Микола Іванович Вавилов
Н. І. Вавілов народився в Москві 26-го листопада 1887года.
Як багато видатні вчених М. І. Вавілов рано став
займатися самостійною роботою. По закінченні училища Вавілов надійшов у
Московський Сільськогосподарський Інститут, де і почалася його активна наукова
діяльність (нині Сільськогосподарська Академія імені К. А. Тімірязєва),
який він закінчив у 1911 році. Його дипломна робота "Голі слимаки (равлики),
ушкоджують поля і городи в Московській губернії ", опублікована в 1910 році,
відразу ж була оцінена по достоїнству і навіть визнана гідною премії Московського
політехнічного музею. У 1909 році, будучи ще студентом 2-го курсу, він
виступає на урочистому засіданні студентського кружка - кружка аматорів
природознавства, - присвяченому 100-річчю з дня народження Дарвіна, з доповіддю
"Дарвінізм і експериментальна морфологія". Таким чином, ще на студентській
лаві визначилося коло наукових інтересів Вавілова - від прикладних питань сільського
господарства до самих широких теоретичних питань еволюційної біології. Вже
тоді многим з його оточення було ясно, що його як ученого чекає велике
майбутнє. Пізніше, один з його вчителів, що видається агрохімік Д. М. Прянишников
скаже про Вавілова: "Ми не говоримо, що він геній тільки тому, що він наш
сучасник ".2
Працюючи в Д. М. Прянишникова, по закінченню інституту,
Вавілов одночасно став учнем і співробітником основоположника вітчизняної
селекції сільськогосподарських рослин професора Д. Л. Рудзинского,
заснував Селекційну станцію при Московському сільськогосподарському інституті.
Миколі Івановичу везло на корифеїв! Це завжди був прояв взаємного
тяжіння. Крім Д. М. Прянишникова і Д. Л. Рудзинского, Микола Іванович у
перші роки свого наукового розвитку зблизився з такими високоталановитими
діячами селекції і мікології, як С. І. Жегалов і А. А. Ячевский. Микола
Іванович потрапив у плеяду найбільших дослідників початку століття.
Вже з 1911 року Вавілов прагне в Бюро по прикладній
ботаніки в Петербурзі, що у той час очолював Р. Е. Регель. Тут він
почав з вивчення пшениці, а потім ячменя й інших культур. Його вже починають
цікавити більш широкі питання походження культурних рослин. Більше
того, в 1911 і в 1912 роках він, імовірно, під враженням робіт І. І.
Мечникова починає свої дослідження з імунітету рослин і грибкових
захворювань, які він проводить у понаднормовий час, у керованої
професором А. А. Ячевским лабораторії в бюро мікології і фітопатології.
Вражала працездатність Вавілова. За свідченням очевидців, він міг
працювати по 18 годин на добу. Він мав дивне уміння концентрувати
волю й енергію, працювати з азартною шаленістю. Його скажений ритм мимоволі
захоплював усіх, хто з ним працювати. "Життя коротке - треба поспішати", - говорив він,
немов передчуваю, що доля відпустила йому не багато часу.
Вже в тім же 1911 року Вавілову доручають вести заняття
зі студентами Вищих Голицинских сільськогосподарських курсів.
Він уперше вводить елементи генетики і робить заняття
настільки цікавими, що захоплює за собою молодь, будить у ній допитливість
і справжній інтерес до науки. У 1912 році директор Голицинских курсів, Д. Н.
Прянішніков, пропонує Вавілову виступити з актового промовою. Не без хвилювання
Вавілов виголошує промову за назвою "Генетика і її відношення до агрохімії",
яка була видана окремою брошурою. У цій промові він переконливо показує
практичне значення генетики. Без генетики селекція була ще недосконала,
гібридизація і штучний добір ще застосовувалися в значній мірі в
сліпу, без обгрунтування законами спадковості і мінливості. Але він говорить
не тільки про селекції. Його цікавлять питання походження й еволюції
культурних рослин - тема, яка стане однією з головних у його подальших
дослідженнях.
Велике значення для наукової біографії Вавілова мала
відрядження "для завершення утворення" в Англії в 1913 році, до самого
Вільяму Бетсон - одному з творців генетики.
У 1914 році Вавілов переїжджає з Англії у Францію,
де його зацікавила найбільша насінницька фірма Вильморенов. Будучи
скоріше комерційним підприємством, вона також вела велику селекційну і
насінницьку роботу і, зокрема, досліджувала хлібопекарські якості
пшениці. З Франції Вавілов відправляється в Німеччину, працювати в знаменитого
біолога - еволюціоніста Ернста Геккеля. Тут його застає світова почалася
війна, і він не без праці добирається до Росії, позбавивши частини багажу з цінними
книгами.
Після повернення із закордонного відрядження, Вавілов у
1914 році був обраний викладачем Голицинских курсів і одночасно вів
літні курси по приватному землеробству в Петроградської сільськогосподарської
академії. Але викладацька діяльність у Москві не дає йому повного
задоволення і майже не залишає часу для наукової роботи. Тому в1917
році Вавілов вирішує переїхати в Саратов - центр вивчення сільського господарства
південно-сходу Росії, де працює на Вищих сільськогосподарських курсах
Саратовского суспільства сільського господарства. Тут він читає курс приватного
землеробства і селекції. У липні 1918 року Вавілов призначається на посаду
професора, завідувача кафедрою приватного землеробства, знову організованого
Саратовского сільськогосподарського інституту.
У 1918 році Вавілов настає з ініціативою
організації в Саратові філії відділу прикладної ботаніки. Незважаючи на зрозумілі
для того років виняткові труднощі, Вавілов не тільки продовжує початі
дослідження, але і безупинно розширює масштаби робіт із прикладної ботаніки.
Перш за все, він продовжує досвіди, початі в Петровської сільськогосподарської
академії. Це, за його власними словами, "імунітет, гібриди і деякі
ботаніко-географічні роботи ". Вавілова, звичайно ж, особливо цікавить
проблеми імунітету, особливо імунітету пшеніци.Осенью 1918 Вавилов
закінчив свою роботу з імунітету рослин до інфекційних захворювань, і в
початку 1919 року з ініціативи Д. М. Прянишникова вона публікується в "Известиях
Петровської сільськогосподарської академії ". Стаття виходить з написом: "присвячую
пам'яті великого дослідника імунітету І. І. Мечникова ". Проблема імунітету
хвилює Вавілова протягом усього життя.
Значною подією в житті М. І. Вавілова й історичною
подією в науці був III Всеросійський селекційний з'їзд у Саратові. Тут
4-го липня 1920 року Вавілов виступив з доповіддю "Закон гомологічних рядів у
спадкової мінливості ". Це був один із зоряних годин ученого.
У березні 1921 року Вавілов разом із групою співробітників
переїжджає до Петрограда. Починається новий етап у науковій, організаційної та
суспільній діяльності Вавілова. Незабаром зі США приходить лист із
запрошенням двох радянських учених на міжнародний з'їзд по хворобах хлібних
злаків. Було ясно, що повинні їхати М. І. Вавілов і А. А. Ячевский. Але питання про
поїздку зважувався не вченими, Вавілову довелося їхати в Москву, де він обходить
різні установи, пише листа, умовляє і доводить бюрократам і
столоначальникам необхідність цієї поїздки. Але завдяки енергії і
наполегливості Вавілова, йому вдається «пробити" цю настільки потрібну для країни
поїздку.
У США Вавілова цікавлять дослідження культурних
рослин і успіхи в області селекції. Його, насамперед, цікавлять роботи Бюро
рослинництва у Вашингтоні. Не менший інтерес викликали й успіхи американських
генетиків, особливо знаменитого Т. Г. Моргана і його співробітників, генетичні
дослідження яких привертали увагу усього світу.
У 1922 році відбулася важлива подія. Відділи колишнього
Сільськогосподарського ученого комітету були об'єднані в Державний
інститут досвідченої агрономії, директором якого погодився стати Вавілов. 1-го
Грудень 1923 Вавілов обирається членом - кореспондентом Академії наук
СРСР. А в 1924 році Відділ прикладної ботаніки і селекції перетворюється на
Всесоюзний інститут прикладної ботаніки і нових культур. І перед Вавіловим
відкриваються нові більш широкі можливості. Тепер він може почати організацію
експедицій у вогнища походження культурних растеній.9
У 1924 році йому, нарешті, вдається поїхати в Афганістан
- Він був включений як кур'єра в радянську дипломатичну групу. Поїздка
дає багатий матеріал для розвитку вавіловской теорії географічних центрів
походження культурних рослин. За ці дослідження Вавілову присуджується
золота медаль імені М. М. Пржевальського. Але ще до афганської поїздки, Вавілов
побував в Ірані, Канаді, США і Західній Європі, не говорячи про поїздки по
Радянському Союзу. Ці поїздки плюс феноменальне знання світової літератури дають
Вавілову достатньо матеріалу для написання знаменитої монографії «Центри
походження культурних рослин », опублікованої в 1926 році і відзначеної в
тому ж році премії імені В. І. Леніна.
У 1924 році він призначається директором, створеного їм
Всесоюзного інституту прикладної ботаніки і нових культур, а з 1926 по 1935 він
обирається членом ЦВК СРСР. У 1929 році Вавілов обраний академіком Академії наук
СРСР і УРСР і з 1929 по 1935 рік - президентом ВАСГНІЛ. У 1930 році Вавілов
обирається директором лабораторії генетики Академії наук СРСР, а в 1931 році --
президентом Всесоюзного географічного товариства. З ініціативи Вавілова
організується ряд нових науково-дослідних установ. Вавілов був
талановитим організатором науки.
У свою першу подорож, на Кавказ, М. І. Вавілов
відправився влітку 1908 року, ще будучи студентом «Петрівки». Разом з групою
товаришів - членів кружка аматорів природознавства пройшов караванним шляхом за
Північному Кавказу і Закавказзя. З цієї експедиції він привіз свої перші
колекції.
У 1916 році Вавілов відряджається військовим відомством в
Іран для з'ясування причин масового отруєння хлібом у російських військах. Це
дало йому можливість почати вивчення вогнищ походження і розмаїтості
найважливіших хлібних знаків і інших культурних рослин, що склало основу всієї
його подальшої діяльності. У тому ж році він пройшов складний маршрут з
Фергани на Памір. Вже в цій подорожі були виявлені оригінальні форми
безлігульних хлібних злаків, що сприяли відкриттю закону гомологічних
рядів, і отримані цінні дані про походження культурного жита.
В роки викладання в Саратові М. І. Вавілов
організував вивчення південно-східних губерній Європейської Росії (Астраханської,
Царицинської, Самарській і Саратовській), що послужило основою для опублікування в
1922 книги «Польові культури Юго - Сходу».
У 1921-1922 рр.. під час поїздки в Америку Вавілов
були обстежені великі зернові райони США і Канади.
1924 г. - експедиція в Афганістан по основних
землеробським районам. Результати її дозволили дати не тільки детальну
характеристику розмаїтості культурних рослин і особливостей господарства
країни, а й її географо-економічний і етнографічний опис. Читаючи зараз
цей об'ємний, понад 500 сторінок, праця з масою фотографій і малюнків, з
великими додатками-картами, схемами й описами маршрутів загальною
довжиною близько 5 тис. км., сотнями вимірів висот, вказівками про
чисельності населення, числі будинків, крамниць і т.п., можна тільки здивуватися
гігантській роботі, проробленої усього лише двома дослідниками - М. І.
Вавілов і Д. Д. Букиничем (частина разом з В. М. Лебедєв). Було зібрано
понад 7 тис. зразків насіння і класів культурних рослин, близько 1 тис. аркушів
гербарію.
У 1925 р. експедиції в Хівинський оазис і інші
сільськогосподарські райони Узбекистану.
У 1926 - 1927 рр.. М. І. Вавілов зробив подорож
по країнах Середземномор'я - Алжиру, Тунісу, Марокко, Лівану, Сирії, Палестині,
Трансиорданиии, Греції, Італії, островам Сицилія, Сардинія, Крит, Кіпр, Південної
Франції, Іспанії, Португалії. За Суецького каналу і Червоному морі, він приплив у
Французьке Сомалі, а звідти - до Ефіопії (Абіссінію) та Еритреї. І в цій
експедиції караванні та піші маршрути склали близько 2 тис. км. Семенной
матеріал, зібраний Миколою Івановичем, обчислювався багатьма сотнями посилок,
тисячами зразків. На зворотному шляху на Родіну (1927 р.) Вавілов ознайомився з
землеробством у гірських районах Вюртембергу (Німеччина), взяв участь у
Міжнародному генетичному конгресі в Берліні, виступивши з доповіддю «Про світові
географічні центри генів культурних рослин ».
У 1929 р. він разом з ботаніком М. Г. Попов зробив
подорож у північно-західну частину Китаю - Синьцзян, а потім уже поодинці, у
Японію, на острів Тайвань і в Корею. Мета його - вивчення особливостей сільського
господарства.
У 1930 р. М. І. Вавілов робить експедицію в Мексику
і ряд країн Центральної Америки. Він об'їжджає всі південні штати США від Каліфорнії
до Флориди, перетинає двома маршрутами гірські і рівнинні райони Мексики,
Гватемалу.
У 1931 р. М. І. Вавілов побував у Данії та Швеції.
У 1932 - 1933 рр.., після VI Міжнародного
генетичного конгресу в Ітаці (США), на якому М. І. Вавілов був обраний
віце-президентом, він об'їхав ряд провінцій Канади і потім зробив обстеження
землеробських районів більшості країн Центральної і Південної Америки:
Сальвадору, Коста-Ріки, Нікарагуа, Панами, Перу, Болівії, Чилі, Арг
У 1922 році відбулася важлива подія. Відділи колишнього
Сільськогосподарського ученого комітету були об'єднані в Державний
інститут досвідченої агрономії, директором якого погодився стати Вавілов. 1-го
Грудень 1923 Вавілов обирається членом - кореспондентом Академії наук
СРСР. А в 1924 році Відділ прикладної ботаніки і селекції перетворюється на
Всесоюзний інститут прикладної ботаніки і нових культур. І перед Вавіловим
відкриваються нові більш широкі можливості. Тепер він може почати організацію
експедицій у вогнища походження культурних растеній.9
У 1924 році йому, нарешті, вдається поїхати в Афганістан
- Він був включений як кур'єра в радянську дипломатичну групу. Поїздка
дає багатий матеріал для розвитку вавіловской теорії географічних центрів
походження культурних рослин. За ці дослідження Вавілову присуджується
золота медаль імені М. М. Пржевальського. Але ще до афганської поїздки, Вавілов
побував в Ірані, Канаді, США і Західній Європі, не говорячи про поїздки по
Радянському Союзу. Ці поїздки плюс феноменальне знання світової літератури дають
Вавілову достатньо матеріалу для написання знаменитої монографії «Центри
походження культурних рослин », опублікованої в 1926 році і відзначеної в
тому ж році премії імені В. І. Леніна.
У 1924 році він призначається директором, створеного їм
Всесоюзного інституту прикладної ботаніки і нових культур, а з 1926 по 1935 він
обирається членом ЦВК СРСР. У 1929 році Вавілов обраний академіком Академії наук
СРСР і УРСР і з 1929 по 1935 рік - президентом ВАСГНІЛ. У 1930 році Вавілов
обирається директором лабораторії генетики Академії наук СРСР, а в 1931 році --
президентом Всесоюзного географічного товариства. З ініціативи Вавілова
організується ряд нових науково-дослідних установ. Вавілов був
талановитим організатором науки.
У свою першу подорож, на Кавказ, М. І. Вавілов
відправився влітку 1908 року, ще будучи студентом «Петрівки». Разом з групою
товаришів - членів кружка аматорів природознавства пройшов караванним шляхом за
Північному Кавказу і Закавказзя. З цієї експедиції він привіз свої перші
колекції.
У 1916 році Вавілов відряджається військовим відомством в
Іран для з'ясування причин масового отруєння хлібом у російських військах. Це
дало йому можливість почати вивчення вогнищ походження і розмаїтості
найважливіших хлібних знаків і інших культурних рослин, що склало основу всієї
його подальшої діяльності. У тому ж році він пройшов складний маршрут з
Фергани на Памір. Вже в цій подорожі були виявлені оригінальні форми
безлігульних хлібних злаків, що сприяли відкриттю закону гомологічних
рядів, і отримані цінні дані про походження культурного жита.
В роки викладання в Саратові М. І. Вавілов організував
вивчення південно-східних губерній Європейської Росії (Астраханської, Царицинської,
Самарській і Саратовській), що послужило основою для опублікування в 1922 році
книги «Польові культури Юго - Сходу».
У 1921-1922 рр.. під час поїздки в Америку Вавілов
були обстежені великі зернові райони США і Канади.
У 1924 р. - експедиція в Афганістан по основних
землеробським районам.Результати її дозволили дати не тільки детальну
характеристику розмаїтості культурних рослин і особливостей господарства країни,
але і її географо-економічний і етнографічний опис. Читаючи зараз цей
об'ємистий, більш 500 сторінок, праця з масою фотографій і малюнків, з великими
додатками-картами, схемами й описами маршрутів загальною довжиною близько
5 тис. км., Сотнями вимірів висот, вказівками про чисельність населення, числі
будинків, крамниць і т.п., можна тільки здивуватися гігантській роботі, проробленої
усього лише двома дослідниками - М. І. Вавілов і Д. Д. Букиничем (частина
разом з В. М. Лебедєв). Було зібрано понад 7 тис. зразків насіння та колосся
культурних рослин, близько 1 тис. аркушів гербарію.
У 1925 р. експедиції в Хівинський оазис і інші
сільськогосподарські райони Узбекистану.
У 1926 - 1927 рр.. М. І. Вавілов зробив подорож
по країнах Середземномор'я - Алжиру, Тунісу, Марокко, Лівану, Сирії, Палестині,
Трансиорданиии, Греції, Італії, островам Сицилія, Сардинія, Крит, Кіпр, Південної
Франції, Іспанії, Португалії. За Суецького каналу і Червоному морі, він приплив у
Французьке Сомалі, а звідти - до Ефіопії (Абіссінію) та Еритреї. І в цій
експедиції караванні та піші маршрути склали близько 2 тис. км. Семенной
матеріал, зібраний Миколою Івановичем, обчислювався багатьма сотнями посилок,
тисячами зразків. На зворотному шляху на Родіну (1927 р.) Вавілов ознайомився з
землеробством у гірських районах Вюртембергу (Німеччина), взяв участь у
Міжнародному генетичному конгресі в Берліні, виступивши з доповіддю «Про світові
географічні центри генів культурних рослин ».
У 1929 р. він разом з ботаніком М. Г. Попов зробив
подорож у північно-західну частину Китаю - Синьцзян, а потім уже поодинці, у
Японію, на острів Тайвань і в Корею. Мета його - вивчення особливостей сільського
господарства.
У 1930 р. М. І. Вавілов робить експедицію в Мексику
і ряд країн Центральної Америки. Він об'їжджає всі південні штати США від Каліфорнії
до Флориди, перетинає двома маршрутами гірські і рівнинні райони Мексики,
Гватемалу.
У 1931 р. М. І. Вавілов побував у Данії та Швеції.
У 1932 - 1933 рр.., після VI Міжнародного
генетичного конгресу в Ітаці (США), на якому М. І. Вавілов був обраний
віце-президентом, він об'їхав ряд провінцій Канади і потім зробив обстеження
землеробських районів більшості країн Центральної і Південної Америки:
Сальвадору, Коста-Ріки, Нікарагуа, Панами, Перу, Болівії, Чилі, Арг. На
творчому шляху Вавілова виникає усе більше перешкод, а потім і відкритої ворожнечі,
яка скоро переходить в організоване цькування. Але трагедія Вавілова не була
тільки особистої, вона була частиною трагедії епохи. Вже в другій половині 20-х років
починається повне придушення гласності і перехід до командно-адміністративним
методів управління. Починаються репресії, наприклад з вигаданого справі, так
званої «трудової селянської партії». У 1929 році піддається гонінням і
арешту творець еволюційної генетики, один з видатних біологів світу С. С.
Четвериков. Починаються нападки і на інших біологів, у тому числі на М. К.
Кольцова. Хмари починають згущатися і над Вавілов. Але, певно, доля
Вавілова не була б настільки трагічної, якби не поява зловісної фігури
Трохима Лисенка.
лисенківщини - явище соціальне, одне з породжень
сталінщини. Але як це не парадоксально, піднесенню цього лжевчення і
авантюриста до деякої міри сприяв сам Вавілов.
Цькування Вавілова почалося вже усередині Всесоюзного
інституту рослинництва. У 1930 році при ВАСГНІЛ створюється інститут
аспірантури, що незабаром передається виру. Однак аспірантура поповнюється
людьми з дуже слабкою підготовкою. Це група аспірантів, а разом з ними
малоподготовленние і морально малостійкі молоді співробітники, утворили в
інституті малу колону лисенківців. Вони звинувачували Вавілова у відриві від
практики, в антідарвінізме і навіть в реакційності. Коли Вавілов повернувся з
експедиції в США, Мексику і Центральну Америку, він застав в інституті такий
розгул наклепницьких виступів, що був змушений звернутися в президію
ВАСГНІЛ і до народного комісара землеробства Я. А. Яковлєву .11
Але наклепники були не тільки в інституті. Вавілову
нав'язують так звані «дискусії», на яких лисенківців та «філософи»,
задають йому провокаційні питання й обвинувачують його в реакційності. Пишуться
наклепницькі статті і навіть брошури. Більш того, починаються прямі
політичні доноси. В результаті всього цього вже в 1931 році на Вавілова була заведена
агентурна справа. Число доносів особливо зросло до кінця 30-х років. Такі, як
Е. К. Еммі, писали доноси зі страху чи з примусу, але інші, а їх
більшість, писали з міркувань кар'єри чи просто з агресивної заздрості.
Один з найбільш мерзенних доносів, датувався березнем 1939 року, належав
старшому науковому співробітникові ВИРа Г. Н. Шликову. «Просто важко уявити,
щоб реставратори капіталізму пішли повз такої фігури, як Вавілов,
авторитетний у широких колах агрономії, особливої старої », - пише він. Але
найстрашнішої і, імовірно, що вирішує долі Вавілова була скарга Лисенко на
нього під час одного з прийомів у Кремлі. За деякими даними, це було в березні
1939 року. На цьому прийомі Лисенко дав ясно зрозуміти, що Вавілов є перешкодою
в його діяльності на користь соціалістичному господарству. Йому вдалося викликати
невдоволення Сталіна, а присутній при цьому Берія зробив відповідні
«Оргвисновки». Доля Вавілова була вирішена. Чому ж його не заарештували тоді ж?
Є всі підстави вважати, що арешт затягнувся через майбутнього
Міжнародного генетичного конгресу.
Влітку 1939 року в Единбурзі повинний був відбутися VII
Міжнародний генетичний конгрес, президентом якого ще 1938 року був
обраний Вавілов. Але Вавілову, незважаючи на його звертання в Академію наук і в
уряд, було відмовлено в поїздці.
Вавилов вже відчував насувається арешт. Але людина
він був мужній, тримався бадьоро, говорив гаряче про науку.
І от 6-го серпня 1940 року, під час експедиції до
Західну Україну, Вавілова заарештували.
Допит Вавілова почався вранці 12 серпня 1940 року в
Москві у внутрішній в'язниці НКВС.
У перші дні допиту Вавілов тримався дуже твердо і
рішуче заперечував, висунуті проти нього абсурдні звинувачення. Але слідчий
- Інквізитор беріївської вишколу - умів "розколювати" і таких мужніх,
твердих і вольових людей як Вавілов, і 24-го серпня домагається «визнання».
Більш того, старшому лейтенанту А. Г. Хвату вдається змусити Вавілова написати
на дванадцятьох сторінках зовсім фантастична заява, озаглавлене
«Шкідництво в системі рослинництва, мною керованого з 1920 року до
арешту (6.VIII. 1940 року) ». Написати таке Вавілова змусили, звичайно ж,
катування, приниження і безсонні ночі. Було ясно, що опиратися і спростовувати
наклеп зовсім даремно, пручатися безглуздо. Повністю
спростовував Вавілов тільки обвинувачення в шпигунстві. Але шпигунство, як, втім, і у
багато чого іншого не вірили його палачі.14
Після того як Вавілов "визнав" себе "шкідником і
ворогом народу », до березня 1941 року його більше не викликають на допити, і, сидячи в
одиночній камері він міг віддатися своїм думкам. Але Вавілов усе ще залишався
Вавілов. Він не міг не діяти: пише давно задуману книгу про історію
світового землеробства. Під рукою він не мав нічого, крім олівця і папера, але
зате мав воістину безмежні знання. Це був останній подвиг великого
вченого.
У березні 1941 року знову починаються допиті. До цього
часу він був переведений у 27-у камеру Бутирській в'язниці, в якій уже сиділи
близько 200 чоловік. Щоночі Вавілова вели на допит, а на світанку,
знесиленого, тягли назад і кидали прямо в порога камери. Після цих нових
допитів, під час яких А. Г. Хват всіляко принижував і ображав Вавілова, він
сильно змінився, майже не розмовляв, замкнувся в собі. Незабаром Вавілова
перевели у внутрішню в'язницю НКВД, а 9-го липня 1941 року відбулася комедія
суду над «троцькістом і монархістом» .15
Перед судом слідчий організував експертизу наукової
діяльності Вавілова. Організована Хватом «експертна комісія» складалася з
явних супротивників і особистих ворогів Вавілова. Хват уміло підібрав експертів, і
коли він послав список президенту ВАСГНІЛ, щоб той міг "познайомитися зі
списком комісії і висловитися по його складу », то президент написав на полях:
«Згоден, Лисенко». Склад експертної комісії його цілком влаштовував. На
закритому засіданні військової колегії Верховного суду СРСР, що відбувалося
9-го липня 1941 року і продовжувалося лише кілька хвилин, Вавілову виносять
вирок - вища міра покарання, розстріл. У помилування Вавілову було
відмовлено, і він був переведений у бутирську в'язницю для приведення вироку у
виконання.
Але Вавілова не розстріляли в Бутирській в'язниці.
Розстріл був відстрочений на півтора року. Фактично миттєва смерть була
замінена повільною болісною смертю.
2-го жовтня 1941 року Вавілов був переведений з
Бутирській в'язниці у внутрішню в'язницю НКВД, а 15-го жовтня йому було заявлено,
що він одержить повну можливість наукової праці як академік і що це буде
з'ясовано остаточно протягом двох-трьох днів. Очевидно, мова йшла про його роботу
в одному з тюремних інститутів. 8-го серпня 1941 року Вавілов звертається до
Берії з проханням дати йому можливість закінчити протягом напівроку складання
«Практичного посібника для виведення сортів культурних рослин, стійких
до найголовнішим захворювань », а протягом 6 - 8 місяців закінчити при напруженій
роботі складання «Практичного керівництва із селекції хлібних злаків»
стосовно до різних умов СРСР. Але він так і не одержує відповіді з
НКВД. 29-го жовтня 1941 року Вавілова на потязі привозять у Саратов. Вавилов
потрапляє в корпус, де містили найбільш великих суспільних і політичних
діячів. Тут з ним разом виявилися редактор «Известий» Ю. М. Стєклов,
філософ, історик і літературознавець, директор Інституту світової літератури
Академії наук СРСР академік І. К. Луппол і інші великі діячі. Спочатку
Вавілов сидів в одиночці, а потім він потрапив у камеру, де його сусідами виявилися
І. К. Луппол і інженер І. Ф. Філатов. Незважаючи на погіршується здоров'я,
Вавілов не падає духом і підбадьорює товаришів. Вавілов тримався дуже непохитно,
був бадьорий і прочитав у камері 101 година лекцій по біології, генетиці,
рослинництву. Він був налаштований оптимістично, багато розповідав про
подорожі. Винуватцем свого арешту він називав Лисенко.17
У камері смертників Вавілов пробув у цілому
близько року. За цей час арештантів жодного разу не вивели на прогулянку. Їм було
заборонено листуватися з рідними, одержувати передачі. Їх не випускали в лазню і
навіть не давали мило для умивання в камері. До весни 1942 року стан Вавілова
погіршився, і він важко захворів цингу. 25-го квітня 1942 року Вавілов пише
Несамовите лист Берії, в якому благання про повернення до праці.
Тим часом 13-го червня 1942 заступник народного
комісара внутрішніх справ В. М. Меркулов пише голові військової колегії
Верховного суду СРСР Ульріху про Вавілова і Луппол: «З огляду на те, що вказані
засуджені можуть бути використані на роботах, які мають оборонне значення, НКВД
СРСР клопочеться про заміну їм вищої міри покарання ув'язненням у
виправно-трудовому таборі НКВД терміном на 20 років кожному ». Президія
Верховної Ради СРСР швидко прийняв постанову. Легко собі уявити, з
якою радістю Вавілов писав: «Ця постанова мені оголошено 4-го липня
1942 ». Здавалося, все буде добре. Вавілова і Луппол з підвалу перевели
в загальну камеру на 1-му поверсі. Незабаром відправили в табір Луппол. Але Вавілов так
і не дочекався цього бажаного для нього тепер табору. Він занедужав дизентерією і
24-го січня 1943 року попадає в тюремну лікарню, а через 2 дні його не
стало. Перестало битися серце одного з найвидатніших учених світу.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані
матеріали з сайту http://www.peoples.ru/
