Від кінця 9-го століття до нас дійшли відомості про розширення Руссю внешнеполіті -
чеських зв'язків з навколишніми країнами і народами, що пояснюється потребою-
ми економічного і політичного розвитку Русі, необхідністю торгових свя-
зей з сусідами і походів заради інтересів феодалізірующейся знаті ікупецтва,
так і подібними ж зустрічними тенденціями з боку інших країн інародів,
що призводило до військових конфліктів, мирним угодами, пошуків союзників і
т.п. та сприяло вдосконаленню дипломатії, як засобу досягненняго -
сударственних зовнішньополітичних цілей.
Під кінець 9-го століття Русь укладає «миру і любові» з варягами, якийосно-
вивался на тих же принципах, що і подібні численні угоди Візан-
критті з варварськими народами і державами, а також всередині «варварського»світу.
За мир на своїх північно-західних кордонах, а також за союзну допомогу, як цепо-
казали наступні події, коли варяги йшли разом з Олегом та Ігорем на
Константинополь, Русь встановила їм виплату щорічної грошової данини.
Світ з уграми був зовсім іншого проісхожденія.Іх кочові орди на ис-
ході 9-го століття взяли в облогу Київ, і руси добилися зняття облоги і відходупротивника,
лише погодившись на сплату уграм, як і варягів, щорічної грошовоїдані.Еслі у випадку з варягами можна-з різного роду застереженнями
-простежити основні
моменти їх мирних і союзних відносин з Руссо, як зазначає літопис, 150років, то у відношенні угрів зробити це не вдається, хоча не можнаобстрагіроваться від того знаменного факту, що в одночаснихантівізантійскіх діях Ру-
Сі та угрів в кінці 30-х і на початку 40-х років 9-го століття, в їх союзних з
Руссю Дейсі -
віях проти Болгарії в 968 році, в рейді угрів 968г.по візантійської
Фракції, що в їх
спільному військовому поході під керівництвом Святослава на Константинополь ле-
тому 970-го року їх інтереси збіглися. Все це дозволяє висловитиприпущення,
що і з уграми Русь встановила відносини світу і спілки, скріпленими абозгадуваним договором, укладеним під стінами Києва, або домовленістюпід час подальших російсько-угорських переговорів.
Дружні відносини були встановлені і з Болгарією Симеона Великого, з чиєїтериторії російське військо в 907г.прошло до візантійської столиці.
Таким чином, готуючись до чергового походу проти Візантії, Олег не тількимобілізував загальноруські сили підлеглих йому племен і союзних тиверців, але і
мав у своєму розпорядженні союзної допомогою варягів, щонайменше доброзичливимнейтраллітетом угрів і таємною допомогою з боку Болгарії, яка уклала доцього часу мирний договір з Візантією, але не відмовилася від боротьби зній.
Похід Русі проти Візантії у 907г.увенчался успіхом і новим російсько-віза-
тійскім договором «миру і любові», т.е.політіческім міждержавних СОГ-
шенню, що регулює основні питання взаємин між двома дер -
державами.
907 рік став в історії російської дипломатії віхою не менш, якщо небільше, значи -
котельної, ніж рік 860-й, коли Русь була визнана Візантією і уклала зімпе -
ріей перший договір «миру і любові». На відміну від договору 860 року, влітописі
збереглося повідомлення про укладення перемир'я, про хід переговорів з приводуви-
ництва мирного договору, і про його зміст. (1)
(1-ПВЛ, ч.т.М., 1950, с.24-25)
Такі історики, як В. Н. Татищев, М. В. Ломоносов, М. М. Щербатов, Н . Н. Болтін не
сумнівалися в правдивості «Повісті временних літ». Дискусію відкрив
А. Л. Шльоцер. (2)
(2-А . Л. Шльоцер, Нестор, СПб.1809, т.1, с.5; т.2.СПб., 1809, с.634 ,641,752-758)
Пізніше до нього приєдналися Г. М. Барац , В. Н. Сергійович, А. А. Шахматов,
А. Е. Пресняков, С. П. Обнорський, С. В. Бахрушин і Д. С. Лихачов.
Протягом 150 років чітко визначилися дві лінії:
1) договір-плід вимислу автора «Повісті временних літ»;
2) договір-реальність, але по різному оцінювали його місце всхідноєвропейської дипломатії.
Угода 907р. містило в собі класичні риси для договорів «миру і
кохання»: відновлення мирних відносин між країнами; сплату імперієюконтрибуції та щорічної данини Русі; статус торгових посольств, торговихмісій
і про звільнення російського купецтва від сплати мит на столичних ринках.
У столиці імперії російське посольство вело переговори, результатом яких
з'явилися усні клятви сторін та письмовий договір, де були перерахованіконкретні зобов'язання грецької сторони.Ежегодная грошова данинаскріплювала існування договору, який включав і усну домовленість провійськово-союзних зобов'язання Русі.
Російсько-візантійський договір укладений в 911г. показав, що Русь не тількиосвоїла типові договори варварські «миру і любові», а й підійшла впритулдо
освоєння вершини дипломатії, який викладає світу Візантійської імперіей.Сог-
шенню передувала посольська конференція, вироблена основні прин-
ципи майбутнього договору. Договір відобразив у собі наявність посольських дебатів,
«речей». Російське посольство було вперше прийнято за типом інших іноземнихмісій в Константинополі: крім переговорів з самим імператором була орга-
нізована «екскурсія» з візантійської столиці, а після повернення до Києва бувпри-
їм у кіевскогокнязя.Более визначено, ніж в минулі роки, виглядає і складрус
ського посольства: складається категорія осіб, міцно зв'язали своюдіяльність
з дипломатичними обязанностямі.Уже в той час проглядається посольська
олігархія: Візантійський імператор-глава посольства в обохвипадках, виділяється і молодший чин посольства (мабуть секретар).
Угода 911г. з'явилося перше двостороннім договором Русі з іноземним
государством.Соглашеніе зафіксовано в автентичних грамотах, що йдуть відобох
сторін на їхній рідній мові, і в копіях, написаних іншою мовою.
В російських історичних і філологічних колах договір 911г. викликав досить
сильні розбіжності: договір не дає підстав для сумнівів, на відміну віддого-
злодія 907р.; однак тепер складність для вчених полягала в іншому -визначити,
наскільки ця угода відповідало традиціям того часу, як у зв'язкус
цим слід було оцінювати рівень російської дипломатії по відношенню до іншихдержавним утворенням раннього середньовіччя.
Н. А. Лаврівський вважав, що договір 911г. є документом стереотипним і
спочатку написаним на грецькій мові, а потім переведеним на російську. (7)
І. І. Срезовскій приєднався до думки Лавровського разом з С.А.Гедеоно -
вим.
А. Дімітріу вважав договір 911г. хрісовулом візантійського імператора. (13)
А. В. Лонгіно вважав, що договірна грамота 911г. є остаточним-
тільну редакцію документа, який був виготовлений в Візантіі.По його думку
проект статей 911г. був лбсужден і виражений в Києві, а остаточна редакціядо-
говірки була прийнята в Константинополі. (14)
Г. М. Барац вважав, що текст договору 911г. належав не грекам, а
Русі, звідси його неясність, перестановки, запозичення з давніх, у тому числібіблійних, ис-
точніков і т.п. (15)
А. А. Шахматов відзначив, що договір 911г. не «рабський переклад з грецькогооригіналу, а свідома його переробка в певних цілях »: грецькіориг-
нали не могли мати такого початку, яке представлено в договорі 911г.; втексті в наявності неприпустима путанніца з присвійні местоіменіямі.Отсюдависновок: договір 911г. не може розглядаються як стереотипний міжнароднийакт. (17)
Пізніше В. М. Істрін і С. П. Обнорський приєдналися до думки А. А. Шахматова.
(15,17)
В. Т. Пашуто повернув російській історіографії концепцію договору 911г. якрівноправного політичного російсько-візантійського угоди.
С. М. Каштанов зауважив, що питання про порядок укладання російсько-візантійськихдоговорів вивчався двома методами-лінгвістичного і конкретно-історічес-
кого аналізу і привертає увагу до досліджень А. Димитрію і польськогодослідника С. Мікуцька, що здійснили підхід до грамотами саме зпозіційсравнітельно-історичного методу. (23)
Договір 911г. знайшов відображення в радянських узагальнюючих роботах. «Нариси істо-
рії СРСР »оцінюють його як письмовий договір,« що визначав відносиниміж Російською державою і Візантією ». У багатотомної« Історії СРСР »про до-
говірці 911г. лише побіжно сказано, що він, як і договір 944г., спирався на
«Покон
росіянин». В «Історії Візантії» пам'ятник характеризується як «ще один договір»
між Руссю і Візантією, що встановлює порядок вирішення конфліктів, про-
Імена та викупу полонених і т.п. (26)
У закордонній історіографії договору 911г. приділили спеціальну увагупольський історик С. Мікуцька і француженка І. Сорлен, але їх думки відноси-
тельно пам'ятника розійшлися.
С. Мікуцька вважав, що, оскільки договір 911г. включає в основному обов'язковий-
ства російської сторони, він не може нагадувати за своїм характером імператор-
ський хрісовул.Он бачить, що російський текст являє собою копію договоруз грецького оригіналу, але копію не офіційну, а робочу.
І. Сорлен згодна з С. Мікуцька, що в договорі є зобов'язання тільки рос-
ської сторони, але стверджує, що саме протокол говорить про грецькийпоходжу-
деніі документа.
Канадський вчений А. Боак висловив точку зору про те, що договір 911г. підтем-
вердив для Русі «важливі торговельні привілеї» і визнав за російськими правовстуила-
пать як найманців в імператорську армію. (30)
У 70-х роках питання про характер російсько-візантійського договору знову привернув
уваги ряду зарубіжних вчених у зв'язку з дослідженням з історіївізантійс-
кой зовнішньої політики і дипломатії.
Оболенський відводить Русі пасивну роль об'єкта візантійської дипломатії.
Д. Міллер відзначив, що договори Русі з греками стоять у одному ряду з Візантією-
ско-арабськими і візантійсько-болгарськими угодами і являють собою зразки
«торшово-політичних договорів» з ретельно розробленими торговими пра-
вами. (32)
Отже, до теперішнього часу в російській історіографії відсутня єдинаконцеп-
ція цього першого в російській історії бесспорнрго письмового внешнеполітічес-
кого соглашенія.Многіе питання до цих пір залишаються діскуссіоннимі.Чьі орга-
тва відображені в цьому документі-російські або візантійські? А можеМожливо, це
імператорський хрісовул? Де договір був створений? Хто був його автором? Якогойого значення в системі російсько-візантійських угод? Чи обмежуєтьсяцей
договір лише економічними проблемами або зачіпає і область політич-
ких взаємин між двома державами? Всі ці та інші більш част-
ные питання були представлені в історичних трудах.Ответи на них, якбачимо,
були найрізноманітніші.
Процедура вироблення договору 911г.
Склад російської посольства.Его представництво.
Насамперед кілька слів про методику дослідження даного договора.Істоч-
ники в даному випадку обмежені: текст договору, а також літописні повідомленняпро укладення договору, перебування послів Олега в Константинополі і їх повер-
щении в Кіев.Поетому найбільш зручним способом буде аналіз текстудоговору,
його записів і використання порівняльно-історичного методу.
Попередня угода про договір 911г .., що складалося до цього року, прив-
дит висновку , що схема Ф. Дельгера та І. Караяннопулуса, підтримана
С. М. Каштановий, має потребу в даному конкретному випадку в деякому уточненні.
(3)
Судячи по згадках імператора Льва6 та Олександра, переговори проходили в
Константинополі, т.е.предварітельная домовленість відбулася, але не вінший,
а в «цій» країні, в Візантіі.Само ця обставина значною міроюпідрив-
кість можливість порожниною застосувати схему Дельгера-Караяннопулоса додоговору
911г.
Потім, для вироблення договору, була посольська зустріч, сліди якої уславився-
жива в тексті угоди: «А щодо голів аже ся ключі проказа, урядом сясице. »Свідоцтво про посольської зустрічі виявляється в летопіснрмтексті про
бесіді послів з Олегом після їх повернення в Київ: «вся мови обоюцарю, како сотвориша миръ, і дотепер знайдених положіща ... і клятви не преступіті нігреків, ні руси ». (4) У посольської місії взяла участь 15 чоловік, по сутітрадиційна картина дипломатичних переговороа, з них п'ятеро
(Карл, Фарлоф, Вельмуд, Ру-
лаф і Стемід) послані Олегом до Константинополя ще в 907 році.
Слід приділити увагу і складам посольств в 907р. і в 911г.: змінв
порядок перерахування імен послів.
Шахматов вважав, що літописець вибрав «для заощадження місця» з договору
911г.1-го ,3-го ,4-го ,5-го і 15-го послів, опустивши 2-го і всіх наступних з 6 --го по 14-го.
На думку Сахарова тут має місце не хитрощі літописця, а складанняна Русі системи посольської служби, відповідала традиціям старовини і
середньовіччя: сувора ієрархія членів посольства.
Перша згадка про російську ієрархії послів коштує в описі ходупереговорів
907р., де на початку списку був Карл.В наступного посольської місії (черезневеликий час) він був знову першим послом у списку.
З цього можна зробити висновок: в 10-му столітті руси не залишилися в стороні відміжнародної дипломатичної практики, згідно з якою посольську службунесли люди, досвідчені у галузі міжнародних справ.
У договорі 911г. записано, що посли рекомендують себе в такий спосіб:
«Ми від роду рускаго ... іже послання від Олга, великого князя рускаго, і відвсіх, іже суть під рукою його, світлих і великих князь, і його великих бояр' ...
»Нижче говориться, що посли уповноважені« на утримання і на повідомлення »
«Любові» між Візантією і Руссю «похоті наших великих князь і понаказ від усіх, іже суть під рукою його сущих Русі », що греки повиннізберігати «тако ж любов до князем' нашим світлим руськими й до всіх, іже сутьпід рукою светлаго князя нашого ...»( 11)
Цю характеристику російська історіографія розглядала як факт, підтверджують
ющій відсутність на Русі єдиної держави та його роздробленість наокремі політично незалежні землі, що відбилося нібито на титулатуріпослів, які представляли не тільки князя Олега, а й інших російських світлих івеликих князей.Еще в 1848р. В. Лешко писав: в 10 столітті «посол не бувпредставником держави, тому що воно ще не відбулося. "
Пізніше до нього приєдналися А. В. Лонгіно, В. І. Сергійович, М. К. Любавський.
Бахрушин відзначив, що «світлі князі» посилали до Константинополя дляукладення договору самостійних послів, а їх зникнення з договору
971г.
говорить про єдність Русі. (13)
Гедеоном вважав слова «ми від роду рускаго» як «технічну формулу», як
«візантійської дипломатії », який відповідає« звичайним формулами договірнихактів ».
Пашуто пише, що« договір укладено ..., від імені глави держави і йоговасалів (подручніков ).»
На думку Сахарова посли представляли вже єдине російське государство.Етопідтверджується хоча б тим, що вони говорили «ми від роду рускаго». На першумісці стоїть Олег, а за ним «суть під рукою його» ( «Літопис тимчасовихроків. »), Т.Є.
« світліше і великі князі ». Свідченням васальної залежності князіввід
Олега є те, що Олег приєднав племена до Києва, обклав їх даниною іповів на Константинополь, т.е.впервие ідея загальнодержавного, загальноруськогопредставництва дипломатичної місії була сформульована в 911г ..
«МИР» ТА «РЯД» 911г.
Історичне значення договру 911г.
Договір 911 р. говорить про «утримання» і «сповіщення» «колишньої любові міждвома державами ».
Перший розділ говорить саме про це. Це зобов'язання сформульовано ввигляді окремих розділів, в одній з яких говориться про зобов'язання Русізберігати світу,
а в іншій-зобов'язання Візантії в тому ж.
У наступних розділах йдеться про вирішення спірних питань у відносинахдержав: «витівок» та «злочинів».
Потім у договорі йде возврашеніе до двох перших главам.Но сдесь поняття
«Миру і любові», сформульована вже в узагальненому вигляді, ставиться до всьогодоговору та статтями включеним до нього.
Закономірно виникає питання: для чого і Русі, і Візантії було потрібно черезчотири роки знову повертатися до цієї ідеї, висловленої ще в договорі
907р.?
Відповідь на нього дається в самому договорі 911г .. Тут наголошується, що послиспрямовані лише на «утримання» і на закріплення вже достігнутого.В відмінностівід конфліктів 941г. і970-971г., де після них йде повернення до статейдоговору 907р., тут цього не спостерігається.
У договорі вказується мета повернення до цього «утримання»: світ є
, з точки зору творців договору, якимось новим етапом у договірнихвідносинах міжРуссю і Візантіей.Возможно, мова йде про перший договорі
«Миру і любові».
Разом з тим, у 911г. російські могли наполягти на рівноправну двосторонньомуугоді, оскільки, «відповідно до політичної теорії візантійців, договір бувпривілеєм, наданням милості: візантійський імператор сходить до того,
щоб надати таку милість іноземним правителям ».
Угода 911г. було не тільки договором «миру і любові», а й «поруч».
Це відноситься до конкретних сюжетів у взаєминах держав у сферіекономічної та політичної діяльності.
Статті «ряду» говорять про:
1. злиднях і заходи покарання;
2. майнова відповідальність і відповідальність за вбивство;
3. відповідальність за умисні побої;
4. за крадіжку;
5. за грабіж;
6. про порядок допомоги купцям;
7. про порядок викупу полонених;
8. про союзної допомоги Русі по відношенню до греків;
9. про практику викупу будь-яких інших полонених (крім русів і греків);
10. про порядок повернення захоплених або втекла челяді;
11. про практику успадкування майна;
12. про порядок торгівлі Русі і Візантії;
13. про відповідальність за взятий борг і про покарання за несплачений борг.
Якщо порівняти договір 911г. з греко-перським договором 562г., то видно, щовони дуже схожі, за винятком клятвено-вірчій частини ізагальнополітичної частини (розташування частин у тексті договорів). Якщодосліджувати це, можна зробити висновок: «ряд» 562г. і «ряд» 911г. лишевідобразили специфіку відносин держав, що уклали договір.
Але незважаючи на це видно, що договір 911г. є більш розвиненимугодою ніж договір 562г. , тому що в ньому більш чітко формулюються статтіі голови.
Тепер звернемося до системи укладання договору.
Документ був написаний у двох варіантах: один йшов від грецької сторони і бувнаписаний на їх язике.Іменно цей, грецький оригінал, був підписаний грецькимімператором.Другой йшов від російської сторони і був написаний по-русскі.Етотпримірник, на якому клялися російські посли, був переданий русів грецькоїстороной.Потом боку традиційно помінялися автентичними грамотами.
К. Нейман, Ф. Дельгер та І. Караяннопулус вважали, що цей договір - хрісовулімператора. Ці хрісовули практикувалися з 992г.до 12 століття, коли Візантіяпочала втрачати свою колишню мощь.Оні прийшли до висновку, що договір 911г.неє аналогією інших договорів Візантії і має своє, особливе, місце в
Візантійської дипломатичній практиці.
Тому важко погодитися з думкою Каштанова про однобічність хрісовула.
Таким чином вчені прийшли до висновку: договір 911г. є абсолютносамостійним угодою.
Г. Еверс, Н. А. Лаврівський, І. І. Срезневський, С. А. Гедеоном, О. Дімітріу і д.р.вбачали в тексті багато грецізмов і вважали, що текст був складений в
Візантії.
В. М. Істрін і С. П. Обнорський вважали, що договір міг бути складений російськоюабо болгарином.
Після підписання договору в Константинополі грецькі посли не з'явилися до
Київ тому можна зробити висновок про те, що не було досягнуто єдність утитулатурі руського князя. Це питання грав величезну роль, перш за все-цеміра престижу государства.Русскому князю дісталося ім'я «вашасвітлість ». Іншим правителям вже сформованих держав дісталися ьолеепрестижні міжнародні титули.
У дореволюційній історіографії, щодо цього не було явнихрозбіжностей: історики вважали, що до російського посольства була застосованазвичайна дипломатична практика Візантії.
У радянській історіографії цього питання приділили увагу тільки Т. Пашуто і
А. Г. Кузьмін.
«СХІДНИЙ ФАКТОР»
Та давньоруських ДИПЛОМАТІЯ.
РОСІЙСЬКА ПОЛІТИКА НА СХОДІ ТА ЇЇ ДИП-
ЛОМАТІЧЕСКОЕ ЗАСТОСУВАННЯ.
ПЕРША ПОЛОВИНА 10 СТОЛІТТЯ.
Російсько-Візантійський угоду 860г. та угоди 907-911гг.предопределіліактивність Русі на Востке і погляди російських кинулися на південне узбережжя
Каспійського моря, на шлях проходив по Волзі, на Харезм та інші райони
Середньої Азіі.В цьому руси хотіли:
1. взяти собі багату здобич;
2. одночасно з цим, виконати союзницькі зобов'язання по відношенню до
Візантії;
3. прокласти торговий шлях до районів Передньої і Середньої Азії.
На початку 10 століття на Сході зіткнулися інтереси трьох держав: Русі, Візан-
критті і Хазаріі.Может бути доречним припущення, що російсько -візантійськомуугоді 907г.било обумовлено напад русів на Південне Прикаспії ідипломатичне забезпечення проходу російського загону по території
Хозарського каганату.
Після укладення договору 907р. руси совершеют ще два походу на арабів на
Заході і Востоке.Помненію А. П. Новосельцева ослаблення Арабського халіфату впочатку 10в. призвело до активізації Візантійської політики в
Закавказье.Арменія
хотіла скинути владу арабів і шукала зближення з Візантіей.Історіквважає, що похід русів був спрямований на арабських васалів-володарів
Мавераннахра і Хосарана.
У договорі 911г. з'являється стаття про можливість прийому русів на військовуслужбу в Візантію.После укладення договору знову стався напад на
Прикаспій. І знову російські війська пршлі через хозар. У той час Хазаріявідбивалася від насідали печенігів, гузів, асіев та Візантії, томубезперешкодно пропустила російські загони через свої землі.
У 10-му столітті Візантія пішла на зближення з Руссю тому Хазарія більше немогла виконувати свої зобов'язання перед Візантіей.Собитія 912 -
913гг.показалі це.
Поява печенігів змінило розстановку сил у Північному Причорномор'ї і
Візантія початку проти свого колишнього союзника народи Північного Кавказа.В
932г. вона піднімає пороти каганату аланів.
Після підписання миру між Руссю і хозарами в 915г., В 920г. Русьзробила ще один похід і вчені припустили, що це-відображення широкихміжнародних протиріч.
У 945г. російське військо знову з'являється в Закавказзі і захоплює місто
Бердаа.Опять це відбулося після підписання в 944г.соглашенія між Руссю і
Візантією з більш змістовною, ніж у 911г., Частиною про військовихобязательствах.Ето відбилося на подальшій політиці Русь і в 949г.
Візантія направила проти критських і сирійських арабів військо, в якому булиі російські воіни.В 954г. росіяни, вірмени та болгари боролися протисирійського еміра.В відміну від попередніх походів у 945г.русси не спалили
Бердаа, а змусили жителів коритися Русі.Русси пробули в Бердаакілька місяців, і лише важкі хвороби і невпинно бої змусили їхпокинути місто, але перед цим руси під приводом викупу зібрали з мешканцівміста огромнре кількість грошей, золота і товарів.
В історіографії виникли питання з приводу дипломатичного забезпеченняпоходу 945г.: Н. Я. Статевий, М. І. Артамонов вважали, що руси пройшли також, як ів
912-913гг., а Б. А. Дорн, А. Ю. Якубоскій вважали, що руси перетнули територію
Північного Кавказа.Проаналізіровав можливі ситуації Сахаров прийшов довисновку, що найбільш преемлемим для русів був шлях через Північний
Кавказ, тому, що, захопивши Бердаа руси створили там опорний пункт істворили небезпеку для Хазарії, тому остання навряд б дозволила руусампроіті через свою терріторію.Захватів Бердаа Русь не тільки виконала своїзобов'язання, а й заручилася підтримкою аланів та ін народами Північного
Кавказу.
Таким чином, повертаючись до походів русів на Схід необхідно відзначити:
1. масштаби збільшувалися від походу до походу;
2. на відміну від походів 909-910г., стали вирішувати більш серйозні питання по боротьбі з арабськими васалами, а похід 945г. навіть мав на увазі спробу закріпитися в Бердаа;
3. зростання дипломатичної активності русів у зв'язку з походами на
Схід;
Доростольська
ДОГОВІР 994г.
ОГЛЯД ДЖЕРЕЛ ТА ІСТОРІЇ-
ГРАФИТ ПИТАННЯ.
У 944г. після російсько-візантійських чвари знову був досягнутий мір.В 941г.10 -і тисячна армія русів після вдалих боїв проти Візантії було розбитопідійшли з провінції військами, і в 944г. Ігор знову почав похідна Візантію, результатом якого став мирний договір 944г.Етот договір невикликав у світовій історіографії таких бурхливих розбіжностей, як попереднідоговори, але викликав суперечки з приводу причини походу Ігоря на Константинопольв 944г.
Дговор викликав суперечки істориків з ключових питань даного аспекти:
1. Чи є договір 944г. лише доповненням до угоди 911г., чи це політично самостійний і цільний дипломатичний документ?
2. Представляє він собою подобу імператорського хрісовула, або це двосторонній рівноправний договір?
3. Збунтувався чи даний текст в літописі в целбном вигляді, або ж він був скомпоновано пізнішими переписувачами, що зібрали з даних документів те, що увійшло до складу «Повісті временних літ», як договір 944г.?
4. Кому був вигідний цей договір: Русі або Візантії?
5. Яке «нове співвідношення сил»?
6. За чиєю ініціативою він був укладений: росіян або греків?
7. Продовжували чи залишатися в силі статті договорів 907р. і 911г. не позначені в договорі 944г.?
8. Чи можна відносити до цих не включеним у договір статтями обов'язок
Візантії сплачувати борг Русі?
ОБОСТРЕНИЕ РОСІЙСЬКО-ВІЗАНТІЙСЬКИХ
ВІДНОСИН В СЕРЕДИНІ 30-Х РОКІВ
10-ГО ВЕКА.ВОЙНА 941-944г. І ПЕРЕГОВО-
ри на Дунай.
До початку 40-х років 10-го століття відносини між Візантією і Руссю різкообострілісь.Прічінамі цього стали:
1. Положення Візантії стабілізувався через підписання миру з
Болгарією і зняття її загрози;
2. Поява печенігів у причорноморських степах змусило змінити обстановку в Північному Причорномор'ї;
3. У 30-х роках 10-го століття зростають суперечності між юдаїські Хазарією і
Візантією, що ускладнило відносини імперії з каганатом;
4. Після нападів угрів на Візантію в 943г. і в 934г. угорська небезпека стала постійним зовнішньополітичним чинником.
Таким чином ми бачимо в цей час боротьбу між Візантією і Руссю завплив у Криму та Северноі Прічерноморье.Следует відзначити те, що Візантіябула попереджена про підхід російської раті як в 941, так і в 944году.Поетому
Сахаров вважає можливим те, що ці дії входили в службовіобов'язки херсонеських влади і тому навряд чи свідчить прозагостренні відносин між двома державами.
У зв'язку з цим є сенс звернутися до праць Костянтина 7-го
Багрянородного «Про управління державою», в якому приділяє великуувагу печенігам:
«жити в мирі з печенігами, укладати з ними дружні договори і світ»,карає він своєму синові.
У боротьбі за ці землі Візантія поступає дуже мудро: печеніги-надійназахист на півночі, а алани-в районі Північного Кавказу; противники Херсонеса, впершу чергу, хазари.В разі потреби у греків буде турбота про те
, щоб зіштовхнути печенігів з Руссо і уграми.
Після повернення Ігоря до Києва, зібрав нове військо з русів, полян,словен, кривичів, тиверців, варягів і печенігів і рушив на
Константінополь.І в той час, як на Дунаї велися переговори, Візантіяпослала послів до печенігів з дарамі.Началась боротьба за печенігів, в якій
Візантія победіла.Ето видно з того, що Русь поспішила укласти з неюдоговір, але незважаючи на це грецьке посольство себе не виправдало очікувань, тому що Русьзавдала удару по дружній Візантії Болгарії.
У 19 столітті історики розійшлися в думках про масштаб наступу російської ратіна Константинополь в 941году: один вважав, що це був простий набігнечисленної дружини тому похід не був схожий на похід об'єднаних племенпід керівництвом Олега (С. М. Соловйов), другий-це була тривала війна
(Д.І.Іловай-
ський), А. Греков і П. Оргельс ділили похід на два періоди (прохід у Босфор,дії на південно-заході Малої Азії).
Проаналізувавши і побачивши ціну, яку Візантія заплатила в 941г. і понеславеличезної шкоди, стає зрозуміло, чому в 944г., коли Візантія дізналася, щоросійські війська знову насуваються, швидко поспішила підписати мир з Руссю.
Імператор Роман послав русів послів з метою приборкати війну і заоднорозділити русів і печенегов.Но Ігор передбачив це і Візантія не тількине перестала виплачувати данину, але і руси домовилися з печенігами проспільному нападі на дружню Візантії Болгарію.Но незважаючи на це
Візантія все ж таки перешкодила оформитися коаліції: печеніги були розхитані, зуграми підписали мирний договір на п'ять років, Болгарія залишилася союзної
Візантіі.Вск це, швидше за все і призвело до підписання миру 944г., Пояким Візантія продовжувала платити данину Русі.
Важко погодитися з такими вченими як Дімітріу, які говорили про незміненого документа про дані.После переговорів на Дунаї, у Києві з'явилосягрецьке посольство, яке виробляло і текст нового російсько -візантійського мирного договору.
ПРОЦЕДУРА Вироблення ДОГОВОРУ 944г.
СКЛАД РОСІЙСЬКОГО ПОСОЛЬСТВА.
РОЗВИТОК ІДЕЇ Спільноруська ПРЕД-
СТАВІТЕЛЬСТВА.
Уперше в російській історії грецького посольства з'являється в Києві вскладі послів і трьох співправителів візантійскогго імператора.Іх метасформульована в літописі: зберегти мир і виробити текст новогодоговору. В цей же час російське посольство з'являється в Константинополі
, де продовжив переговори з грецькими «болярами і сановниками». Цеговорить про те, що нарешті Візантія сприйняла Русь всерьез.Об цьомусвідчить літопис: російські посли з'явилися і прийняли усну іписьмову клятву імператора, а візантійські посли прийняли таку ж клятвуз вуст Ігоря і підписану на бумаге.Прічем з'явилися після появи в Києвігрецького посольства, і це теж перша дипломатична практика за всюісторію Русі.Все це говорить про настущем авторитет Русі в очах світовоїгромадськості того часу, підкріплюються впертим наступом російськоїраті на Константинополь і загрозою нового нападу на імперію в 943-944г.
Російське посольство представлено в кількості 51 людини, причому кожний зпослів представляв якесь помітне обличчя в государстве.Такім чином, ввідміну від посольства 907 і 911г., коли посли представляли всі держававцілому, з'являються перші ознаки виникнення загальноруського посольськогопосольського представництва в Константінополе.В літописі говориться: «...посланні від Ігоря, великого князя рускаго і від будь-яке княжа і від всехълюдій Руские земля ».
У цьому проглядається нова концепція правлячих кіл, ототожнюютьсвою політику з інтересами всього народу.
На відміну від 911г. по іншому і виглядає титулатурі князя: якщо в 911г.часто можна побачити «світлість», то в 944г. цей титул називається ніяк поіншому, ніж
«великий князь росіянин» або «великий князь». Таким чином, російська великийкнязь в цій грамоті названий так, як він називав себе народіне.Ісчезновеніе з офіційного російсько-візантійського документа титулу
«Світлість», що стоїть значно нижче титулів інших правителів, не кажучивже про візантійських імператорів, також знаходиться в руслі загальних змін увідносинах між двома країнами.
змісту, форм і
ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
ДОГОВОРУ 944г.
Договір Ігоря з греками-типове міждержавна угода «миру ікохання », яке відновлювало колишні мирні відносини між державами
. Договір об'єднав в собі як загальні статті «світу» 907р., Так і конкретністатті «світу-ряду» уточнюючі і конкретизують ці статті.
У договорі 944г. підтверджена:
1. порядок посольських і торгових контрактів: порядок приходу послів і купців до Візантії, а також право на отримання продовольства і спорядження під час взвращенія;
2.зводили до мінімуму можливістьпояви конфліктів з недержавним причин.
Серйозним кроком назад є скасування безмитної тоговлі руських купців у
Візантіі.Прічіни цього рішення не відомі, але не виключено, що це буласпроба прив'язати Русь союзними зобов'язаннями.
Одна із статей присвячена спеціально пошуком бігла челядь і поверненняїї на Русь.
Наступні дві статті присвячені совмастним санкцій за майновіпреступленія.В випадку, якщо грек чи російська зазіхне на чужемайно, то буде покараний, якщо ж вкраде, заплатить за це майновдвойне.Возможно вбивство злочинця, якщо його спіймали на місцізлочину, а також штраф втричі, якщо злочинець здався сам.
Змінюється стаття про полонених: знижується вартість викупу візантійців із'являється сума викупу росіян (10 золотників).
Змінюються статті військового хар?? ктера: На відміну від 911г. Русь виступаєповноправним союзником Візантії: контроль за контрактами російських людей звізантійцями, усунення небажаних елементів.
Наступна стаття присвячена ловця риби з Херсона: руси не повинні булизаподіювати їм вреда.Правда, ніяких санкцій за це не передбачалося істаття залишилася лише політичною сентенціей.Такім чином руси отрималиправо часткового контролю за берегами в гирлі Дніпра, Білобережжі і островомсв. Елферія.
Остання стаття пов'язана зі «країною Корсунської» дозволяла Русі захищати
не тільки володіння Візантії в Криму, але і свої володінь у Північному
Причорномор `я і на Кримському півострові.
Отже, коло замикається: статті грамоти 944г. дозволяють Русі контролювати
Північний берег Чорного моря, райони Днеровского гирла, Кримські володіння
Візантіі.Ясно, ця стаття спрямована проти Хазарії та її союзніков.Хазаріястояла на торгових шляхах і була найдавнішим ворогом Русі.По мірою укреплнія
Русі, ставала ясною потреба прибрати з дотогі Хазарію, але поки та буласоюзником Візантії, зробити це було вкрай сложно.Напряженіе у відносинахміж Візантією і Хазарією, а також ослаблення останньої призвели до того,що Русь взяла на себе минулі функції Хазарії по захисту Південних володінь
Візантіі.Ето помітно спростило для Русі усунення старого ворога ісоперніка.Но вирішення питання відтягнули на 20 років через загибель Ігоря іохолодження відносин з Візантіей.Но як тільки у труднощі минули, князь
Святослав Ігоревич зібрав військо і участь каганату була решена.Заодно, ударзавдали по Волзької Болгарії і буртасів, союзникам Хазарії.
Також, статті були присвячені:
1. покарання підданих Візантії, які вчинили проступки на території юрис-дикції Русі;
2. покарання за побої і за вбивство;
3. про права на власність родичів загиблого або померлого члена сім'ї.
У підсумку можна сказати про те, що договір був взаємовигідний: Русь сталаповноправним союзником Візантії, підтвердила свій політичний статус
, домоглася свого впливу на берегах Чорного моря і в гирлі Днепра.Візантіяотримала підтримку і охорону своїх володінь у Криму та отримала сильногосоюзника в боротьбі із зовнішніми ворогами, і в першу чергу зарабамі.Посольства Русі і Візантії також мають взаємні права таполномочія.Но особливо яскраво зобов'язання відображені в статтях про військовесоюзі: Візантія допомагає Русі в боротьбі з супротивниками в районі Херсонеса,а Русь, у свою чергу, забезпечить допомогу імперії за письмовим зверненнямімператора.
Таким чином договір складається з трьох частин і двох копій: одна ввеликокнязівському архіві в Києві, інша - у Константинополі в імператора.
Вперше у своїй історії Русь уклала розгорнутий міждержавнийполітичний рівноправний договір про мир, дружбу і військовий союз, якийпідкріплений конкретними статтями в інших сферах взаємин двох країні вироблення якого з моменту первинних переговорів до їхзавершального етапу проходила на найвищому для того часу рівніотн
