МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРЕДИТНО - ФІНАНСОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Реферат з історії України на тему

«Партизанський рух

на Україні »

Виконав студентгрупи КФ - 97 -1

Свир С.В.

ДНІПРОПЕТРОВСЬК 1998

П л а н.
І. Вступ.
ІІ. Партизанський рух і його роль.

1. Початок партизанської боротьби на окупованій території України.

2. Народна боротьба в тилу ворога на початку 1942 р.

3. Централізація керівництва партизанським рухом.

4. Дії партизанів влітку і восени 1942р. 4. Наростання народноїборотьби (1943 р.)

5. Роль підпільних партійних організація для розвитку партизанськогоруху.

5. Завершальний етап боротьби.

6. Закордонні антифашисти в рядах партизанів України.
ІІІ. Значення партизанського руху для звільнення України.

1 вересня 1939 фашистська Німеччина початку Другу Світову війну,яка за руйнувань і людських жертв значно перевищила Першу
Світову війну. Удару військ фашистської коаліції піддався і Радянський Союз,в тому числі й Україна.

Однією з найважливіших складових боротьби з загарбниками булопартизанський рух, розвиток якого і буде розглянуто в цій роботі.

Дана тема розглядається в дуже великій кількості літератури і,природно, у всій літературі діяльності партизан дана однозначнопозитивна оцінка. Тому при написанні даної роботи використовуваласялітература, видана в радянський час.

*****

Найбільш активною формою всенародної боротьби в тилу ворога булизбройні дії партизанських формувань. ЦК КП (б) У і місцевіпідпільні організації велика увага приділяли зміцненню діючих істворенню нових партизанських загонів, забезпеченню їх кадрами й озброєнням.
На виробництво партизанського озброєння і спорядження восени 1941 р.переключився ряд підприємств Харкова, було створено спеціальну лабораторіюпо розробці та виготовленню мін різних систем і ручних гранат,виготовлялися портативні короткохвильові радіостанції.

Військові ради фронтів і армій, що діяли на Україні,встановлювали безпосередні зв'язки з партизанськими загонами ідиверсійними групами прифронтових районів, допомагали їм зброєю іспорядженням.

З метою посилення військового керівництва партизанськими загонами вприфронтовій смузі і координації їхніх дій з частинами Червоної Армії привійськових радах фронтів восени 1941р. стали створюватися спеціальніоперативні групи.

Бойові дії партизанських загонів в тилу ворога почалися відразу жпісля вступу загарбників на українську територію. У Західних областях
України, на які припав перший удар гітлерівців, уже влітку 1941 р.стали виявляти себе партизанські загони під командуванням М. П. Конищука,
М. С. Корчева, Д. М. Хвищука та ін

Активно боролися з окупантами партизани Житомирщини, зокремазагони під командуванням І. В. Возбранной, Т.Л. Гришана та ін На Київщинівлітку і восени 1941р. діяло більш 20 партизанських загонів, які нападалина обози, штаби тилових частин і невеликі гарнізони. Особливо відзначивсязагін під командуванням И. Ф. Боровика. Несучи великі втрати, загін зробив
700 - кілометровий рейд по території Київської, Житомирської Чернігівської і
Сумської областей.

Сміливі рейди проводили в липні - серпні 1941р. в прифронтових районахкиївські загони. Свої дії вони погоджували з операціями Червоної Арміїі добувалися успіху, знищуючи ворожих солдатів і техніку. Проте в грудні
1941р. ці загони були розбиті.

У лівобережних районах київської області діяв Броварський загінпід командуванням Г. Н. Кузьменко й А. М. Світличного, який налічував близько 170членів. У вересні 1941р. вони звільнили 900 військовополонених.

Понад 30 боїв в тилу ворога провів з липня по вересень 1941р. Київськийпартизанський загін "Перемога або смерть" під командуванням С. П. Осечкин.

Героїчно діяв Черкаський загін під командуванням Ф. Р. Савченко,налічував 137 чоловік. Він нападав на обози і штаби ворога, розганявполіцію і старост, організовував мітинги і збори.

Партизанські загони Київщини вже в 1941 р. провели понад 450 боїв,знищивши 5600 гітлерівців і багато техніки.

Дніпропетровські партизанські загони під командуванням С. Д. Масалигінаі В. А. Шахнович тривалий час контролювали дороги Дніпропетровськ -
Красноград, Новомосковськ - Павлоград. Проте наприкінці грудня 1941р. в 10 --денному нерівному бою загін був розбитий. Багато клопоту окупантам доставлявпартизанський загін під командуванням П. Я. Жученко і Г. С. Мазніченко,налічував близько 250 чоловік і діяв у Новомосковському районі. Улистопаді в Знаменівці їм було звільнено 300 полонених. Наприкінці грудня 1941р.загін був розбитий, загинуло близько 100 партизанів.

У Дніпропетровських плавнях у районі Нікополя кілька партизанськихзагонів були об'єднані а з'єднання, яким керував рада командирів начолі з Ф. Т. Рижикова і А. Г. Резниченко. Склад цього перших на Україніпартизанського з'єднання у вересні 1941р. перевищував 700 чоловік. ПротягомВересень-жовтень 1941р. воно вело безперервні бої з переважаючимиворожими силами.

Значні втрати несли окупанти в Одеській області. Тутешніпартизани знищували ворожі цистерни з бензином, автомашини збоєприпасами, візка з продовольством, солдатів і офіцерів. Партизанськийзагін під командуванням О. Ф. Солдатенко знищив румунський піхотнийбатальйон і склад зі снарядами. Загін В.А. Молодцова, що базувався вкатакомбах під Одесою, протягом осені 1941р. організував 4 диверсії ізнищив 3 склади з військами і боєприпасами. Дії загону змушувалифашистів довгий час думати, що в катакомбах знаходяться регулярні частини
Червоної Армії.

Всього, за неповними даними, у смузі Південного фронту діяло 44партизанські загони, які налічували близько 2600 бійців.

Швидко набирало силу партизанський рух на території Чернігівщиниі в північних районах Сумщини. З осені 1941р. розгорнув активні діїоб'єднаний загін під командуванням О. Ф. Федорова, який тільки протягомосені знищив біля тисячі гітлерівців, сотні одиниць ворожої техніки,п'ять складів з боєприпасами, п'ять ешелонів з живою силою і технікою,підірвав п'ять залізничних мостів.

У жовтні 1941р. у Сумській області почав свою діяльністьоб'єднаний загони під командуванням С. А. Ковпака і С. В. Руднєва.

На стику Чернігівської, Сумської та Орловської областей активні діїрозгорнув партизанський загін на чолі з А. Н. Сабуровим, створений зщо потрапили в оточення військовослужбовців Червоної Армії. Партизани підривалимости, ворожі ешелони з військами, зброєю і боєприпасами, спалювали складизброї й автомашини.

Широкий розмах придбала партизанська боротьба в прифронтових районах
Харківської та Донецької областей. Тут партизани вели боротьбу на лініїфронту й у ближньому тилу ворога в тісній взаємодії з Червоною Армією.
Часто партизани виходили в розвідувальні рейди за лінію фронту. Активнодіяли на лінії фронту й у ближньому тилу ворога загони А. П. Камишана,
М. М. Ланцова, Н. П. Михайличенко й ін За неповними даними, в 1941р.безпосередньо взаємодіяли з Червоною Армією 165 партизанськихзагонів.

Бойові успіхи Червоної Армії на фронті сприяли подальшомупосилення бойових дій партизанських сил. У цей час чернігівські ісумські партизанські загони часто проводили з партизанами Білорусії і
Брянщини спільні бойові дії. Після встановлення в січні 1942р.регулярного зв'язку з радянським тилом і одержання відтіля матеріальної допомогичернігівські партизани ще більше активізували бойову діяльність.
Разом з російськими партизанами в лютому і березні вони вели жорстокі бої зкарателями. Активно діяли підривники цього загону на залізничнихлініях Гомель-Прилуки-Бахмач і Київ-Ніжин-Бахмач, де вони підривали мости ізалізничне полотно. У травні було пущено під укіс 20 ворожих ешелонів.

Важливу роль у партизанському русі грала народна підтримка.
Цілі села ставали надійною базою збройної боротьби. У них створювалисяозброєні групи самооборони, які контролюють значні території втилу ворога. Багато таких груп виникло в Козелецькому районі Чернігівськоїобласті.

В тісній співпраці з російськими партизанами в північних районах
Сумської та Чернігівської областей діяв загін О. М. Сабурова. Разом зіншими загонами Сумської та Орловської областей він брав участь урозгром фашистських гарнізонів. Особливо важливе значення мало бойовеспівдружність в зимові місяці 1941/42 р., коли на партизанів обрушилася серіяударів ворожих військ. Спільні дії українських і російських партизанівпримусили окупантів залишити великі території в північних лісових районах
України.

У північних районах Путивльський об'єднаний партизанський загін
С. А. Ковпака і С. В. Руднєва утримував під контролем суміжну територію
України і Росії з центром у с. Стара Гута. У бою з партизанами в с.
Веселе ворог утратив понад 600 солдатів і офіцерів.

Важливу роль у посиленні збройної боротьби проти окупантів зігралоутворення нових великих партизанських з'єднань на базі загонів
С. А. Ковпака та О. М. Сабурова. У лютому 1942р. під командуванням С. А. Ковпакаі С. В. Руднєва об'єдналися кілька невеликих загонів, що діяли впівнічних областях. У березні 1942р. ряд загонів, у тому числі й А. Н. Сабурова,об'єдналися в «Групу об'єднаних загонів України» під командуванням
О. М. Сабурова. У це об'єднання незабаром влилися й інші загони.

Завдяки об'єднанню партизанських сил значно поширився їхвплив у суміжних районах України, Росії та Білорусії. У лісових районах накордоні України та Росії українські партизани разом з російськимиутримували в своїх руках «партизанський край» розміром 170 на 70 км, де долету діяло 24 партизанських об'єднання, частина з яких входили донайбільші об'єднання С. А. Ковпака та О. М. Сабурова, і більш ста загонівсамооборони. Так почалося створення великих «партизанських країв» наокупованій території.

Значної шкоди завдало гітлерівцям з'єднання А. Н. Сабурова. За 6місяців 1942р. партизани знищили 32 ешелону, підірвали 32 моста, 9цистерн з пальним, знищили 1500 солдатів і офіцерів противника та ін

Активно діяли партизанські загони в лісостепових ра-йонах. Тутдіяли об'єднаний загін И. И. Копенкина у Полтавській та Харківськійобластях, а також Миргородський, Гадяцький та Шишакский загони. Значнівтрати наніс ворогу Харківський обласний партизанський загін И. Н. Кулішева

На Київщині особливо відрізнився Черкаський загін Ф. Р. Савченко, якийвів бої на території п'яти районів.

Не менш запеклу боротьбу вели партизанські загони і групи вправобережних і західних областях. У Житомирській області навесні 1942р.почав бойові дії загін А. И. Цендровського. На території Вінницькоїобласті виник і розгорнув бойову діяльність загін И. И. Калашника.
Продовжували наносити удари по тилах ворога і партизанські загони і групи в
Одеської області, зокрема Одеський розвідувально - диверсійний загін
В. А. Молодцова. Навесні 1942р. в Миколаївській області був створений партизанськийзагін «Чорноморець». Нові загони виникли й у Запорізькій області.

У Рівненській області активну діяльність розгорнули загони Д. С. Поповаі М. С. Корчева, які у квітні 1942р. об'єдналися. У Волинській областітакож відбулося об'єднання кількох невеликих загонів в один загін підкомандуванням П. Х. Самчука.

Партизани України надавали значну допомогу радянським військам уприфронтових районах. У першій половині 1942р. у Донбасі взаємодіялиз армією 22 партизанських загону, 10 з них боролися безпосередньо налінії фронту. Партизани Донецької області з моменту окупації до липня 1942р.знищили 5900 фашистів. У січні 1942р. два мелітопольських загонуорганізували катастрофу ворожого ешелону з танками, машинами і спорядженням.

Безпосередню участь в бойових операціях радянських військ на фронтіприймали кримські партизани. Вони боролися поруч з героїчнимизахисниками Севастополя. Тільки за 2 місяці до січня 1942р. ними булопідірвано 70 вантажних автомашин, 58 візків з боєприпасами, три цистерни зпальним. З листопада 1941р. по липень 1942р. кримські партизани здійснили 624бойові напади на ворога і вистояли в 112 боях з ним.

На 1 травня 1942 армійські органи мали відомості про 766 партизанськихзагонах України чисельністю понад 26 тис. бійців і 613 диверсійно -істребітельскіх групах, що нараховували близько 2 тис. чоловік. Ці загони ігрупи протягом першої половини 1942р. розгромили 13 ворожих гарнізонів,кілька штабів військових частин супротивника, знищили боле 30 тис.окупантів та їх прислужників, пустили під укіс 85 військових ешелонів,підірвали 227 мостів, спалили 86 складів, підбили 159 танків і бронемашин ізнищили велика кількість різного озброєння, боєприпасів і військовогомайна гітлерівців.

Для керівництва партизанським рухом і координації його дій зопераціями Червоної Армії 30 травня 1942р. при Ставці Верховногоголовнокомандування був створений Центральний штаб партизанського руху
(ЦШПР) на чолі з першим секретарем ЦК КП (б) Білорусії П. К. Пономаренко. На
Україні в червні 1942р. був створений Український штаб партизанського руху
(УШПР), начальником якого був призначений Т. А. Строкач. Для забезпеченнявзаємодії партизанів з регулярними військами при військових радах рядуфронтів і армій були створені представництва партизанських організацій.
Також важливу роль в організації партизанського руху гралопартійне підпілля. Таким чином, зі створенням штабів партизанськогоруху і зміцненням партійного підпілля в основному завершилася робота постворення системи централізованого керівництва партизанським рухом. Урозпорядження УШПР були виділені радіовузли, госпіталі, зброя, транспортнілітаки та ін Почала діяти школа по підготовці партизанських кадрів.
Особливу уваги приділялося налагодженню радіозв'язку між партизанськимизагонами і УШПР (з 714 зареєстрованих у штабі партизанських загонівзв'язок підтримувався тільки з 21), формуванню нових партизанських загонівна базі підготовлених кадрів, організації партизанської розвідки.

До кінця серпня 1942р. було сформовано 230 загонів, у нові і вжеіснуючі загони направлялися професійно підготовлені радисти зрадіоапаратурою, підривники, розвідники. Формування загонів продовжувалосяі восени.

Для посилення партизанського руху військовим керівництвом країни булоприйнято передислокувати ряд великих загонів з північних районів на
Правобережжя, де проходили важливі комунікації гітлерівців.
Державний Комітет Оборони також прийняв постанову про розвитокпартизанського руху на Правобережжі.

Здійснені влітку і восени 1942р. заходи сприялишвидкому росту партизанського руху на Україні. До кінця осені наокупованій території діяло п'ять великих партизанських з'єднань,близько 900 загонів, понад тисячу диверсійних і розвідувальних груп.

Великі партизанські сили України діяли в північних,переважно лісових, районах. Тут, на кордоні з Росією українськіпартизани разом з російськими утримували найбільш великий у той часпартизанський край площею близько 12 тис. км2.

Влітку 1942р. проходили кровопролитні бої між партизанами мгітлерівцями. На боротьбу проти всього Брянського партизанського регіону буликинуті гітлерівські регулярні війська за підтримки танків та авіації. Їмпротистояли група загонів Орловської області й українські об'єднання
С. А. Ковпака та О. М. Сабурова, що охороняли партизанський край на кордоні Сумськоїта Чернігівської областей. Однак ні артилерія, ні авіація не зломилипартизанів - всі атаки були відбиті.

Жорстокі бої із супротивником вели в цей час чернігівські партизанськізагони, які в липні 1942р. об'єдналися в з'єднання А. Ф. Федорова.

Відчутні удари ворогу наносили партизанські загони Харківщини.
Істотну допомогу Червоної Армії зробив загін А. М. Салова, який в червні
1942р. провів ряд боїв з фашистами. Запеклі бої із супротивником вели в цейчас на території області рейдуючі загони І. І. Копенкина і С. О. Либи,воювали глибоко в тилу ворога. Об'єднавшись, ці загони наприкінці травня --початку червня провели ряд боїв з карателями, звільнили 200 полонених,знищили ешелон з живою силою.

У Луганській області особливо активно діяв загін Я. И. Сиворонова,організовуєний в липні 1942р. За півроку він провів 37 боїв. Восени на базіцього та інших загонів було сформовано партизанське об'єднаннячисельністю понад 250 чоловік під командуванням Я. І. Сиворонова і
З. В. Ізотова, яке провело ряд успішних рейдів і нанесло відчутні ударипо ворогу.

За розпорядженням УШПР героїчний 500 - кілометровий рейд від Берегів
Волги до Червоного Лиману Донецької області зробив восени 1942р.партизанський загін на чолі з М. І. Карнаухова. Більше трьох місяців партизанивели безперервні бої, громили поліцейські управи, комендатури і невеликігарнізони, спалили аеродром біля Миллерово, знищили ворожий ешелон зживою силою.

Росли партизанські загони й в інших південних областях.

4 загони виникли в Дніпропетровській області, 2 - в Миколаївській, п'ятьвеликих загонів чисельністю 2760 чоловік діяли в Кіровоградськійобласті. Нові загони і групи виникли в Запорізькій і Одеській областях.
Однак у силу географічних умов у південних степових районах діялипереважно невеликі загони і групи, які головним чиномздійснювали диверсії і розвідку.

Успішно розвивався партизанський рух у правобережних областях,особливо в північних лісових районах. У Київській області протягом другоїполовини 1942р. кількість загонів збільшилося в 8 разів, а загальна чисельністьпартизанів у них збільшилася до 6600.

У Житомирській області найбільш великими й активними формуваннямибули партизанські загони Ф. А. Шуляка, А. И. Цендровського, Н. П. Гордєєва й ін
Загін Ф. А. Шуляка тільки на території Ружинського району пустив під укіс 28ворожих ешелонів з живою силою і бойовою технікою. На території областітільки в липні-серпні 1942р. партизани зробили 391 напад, з них 31на залізниці. За допомогою оперативної групи на чолі з С. Ф. Маліковим,організаторських і диверсійних груп, спрямованих у Житомирську область
УШПР, восени 1942р. було проведено об'єднання багатьох місцевих партизанськихгруп у великі загони і створений ряд нових загонів. В результаті до кінця
1942р. було сформовано велике Житомирське партизанське з'єднання начолі з С. Ф. Малюкова.

Посилили свою діяльність і Вінницькі партизани. Особливо відзначивсязагін И. И. Калашника, який здійснював рейди по території Вінницької,
Київської, Кіровоградської областей і наносив удари по ворожих гарнізонах.

У Кам'янець-Подільській області на території Славутського районурозгорнув бойову діяльність партизанський загін ім. Ф. М. Михайлова підкомандуванням А. З. Одухи. За цим загоном фашисти полювали невпинно, заголову командира фашистська адміністрація обіцяла ціле маєток. Невеликіпартизанські і диверсійні групи виникли й в інших районах області.

У складних умовах розвивався партизанський рух у західнихобластях України, де радянським партизанам доводилося вести боротьбу ще йпроти ОУН-УПА. Особливо розвинулося партизанський рух в Рівненськійобласті. Тут діяли загони під керівництвом М. С. Корчева, М. І. Місюри,
Д. С. Попова, загін спеціального призначення "Переможці" під керівництвом
Д. М. Медведєва та ін

Загони громили поліцейські ділянки і гарнізони, сільські управи,господарства окупантів, руйнували мости і пускали під укіс ворожіешелони. Не уникли караючої руки партизанів і підпільників багато чиновниківз резиденції рейсхкоміссара Е. Коха. Тут проявив себе легендарнийрозвідник М. І. Кузнецов.

За підтримки населення розгорнули бойову і диверсійну діяльність
Золочівський партизанський загін Львівської області на чолі з А. К. Кундіуса іпідпільно-партизанські групи «Народної гвардії».

Базою для розвитку партизанської боротьби на території Волинської областібули загони Н. П. Конищука, П. Х. Самчука, Ю. М. Собесяка та ін Значну рольв посиленні тут партизанської боротьби зіграли також загони, які прибули всерпні-листопаді 1942р. з Білорусії. Навколо них об'єднався ряд місцевихзагонів і груп. З початку війни до листопада 1942р. волинські партизанипустили під укіс 60 ворожих ешелонів, розгромили близько 30 поліцейськихділянок, 30 складів з пальним і продовольством, знищили 5 тис.фашистів.

Таким чином, до осені 1942р. партизанським рухом була охоплена всяокупована територія України. Протягом літа і осені 1942р.партизанами було розгромлено 35 ворожих гарнізонів, штабів, комендатури іполіцейських постів, підірвали 117 мостів, 69 складів, пустили під укіс 158ешелонів, пошкодили 52 літака, 116 танків, 759 машин, вивели з ладу 29підприємств. Бойовими діями в тилу ворога вони скували близько 120 тис.ворожих військ. Партизани виконували також важливу розвідувальну роботу.
За 8 місяців 1942р. в радянський тил було передано 293 повідомлення продислокацію ворожих військ і військових об'єктах.

Для подальшого розвитку партизанського руху велике значення малипроведені восени 1942р. рейди. У вересні 1942р. на нараді командирівпартизанських загонів в Москві було вирішено провести глибокий рейд на
Правобережжя найбільших з'єднань А. Н. Сабурова і С. А. Ковпака. Для участіу рейді з з'єднання С. А. Ковпака було виділено 1075 чоловік, А. Н. Сабурова
- 1617. Решта бійців цих загонів були залишені в Сумській області.
Загони були ретельно підготовлені, укомплектовані особовим складом,зброєю, медикаментами, продовольством і ін Для проведеннярозвідувальної роботи в ці загони було спрямовано три розвідувально -оперативні групи чисельністю 40 чоловік.

26 жовтня 1942р. з'єднання вийшли з сіл Стара Гута і Білоусівка тарушили паралельними дорогами спочатку на південь, потім на захід. Ведучизавзяті бої, загони за 14 днів пройшли 300 км, перетнули залізничнімагістралі Гомель-Бахмач та Гомель-Чернігів, успішно форсували Дніпро,
Прип'ять, громлячи на своєму шляху ворожі гарнізони. До кінця 1942р. обидваз'єднання завершили виконання рейду і вийшли в суміжні райони Житомирськоїі Поліської областей. За 30 днів з'єднання пройшли 750 км, перетнули 8залізничних магістралей і вісім шосейних доріг, форсували ряд річок,знищили 2127 фашистів, підірвали 55 мостів, пустили під укіс дваешелону, вивели з ладу багато військово-господарських об'єктів, озброєння,боєприпасів.

Проведений рейд сприяв пожвавленню всієї народної боротьби врайонах рейду. Місцеві партизани, загони С. А. Ковпака й А. Н. Сабурова ібілоруські партизани утворили новий великий партизанський край,охопив 14 районів України і Білорусії в чотирикутнику Олевськ -
Овруч - Мозир - Турів з населенням близько 200 тис. чоловік.

Наприкінці року почалася передислокація інших українських загонів з
Брянських лісів на Україну. На територію Сумської області перейшли загони підкерівництвом Я. І. Мельника, П. Ф. Куманька, Н. И. Воронцова. Їх успішні бойовідії і широкі зв'язки з місцевим населенням сприяли швидкому зростаннюпартизанських сил в області. Тільки за листопад 1942р. виникло новепартизанське з'єднання Сумської області чисельністю близько 1,5 тис.чоловік. Готувалося до рейду на Україну Чернігівське з'єднання
А. Ф. Федорова.

Таким чином, до кінця 1942р. партизанський рух на території
України вступило в новий етап розвитку. Партизанський рухпоширилася на всі райони України і охопило більшу частину населення.
Українські партизани, підсиливши удари по комунікаціях, гарнізонах та іншимважливим об'єктам супротивника, відволікали значну частину його сил, порушувалинормальне постачання їх на фронті. Тим самим партизани надавалиістотну допомогу Червоної Армії.

Придбаний партизанськими загонами бойовий і організаторський досвід,підтримка населення створили передумови для перетворення партизанськогоруху в істотний військовий фактор. Зростання військового виробництвазначно збільшив можливості матеріального забезпечення партизанів здопомогою авіації. У 1943р. в порівнянні з 1942р. кількість рейсів літаківв тил ворога збільшилося в 3,5 рази. У розпорядження штабів партизанськогорух були виділені літаки цивільної авіації та дальньої дії,які здійснили більше 12 тис. вильотів у тил ворога. Партизани Україниотримали 3 радіовузла, 53 радіостанції, 1453 автомата, 67 кулеметів, 62міномета, 109 протитанкових рушниць, три знаряддя, більш 2 млн. патронів,
15,3 т вибухових речовин. Завдяки цьому з'явилася можливість до бойовихдій тисячі бійців з партизанських резервів.

З січня по травень 1943р. у з'єднаннях і загонах на Україні, що мализв'язок з радянським тилом, кількість партизанів збільшилося в 2,5 рази ідосягло 29,5 тис. чоловік, а до кінця року в них воювало вже 58,5 тис.чоловік. У кілька разів зросли сили бойових загонів підпілля в степових ілісостепові райони, а також у західних областях, хоч вони і не мали зв'язкурадянським тилом.

Зростання партизанських загонів вимагав підготовлених кадрів. НаПротягом 1943р. спеціальні школи Саратова і Москви підготували дляукраїнських партизанських загонів 1200 радистів, підривників, медиків,командно-організаторських працівників.

Організаторська група Д. Е. Бабича, А. М. Грабчака і ін були створенінові загони в тилу ворога.

Допомога радянського тилу дала можливість партизанам значнорозширити контрольовані ними території в тилу ворога. У першій половиніЛютий з'явився ще один "партизанський край"-район Сталін (Донецьк)-Сарни-
Олевськ. Більше 3-х місяців, до середини 1943р. утримували звільненутериторію Висшедубечанского району Київської області загони Ю. О. Збанацькогоі С. Е. Науменко. На стику Київської і Чернігівської областей з Поліськоїобластю Білорусі десятки сіл були під контролем загону Ф. В. Головача.
Партизанське з'єднання С. Ф. Малікова до травня 1943р. охопило своїмидіями 13 районів Житомирської області.

У першій половині 1943р. основна маса партизанів України продовжуваладіяти в її північних районах. Взаємодіючи з білоруськимипартизанами, українські загони поступово очистили від ворога значнучастина українського та білоруського Полісся. Господарями цій території стализагони С. А. Ковпака, С. Ф. Маликова, А. Н. Сабурова та інші місцеві загони. Доосені в Рівненській області був створений партизанський край, що охоплює близькотисячі сіл з на

селищем понад 300 тис. чоловік. Успішні рейди на Правобережжі на початку
1943р. провели загони А. Ф. Федорова, І. Я. Шушпанова і Я. І. Мельника. У лютому -березні свій черговий рейд із Пінської області під Київ вчинила підключення
С. А. Ковпака. 12 червня початок свій легендарний Карпатський рейд з'єднання
С. А. Ковпака.

З розширенням звільнених партизанських територій виростали бойовіможливості загонів і з'єднань у північних областях. Партизанські краюстали могутнім тилом, який забезпечував армію і партизанів продовольством ірезервами. Значно підвищилася маневреність і боєздатність загонівзавдяки тому, що вони одержали можливість лікувати поранених у звільненихселах. Освіта великих партизанських країв сприяло регулярномупостачання партизан за допомогою авіації. Партизани України перетворилися нагрізну силу, здатну робити великі бойові операції. Виниклисприятливі умови для ефективної взаємодії партизанів з частинами
Армії під час їхнього настання на південному крилі фронту.

Влітку 1943р. активні дії партизанів поширювалися на новірайони. З'єднання А. Ф. Федорова і 20 місцевих загонів створили ще одинпартизанський край у межиріччі Стир-Стохід. До осені 1943р. двапартизанські зони виникли в районах Проскурова і Шепетівки, вониутримувалися силами з'єднань А. З. Одухи, І. Є. Скубко, І. І. Шитова. У районі
Знам'янки, Чигирина й Олександрії місцевими партизанами також була створенапартизанська зона. Восени партизанською зоною стало межиріччя Десни-Дніправід Чернігова до Києва. Великий звільнений район виник вчотирикутнику Новоград-Волинський - Коростень - Київ - Житомир. Спільноз білоруськими партизанами був створений партизанський край площею 1875 км2 вмежах Олевск-Овруч-Єльськ-Мозир-Петриков-Сталін-Рокитне. Були очищенівід окупантів велика частина Ровенської області і північні райони Волині. Навеличезних територіях Північної України від Дніпра до Західного Бугу вже непартизани, а самі окупанти знаходилися як би в оточенні партизанських сил.

Зона впливу партизанів поширювалася далі на захід, охоплюючинові райони Рівненської і Волинської областей. Посилювався опірокупантам у Західних областях. У Рівненській області виникло 10 новихзагонів, більше 4 тис. бійців діяло на Волині.

Партизанські загони, що діяли в західних областях, незабаромчасу вибили війська ОУН.

З звільнених від окупантів територій партизанські загони із'єднання здійснювали рейди далеко за їх межі. Яскравим прикладом цьогоє Карпатський рейд з'єднання С. А. Ковпака. Просуваючись по Поліській,
Рівненської, Львівської та Станіславської областях, це з'єднання форсувалона своєму шляху ряд рік, з боями перетнуло десятки доріг, розгромило рядворожих гарнізонів, нанесло удари по захопленим Битківське і Яблуновськийнафтопромислах Прикарпаття, 11 разів проривало оточення. 4 серпня внерівному бою загинули багато ветеранів з'єднання, що залишилися в живихпартизани групами пробилися в партизанський край у Житомирі.

З'єднання Я. И. Мірошника робили рейди в Кам'янець-Подільську і
Вінницьку області, руйнуючи ворожі комунікації.

З'єднання М. І. Наумова робило рейди в Київській області, провівши 47боїв проти ворожих гарнізонів.

Ріст партизанських сил, їх бойової оснащеності і наявність двосторонньогозв'язку з радянським тилом забезпечили можливість проведення в другійполовині 1943р. серії великих операцій, погоджених з діями Червоної
Армії. Основним напрямком діяльності було нанесення ударів позалізничним комунікаціях ворога. Партизанські загони націлювалися нанайважливіші вузли: Ковель, Коростень, Здолбунів, Шепетівку, Жмеринку, Ніжин.
У цей час значно покращилося постачання партизанів зброєю,радіостанціями, вибуховими речовинами за допомогою авіації. Рейси літаків утил ворога проходили в більшості випадків без прикриття винищувачів.
Висока майстерність і героїзм виявили льотчики В. Д. Асавін, С. К. Васильченко,
М. М. Довгих і ін Розгорнулася широка робота по підготовці підривників.

Результати проведеної роботи не забарилися позначитися. У травні і червні
1943р. було підірвано 291 ешелон, що в 5,9 рази більше, ніж за перші 4місяці минулого року.

Велике значення набували удари по комунікаціях у липні 1943р. взв'язку з початком битви на Курській дузі. У липні-серпні на партизанських мінахпідірвалося 1023 ешелону. В червні зривали перевезення ворога на ділянках Сарни-
Коростень-Новоград-Волинський з'єднання О. М. Сабурова і С. Ф. Маликова.
Сильні удари по ворожих комунікаціях нанесли з'єднання Київської,
Кіровоградській, Полтавській та ін областей середньої смуги України. Урезультаті діяльності партизан до кінця серпня пропускна здатністьзалізниць знизився на 72%. Кількість підірваних ешелонів у вересні -жовтні 1943р. перевищило 1150. Особливо відзначився у справі порушенняворожих комунікацій з'єднання О. Ф. Федорова, що під кінець рокупідірвало 430 ешелонів.

На боротьбу з партизанами фашистське командування виділяло до 10%зайнятих на фронті військ. Великі партизанські загони, які мають зв'язок зрадянським тилом, стали серйозною силою. Усього в 1943р. ними було підірвано
3688 ешелонів, зруйновано 1469 залізничних і шосейних мостів,розгромлено 359 залізничних станцій, ворожих гарнізонів, штабів іполіцейських ділянок, знищене до 300 тис. гітлерівців. Протягом рокурадянський тил одержав від партизанів більш 2 тис. розвідувальних зведень. Узахідних областях України та в суміжних районах Білорусії підпільніорганізації значно поповнили склад партизанських з'єднань
А. Ф. Федорова, А. П. Бринського та ін На території Львівської, Дрогобицької і
Станіславської областей, де основну роль в організації народної боротьбипродовжувала грати «Народна гвардія», також відбувався процес переходупідпільників до партизанських форм боротьби. Всенародної формою боротьбинаселення промислових районів України був саботаж, в північних областяхздійснення цієї задачі проводилося головним чином під захистом партизанів.
У результаті розширення партизанських країв можливості окупантівзнищувати, грабувати і вивозити населення і народне добро різкоскоротилися.

Найважливішою умовою успішної бойової діяльності було збільшеннячисельності партизанів. У цьому напрямку дуже допомагали партійні ікомсомольські підпільні організації, які про?? оділі агітаційнуроботу, готували партизанів. В результаті їх діяльності створювалися такзвані партизанські резерви, з яких створювалися нові партизанськізагони і загони самооборони і поповнювалися існуючі. Часто резервиспільно з партизанами чинили опір загарбникам, не даючи їмможливості грабувати. Усього в чотирьох областях з найбільшою концентрацієюпартизанських сил резерви нараховували 200 тис. чоловік.

Широко залучали партизани місцевих підпільників і населенняяк провідники, при форсуванні річок, веденні боїв і ін Дуже важливуроль грала допомогу підпільників у південних малолесістих степових регіонах.

Також підпільні організації і місцеве населення постачали партизанівдуже цінною розвідувальною інформацією про дислокацію ворожих військ іоб'єктів, про каральні експедиції та ін

Для виявлення фашистських лжепартізан в німецьку школу, де вониготувалися, було направлено два українських партизана, які повідомляли, вякі загони направляються лжепартізани.

Перемоги Червоної Армії в 1943р. і велика організаційно-масоваробота викликали величезний підйом бойової активності народу. Все нові й новідесятки тисяч патріотів поповнювали ряди партизанів. Незважаючи на те, що післязвільнення Лівобережної України і частини Правобережжя в радянський тилвийшли і були розформовані 33 великих партизанських з'єднання і загону,налічували близько 20 тис. чоловік, партизанська армія на Україні згрудень 1943р. до січня 1944р. збільшилася на 5 тис. чоловік і поєднувала
47,8 тис. бійців.

Спеціальні загони і партизанів з'єднання А. П. Бринського, В. О. Карасьовата ін в західних областях не входили у підпорядкування УШПР. Вони були створені набазі невеликих організаторських і розвідувальних груп.

Під час зимового наступу 1943/44г. військ 2-го Українського фронтуна території Вінницької, Кам'янець-Подільської та Кіровоградської областейвідчутних ударів по тилу противника завдавали з'єднання Я. І. Мельника,
А. Г. Кондратюка та ін

В Одеській, Миколаївській та інших областях півдня активно діялиз'єднання В. Д. Авдєєва у складі 754 партизанів, загін "Буревісник"
И. А. Кухаренко і В. Е. Нестеренко та ін

Деяким гальмом росту партизанських сил була недостача озброєння.

На завершальному етапі визволення України зміцнилося партійнекерівництво партизанськими діями, була налагоджена внутрішній зв'язок міжштабами і загонами, що дозволило більш оперативно керувати їхдіями. Військові ради фронтів одержали вказівка надавати партизанамвсіляку допомогу. УШПР і його представництва при Військових радах
Українських фронтів координували дії партизанів, якідислокувалися в смузі настання цих фронтів.

УШПР продовжував готувати радистів, інструкторів-мінерів, розвідників,організаторів партизанського руху та ін Через «Овруцький коридор» булозавезено партизанам озброєння, боєприпаси, спорядження, медикаменти іевакуйовано велику кількість поранених.

В обстановці успішного настання Червоної Армії значите