ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ

Контрольна робота з предмету "Історія України".

Тема: "Революційні події 1905-1907 р. . р. "

Варіант № 80

Виконала: студентка групи ПБЗ - 11

Рощенко Руслана

Викладач:

Цимбал Т.Я.

Ірпінь 2001

1.Початок, характер та рушійні сили першої російської революції.
Революційні події в Україні 1905р. Становлення політичних партій дореволюції.

Рубіж XIX і XX ст. - Це не тільки період суттєвих соціально -економічних змін, а й час радикальних суспільно-політичних зрушень, значноюмірою зумовлених революційними подіями 1905-1907 рр.. Зволікання зостаточним вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничогокласу, об'єктивна зацікавленість буржуазії в її залученні до вирішенняважливих державних проблем, національний гніт, відсутність демократичнихсвобод тощо створювали грунт для стихійного вибуху невдоволення народнихмас. Проте можливість виступу стала реальною лише завдяки появі тазміцненню наприкінці XIX - на початку XX ст. широкого спектра політичнихпартій, розширенню сфери їхніх дій, посиленню впливу на маси; втратіавторитету та частковому послабленню царизму в зв'язку з поразкою уросійсько-японській війні 1904-1905 рр..

Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі. Самецього дня була розстріляна за наказом уряду 150-тисячна мирна робітничадемонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про своїнужди. Звістка про загибель 1200 робітників та поранення 5 тис.. осіб швидкооблетіла країну та викликала хвилю обурення, крісталізувалася у загрозливедля царату гасло "Геть самодержавство!" Тільки в січні у Російській імперіїстрайкували майже 440 тис.. осіб, тоді як у попередній період страйкуючихналічувалося 43 тис.. осіб на рік. Держава вступала в добу революції.

Якісно новим явищем, специфічною особливістю суспільно-політичногожиття доби революції стали взаємовплив та взаємопроникнення робітничого,селянського та національно-визвольних рухів, що значно посилювалоантисамодержавної фронт і сприяло появі іншого нового явища --шірокомасштабності народних виступів, основними параметрами якої ємасовість, територіальна поширеність, тривалість, участь різних соціальнихверств. Лише протягом квітня-серпня 1905 р. в Україні відбулося понад 300робітничих страйків, у яких взяло участь понад 110 тис.. осіб. Тількижовтневий політичний страйк підняв на боротьбу майже 2 млн. жителів
Російської імперії, з них в Україні - 120 тис.. Червневі виступи українськихселян 1905 р.. охопили 64 із 94 повітів. За масштабами селянського руху
Україна займала одне з перших місць у Російській імперії.

Повстання на броненосці "Потьомкін" (червень 1905 р.), Збройні виступиу Севастополі під керівництвом П. Шмідта (листопад 1905 р.), у Києві начолі з Б. Жаданівськім (листопад 1905 р.) та в інших містах свідчили пропоширення революційних настроїв серед солдат та матросів. Помітнанестабільність, вагання селянства та армії, що традиційно підтримували абож принаймні лояльно ставилися до самодержавства, теж були новим суспільно -політичним чинником, який відіграв надзвичайно важливу роль у політичномурозвитку подій, особливо у вирішальному 1917 р..

Революційну хвилю жовтня 1905 р.. царізмові не вдалося придушити силою,і він змушений був піти на поступки. Наслідком широкомасштабного жовтневогополітичного страйку стало підписання Миколою II 17 жовтня Маніфесту, уякому народові обіцяли громадянські свободи (недоторканість особи, свободусовісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російськогопарламенту - законодавчої Державної думи із залученням до виборів усіхверств населення. Цей документ мав надзвичайно важливі наслідки.

По-перше, вій суттєво розширив межі легальної політичної та культурноїдіяльності, помітно її пожвавив та урізноманітнів. У 1905 р. в Лубнахвиникає перша в Російській імперії україномовна газета "Хлібороб".
Незабаром газети українською мовою почали виходити у Катеринославі, Одесі,
Полтаві, Харкові та інших містах. Засновуються перші українські суспільно -політичні журнали - "Дзвін", "Українська хата", "Рідний край", "Посів",
"Село" тощо. Всього протягом 1905-1907 рр.. виходило 24 україномовнихвидання. У Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині та інших містах,виникають осередки культурно-освітньої організації "Просвіта". До середини
1907 р. їх налічувалося 35. Концентруючі у своїх лавах цвіт українськоїеліти, ці об'єднання вели активну культурницька роботу - засновувалибібліотеки, проводили вечори, видавали українською мовою літературу.

По-друге, нового імпульсу було надано процесові масовоїсамоорганізації суспільства, тобто утворенню партій, рад, профспілок таінших суспільних організацій. Саме цього періоду відбувалося формування тастановлення провідних політичних сил, які визначили характер та динамікусуспільно-політичних подій в Україні 1917-1920 рр..

Активізація національно-визвольного руху в Україні на початку XX ст.створила грунт для виникнення політичних партій. Перша з них - Революційнаукраїнська партія (РУП) виникла 11 лютого 1900 р. у Харкові, їїорганізаторами були діячі студентських громад Д. Антонович, П. Анд --рієвській, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Камінський та інші. РУП порвала зукраїнським аполітичним культурніцтвом. Спочатку її основною програмноювимогою була «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від
Карпат аж по Кавказ ». Першочерговою метою проголосили «повернення нам прав,відзначених Переяславською конституцією 1654 р.. ». Згодом гасло самостійної
України було замінене вимогою культурно-національної автономії в межах
Російської імперії.

До РУП входили переважно студенти та учні середніх навчальнихзакладів. У Харкові, Києві, Полтаві, Чернігові та деяких інших містах вонамала місцеві осередки, що називалися «вільними громадами». З 1903 р.фактичним керівником РУП став М. Порш. Рупівці поширювали відозви,листівки, прокламації, в яких проповідували в основному мирні форми дій.

В умовах наростаючого революційного руху РУП не могла довгопроіснувати без змін. У 1902 р. від неї відкололася Народна українськапартія (НУП) - організація націоналістичного напрямку, яку очолював М.
Міхновський. Так званих «10 заповідей» партії проголошували самостійнудемократичну республіку, шанування української мови, традицій. Після 1907р.діяльність НУП занепала. У 1917р. колишні її члени створили Українськупартію соціалістів-федералістів.

У грудні 1904 р.. з РУП вийшла і створила Українську соціал -демократичну спілку група, яку очолював М. Меленевській. Вона стала наменшовіцькі позиції і незабаром влилася до меншовіцького крила РСДРП.

Члени РУП, які залишилися після виходу з неї «Спілки», у грудні 1905р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократичнуробітничу партію (УСДРП), її лідерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М.
Порш, Л. Юркевич та інші. УСДРП виступала за автономію України у складі
Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій занаціональною ознакою. УСДРП проголосила себе представником «українськогопролетаріату ». Спроби об'єднання з РСДРП були невдалими. Каменем спотиканнястало національне питання. Російські соціал-демократи, нехтуючинаціональними проблемами, не хотіли погодитися на визнання УСДРП єдинимзаступником українського пролетаріату і, відповідно, федеративного устрою
УСДРП. Для російських соціал-демократів ідеалом була унітарна держава, вякій нібито із розв'язанням соціальних проблем зникне національний розбрат.
Практичне здійснення цієї догми дорого обійшлося народам колишнього СРСР,зокрема українському.

Напередодні революції 1905 р.. в Україні активізувалися ліберальнісили. 1904 р. вони створили в Києві Українську демократичну партію (УДП).
Її лідерами були О. Лотоцький, Є.. Тимченко, Є.. Чикаленко. Восени 1904 р..окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій - Українськійрадікальній партії (УРП).

2. Революційна боротьба в Україні 1906-1907 р.р. Причини поразки революції та її значення.

Національно-визвольний рух українського народу посилився в 1905-1907рр.. Народні маси України вимагали скасування будь-яких національнихпривілеїв і встановлення рівноправності всіх народів, вільного розвиткуукраїнської мови й культури, безперешкодного навчання українською мовою ушколах, права вільного користування нею в судах та інших адміністративнихустановах, заснування культурно-освітніх гуртків і товариств, виданнялітератури, газет і журналів українською мовою.

Під могутнім революційним натиском царизм змушений був послабитинаціональний гніт українського народу. Законом від 21 листопада 1905 р.дозволяли видавати літературу національними мовами, випускати газети йжурнали, створювати культурно-освітні товариства і відкривати національнітеатри.

В Україні у ряді сіл учителі починали вчити учнів українською мовою. Убагатьох містах - Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові, Катеринославі, Кам'янці-
Подільському та інших і деяких селах виникли культурно-освітні товариства
«Просвіти». Активну участь у їх роботі брали видатні діячі українськоїкультури Леся Українка, Панас Мирний, Д. Яворницький. У ряді міствідкривали українські клуби, музично-драматичні гуртки, наукові товариства.

З кінця 1905 р.. почали видавати газети й журнали українською мовою. Уцілому у 1906 р.. їх налічувалося 18, а протягом 1905-1907 рр.. виходило 25.
Першою щоденною українською газетою стала «Громадська думка» (пізніше
«Рада»). Остання виходила з 15 вересня 1906 р. по 2 серпня 1914 р. Загальнулінію газети визначали діячі Товариства українських поступовців. Із неюспівробітничали провідні діячі української культури, зокрема М.
Грушевський, І. Франко, О. Олесь, В. Винниченко та інші. Щоденні газети
«Громадська думка», «Рада», «Нова громада» утримував щедрий меценат Є..
Чикаленко.

переломний момент революції настав на початку 1906 р.., Коли вчинкицарату спричинилися до розколу серед революціонерів. Задовольнившисьгарантіями конституційного правління, ліберали погодилися взяти участь увиборах до Думи. Але радикали вирішили їх бойкотувати, стверджуючи, щосоціалістична революція ще не закінчилася. Внаслідок цього такі найсильнішіукраїнські партії, як «Спілка» та УСДРП, своїх кандидатів не висунули,обраною виявилася лише жменька українських лібералів. Проте значнукількість українців обрали за мандатами російських парти. Ь 497 членів І
Думи депутація України включала 63 українців, 22 росіян, п'ятьох поляків,чотирьох євреїв і одного німця. Коли зібралася Дума, українці швидкоорганізували парламентський клуб із понад 40 депутатів для обстоюваннясвоїх інтересів.

Українці в Думі добивалися насамперед більшої автономності для своєїкраїни. Українське селянство дещо несподівано всім серцем підтримало цювимогу. Не менш популярною була вимога української освіти, особливо напочатковому рівні. Але уряд, відчуваючи себе дедалі впевненіше, відкинувїх. Його представники вважали, що надання українцям більшої автономіїрозпалить у них апетит до незалежності.

3 червня 1907 р. були опубліковані царський Маніфест про розпуск II
Державної думи і новий закон про вибори до III Думи, відповідно до якого
80% населення Російської імперії позбавлялися виборчих прав. фактично булоздійснено державний переворот, який не тільки відкривав новий період --період реакції, а й підводив риску під революційними змаганнями 1905-1907рр.. Перша російська революція зазнала поразки.

Отже, різке загострення економічних, політичних, соціальних танаціональних проблем, посилене поразкою царизму в російсько-японській війні
1904-1905 рр.. призвело до стихійного вибуху народного незадоволення --першої російської революції. Ця революція пройшла у своєму розвитку кількафаз: "піднесення - кульмінація - спад", яким відповідають кардинальні змінита зрушення у суспільному житті. Надзвичайно важливо, що в процесірозгортання революційних подій виникли нові суспільно-політичні явища татенденції, які надалі суттєво вплинули на історичну долю України:переплетення та взаємовплив робітничого, селянського та національно -визвольного рухів; виникнення широкомасштабних народних виступів;усвідомлення народними масами ефективності та результативності спільногонатиску на самодержавство; посилення настроїв нестабільності та ваганьселянства й армії; суттєве розширення внаслідок проголошення царського
Маніфесту меж легальної політичної та культурної діяльності, помітне їїпожвавлення та урізноманітнення; активізація процесу масовоїсамоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілоктощо); поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу
- Думської трибуни.
Використана література:

1. Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Історія України:

Навчальний посібник/За ред. Б.Д. Лановика. К. - 1999 р.

2. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр "Академія", 1999 р..

3. Історія України/Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. - Львів: Світ,

1998 р.

4. Субтельний Орест. Україна: історія. - К.: Либідь, 1993 р..