Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства.
(вересень 1657 - - червень 1663 р.)

УКРАЇНА ПІСЛЯ СМЕРТІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Українськоїнаціональної революції. Перебуваючи при владі, гетьман піклувався простворення такої форми державності, яка б забезпечувала єдність еліти,консолідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цимвимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибельпід час молдавського походу його сина Тимоша, талановитого воєначальника,здібного політика, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію неврятувало і рішення старшинської козацької ради (квітень 1657 р.) провстановлення спадковості гетьманства - передачі влади після смерті Б.
Хмельницького його молодшому сину Юрію.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ Юрій (бл. 1641 - після 1681) - гетьман України в 1657 р..та в 1659-1663 р.. Син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашнюосвіту, навчався в Києво-Могилянській колегії. На посаді гетьмана прагнувпродовжити справу, започатковану батьком, шукаючи союзника, який гарантувавби цілісність і незалежність України. 27 жовтня 1659 р. він пішов наукладення нового Переяславського договору з Росією, який істотно обмежувавсуверенітет Української держави. 17 жовтня 1660 р. під тиском старшинипідписав з Польщею Чуднівський договір. Не маючи видатних здібностей іреальних можливостей реалізувати свою програму, в 1663 р.. відмовився відгетьманства і на деякий час постригся в ченці. Під час боротьби за булавуна Правобережжі Юрій Хмельницький спочатку підтримував гетьмана П.
Дорошенка, а влітку 1669 р.. взяв бік його супротивників П. Суховія та М.
Ханенка. У жовтні 1669 р.. потрапив до рук татар І був відісланій до
Стамбула. На початку 1677 р.. призначається Портою володарем 'Руськогокнязівства "зі столицею в Немирові. Робив невдалі спроби об'єднати Україну.
Після укладення Бахчисарайського договору 1681 р.. був відкликаний до
Стамбула.

60-80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як "доба Руїни". Нажаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити йогопочинання. Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р.. Ю.
Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактичноздійснили державний переворот.

Виговський Іван (? - 1663) - діяч українського козацтва. Походив зістаровинного українського православного шляхетського роду. По закінченні
Києво-Могилянської колегії служив у державних установах У роки Визвольноївійни став одним із найближчих соратників Б. Хмельницького, генеральнимписарем Війська Запорозького. Після смерті Б. Хмельницького обранийнаказним гетьманом при Юрії Хмельницькому, а згодом добився гетьманськоїбулави. На посаді гетьмана здійснював антімосковську політику, розгромивпромосковське повстання козаків (1658), а під Конотопом прислані російськівійська (1659). Уклав у Гадячі угоду з Річчю Посполитою (1658), яка буларатифікована польським сеймом. Ця угода надто обмежувала права України, щозменшило підтримку Виговського серед козацтва. У жовтні 1659р. на "Чорнійраді "він був усунутий від гетьманства і повернув владу Юрію Хмельницькому.
Після цього перебував на польській державній службі. В1664 р. за наказомсвого особистого ворога-тодішнього гетьмана Правобережної України Павла
Тетері - був заарештований, безпідставно звинувачений у зраді польськогокороля і розстріляний.

Формальним приводом для цих дій були молодість, хвороблівість,слабохарактерність Ю. Хмельницького. Реальними ж причинами - погіршеннягеополітичного становища держави, посилення соціального протистояння всуспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слабка підтримка ідеїспадкової монархії тощо. Подальша гра амбіцій та численні помилки лідерів,втрата українською державою підтримки народу, посилення агресивних втручаньз боку сусідніх держав призвели до катастрофи - поразки Українськоїнаціональної революції.
Після того, як у жовтні 1657 р.. в Корсуні Генеральна козацька рада визналагетьманом І. Виговського, він розгорнув активну державну діяльність. Кредосвоєї зовнішньої політики новообраний гетьман висловив під час переговорівзі Швецією: "Визнати і оголосити Запорозьке Військо з підвладнімі йомупровінціями за вільний і нікому не підданий нарід "(на жаль, він не завждифдотрімувався цього постулату). І. Виговський укладає союз зі Швецією,поновлює союзніцькі відносини з Кримом, йде на порозуміння з Оттоманською
Портою. У відносинах з Польщею та Росією гетьман намагається шляхомбалансування між Варшавою та Москвою зберегти бодай автономію Українськоїдержави, а головне втриматися при владі.

Порівняно з добою Хмельницького значних змін зазнала внутрішняполітика держави. Усунувши від влади Ю. Хмельницького, І. Виговськийвідкинув ідею спадкоємного гетьманату, тобто монархічну модель управління.
В основу свого державотворчого курсу він поклав принципи олігархічноїреспубліки. Зокрема, ще на Корсунській раді під час свого обрання І.
Виговський запевняв старшину: "Без вашої військової ради жодних справ небуду робити ". З ідеї олігархічної республіки логічно випливало ставкагетьмана на шляхетство та козацьку старшину, які у цей час намагалисявідмежуватися від решти козацтва, сконцентрувати у своїх руках великеземлеволодіння та консолідуватися в окремий привілейований клас. Саме ціверстви підштовхувалі І. Виговського до відновлення старої моделі соціально -економічних відносин, насамперед кріпацтва. Така внутрішня політикагетьмана вела до послаблення центральної влади, посилення позиції козацькоїстаршини та шляхти, порушення соціальної рівноваги в суспільстві, зростаннямасового невдоволення і до вибуху соціальної боротьби.

Наприкінці 1657 р.. проти політики І. Виговського активно виступилинародні маси. Боротьба велася під гаслом повернення козацьких вольностей --права вільно варити горілку, вести лови і рибальство, вільно переходити на
Запорожжя, а також вибирати гетьмана "чорною радою". Повстання швидкоохопило насамперед Полтавський полк і Запорожжя. Під час виступу з'явилисяй нові претенденти на булаву - полтавський полковник Мартин Пушкар тазапорозький отаман Яків Барабаш, які вели таємні переговори з Москвою,звинувачуючи Виговського в пропольській орієнтації. Тому боротьба поступовопереросла в громадянську війну. Зібравши 20-тисячне військо та найнявшиволохів, німців й татар, І. Виговський зумів перемогти військо повстанців увирішальній битві під Полтавою (травень 1658 р.). Проте це була надзвичайнодорога перемога, адже у братовбівчому протистоянні загинуло майже 50 тис..українців.

Чудово розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією єлише питанням часу, І. Виговський йде на рішуче зближення з Польщею. 16вересня 1658 р.. він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За йогоумовами Україна як формально незалежна держава під назвою Велике Князівство
Руське на рівних правах з Польщею та Литвою ставала третім членом федерації
- Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київське, Брацлавська та
Чернігівське воєводства. Верховна влада належала гетьманові, який обиравсядовічно та затверджувався королем. Українська армія мала нараховувати ЗОтис.. козаків та 10 тис.. найманого війська. Православні віруючі зрівнювалисяв правах з католиками.

ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР.

Водночас Галицький договір передбачав відновлення адміністративно -територіального устрою, що існував до 1648 р..; повернення польськиммагнатам і шляхті маєтків в українських землях: відновлення повинностейукраїнського селянства. Крім того, Українська держава позбавлять права наміжнародні відносини.
Укладення Гадяцького договору прискорило хід подій. Невдовзі російський цар
Олексій Михайлович видав грамоту до українського народу, у якій Виговськогобуло названо зрадником, та містився заклик до народу чинити непокоругетьманові. У листопаді 1658 р.. російське військо на чолі з Г.
Ромодановськім перейшло кордон України. Після того, як навесні наступногороку під Путивлем до нього приєдналися князі О. Трубецькой та С.
Пожарський, чисельність армії вторгнення сягала 100 тис.. осіб. Розпочалисяактивні дії. Початок агресії був вдалим для росіян. Козацькі загони зазналипоразки під Ромнами та Лохвиці. Вирішальна битва відбулася в червні 1659р.під Конотопом. Вона тривала три дні й закінчилася цілковитою перемогою І.
Виговського. Москву охопила паніка, царський двір збирався втікати до
Ярославля.

Проте гетьману не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги.
Гадяцький договір викликав невдоволення, зростання опозиції, посиленняпромосковських настроїв. Обставини ускладнювались збереженням у Києвімосковської залоги на чолі з В. Шереметьєвім та нападом запорозькогокошового Сірка на Крим, що змусило татар - союзників гетьмана - повернутисядодому. За таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 р.. зрікається булавита виїжджає до Польщі.

Намагаючись уникнути громадянської війни, пом'якшити соціальнунапругу, запобігти територіальному розколу, старшина знову проголошуєгетьманом Ю. Хмельницького. Розрахунок був на те, що "чарівне ім'я
Хмельницького "(вислів І. Крип 'якевича) стане тією силою, яка забезпечитьєдність еліти, консолідацію суспільства та стабільність держави. Зрозуміло,що юний Юрій був не стільки прапором, скільки ширмою для елітної групистаршини, що стояла за його спиною. Найближчими радниками гетьмана сталидосвідчені політики та воєначальники - генеральний осавул І. Ковалевський,прилуцький полковник П. Дорошенко та запорозький кошовий І. Сірко. Уряд Ю.
Хмельницького для збереження української державності обрав тактику непрямого протистояння, а обережної гри на суперечностях між Москвою та
Варшавою. Стар -шина, як доповідав королю А. Потоцький, вирішила "не бути ні під вашоюкоролівською милістю, ані під царем; сподіваються вони цього досягтиобманюючі і лякаючись вашу королівську милість царем, а царя вашоюкоролівською милістю ".

Новий ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ договір.

Однак уже на початку свого другого гетьманування Юрій припустивсяфатальної помилки: він прибув для переговорів з російською стороною до
Переяслава, де стояв з великим військом О. Трубецькой. Пізніше юний гетьманзгадував: "Я два тижні був в'язнем; що хотіли, те й робили зі мною". Отже,до шантажу вдалася не українська сторона, а російська. Новий Переяславськийдоговір, ухвалений 27 жовтня 1659 р., фактично перетворював Україну наавтономну частину Росії: переобрання гетьмана мало здійснюватися лише здозволу царя; гетьман втрачав право призначати і звільняти полковників,карати без суду смертю старшин, виступати в похід без царського дозволу;заборонялися відносини з іншими країнами; у Переяславі, Ніжині, Чернігові,
Брацлаві та Умані мали право розташовуватися російські залоги; Київськамитрополія підпорядковувалася Московському патріархатові.

СЛОБОДІЩЕНСЬКІЙ ТРАКТАТ.

У 1660 р, розпочався новий раунд російсько-польського протистояння вборотьбі за українські землі. На Волинь рушіло 20-тисячне російське військона чолі з В. Шереметьєвім. У другому ешелоні рухалася ЗО тис.. козаків начолі з Ю. Хмельницьким, про якого російський воєвода з пихою говорив:
"Зтому гетьманішке йде краще гусей пасти, ніж гетьмановать". Незабаром під
Чудновом російські вояки потрапили в оточення і зазнали поразки. За цихобставин Юрій під тиском Пропольська настроєної старшини на чолі з Г.
Лісніцькім та Г. Гуляницький схиляється до угоди з Польщею. 18 жовтня 1660р. було укладено Слободіщенській трактат, відповідно до якого Україна зновуповерталася під владу Речі Посполитої на правах автономії. Хоча ця угода інагадувала Гадяцька, однак у ній обмеження політичної незалежностіукраїнських земель були більш значними: усунено статтю про Великекнязівство Руське; гетьман не тільки позбавлявся права зовнішньополітичнихзносин, а й зобов'язувався подавати військову допомогу Польщі у війнах зіншими державами; польській шляхті і магнатам поверталися всі маєтності в
Україні. НайтрагічнІшім наслідком Сло-бодіщенського трактату став початоктериторіального розколу України.

У січні 1663 р. Ю. Хмельницький, розуміючи, що він не тільки незміцнив єдність держави, а й став одним з ініціаторів ЇЇ територіальногорозмежування, зрікається гетьманської булави та йде в монастир. Після того,як Правобережжя обрало гетьманом П. Тетерю, а Лівобережжя - І.
Брюховецького, територіальний розкол України доповнівся політичним. Яквлучно характеризує цей період О. Субтельний - "доба Руїни сягнула свогоапогею ".

Отже, другий етап Української національної революції (вересень 1657 --червень 1663 р.) став часом серйозних випробувань для українського народу.
Ця доба принесла жахливе спустошення українських земель; спалахигромадянської війни, загострення боротьби за гетьманську булаву; наростаннясоціальних конфліктів та протистоянь; поновлення старої моделі соціально -економічних відносин; відхід національної еліти від державної ідеї,сформульованої Б. Хмельницьким, і повернення до ідеї автономізму 1648 р..;розмивання моральних норм у суспільному житті; тиск та втручання вукраїнські справи Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства; фатальнийрозкол України на Правобережну та Лівобережну.

Слободіщенській трактат, який став початком розколу України затериторіальною ознакою, водночас відкрив новий етап боротьби за гетьманськувладу. Особливість цього етапу полягала в тому, що предметом бажаньстаршини одночасно стали дві булави. Лівобережжя, яке перебувало підпатронатом Москви, дедалі більше відокремлюється та відмежовується від
Правобережжя. На Правобережжі відновлення польсько-шляхетських порядківспричинило народний опір та посилення старшинської опозиції. За цихобставин гетьманське крісло захиталася під Ю. Хмельницьким.

Претендентів на булаву вистачало в українських землях. На Лівобережжіосновна боротьба розгорнулася між Я. Сомко, І. Брюховецьким та В.
Золотаренком. На "Чорній раді" у Ніжині (червень 1663 р.) Гетьманом булообрано І. Брюховецького.

БРЮХОВЕЦЬКА Іван (? - 1668) - гетьман Лівобережної України в
1663-1668 рр.. З 1648 р. при дворі Б. Хмельницького в якості "старшогослуги "займався вихованням Гетьманича Юрія, виконував дипломатичнідоручення. З 1659 р. перебував на Запорозькій Січі, тоді ж обраний кошовимотаманом. У 1661 р. прийняв титул кошового гетьмана. Протягом 1662 - 1663рр.. один й головних претендентів на гетьманство в Лівобережній Україні.
Москвофільські заяви Брюховецького забезпечили йому підтримку царськогоуряду. На "Чорній раді" під Ніжином (1663) проголошений гетьманом. Наказавстратити іншого претендента - Я. Сомка, вчинив розправу над опозицією. Увересні 1665 р.. першим з українських гетьманів здійснив візит до Москви.
Невдалі спроби Брюховецького припинити колонізаторську політику російськогоуряду спричинили падіння його політичного авторитету в Україні. Прагнучивтримати важелі влади, оголосив про розрив з Москвою. 7 (18) червня 1668 р..
Біля Диканьки відбулось об'єднання військ Правобережної та Лівобережної
України, підчас якого лівобережні козаки буквально розтерзали
Брюховецького. За наказом гетьмана П. Дорошенка його тіло було перевезенодо Гадяча і там поховано з усіма гетьманськими почестями в соборній церкві.

Це був спритний авантюрист і демагог, один з тих, як писав козацькийлітописець С. велично, що "для срібла й золота не тільки дав би віколотісобі око, але брата й батька свого не пощадив би, не те що вболівати за
Україною ". Новообраний гетьман займав відверто промосковські позиції інеодноразово висловлювався за ліквідацію гетьманату та утворення з йогоземель князівства на чолі з царевичем Федором.

На початку 60-х років XVII ст. загострилася боротьба за владу і на
Правобережжі. Ситуація особливо ускладнилася влітку 1662 р.. після невдалогопоходу Ю. Хмельницького в Лівобережну Україну. На булаву претендували П.
Тетеря, Г. Гуляницький, М. Ханенко, П. Дорошенко. Після того як у січні
1663 р. Ю. Хмельницький склав гетьманські повноваження, козацька рада у
Чигирині проголошує гетьманом Правобережжя П. Тетерю.

Тетеря (Моржковській, Мошковській) Павло (бл. 1620 -1671) гетьман
Правобережної України в 1663-1665 рр.. Один з найвизначніших дипломатів вурядах Б. Хмельницького, І. Виговського, Ю. Хмельницького, Переяславськаполковник (1653 - 1658). Походив зі шляхетського роду, мав добру освіту.
Перед 1648 р.. був канцеляристом гродських суду м. Л?? цька, з 1649 р.. --писар Переяславського полку. Протягом 50-х років брав участь майже в усіхміждержавних переговорах, що відбувалися в Чигирині, виїжджав здипломатичними місіями до інших країн. Один з авторів Березневих статей
(1654), Гадяцької угоди (1658), Слободіщенського трактату (1660). У ранзігетьмана підтримував похід Яна Казимира на Лівобережжя (1663-1664),намагаючись об'єднати Україну під єдиною булавою і зверхністю польськогокороля. Своєю політикою спровокував козацьке повстання. Зазнавши поразкивід повстанців (1665), зрікся гетьманства і виїхав до Польщі. Отруєнийпольськими агентами.