Міністерство освіти і науки України

Черкаський інженерно-технологічний інститут

Кафедра економічної історії

Факультет економіки і управління

Контрольна робота

на тему: "Особливості економічного розвитку Київської Русі".

Перевірив виконав студент

викладач кафедри 1курс ФЕУ групи зу-211
Усманова М. Р. Шкарбан С. В.

Черкаси 2001

Зміст
Вступ
Розділ 1. Соціально-економічний та державний лад Київської Русі

. ІХ-Х ст

1.1 Розвиток державності Русі в першій половині X ст.
Розділ 2.Економічне життя Київської Русі

2.1.Сільське господарство

2.2.Торгівля

2.3 Розвиток ремесла

2.4 Феодалізація селян та земельні відносини

2.5 Фінанси
Заключення
Список літератури

Вступ

Понад одинадцять століть тому східні слов'яни створили свою першудержаву. Літописи та інші пам'ятки давньоруської літератури називають її
Руссю, або Руською землею, вчені-історики - Київською, або давно Руссю.
Вона належала до найбільших, найкультурнішіх, найрозвиненіших економічно йполітично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білогоморів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб ірозводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці буливідомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултарай Ітілю. Могутньою, високорозвинутих й цілісною була матеріальна й духовнакультура Київської Русі. Її народ зводив величні кам'яні храми й ошатнідерев'яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих імалих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. ... На весьсвіт славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгородіта інших містах Русі складалися літописи, в яких описував славне минулей аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історіюу вигляді переказів і легенд, дружини пісень і блін, інших фольклорнихпам'яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і
Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори йхозарські Хагані. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляласобою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробилавеличезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї невщухає серед учених сучасного світу.

Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові
(археологічні) пам'ятки. Головними писемними джерелами є літописи: "Повістьвременних літ ", Київський, Галицько-Волинський, новгородські, Суздальський,
Московський, Ніконівській та ін. Чимало цінного додають і інші писемніпам'ятки - кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.

1.Соціально-економічний та державний лад Київської Русі ІХ-Х ст.

Могутня держава створила сприятливі умови для швидкого розвиткупродуктивних сил. Господарський прогрес виявився у значному поширеннізнарядь праці їх заліза, вітісненні примітивних систем землеробства,розвитку ремесел, торгівлі і міст.

Київська Русь ІХ-Х ст. ще не знала класового устрою. ТомуСхіднослов'янська державність народилася в суспільстві, що залишалосяродоплеміннім. Можна назвати першу руську державу надплемінною, бо в нійвлада не лише відокремилася від маси народу, а й піднялася над самоюплемінною верхівкою, набула індивідуального характеру й сталауспадковувати. Давньоруська держава була організована за територіальноюознакою, чим принципово відрізнялася від передуючим їй племінних княжінь.

Для державно-адміністративного устрою Київської Русі була характерноютака риса, як федеративний устрій. Велікокнязівська влада мало втручалася увнутрішнє життя приєднаних земель. Їх обов'язок обмежувався сплатою данини,а також участю у військових походах київського князя.

літописці зображують давньоруських володарів кінця ІХ-Х ст., як типовихдружинних князів. Певна річ радниками князя були лише старші дружинники:вони утворювали й апарат управління, судочинства та збирання данини.

1.1.Розвіток державності Русі в першій половині Х ст.

Протягом першої половини Х ст. київські князі наполегливо йпослідовно згуртовувалі у спільній державі племінні княжіння східнихслов'ян. Справу Олега, за свідченням "Повісті временних літ", 912р.продовжив його наступник Ігор. Він знову приєднав до держави княжінняуличів і древлян, що відпали було після звістки про кончину Олега.

На 40 рр.. Х ст. припав новий спалах воєнної активності давньоруськоїпанівної верхівки. Київський князь поширив свою владу на східний Крим і
Тамань. Ігор вчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті якзахист південних рубежів, так і забезпечення вигод для руських торговихлюдей у Константинополі та інших грецьких містах.

Великі й малі війни приносили славу й багатство князям і старшимдружинників. Водночас вони відривали від мирної праці багато народу, увійнах гинули тисячі людей, що послаблювала економіку держави. Головним жеджерелом постачання війська зброєю, харчами, кіньми залишалося стяганняданини, яку князі прагнули увесь час збільшувати. Особливо жорстоким булозбирання Полюддя, що в Х ст. йшло безпосередньо на утримання військовоїдружини. Саме під впливом своїх дружінніків князь Ігор, зібравши один разПолюддя в землі древлян, повернувся туди, щоб стягнути його вдруге, за щобув забитий повсталими 944р. Зі смертю Ігоря закінчився перший етап урозвитку державності на Русі.

Єдиний відомий з літопису син Ігоря - Святослав був ще хлопчиком, іна князівський престол сіла його дружина Ольга. Вона жорстоко придушилаповстання древлян навесні 945р., штурмом здобувши їх головне місто
Іскоростень, забивши древлянський князів і багато воїнів. Водночас княгиня,певно, зрозуміла, що настав час встановити розмір данини, насампередПолюддя, із залежного населення, що вона й зробила. Ольгою також буливлаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністративна ж ісудова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.

В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град
Русі. З князюванням Ольги можна пов'язувати настання другого етапу врозвиткові давньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги до
Константинополя близько 946р. Уперше в історії глава Давньоруської державиішов до Візантії на чолі мирного посольства. Результатом цього візиту булоохрещений Ольги та укладення союзної русько-візантійської угоди.

2. Економічне життя Київської Русі

Політична могутність і військова потуга Давньоруської державитрималися на міцному фундаменті: розвинутій і багатій економіці.
Землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населеннякраїни, а й виробляли продукти харчування й сировину на експорт. Промислизабезпечували потреби держави, їх продукція користувалась постійним попитому країнах Півдня і Заходу. Міста були заселені переважно ремісниками,вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем. Спустошлівівторгнення кочовиків причорноморських степів, виснажливі, майже безперервнігромадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не моглипідірвати економічного життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні силидержави, а її люди відзначались працьовитістю, витривалістю й були здатнідо прогресивних змін у виробництві.

2.1.Сільське господарство й промисли

Сільське господарство було провідним у давньоруській економіці ідосягло високого рівня розвитку.
Землеробство. Основними зерновими культурами в Київській Русі були жито,просо, ячмінь, пшениця й овес. Ліс вірубувався і спалювався, таким чиномзвільнялися посівні площі й одночасно удобрювався грунт. У лісостепових істепових районах найпоширенішою системою землеробства була перелогова, заякої родючість землі відновлювалася природним шляхом.
У Київській Русі був великий набір ручних землеробських знарядь - заступи,мотики, серпи, коси. їх досить часто знаходять під час археологічнихрозкопок. Для обмолоту зерна використовувався ціп. Землеробство на Русібуло на такому агротехнічному рівні, який давав можливість забезпечитивисокі для свого часу врожайність і продуктивність праці.
Скотарство. У літописах та інших пам'ятках писемності постійно згадуютьсярізні свійські тварини і продукція тваринництва. Великими стадами корів ікіз, табунами коней, отарами овець володіли князі й багаті бояри. Худобувипасав з весни до осені на луках, заплавах, у лісах, на перелоговіхземлях і в степах. На зиму для годівлі тварин запасати сіно, зерно.
Мисливство й рибальство. Полювання на лісових і степових тварин і птахівзабезпечувало м'ясом, а продаж шкурок куниць, лисиць, бобрів, білок дававдобрі доходи. Цінне хутро було однією з головних статей давньоруськогоекспорту, розходячісь у багато країн Європи і Сходу. Чималу роль середпромислів відігравали бортніцтво та бджільництво. Мед і віск мали попит на
Русі та за її межами. Князі й бояри були особливо зацікавлені в підтриманністалого рівня виробництва меду й воску, як і у добуванні хутра. Ці товарипродавалися на ринках Візантії, країн Близького Сходу й Західної Європи.
Натомість вони одержували можливість купувати там прикраси, дорогі тканиний одяг, вино, фрукти, зброю тощо.
Ремесло. Значного поширення й високого рівня розвитку досягло на Русіремісніче виробництво. Основною його галуззю була металургія що поряд ізземлеробством заклала фундамент господарського прогресу Давньоруськоїдержави. Обробка заліза що добувайся з болотяної руди, велася як усільських так і в міських кузнях. Ковалі користувалися великим наборомінструментів і во лоділі значною кількістю технічних прийомів обробкиметалу, продукуючі речі високої якості й досконалі функціонально, а вкращих зразках - і художньо довершені.
Надзвичайно високого рівня майстерності досягли руські ювеліри.
Неперевершеними досі шедеврами ювелірної справи на Русі є дорогоціннівироби з перегородчастімі емалями іконки, хрестики князівські барми ковтка.
Виробництво вісокоху дожніх і коштовних прикрас з емаллю зосереджувалась у
Києві звідки вони розходились по Русі і за її межі. Слава про руськихювелірів роз неслася середньовічною Європою.
Наймасовішімі видами ремесла були виготовлення керамічного посуду, обробкашкіри, дерева й кістки. Ремісники, які займалися цим, звичайно селилисяразом, утворюючи у великих містах осібні квартали. Дедалі ширшогозастосування набувало віконне скло. Поширеними були домашні ремесла:прядіння, ткацтво, виготовлення повсякденного одягу й посуду, а такожпродуктів харчування, насамперед переробка зерна.
Розвинена обробка дерева й каменю, виготовлення цегли давали можливістьруським людям будувати різноманітні житла, зводити церкви й палаци.
Найпростішим житлом були напівземлянки, в яких тулілась біднота. У наземнихзрубніх будинках мешкали представники середніх прошарків населення. Окрасоюй водночас архітектурними домінантами міст і сіл Русі були численні церкви,переважно дерев'яні. У великих містах височіли кам'яні храми. Удавньоруську добу в Києві було зведено понад ЗО кам'яних церков. Багато їхзбудовано в Чернігові, Переяславі.
Міста, як відомо, у VI-VIII ст. у східнослов'янському суспільстві виникалипротоміста - укріплені поселення, що в зародку мали ознаки майбутніх міст:ремісніче виробництво, осередок влади, культовий центр тощо. Однак не кожне
Протомісто могло перерости в місто: для того мали скластися особливосприятливі соціальні, політичні й економічні умови. Найдавнішим протомістом
Південної Русі був "град Кия", що виник наприкінці V - в першій половині VIст. Протягом наступних століть цей град переріс у велике місто, в якому в
XI-першій третині XIII ст. налічувалось близько 50 тис.. мешканців. Длясвого часу то була дуже велика кількість городян.
Соціально-економічне, політичне й культурне життя Київської Русізосереджувалась у містах. Переважна більшість їх мешканців були ремісникамирізних спеціальностей, які об'єднувалісь у корпорації на зразокзахідноєвропейських цехів. Чимало городян займалися торгівлею. Міські ринкиявляли собою водночас головні площі, на яких вирувало життя. Там збиралисявіча городян, що, починаючи з середини XII ст., відігравали значну роль усоціальному й політичному житті свого міста, а то й землі в цілому, як цебувало в Києві, Галичі, Чернігові, Новгороді Великому, Владімірі-на-Клязьмітощо.
Давньоруські міста були культурними осередками. У них діяли школи йкнігопісні майстерні, існували бібліотеки, писалися ікони, виготовлялисятвори прикладного мистецтва. У містах, насамперед Києві, Новгороді,
Владімірі-на-Клязьмі, складалися літописи, створювалися пам'ятки агіографії та художньої літератури.

2.2.Торгівля
Між різними землями Русі відбувався економічний обмін, що сприялозабезпеченню продуктами харчування, сировиною й ремісничими виробами тихрайонів, в яких вони не вироблялися. Міста і великі торгові села малиринки. У значних міських центрах вони діяли постійно, а в Києві, Новгороді
Великому, Чернігові, Галичі, Смоленську, Владімірі-на-Клязьмі та ін.збиралися мало не щодня.
Головним напрямком давньоруської зовнішньої торгівлі був східний. Грецькийшлях вів до Візантії, а Залозний - до країн Кавказу й Арабського Сходу.
Велика торгівля провадилася також з країнами Поволжя: Хозарський каганаті Волзька Болгарією. Постійними були торговельні контакти Русі з
Германією, Угорщиною, Чехією, Польщею. Головним осередком торгівлі зкраїнами Півдня і Заходу був Київ.
З Візантії на Русь довозили золоті й срібні вироби, посуд, дорогі тканини,олію, вино, фрукти, різноманітні ремісничі вироби. Русь постачала на ринкисвоїх близьких і далеких сусідів хутра, мед, віск, шкіряні й металевівироби, прикраси із золота й срібла, а також рабів.
Головними платіжними засобами внутрішньої й зовнішньої торгівлі Русі IX-XIст. були іноземні монети - переважно арабські срібні куфічні дирхеми.
Використовувались, хоча й у меншій кількості, візантійські міліарісії,західноєвропейські денарії.
Кілька разів робилися спроби запровадити в Давньоруській державі власнумонету. Але карбування давньоруських монет мало дуже скромний обсяг, вонипризначалися не стільки для торгівлі, скільки правили за своєрідні візитнікартки названих вище князів, пропагуючи Давньоруська християнську державута її володарів.

2.3 Розвиток ремесла

Ремесла в господарському житті давньоруського суспільства відводилосяважливе місце. У давньоруських містах були зосереджені головні центриремісничого виробництва, хоча окремі галузі розвивалися в феодальних замкахта селах.

Чорна металургія була провідною галуззю ремесла. Разом з землеробствомвони становили основу економічного розвитку країни. На території Київської
Русі було багато болотяний руд, з яких добували залізо. Високий/І8-40 /відсоток заліза містили руди Полісся. Спеціальні сіродутні горнипереплавлювалі залізо. їх залишки знайдені в багатьох пунктах. Залізоробневиробництво, яке мало зв'язок з ремеслом міст, було за їх межами.
Давньоруські міста здійснювали зв'язок з чорною металургією не тільки черезринок або відчуження общинних домніків на користь феодалів. І вотчінніремісники займалися виплавки заліза. Потім продукція постачаласякнязівськім і Боярським майстерням у міста. Очевидно, вже в давньоруськічаси у металургійному виробництві мало місце відхідніцтво. Розкопкипоселень металургів Х-ХІІ ст. в заплаві річки Тетерів засвідчили їхсезонний характер.

Були на Русі спеціалізовані центри залізоробного ремесла. Один з нихбув в місті городський на Тетерів! на території сучасного села з тією жназвою в Коростішівському районі Житомирської області. У Вишгороді такожвиявлені залишки залізоробного ремесла,
Ковальські майстерні, де здійснювалася обробка заліза, виготовлення з ньогорізних речей для господарських потреб, військової справи, називалисякузня, їх сліди виявлені в усіх давньоруських містах. Київ, Новгород,
Смоленськ, Чернігів, Галич Вишгород - найбільші центри обробки чорногометалу. Відомий асортимент виробів з заліза. Це 150 назв, у тому числізнарядь праці -22 назви, ремісничих інструментів - 46, видів зброї - 16,предметів домашнього начиння -37, наборів кінської збруї і спорядженнявершника - 10, прикрас-19 назв. Потрібно відзначити досконалістьковальського інструментарію. Ковадлом, молотки, кліщі, зубила, пробійнікі НЕпоступалися за формою і функціональністю аналогічним інструме?? там пізнішихчасів.
Різноманітні техніки обробки заліза були відомі давньоруським Коваля:цементація, обточування, інкрустація кольоровими металами, кування, зварка,полірування. Висока якість металу ряду ковальських виробів доповнювалисяфункціональною довершеністю форми. Перш за все це стосується давньоруськихмечів, які, за свідченням хорезмського вченого XI ст. ал Біруні, являлисобою речі "дивні і виняткові". Меч з автографом майстра - "Коваль Людота",виявлений на Полтавщині біля селаХвощево, є свідченням цього. Руків "я мечаприкрашене складним плетивом орнаменту, який нагадує художнє різьблення.
Металообробне ремесло у XII ст. замість високоякісних багатошаровихстальних лез почало застосовувати клинки з наварними лезами на залізнійоснові. Така технологія дозволила різко підвищити продуктивність праці. Цебуло свідченням ринкового характеру Ковальської справи, що розвивалась навільній міській основі. У XII-XIII ст. значно збільшився асортиментковальських виробів, з'явилась серійність у виробництві.
У Київській Русі "кузнец" означало також ремісника, який працював зкольоровими металами - золотом, сріблом, міддю.
Ковалі володіли високою майстерністю обробки кольорових металів, відомих усередньовіччі: литвом, волочінням дроту, Скания. Їм були відомі такожфілігрань, зернь, знали вони техніку виготовлення емалей, свинцевих іолов'яних відливок. У XII ст. київські майстри винайшли мистецтво відливоку так званих "імітаційних" формочках. За допомогою цієї технікивиготовлялися прикраси, які імітували коштовні золоті і срібні вироби. Вонинадходили на широкий рінок.Хресті-енколпіоні були монополією київськихліварніків. Вони користувалися широким збутом не лише в межах Київської
Русі, а й у сусідніх регіонах.

високотехнологічна досконалість була властива давньоруськимперегородчастім емаль. Ця складна техніка, запозичена Руссю в Х-ХІ ст. у
Візантії, набула особливого поширення в ХІІ-ХІІІст. Київ, Новгород,
Чернігів, Галич, Володимир-на-Клязьмі - відомі центри виробництва емалей.
Майстерні цих міст виготовляли князівські діадеми і барми, медальйони іколти, хрести, оклади церковних книг. Роботи київського майстра другоїполовини XII ст. Лазаря Богші є найдосконалішімі в галузі руської емалевоїсправи. Маємо дві князівські діадеми/з деісуснім чином і зображенням сценивознесіння Олександра Македонського /, а також знаменитий хрест Єфросинії
Полоцької. В центральній частині стародавнього Києва, а також на території
Печерського монастиря виявлені залишки ювелірних майстерень, пов'язаних звиробництвом речей, оздоблених емалями.
Вже в Х ст. давньоруські майстри оволоділи мистецтвом черні. Протенайбільшого розвитку воно досягло в ХІІ-ХІІІ ст. У скарбах, а такожкультурних шарах великих міст незмінно виявляються виготовлені у техніцічерні срібні колти, медальйони, персні, хрести-енколпіоні, широкі браслети -наручі. Вони характеризуються надзвичайною декоративністю зображення,техжчною і функціональною довершеністю.
З виробництвом емалей тісно пов'язане склоробство. У багатьох давньоруськихцентрах виявлено сьогодні його сліди. Мозаїчна маса, віконне скло, посуд,скляні браслети, персні, намисто - ось неповний перелік речей, яківиготовлялися у склоробніх майстернях. Вже в кінці Х - у першій половині XIст. давньоруським майстрам були відомі секрети скловарного виробництва. XII
-XIII ст. - Час розквіту склоробного ремесла.
Гончарне виробництво поставляло на ринок найбільший асортимент продукції:горщики, глечики, амфоркі, корчаги, світильники, підсвічники, іграшки іт.і.. На межі ХІ-Х ст. почали виробляти полів'яні керамічні вироби. Нимибули - столовий посуд, декоративні плитки, які йшли на оздобленняінтер'єрів палаців. Давньоруські керамісти виготовляли Полив'яний посуд,який створював гідну конкуренцію привізна.
Значна концентрація цього виробництва була в посадським районах міст, іхарактеризувалася досить великою потужністю. Про це свідчать виявленікерамічні центри у Білгороді і Вішгоро-ді.Розвіток гончарства у ХІІ-ХІІІст. зумовлювався дією ринку. Майстри досконало володіли технологією іматеріалами, але збільшення попиту погіршило з часом якість їх продукції.
Значне місце серед матеріалів, які були на Русі, посідала кістка. З неївиготовляли ручки дзеркал, руків'я ножів, наконечники стріл, гребінці,писала, гудзики, іконки і т.і. Досвідчені різьбярі працювали у цій галузі.
Майстерні виявлені у Києві, Звенігороді, Галичі, Новгороді, інших містах.
Будівельна справа досягла у Київській Русі теж високого рівня. Найбільшпоширеними були ремесла: дерево-і кам'янообробні, виготовлення цегли,вапна.
Найдавнішим з них є деревообробне ремесло. Житлові і господарські будівлі,перші християнські храми, оборонні стіни, різноманітні господарські іпобутові речі-ось неповний перелік об'єктів із дерева.
Широко розгорнулося на Русі в кінці Х - на початку XI ст. кам'янебудівництво. Воно потребувало спеціалістів різних профілів будівельників,цегельніків, Каменярів, вапнярів. Знайдені залишки майстерень по обробцікаменю, печей для випалу плінфи і вапна в Києві, Чернігові, Суздалі, Старій
Рязані, Полоцьку.

ранньофеодальних етап об'єднував всіх ремісників у феодальнігосподарства. Деякі писемні джерела повідомляють про досить ранні проявиартільніх форм праці на Русі. Але це не дає підстав стверджувати, що вонибули зародки самоуправних міських громад.

2.4 Феодалізація селян та земельні відносини

До середини 1 тис.. н.е. господарство східних слов'ян розвивалося на основіземлеробської общини, з якої в перші століття нашої ери почала формуватисятериторіальна, або сусідська община - марка. Власністю всієї громадизалишалися поля, ліси, луки, пасовища. Присадибні ділянки, житло, худоба,знаряддя праці, продукти виробництва стали власністю сімей, а орні землінадавалися в Їхнє індивідуальне користування. Час від часу орні землі йсіножаті перерозподіляліся. Головною низова господарською ланкою сталасім'я.
З VI ст. н.е. у східних слов'ян почався період генезису феодальногогосподарства, що був органічною частиною загальноєвропейського процесу.
Завершилось становлення общини-марки, яка у слов'ян дістала назву «шнур».
Збільшився період між перерозподіламі общинних орних земель. Ділянки, щобули у користуванні окремих родин, передавались у сімейне володіння.
Виникла приватна алодальна форма власності на землю. У антській державі вжепанував інститут алоду, поява якого свідчила про формування приватноївласності. Закріплення алоду в першу чергу за представниками родоплемінноїзнаті зумовлювало майнову нерівність в общині. Нагромадження багатств такожсприяли внутрішня і зовнішня торгівля, війни, внаслідок яких вожді тастарійшини привласнювали здобич і бранців. Останніх перетворювали нарабів. У слов'ян рабство мало патріархальний характері прискорило розкладтериторіальної общини. Слов'яни в своєму розвитку обминули рабовласницькихлад.
Генезис феодальної власності у східних слов'ян відбувався повільніше, ніж уроманських народів, де був сильний вплив протофеодальніх відносин Римськоїімперії. Більш стійкою була слов'янська шнура, у межах якої зберігалисякблектівна власність на луки, пасовища, ліси, водоймища, спільна праця,традиції взаємодопомоги. Розвиток східнослов'янської общини мав багатоспільного з еволюцією германської марки.
Утворення Київської держави (882, р.) Було фактором, що прискоривформування приватної земельної власності. Х-ХІ ст. -період інтенсивного їїрозвитку, що здійснювався у двох напрямах. По-перше, посилюваласьекономічна диференціація в общині, алод переростали у феод-вотчину - великефеодальне землеволодіння на спадковому праві. По-друге, з виникненнямдержави відбувався процес завоювання ( «окняжіння») територій сусідськихобіцін, становлення державної, в особі князя, власності на землю. Власникиалоду захопили землі, верховна власність на які належала державі. Збірникзаконів України-Русі «Руська правда». Я-Мудрого (середина XI ст.) Закріпивнедоторканість приватної земельної власності.
Власниками вотчин були князі, бояри, церква. Перші відомості про княжідомени відносяться до Х ст. Про їх наявність свідчить «Правда
Ярославовічів »(70-ті рр.. XI ст.) В історичних джерелах згадки про БОЯРСЬКЕземлеволодіння з'явилися в другій половині XI ст., але зародилося воно,очевидно, значно раніше. Після прийняття християнства держава виділяла нацеркву десятину з данини, судових і торгових мит. З другої половини ХІ-ХІІст. є відомості про церковно-монастирське землеволодіння.
В історичній літературі однозначної оцінки процесу феодалізації України-
Русі немає. Існують різні погляди на час завершення генезису феодалізму.
Частина російських і українських сучасних істориків вважає, цю Київська
Русь була феодальною державою, тобто XI ст. - Час «Руської правди» і
«Правди Ярославовічів» - знаменував перехід до класичної його форми. Наоснові порівняльного методу роблять спроби довести існування на Русівасальних-сеньйоріальної системи західноєвропейського зразка, обгрунтувати,що переважали земельні надання, близькі до бенефіції, а вотчина буланедостатньо розвинена.
Західні вчені розглядають Київську державу як самобутню соціальну систему,мотивуючи свою точку зору відсутністю або нерозвіненістю центрального дляфеодалізму інституту васальних відносин, наявністю вільного селянства табільшою, у порівнянні із Заходом, роллю міст і торгівлі у життєдіяльності
Київської Русі.
В історіографії поширена, також концепція, згідно з якою феодалізм склавсяу період феодальної роздрібненості (середина XII ст.). У Галицько-
Волинській державі васальних-сеньйоріальні відносини вже панували.
Ряд дослідників твердить, шо в Княжу добу (IX - перша половина XIV ст.)феодалізм існував у вигляді державної системи.
Вона характеризувалася підвищеною роллю князівської влади, що розвивалаекономічні відносини. На Їхню думку, вже в XII ст. - Першій половині XIIIст. склався двочленній князівський васалітет. Київський князь роздававземлі удільнім князям. Ці володіння мали бенефіційній характер, належать некнязю, а уділу, яким він управляв, їх власник зобов'язувався нести службуна користь київського князя, не мав права передавати волость у спадок івідчужувати її без згоди київського князя. Цілий ряд учених визнає, щофеодалізм в Україні утвердився за литовських часів.
Генезис феодальної земельної власності був складним довготривалимісторичним процесом. Період XII - першої половини XIV ст. характеризувавсязростанням феодального землеволодіння, пануючою формою якого була вотчина.
Основна частина землевласників складалася з князів, бояр, церкви імонастирів. Князь був володарем усієї державної землі, але фактичнорозпоряджався лише власним доменом. Про їхні розміри точних відомостейнемає.
Землеволодіння бояр, що називалися у джерелах «селами», за походженням буликнязівськім наданням, успадкованих, купленим. Маєтності бояр зростали зарахунок захоплення общинних і селянських земель. Боярство поділялося нагрупи; «луччі», «великі», «нарочіті» і малоземельні, дрібні. Економічносильним було боярство Галицько-Волинського князівства. Зачас з середини XII
-до середини XIII ст.літопісі згадували понад 60 боярських імен. Бояри
Володислав, Судислав, Доброслав захопили частину Галицької землі й невизнавали влади князя Данила.
Існувало умовне землеволодіння, що в Україні називалося «державою».
Князівські та боярські вільні слуги отримували його за відбуту службу абоза умови служби. Князь Данило Галицький, зайнявши Галицьку землю, «роздавгороди боярам і воєводам ».

Швидко зростало церковне і монастирське землеволодіння, в основному зарахунок князівських і боярських земель. Так, князь Ізяслав (кінець XI ст.)подарував Києво-Печерському монастирю сусідню гору. Князь Ярополк (80-тіроки XI ст.) передав у власність монастиря три волості: Небльську,
Деревську, Луцьку. Дочка його заповіла монастирю 5 сіл. Князь Володимир
Василькович заснував монастир Апостолів у Володимирі на Волині та надавйому с, Березовічі. Багатьма селами і м-Полонному володіла Десятинна церква-
Значні земельні володіння належали єпископам. На відміну від світськогоземлеволодіння землі церковних феодалів НЕ ділились і не передавались успадщину. Це зумовило посилення могутності й багатства церкви. Воназбільшувала свої володіння шляхом купівлі та обміну, а також експропріаціїобщинних земель. Руська православна церква перетворилася у могутньогоземлевласні ка.

Загарбання українських земель іноземними державами призвело до змін упоземельних відносинах. Виникла і поступово зростала земельна власністьлитовських, польських, угорських, молдавських феодалів.
, іале власне господарство, двір, майно або були безземельними.

безправними були так'зваш невільники - раби (холопи або челядь княжоїдоби). Вони не мали громадянських прав, майна. Джерелами холопства буливійна, продаж при свідках, шлюб з холопкою, втеча закупа. Церква сприялапокращенню становища рабів, їх відпущенню на волю і переходу до категорії
«Задушніх людей», записаних на «спомин душі». Ізгоями вважали людей, які зрізних причин вийшли з тієї групи, до якої належали, але не вступили доіншої (звільнені холопи, збанкрутілі купці, князі без землі, синисвящеників, які не навчилися грамоті).
ІУ добу раннього феодалізму основною формою експлуатації селян буладанина (Полюддя »а ° о повіз). Селяни виконували ряд повінностсй: давалипідводи, доставляли озброєних воїнів, будували й ремонтували фортеці,мости, дороги. З розвитком феодальних відносин данина почалаперетворюватись у феодальну ренту - економічну реалізацію земельноївласності. На державних землях, де не було різкої грані між державною ікнязівською власністю, рента і податок зливали. На землях світських ідуховних феодалів селяни відроблялі ренту, сплачували податок державі йводночас відбували різні повинності на користь феодала та держави. Відомітри форми ренти: відробіткова, натуральна, грошова.
Економічною основою селянського господарства був даір-дим. Розміріндивідуального селянського землекористування дорівнював у середньол ^ уодному «плуга», що був одиницею оподаткування і становив близько 15 газемлі. 10 .- 15 димів, переважно родичі, об'єднувалися в дворище. З часом доскладу дворищ вступали чужі люди, які, залежно від майнового стану, ставалиабо рівноправними членами - «потужнікамі», або потрапляли в залежність відхазяїв дворищ. Їх називали підсусідкамі, «половіннікамі», «дольники».
Землі дворища складалися з ділянок - димів, що були розкидані у різнихмісцях і періодично перерозподіляліся. Існували й дрібні господарства іменша одиниця оподаткування - «рало». Дворища входили до складу громади
(сільської общини), на чолі якої стояв отаман, обраний на вічі, і яка малавласний «копицею» суд.
Землі общини належали феодалові або державі, їх поділяли на орні й сіножаті,що перерозподіляліся, випасу, ліси, річки, власні селянські господарства.
За користування землею селяни дворища відбували повинності феодалові тадержаві.
Отже, як і в інших країнах світу, в Україні в середні віки основною галуззюекономіки було сільське господарство. Вдосконалюючи століттями, воно в XV
- XVI ст. досягло високого рівня.

2.5 Фінанси

У І тисячолітті слов'янські племена торгували в основному зпізньоантічнімі, а потім з візантійськими центрами Північного
Причорномор'я, Подунайіціні. Серед племінної знаті мали попит такі товари,як вино, столовий посуд з глини, скла та металу, бронзові фібулі. В обмінпоставлялися хутро, мед, шкіри, віск. Можливо, була. І работоргівля,оскільки в VI - VII ст. слов'яни здійснили на Візантію декілька масштабнихпоходів.
Основною торговою артерією слов'ян був Дніпро. Не виключено, що перевозилитовари й по Дністру та Південному Бугу. Слабшими були торгові контакти зплеменами Середньої та Північної Європи, балтами, фінно-уграми й тюркськогонаселенням Східної Європи. Через землі давньоукраїнських племен пролягав
«Бурштиновий шлях» з Прибалтики до Дунаю.
Одним із найбільших торговельно-ремісничих поселень римської доби була
Лепесівка у верхів'ях р.. Горинь. У районах, що прилягала до кордонівримської імперії, торгівля і ремесла були більш розвинені. Отже, черезтериторію сучасної України в І тисячолітті проходило ряд торговельнихшляхів, які з'єднували основні центри тогочасної цивілізації.
У VIII - IX ст. в результаті відокремлення ремесел від землеробствазароджуєт?? ся товарне виробництво, зростає внутрішній обмін. Відоміторговельні зв'язки східних слов'ян з Великою Моравією, Болгарією, а також
Хозарією і країнами Сходу. Іноземцями було описано перебування руськихкупців на ринках Іраку, Ірану, Близького Сходу вже в VII - VIII ст. Іззміцненням центральної влади київських князів зовнішня торгівлярозширюється. Тортові шляхи з Києва простягнулися з півночі на південь, ізсходу на захід. Найголовнішим з них був так званий