Вступ
1. Герб Харкова.
2. Історія Слобожанщини a. Дике поле - Слобідська Україна b. Заселення Слобожанщини
3. Народження й становлення Харкова або Харків яко українське місто: a. Харків у XVII-XVIII ст. Нарис за мотивами історичного дослідження b. Процес русифікації після скасування автономії Дмитра Івановича
Багалія c. Українське національне відродження у Харкові у XIX ст.
Вступ
Нарід завжди творить свою історію і державний устрій і йогонаціональні форми. І про се треба добре пам'ятати, бо усяка інша ненародняісторія буде однобока. Щодо історії України, то вона у основі своїй завждибула народною. І справді: рівняючі історію великоросійського народу умосковську добу і історію українського народа під Литвою та Польщею, мибачимо, що у першій головне місце зайняло складання Московської держави,котре утворювали більш усього московські царі, а український нарід тодізовсім не мав своєї власної держави і своїх дарів і боровся з польськоюдержавою. На сю боротьбу він стратив усі свої сили, усе своє завзяття, усесвоє життя, пролив ціле море своєї крові. Раніше українські історикиособливу увагу звертали не на внутрішнє життя, а на події, бо вони справдібули дуже цікаві, поетичні, драматичні, торкалися й народнього життя, бо їхтворив нарід під проводом своїх проводарів - гетьманів, кошових отаманів іт. п. Але вже українські історики 60-х років (XIX сторіччя, прім.авторасайту), як Вл. Антонович, Ол. Лазаревський, стали на інший шлях: вонивикинули прапор внутрішньої історії України. Я 35 років іду під сим жепрапором, бо почав розробляти історію українського народа з 1882 року ібільш усього працював по історії Слобожанщини, бо сам тут пробував. Тепер,коли український нарід скинув кайдани, у нього збільшилася потреба знатисвою історію. Історію Слободської України треба знати і нашій інтелігенції,котра працюватиме серед Слободсько-українського населення, і самомународові, котрий своєю кровію обороняв сю країну од ворогів.
обробляючи землю, він поливав її своїм потом, творив історію, а теперзахоче й повинен буде її знати, бо сам нині коватіме свою долю, своє щастя,свою волю. Історія Слободської України є частина загальної історії України.
І через те її захоче знати і увесь відроджений у своїй національнійсамосвідомості український нарід. А у населення Слобожанщини нехай йогонаціональна самосвідомість починається з того, що найближче до нього - зсвідомості про те, що творили його діди та прадіди, - з історії
Слобожанщини. І хай ся історія буде справжньою історією народу - йогоподій, його життя, його горя, його радощів, його думок, мрій та надій ізнову-таки усього народу - усіх його колишніх станів: і козацтва, і йогостаршини, і поспільства, і міщанства, і духовенства з їх матеріальнимиздобутками, Просвітою і культурою, з усім національним обличчям.
У народів Західної Європи, наприклад, у швейцарців ми бачимо великуприхильність до їх місцевої історії, археології, ми бачимо у них навітьмісцеві музеї. Європейські педагоги завжди вимагають, щоб іще з нижчоїшколи починалася знайомість учнів перш усього з тим, що вони бачуть біля інавкруги себе, щоб вони це зрозуміли, бо коли зрозуміють, то йшануватимуть, й цінуватимуть, і любитимуть. А коли се буде, то се буде дужекорисне і для науки, бо тоді не гінітімуть так, як нині, пам'ятки нашоїстаровини. Повинні і ми свою місцеву історію ввести у програми нижчоїнародньої школи, у програми шкіл для дорослих і задля позашкільноїпросвіти.
| Д. Багалій | |
| | Передмова до книги "Історія Слобідської України", 1918 рік |
| Герб Харкова |
| |
| |
| На харьківському гербі зображені жезл-кадуцей та ріг рясноті. |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| Що символізує кадуцей? Яке походження має ріг рясноті? |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| Та й як, зрештою, інтерпретувати їхнє поєднання на гербі міста |
| Харкова? |
| |
| |
| |
| Існують гіпотези, за якими міфологія і символіка давніх греків |
| складалася на грунті ще давніших міфів, які потрапили до Еллади, з |
| одного боку, з півночі, з країни гіперборейців (тобто із |
| південнослов'янських територій), а з іншого боку, з півдня, із |
| Єгипту, а Єгипет, в свою чергу, успадкував східні міфи й символи. |
| Отож, символічний жезл-кадуцей бога Гермеса має глибокі езотеричні |
| корені. Гермеса, хоча й його було залічено до богів Олімпу, завжди |
| вважали архаїчним, тобто прадавнім божеством. Він відігравав дуже |
| велику роль як вісник богів, помічник героїв в їхніх мандрах, |
| супроводжувач до царства мертвих. До Гермеса - вічного винахідника, |
| вігадніка, який обдаровували навіть богів різноманітним мудрим |
| приладдям, - ставилися з великим шанування представники вельми |
| несхожих аспектів діяльності, від купців і ремісників до шахраїв і |
| злодіїв. Існує міф про те, що Гермес якось зловив величезну черепаху і |
| зробив з її панцира перший музичний інструмент - ліру, яку подарував |
| Аполлонові разом із Сопілкою. За це Аполлон винагороди його золотими |
| сандалями і магічним жезлом-кадуцеєм. Проте Гермес тільки в пізніші |
| часи перетворився на бога торгівлі та мандрування, а за давніх давен |
| Гермес-Трісмегіст (тобто Тричі найвизначніший), рівнозначний до |
| єгипетського Тота, був богом знань, світла і священного письма, його |
| називали Божественним Глаголом. Певна річ, кадуцей - це суто |
| єгипетська атрибутика, згадаємо фараонові символи влади. |
| Але яку владу означає кадуцей? Те, що ним користувався головний |
| розпоряджувач в Елевзінськіх містеріях, прихований зміст яких був |
| присвячений піднесенню душі до Світу й Істини, підказує, що влада ця є |
| духовною. Крила орла знаменують польот душі у небесну сферу, а змія за |
| давніх часів була символом сходження духу в матерію, символом життєвої |
| енергії (згадаємо Кундаліні-змію в індійській міфології, посох |
| Заратуштри й супроводжуючих його орла та змію у давніх парсів). |
| А ріг рясноті - за еллінською міфологією це ріг кози Амалфеї, що |
| вигодувала Зевса, - спорідненій із рогом рясноті слов'янського бога |
| Світловіда. Жрець Світловіда наповнював священний ріг молодим вином, |
| яке символізувало повноту врожаю наступного року. Схоже на те, що |
| давні греки робили теж саме. Адже дружиною Зевса була Деметра, богиня |
| плодючості й рясноті, яка також поєднувала небо й землю як проводарка |
| добра, світла та знань. На честь неї та її дочки Персефона й |
| відбувалися Елевзінські містерії. Священний ріг рясноті, за повір'ям |
| греків, надавав його володареві все, що тому заманеться, і був |
| символом багатства й процвітання. |
| Ось і виходить, що на гербі Харкова в вигляді першої літери назви |
| міста дивовижним чином поєднуються два найдавніших символа. Це |
| сполучення виявляє благородну тенденцію міста - здобуття процвітання |
| внаслідок прагнення світла, добра та знань |
| Харків |
| |
| |
| | |
| 1627 - | Перша згадка про місто |
| | |
| 1655 - | писемний документ про місто |
| | |
| 1656 - | Цар Олексій Михайлович дає місту |
| | Статус самостійного воєводства |
| | |
| 1765 - | Центр Слободсько-Української губернії |
| | |
| 1780 - | Центр Харьківського намісництва |
| | |
| 1835 - | Центр Харківської губернії |
| | |
| 1917 - | Столиця України |
| | |
| 1923 - | Центр Харківської округи |
| | |
| 1932 - | Центр Харківської області |
Історія Слобожанщини
Слобідська Україна є однією з частин України. Цікаво, що наш
Харківський український філософ Григорій Савич Сковорода називав
Лівобережну Україну, або, як він казав, "Малоросію", своєю матір'ю, а
Слобідську Україну - своєю рідною тіткою, бо тут він проживав і любив сейкрай, як пояснює його біограф М. І.. Ковалинський. Виходить, що у кінці
XVIII ст., Коли жив Сковорода, по скасуванню автономного строю Гетьманщини
(так колись йменувалі Лівобережну Україну, прім.Багалія) і Слобідської
України, назвісько «Україна» відносилося саме до так званого "Дикого поля".
І справді, ця країна більш, ніж Остатні частини української землі, повиннабула так прозіватіся в теріторіальнім значенні цього слова, бо це була
«Україна», цебто окраїна, російсько-української землі. Колись російськийлітописець називав Україною Руських земель пограниччя Переяславської земліз половецького степами; і там і тут відчувається, окрім етнографічного, ігеографічне значення цього слова. Для кожного мешканця дніпровського
Правобережжя, і навіть Лівобережжя, тодішнє "дике поле", котре потімзаселили своїми слободами українські переселенці і котре раніше, удомонгольського добу, у XI-XIII ст. було заселено прадідами слобожан --древніми русичами Чернігово-Переяславської землі, хоча й було дідізноюукраїнців XVII ст., але далекою україною. Слобідська Україна напочатку ХХсторіччя займала майже всю Харківську губернію й деякі з повітів Курської і
Воронезької губерній.
Це була площа, по котрій де-не-де простяглися невеличкі взгір'я. Вища іншихбула північна частина Харківщини, а на південь вона робилася все нижчою танижчою, доки не доходила до отвершків Донецьких стяговіх гір. Курськагубернія найвища серед сусідніх Харківської і Воронезької, але й там єтільки стягові гори. По них ішов водорозділ Дніпровського і Донськоговодозборів, де лежав славетний в історії краю Муравський шлях. А вже відсього водорозділу розходилися на захід улоговини з балками і ярами, де багатобуло річок і струменів.
На заселення "дикого поля" мали значний вплив місцеві річки. Тепер жодна зних не судноплавна, але колись було інакше. За Донцеві Сіверськомусплавлявся чимало байдаків з хлібом від Бєлгорода до Чугуєва, а звідтиїздили й на Дін. За Осколу у кінці XVI ст. московські служилі люди пливлидо його гірла з усім припасом для будування міста Цареборисові.
Дніпровськи вітки - Псьол, Сула, Ворскла - зв'язували Слобідську Україну з
Полтавщиною; річкою Вир, яка вливається у Сейм, а той у Десну - надаваламожливість спілкуватися з Чернігівщіною. На території Слобожанщинидніпровськи річки збліжаліся з Донський. Слободяни перш починали селитисятам, де було більше води. Ось через що західні частини краю заселилисягустіше й раніше, ніж східні, бо на сході було менше річок. Але з XVIII ст.слобожанські річки починають щороку міліті, бо ліси дуже зменшилися іпорідшалі.
Усі найважніші й найстаріші міста й слободи осажуваліся на річках:
Суми - на Пслі;
Лебедин - на Ольшані;
Охтирка - на Охтирці;
Вільний - на Ворсклі;
Краснокутськ і Богодухів - на Мерлі;
Золочів - на Удах;
Валки - на Мжі;
Харків - на Харкові і Лопані;
Цареборісів - на Осколі;
Вовчанськ - на Вовчій;
Тор (Слов'янськ) - на торці;
Чугуїв, Зміїв, Ізюм, Святогорський монастир - на Донцеві.
"Дике поле" тому й мало свою назву, що було вкрито степами, якипереміжаліся з лісами. Не дивно, що степи спокон віку вабили до себеТаборище кочових племен (гуннів, аварів, печенігів, торків, куманів,татар). Пам'ять про це зберіглася у географічних назвах: селище Печеніги,річка Торка та ін. Осілому на Україні поселенцеві нелегко було знайтиполовчине, або татарина в його кочовіщах: шукай вітра в полі. А татариннавпаки - раптом наїздів на села й хутори, убивав і веде в неволюслобожан, грабували худобу і добро. Слобожани повинні були захищатися відтатарських нападів лісами, болотами, горами, високими могилами, городищами,земляними валами, дерев'яними огорожами, засікамі ... Виходить, степ не бувперепоною для розселення осілого люду, але разом з тим не захищав його відтатарина. Інше діло ліс. Він трохи затримував заселення, але разом з тим йзахищав переселенці від ворожих нападів. Лісу тоді було незмірно бульше,ніж тепер. Ліси й поляни чергувалися по усьому побережжя Донця від Осколадо Змієва, по вітках Донця теж йшли густі ліси, іноді по обох берегах:
Ізюмський, Теплинський, Черкаський т.п. Ліс був найсправжнім скарбом дляслобожан, бо з нього робили як кріпості й замки, так і все, що потрібнобуло у хазяйстві, зокрема буди, гути, Бурти, вітряки, млини й вінниці. Наостанні переводився більш усього лісу, бо тоді кожен українець мав правогнати горілку.
Природа щедро наділила Слобожанщину плодовими деревами та кущами, садки зпасікамі були найчастіше першими осіли - хуторами країни. Край бувбагатий диким звіром: у лісах водилися зубри, ведмеді, вовки, лосі, вепрі,багато хутрового звіру (соболі, лисиці, куниці, бобри, видри, тощо); у степах
- Сайгаки й дикі коні. Дикого птацтва теж було дуже багацько - куріпок,перепелів, бекасів, вальшнів, дрохв, тетерваків, вуток, лебедів, журавлів,стрепетів, соколів, кречетів, яструбів, орлів. Не дивно, що в цьому краюбуло розповсюджено ловецтво, навіть саме тут знаходилися "цареві лови". Урічках була страшенна сила риби. Мінералів було обмаль, тільки солі булодуже багато, її здобували на Торський та маяцькіх озерах, а тоді чумакирозвозили по усіх усюдах. Здобували ще й камінь для жорнів, крейду, якайшла на хати-мазанки, Гончарська глину. Отже ця країна здатна булазабезпечити слобожанам культурне й достатньо життя. Грунт був більш усьогочорнозем, земля-цілина була дуже родючий. У Чугуєві, окрім баштанів зкавунами та дінямі були заведені навіть виноградники для московських царів.
У широких степах легко було розводити табуни коней та рогатої худоби, отариовець, гурти волів, череди корів та телят. Клімат був несуворій - повітрявесною, влітку і восені теплі.
Все це вабило до себе людність, але після татаро-монгольського нападу сякраїна довго була вільна, Гуляща. Татари сюди часто навідувалися й навітьдавали свої назвіська деяким бродам. Вони добре знали шляхи у заселене
Московщину і вибирали такі, щоб не переплавлятіся через глубокі та широкірічки. Древня "Книга великого Креслення" перелічує одіннадцять таких Бродів
(перелазів) - Каганській, Абашкін, Шебелинський, Їзюмській, Татарський таін. Багато звісніх у Дикому полю шляхів також було прокладено татарами.
Славетний Муравський Шлях простував від Кримського Перекопу аж до Тули (аце тільки 160 верст від Москви!) по межіріччю Дніпровського й Донськоговодозборів. Сама назва шляху - татарська, бо в древньому документізгадується татарин за прізвищем Муравський. Від Муравськийвідокремлювалися Ізюмський й Калміуській шляхи, першій цілком, а другийзначною мірою проходили територією Харківщини. Були також шляхи
Кончаковській та інші менші. Окрім цих були ще шляхи московські йукраїнські: Старий та Новий Посольські, Ромодан (на честь боярина
Ромодановського), Сагайдачний (на честь гетьмана).
Заселення Слобожанщини
Московська держава нешвидко, потроху просувала свої пограниччя на південь.
Там не було ніякої сусідньої держави, але орди татар, які самі жили в
Криму, мали Таборище й кхоші з отарами у степах Новоросійськіх і без упинуробили наїзди на московські україни. Московський уряд для захисту своїхрубежів будував кріпості.
Так, у XVI сторіччі при Іванові IV південна границя Московської державидосягала тільки Чернігівщіні. Це була Сіверська Україна з містом Путивлемна чолі; існувало Путивльська пограниччя із Литвою.
У кінці XVI сторіччя при Федорі Іоанічу збудовані були Воронеж, Валуйки,
Бєлгород, Курськ, Лівні - границя посувається на південь, на так звану
"польську", цебто степову, Украйна.
Годунов будує дуже далеко на півдні, недалеко від Святих гір по Донцевімісто-кріпость Цареборісів (нині - Червоний Оскол на Харківщині). Під часрозрухи у Московській державі Цареборісів спустів і вілюднів, як і деякіінші міста по московських українах.
Але в царювання першого Романова, Михайла, було побудовано багато новихміст в Курщіні й Воронежчіні; з них потім склалася так звана Бєлгородськалінія, за якою вже починався дикий степ; до прибуття українців на це дикеполе тамечка їздили тільки московські вартові та путівльські станичники.
Було тільки кілька міст та менших осель на Слобідській Україні, котрі булиосажені московським урядом, а не українськими переселенцями, у першійполовині XVII сторіччя. Дуже старим московським острожком були Валки
(Можській Острожок), назва яких походить від того, що були колись там валта рів. У 1650 році у Валках були вже й гармати, і воєвода. Але єсвідчення, що навкруги Валок, до їх збудування, вже жили українці --пасішнікі.
"Український національний склад життя держави не тільки по селах, яктепер, а й по містах, містах, де його тепер дуже мало. Ми його бачимонавіть у такому центральному місті, як Харків, населення котрого тепер такобрусіло, що, мабуть, більшість його й не знає, що колись Харків був чистоукраїнським містом, а потім, коли обрусів, частина його українськоїінтелігенції, прихильна до народа, працюваланад відродженням свого народуй бережно донесла се бажання до наших часів - до сього великогоукраїнського руху, котрий не тільки утворив, але й проводить у життя інаціональне, і політичне відродження усієї України, а разом з нею і Харковаз Слобожанщиною. "
Харків у XVII-XVIII ст.
Харків був заснований у 1654 р., Саме тоді, як Богдан Хмельницький перейшовз усією Україною під московську "протекцію". Місто заснувала ватагаукраїнських переселенців з ватажком - осадчим Іваном Каркачем. Най жепам'ять про Івана Каркача існує навіки у Харкові укупі зі спомином пропершого харківського козачого отамана Івана Крівошліка. Хоч про Ів. Каркачаяко першого харківського Осадчого згадують тільки пізні документи (другоїполовини XVIII ст.), але ми не можемо їх одкінуті, а укупі з ними і
Каркача, бо ні для чого було тоді вигадувати його: очевидно, що ім'я цезбереглося у спомину населення, а окрім того й ранні документи знають середхарківського населення Каркачів, проте прізвище відомо й тепер.
Українські переселенці з Задніпрянщіні прийшли на дике поле і оселилисятам, де річка Харків впадає в річку Лопань - на Харківському городища, деколись, у домонгольського добу, у XII ст., був, мабуть, староруського,український город, де тепер у Харкові знаходяться "університетська горка",собор і старовинній університетський корпус. Тут, у 1656 р.., Харківцізбудували земляни й дерев'яну огорожу навкруги городища і зробили її, як мизнаємо, по свойому українському звичаю, щоб захистити себе від татар, алеся огорожа НЕ вподобала московському воєводі, котрий велів зробитикріпость по московському зразку.
| |
Оттак спочатку виявилися дві влади і у стихії культури - українська івелікоросійська. Але у складі населення Харків був, можна сказати, чистоукраїнським містом, бо сюди одразу явилася чимала купа українців - 587 чол.козаків, а з жінками і дітьми се вийде, мабуть, до 2000 чол. Вониз'єдналися в козацьке товариство, поділене на сотні й десятки, з отаманом,сотниками і десятниками на чолі.
Д. І. Багалію пощастило розшукати в архиві і надрукувати список сих харківців
- Із нього видно, що се були українці - Іваненкі, Тимошенки, Єфіменкі,
Гордієнкі, Олексієнкі, Мельник, Колесник, Коваль, Кушнір, Котляр, Швець,
Ткач, Кравець. Бачимо там Журавля, Дудку, стріху, Ломако, Тетерю, Сіроїжку,
Горобця й таких інших. Був Тихий, Дурний, Кривий, Недбаєнко. Був
Кременчуцький (мабуть, з Кременчука), Волошенин (мабуть, з Волощини),
Москаль (з Московії). Бачимо також - Якова Шаркова зятя: очевидно, що зналибільше самого Шарка, ніж його зятя Якова, і сей своє прізвище діставши одтестя.
| | Це була головна ватага переселенців, а до неї почали |
| | Приходити й другі. Приходили, як ми знаємо, більш |
| | Усього з Правобічної України, особливо в тяжкі часи |
| | Руїни, приходили і з Гетьманщини, приходили і з інших |
| | Місць Слобідської України, бо Харків вабив до себе |
| | Населення як полкове і торговельне місто. Мав тут |
| | Своїх службових велікоросійськіх людей і московський |
| | Центральний уряд, але їх було небагато, якщо порівняти |
| | З числом українського населення. |
У 1665 р. було у Харкові українців 2282 чол. мужського пола (міщан 1290 іхліборобів 992), а велико-росіян (дітей боярських і інших службових людей) -
133.
У 1668 р. українців було 1491 мужського статі, велікоросіян (служилих іприказних людей) 75 чол. (мабуть, тут показані одні козаки і служилі людибез дітей і родичів).
У 1670 р. у Харкові збільшилося число велікоросіян, бо залишилисявелікоросійські служилі люди для оборони міста од татар. Українців булотоді 2101 чол. мужського статі, велікоросіян 415 чол. мужського статі.
У 1673 р. українців було 1276 чол. мужського статі, велікоросіян 118 чол.;се все були діти боярські городової служби, а полкових велікоросійськіхслужилих людей вже не було.
У 1675 р. число велікоросійськіх служилих людей знов значно збільшилося (у
6 разів): тепер їх було 625 чол.
У 1686 р. велікоросіян було 571 чол. на 1937 українців.
| Виходить, що велікоросійське населення у Харкові | |
| було текучим. Українці самі поселилися на вічне | |
| життя у Харкові, а велікоросійськіх службових людей | |
| туди часами посилав московський уряд не по їх волі і | |
| без їхнього бажання, не для заселення міста, а для | |
| його охорони. Отже справжніми постійними поселенцями | |
| Харкова були українці, котрі збудували собі будинки, | |
| охазяїнуваліся, з'оралі землі, зайнялися ремеслами, | |
| промислами й торгівлею.Щодо соціального складу | |
| харківського населення XVII ст., то воно поділялося | |
| тоді на а) козаків полкової служби, б) міщан і в) | |
| цехових ремесніків. Вищою владою у Харкові була | |
| полковницькі влада. На чолі великоросійського | |
| населення стояв воєвода, над міщанами була ще окрема | |
| влада війта, а над цеховими ремеснікамі стояли | |
| виборні цехмістрі. | |
У XVIII ст., У другій четверті сього століття, Харків був чисто українськиммістом. З перепису Хрущова 1732 р.. ми дізнаємося, що число українців тодіщодо велікоросіян збільшилося в порівнянню з XVII ст. Прізвища харківцівчисто українські, і, як би їх знав М. В. Гоголь, йому не потрібно б буловигадувати прізвищ своїх українців: ми бачимо й Квітку, й Горлиця, й
Незовибатько, й Богомаза, й Лупікобілу, й Лупікобіленка, й Сухоребріка, й
Недерікута, й Кадігробенка, й Отченашко, й Кусьвовка, й Штанька, й Пацюка,й Вареника.
Дуже цікаво буде побачити склад населення Харкова у 1732 р.. з національногой соціального боку. Більш усього проживало у Харкові козаків: виборнихкозаків було 775 чол., у них підпомошніків 1531, козачих підсусідків 85;козачої старшини з робітниками 71, цехових ремесніків 492, підданих,посполітіх і робітників 205, духовенства з робітниками 170; велікоросіян
235, греків і інших чужоземців 21; усього 3595 чоловік.
Значить, більш усього було козачих підпомошніків, далі за ними йдутьвиборні козаки, далі цехові ремеснікі. Виходить, що Харків з соціальногобоку був таким же українсько-козацьким містом, як і інші міста Слобідської
України. Різниця була тільки у тім, що тут жило багато цехових, яких небачимо в інших містах. Харківських міщан у початку XVIII ст., Як мизнаємо, прилучилися до козаків і оддала у полковницькі владу.
Харківські козаки ділилися на дві сотні. Виборні козаки були більшзаможними людьми, ніж їхні підпомошнікі. У виборних козаків було більшробітників, котрі проживали у їхніх родинах. На кожний двір виборногокозака приходилося взагалі по 5 душ чоловічої статі, а як включитиробітників та підсусідків, то прийдеться по 5, 7 чол. на сімейство.
Виходить, що це були дуже великі сімейства, коли ми звикли думати, щоукраїнські сімейства були звичайно малі. Іноді одне сімейство містилося уодній хаті, але частіше воно проживало у декількох хатах і тілько у одномуподвір'ї.
Але траплялися іноді й невеличкі сімейства: по одній душі мало 14 сімейств.
У 60 сімействах, котрі мали робітників та підсусідків, було по 3-4 чоловікана сімейство. Цікаво, що були й удови-козачки, які од себе віряжалі наслужбу, мабуть, підпомошніків-наймитів. Чужі люди проживали у 20% усіхсімейств. У козачих підпомошніків на сімейство проходило взагалі 6 чол.мужського статі. Тільки 12 подвір'їв підпомошніків містилися на підварках,тобто не у самому місті, а у передмісті, і 21 сімейство проживало по чужихдворах, котрі належали до старшини та усяких удов.
| | До старшинського уряду належали харківський полковник |
| | Григорій Семенович Квітка, полковий суддя Роман |
| | Григорович Квітка, полковий хорунжий Рібасенко, |
| | Сотник першої сотні Григорій Васильович Ковалевський |
| | І другої - Як. Хв. Денисевич. Жив своїм подвір'ям і |
| | Валківський сотник, потім Ізюмський полковник Ів. Гр. |
| | Квітка, Удова полковника Куликовського, полковий |
| | Писар, два писаря полкової канцелярії, 5 ратушних |
| | Писарів і 1 митний. Оце була невеличка купка |
| | Козацької старшини, яка потім обернулася у дворян. |
Цехові люди належали до таких ремесел: були ткачі, шевці, котлярі, ковалі,різнікі, рімарі, музики, склярі, Шаповал, бондарі, гончарі, кравці,дехтярі, кушнірі, теслі, Олійники, віннікі, солодовнікі, коцарі і коцаркі.
Цікаво, що музики були теж серед ремесніків, бо і справді вони грали навесіллях і годували од свого ремесла. Од рімарів і коцарів отримали своїназвіська теперішні Римарська та Коцарська вулиці. Усі цехові мали своївласні подвір'я й хати, окрім 5 чоловік, котрі жили у подвір'ях полковника
Квітки. У цехових були ще менші сімейства, ніж у козаків-підпомошніків, уних приходилося трохи більш 3 чол. на сімейство. Були у них, одначе,робітники і підсусідкі - по 2 чол. на сімейство. Значить, робітників уцехових далеко було більше, ніж у козаків і підпомошніків, бо кожнийремеснік хотів мати робітника.
Духовенства з робітниками було 116 чоловік. У Харкові тоді було 9 церков іпри кожній звичайно по 2 священника, а при соборній - 2 протопопа. Умонастирі проживало 13 монастирських робітників. Духовенство проживало вцерковних домах при церквах. Окрім того декотрі священники мали ще й власніподвір'я, в котрих проживали їх двірники та робітники. При церквах, як мизнаємо, були школи, в котрих проживали учителі - дяки. Таких учителів булотоді у Харкові 19 чол. При церквах були також і шпиталі. У Харківськомуколегіумі жили учні латинської школи.
Поспільство, або піддані, поміщаліся в 22 подвір'ях у 29 хатах. Жили вонина підварках в передмістях маненькімі хуторами: на хуторі полковника
Квітки, підпрапорного Черняка, козака Коваленка, ландміліцького полковника
Дуніна, полковника Куликовського, угольчанського сотника Михайлова,харківського сотника Ковалевського, харківської крамаркі Назаренкової,
Харківського Покровського монастиря, троїцького священика, харківськогогородничого Голуховіча; біля сього хутора був млин на р.. Харкові, а примлині жив мельник з сімейством. На тій же річці Харкові було ще 2 млина змірошника.
Особливе місце займали у Харкові велико-росіяне та чужоземці. Вониподілялися на декілька станів.
| Одна частина велікоросіян потрапила навіть у козаки. Це | |
| були колишні служилі люди, котрі записалися у | |
| козацтво, коли у Харкові у 1700 р.. були скасовані | |
| воєводи; їх було небагато - 13 дворів. Окрім сього у | |
| Харкові проживали по Пашпорт посадські люди, котрі | |
| явилися сюди ради торгівлі із різних велікоросійськіх | |
| міст - з Курська, Вереї, Бєлгорода, Чугуєва, Тули, | |
| Єльця, Веньова. Далі йдуть армійські чини - | |
| абшітованій капітан, поручики й інші; майже усі вони | |
| мали в Харкові власні будинки. Були тут ще московські | |
| служилі люди, котрі раніш записалися у козаки, а в | |
| 1731 р.. їх повернули у подушний оклад і записали у | |
| ландміліцію. | |
Греків та інших чужоземців було 21 чол., Між ними хрещений арап і Удовапольської нації, євреїв зовсім не було. Проживало у Харкові двоє греків-
Костянтинов та Челенбі, котрі займалися купецтва: один з них бувробітником татарин.
Хоч Харків тоді був таким же полковим містом, як і Суми, Охтирка, Ізюм,
Острогозьк і не мав значіння центра усієї Слободської України, але все жтаки він і по числу мешканців, і по соціальному складу свого населеннявідрізнявся від тих міст, мав над ними перевагу. Він був українськимкозацьким містом, але у ньому проживало стільки велікоросіян, скільки їх небуло ніде по інших полкових містах.
| | У Харкові проживало вже тоді й велікоросійське |
| | Купецтво, котре трохи згодом значно збільшилося. Це |
| | Все було початком того нового обличчя, котре прийняв |
| | Харків пізніше. У 1732 р. се був український город і |
| | З національного, і з соціального боку. Більш 90% |
| | Населення було українського. Перше місце займав |
| | Козачий стан. Козаки були власниками більшості |
| | Міських подвір'їв та будинків За ними йшли українські |
| | Ремеснікі - се теж був сталий мінський стан, котрий |
| | Тримав у своїх руках потрібне для усіх рукомесло. |
| | Ремеснікі теж проживали у власних будинках. І |
| | Козацтво, й цехові містилися тоді у Харков не на |
| | Підварках, а у самому місті, навіть у його центрі, на |
| | Теперішніх центральних вулицях. |
Цікаво, що й вулиці тодішні діставали свої назвіська від цих простихкозаків та ремесніків. Не кажучи вже про такі вулиці, як Римарська,
Чоботарська, Коцарська, Кузнечна (вони були названі так по ремеслах), мимаємо ще такі назвіська харківських вулиць у 1724 р.. в Соборній парахвії:вулиця пана полковника Квітки у замку, вулиця пана судді (Квітки), вулиця
Сотницький (пана сотника), Бесідіна (де жив Бесідін), Михайла Дрікгі (де жив
Дрікга), Сушкова (де жила сущих), Макс. Писаренка (де жив М, Писар), Сем.
Богодуховського (де жив Сем. Богодуховський), Синицький (де жив
Синицький), Єнощіна (де жив Єноха), Борисенкова (де жив Пушкар Борисенко),
Пістунова (де жив Пістун), Гребенікова (де жив Гребеник), Куликівка (де жив
Кулик), Шаповалова, Чайчіна вулиця над яскравому; усього 20 вулиць в центрі.
| У Миколаївському приході було 6 вулиць: над яскравому | |
| Щаповалова (де жив Шаповал), Карабутова (де жив | |
| Карабут), Бібікова (де жив Бибик), Шеметова, | |
| Калебердіна (де жив Калеберда). | |
| У Вознесенському приході - дві вулиці - | |
| Шапранівська (де жив Шапран), Чугаївська (де жив | |
| Чугай). | |
| У приході Покровського монастиря - одна вулиця | |
| Піщальчіна (де жив пищалки). | |
У Рождественського приході - 5 вулиць: Москалівка, Шилова (де жив Шило),
Пробита, Довгалівка, Безсалівка.
У Троїцькому приході 6 вулиць: Назарцева (де жив Назарець), Клименкова (дежив Клименко), Гунченкова (де жив Гунка), вулиця добродія Сізіона (де жив
Сізіон), Юрченково (де жив Юркевич).
У Михайлівському приході - 4 вулиці: Кулінічіна (де жив Кулинич),
Корсуновська, Золотарева (де жив Золотаренко), Верещаківська.
У Воскресенському приході 8 вулиць - Дехтярьова, Котлярова (де жив Котляр),
Мильникову (де жив Мільнічка), Онопрієва (де жив Онопрій Різник), вулиця до
Меркулов (де жив Меркулов), Склярева (де жив Скляр), Крохмалева (де жив
Крохмаль), Міргородовська.
У Дмітріївському приході - 5 вулиць: їв. Турчина (де жив Турчин), Вас.
Титар (де жив Титар), Як. Котки (де жив Котка), їв. Кривого (де жив
Кривий), Вас. Котляра (де жив Котляр).
У Благовіщенському приході - 4 вулиці: Бережна, Помазанова, Опанасівська
(де жив Панасенко), вулиця Чорного Івана.
Як бачимо, українсько-демократичний зміст населення Харкова одбівся навітьу назвіськах його вулиць. Таким же українським демократичним був і складйого домовласніків. У самій багатій аристократичній частині теперішнього
Харкова - у приході соборному - бачимо окрім самої маленької купкикозацької старшини (дворян та чиновників тоді зовсім не було), такідемократичні прізвища козаків та цехових, як Цілюрік, Дзвонар, Голод, Удова
Панамарка, Удова Матяшіха, Бабеха, кравець Шватченко і таке інше. Теж самеможна сказати і про домовласніків вулиць Миколаївської церкви, Покровськогомонастиря і взагалі усього Харкова.
Через що ж було так багато тоді у Харкові дрібних домовласніків? Черезте, що населення його, разом з усіма слобожанам, користувалося тимипільгами, які усі переселенці дістали від московського уряду, і серед цихвільгот на першому місці стояла земельна, себто земельний наділ назаїмочному праві. Перші харківські переселенці дістали даром на віки-вічнізімлі під оселі і право вільного безоброчного наслідственного володінняпідгороднімі землями. Такі права діставали й нові переселенці. Ось через щоз'явилося так багато домовласніків серед харківців - кожний, діставши землюу місті, зараз починав будувати собі хату. Так звичайно робили селяни; такробили й городяни - Харківці, бо й вони мало чим відрізнялися від селян, бой їх головним промислом було землеробство.
| | |
| | |
| | |
Збудувати хату-мазанку було досить легко - лісу, очерету, соломи й глинибуло досить. Іще напочатку ХХ сторіччя у Харкові залишалося від старихчасів чимало таких хат під солом'яною стріхою. Такі хати бачимо ми настарих малюнках Харкова XIX ст. Солом'яний і дерев'яним був майже увесь
Харків у XVII і першій половині XVIII ст. Кам'яними будинками у козацькому
Харкові були тільки - Покровський монастир, Колегіум, Собор та двіприходські церкви. Кам'яних будинків ні у кого не було. Крамниць з рундукамибуло 290, шинків 163, вінниця 29, але усі вони були дерев'яні.
У 1724 р. у Харкові було усього 1345 дворів, а у 1732 р. .- 1280 хат, анаселення у 1732 р.. було з жіноцтвом 7000 чол., себто одна хата припадавна 5 чоловік. Простір тоді жили Харківці. Плану городський поселення укозацьку добу не було. На плані 1768 р.. ми бачимо й старий план Харкова,вулиці йшли не прямими, а кривими лініями; була сила пустопорожніх земель.
Харків навіть у кінці XVIII ст. являв з себе велику слободу. Академік Зуєві описує Харків такою слободою. Будинки, пише він, розкидані без ряду іладу, але широко - версти на 3 або 4. Се були, як він каже, українські хати -мазанки. Були слободи - Захарківська, Залопанська, Клочківка і навітьхутори-підваркі. По новому плану під Харків було одведено 637 десятин.
Навіть у 1794 р.. ледве не усі мешканці мали свої власні будинки: дворівбуло тоді 1807, домовласніків було 1601, усіх обивателів 1792 сімейства; зних не мали своїх будинків тільки 191 сімейство.
Процес русифікації після скасування автономії
На початку XIX ст. Харків простягався з півночі на південь на 2 версти, зісходу на захід на 3 1/2 версти. Площа його захоплювала 7 кв. верст, або 1
750 000 кв. сажнів. На кожне подвір'я, включаючи сюди вулиці, приходилося
968 кв. сажнів, на кожного мешканця (їх було 11 000 чол.) - 160 кв. сажнів,а у 1886 р.. тільки 35 кв. сажнів. Се був, як ми бачимо, страшеннийземельний простір. Не дивно, що тоді було в Харкові багато садів і навітьогородів. Найбільшу частину земель городяни добули даром. А позаяк існувалаземельна власність і не було ніякої ні соціалізації, ні муніціпалізаціїземлі у городі, то осельні землі переходили до нащадків, а також вільнопродавалися й купувалися. Ціна на землі, матеріали для будівлі і на робочіруки стояла низька і через те й не трудно було кожному мешканцю здобутисобі власну хату.
| | |
| | |
| | |
Ось деякі звістки про тодішні ціни на подвір'я і будинки: кам'яний будинокполковника Шидловський у два поверхи був куплений для колегіума за 500карб. У 1767 р. будинки у центрі купувалися по 600, 125 і 65 карб.
Пустопорожнє дворові місце мірою у 1500 кв. сажнів у кінці XVIII ст. у
Соборному приході було куплено за 35 карб., Значить, по 2 1/3 коп. засажень Подвір'я у Миколаївському приході з будинком, службами, комора,огорожею, Вінниці на 2 котла з усім посудом, з хатою до неї, колодязем --всього мірою у 336 кв. сажнів - було куплено за 325 карб.
Поденники робили по 10 коп. денно, теслі за 15 коп. на день. Се мало, чибагато? За 10 коп. можна було купити у 1732 р.. 6 хунтів свинячого сала або
1/8 відра горілки, або 2 1/2 гарнцю січеного меду, або 5 гарнців пива, або
5 хунтів коров'ячого масла, або 30 хунтів зерна. Виходить, що тодішнійподенник за свою денну платню міг дістати більш усякого йому потрібного,ніж теперешній кваліфікований харківський робітник, який отримує середню по
Україні заробітну платню, не кажучі вже про пенсіонерів.
Населення Харкова, живучи в своїх власних будинках, де були й садки, йгород, жило з хліборобства, або з ремесел, або з промислів та торгівлі.
Чи не злиденне, не погано жилося харківцям під тодішнім українським, як токажуть, режимом, себто урядом, особливо, коли московська воєводська владабула скасована і коли й козаки, й цехові мали свій власний козачий тацеховий уряд і свій козацький цеховий суд. Не дивно, що тоді було багатозроблено, щоб розвинути і поширити й свою культуру на національному грунті.
Але так було тільки у часи автономії.
| Після скасування автономії швидко пішло "обрусение" | |
| Харків
