Руїна

Історія

КИЇВСЬКИЙ гуманiтарного IНСТИТУТ

Контрольна робота

з дисциплiни "Iсторiя України"

на тему Руїна. Внутрiшньо-i зовнiшньополiтічнiя

боротьба за об'єднання Право-i Лiвобережної України.

Виконавець: студент 1 курсу

заочного вiддiлу навчання

економiчного факультету (Фiнанси)

Корда Олександр Васильович

Руїна. Внутрiшньо-i зовнiшньополiтічна боротьба заоб'єднання Право i

Лiвобережної України

Вступ

1. Україна другої половини 17-го століття. Причини та характер

виникнення розколу суспільства.

2. Початок Руїни. Перше гетьманування Ю. Хмельницького.

Іван Виговський.

3. Друге гетьманування Ю. Хмельницького. Війна з Польщею

та розкол України. Апогей Руїни.

4. Правобережжя. Павло Тетеря та його пропольська політика.

Петро Дорошенко та турецька альтернатива. Третє

гетьманування Юрія Хмельницького.

5. Лівобережжя. Іван Брюховецький та Дем'ян Многогрішний.

проросійська орієнтація Івана Самойловича.

Заключення.

18 < p> Література.

Вступ

Руїна. Перiод нацiонального "самогубства" України. Перiод братовбівчіх вiйн i нескiнченіх зрад, суспiльно розбрату та марнотрацтва усього, щобуло досягнуто за довгої та тяжкої боротьби пiд часповстання 1648 р та Визвольної вiйни українського народу пiдпроводом Б Хмельницького. Деякi iсторико вважають, що самев цей перiод своєї iсторiї Україна як держава втратила своюостанню можливiсть об'єднати Право-та Лiвобережжя в однусильну полiтичних, культурно та економiчну незалежну країну
Європи.

Докладне вивчення цієї історичної доби допомагає виявитимеханізми та засоби встановлення прямого імперського правлінняна теріторіях, що були приєднані не за допомогою прямихвійськових дій, а завдяки досягненням московітськоїдипломатії.
Ситуація за якої розпочалась доба руїни була додатковоускладнена суперництва за гетьманство, що розпочалось післясмерті Б. Хмельницького. Нестійкість становища гетьманів доби
Руїни примушувала їх йти на політичні компроміси із вимушеними союзниками.
Ціллю даної роботи було висвітлення взаємозвязків між внутрішньою тазовнішньою політикою України у цей період. Впливом прийнятихрішень на соціальну та державну ситуації в країні.
В роботі використовувалася як сучасні так і вже визнаніакадемічні джерела. До висвітлення проблем Руїни у різні часивдавались такі історики-науковці як: Н. Полонська - Василенко,
О. Субтельний, О. Рігельман, Д. Дорошенко, М. Грушевський, І.
Холмський. У роботі надано різностороннього погляду, що включаєу себе компільовані погляди різних науковців.

1. Україна другої половини 17-госторічя.

Причини та характер виникнення внутрішнього

розколу суспільства.

Пiсля своєї смертi Б. Хмельницький залишив чималу спадщину. Напiдглегліх козакам територiях площею близько 250 тис.. кв.км. проживало
1.2 - 1.5 млн людей. Це були колишнiй Чернiгiвська, Київськета Брацлавська воєводства. Волинь та Галичина належали
Польськi коронi. Пiсля повстання 1648 року майже половиназемлi, вiдiбранної у полякiв i яка стала власнiстю вiйська
Запорозького було передано самоврядованім селянським поселенням.
Податки з частини цих, так званих рангових земель йшли на виплату платнi перебували на козацькi службi. На той часблизько 33% належало українськiй знатi та козакам, 17% --православнi церквi.

Була встановлена відмінна від існувавшої раніше формавійськово-адміністративної системи. Підопрядковану козакамземлю було поділено на 16 військових округів, що відповідалиполкам війська козацького. Командири цих полків - полковники --у мирний час виконували функції головних судового таадміністративного урядника. У свою чергу, територія кожноговійськового округу, або полку, поділялась на сотні, деадміністративну, судову та військову функції виконувалисотники. На нижньому щаблі цієї адміністративної системизнаходилось село або навеліке місто, влада в якому належалакозацькому отаманові. Центри управління сотнями та полкамизнаходились в великих містах, відповідно яких ці полки іназивались. Столицею формально вважався Київ, але козацькийГоловою усієї військово -адміністративної системи був гетьман. Вібірався гетьман нагенеральній нараді. Але за 1648 - 1656 роки регулярнекозацьке військо досягло чисельності в 40 - 60 тисяч чоловік, то скликання таких зборів стало недоцільним та майженеможливим. Дуже великий вплив мала козацька старшина, якаспочатку вибиралось на зборах, та з посиленням елітарнихтенденцій в середовищі старшини ці посади стали спадковими.
Старшина являла собою поєднанням ради міністрів тагенерального штабу. Гетьман, спираючись на владу старшинибув фактичним правітілем України, командуючий козацькимвійськом, проводячи власну внутрішню та зовнішню політику,контролюючи системи судочинства, адміністративного управління, земельним фондом, козацькою скарбницею та інш.

Події 1648 - 1656 років принесли в життя українців багато змін. До лав Війська Запорозького вливався багато людей.
Козаком міг стати кожен. Більше 40% дорослого чоловічогонаселення України знаходились на військовій службі. Стаючикозаком, селянин отримував право обирати старшину, бутиобраним в старшину, право володіти землею, звільнявся відподатків. Стати козаком могла люба людина, незалежно відсоціального статусу і яка могла власним коштом забезпечитисебе військовим спорядженням та амуніцією. Як правило навійськову службу йшли міщани та досить заможні селяни, дляяких це був єдиний шанс набути більш вищого соціальногостатусу. Ті, хто не мав такої можливості займали землі,конфісковані у польської шляхти. Вони платили податки з цихземель та виконували певні послуги, а саме забезпечували
Військо Запорозьке простоєм, провізією та засобами транспорту
- Це так звані натуральні податки. Внаслідок боротьби селяниотримали право на особисту свободу, право мати іразпоряжатіся власним майном на власний розсуд, могли вільнопереселятися. Панщина була знищена. В суспільному устроїмежі між різними верствами населення поступово розмивалися.
Рівень соціальної рівності на той час був чи не найвищий в
Європі та в усьому світі.

Та з часом усім цим демократичним здобуткам з'явиласьзагроза з боку прівелівійованого класу - української знаті та реєстрової старшини, які хоч і боролися за соціальнурівність, та втрачати власні привілеї не хотіли. Створеннясуспільства рівноправних людей автоматично знищило знать. Урозумінні цих людей вся боротьба українського народузводилась до заміни правлячого елементу з вігнаної польськоїшляхти на українську знать. Займаючи високі пости, маючивеликий військовий та політичний досвід, багатство та високеположення в суспільстві вони вікоріствувалі своє становище для зміцнення свого впливу та матеріального достатку. Державніпосади починають передаватись спадково. Як вихідці з старшини
, Гетьмани сприяли зосередження влади в її руках, спираючисьна її підтримку. Такий стан речей задовільняв й іншувпливову силу - українську православну церкву, якій булонадано широкі права та щедра законодавча та матеріальнапідтримка. Поступово формувався правлячий клас, який дедалібільше нагадував існувавшій раніше. Починають з'являтися перші спроби позбавлення селян та простого козацтва вольностей,здобутих в боротьбі 1648 року. Нерідко відповідь булаворожою і досить агресивною. Прірва між правлячою верхівкоюта простим народом стає все більшою та більшою.

Таким чином, основними причинами виникнення Руїни можнаназвати внутрішні протиріччя між елітарнімі та егалітарнімінапрямами в розвитку української держави, неготовність типових представників правлячої знаті до створення суспільства, якеб базувалась на демократичних засадах.

2. Початок Руїни. Перше гетьманування

Юрія Хмельницького. Іван Виговський.
Ще за свого життя Б. Хмельницький мав наміри заснуватигетьманську династію. Тому коли він помер, питання прогетьманського наступника не виникало - козацька старшина, якабуквально обожнювала Б. Хмельницького негайно вибрала гетьманомйого 16-ти літнього сина Юрія Хмельницького (близько 1641 - 1685)
, маючи надію що виховуючи коло батька, він перейнявпевні риси характеру та досвід. Та цим надіямм не вдалосясправдити - Ю. Хмельницький виявився людиною нерішучою таслабохарактерні, а що найгірше, він легко піддавався впливуз боку козацької старшини. Пробувши гетьманом близько місяцявін власноруч склав з себе повноваження.

Того ж 1657 року обрано наказним гетьманом, а згодом на
Генеральній Раді, за участю, крім козаків ще й міщан тадуховенства, 26 серпня у Корсуні затверджено гетьманом усієї
України генерального писаря Генеральної військової канцелярії
Війська Запорозького Івана Виговського (рік нар. Невід. - 1664).
Вихідець з православної Овруцької шляхти, навчався в Києво -
Могилянській академії, працював у міському суді Луцька, потім при польському комісарі в Україні, брав участь у бойовихдіях у складі польської армії проти українського війська.
Був одружений з княжною Солемірецькою. Після розгрому поляків під Жовтими Водами у 1648 році він потрапляє в полон тапереходити до Б. Хмельницького. Незабаром призначаєтьсягенеральним писарем, аж до смерті гетьмана залишаючись йогонайближчим соратником та помічником. Один з найосвіченішіх таталановитих мужів свого часу, він брав участь у багатьохпосольствах і виявив себе блискучим дипломатом.

В своїй внутрішній політиці Виговський спиравсянасамперед на старшину, намагався зміцнити її положення вдержаві, наділяв її значними маєтностями тощо. 1657 рокубуло оформлено договір зі Швецвєю, яка визнала незалежність
України та її кордони да Вісли. Від Литви приєднано
Берестейська та Новгородське воєводства. Поновлено союз з
Кримом та Туреччиною. Загальний зовнішній політичний курс бувспрямований на створення незалежного українського князівства.
Та цьому сильно заважало ставлення Москви, якій неподобалась все більш зростаюча політична незалежність України.
Саме як противагою московським впливам в країні Виговськийзміцьнює та використовує зв'язки з Польщею. Та вже давнодомагалася повернення України, обіцяючи широкі права таавтономію. Такі вимушені кроки Виговського розуміє як козацькі верхи та знать так і духовнство. Але такі політичнізагравання старшини з польською шляхтою сильно підриваютьдовіру простого народу, в пам'яті якого ще не зажили болючі рани польського панування.

Досить сильну опозицію виявили запорожці, ображені за їхігнорування в прийнятті досить важливих рішень, аленасамперед за те, що їх не запросили на вибори гетьмана.
До Москви почали надходити доноси кошового отамана Якова
Барабаша та Полтавського полковника Мартина Пушкаря, який мав амбітні плани самому стати гетьманом. В цих доносахВиговського звинувачували в Пропольська симпатіях та в намірах
"Продати" Україну Польші. На вимогу Москви було скликанонову Генеральну Раду в місті Переяславі в надії, що вонапровалити Виговського. Як представник царської корони на Радіприсутній був боярин Хітрово. Та незважаючи на всі заходиз боку Москви, Виговського було обрано одноголосно. Яккомпенсацію Москва отримала згоду на збільшення воєводств в
Ніжині, Переяславі та Чернігові. Відразу після закінчуння
Ради боярин Хітрово направляється да Полтави та намовляє
Пушкаря підняти проти Виговського повстання. В кінці 1657року той збирає 20 тисяч рядових запорожців та 20 тисяч
"Гультяїв", наймитів. Під Полтавою він розбиває полки Сербіна та Богуна. Та в червні 1658 року гетьманська армія
Виговського під тією ж таки Полтавою розгромила повстанськуармію. Загинуло 15 тисяч повстанців, а з нами й М. Пушкар
. Барабаша пізніше схоплено та страчено. Наступного рокупридушено виступ І. Іскри. З обох сторін загинуло до 50тисяч людей.

В загальному на Українй посилювалась боротьба різнихгруп населення:старшина, яку лякав царський абсолютизм, все більшесхилялася до Польші, та навпвкі - селяни та міщани до союзу з
Польщею відносились напрочуд вороже: їх лякали панщина,панський гніт, релігійні утиски тощо. Та немінучість розриву з Москвою була очевидна.

Врешті українські та польські дипломати досягаютькомпрмісного рішення. 16 вересня 1658 року у місті Гадяч І.
Виговський укладає з Польщею союзний договір, відомого як
Гадяцький трактат. З боку України представниками буливидатний дипломат Юрій Немирич та Переяславський полковник
Павло Тетеря. Суть Гадяцького договору, автором якогоголовним чином був Ю. Немирич була така: три держави, а саме
Польща, Литва та Україна створюють федерацію рівноправнихдержав, до якої може приєднатися Москва. До України зназвою "Велике Князівство Руське" входять три воєводства:
Київське, Чернігівське та Брацлавська. Україні надаєтьсяширока автономія. Законодавча влада належить Національним
Зборам, а виконавча - гетьманові, якого українське населенняобирає "дожівотно", і якого затверджує король. Князівство
Руське має власну монету, скарбницю, суд та армію - 30тисяч козаків та 10 тисяч найманого війська. Гарантувалозбереження трвдіційніх прав козацтва. Щороку за рекомендацієюгетьмана сотня козаків приймаю до шляхетського стану.
Польські війська не мають права переходити кордон беззапрошення гетьмана, а якщо переходять то вступають під його команду. В Україні скасовується унія. Обидві релігії - римо -католицька та православна - визнаються рівноправними.
Засновуються два універсмтеті, колегіїї, школи, друкарні.

Гадяцький трактат викликає захоплення тими можливостями,які він надавав Україні та Польщі. Але все це так ізалишилось тільки на папері. Ще до свого підписання в 1659році він викликав війну з Москвою. Виговський звертається до європейських дворів з маніфестом, в якому Москвуобвинувачена в порушені Переяславського договору: в захопленні
Литви, завойованої українськими силами, у Віленськомудоговорі з Польщею, в підтримці повстання проти гетьманатощо. Майже 150 тисячна московська армія під командуваннямкнязя Трубецького та Ромодановського окуповує Україну.
Виговський за допомогою союзників - татар, поляків та німців
28-29 червня під Конотопом завдає війську московитів нищівноїпоразки. Гине цвіт московського боярства, татари захоплюютьв полон та страчують князя Пожарського. Москву охоплюєпаніка, цар збирається тікати до Ярославля. Проте Виговський не зміг продовжувати війну. Напад на Крим запорожцівкошового І. Сірка змушує союзників-татар повернути назад.
Починаються повстання: Гадяч, Ромен та Лохвиці підтримують
Москву. Ніжинський протопоп Максим Филимонович та Ічнівській
Семен Адамович висилають Трубецького доноси на Виговського.
Проти гетьмана виступають старі полковники: Золотаренко,
Сомко, Ціцюра. За час зворушений гине близько 3 тисячукраїнців. У жовтні 1659 року Іван Виговський скликає в
Германівці Генеральну Раду і складає перед нею булаву. Самподається до Польщі, де дістає посаду барського старости,потім Київського воєводи, а ще пізніше сенатора. За доносомполковника Тетері арештовано та розстріляно в 1664 роцінеподалік Манявського скиту на Галічінні.

Можна сказати, що за часів гетьманування Івана
Виговського Україна мала найбільшу у свій час можливістьстати країною вільною та політично незалежною. І хоч деякіісторики досить негативно оцінюють його діяльність, називаючийого гетьманом старшини, а не усього народу Виговський все ж таки залишив яскравий слід в історіїї України як видатнийдипломат та взагалі один з найбільш освічених державнихдіячів України. Шкода, що всередені країни певні політичнісили так і не досягли одностайності в поглядах на майбутнє
України, часом переслідуючи свої власні, але не завждиправильні цілі. Тай не треба забувати, що з усіх боківмолоду козацьку державу отчувалі країни - хижаки, які йуявити не могли Україну вільною та для яких саме існуванняпід боком сильної та незалежної держави вже становило загрозу.

3. Друге гетьманування Юрія Хмельницького.

Війна з Польщею та розкол України. Апогей Руїни.
На тій же Раді в Германівці гетьманом знову обрано Юрія
Хіельніцького, кандітатуру якого висунула старшинаантіпольського напрямку, яка схилялася до союзу з М?? скво.
Головним помічником Юрія був генеральний осавула Іван
Ковалевський, якого Б. Хмельницький призначив опікуном. Досить близькими до молодого гетьмана були Луцький полковник Петро
Дорошенко та кошовий отаман Іван Сірко. Насампередновоспечений гетьман та старшина хотйлі налагодити стосунки з
Москвою та добитися поширення прав для України, приєднанняпівнічної Чернігівщини та частини Білорусіїї, свободидіпломатмчніх стосунків, заборону воєводам втручуватісь увнутрішні справи країни. Все це було оформлено в такзваних Жердевськіх статтях. На той час князь Трубецькойповертається на Україну з новим військом. До нього вирушаєпосольство на чолі з П. Дорошенком, та той їх не приймає.
У свою чергу він запрошує Юрія до Переяслава, де
Генеральна Рада знову обирає його гетьманом. Заляканих силоюросійського війська та погрозами Трубецького в 1659 році Юрій приймає замісь Жердіцькіх статей - нібито статті Богдана
Хмельницького, а саме Переяславську угоду 1654 року.
Справжні ж статті в Москві були кардинально перероблені тадоповнені, в них було проведено принцип повного підкорення
України Москві, а митрополита Київського - Московськомупатріархату (про це в редакції 1654 року не було наітьзгадки). Згідно з Преяславськім пактом 1659 року російськізалоги розташовувались в усіх найбільших містах. Козакамзаборонялось вести зовнішню політику та вступати в війни бездозволу московського царя. Чи не дозволялось без згоди з
Москвою обирати та звільняти старшину та полковників. Гетьман після обрання повинен був їхати на поклон до російськогосамодержця. Козацькі залоги повинні вийти з Білої Русі.
Митрополит Київський повинен був визнати владу Московськогопатріархату.

Вся трагедія подальшої історії України була в тому, щоцей зфальсіфікованій документ 1659 року став єдиним офіційнимтекстом так званих "Статтей Богдана Хмельницького" і на ньому згодом підписувались усі гетьмани.

Московькій уряд не рахувався з Юрієм Хмельницьким, тойсвої функції вже виконав. Воєводи втручалися в управліннякрвїною, роздавали на свій розсуд землі, уряд через головугетьмана вів переговори з старшиною. Поступово гетьманськавлада Ю. Хмельніццького стає номінальною. Зростає невдоволенняпростого люду.

У 1660 році між Росією та Польщею знову виникає війназа панування над Україною. Московські війська разом згетьманським військом виступають на Правобережжя. Та незабаром під Чудновом що на Волині вони потапляють в польськеоточення. Після розгрому Ю. Хмельницький згоджується доповернення України до складу Польщі, підписуючи договір, такзвань Слободіщенській (інша назва - Чуднівський) трактат, щобув повторенням Гадяцького договору, але без "Великого
Князівства Руського та з скасуванням Переяславської угоди 1654 року та розривом союзу з Москвою - фактично Українадіставала автономію. Але на той час влада гетьманапоширювалась лише на Правобережжі, лівий беріг знаходився підвладою московського царя. Ю. Хмельницький ще не втрачав надії об'єднати Україну, але розуміючи власну неспроможністьвиправити важке становище країни в січні 1667 року вінзрікається гетьманської булави та йде в монастир. Згодомйого поляки заарештували і ув'язнили в Марієнбурзькі фортеці.
Вийшовши на волю, тривалий час жив в одному з монастирівв місті Умань.

Таким чином, окупована російськими та польськими військами
, Розірвана на шматки соціальними конфліктами та політичнимпротистоянням різних сил Україна розділилась па дві частини.
Історичний період, відомий як Руїна досягає свого апогею.

4. Правобережжя. Павло Тетеря та його пропольська політика.

Петро Дорошенко та турецька альтернатива. Третє гетьманування Юрія Хмельницького.

наступником Ю. Хмельницького на Правобережжі стає Павло
Тетеря - Моржковській (рік народ. Невід. - 1670), вихідець зкиївської шляхти. Навчався в Київській академії, належав до
Львівського братства. До 1648 року - писар міського суду в
Володимирі - Волинському. Під час повстання 1648 року вінпереходити до Б. Хмельницького, одружується з його дочкою,стає однією з найбліженішіх до гетьмана людиною. З 1649 року
- Полковий писар Переяславського полку, з 1653 - полковниктого ж таки полку. У складі української делегації бравучасть в підготовці Березневих статей 1654 року. У 1657 -1659 роках - генеральний писар, вів підготовку Гадяцької угоди та
Слободіщенського трактату.

В своїй діяльності П. Тетеря повністю спирається напідтримку польського короля Яна Казиміра. Радячись королевіоб'єднати всю Україну, він разом з польсько - козацькимвійськом та союзниками - татарами захолює майже все
Лівобережжя. Знищуючи все на своєму шляху, це військодійшло до Глухова, та здобути це місто так і не вдається.
В цей час поведінка поляків на українських землях викликаєцілу низку народних заворушень. Саме на придушення цихповстань й повернув свої війска П. Тетеря, втративши на тойчас своїх останніх козацьких прибічників. Але розбитий однимз ватажків - повстанців Дрозденко, зрікається булави та 1665році тікає до Польщі, де приймає католицьку віру та отримує посаду брацлавського, ніжинського та Чигиринського старості.

Після Тетері в гетьманська Белава на короткий часопінілвсь в руках гетьмана Степана Опара (рік. нар. невід. -
1665), який в червні 1665 року з допомогою загонівкримських татар захоплює гетьманську столицю Чигирин.
Через два місяці під тиском оточення та ширших козацьких мас втікає до Криму. Тогож таки року в Чигирині Генеральна
Рада вибирає гетьманом Петра Дорошенка (1627 - 1698), онукагетьмана реєстрових козаків Михайла Дорошенка. Сам родом зкозацької родини в Чигирині, з 1648 року - в складігетьманської сотні Б. Хмельницького. Брав участь в бойовмхдіях, учасник різних посольств, де виявив себе блискучимдипломатом. З 1657 року - прилуцький полковник, активнопідтримував політику Виговського. З 1660 року - Чигиринськийполковник, з 1663 року - генеральний осавула, а з 1665 року
- Черкаський полковник. Постійно треба було боротися зпретендентами на гетьманську булаву: Брацлавський полковник
Василь Дрозденко оголосив себе гетьманом. З великимнапруженням Дорошенко здобуває Брацлав. Впроваджуються в життя цілий ряд реформ, за якими стояв митрополит Йосип
Тукальський. Всіма своїми діями Дорошенко тільки підкреслюєсвої наміри - об'єднати Право-та Лівобережжя в одну сильну
Україну. Часто скликає Генеральні наради, та віслуховуючідумку рядового козацтва він здобуває все більшу народнупопулярність. Враховуючи досвід своїх попередників, дляобмеження впливу козацької старшини на військо Дорошенкостворює 20 тисячну армію сердюків - найманців, яка підкоряласьлише йому.

На початку свого гетьманування Дорошенко мусив визнаватипольську зверхність, бо в більшості українських містрозмістились польські залоги. Та для реалізації своїх планівоб'єднання України він, не вбачаючи в польській коронічесного союзника звертається до Оттоманської Порти. Султанобіцяє визнати Україну від Перемишля до Сєвська. У 1666році, використавши ослаблення Польщі внаслідок повстання проти короля Дорошенко з допомогою татар завдає польському військупід проводом Маховський нищівної поразки під Брацлавом. 30січня 1667 року відбулось підписання між Росією та Польщеютак званої Андрусівської угоди, відомої ще як Андрусівськийсвіт. Підписаний в селі Андрусові біля Смоленська - це бувмирний договір про припинення російсько - польської війни 1654
- 1667 року за білоруські та українські землі .. Згідно зугодою Польща віддає Московії Смоленськ та Сіверську землю івизнає право Москви на Лівобережжя. Київ з околицями до
1669 року мав перейти до Російської імперії. Польщізалишалось Правобережжя (крім Києва) та Білорусь. Землі
Війська Запорозького оголошувалась під спільним управлінням таслугували буферною зоною проти нападу татар. Розділ Українибуло документально оформлено. Восени 1667 року українськовійсько кількістю в 24 тисячі чоловік та з кількомадесятками тисяч татар під проводом Дорошенка оточуєпольську армію біля Підгайців на Галичині. Та в той часзапорожці на чолі з Іваном Сірком напали на Перекоп і
Дорошенкові союзники укладають з поляками сепаратний мир.
Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко з військом переходить на Лівобережжя і скидає свого лівобережного колегу --гетьмана Івана Брюховецького, таким чино підпорядкувавші собіправо-та лівобережну Україну. Сам Дорошенко проголошує себе гетьманом усієї України. Тогож таки 1668 року він скликає
Раду, де складає умови турецького протектоорату: звільнення
України від Вісли до Путивля.

Спостерігоючі за успіхами Дорошенка певні зовнішніполітичні сили розуміючи небезпечність зміцнення Україниактивно беруться за підрив гетьманської влади. Досить тяжкого удару завдали Дорошенкові запорожці, висунувши проти ньогопретендента на гетьманську булаву - Петра Суховія, якого дотогож визнали татари. Боротьба з Суховієм продовжуваласьцілий рік. Ще гірше стало, коли поляки проголосилигетьманом України Уманського полковника Михайла Ханенка, зяким вони захопили на той час майже все Правоберіжжя. У
1669 році пробував домовитись з Польщею, використавшикоронування нового польського короля, Михайла Вишневецького.
В своїй домовленості Дорошенко вимагав автономії в межах
Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств та повне скасування унії. Його ж противник Ханенко просив лишеавтономії для козаків, і саме його затвердив польський сейм
. Боротьба проти нього була дуже тяжка.

Починається запекла війна з Польщею. Віступючі на
Правобережжя Дорошенко призначає наказним гетьманом Лівобережжя
Дем'яна Многогрішного. Проти нього відразу виступаємосковське військо. У 1672 році 100 тисячне турецьке та 12тисячне українське війська звільняють Поділля від польськоїприсутності. Результатом цієї війни став мирний договір,підписаний в місті Бучачі (нині Тернопільська область).
Згідно з договором, Польща відмовлялась від прав на:
Поділля, Брацлавщину та частину Київщини, що стаютьтурецькими провінціями. Землі Війська Запорозького залишаютьсяволодінням козаків під протекторатом турецького султана.
Польща зобов'язалась щороку виплачувати Туреччині контрибуцію -
22 тисячі злотих. Бучацька угоду польські історики вважаютьяк найганебнішу в історії поьської корони. Однак польськийсейм не затвердив цей договір і війна між Полшьщею,
Туреччиною та Україною тривала далі. У 1673 році польськийгетьман Ян Собєський дає реванш, розбивши турків під Хотином
, Та це не рятує турецькі провінції України від розореннятурками, під владою яких опнілось Поділля і частина Галичини з Чортковим. Вони обертаються храми в мечеті, забирають вполон людей, грабують міста. Населення тікає на Запоріжжя,
Слободжанщіну, Гетьманщину, обвинувачуючи Дорошенка в тому,що закликав турків. Улюбленець народу, він втратив йоголюбов та довіру й лишився всієї народної підтримки. Тімчасом лівобережний гетьман Іван Самойлович підбиває московський уряд скористатися ситуацією, а саме: війною поляків зтурками, смерть короля М. Вишневецького та підготовку в
Польщі до елекції нового монарха - та розпочати війну з
Дорошенком. Коли московсько - козацькі війська перейшли Дніпродо них приєднались Канівський та Черкасьській полки. Цієюсилою було завойовано майже всю Україну. В березні 1674року Самойлович скликає в Переяславі Генеральну Раду, наякій його обрано гетьманом усієї України. Намагаючисьпозбутись Дорошенка, він обложує його столицю Чигирин, тана допомогу Дорошенкові приходять турки та татари. Самойлович вимушений повернутись на Лівобережжя. Турецько - татарські тадорошенківські загони знищують на Правобережжі всіх, хтопіддався Самойловичу. Умань спалено, все населення вирізано.

Тим часом новий король Ян Собєський вирушає військомпроти турків і зруйновує Брацлавщину. Тисячі людей гинуть та потрапляють в полон, масово залишають рідні домівки,тікаючи хто куди. Україна в руїнах.

На той час Петро Дорошенко, втративши 1675 року свогонайближчого друга та радника митрополита Йосифа Нелюбовича -
Тукальський, розчаровується в своїй політиці. Він вирішуєзректися гетьманства і передає булаву Генеральній Раді в
Чигирині, а клейноди надсилає до Москви, здавши таким чином гетьманство на користь Самойловича та Ромодановського, яктого хотів російський уряд. Сам він був мілостлівовідправлений в почесне заслання: спочатку як воєвода у Вятку
(1679 - 1682), а потім до самої смерті (1698 року) жив вселі Ярполчі, що під Москвою. Там його і поховано.

Намагаючись не допустити об'єднання України і втратувласного впливу на Правобурежжі турки ставлять гетьманом знову
Юрія Хмельницького, якого вони витягають з Едічкульськоїв'язниці, та дають помпезнай та гучний титул "Князя
Сарматського, Малої Росії - України і володаря Війська
Запорозького ". У 1677 - 1678 роках він разом з турецькимвійськом загальною кількістю в 200 тисяч вояків з великимивтратами в кілька спроб здобуває Чигирин, від якого на тойчас залишились самі руїни. Тому свою столицю Юрій влаштовуєв Немирові що на Поділлі. Організований ним похід на
Лівобережжя закінчився повним провалом. Він так і неспромігся створити міцну гетьманську владу. Неврівноважений,підозрілий, позбавлкній реальної влади, він відштовхував відсебе людей жорстокими карами та тортурами. Довго туркитерпіти його не могли і в 1681 році його стратили в
Кам'янець - Подільському.

Турки передають владу в країні молдовському воєводі Іванові
Дуці, який почав активне заселення спустошених війноюрайонів, закликаючи людей повертатися приваблював їх різнимиобіцянками. Та ці спроби припинились з підписанням в 1686році між Москвою та Польщею так званого "вічного миру" --договору, який визначав права та території володінь на
Україні. На підставі договору Правобережжя, не захопленетурками визнавалися польським, а Київ відходив до Лівобережжя
. Земля між Дніпром та Бугом залишалась нейтральною.

13 серпня 1681 року в Бахчисараї було підписано мирнийдоговір, який закінчив війну між Московською державою,
Кримським ханством та Туречччіною. Згідно з договором,кордон між цими державами проходив по річці Дніпро.
Туреччина вівзнавала права Москви на володіння Лівобережною
Україною, а також на контроль земель Війська Запорозького.
Південна Київщина, Брацлавщина та Поділля залишались в складі турецьких володінь. Територія між Південним Бугом і Дністром оголошувалась нейтральною. Українське населення зберігалоправо ловити рибу в Дніпрі та його затоках, добувати сільта вільно плавати по Дніпру до Чорного моря. Татари могливільно кочувати в українських степах та полювати на обохберегах Дніпра.

Таким чином, ці дві угоди повністю затвердилитериторіальний поділ України. До 1686 року всябагатостраждальна, розорена війнами Україна була повністюрозділена між сусідніми державами.

5. Лівобережжя. Іван Брюховецький та Дем'ян Многогрішний.

проросійська орієнтація Івана Самойловича.
На Лівобережжі після скінчення другого гетьманування Юрія
Хмельницького почалась запекла боротьба за владу. Тутгосподарювали промосковські погляди, особливо серед старшини,яка вирішила зосередити владу в своїх руках. Накзнімгетьманом стає Яків Сомко, вихідець з багатого міщанськогороду, представник заможної старшини, брат першої дружини Б.
Хмельницького. В своїй боротьбі він об'єднується зпредставником рядового козацтва Ніжинським полковником Василем
Золотаренком, братом третьої дружини Б. Хмельницького.
Останнього старшина й хотіла вибрати гетьманом, таким чиномзабезпечивши собі панівне становище. Проти них виступивзапорізький кошовий отаман Іван Брюховецький, вихідець знижніх верств козацтва. В червні 1663 року в Ніжинізібралась так звана "Чорна Рада" - галасливі виборчі збори,в яких крім козаків взяли участь міщани та селяни. Посланці російської корони, підозрюючи старшину в Пропольськасимпатіях підбурює постах козаків та селян на підтримку
Брюховецького, одночасно шляхом арешту усуває від боротьби
Золотаренка та Сомка. Згодом їх було страчено.

Гетьманом Лівобережної України обирають Івана Брюховецького
(рік. народ. невід. - 1668). Певний час перебував на Січі, у
1661 - 1663 роках був кошовим отаманом. Це був яскравийпредставник доби Руїни. Типовий демагог, він бувчудовимпромовця і вмів добре впливати на юрбу. В своїй політицібув антиподом Тетері - він повністю визнавав зверхність царята був палким прихильником Москви. У 1665 році Брюховецькийна запрошення царя відвідав Москву, де йому присвоєно бояркий титул і де він одружився з княжною Долгоруков.
Підписані тоді ж так звані Московські статті не тількипідтверджували Переяславські статті 1659 року, та ще більшеобмежували права українського народу. Згідно з цим договоромв усіх полкових містах України вводились московські залоги,вся податкова система перейшла до московського управління,гетьман не мав права вести які небуть зовнішньополітичністосунки, митрополит Київський призначався московськимпатріархатом. Московські чиновники активно взялись за своюсправу, і серед народу почали з'являтись ознаки незадоволення
, Які поступово зростали. Та переповнила чашу народноготерпіння складений 1667 року між Москвою та Польщею
Андрусівський договір, на підписання якого українську сторонунавіть не запросили. У 1667 - 1668 роках по Лівобережній
Україні прокотилась хвиля повстань проти московських заставу, і
Брюховецький, побоюючись загального повстання і розуміючинеминучість зміни політичного курсу 1668 року скликає
Генеральну Раду, де перед старшинами заявляє, що єдинийшлях порятунку для України - вигнати московських воєвод тапросити протекції турецького султана. До Царгородавідправляють послів, і султан згоджується на прийняттяпідданства України на умовах васальної залежності. Одночасно
Брюховецький веде таємніф переговори з гетьманом Правобережжя
Дорошенком, який також веде переговори з Туреччиною та
Кримським ханом. На обох боках Дніпра починається повстанняпроти московської присутності на Україні. Весною 1668 року
Дорошенко переходить Дніпро, тріумфіально крокуючи по Україні
. Народ вітав його і переходив на його бік. Це був часнайвіжчого тріумфу Дорошенка. Коли він наблизився до с.
Будіщі поблизу Опішні, де стояв табір Брюховецького, козакизбунтувалися проти Брюховецького і вбили його. Дорошенкапроголошують гетьманом обох сторін Дніпра.

В тому ж таки 1668 році Дорошенко, змушений повернутися на
Правобережжя для боротьби з почала наступ полякамипрозначає наказним гетьманом Лівобережжя чернігівськогополковника Дем'яна Многогрішного (рік народ. та смерті невідомі).
вихідець з селянської родини на Чернігівщині, військовуслужбу почав у Б. Хмельницького. З 1663 року - чернігівський полковник. Противник укладання Андрусівської угоди 1667 року
. Підтримував антімосковській виступ І. Брюховецького 1668 року
. Людина проста, не маючи освіти, пряма та нетакактовна,він мав репутацію ватажка, здатного змусити своїх підлеглихякщо не віддано служити, то хоч підкорятися своїй волі. Зпадіння па Правобережжі Дорошенка і тиском, в тому числі йвійськовим, з боку Москви Многогрішний клянеться на вірністьцареві та дістає його визнання як гетьмана Лівобережної
України. Укладена ним 3 березня 1669 року в місті Глухові