ПОСИЛАННЯ в Красноярському краї І Хакасія. ПОСИЛАННЯ З РЕГІОНУ.

1. Велика селянська посилання (1930-1935 рр. .).

2. Депортації з Ачинського округу

3. Депортації з Красноярського округу

4. Депортації з Канського округу

5. Депортації з Минусинская округу

6. Депортації з Хакасії

Введення

Масова селянська посилання, ця «мужви чума» ( "Архіпелаг ГУЛАГ",ч. 6, гл. 2), обрушилася на наш регіон на самому початку 1930 р.: і у формізасланців потоків з інших регіонів, і у формі різномасштабних (і масових,і порівняно розрізнених) депортацій - в межах регіону або ж зовні,за його межі.

Це посилання носила в СРСР офіційну назву "куркульської", а самізасланці іменувалися "кулаками". Хоча насправді вже в 20-і рокиніяких куркулів (сільських лихварів) давно не існувало. Але комуністиоголосили "куркулями" і люто ненавиділи всіх тих селян (втім, не тількиселян), хто був здатен прогодувати себе і сім'ю своєю працею, без
"Допомоги" влади. Таких "радянська влада" вважала своїми злими ворогамипротягом всього її 70-річного існування.

"Правовою основою» репресій послужила постанова ЦВК і РНК від
1.02.30 р., хоча масові депортації почалися ще з 1929 р.

Напрямки засланців потоків були пов'язані з територіальним поділом
Сибіру. Влітку 1930 р. більшовики придумали поділити Сібкрай на Західно-
Сибірський, з центром, як і колись, у Новосибірську (у нього потрапила Хакаська
АТ, Ачинський і Минусинская округ), і Східно-Сибірський край, з центром у
Іркутську (сліди цього поділу збереглися в нашому регіоні в поштовихіндексах: 662 - ЗСК, 663 - ТСК). І з тих пір засланці потоки з ЗСК і ТСКмайже не перехрещувалися. Депортації йшли в межах цих країв (виключення
- Потік засланих з Алтаю в с. Мунтуль і Імба на Ангарі в 1931 р. і викраденнязасланців селян з Канського округу в Нарим в 1933 р.). Однак сказаневірно лише стосовно до нашого регіону: так, з території сучасної
Читинської області (тоді у складі ТСК) в 1933 р. гнали селян ікозаків у Запсібкрай (в Нарим і Васюганье), і навіть, у великій масі, в
Казахстан.

Селянська посилання було безстроковою. Інша справа, що деяка частинаселян потрапила в той же період і в «строкову» посилання, оформлену зазвичай
«Особливими трійками». Так, не менше тисячі селян-строковиків із Західної
Сибіру вислали у «Туруханскій край». Але по відбуванні їх, як правило, нікудине відпускали, а просто залишали в посиланні на становищі «куркулів -трудпереселенцев ».

В самому кінці 30-х років (1939-1940 рр.). в Ігарка, Єнісейська і
Маклакова, в Канську, Красноярську почали звільняти тих засланців селян,які потрапили на посилання ще в неповнолітньому віці (по указу ПВС
СРСР від 1938 р.). Але в сільських районах цього не відбувалося. У 1942 роцізвільнили і відразу ж відправили на фронт багатьох (але далеко не всіх) засланців,придатних до військової служби. У деяких місцях після цього звільнили зпосилання їхні родини, в інших місцях - ні.

Звільнення засланців селян пройшло в нашому регіоні влітку-восени
1947 року.

В одних місцях заслання звільненим видавали довідки про звільнення
(так було у всіх містах, але також, наприклад, в пріангарскіх районах), вінших (наприклад, на Чулимі) - ні. Зазвичай за цими довідками відразу видавалипаспорта, але при цьому дуже часто (хоча й не скрізь, відомі винятки)забирали довідки про звільнення.

Достовірних даних про більш пізній (пізніше 1947 року) звільненнязасланців селян по нашому регіону немає. Слід врахувати, що в тихмісцях, де ніхто офіційно не оголосив про звільнення і не видавалисявідповідні довідки, засланці могли взагалі не знати, що їх звільнили.
Так, у прічулимскіх селищах в Тюхтетском і Бірілюсском районах у 1954році, абсолютно несподівано, колишнім засланим раптом видали паспорти. Цілкомприродно, що саме ця подія вони сприйняли як визволення зпосилання.

У багатьох інших регіонах засланців селян звільняли пізніше, ніж унашому. У Томської області частка їх звільнили в 1948 році, а рештутільки в 1950 році. В самому кінці 40-х років звільняли засланців селянтакож у Тюменській області. Нарешті, в Кемеровській області, особливо в
Кузбасі, їх тримали у засланні до 1954 року включно!

Депортації з Ачинського округу

У нашому регіоні перша масова депортація спіткала Ачинський округ
(особливо Березовський, Назаровський, Боготольскій, Ачинський райони). Улютому 1930 року кілька тисяч селянських сімей з дітьми та людьми похилого вікубули вивезені далеко на північ, у Єнісейський р-н, на Маківку (с. Маківське нар. Кеть). Їх везли обозами на санях, під міліцейським конвоєм. По дорозізагинуло багато дітей і старих. На Кеті засланці тулилися хто по хатахмісцевих жителів, хто в нашвидку збудованих бараках або навіть куренях. Навесніпочалися повальні інфекції. Але, на щастя, на початку літа охорону зняли, ібільшість засланців змогли вибратися з цих згубних місць.

Деяким сім'ям, однак, не вдалося вибратися з Маківки. Восени 1930р. частина з них відправили з Маківки в Совруднік (нині Північно-Єнисейськ), назолоті копальні.

У наступний період, у другій половині 1930 року і в 1931 році,основним напрямком депортацій з Ачинського округу стало правобережжі
Чулимі - болота і гару в його середній і нижній течії (нині в Тегульдетскомрайоні Томської обл.), і далі на північ у басейн річки Чічкаюл. Меншзначним місцем заслання була Чульский гар (нині Тюхтетскогорайону).

Пізніше частина засланих з цих територій переводили на копальні
Тісульского району (нині Кемеровській області) або на Саралінскіе рудники
(північний захід Хакасії), але більшість засланців залишилося за Чулимі досамого звільнення.

З півдня Ачинського округу, з Ужурского району, спочатку теж гнали на
Чулим, але пізніше почали відправляти засланців прямо на Саралінскіе та іншірудники в горах північно-західній Хакасії, в Саралінском і Чебаковском (нині
Ширинському) районах ХАО.

У наступний період, у 1932-1933 рр.., Теж гнали селян на засланняна північний захід, проте ці депортації вже не мали такого масштабу, як в
1930-1931 рр.. Так, є відомості про депортацію влітку 1933 року з південно -західній частині Ачинського округу в Могочін (на Обі, при впадінні в неї
Чулимі). Є також відомості про депортацію з тих же місць влітку 1932 року в
Каргасок (ще нижче по Обі), але вони можуть бути неточні, і не виключено, щоце теж відбувалося влітку 1933 року.

Депортації з Красноярського округу

З районів Красноярського округу, прилеглих до Єнісею, спочатку сталигнати селян в тайгу, на всілякі «куркульські ділянки» (Мостове,
Горевка та інші).

У лютому 1930 північно-західні райони округу (Большемуртінскій,
Піровскій, Казачинский) були порушені депортацією на Маківку (див. огляддепортацій з Ачинського округу). Крім того, є відомості про відправкузасланців у першій половині 1930 року на схід, в Забайкаллі (на вугільнішахти в Букачаче), звідки їх через рік перегнали на шахти в Черемхово (всаме Черемхово і на ст. Касьяновка).

Є також відомості про депортацію у Черемхово з Уярского району внаступному, 1931 році, але вони можуть бути неточні, і не виключено, що цетеж відбувалося в 1930 році. Ще про посилання на Черемховському вугільні шахтисм. в огляді депортацій з Минусинская округу.

Влітку 1930 року, коли на Єнісеї пройшов льодохід, почалася великадепортація в Ігарка. Наступна хвиля депортації в Ігарка пройшла влітку 1931року. У ці ж роки гнали в Ігарка і селян з Канського округу (див. огляддепортацій з цього округу). Потоки засланців йшли в Ігарка також з
Єнісейського району, і навіть з тодішнього Туруханского краю (з Ярцево,
Ворогово та інших старовинних сіл по берегах Єнісею). Коли Ігарказабудувати бараками, замість первинних землянок, то ці баракиназивалися відповідно піровскімі, муртінскімі, Красноярська,ірбейскімі, Новоселівська, ярцевскімі і так далі, оскільки засланці зодних місць зазвичай жили і працювали разом.

Невелика частина засланих з цих потоків потрапила замість Ігарки в
Курейко і сел. Ногинск (нині Светлогорськ) вгору за течією Курейко, деперебував рудник «Ювілейний». Пізніше майже всіх засланців з рудникаперевели в Ігарка. Нині на цьому місці знаходиться Курейская ГЕС.

Влітку 1931 року, в той же самий час, коли селян висилали з
Ворогово в Ігарка, засланих з Даурської і Балахтінского районів (на південь від
Красноярська) пригнали на заслання в сел. Стрілка, в 5 км від Ворогово.

Вже починаючи з 1933 р., багатьох засланих стали переводити з Ігарки в
Красноярськ (як правило, на лісозаводі і ДОК). Особливо масовими булитакі перекази в 1936-1938 рр.. Вивозили з Ігарки до Красноярська також дітей,чиї батьки загинули на засланні, але ці діти і в Красноярську залишилися наположенні засланців. Крім самого Красноярська, ігарскіх засланців переводилитакож на Знам'янський склозавод.

На Красноярський ДОК і лісозаводі багатьох засланих, особливо зприміських сіл, відправляли і безпосередньо. Однак, незважаючи на це,в Красноярську все ж таки переважали не «місцеві», а українські і почастизабайкальських засланці.

Іншим великим місцем заслання селян з Красноярського округу в 1931році став лівий берег Єнісею і його притоки поблизу села Ярцево. Тоді цятериторія входила до складу Туруханского району (його, за традицією, називали
"Туруханскім краєм"), але коли її населення набагато збільшилася за рахунокзасланців, влади утворили новий Ярцевскій район. Наприкінці 40-х років,після звільнення багатьох засланих, населення різко зменшилася, і районскасували, включивши його до складу Єнісейського району. На відміну від Ігарки,засланці селища Ярцевского району були розкидані на десятки кілометрів,тому що були пов'язані переважно з лісорозробками і лісосплаву.
Деякі з цих селищ знаходилися на Великому Касовском острові, адеякі - вгору за течією р.. Кас.

Хронологія депортацій з Красноярського округу в основному обмежена
1930-1931 роками. У нас є лише відомості про заслання з Большемуртінскогорайону в 1933 році на лісозавод в Маклакова. Мабуть, після 1931 рокувеликомасштабної посилання з Красноярського округу (на відміну, наприклад, від
Канського) вже не було.

Депортації з Канського округу

У перші місяці 1930 для Канського округу характерні хаотичні,ще "невпорядковані" депортації. У березні великий обоз засланців селян з
Перовського (нині Партизанського) району погнали на Маківку (див. вище огляд по
Ачинського округу). В цей же час і, можливо, навіть ще раніше, в кінці
1929 року, селян з Агінського (нині Саянського) району гнали на місцевірудники: Іванівку, Карагай. З районів на північ від Канська вже з лютого
1930 пішли засланці потоки на Баргінскій слюдруднік (в середній течіїр. Кан) і на Ангару: на Кодінскую займанщиною (нині м. Кодінск), на Косий Бик іна Уяр (на р. Кова). Туди гнали засланих з рівнинних районів округу.

Є відомості про депортацію у Ігарка вже влітку 1930 року, але тільки зсамого Канського району. За іншим районам таких відомостей у нас немає.

Зі стародавніх сіл Кежемского району засланців гнали в т/п Косий Бик,як у 1930, так і в 1931 році. На Кодінскую займанщиною потрапили в основномузасланці з інших районів.

У 1931 році значна частина засланців потоків з Канського округупішла в

Ігарка. Туди гнали засланців селян в основному з центральнихрайонів Канського округу. Коли Ігарка забудувати бараками, замістьпервинних землянок, багато бараки називалися Канський, іланська,ірбейскімі і т.п.

Деяких засланців з Канського округу відправили в 1931 році налісозавод в Канськ. Однак більшість на лісозаводі становили засланці з
України та з Забайкалля.

У 1931 році кілька ешелонів з засланцями відправили з Канська насхід. Один такий ешелон завезли в Забайкаллі, на ст. Бушулей, але незабаромчасу цих засланців перегнали в Черемхово, на вугільні шахти. Іншийешелон вивантажили на ст. Зима, звідки засланців відправили в тайгу, вліспромгоспу.

За 1932 р. у нас немає відомостей про депортацію селян, але влітку 1933року знову зігнали в Канськ селян з Канського району (можливо, також зсусідніх) і відправили їх в ешелоні (чомусь) на Алтай. Можливо, їхзбиралися відвезти до Казахстану, куди в цей час йшов масовий потікзасланців із Забайкалля. Але з Барнаула ешелон завернули на Томськ, тамзасланців перевантажили на баржі, завезли в Бакчарскій район і там поставилипід комендатуру.

Депортації з Минусинская округу

Масові депортації селян з цього округу також почалися в лютому -березні 1930 року, а розрізнені - ще наприкінці 1929 року, коли етапзасланців викрали з південних районів у Тайшет і звідти в довколишній Шіткінскійрайон.

На початку 1930 року селян засилали і в Черемхово, і на Ангару (вЗокрема, на Кодінскую займанщиною в Кежемском районі), і на Баргінскійслюдруднік, і на Бирюса (зокрема, в Пакатеево). Влітку 1930 рокупочалися депортації на Чулим: на Чульский гар і далі, на Центрогарь за
Тегульдетом і ще далі на північ, у Пишкін-Троїцький (нині Первомайський)район. Тоді ж пішли перші засланці потоки в Вільхівці (Артемівськ) - нагірські золоті копальні.

Крім того, деякі засланці з цього округу потрапили в 1930 році на
Кунгус, в с. Комірку і Самсонівка (Ірбейскій район).

У 1931 році основні засланці потоки з Минусинская округу йшли на
Чулим і на захід, аж до ст. Яя, а також в Артемівськ. З Чулимі багатьохзасланців незабаром перевели південніше, на копальні Тісульского району (нині
Кемеровської обл.): Центральний, Макарак, Берікуль. Перекладали туди всіхбажаючих (але, звичайно, працездатних).

Після закриття Баргінского слюдрудніка, в середині 30-х років,деяких засланців перевели звідти в Кандак (на р. Тасеева, недалеко від
Машуковкі), потім у верхів'я Бірюса, теж на слюдруднік, а звідти, вже в 40 --х роках, на Алдан, до Якутії. Ось куди могла завести засланців одіссея з
Минусинская округу.

У результаті перекладів з місця на місце деякі засланці виявилисятакож у Большемуртінском районі: у російським і Предівінске.

Депортації з Хакасії

За наявними у нас даними, депортації з ХАО не мали власної яскравовираженої специфіки. Хронологія та напрямки депортацій з північнихрайонів, примикали до Ачинського округу, подібні з тим, що відбувалося вньому. А події, пов'язані з депортаціями з південних районів ХАО, схожі зщо відбувалися в Минусинская окрузі.

Вже влітку 1930 року почалися депортації з південних районів Хакасії (вт.ч. Бейского) у Вільхівці (Артемівськ), на копальні тресту «Мінусазолото». Уцей же час селян гнали на посилання за Чулим: на Центрогарь і т.п.

Ці напрями депортацій залишилися основними і в 1931 році.
Депортації в західному напрямку досягали не тільки Чулимі, а й Чічкаюла
(права притока Чулимі, в Пишкін-Троїцькому районі). Пізніше з цих місцьзасланців переводили нижче (ближче до Обі), наприклад, в Могочін.

Крім цих напрямків посилання, було одне «ближнє» - копальні на Саралеі на південь від неї, у східних відрогах Кузнецького Алатау.

Прилеглий до Єнісею Боградскій район ХАО в 1931 році був частковоторкнуться хвилею депортацій з Красноярського округу (див. огляд) в Ярцевскійзасланець регіон.