МГУ

Факультет: Економічний

Кафедра Теорії держави і права

Реферат

по курсу "Політична історія Росії"

на тему:

"Росія в клубку міжнародних взаємозв'язків напередодні та в ході I світової війни"

12 стор

Виконав: Армен. студентка 2-го курсу

5.1.1. групи

Науковий керівник: к.е.н., доцент

Іванов Сергій Володимирович

Москва - 1999 р.

План < br>Введення

§ 1. Початок загальносвітовий війни

§ 2. Вступ Росії в першу світову війну

§ 3. Росія і союзники

§ 4. Революція в Росії

§ 1.5. Вихід Росії з війни

Висновок
Список використаної літератури

Введення

Десятиліттями накопичувалися імперіалістичні суперечності вилилисяв грандіозне зіткнення двох військово-політичних блоків. Пальногоматеріалу в міжнародній політиці був так багато, що полум'я війни,спалахнула в кінці липня 1914 р. між Австрією та Сербією, протягомдекількох днів поширився на всю Європу, а потім, продовжуючи рости,охопило весь світ.

Актуальність теми обумовлена складної зовнішньополітичної ситуації вщодо сьогоднішніх позицій Росії в суперечливій обстановці кінця
«Холодної війни».

§ 1. Початок загальносвітовий війни

Незважаючи на те, що плани німецького генерального штабупередбачали відкриття військових дій в першу чергу проти Франції,уряд Німеччини вирішив спочатку оголосити війну Росії, щобвикористовувати для обману мас гасло боротьби з російським царизмом. Правлячікола Німеччини знали, що Франція зараз же виступить на боці Росії, аце дасть німецької армії можливість у відповідності з планом Шліффенананести перший удар на заході [1].

Увечері 1 серпня 1914 німецький посол в Росії граф Пурталесз'явився до міністра закордонних справ Сазонову за відповіддю на ультиматум,вимагав скасування російської мобілізації. Отримавши відмову, Пурталес вручив
Сазонову ноту з оголошенням війни. Так, з виступом двох великихімперіалістичних держав-Німеччини та Росії-почалася світоваімперіалістична війна.

У відповідь на загальну мобілізацію Німеччині таке ж рішення прийняла і
Франція. Однак французький уряд не хотів брати на себеініціативу оголошення війни і прагнув перекласти відповідальність на
Німеччину.

У день пред'явлення ультиматуму Росії німецький урядзажадало від Франції дотримання нейтралітету в російсько-німецької війни.
Одночасно воно підготувало текст оголошення війни Франції, в якомупосилалася на те, що над територією німецької нібито пролітали французьківійськові літаки (згодом воно було змушене визнати, що цихлітаків ніхто не бачив).

Німеччина оголосила війну Франції 3 серпня, але ще напередодні, 2 серпня,направила бельгійському уряду ультимативну вимогу пропуститинімецькі війська через Бельгію до кордону Франції. Бельгійськеуряд відхилив ультиматум і звернулося по допомогу до Лондона.
Уряд Англії вирішив використовувати це звернення як головнийприводу для вступу у війну. "Порушення в Лондоні зростає з години начас ", - телеграфував 3 серпня в Петербург російський посол в Англії. У тойж дня британський уряд надіслало Німеччині ноту з ультимативнувимогою не порушувати нейтралітету Бельгії. Термін англійської ультиматумуминав у II годин вечора за лондонським часом. У II годин 20 хвилинперший лорд адміралтейства Уїнстон Черчілль повідомив на засіданні кабінету,що їм розіслано по всіх морях і океанах радіограма, наказуюанглійським військовим судам почати військові дії проти Німеччини [2].

Після початку війни заявили про свій нейтралітет Болгарія, Греція,
Швеція, Норвегія, Данія, Голландія, Іспанія, Португалія, а також Італія та
Румунія, що були союзник Центральних держав. З неєвропейських країноголосили нейтралітет Сполучені Штати Америки, ряд держав Азії та
Латинської Америки. Але оголошення нейтралітету зовсім не означало, що всіці країни мали намір залишатися в стороні від війни. Буржуазія багатьохнейтральних країн прагнула до участі у війні, розраховуючи в цьому випадкуреалізувати свої територіальні претензії. З іншого боку, що воюютьдержави враховували, що включення нових держав у війну може надативплив на її тривалість і кінцевий результат. Тому кожна з двох воюючихкоаліцій вжила максимум зусиль для того, щоб залучити на своюсторону ці країни або ж заручитися їх доброзичливим нейтралітетом докінця війни.

Вже в серпні японські імперіалісти вирішили, що створиласясприятлива обстановка Для встановлення їх панівного становища в
Китаї та на Тихому океані. 15 серпня Японія висунула ультиматум з Німеччинивимогою негайно відкликати з китайських та японських вод німецькізбройні сили і передати не пізніше 15 вересня 1914 японським владі
"Орендовану" територію Цзяочжоу з портом Циндао. Німеччина відхилилаультиматум, і 23 серпня Японія оголосила їй війну.

Туреччина, формально проголосивши нейтралітет, 2 серпня підписаласекретний договір з Німеччиною, за яким зобов'язалася, виступити на їїосторонь і фактично передати свою армію в розпорядження німецькогогенерального штабу. У день підписання цього договору турецький урядоголосив загальну мобілізацію і під прикриттям нейтралітету початокготуватися до війни. Спираючись на найбільш впливову в Младотурецькауряді пронімецьких пантюркістських угруповання на чолі з військовимЕнвером міністром та міністром внутрішніх справ Талаат, німецька дипломатіядомагалася якнайшвидшого залучення Туреччини у війну.

Німецькі крейсери "Гебен" і "Бреслау" пройшли через Дарданелли в
Мармурове море, а який прибув на "Гебен" німецький контр-адмірал Сушон бувпризначений на посаду командувача турецькими військово-морськими силами [3]. У
Стамбул з Німеччини безперервно прибували потяги з озброєнням,боєприпасами, офіцерами і військовими фахівцями. У правлячих колах Туреччинище існували коливання з питання про вступ у війну, але взаємніімперіалістичні суперечності на Близькому Сході перешкодили Росії, Англіїі Франції використовувати ці коливання і виробити спільну політичну лініюповедінки в переговорах з турецьким урядом.

Тим часом тиск Німеччини на Туреччину безперервно посилювалася. Прагнучипоставити країну перед доконаний факт, німецькі військові кола ітурецькі мілітаристи на чолі з Енвером вдалися до провокації. 29 жовтнянімецько-турецький флот напав на російські судна у Чорному морі і бомбардував
Одесу, Севастополь, Феодосію, Новоросійськ. Туреччина, таким чином,вступила у війну на боці Німеччини [4].

До кінця 1914 р. у стані війни перебували Росія, Австро-Угорщина,
Німеччина, Туреччина, Росія, Франція, Сербія, Бельгія, Великобританія (разомзі своєю імперією), Чорногорія, Японія.

§ 1.2. Вступ Росії в першу світову війну

Царська Росія була погано підготовлена до світової війни. Вже на самомупочатку її для озброєння мобілізованих не вистачило близько 400 тис. гвинтівок,до жовтня 1914 їх бракувало вдвічі більше [5]. Але і через два роки вдіючої армії були сотні тисяч неозброєних солдат. Не вистачалокулеметів. Швидко вичерпалися запаси снарядів, встановлювалися голодні нормиїх витрачання. У катастрофічному становищі опинилася через цеартилерія, особливо гаубична.

Виробничі можливості російської промисловості були вкрайобмежені. Перебудова її на військовий лад з-за техніко-економічноївідсталості країни. відсталості бюрократичного державного апарату,велася нерішуче і дуже повільно. Лише серйозні економічніутруднення і. військові невдачі змусили царський уряд приступитиза прикладом інших країн до мобілізації промисловості. На допомогу постійночинному урядового апарату було створено кількамеждуведомственних органів для регулювання всього господарськогодіяльності, пов'язаної з війною.

Серед них головну роль відігравало утворене в 1915 р. "Особлива нарадаз оборони ", покликана здійснювати вищий нагляд за діяльністю всіхдержавних і приватних промислових підприємств, що забезпечували армію і флотпредметами спорядження, сприяти організації нових заводів,розподіляти замовлення та контролювати їх виконання. Інші "особливінаради "займалися розробкою та координацією заходів щодопродовольства, палива, перевезень; їм надавалося право розподілятизамовлення, встановлювати граничні ціни, виробляти реквізиції. У кожну зцих організацій, крім царських сановників, входили також представники
Думи, Державної ради і поміщицьке-буржуазних організацій.

У тому ж 1915 були засновані військово-промислові комітети. До складуцентрального та місцевих комітетів входили знані промисловці,представники банків, верхівка буржуазної технічної інтелігенції. Військово -промислові комітети залучили до обслуговування потреб фронту близько 1300середніх і дрібних промислових підприємств і створили до 120 власнихзаводів і майстерень. Виникли ще на самому початку війни всеросійськіорганізації буржуазії і обуржуазнених поміщиків - "Союз земств" та "Союзміст ", об'єдналися в" Союз земств і міст "-" Земгор ". Крімгоспітальної служби, "Земгор" взяв дівою руки також мобілізацію для потребвійни дрібної та кустарно-ремісничої промисловості.

Велика буржуазія, представлена в особливих нарадах і займалапанівне становище у воєнно-промислових комітетах, використовувала їхдля посилення своїх економічних і політичних позицій. Між окремимиугрупованнями капіталістів йшла запекла боротьба за отриманнявисокоприбуткових замовлень, дефіцитної сировини, палива, транспортних засобів.
Монополістичні об'єднання зазвичай домагалися цього крім військово -промислових комітетів, безпосередньо використовуючи свої зв'язки в "Особливомунараді у обороні "і в уряді. Замовлення бралися в багатьох випадкахнезалежно від можливості виконати їх, бо замовлення давав право на великіурядові субсидії. Надані "Земгору" замовлення були виконанівсього на 60%, а військово-промисловими комітетами - не більш ніж наполовину.

Військова економіка поміщицьке-буржуазної Росії носила в ще більшомумірою, ніж в інших капіталістичних країнах, однобокий характер. Зростаннявійськового виробництва, сам по собі недостатній, відбувалося за рахунокзгортання мирних галузей господарства і руйнування основнихвиробничих фондів. Великі металургійні та машинобудівнізаводи роздмухували виробництво вигідніше оплачується боєприпасів. УВодночас виплавка чорних металів скорочувалася. До 1916 р. з 151 домнине діяли 36. Старе обладнання швидко зношувалося, а замінити йогобуло нічим.

Росія випробовувала паливний голод, особливо гострий у найбільшихцентрах військового виробництва - Петрограді та Москві. У жовтні 1915 р.Петроградська промисловість отримала лише половину потрібного їйпалива, а московська - і того менше. Паливний голод паралізувавтранспорт і в свою чергу посилювався розрухою на транспорті. Нерозвиненістьзалізничної мережі, нестачу та зношеність рухомого складупризводили до систематичних зривів як військових, так і вкрай обмеженихцивільних перевезень. На залізничних вузлах створювалися колосальнітоварні "пробки". Економічні зв'язки між окремими районами країнипорушилися.

Занепад виробництва в ряді галузей промисловості поглиблювавсявтратами, пов'язаними з заняттям західних губерній супротивником. Евакуаціяпідприємств з Польщі та Прибалтики велася неорганізовано. Через відсутністьв тилу необхідних приміщень і паливно-енергетичної бази лише деякііз евакуйованих підприємств відновили роботу в нових місцях.

У роки війни прискорився розвиток російського монополістичногокапіталізму і перетворення його в державно-монополістичнийкапіталізм. Розширились старі і виникли нові монополістичніоб'єднання вищого типу - трести і концерни, які контролювали багатоакціонерні товариства і підприємства різних галузей промисловості.
Значно зросла могутність банків. У складі фінансової олігархіїпомітне місце зайняли великі текстильні фабриканти Центрального району,волзькі хліботоргівців і т. д.; вони купували і засновували підприємства вважкої промисловості, перетворювалися на банківських ділків (Второва,
Стахєєва, Рябушинські).

Війна і мілітаризація господарства забезпечували буржуазії отриманняжахливої прибутку. На окремих підприємствах вона досягла більше 100-200%.
Положення ж пролетаріату різко погіршився. Робочий день був подовжений майжев усіх галузях промисловості. У величезних розмірах застосовувалисяпонаднормові роботи. Гостра нестача кваліфікованої чоловічої робочоїсили підприємці заповнювали широким використанням праці жінок,підлітків і людей похилого віку. Інтенсифікація праці і все зростаючі дорожнечажиття вели до фізичного виснаження робітників.

Мобілізація працездатного чоловічого населення до армії і відлив робочоїсили в місто згубно позначилися на поміщицькому і ще більше на селянськомугосподарстві. У більшості губерній не менше однієї третини, а в деяких дополовини селянських господарств залишилися без працівників - чоловіків. Цепризвело до різкого занепаду сільського господарства, скорочення посівних площі сільськогосподарської продукції.

На кінець 1916 р. продовольча криза прийняв катастрофічнірозміри. У великих містах тисячі людей стояли в чергах за хлібом ім'ясом. На дверях московських булочних все частіше з'являлася напис: "Сьогодніхліба немає і не буде ". Петроград наприкінці січня 1917 опинився на межіголоду. У столиці був тільки десятиденний запас борошна, триденний запасжирів, а м'яса не було зовсім.

Спроби царського уряду врегулювати продовольчий питання
(створення "Особливої наради з продовольства", урядовізаготівлі та реквізиції, нарешті, введення в грудні 1916 р. примусовоїхлібної розверстки) не мали успіху. Результатом цих заходів були активізаціячорного ринку, неймовірне зростання спекуляції, збагачення куркулів, поміщиків,купців, банків. Царська бюрократія виявилася нездатною забезпечити самимза необхідне не тільки цивільне населення, але навіть яка перебувала на фронтіармію. З початку війни і до квітня 1916 втричі зменшився м'ясної раціондля солдатів. Згодом продовольче постачання армії ще більшепогіршився.

Війна викликала розлад державних фінансів. Загальні витрати
Росії на війну склали колосальну суму-41, 4 млрд. руб. (а якщо врахуватипадіння цінності рубля, то 15-16 млрд. довоєнних рублів). З самого початкувійни було введено ряд нових податків і підвищені старі. Для покриття військовихвитрат уряд вдався до посиленого випуску паперових грошей,попередньо припинивши вільний розмін їх на золото. Найважливішимджерелом фінансування, поряд з інфляцією, були внутрішні ізовнішні позики. Державний борг збільшився з 8,8 млрд. руб. в 1913 р.до 50 млрд. руб. в 1917 р. [6]

§ 1.3. Росія і союзники

Залежність царської Росії від її іноземних кредиторів набувалавсе більш кабальний характер. Союзники були зацікавлені в посиленні цієїзалежно-і для того, щоб урізати територіальні претензії царизму ідля того, щоб розширити можливості свого проникнення в російськуекономіку після війни. Англія і Франція надавали Росії зброю,боєприпаси, військове спорядження на умовах, набагато здорожує вартістьзамовлень. До того ж замовлення виконувалися лише частково і несвоєчасно.
Росія розплачувалася за цю "допомогу" величезними матеріальними ілюдськими жертвами. Ллойд-Джордж після війни відверто визнав, щосоюзники могли озброїти російську армію і врятувати її від поразок 1915 р., алез егоїстичних міркувань не зробили цього, Англійський уряд, вруках якого фактично знаходився контроль над більшою частиною російськихзамовлень, вимагає, щоб Росія як гарантію оплати замовленьперевела свій золотий запас у Лондон. Понад 640 млн. руб. російського золотабуло вивезено під час війни. Транспортні засоби для перевезенняозброєння давалися союзниками за умови відповідних поставок хліба, масла,лісу, спирту і важливого стратегічного сировини, в якому Росія самавідчувала крайню нужду. Французький уряд зажадав в обмін назбройнихються надіслати 400 тис. російських солдатів. У 1916 р. царськийуряд розпочав відправку російських військ до Франції і на Салоникськійфронт [7].

Значно посилилась залежність Росії і від американськогоімперіалізму. Царський уряд розмістив у Сполучених Штатах Америкизамовлення на озброєння та спорядження на загальну суму в 1 млрд. 237 млн. руб.
Американський імпорт у Росію збільшився в сімнадцять разів у порівнянні здовоєнним часом [8]. Вже в 1916 р. Сполучені Штати посіли перше місцеу зовнішній торгівлі Росії, відтіснивши Англію і Францію. "Російсько-американськаторгова палата "в Москві, її філії в провінції розгорнули пропаганду заподальше залучення американського капіталу до Росії.

Царизм, особливо після поразки 1915 р., йшов на задоволення самихважких і принизливих для Росії вимог союзників. Все гострішеставала загроза втрати економічної, а в перспективі - і політичноїнезалежності країни. Військовий і господарський криза перетворювався на загальнийсоціально-політична криза.

§ 1.4. Революція в Росії

Війна створила винятково важкі умови для робочого руху.
Революційна діяльність загрожувала її учасникам військовим судом і самимижорстокими карами. Для постраждалих від розгрому професійним спілкам доводилосьпрацювати нелегально. Робочі депутати IV Думи, багато керівні діячібільшовицької партії перебували на засланні. Але і в цій складній обстановцібільшовики неуто 'повз продовжували боротьбу за здійснення послідовнореволюційної, інтернаціоналістичною програми дій, яка у перші ждні війни була визначена В.. І. Леніним. Більшовики робили все, щобвикористовувати ослаблення царизму для підготовки нової революції.

Петроградський комітет більшовицької партії за час війни багато разівзазнавав розгрому, але кожного разу його робота швидко відновлювалася,розмах діяльності збільшувався, чисельність членів організації зростала.
Прокламації комітету розповсюджувалися по всій країні і на фронті. Великезначення мала робота більшовиків серед жінок-робітниць. Оцінюючидіяльність Петроградського комітету, В. І. Ленін писав: "Для Росії і длявсього Інтернаціоналу це-воістину зразок соціал-демократичної роботи підреакційної час війни, при самих важких умовах "[9].

Буржуазія за сприяння меншовиків та есерів намагалася втягнутипредставників робітників у військово-промислові комітети, сподіваючись таким шляхомпідняти продуктивність праці на заводах і фабриках, що працювали для потребвійни, і підпорядкувати своєму впливу робочі маси. Більшовики викрили цюімперіалістичну затію, закликали робітників бойкотувати військово -промислові комітети і успішно провели цей бойкот. З 239 місцевих військово -промислових комітетів тільки в 36 вдалося утворити "робочі групи".

Швидко росло страйковий рух робітників. У серпні-грудні 1914 р.відбулося 68 страйків, в 1915 р. - понад тисячу і в 1916 р. - 1500. Числострайкуючих склало за ці ж періоди відповідно 34 тис., 540 тис. ібільше 1 млн. чоловік. З року в рік збільшувалася питома вага політичнихстрайків. Але і страйки, що виникли у зв'язку з дорожнечею,продовольчими труднощами і економічними вимогами, отримувалиполітичне забарвлення. Уряд вдавався до репресій, особливопочастішали з середини 1915 р. У Костромі та Іваново-Вознесенську поліція івійська стріляли в страйкуючих.

В авангарді страйкової боротьби йшли петроградські робітники. Масовоїстрайком відзначили 100 тис. робітників Петрограда в 1916 р. день пам'ятіжертв "Кривавого неділі". Робітники з червоними прапорами і співомреволюційних пісень вийшли на вулиці. На Виборзькій стороні відбулисяспільні демонстрації робітників і солдатів під гаслом "Геть війну!"

Посилився селянський рух. "Село дихає 1905 роком", --підсумовував поліцейські донесення з різних губерній міністр внутрішніх справ.
Уряд неодноразово вдавався до збройної сили для придушенняселянських повстань. Більшовики розгорнули велику роботу в армії. Вонистворювали осередки у військових частинах, розповсюджували антивоєнні листівки,звали солдатів до того, щоб повернути штики проти своїх справжніх ворогів --поміщиків і капіталістів. Листи з дому, розповіді солдат, які поверталисяз відпустки, про господарської розрухи і тяжкому становищі їх родин, пропродовольчих заворушень і масових страйках робітників надавалиреволюціонізуюче вплив на армію. Від стихійної тяги до світу,виражається в зростанні дезертирства, солдати поступово переходили дорозуміння необхідності покінчити з війною революційним шляхом. На фронтахв 1916 р. почастішали випадки відкритих відмов солдатів йти в бій.

У Балтійському флоті на багатьох кораблях вели роботу більшовицькіосередки, які об'єднував "Головний судновий колектив РСДРП", тіснопов'язаний з Петербурзьким комітетом партії. Восени 1915 р. на міноносці
"Переможець" сталося зіткнення макросів та ремонтних робітників зофіцерами. 19 жовтня на лінійному кораблі "Гангут" спалахнуло повстання.
"Гангут" оточили міноносцями і підводними човнами. На кораблі почалисямасові арешти. Матроси крейсера "Рюрпк", які відмовилися конвоюватизаарештованих моряків з "Гангута", були віддані до військового суду. На закликбільшовиків петроградські робочі відповіли на готовий розправитися зматросами страйком протесту, яка врятувала революційних моряків від смертноїкари. У зв'язках між революційними виступами робітників і рухом уармії і флоті знаходив своє вираження міцніючої союз пролетаріату іселянства. У жовтні 1916 р. в Петрограді під час страйків протеступроти імперіалістичної війни і дорожнечі життя два піхотні полкивідмовилися стріляти в робітників і повернули зброю проти поліцейських.
Петербурзький комітет більшовицької партії закликав робітників наполегливоготуватися в союзі з солдатами до "останнього штурму" царизму.

Про швидко назріваючої революційної ситуації свідчили інаціонально-визвольні повстання пригноблених народів царської Росії.
Найбільшим з них в роки війни було стихійне повстання в Середній Азії і
Казахстані. Широкі маси казахів, узбеків, киргизів, таджиків піднялися наборотьбу проти колоніального гніту і політики масового вилучення земель,посилено що проводилася царизмом з часів столипінської аграрної реформи,проти військових податків і реквізицій. У цьому русі була сильнасоціальна струмінь: біднота боролася проти кабальних форм експлуатаціїмісцевими феодалами і лихварями-баямі, манапамі і т. п.

Оголошений у розпал польових робіт у червні 1916 р. царський указ промобілізації "інородців" на тилову військову службу послужив останнімпоштовхом до відкритого збройного виступу. Повсталі громилиурядові установи, знищували мобілізаційні списки, руйнувалителеграфний зв'язок і залізничні колії. Особливо сильний розмах повстанняотримало в Тургайській області Казахстану, де на чолі повстанськихзагонів став Амангельди Іманов - представник кочовий бідноти, що виріс усвідомого революційного борця (пізніше він вступив до лавбільшовицької партії). За допомогою військово-польових судів, шибениць,численних каральних військ царизм намагався розправитися з національно -визвольним рухом, але йому так і не вдалося придушити його до кінця.

Все помітніше ставало розкладання монархічного ладу. Одним знайбільш яскравих прояв цього була так звана распутінщіна ..
Авантюристи і всякі темні особи, що групувалися навколо Григорія
Распутіна - Тобольського селянина, який вправно грав роль "провидця" ізумів підпорядкувати своєму впливу царицю, а через неї і Миколи II, придбаливеличезну владу. ' Від Распутіна і його кліки залежали призначення на важливіпосади, їм були зобов'язані своєю кар'єрою багато міністрів, з їхньою допомогоюрізні ділки отримували дозволи на відкриття дутих підприємств. Розпаддержавного апарату виявлявся і в "міністерської чехарді": за двароки війни змінилися чотири голови Ради міністрів, шість міністріввнутрішніх справ, чотири військові 'міністра, три міністри закордонних справ [10].

§ 1.5. Вихід Росії з війни

Буржуазія і поміщики все більше переконувалися в нездатності царськогоуряду не тільки вести переможну війну, але і справлятися ззростаючим революційним рухом в країні. Навколо гасла "міністерствадовіри "(а згодом гасла" відповідального міністерства ")об'єдналися буржуазно-поміщицькі фракції Думи і Державної Ради -октябристи, кадети, прогресисти та ін Між ними 9 серпня 1915 булодосягнуто угоду, яка поклала початок існуванню так званого
Прогресивного блоку. Програма його була розрахована на запобіганняреволюції і збереження монархії, на поділ влади між поміщиками ібуржуазією, на продовження війни до переможного кінця.

Загроза революції штовхала в опозицію до царизму і значну частинудворянства, впливові кола правих, які домагалися усунення
"Безвідповідальних впливів" (малася на увазі распутінщіна) і створенняуряду, який знайшов би спільну мову з Думою, залишаючись
"Відповідальним лише перед монархом". Як не обмежена була цямонархічна опозиція, сам факт відходу від самодержавства не тількибуржуазії, але і поміщиків свідчив про глибоку кризу верхів ірозвалі третьочервневої системи.

Царська кліка намітила власний план боротьби з революцією ібуржуазної опозицією. Він передбачав нові репресії проти робітничогоруху і масових антивоєнних виступів, посилення військово-поліцейськогоапарату і розширення його функцій усередині країни, у тому числі вгосподарської області, розпуск буржуазних організацій і розгін
Державної думи. Укладення сепаратного миру з Німеччиною повинно булорозв'язати руки царизму. Восени 1916 поновилися (після першогозондажу, виробленого в 1915 р.) спроби встановити контакт з німецькоюдипломатією. Незабаром після цього уряд обмежив діяльність
"Земгора". Готувався також розпуск Державної думи і нові вибори.

Крупнобуржуазние кола, переконавшись у неможливості "мирно" змовитисяз царизмом, задумали шляхом палацового перевороту змінити бездарного царя і,не припиняючи війни, покінчити з назрівала революцією. Замість Миколи IIвони хотіли посадити на трон його малолітнього сина Олексія, а регентомзробити брата царя - Михайла. Лідери буржуазії вступили в переговори згрупою генералів, які обіцяли їм підтримати змову діями деякихвійськових частин. Руську буржуазію підштовхували до більш рішучихдіям англо-французькі імперіалісти, які побоювалися у разі укладенняцарем сепаратного миру опинитися один на один з Німеччиною. Дипломатичніпредставники союзників брали безпосередню участь в підготовлюванийзмові. Активізувалися і крайні праві кола. В кінці 1916 р. князь
Юсупов, великий князь Дмитро Павлович разом з одним з реакційнихдепутатів Думи Пурішкевича вбили Распутіна в надії, що цар
"Одумається". Спалах у лютому 1917 р. революція запобігла якбуржуазно-поміщицький змову, так і готувався царизмом державнийпереворот.

Брестський мир, укладений Леніним в 1918 р. припинив участь Росіїв першій світовій війні.

Висновок

У тривожні дні липневої зовнішньополітичного кризи 1914пролетарські маси Росії покладали всі свої надії на Інтернаціонал. Алевсупереч урочистим деклараціям Штутгартського і Базельського конгресівлідери II Інтернаціоналу не організували виступів протиімперіалістичної війни, змінили пролетарського інтернаціоналізму.

Керівництво найбільшої партії II Інтернаціоналу - німецької соціал -демократії, що налічувала у своїх лавах близько мільйона членів, повністюкапітулював перед правом, відкрито шовіністичні крилом, лідери якогозакулісну уклали угоду з канцлером Бетманом-Гольвег і обіцяли йомусвою беззастережну підтримку у разі війни. У день оголошення Німеччиноювійни Росії, 1 серпня 1914 р., вся німецька соціал-демократична друкактивно приєдналася до розгнузданої шовіністичні кампанії буржуазно -юнкерської преси, закликавши маси "захищати вітчизну від російськоїварварства ", воювати" до переможного кінця ". 3 серпня соціал-демократичнафракція рейхстагу переважною більшістю голосів (проти 14) вирішиласхвалити пропозицію уряду про виділення коштів на ведення війни, а
4 серпня соціал-демократи разом з депутатами буржуазії і юнкерстваодностайно проголосували в рейхстагу за військові кредити.

Нечуване зрада, вчинене соціал-демократичнимилідерами в настільки грізний час, деморалізував німецький робітничий клас,засмутило його ряди, позбавило можливості надати організованеопір політиці імперіалістів. Апарат і преса німецької соціал -демократії і "вільних" професійних спілок поставили себе на службуімперіалістичну війну. Редактори соціал-демократичної газети
"Форвертс" дали підписку командувачу Бранденбурзьким військовим округом, щогазета не буде стосуватися питань "класової боротьби і класовоїненависті "[11].

Міжнародної пролетарської солідарності змінила і французькасоціалістична партія. 31 липня 1914 в результаті провокаційноюкампанії реакційних кіл був убитий виступав проти розв'язання війни
Жан Жорес. Робочі очікували, що вожді покличуть їх до боротьби. Однак 4серпня на похоронах Жореса робочі почули від керівниківсоціалістичної партії та Загальної конфедерації праці зрадницький закликдо "національної єдності" і припинення класової боротьби. Французькісоціал-шовіністи запевняли, що країни Антанти є нібито "обороняєтьсястороною "," носіями прогресу "в боротьбі проти агресивногопруссачества. Згодом з'ясувалося, що ще до вбивства Жоресауряд дав вказівку не застосовувати репресій проти кількох тисячнайвизначніших соціалістів і керівників професійних спілок, якихраніше планувалося заарештувати, якщо почнеться війна. Уряд буввпевнене, що опортуністи досить міцно тримають у своїх руках ниткикерівництва як в соціалістичній партії, так і в Загальній конфедераціїпраці. Незабаром після оголошення війни соціалісти Жюль Гед, Марсель Самба, апізніше Альбер Тома зайняли міністерські пости. У Бельгії лідер Робочоїпартії Еміль Вандервельд, голова Міжнародного соціалістичногобюро, став міністром юстиції [12].

зрадницьку позицію зайняла і австрійська соціал-демократія. Утривожні дні після сараєвського вбивства керівники австрійської соціал -демократичної партії, заявляючи про свою готовність захищати мир, в той жечас доводили, що Австрії повинні бути надані "гарантії" збоку Сербії. За цим проявом шовінізму було схвалення військовихзаходів австрійського уряду.

Англійські лейбористи голосували у парламенті за військові кредити.
"Оборонську", соціал-шовіністичну позицію зайняли російські меншовики іесери; під прикриттям псевдосоціалістіческой фразеології вони закликалиробітників до "оборони" царської Росії і до громадянського миру зі "своєю"буржуазією.

Проти військових кредитів голосували сербські соціал-демократи.
Правильну позицію по відношенню до війни зайняли також болгарські тісняків,ліві в керівництві румунської соціал-демократичної партії, німецькіліві на чолі з К. Лібкнехта та Р. Люксембург і ліві інтернаціоналістськіелементи в інших соціалістичних партіях.

Послідовну, справді інтернаціоналістську лінію проводилибільшовики. Більшовицька фракція у IV Державній думі мужньоголосувала проти військового бюджету; за свою революційну діяльністьдепутати-більшовики були притягнуті до суду і заслано до Сибіру.

У той час як праві лідери соціалістичних партій стверджували, нібищо почалася війна є оборонної для їхніх країн, В. І. Ленін показав,що війна носить імперіалістичний характер для обох воюючих коаліцій.

"Захоплення земель і підкорення чужих націй, - писав В. І. Ленін, - розоренняконкуруючої нації, грабіж її багатств, відволікання уваги трудящихмас від внутрішніх політичних криз Росії, Німеччини, Англії та іншихкраїн, роз'єднання і націоналістичний обдурені робітників і винищенняїх авангарду з метою ослаблення революційного руху пролетаріата --таке єдине дійсний зміст, значення і зміст сучасноївійни "[13].

Список використаної літератури

Всесвітня історія. У 10-ти томах. Т. VII. М.: Соцекгіз, 1960. - 820 с.
Зайончковський А. М. Світова війна 1914-1918 рр.. Изд. 3. Т. 1-2. М. 1938.
Ленін В.І. Війна і російських соціал-демократія. Соб. соч., т. 21.
Ленін В.І. Кілька тез, Соб. соч., т. 21.
Царська Росія у світовій війні. Т.1. З предисл. М. Н. Покровського. Л. 1925.

(Центрархів.).

Додаткова література

Ленін В. І. Про поразку свого уряду в імперіалістичну війну. < p> Соч. Т. 21.
Ленін В. І. Питання про світ. Соч. Т. 21.
Ленін В. І. Соціалізм і війна. (Відношення РСДРП до війни.) Соч. Т. 21.
Алафузов В. А. Доктрини німецького флоту. М. 1956.
Вільсон X. В. Морські операції у світовій війні 1914-1918 рр.. Пер. з англ.

М. 1935.
Іоффе А. Е. Російсько-французькі відносини в 1917 р. (лютий - жовтень). М.

1958.
Коденковскій А. Маневрений період першої світової імперіалістичної війни

1914 М. 1940.
Куль Г. Німецький генеральний штаб. Його роль у підготовці та веденні світової війни. Пер. з немецк. Изд. 2. М. 1936.
Нотовіч П. І. Дипломатична боротьба в роки першої світової війни. Т. 1.

М.-Л. 1947.
Таленскій Н. А. Перша світова війна (1914-1918). (Бойові дії на суші і на морі.) М. 1944.
Царьов Н. Т. Від Шліффена до Гінденбурга. (Про провал військової доктрини кайзерівської Німеччини в 1914-1918 рр..) М., 1956.
Шігалін Г. І. Військова економіка в "першу світову війну (1914-1918 рр..). М.

1956.

Джерела

Альдрованді Марекотті Л. Дипломатична війна. Спогади і уривки з щоденника (1914-1919 рр..). Пер. з італ. під ред. і з вступ. статтею Б.

Е. Штейна. М. 1944.
Верт. За лаштунками Антанти. Щоденник британського посла в Парижі. 1914-1919.

Пер. з англ. М.-Л. 1927.
Бетман-Гольвег Т. Думки про війну. Пер. з немецк. М.-Л. 1925.
Брусилів А. А. Мої спогади. М. 1946.
Бьюкенен Дж. Мемуари дипломата. Пер. з англ. М. 1924.
Бюлов Б. Спогади. [1914-1918.] Пер. з немецк, під ред. і з пред. В. М.

Хвостова. М.-Л. 1935.
Ллойд Джордж Д. Військові мемуари. Т. 1-6. Пер. з англ. З предисл. Ф. А. Рот - Штейн. М. 1934-1938.
Людендорф Е. Мої спогади про війну 1914-1918 рр.. Пер. з 5-го немецк, вид. під ред. А. Свечіна. Т. 1-2. М. 1923-1924.
Пуанкаре Р. Спогади 1914-1918 рр.. Пер. з франц. Т. 1-2. М. 1936.

(Пуанкаре Р. На службі Франції. Т. 5-6.)

----------------- ------< br>[1] Зайончковський А. М. Світова війна 1914-1918 рр.. Изд. 3. Т. 1-2. М. 1938
[2] Всесвітня історія. У 10-ти томах. Т. VII. М.: Соцекгіз, 1960. С.512.
[3] Алафузов В. А. Доктрини німецького флоту. М. 1956.
[4] Царьов Н. Т. Від Шліффена до Гінденбурга. М., 1956.
[5] Всесвітня історія. У 10-ти томах. Т. VII. М.: Соцекгіз, 1960. С.517.
[6] Всесвітня історія. У 10-ти томах. Т. VII. М.: Соцекгіз, 1960. С.561.
[7] Зайончковський А. М. Світова війна 1914-1918 рр.. Изд. 3. Т. 1-2. М. 1938
[8] Всесвітня історія. У 10-ти томах. Т. VII. М.: Соцекгіз, 1960. С.562.
[9] В. І. Ленін, Кілька тез, Соч., Т. 21, стр. 366.
[10] Всесвітня історія. У 10-ти томах. Т. VII. М.: Соцекгіз, 1960. С.564.
[11] Всесвітня історія. У 10-ти томах. Т. VII. М.: Соцекгіз, 1960. С.513.
[12] Всесвітня історія. У 10-ти томах. Т. VII. М.: Соцекгіз, 1960. С.514.
[13] В. І. Ленін, Війна і російських соціал-демократія. Твори