ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

національна академія

ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ україни

Контрольна робота

з предмету "Історія держави і права зарубіжних країн "

Тема 3

Виконав: студент групи ПБЗ - 11

Семеренко Юрій

Ірпінь 2003

1. Салічна правда - правова пам'ятка Франкська суспільства.

На початку IX ст. Франкська держава перебувала в зеніті своєїмогутності. Охоплюючи територію майже всієї Західної Європи і не маючи насвоїх кордонах супротивника у рівного їй по силі, вона здавалася незламноюі непорушною. Проте вже тоді вона несла в собі елементи занепаду тарозпаду. Створена шляхом завоювань, держава являла собою; конгломератнародностей, нічим, крім військової сили, непов'язаніх. Зламавши на деякійчас масовий опір поневоленого селянства; франкські феодали втратили колишнюзацікавленість у єдиній державі. У цей час економіка країни, маланатуральний характер. Відповідно не, було тривалих стабільних господарськихзв'язків між окремими районами будь-які інші чинники, спроможні стриматидроблення країни. Франкська держава завершила свій-цілях, розвитку - відранньофеодальної монархії - до державності періоду феодальноїроздробленості.

Найважливішим джерелом права у франкській монархи були так званіварварські правди - записи звичаєвого права, варварських племен. Такізаписи звичаєвого права наприкінці V початку VІ ст. були в багатьох племен,які розселили на території колишньої Римської імперії. Наприкінці V ст.складений був запис звичаєвого права вестготів (Судебник короля Евріка),дещо пізніше - звичаєвого права бургундів - Бургундська Правда. Наприкінці
V століття або початку VI з'явилася Салічеська Правда. Був створений такожзапис звичаєвого права ріпуарськіх франків - Ріпуарська Правда. Алеманнімали свою Алеманську Правду, Баварія - Баварська, Сакс - Саксонський і т. п.
Панував при цьому «національний», а не територіальний.

З усіх «варварських правд» особливу цінність для історико-правовоїнауки являє Салічеська Правда, оскільки її зміст відображає соціально -економічні і політичні процеси ранніх етапів розвитку класовогосуспільства, держави і права. Салічеська Правда змальовує дуже архаїчнівідносини в середовищі франків, які стоять на порозі класового суспільства.
Це джерело свідчить про сильну майнову диференціацію, про початок розпадуродових і общинних зв'язків.

У той же час вона є найважливішим документом для вивченняземлеробської общини, майнових відносин ранньофеодальних періоду, прав іобов'язків франків - общінніків і членів родової спілки, стародавнього івкрай примітивного судоустрою і судової процедури.
У Салічеській Правді, як у правовому документі, немає ще однозначногопоняття власності. До рухомих речей, які. знаходилися у власності окремихосіб або сімей, застосовувався термін «свій», на відміну від терміна -
«Чужий».
Рухоме майно у франків безперешкодно відчужувалося, передавалося в спадщинуодному з членів сім'ї померлого або родичу з боку матері чи батька.
Більшість приписів Салічеської Правди присвячено охороні права власності нарізні рухомі речі. У них з усіма подробицями розглядаються випадки крадіжкикрупної рогатої худоби, а також овець, кіз, собак та ін.
По значній частині домашнього, майна тягне за собою штраф у 200 солідів,рівний покаранню за вбивство вільного. Все це свідчить про те, що,присадибна ділянка перейшла в приватну власність.
Про перехід орної ділянки - аллод в приватне володіння свідчить різнеставлення в Салічерькій Правді до орної землі, а також до лук, пасовищ,лісів, які залишаються ще в общінній власності. Салічеська Правда караєсамий факт порушення межі орного поля без дозволу хазяїна, передбачаючипокарання за проїзд по чужому полю в 3 соліді, за пріорання чужого поля 15солідів, за посівна чужому полі - 45; солідів. Якщо ж стороння людинавступала на виділену ділянку общинної луки, це не вважалося злочином.
Більше того, якщо вона скосила траву, то втрачала лише сіно на користьвласника луки.
У Саліческій Правді нічого говориться про купівлю-продаж землі. Інститутспадкування землі тільки зароджувався. Земля передавалася в спадщинучоловічим нащадкам померлого. В титулі «Про аллод» навіть не ставитьсяпитання - кому передавалася орна ділянка землі, якщо в померлого не булосинів. Очевидно, вона ставали вилучення майна, або переходила родові.
Про існування у франків общинної власності на землю свідчать і інші титули
Салічеської Правди, зокрема «про переселенців». Переселитися на територіюобщини «чужому» можна було лише за згодою всіх членів общини. Якщо хоча бодин із них висловлювався проти, переселенець повинен був покинути общину.
Характерно, що граф, який виконував рішення общинного суду про виселення
«Чужинця», повинен був з'явитися не в будинок переселенці, а на ту ділянкуземлі, яка була ним оброблена. Салічеська Правда знала інститут придбаноїдавнини. Якщо протягом року й одного дня жоден із членів громади невисловився проти поселення «чужинця», його землеволодіння починалоохоронятися законом. У цьому титулі Салічеської Правди по сутісанкціонується присвоєння общинної землі наближеними короля, оскількизабороняється висловлювати протест проти переселенці, якщо на те буласпеціальна грамота. Протестуючи проти королівського розпорядженняпрісуджувався до штрафу в 200 солідів.
Сім'я у франків мала патріархальний характер, але влада батька не булабезмежною. Вона нагадувала більше сувору довічну опіку над дружиною, дочкоюабо сином. Опіка над сином припинялася по досягненні ним і 2 років.
Шлюбу і сім'ї в Салічеській Правді присвячене значне число статей. Шлюбупередувала угода між сім'ями нареченого і нареченої. Обов'язково булапотрібна згода батьків. Крадіжка чужої нареченої тягла за собоювідшкодування збитку нареченому в сумі 15 солідів, крадіжка чужої дружиникарається штрафом у 200 солідів. Заборонялися шлюби з: родом родичів ісвояками. Такі шлюби об'являліся недійсними. Шлюби з рабами тягли за собоювтрату свободи, просте співжиття з рабинею штрафу 15 солідів, із вільною -
45 солідів. Жінка, яка вступала в шлюб із рабом, об'являлася поза законом,її майно надходило в скарбницю, родичі могли безкарно убити її. Раб як іінші «варварські правди», Салічеська Правда судове керівництво для суддів.
Водночас вона не є збірником систематизовано викладених правових норм, якістосуються всіх сторін ранньокласового суспільства, її неповнота,фрагментарність, безсістемність - результат тієї правової основи, на якійвона укладала.
/ Зафіксувати все розмаїття звичаїв було неможливо. Особливо якщо врахувати,що записувалися вони у формі конкретних юридичних казусів, узятихбезпосередньо з життя.
Предметно-наочна форма правової норми у «варварських. Правдах» відповідалаконкретно-образній правосвідомості германців, для яких мова юридичнихабстракцій була далекою і незрозумілою. Роль правового ритуалу булапов'язана із самим характером ранньофеодальних судочинства, яке ще не знаєсформованого порядку публічного, державного захисту життя й інтересівокремої особистості. «Варварські правди» несуть на собі тягар старих,родоплемінних відносин, відображають ще племінну свідомість германців, Уцих пам'ятниках права особистість не відділена від колективу, аправоздатність людини визначається належністю до роду, общини, великоїсім'ї. Поза цими колективами людина не мала ніяких прав.
Вигнання з общини, роду, сім'ї залишалося одним із найтяжчих покарань,передбачених Салічеською Правдою.
З племінною свідомістю варварів був пов'язаний і персональний характер діїнорм, зафіксованих у «варварських правдах».
Записуючи свої звичаї, германці прагнули зберегти свою племінну спільністьперед лицем реальної загрози ЇЇ краху. Звідси й особливості судовихпроцедур з їх публічними ритуальними діями, які повинні були демонструвативірність варварів своїм споконвічним традиціям, звичаям.принцип дії права, так що в державі франків застосовувалося не лише правосалічеськіх франків, але й варварські правди інших племен.іншим джерелом права були акти королів, які містили різного роду загальніположення. Ці акти іменуваліся едиктом, декретами, розпорядженнями, апізніше - капітуламі, або капітуляріямі. За допомогою капітулярії всувалісяпрогалини Салічеської Правди, а також Ріпузрської і Баварської Правді Крімкапітуляріїв, спрямованих; на надолуження Правд, видавалися такожкапітулярії самостійного значення. Вони мали більш універсальне значення,ніж перші, розповсюджуючи свою дію на всю територію країни і на всіхжителів. Королівські укази (Едикти, декрети, капітулярії) починаютьз'являтися ще при Хлодвігу, але їх число значно зростає за Каролінгів,особливо велике воно було при Карлові Великому. Зводи капітуляріїв,складені приватною особою, з'явилися вперше в 827 році.
Найважливіше значення в якості джерела права мала Салічеська Правда.
Упорядкування - Салічеської Правди відносять до царювання Хлодвіга, Цейпочатковий текст був доповнений пізніше яри королях Хільдеберті І і Хлотарі
І (VI ст.). Салічеська Правда має на собі значні сліди первіснообщинноголаду, із якого щойно вийшло в той час Франкська суспільство;
Основний текст Салічеської Правди являє собою розрізненій і безсистемназапис звичаїв, які склалися в основному ще до утворення Франкської держави,а також тих звичаїв, які виникли в період формування класового суспільствай утворення держави. Тому її зміст відображає той соціальний і правовийлад, який характеризує перехід від первіснообщинного ладу до класовогосуспільства. Вона розкриває процес розкладу первіснообщінної власності івиникнення приватної власності, ріст майнової нерівності.
Одне з її основних завдань - захист приватної власності, яка прийшла назміну колективній власності.який одружувався на вільній, піддавався колесуванню. Салічеська Правдаприписує великий штраф за викрадення жінки, борючись протистарогерманського звичаю «умікання» дружин. Незаміжня жінка в германцівкористувалася деякою самостійністю. Джерела, наприклад, не містять якихосьданих про сторонню опіку. вдів. Проте, на певне обмеження прав удів указує
Салічеська Правда. Вона не могла, наприклад, удруге вийти заміж без дозволусуду і сплати певної суми родичам померлого чоловіка, інакше її новомучоловікові погрожував штраф у 63 соліді. Особливістю старогерманськогозвичаєвого права було те, що жінка мала власне майно, придане., яке їйнадавав чоловік у якості «шлюбного дарунку». Але жінка не могла ніпродавати, ні дарувати своє придане після її смерті воно переходило дітям.
Салічеська Правда нічого не говорить про розлучення. З інших джерел відомо,що розірвання шлюбів допускалося за взаємною згодою подружжя. Згодом підвпливом церкви розлучення були заборонені.

2. Види злочинів і покарань за Салічною правдою.

Основна увага в Салічеській Правді приділяється злочинам іпокаранням.

Під злочином у Салічеській Правді розуміється образа, шкода,заподіяна особистості або майну іншого, порушення «королівського миру».
Відповідно під покаранням розуміється відшкодуванням за образу, за шкоду,своєрідний відкуп від можливої помсти з боку скривджених або його родичів.
А також штраф, що сплачується за порушення «Королівського миру».

Для злочинів і покарань за Салічеською Правдою характерні такі риси:

1. Як правило, кровна помста і вигнання з общини у виглядіосновного засобу примусу при первіснообщінному ладі заміняються системоюштрафів. Проте ще зберігають ся пережитки первіснообщинного ладу: а)якщо вбивця не в змозі сплатити штраф за вбивство, то він розплачуєтьсясвоїм життям; б) найближчі родичі беруть участь у сплаті «вергельду»
(штрафу) і в його одержанні; в) у випадку оголошення людини поза законом,вона підлягає вигнанню з общини із забороною кому б то не було приймати її.

2. Розмір штрафу встановлюється в залежності від соціального іправового становища злочинця і постраждалого, а також від статі і вікупостраждалого. Там, де для раба передбачалася страта, вільна людинасплачувала штраф.

3. Салічеська Правда не встановлює загальних принципів длякваліфікації злочинів і призначень покарань.

Проте аналіз її статей дозволяє виділити деякі загальні принципи: а) суб'єктами злочинів були не тільки вільні, але й за лежні люди
(мети) і раби; б) відповідальність перед королем за порушення "Королівськогомиру "наступала з 12-ти річного віку; в) покарання, як правило, не: залежало від пров і призначалосялише за кінцевий результат дії, яка спричиняє шкоду особистості або майну.

Але в ряді випадків при призначенні покарання враховувався характернаміру і тяжкість заподіяної шкоди. Заподіяння «злого» наміру тягло засобою тяжке покарання. Наприклад, за крадіжку із закритого приміщенняпередбачався штраф утричі більший, ніж за крадіжку з відкритого приміщення.

каралося також підбурювання до крадіжки або до вбивства.

обставиною, що обтяжує покарання., було вбивство «юрбою».

4. Завертає на себе увагу надмірна тяжкість матеріальногопокарання.

Найнижчий штраф за крадіжку, складав 3 соліді, а за вбивство - 200солідів. Якщо мати на увазі те, що вартість бика становила 2 соліді, акорови - 3 соліді, то ці штрафи були надто обтяжливі.

Виникнувши при родовому ладі, штрафи в умовах переходу відколективної власності до приватної стають ефективним засобом захиступриватної власності й особи імущих людей, знаті, яка феодалізувалася.

Аналіз Салічеської Правди дозволяє виділити такі види злочинів іпокарань.

1. Злочини проти особи, до; яких відносяться убивства, згвалтування,нанесення каліцтва, обмовились, образа, викрадення вільних людей, зазіхання начесть, гідність і свободу.

2. Злочини проти власності, серед яких особлива увага приділяєтьсякрадіжці, пограбуванню, підпалу і заподіянню шкоди майну.

Особливим захистом користується майно, що знаходиться в будинку і наобгородженій ділянці. Крадіжка зі зломом або з обгородженої ділянкикаралася підвищеним штрафом. При встановленні розміру штрафу враховуваласятакож вартість викраденого: у випадку крадіжки речі поза домом на суму 2динари штраф становив 15 солідів, на суму 40 дінарів - 35 солідів.

3. Злочини проти порядку відправлення правосуддя: неявка в суд,лжесвідчення й ін.

4. Порушення приписів короля. Наприклад, якщо король видавав комусьграмоту на право поселення в якомусь селі, то той, хто цьому протівівся,карався штрафом у 200 солідів, тобто в такому ж розмірі, як за вбивство.

Основним видом покарання, що застосовувався до вільних людей, бувштраф. Він ділився на дві частини; одна йшла потерпілому або йогонайближчим родичам, а друга, в розмірі 1/3 штрафу, надходила на користьдержави в особі короля. Крім того, в усіх випадках, пов'язаних із злочинамипроти власності, передбачалися повернення і сплата вартості знищеногомайна.

У випадку покарання у вигляді оголошення поза законом передбачаласятакож конфіскація майна.

Основний текст Салічеської Правди не знає для вільних такого видупокарання як страта, членоушкодження і тілесні покарання. Страта,членоушкодження (кастрація), тілесні покарання (удари батогом)застосовувалися лише до рабів. Страта в найболіснішіх формахзастосовувалася і при придушенні повстань селян.

Казуїстічній характер Салічеської Правди виключав чіткі формулюваннязагальних положень, які стосувалися б Усік злочинних дій. Але з аналізуряду конкретних складів злочинів, виділених у Салічеській Правді, можназробити висновок, що у франків вже існували поняття форми провини - наміруі необережності, замах на злочин, співучасті, обставин, які обтяжують абопом'якшують злочин.

Судовий процес. Процес за Салічеською Правдою носив змагальниххарактер, основними рисами якого були: а) здійснення цивільного і карного процесу в однакових формах; б) порушення справи лише з ініціативи позивача або постраждалого; в) рівні права сторін і проведення процесу у вигляді змаганнясторін; г) суворе дотримання встановлених процесуальних форм
(формалізм).

Процес починався з виклику в установленій формі і при свідкахобвинувача обвинувачуваного. Неявка будь-якої із сторін на процес караласяштрафом. Від штрафу звільнявся лише той, хто подавав поважну причину длянеявки (королівська служба, хвороба, смерть когось із близьких).

Розгляд починався з віслуховування обвинувача, який повинен буввисловлювати обвинувачення в суворо встановленій формі, що дозволялообвінувачуваному відповісти тільки «так» або «ні». У випадку позитивноївідповіді обвинувачуваного суд відразу виносив рішення. У протилежномувипадку суддя вирішував питання про порядок надання доказів.

Доказом факту вчинення злочину вільною людиною була затримказлочинця на місці вчинення злочину, його власне визнання і показаннясвідків. Для того, щоб зняти з обвинувачуваного обвинувачення, Салічеська
Правда передбачала три види доказів: співпрісяжність, показання свідків іордалії ( «суд божий»), у формі випробування «Казанка», нагадуючи при цьому
«Інші законні засоби» доказування.

Найбільш поширеним видом доказів була співпрйсяжність, щозастосовувалася для підтвердження присяги (клятви) обвинувачуваного в тому,що він. не чинив того, у чому його обвинувачують, Співпрісяжнікі - цезвичайно родичі, друзі або сусіди обвинувачуваного, які на відмін) відсвідків не були очевидцями факту, а лише «свідками доброї слави»обвинувачуваного. За Салічеською Правдою повинно було бути 12співпрісяжніків.

Своєю присягою, яка здійснювалася в суворо визначеній, формі,порушення якої вело до програвання справи, вони підтверджували, щообвинувачуваний у силу властивих йому якостей не міг вчинити приписуваннямйому діянь, і що не може бути сумнівів у чесності і правдивості йогоприсяги.

неправдиві свідчення, також як і відмова свідка з'явитися в суд,каралися штрафом у розмірі 15 солідів.

Поширеним видом доказу були ордалії ( «суд божий»), при яких злочинустановлювався за допомогою божественної сили-бога, який немов би вказувавзлочинця ( «бог шельму, мітить»), Найчастіше для цього використовувалисявогонь, кіп'ячена вода і залізо. Салічеська Правда знає лише один видордалії - випробування «Казанка» - тобто за допомогою кіплячої води.
Випробування полягало в тому, що руку обвинувачуваного опускали в казанокіз киплячою водою і потім зав'язували, приклавши до пов'язки печатку. Післязакінчення трьох днів її розв'язували, і, якщо на руці не було опіку, тообвинувачуваний вважався таким, що не здійснював злочину, в якому йогозвинувачували.

Основним засобом одержання визнання при обвинуваченні рабів булокатування.

Якщо обвинувачуваний погоджувався з вироком суду, йому дававсяпільговий термін для сплати штрафу, після закінчення якого у випадкунесплати штрафу позивач (обвинувач) звертався за допомогою графа. Останнійразом із 7 рахінбургамі повинен був відправлятися до будинкуобвинувачуваного і конфісковуваті його майно на суму, яку він повинен бувсплатити. У випадку незгоди обвинувачуваного з рішенням суду рахінбургів,обвинувачуваний знову викликався в сотенний суд через 40 днів, а потім, увипадку його неявки або відмови виконати вирок, обвинувач повинен бувпротягом 14 днів викликати його на суд короля. Виклик на суд короля такожздійснювався в суворо установленій формі. У випадку неявки на суд короляабо відмови виконати його рішення, король об'являв обвинувачуваного позазаконом. Після цього і сам винний, і усе його майно ставало власністюпозивача. По-іншому закріплює Салічеська Щоправда право на землю, якоюволоділа сім'я, розрізняючи присадибну ділянку, орну землю, луки, ліси. Тутбагаторазово згадується обгороджена ділянка, при цьому передбачаєтьсязначний штраф за підпал і зруйнування огорожі.

Житло в Салічеській Правді надається особливе значення. Сюдиприходить кредитор, щоб вимагати борг позивача, щоб викликати відповідача всуд: кара не тільки крадіжка в межах будинку або подвір'я (високимштрафом у 45-63 соліді), але й просте проникнення на територію вілли післязаходу сонця, крадіжка з нападом і витребування сторожових собак,увезення на возі позивача.

3. Залежність покарання від класового становища потерпілого і злочинця.

Суб'єкти кримінальних правовідносин. Салічеська Правда формальновизначила рівність усіх перед законом (закон охоплює дії усіх). Водночас
Салічеська Правда; відображаючи класова розшарування суспільства, закріплюєсформовану суспільну нерівність і при визначенні наслідків злочиннихзазіхань виходить із класового-становища потерпілого, і іноді одночасно і зкласового становища злочинця.

Розмір штрафу встановлюється в залежності від соціального іправового становища злочинця і постраждалого, а також від статі і вікупостраждалого. Там, де для раба передбачалася страта, вільна людинасплачувала штраф.

Убивство тягло за собою штраф на користь рідних убитого - вергельд
(ціна людини), і його розмір визначався в першу чергу соціальним становищемвбитого. За вільного - 200, 100 солідів, за королівського охоронця, графа
-600 Солідів, а за вбивство римського колона - 63 соліді. За рабасплачувалися 35 солідів хазяїну на відшкодування понесених ним збитку.

Покарання різнілося також і в залежності від суспільного становищазлочинця. Рабам загрожували тілесні покарання і навіть смерть за такізлочини, за які вільні сплачували тільки штрафи.

Особливим становищем у даних правовідносинах відзначалася жінка. Засловесну образу жінки стягалося значно більше, ніж за образу чоловіка. Завбивство жінки накладався вергельд утричі більший, а за вбивство вагітноїжінки - у чотири рази більший, ніж за вбивство чоловіка. Це свідчило провелику повагу, якою користувалася жінка в суспільстві франків.
Використана література:
1. Загальна історія держави і права. Під редакцією К. І. Батира, М.,

«Билина», 1995.
2. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. : Харків. Право,

1999.
3. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. К.: 1994.
4. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. К.: Вен турі,

1994.