У
Лондоні з тривогою спостерігали за зростанням могутності американськогофлоту. в) Франція. Франція домагалася на конференції розчленування Німеччинина декілька дрібних держав, що допомогло б у здійсненні її головнихнамірів: захоплення значної частини німецьких і турецьких колоній,розширення своїх кордонів у Свропі за рахунок Німеччини, повернення Ельзасута Лотарінгії. Франція сподівалась отримати понад 50% від загальної сумирепарацій від Німеччини. Чи не відмовлялась Франція і від наміру на лідерствов Європі.
Репарація (від лат. герагап'о - відновлення) - відшкодування державою,яка розв'язала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазналанападу. Виплата репарацій передбачається після закінчення війни за мирнимдоговором. г) Італія. Італійські представники на конференції домагалися одержатитериторії на Балканах, які входили до складу Австро-Угорщини. г) Японія. Японія вимагала передачі їй Шаньдун та німецьких колонійна Тихому океані. Крім того, вона намагалась поширити свій вплив в Азії.
Японію підтримувала Англія, вбачаючи в союзі з нею противагу СШA
Вєрсальській договір
Підписання договору. У квітні 1919р. було завершене опрацювання текстудоговору з Німеччиною, її делегацію було викликано в Париж для врученнятексту договору. Намагання німецьких делегатів змінити окремі статтідоговору були марними.
Вєрсальській мирний договір, який офіційно завершив Першу світовувійну, був підписаний у Версалі (що за 18 км від Парижа) 28 червня 1919р.
Німеччиною, котра зазнала поразки у війні, з одної сторони, і «союзникамита об'єднаними державами », які отримали перемогу, з іншої.
Сенат США відмовився від ратифікації Версальського договору черезнебажання США зв'язувати Версаль, 28 червня 1919 р. Вєрсальськійдоговір набрав чинності 10 січня 1920 р.. після ратифікації його Німеччиноюі чотирма головними союзними державами: Англією, Францією, Італією та
Японією.
ратифікація - затвердження верховним органом державної владиміжнародного договору, який з моменту ратифікації набирає юридичної силидля даної держави.
2.2. Основні положення договору. а) Перерозподіл територій.
Франція. Загарбані Німеччиною в 1870 р.. французькі провінції Ельзас і
Лотарингія повертались Франції, їй також передавались рудники Саарськоїобласті.
Німеччина. Союзники окупували ліве узбережжя Рейну. Зона на схід від
Рейну на 50 км підлягала повній демілітаризації.
Бельгія. Бельгія отримала округи Ейпен і Мальмеді.
Данія. До Данії переходила північна частина Шлезвігу.
Польща. Польща отримала Познань, райони Померанії, Західної і Східної
Пруссії, частину Верхньої Сілезії. Гданськ (Данциг) отримав статус
«Вільного міста» під управлінням Ліги Націй. б) Перерозподіл колоніальних володінь. Німецькі колонії Того і
Камерун перейшли відповідно до Англії і Франції. Англія отримала також
Танганьїку (колишню Німецьку Східну Африку), Бельгія-Руанди та Урунді
(нині - Бурунді). За Японією були закріплені Маршаллові, Маріанські та
Каролінські острови в Тихому океані, також китайська область Цзяочжоу іконцесія в Шаньдуні. в) Репарації. За умовами Версальського договору винуватцями війнбули оголошені Німеччина та її союзники, їм було призначено виплатрепарацій. Сума репарацій була визначена лише в 1921 р.. на Лондонськійконференції і становила 132 млрд. золотих марок. Франція отрімал52%, Англія
-22%, Італія -10% від загальної суми. г) Демілітаризація Німеччини. Вєрсальській договір забороняізагальну військову повинність у Німеччині, не дозволяв їй мати підводнийфлот, військову і морську авіацію. Кількісний склад армії, який формувавсяна основі вільного найму, не міг перевищувати 100 тис.. чоловік3. Створення
Ліги Націй
Боротьба навколо створення Ліги Націй. На необхідності створення Ліги
Націй наполягав, перш за все, американський президент В. Вільсон, якийвважав це за попередню умову ведення переговорів. Про необхідністьстворення всесвітньої організації держав, завданнями якої були б контрольза дотриманням міжнародного права, запобігання війнам та забезпеченнянезалежності всіх народів світу, президент США зазначив у 14-му пунктіпрограми післявоєнного мирного врегулювання.
Він вбачав у Лізі Націй єдиного гаранта майбутнього миру і розглядавїї як інструмент посилення міжнародного впливу США. Вільсон пропонувавчерез Лігу Націй вирішувати питання про колишні володіння Османськоїімперії та долю німецьких колоній.
Його пропозиції зіштовхнулись із запереченням, особливо з бокубританських делегатів. Засідання Ради десяти відбувалось в атмосферінескінченних суперечок. Поповзли чутки, що Вільсон збирається залишитиконференцію. «Здавалось, що все пішло прахом», - записував у кінці січняпомічник президента. Чимало зусиль довелося докласти для того, щоб погодитикомпромісний проект Статуту Ліги Націй.
Основна мета діяльності. Згідно з Статутом, основна мета новоїорганізації була визначена як «розвиток співробітництва між народами ігарантування миру та безпеки ». Проте Сенат США взяв курс на самоізоляціювід європейських справ і відмовився ратифікувати угоду про вступ США до
Ліги. США не бажали зв'язувати себе ніякими міжнародними зобов'язаннями.
Без економічної та військової могутності США Ліга Націй виявилась надтослабкою організацією. Провідна роль у її діяльності належала Англії та
Франції.
Організаційні основи. Основними органами Ліги Націй були Асамблея,
Рада та Секретаріат. Місцем для перебування цих органів була вибрана
Женева. Держави мали право вийти з Ліги Націй за власним бажанням, вонитакож могли бути виключені з неї через будь-які серйозні причини.
Практично ж Ліга Націй не стала універсальним інструментом дляпідтримки миру та запобігання міжнародним конфліктам, хоча стаття 16-а її
Статуту передбачала застосування економічних та політичних санкцій протиагресора. Вона не змогла зупинити розв'язання Другої світової війни.
Спадкоємницею Ліги Націй стала Організація Об 'єднаних Націй (ООН),створена в 1945 р..
мирні договори із союзниками Німеччини
На конференції були вироблені основні принципи мирних договорів ізсоюзниками Німеччини - Австрією, Болгарією, Угорщиною та Туреччиною. За їхумовами були зафіксовані державні кордони, пов'язані з утворенням новихнаціональних держав у Центральній та Швденно-Східній Свропі: Австрії,
Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Королівства сербів, хорватів і словенців.
Договір з Австрією. За умовами Сен-Жерменського договору з Австрією,підписаного 10 вересня 1919р., колишня Австро-Угор-ська монархія припиниласвоє існування.
Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія та Моравія сталичастиною нової держави - Чехословаччини, Буковина передавалась Румунії
(всупереч рішенню Народного віче від 3 листопада 1918 р. про їївозз'єднання з Радянською Україною). Австрія могла мати 30-тисячну армію,її флот переходив до союзників. Заборонялося об'єднання Австрії та
Німеччини. «Особливою декларацією» заборонялись будь-які політичні таекономічні зв'язки Австрії з Угорщиною до того часу, доки остання не визнаєумови мирного договору.
Договір з Болгарією. За умовами мирного договору з Болгарією,підписаного 27 листопада 1919 р. в Непі, частина її території відійшла до
Королівства сербів, хорватів і словенців, а також РумуніїПівденна Добруджалишилась у складі Румунії. Болгарію позбавили виходу в Егейське море.
Чисельний склад армії обмежувався кількістю
Договір з Угорщиною. 4 червня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці
Версаля було підписано мирний договір із Угорщиною, зa яким Хорватія, Бачкай західна частина Банат передавались королівству сербів, хорватів ісловенців; Трансільванія та східна частина Банат - Румунії; Словаччина і
Закарпатська Україна - Чехословаччині. Угорщина могла мати армію до 35 тис..чоловік і повинна буласплачуваті репарації переможцям.
Договір із Туреччиною. Севрській договір, укладений державами -переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 р., зафіксував поділ Османськоїімперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь (Палестину, Трансіорданію,
Ірак, Сірію, Ліван та інші території).
Зона чорноморських проток контролювалася країнами Антанти (головнимчином Англією). Протоки були демілітарізовані, а будь-які нечорноморськідержави отримували право на проходження через них своїх військовихкораблів. Туреччина, якій лишили частину півострова Мала Азія та смужкуєвропейської території з містом Константинополем, власне, опинилась установищі колоніальної залежності.
В цілому, договори країн Антанти із союзниками Німеччини малисуперечливий характер і приховували в собі причини майбутніх конфліктів.
Українське питання на конференції
Боротьба УНР за міжнародне визнання. В умовах формуван
ня державності для України в 1917-1920 рр.. винятково велике значення
мали відносини з іноземними державами.
Керівники Центральної Ради домагалися офіційного визнання Антантою
Української Народної Республіки. Проте Антанта щодо України проводиладвоїсту політику.
З одного боку, вона повністю підтримувала білогвардійській рух.
Одночасно ж, намагаючись утримати УНР від переговорів із Німеччиною,
Франція та Англія у грудні 1917р. визнали уряд УНР, проте допомоги від ниху складних умовах війни Україна так і не отримала.
Підписання Брестського договору. У цій складній зовнішньо
політичній ситуації, для зміцнення свого авторитету на міжнародній
арені й дипломатичного визнання іншими державами, УНР почала
шукати зближення з Німеччиною. 9 лютого 1918р. між УНР, Німеччі
ною та її союзниками був підписаний у Бресті мирний договір.
Згідно з договором УНР, повністю відокремившись від Росії] булавизнана державами Центрального блоку. За цим договором припинялась війнаміж Україною та державами Центрального блоку. Німеччина й Австро-Угорщиназобов'язувалися надавати допомогу Україні. З іншого боку, уряд УНРзобов'язувався постачати для Німеччини й Австро-Угорщини продовольчітовари.
Брестський договір був великим успіхом молодої української держави іпоклав початок у міжнародному правовому визнанні України Україну визналочимало держав, проте вона не змогла налагодити (не з своєї вини) нормальнівідносини з країнами, від яких багато в чому залежала її доля, - Радянською
Росією і Польщею.
значно ускладнить становище України при появі на півдні країнивійськ Антанти. Після поразки держав німецько-австрійського блоку Антантапрагнула контролювати розвиток подій на всіх територіях, залишенихвійськами противника. Однак вторгнення військ Антанти в Україну не сприялорозв'язанню жодного із питань, навколо яких точилась жорстока боротьба.
Участь української делегації в роботі конференції. Не змогла вирішитиїх і Паризька мирна конференція, куди в січні 1919р. прибула об'єднанаделегація УНР і ЗУНР. При цьому посли обох українських держав діялисамостійно. а) Позиція Антанти. Жодна із делегацій не мала підтримки від
країн Антанти. Особливо ворожою щодо ЗУНР була позиція Франції,
зацікавленої у зміцненні Польщі як противаги Німеччині на Сході. б) Позиція Польщі. Зі свого боку, польська делегація намагалась
переконати учасників конференції в тому, що утворення незалежної
Української держави цілком в інтересах німців та австрійців, що укра
їнці охоплені пробільшовіцькімі настроями. в) Доля Східної Галичини. У червні 1919р. представники
Антанти на Паризькій конференції визнали права Польщі на окупацію
Східної Галичини. При цьому зауважувала, що поляки в цьому
регіоні будуть управляти тимчасово і нададуть краєві автономію.
Остаточно доля Східної Галичини мала вірішітісь у майбутньому.
Протиріччя Версальської системи договорів
Недосконалість Версальської системи. Недосконалість Вер
сальської системи договорів полягала в тому, що вона не ліквідувала
повністю протиріччя між провідними країнами світу, які спричинили
виникнення Першої світової війни. Вона лише констатувала нову
розстановку сил на міжнародній арені після завершення війни.
Нова розстановка сил. Нова розстановка сил на міжнародній
арені полягала в тому, що після війни головним претендентом на роль
світового лідера виступили СІЛА. Вони збільшили свій економічний
потенціал за роки війни. США перетворились із боржника Європи на
її кредитора. Проте вони не могли використовувати Лігу Націй як
інструмент свого впливу в світі, оскільки Сенат відмовлявся ратіфіку
вати Версальський договір. У Лізі Націй домінантнім був вплив
Англії та Франції,
Лідери Антанти висунули пропозицію про скликання на Принцевих островахконференції всіх «воюючих груп» в Росії, але в останню мить вона була зірвана західними країнами. Таким чином, «російськепитання »конференція також не розв'язала.
Відносини розвинених країн із колоніями. Багато суперечностей
прихувалі в собі відносини розвинених країн із колоніями, залежними
територіями. Замість агресивної колоніальної політики конференція ви
робила мандатну систему, яка реалізовувалась через Лігу Націй.
Німецькі колонії та деякі володіння Османської імперії теперпереходили до «передових націй», котрі визначались країнами-переможцями.
Англія отримала мандати на Ірак, Палестину, Німецьку Східну Африку, частину
Того; Франція - на Сірію, Ліван, Камерун і т.д.
Загострення міждержавних і міжнаціональних відносин у
Європі Існували також протиріччя серед новостворених держав Європи,
кордони яких фіксувались без врахування інтересів окремих народів.
У результаті такого переділу кордонів виникли райони з компактнимпроживанням національних меншин-угорців у Румунії (Трансільванія),
Словаччині та Югославії; німців у Польщі й Чехословаччині; австрійців в
Італії, українців та білорусів у Польщі. Вони потрапляли до цих державчасто всупереч своїй волі, історичним та етнічним традиціям.
Наслідки підписання договорів. Великі держави знехтували
можливими економічними наслідками укладених договорів, що обтяв
жувала світове господарство надмірними репараційнімі платежами.
Штучно розривалось зв'язки, що формувались століття.
Договори з Німеччиною та її союзниками багато в чому наблизилирозв'язання Другої світової війни, яка розпочалась через двадцять роківпісля завершення мирної конференції в Парижі.
Вашингтонська КОНФЕРЕНЦІЯ
суперництво великих держав на Далекому Сході
Зростання протиріч на Далекому Сході. Версальський світ
ний договір утвердив нове співвідношення сил, головним чином між
європейськими державами. Сполучені Штати Америки, які не підпи
сали багатостороння угоду в Версалі, зазнали певної дипломатичної
невдачі.
Проблеми, які стосувалися Далекого Сходу та Тихого океану, на
Паризькій мирній конференції практично не розглядались. У Парижіобговорювались лише питання, що стосувались переділу далекосхідних володінь
Німеччини. Проте протиріччя в цьому регіоні світу зростали.
Загострення протиріч між США та Англією. Особливо
гострими були протиріччя між Сполученими Штатами й Англією,
недавнімі близькими союзниками в роки світової війни. Вони посилювались нагрунті боротьби за ринки збуту, сфери залучення капіталів, сфери отриманнясировини. а) Боротьба за сфери впливу в Китаї. У центрі їхнього суперництвабула боротьба за сфери впливу в Китаї. Американці, домагаючись спанування навсій території країни під гаслом впровадження своєї політики «відкритихдверей », вимагали обмеження одностороннього впливу інших держав і, перш завсе, Англії.
Фундаментом такої політики було усвідомлення своєї безсумнівноїекономічної переваги в післявоєнному світі. Зокрема, американський капіталнамагався проникнути в басейн ріки Янцзи та Південний Китай, де панувалианглійці. Інтереси Англії та США зіштовхувалісь також в інших країн ах
Швденно-Східної Азії.
Найгострішими політичними проблемами англо-американських відносин булив цей час питання про морські озброєння та англо-япон-ський союз. б) Питання про морські озброєння. У 1919р. Конгрес США підтвердивприйняту ще в роки війни програму військово-морськогоудівніцтва, згідно зякою американський флот на 1924 р.. мав стати найбільшим у світі. Цеозначало прямий виклик англійській першостіна морі. Вести суперництво вумовах тривалої гонки морських озброєнь Англія через відносну слабкістьсвоєї економіки вже не могла. До того ж, ускладнення у внутрішній ізовнішній політиці не дозволяли їй загострювати відносини із Сполученими
Штатами. в) Проблеми англо-японських відносин та США. Англії довелось пітиназустріч американським вимогам і в питанні щодо англо-японського союзу.
Маючи на початку сторіччя антиросійську, потім антінімецьку, і лише почастиантиамериканських спрямованість, цей союз після Першої світової війни бувнацілений переважно проти Сполучених Штатів
Дипломатія СШ А уперто вимагала ліквідації англо-японського союзу. Цейсоюз викликав суперечності навіть у самій Британській імперії. Представники
Канади та Південно-Африканського Союзу неодноразово заявляли, що добрівідносини з США - це основа їхньої зовнішньої політики, а союз із Японієюпсує ці відносини. Виступаючи на конференції країн Британської імперії в
1921 р., Канадський прем'єр Майєн запропонував замість англо-японськогосоюзу укласти договір чотирьох держав - США, Англії] Японії і Франції. Урезультаті імперська конференція ухвалила винести остаточне вирішення цьогопитання на обговорення спеціальної конференції за участю Сполучених Штатів.
Фактично це означало, що англо-японський союз не буде відновлений.
Погіршення англо-японських відносин. На той час відносини між Англієюта Японією значно погіршились. У самій Англії були впливові противникивідновлення союзу з Японією. Зміцнення позицій Японії в Китаї під час
Першої світової війни завдало серйозної шкоди англійським інтересам у ційкраїні.
На 1918-1919 рр.. японські капіталовкладення в Китаї досягли суми,близької до англійських капіталовкладень. У липні 1921 р.. «Китайськаасоціація »в Лондоні (організація англійських промисловців, що велиторгівлю з Китаєм) звернулась до англійського міністерства закордоннихсправ з листом, у якому вимагала замінити англо-японський договір угодоючотирьох держав.
суперництва міме США і Японією. Але на перший план у далекосхідномурегіоні поступово випливали суперечності між США та Японією. Територіальніпридбання Японії в Китаї та на островах Тихого океану, а також значне посилення її економічного та політичного впливувикликали зростання стурбованості серед американських правлячих кіл.
Після завершення війни стало вагомішим значення далекосхідних ринківдля американських підприємців та банкірів. Цьому сприяло офіційне відкриттяв 1920 р.. Панамський каналу, який набагато скоротив морський шлях міжпортами США і Далеким Сходом.
Боротьба за посилення впливу на Далекому Сході, і зокрема в Китаї,перейшла на перший план в американській зовнішній політиці. Відносини міждвома країнами ускладнювались також через їх намагання посилити свій впливна сході Радянської Росії. Правлячі кола як США, так і Японії, почаливідкрито говорити про можливість воєнно-морського зіткнення. Основні силиамериканського флоту були переміщені з Атлантичного в Тихий океан.
Вашингтонська конференція.
Договори чотирьох, п'яти, дев'яти держав
Початок роботи конференції. Вашингтонська конференція, яка зафіксуваланове співвідношення сил між великими державами на Далекому Сході, проходилау Вашингтоні з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р.. У роботіконференції брали участь представники США, Англії (з 1921 р. - Сполученекоролівство Великої Британії і Північної Ірландії), Китаю, Японії, Франції,
Італії, Нідерландів, Бельгії і Португалії. Були присутніми також делегати,які виступали від імені британських домініонів та Індії.
Ініціаторами дипломатичної зустрічі у Вашингтоні виступили США, якірозраховували домогтися на конференції сприятливого для себе вирішенняпитання щодо морських озброєнь та закріплення нового співвідношення сил у
Китаї і басейні Тихого океану. Делегації РРФСР і Далекосхідної республікине були допущені на конференцію.
Провідна роль на конференції належала Сполученим Штатам. Своїмпершочерговим завданням вони вважали ліквідацію англо-японського союзу.
Переговори про це велись суворо таємно між главами американської,англійської та японської делегацій - Юзом, Бальфура і Като.
Договір чотирьох держав. Договір чотирьох держав був підписаний 13грудня 1921 р. Свої підписи під ним поставили представники США, Великої
Британії, Франції та Японії.
Він передбачав спільний захист сторонами, які уклали договір,
«Територіальних прав» на Тихому океані. У договорі було зафіксовано, щопісля його ратифікації англо-японський союз втратить свою силу. Це буввеликий успіх американської дипломатії: Великій Британії довелосьвідмовитись від англо-японського союзу і дати згоду на участь в
Угрупованні, де головна роль належатиме Сполученим Штатам. Одночасно
Договір чотирьох держав був спрямований своїм вістрям проти національно -визвольного руху в колоніальних та залежних країнах.
2.3. Договір п'яти держав. Договір п'яти держав (СІЛА, Великої
Британії, Японії, Франції та Італії) був підписаний 6 лютого 1922 р..
і спрямований на обмеження військово-морських озброєнь та зміну
їхніх співвідношень на користь США.
Після Першої світової війни прихильники необмеженої гонки озброєнь в
США висунули вимоги про те, щоб США побудували військовий флот, який змігби протистояти флотам Великої Британії та Японії разом взятими. На верфях
США було закладено велику кількість лінкорів, крейсерів та інших кораблів.
Не бажаючи втрачати свою морську перевагу, Велика Британія на конференціїпогодилась лише на обмеження граничного тоннажу великих бойових кораблів
-лінкорів та авіаносців, котрі з розвитком підводного флоту й авіаціївтратили своє вирішальне значення.
Договір п'яти держав «Про обмеження морських озброєнь» встановлювавспіввідношення тоннажу лінійних кораблів та авіаносців для США, Великої
Британії, Японії, Франції, Італії в пропорції 5:5:3:1,75:1,75. Також булоухвалене рішення, згідно з яким заборонялось будувати лінкоріводотоннажністю понад 35 тис.. тонн. Справа в тому, що США поки щовідставали в будівництві таких кораблів. До того ж лінійні корабліводотоннажністю понад 35 тис.. тонн не могли пройти через Панамський канал.
Обмеження не поширювались на кораблі менших класів та підводні човни.
Договір істотно обмежував інтереси Франції, флот якої повинен бувконтролювати величезну за розмірами колоніальну імперію.
Успіх американців полягав також у тому, що вони примусили Велику
Британію відмовитися від давнього правила, за яким її флот не повинен бутислабшим від флотів двох інших сильніших морських держав разом взятих.
Зрозуміло, що Договір п'яти держав не ліквідував суперечності міждвома провідними морськими державами, хоча й змінив співвідношення сил накористь США.
2.4. Договір дев'яти держав. Договір дев'яти держав (США, Великої
Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та
Китаю) був направлений на дотримання принципу «відкритих дверей» у Китаї іспрямований проти домагань Японії на монопольне панування в цій країні. Вінбув підписаний 6 лютого 1922 р.. Договір відобразив тимчасовий балансамерикано-японського суперництва в Китаї. а) Боротьба за посилення впливу в Китаї. Укладали цей договір в тойчас, коли в Китаї не припинялась громадянська війна. Японське керівництвозробило ставку на підтримуючий його уряд генерала Чжан Цзоліня, якийзахопив владу в Північно-Східному Китаї. Проте напередодні Вашінгтонськоїконференції в Пекіні відбувся новий державний переворот, і до влади прийшовуряд, що орієнтувався на Сполучені Штати та Велику Британію.
Японія змушена була евакуювати свої війська з деяких територій Китаю,однак Токіо продовжував наполягати на своїх «спеціальних інтересах» у ційкраїні і відхилив вимоги Китаю про виведення японських військ із Південної
Маньчжурії. б) Умови «Договору дев'яти». «Договір дев'яти» проголошувавнезалежність і цілісність Китаю. Учасники договору зобов'язувалися поважатисуверенітет, територіальну й адміністративну цілісність Китаю. Великідержави зобов'язувалися НЕ домагатись поділу Китаю на сфери впливу ідотримуватись принципів «відкритих дверей» і «рівних можливостей». Цейдокумент, однак, не мав ніяких гарантій щодо втілення його положень ужиття.
Японія відмовлялась від монопольного становища в Китаї ізобов'язувалися повернути йому колишні німецькі концесії в Шаньдуні тавивести свої війська із цього регіону.
Проте для Китаю включення американської доктрини «відкритих дверей» у
Договір дев'яти держав фактично означало грубе порушення його суверенітету.
Китай був для учасників Вашінгтонської конференції об'єктом угоди.
Новий договір був спрямований проти китайського національно -визвольного руху і нічого не змінив у напівколоніальному статусі країни.
Держави, які підписали договір, відмовилися повернути Китаю «орендовані» унього території, заявивши, що ці території «мають надто велике стратегічнезначення для них ». Для Японії такою територією був Ляодунській півострів,для Великої Британії - Сянган (Гонконг) і Цзюлун (Коулун).
Нестійка рівновага. Вашингтонська конференція продемонструвалазростання впливу США в міжнародних відносинах в цілому І в Далекосхідно -тихоокеанському регіоні зокрема. У той же час рівновага, яка настала врезультаті зустрічі в столиці США, була нестійкою. Вже в ході самоїконференції США заявили про недостатність японських поступок у Китаї.
Японія відразу після завершення конференції вирішила переглянути рішення,прийняті у Вашингтоні, що породжувало нове, небезпечне вогнище майбутньоїконфронтації на Далекому Сході.
Завершення створення Версальсько-Вашінпонської системи, її сильні іслабкі сторони Фундамент післявоєнної стабільності. Версальсько-
Вашингтонська система заклала фундамент післявоєнних міжнародних відносин,її створення забезпечило вихід із війни, дозволило розрядити післявоєннунапруженість і закласти фундамент для відносно стабільних міжнароднихвідносин у 20-ті роки.
Рішення Паризької і Вашінгтонської конференцій включали принциповонові положення в міждержавних відносинах, - це і визнання права насамовизначення народів, і відмова від війни як засобу вирішення конфліктів.
Важливою подією стало створення Ліги Націй-першої міжнародної організаціїдля координації відносин між державами. Були прийняті позитивні рішеннястосовно Китаю, які дозволили зберегти цілісність цієї країни. Деякієвропейські країни отримали незалежність і суверенітет.
Слабкість і суперечливість Версальсько-Вашінгтонської системи. І все ж
Версальсько-Вашингтонська система післявоєнних відносин виявилась слабкою ісуперечливою. Економічні наслідки післявоєнних договорів багато в чомузруйнували стару систему господарських зв'язків, різко загостриласьборотьба за нові джерела сировини та ринки збуту між вчорашніми союзниками.
Створена країнами-переможницями нова система міжнародних відносин,поява в Європі цілої низки нових держав із взаємними претензіями одна доодної створювали обстановку нестабільності й напруженості.
Поза рамками нової системи міжнародних відносин були дві впл * Вовікраїни - Німеччина, де робила перші кроки демократія, і Радянський Союз, депри владі був більшовицький режим.
Версальський договір фактично принижував державну й національнугідність нової Німецької держави, створюючи таким чином передумови длявнутрішньої дестабілізації та зростання настроїв реваншизму, перегляду умовдоговору.
СРСР, який тривалий час не був дипломатичне визнаний впливовимикраїнами світу, вірний більшовицьким ідеологічним принципам, взяв курс надосягнення своєї стратегічної мети - здійснення світової соціалістичноїреволюції, що істотно вплинуло на розвиток міжнародних відносин у 20-30-тіроки. Версальсько-Вашингтонська система затвердила культ сили в міжнароднихвідносинах і багато в чому зумовила розв'язання нової світової війни.
