ПЛАН

ВСТУП

Розділ 1. ЗАГРОЗА ВІЙНИ І політики ізоляціонізму

1.1 «Новий курс» Ф. Рузвельта та його сутність

1.2 Нова міжнародна ситуація - нові рішення

3 "Новий курс" в Напередодні війни.

Розділ 2. КРИЗА В ЄВРОПІ ТА ПОЛІТИКА «ізоляціонізму»

2.1 Президент Рузвельт і його роль у формуванні політики ізоляціонізму »

2.2 Стійкість доктрини« невтручання »у зовнішній політиці США, їїсутність і особливості в послемюнхенскій період.

Розділ 3. ПОЧАТОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ І ПОЛІТИКА США.

ВИСНОВОК

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми. Період, що почався світовою економічною кризою
1929-1933рр. і завершився перемогою сил антигітлерівської коаліції займаєособливе місце в долі людства. Роль Рузвельта і його оточення ввизначенні принципів і реалізації соціальної та зовнішньополітичноїстратегії, спрямованої на збереження і зміцнення економічних ізовнішньополітичних позицій США, виключно велика. З його ім'ям пов'язанатакож один із самих значних сторінок в історії зовнішньої політики ідипломатії США, і зокрема встановлення дипломатичних відносин з
Радянським Союзом, участь США в антигітлерівської коаліції.

Виключно велика роль Рузвельта у формуванні та втіленні в життятак званого "нового курсу" усередині країни, курсу демократичноїспрямованості, що зіграв видатну роль в стабілізації економічної ісоціальної ситуації в країні в період після глибокої економічноїкризи 1929-1934, курсу, що дозволив уникнути тяжких соціально -політичних потрясінь.

Рузвельт проявив себе як неординарний, гнучкий політик, тонковідчуває ситуацію, здатний правильно вгадувати тенденції та своєчасно іточно реагувати на зміну настрій всіх верств суспільства. Чотири разипереобирався на посаду президента країни (що являє собоюсвоєрідний рекорд в історії США) і займав його до самої смерті в 1945році. Рузвельт був людиною свого часу і свого класу. Тому не всійого дії, особливо в зовнішній політиці викликають схвалення нащадків. УЗокрема, багато в чому була помилковою політика ізоляціонізму, що проводиться СШАнапередодні другої світової війни. Це побічно визнавав пізніше і сам
Рузвельт. Історія дає нам свої уроки, щоб ми не повторювали помилок умайбутньому. Переддень війни притягує інтерес вчених протягом вже борговогочасу, але від цього затребуваність знань про саму кровопролитної війни
20 століття не зменшується.

Таким чином, актуальність даної теми визначається її важливістю ізначущістю в становленні і розвитку самостійної зовнішньої політикисуверенного Казахстану, тими завданнями, які поставлені у виступах іпрацях Президента РК.

джерелознавчих база Як джерела, в роботі використанідокументи зовнішньої політики СРСР і США, роботи американських істориків,вивчали цей період, матеріали державних архівів у Москві.

Проблематика Нас цікавить питання, наскільки обгрунтованою була політика
«Невтручання» адміністрації США напередодні війни, чи була альтернативаїй? У силах чи американського президента було не допустити світову війну?

Новизна даної роботи полягає в спробі вільного, відідеологічних забобонів, аналізу основних складових зовнішньоїполітиці США напередодні війни. У роботі ми відійшли від оцінок даного періодурадянського часу. У світлі що відкрилися фактів, про певну частки провиниза розв'язання війни лежить і на радянському керівництві, ми намагаємосябільш об'єктивно оцінити роль політики «ізоляціонізму» у заохоченніагресивних устремлінь Німеччини та її союзників.

Мета курсової роботи: на основі аналізу джерел та наукової літературипоказати передумови, суть і наслідки політики невтручання вєвропейські справи, що проводиться американським керівництвом.

Основними завданнями даної роботи є: 1. Проаналізуватипередумови та етапи формування політики «ізоляціонізму». 2. Розкритисутність та основні напрямки політики невтручання. 3. На основіоб'єктивного аналізу, показати підсумки та наслідки зовнішньої політики СШАнапередодні війни.

Методологічною і теоретичною основою роботи послужили філософські іісторичні концепції, що розкривають суть відносин США і європейськихдержав напередодні другої світової війни.

При роботі над даною темою використовувався принцип конкретно -історичного підходу до явищ минулого, єдності історичного ілогічного, аналізу протиріч; метод порівняння.

Історіографія проблеми та огляд літератури за темою. У даній роботі неставиться завдання простежити зовнішньополітичну діяльність США на всіхетапах розвитку європейської кризи. Розглянемо лише питання про ставленняамериканського уряду до деяких передвоєнним подій [1].

Характерно, що в історіографії США дотепер переважає прагнення довиправдання політики «невтручання», а фактично заохочення агресорів,яку проводили США [2]. Але деякі дослідники, звертаючись допередісторії другої світової війни, намагаються більш об'єктивно висвітлити роль
США у міжнародних справах, хоча і замовчують, як і раніше антирадянськуспрямованість їхньої політики. У 1933 - 1941 рр.., Як стверджує, наприклад,професор Бостонського університету А. Оффнер, американський урядзробило «порівняно мало» для того, щоб припинити агресію Японії в
Азії, а Німеччини в Європі [3]. У випадку з Чехословаччиною і з підготовкою
Мюнхенській конференції, він приходить до висновку, американська дипломатіяпроявила так само мало далекоглядності, як і дипломатія інших західнихдержав. У Вашингтоні не усвідомили, що на карту була пост1авлена всясистема європейської безпеки; що мова йшла про підпорядкування Східної
Європи економічного і політичного панування Німеччини; що Радянський
Союз змушували до зміни своєї зовнішньої політики [4]. Вельми своєріднооцінюється передвоєнна політика США в працях англійського історика Д.
Уатта. Він проводить паралель між американською політикою, з одного боку,та англо-французької - з іншого, і, виправдовуючи курс умиротворення,розкриває в той же час справжні цілі адміністрації демократів. Д. Уаттпоказує, що заступник державного секретаря С. Уеллесвиразно підтримував зусилля Н. Чемберлена, спрямовані на досягненняугоди з європейськими країнами «осі». Фактичне схвалення Вашингтонаотримали англо-італійська угода 1938 р. і позиція Великобританії учас чехословацького кризи. Американська роль на перших стадіях цьогокризи, навесні і влітку 1938 р., мало чим відрізнялася від ролі прямихучасників переговорів з рейхом. На час Мюнхенської конференції,укладає Д. Уатт, президент Ф. Рузвельт проводив ту ж, що й англо --французькі лідери, політику умиротворення [5]. Навряд чи можна говорити проповної аналогії в політиці тодішніх керівників США та Великої Британії.
Ім'я Н. Чемберлена по праву стоїть першим у списку «умиротворителів». Воноасоціюється з політикою злочинних поступок фашистським державам і з їїбезславним підсумком, які поставили Англію на поріг національної катастрофи.

Структура роботи

Робота складається з вступу, трьох глав, висновку і спискувикористаної літератури. Загальний її обсяг - 28 сторінок машинописноготексту.

Розділ 1. ЗАГРОЗА ВІЙНИ І політики ізоляціонізму

1.1 «Новий курс» Ф. Рузвельта та його сутність

Демократи (активним діячем цієї партії і був Ф. Рузвельт) так само, які правляча партія республіканців, відмежовувалися від радикалізму (під цимрозумілася будь-яка революційна ідеологія і політика, спрямована накорінної ломки суспільно-політичного й економічного ладу) і обіцяючи
"остаточно" ліквідувати останні сліди бідності, все ж таки не дозволялизасліпити себе безрозсудною вірою у всесилля Америки, здатної нібито впоодинці, не зв'язуючи себе жодними зобов'язаннями, спираючись на силу абозагрозу застосування сили, не тільки реалізувати свої імперські амбіції, а йвсюди забезпечити вигідний США баланс сил.

Зберігаючи вірність гаслу президента Вудро Вільсона про месіанської ролі
США і не змінюючи їх претензіям на світове лідерство, демократипротиставили зовнішньополітичного ізоляціонізму республіканців концепціюактивного втручання в міжнародні справи, але знову таки в інтересахзатвердження впливу Вашингтона на хід світового розвитку.

У 1933 р Рузвельт встановив дипломатичні відносини з Радянським
Союзом. Це важливе рішення було обумовлено гострою потребою діловихкіл США в розвитку економічних зв'язків з СРСР - державою,проходили етап бурхливої індустріалізації, і на відміну від капіталістичногосвіту уникнути кризи. Іншою важливою причиною визнання СРСР булонамір використовувати його як противагу посиленню Німеччини й особливо
Японії »[6].

Посла того як Японія зміцнила свої позиції в Китаї і почала нещадноексплуатувати китайські джерела сировини, Рузвельт в кінці кінцівпогодився надати позику гоміньданівського уряду. Завданняполягала в тому, щоб політично ізолювати Японію, запобігтипорушення нею Вашингтонського договору (відповідно до якого співвідношеннятоннажу лінкорів і визначалося авіаносців для США, Англії і Японії впропорції 5: 5: 3) і перешкодити відновленню англо-японського союзу,своїм вістрям зверненого проти США.

Зростання загрози фашизму в Європі та Азії, яке стало особливо явнимпісля утворення антикомінтернівського пакту, викликало розкол в правлячомукласі США. Утворилися два угруповання. Хоча їх позиції не булидіаметрально протилежні і вони включали дуже різні, частоворогуючі один з одним сили, в цілому розкол був досить глибоким.
Частина представників вищих кіл і адміністрації вважала, що створення
«Осі» і підготовка фашистами війни з метою переділу світу представляла для
США серйозну загрозу, що конфлікт з агресивними державами неминучий. Зтакої оцінки положення робився висновок про бажаність зближення збуржуазними державами Західної Європи, особливо з Великобританією,і про можливість встановлення взаємодії з Радянським Союзом. Прихильникицієї концепції були переконані в тому, що Велика Британія та іншізахідноєвропейські країни, об'єднавшись з США в інтересах досягненняперемоги над фашизмом, перетворяться на молодших партнерів американськогоімперіалізму.

Інше важливе політичне протягом відображало погляди найбільш реакційнихкіл правлячої еліти. Представники цієї течії всіляко підкреслювализначення старого гасла «свободи рук" для США і відкидали можливістьвступу в політичні та військові союзи з європейськими країнами. Ці такзвані «ізоляціоністи» заявляли, що розширюється, імперіалістичнийконфлікт у Європі та Азії ослабить обидві сторони, що США зможуть вступити вборотьбу на найбільш вигідному для них етапі і продиктувати свої умовиврегулювання. Найбільш радикальні елементи цього угруповання висловлювалиінтереси промислових і фінансових кіл, тісно пов'язаних з німецькими іяпонськими монополіями. В основному вона складалася з консервативних демократіві правих республіканців, які вважали бажаною перемогу фашизму, вособливості у війні проти Радянського Союзу. Традиційні ізоляціоністизакликали до дотримання суворого нейтралітету в майбутній збройноїсутичці між блоком демократичних держав і фашистським блоком [7].

Наслідком такої розстановки сил у країні стало прийняття конгресом
США законів про нейтралітет 1935 і 1937 рр. [8]. Коли Італія в 1935 р. напалана Ефіопію, США не відгукнулися на заклик Радянського Союзу до колективнихдіям. У 1936 р. Сполучені Штати виступили проти колективнихдій, які могли б зупинити фашистів Франко. Дотримуючись політикиневтручання і використовуючи законодавство про нейтралітет, США позбавили
Іспанську республіку можливості купувати зброю. Вони явнопотурали Гітлеру, який стояв за спиною які рвалися до владифранкістських бунтівників. Основою політичного мислення керівників СШАяк і раніше було підозріле ставлення до радянської політиці. Цимпояснюється відмова уряду США підтримати пропозиції про запровадженняжорстких санкцій проти Японії, про спільні дії проти Німеччини,внесені СРСР на конференції дев'яти держав в Брюсселі [9].

Напередодні другої світової війни уряд США дедалі більшою міроюпочинало виявляти неспокій за світові позиції американськогоімперіалізму та інтереси західноєвропейських країн, яким державиагресивного блоку крок за кроком наносили нові удари. Ф. Рузвельт, виступаючив жовтні 1937 р. в Чикаго, закликав ввести «карантин» проти «епідеміївсесвітнього беззаконня ». «Інтернаціоналісти» все голосніше виступали запідтримку Англії та Франції. З кінця 1938 р. адміністрація демократівзробила кроки до зближення з Англією та Францією. Ця лінія зустрічаласхвалення з боку тих груп американського капіталу, які були тіснопов'язані з англійськими та французькими монополіями (із суми близько 12 млрд.дол, якою обчислювалися тоді закордонні інвестиції США, 42%припадали на країни Британської імперії) [10]. Постачання Англії і Франції,зростання озброєнь в США, доларові ін'єкції в американську економіку,глибоко уражену кризами і депресією вели до зростання виробництва ізбагачували монополії [11].

Однак принципових змін у зовнішньополітичному курсі США невідбулося. Реакція Вашингтона на акти фашистської агресії в Європі (аншлюс
Австрії, розчленування і захоплення нацистами Чехословаччини) мало чим відрізняласявід реакції англо-французьких правлячих кіл, які проводили ганебнуполітику угоди з агресором. На Мюнхенській конференції керівникизахідноєвропейських держав прийняли всі вимоги Гітлера. Аж донападу Німеччини на Польщу Англія і Франція, підтримувані Сполученими
Штатами, своєю відмовою від рішучої боротьби з агресором і від прийняттярадянських пропозицій про створення колективної безпеки по сутісприяли розв'язанню другої світової війни.

Під час «дивної війни» в Європі уряд США також зайнялопозицію мовчазної згоди з безпринципною політикою маневрування
Англії та Франції, правлячі кола яких докладали зусиль до сколачіваніюантирадянського фронту з участю Німеччини і до підштовхування фашистів донападу на СРСР. У США активізували свою діяльність вкрай праві,профашистські елементи, розгорнулася кампанія переслідування прогресивнихорганізацій. Сумнозвісна комісія конгресу з розслідуванняантиамериканської діяльності посилила нападки на комуністів.

Широкий фронт народів і держав, що протистояли фашистськимагресорам, сформувався тільки після вступу в другу світову війну
Радянського Союзу.

Вивчаючи складні процеси, які призвели до розв'язування у вересні 1939м. другої світової війни, ми можемо винести важливі уроки. У розвитку подійміжвоєнних років чітко простежується прагнення імперіалізму до реакції повсіх лініях, до анексії і переділу світу.

1.2 Нова міжнародна ситуація - нові рішення

На початку президентської кар'єри Рузвельта його зовнішньополітична позиціябула ізоляціоністської. У Європі та на Далекому Сході вже існували осередкинової світової війни. Така позиція президента була на руку гітлерівської
Німеччини та мілітаристської Японії, які будували свою глобальну стратегію врозрахунку на нейтралітет США, на їх відмову підтримати зусилля миролюбнихдержав у створенні системи колективної безпеки. У 1935 році в СШАприйнятий закон про нейтралітет до очевидній вигоді агресорів. США разом з
Англією та Францією розділили відповідальність за сприяння фашистськоїагресії. У 1937 році прийнятий закон про ембарго на постачання зброї до Іспанії,де йшла сутичка республіки з фашистськими бунтівниками та німецько-італійськимиінтервентами. Зовнішня політика проводиться президентом підпорядкована головнійзавдання - зміцнення економічних і військово-стратегічних позицій США насвітовій арені.

Боротьба за зовнішні ринки визначала зацікавленість монополістичнихкіл США в політиці "економічного націоналізму", що передбачала
"свободу рук", не зв'язаність міжнародними зобов'язаннями, ухилення відколективних зусиль з врегулювання міжнародних конфліктів.

Тримаючись в країні, як вважали в цих колах, можна було з почуттямморального превосходеситів спостерігати за кривавими драмами на Європейському і
Азіатському континентах і отримувати чималі бариші. Але Рузвельт розумів, щоізоляціонізм в сучасних умовах неможливий і тому для створенняпривабливого іміджу та з огляду на шириться в країні антивоєнненастрій, брав обмежену участь в колективних зусиллях позміцненню миру.

Рузвельт не відмовляв собі в задоволенні продемонструвати, що йогонегативне ставлення до спроб підірвати світ залишається незмінним і щойого уряд готовий сприяти зусиллям Ліги Націй у справі збереженнясвіту, але ... не виходячи за межі суто морального вираження своїх симпатійі антипатій.

Президент обіцяв не чинити перешкод колективним заходам, спрямованимпроти країни, яку США та інші держави розглядають якагресора, проте його країна не буде брати участь у будь-яких колективнихсанкції проти країни-агресора.

Платонічні заклики до миру і вказівки на зацікавленість США бачити
Францію досить сильною перед лицем небезпеки з боку Німеччини немогли обдурити Гітлера. Вони не змусили його відмовитися від ревізії
Версальського мирного договору. 14 жовтня 1933 німецькеуряд заявив про вихід з Ліги націй знайшовши свободу рук щодовійськових статей Версальського договору, що призвело до розхитуваннястабільності в Європі.

На передодні другої світової війни США широко використовували практикунадання "порад", публічного схвалення зовнішньополітичних актівінших держав або, навпаки, позицію замовчування і т. п. для наданняпостійного тиску на політику інших урядів у бажаному для Америкинапрямі. У той же час подібний спосіб впливу на інші державиабсолютно не пов'язував і ні до чого не зобов'язував самих США, які залишализа собою повну свободу дій у будь-якій обстановці. Могутні сили --великі монополістичні об'єднання, пов'язані тісними узами з німецькоювійськовою промисловістю, посилювали тиск, домагаючись від Рузвельта пітипо шляху зміцнення дипломатичних зв'язків з гітлерівською Німеччиною. Однак,зближення з нацистським режимом, вже показали свої катівськийсхильності, було неможливо в умовах загального демократичного піднесення вкраїні і наростання антифашистських настроїв у країні.

Американські фірми продавали великі партії озброєння нацистської
Німеччини, у тому числі і військові літаки. Першого березня 1935уряд Німеччини заявило, що воно вважає себе вільним відзобов'язань Версальського договору, що забороняли йому створення військовоїавіації. 16 березня в Німеччині опубліковано декрет про загальний військовийповинності. А це було порушенням сепаратного мирного договору США з
Німеччиною, що передбачає роззброєння Німеччини. Тверезі політики воточенні Рузвельта вказували, що неможливо в сучасному неподільному івзаємозалежному світі відсидітися за океаном і навіть збагатитися за рахуноквійськових катастроф в Європі.

7 березня 1936 німецькі війська вступили в Рейнську область,демілітаризовану по Версальського договору.

Заколот генерала Франко проти законного уряду республіканської
Іспанії оголив суть ізоляціонізму. Народу Іспанії було відмовлено в допомозі,інтервенти отримали повну свободу рук.

Відомий політик, близьке Рузвельту людина - Додд висловився так: "Будь-якийхто знаходився в Європі більш-менш тривалий час, визнає фактвеличезного економічного і політичного впливу США. Якщо ми покладемо нашемогутність на чашу ваг, то деякі тут в Європі, які розглядаютьсявійну як засіб завоювання нових територій, будуть більшобережними і, можливо, навіть стануть прихильниками світу. Навіть заразприєднання США до демократичних держав Європи могло б покластикінець кровопролиття в Іспанії. Спільна міць США, Англії та Франції,особливо якщо взяти до уваги їхні величезні військово-повітряні сили, моглаб запобігти інтервенцію і встановлення диктаторського режиму ". Рузвельтвисунув марну ідею скликання "міжнародної конференції світу". Але Італіяі Німеччина, твердо наступні загарбницьким курсом і використовують методзалякування сусідів, не хотіли такої конференції і не стали б зважати наїї рішеннями. Зовнішньополітичний курс Рузвельта в цей час мав головнимсвоїм змістом віроломну і самовбивчу політику "умиротворення"агресорів. Курс своєкорисливою, гордовито нехтує інтересамиінших країн.

3 "Новий курс" напередодні війни.

Вибори 1936 принесли тріумф демократичної коаліції "Новогокурсу ", аморфному блоку ліво центристських сил, спирається на рухробітничого класу, фермерства, середні міські шари, інтелігенцію,молодь, національні меншини.

У стані опозиції, тих, хто праворуч від "нового курсу" панувало станзневіри і очікування нової ломки. На сторінках преси, що відображала цінастрою, про реформи говорилося лише як про знаряддя чужоземного впливу,про "повзучому соціалізмі".

Рузвельт, навпаки, прагнув зберегти "нового курсу" ореолнадпартійного, всенародно. Соціальні та політичні розмежування вкраїні заглиблювалися. Запеклі нападки на президента і його курс із таборуправих посилювалися. В оточенні президента побоювалися замаху на йогожиття.

Праві сили підняли голову. Однак і президент був сам переконаний, що йогореформаторство повинно носити строго обмежений характер, не зачіпаючиоснов соціально-економічної системи. До 1936 року "новий курс" видихався,спроба поєднувати економічну систему без фундаментальних зміндосягла своєї межі. Як визнавав в 1937 році сам президент: "Величезнечисло американців залишалися погано одягненими, голодними, що не маютьгідного людини житла ". Але Рузвельт не залишав думка про подальшіперетвореннях, щоб, як він одного разу висловився: "Зробити США сучаснимдержавою де ні будь до кінця сорокових років ". Напередодні новихвиборів 1940 Рузвельт знову звернувся до випробуваного пропагандистськогоспособу - апеляції до "забутого людині".

Навесні і влітку 1937 робітничий рух починає рішучу боротьбу засвої права, проти "відкритого цеху". Страйки стрясають промисловість.
Вищої точки досягло рух безробітних, активізувалася боротьба чорнихамериканців.

Реакція підняла крик про "провокаційною ролі" реформістської діяльностіадміністрації "нового курсу". Тим часом все гостріше поставало питання про те,
"чи можливо в умовах нашого суспільного устрою забезпечити кожній родинібезпеку і звільнити її від гніту злиднів і потреби ". Довелося визнати,що безробіття - вічний супутник сучасного капіталізму. Мрія лібералів
- Запустити на повний хід виробничий механізм, вражений кризою --виявилася нездійсненною. Економічна система ставить жорсткі межіздатності уряду керувати механізмом суспільного виробництва.
У 1937 році виявилися ознаки нового кризи, що насувається.

В умовах постійно високого безробіття система громадських робітперетворювалася на постійно діючий сектор економіки, тобто частковеодержавлення ринку найманої праці. Цей сектор грав рользапобіжний клапан для системи і не складав конкуренції приватномусектору, тому що ставки заробітної плати були в два - три рази нижче, ніж наприватних підприємствах. Найбільш послідовні апологети "нового курсу"вважали, що порятунок капіталізму - в далеко йде "пристосуванні дореальності життя, на яке приватний капітал повинен зважитися як у своїйповсякденній діяльності, так і у світогляді ".

Різке загострення класової боротьби і знову здобутий буржуазією почуттявпевненості в міцності її економічних і політичних позицій створювалисприятливе середовище для реакції і згортання "нового курсу".

Рузвельт завжди був схильний до компромісу і інтриганства. Унапередодні президентських виборів 1940 року він прагнув утримати ліві іпрогресистської сили під своїм впливом і зміцнити в той же час своїпозиції на правому фланзі соціального спектру. Визначилася нова лінія назближення адміністрації "нового курсу" з великим капіталом. Було данозрозуміти, що президент не буде більше турбувати капітал реформами.

Розділ 2. КРИЗА В ЄВРОПІ ТА ПОЛІТИКА «ізоляціонізму»
2.1 Президент Рузвельт і його роль у формуванні політики ізоляціонізму »

Ф. Рузвельт увійшов в історію як ініціатор буржуазних реформ, якізміцнили становище монополістичного капіталу США. Потім він виступив одниміз засновників антифашистської коаліції. Позиція Ф. Рузвельта вміжнародних кризах 1938 - 1939 рр.., отже, не можедосліджуватися у відриві від всього комплексу внутрішніх проблем «нового курсу»і еволюції його зовнішньополітичної платформи в 1933 - 1945 рр. [12].

Разом з тим, звертаючись до періоду передодня другої світової війни, не можна небачити суперечливості і непослідовності політичного курсу США. Зодного боку, представляючи на найвищому державному рівні
«Інтернаціоналістський» крило правлячого класу США, Ф. Рузвельт зробив рядзаяв, які об'єктивно служили інтересам об'єднання антифашистськихсил ( «карантинна» мову і т. д.). У питанні про відносини з СРСР віндотримувався лінії більш реалістичною, ніж лінія більшостіпрофесійних американських дипломатів і радників (наприклад, привизначенні курсу американської політики у зв'язку з підготовкою таздійсненням агресії Німеччини проти СРСР).

Ф. Рузвельт безперечно розумів, яку загрозу США представляють держави -агресори. Тому у вузькому колі він засуджував поступки на їх користь, критикував
Чемберлена. 16 вересня 1938 наприклад, коли британський прем'єр вилетівв Берхтесгаден на переговори з Гітлером, президент говорив членам кабінету,що Чемберлен - за мир будь-якою ціною, що Англія і Франція кинуть
Чехословаччину напризволяще [13].

В оточенні Білого дому, у державному департаменті булипротивники угоди з фашистськими країнами. У. Додд (посол США в Німеччинів 1933 - 1937 рр..) настійно доводив необхідність опорувимогам Гітлера. Дж. Мессерсміт (помічник державного секретаря з
1937 р.) перебував у числі тих, хто, мабуть, зрозумів марність ілюзій проможливості надійного угоди з ним. Німеччина, застеріг він у лютому
1938 Рузвельта і Хелл, захопить Австрію, а через короткий термін і
Чехословаччину, не зустрівши серйозного опору західних держав [14].
Поступки Гітлеру Мессерсміт розцінював як заохочення планів німецькоїекспансії, в тому числі в Новому Світі [15]. Переконаним супротивником нацизмубув Г. Гопкінс. На засіданні кабінету 27 вересня 1938 він висловивсяпроти вмовляння Гітлера за допомогою президентських послань, вважав цейметод марним і небезпечним [16]. До більш активних заходів щодо
«Третього рейху» президента спонукали міністри фінансів (Г. Моргентау) івнутрішніх справ (Г. Ікес). На платформі рішучого засудження фашизму інімецько-фашистської агресії стояв Дж. Девіс, один з найбільшпослідовних прихильників зближення з СРСР. І після того, як поініціативою держдепартаменту Девіс у червні 1938 р. був відкликаний з посади посла в
СРСР, він продовжував енергійно відстоювати необхідність поліпшення американсько -радянських відносин.

Слід мати на увазі, однак, що погляди цих державних діячіві дипломатів (не рахуючи хіба Додда і Девіса) замикалися стінами «малогокабінету »Рузвельта. «У важливих питаннях кожен раз вирішальне словозалишалося за силами або обставинами, схвалювали політикуумиротворення »[17].

Напередодні і в дні Мюнхена американський уряд, формально неберучи участь у переговорах, фактично сприяло розчленування Чехословаччини.
Воно не виявило справжнього інтересу до встановлення співробітництва з СРСРдля протидії німецько-фашистському агресору. Певний паралелізмдій Рузвельта і Чемберлена, таким чином, мав місце.

Президент США двічі, 26 і 27 вересня 1938 р., робивдипломатичні демарші.

2.2 Стійкість доктрини «невтручання» у зовнішній політиці США, її сутність і особливості в послемюнхенскій період.

Найважливішою основою передвоєнної американської політики булозаконодавство про нейтралітет 1935 - 1937 рр.. Воно зберігалося в силі інавесні і влітку 1939 р. У Вашингтоні хотіли або взагалі ухилитися від прямоївійськової конфронтації з Німеччиною, переклавши боротьбу з нею на інші країни,зокрема направити фашистську агресію проти СРСР, або максимальновідтягнути до вигоди США момент вступу в збройне протиборство.

Акти про нейтралітет представляли своєрідну, американськурізновид політики потурання агресії. Щоправда, з початку 1939адміністрація демократів, стурбована явним посиленням «третього рейху»,докладала зусиль з метою стримати його експансію в бік західнихдержав. Президент попросив у конгресу і отримав велику суму наозброєння, він вирішив також атакувати закон про нейтралітет в інтересахмиролюбних народів і більшої свободи дій для себе особисто [18]. До березнядо конгресу США було внесено 33 різних пропозиції про зміни взаконодавстві про нейтралітет. Вживалися заходи до того, щобзабезпечити Англії і Франції в разі війни з Німеччиною постачання озброєнняз-за океану. Така зміна законодавства, телеграфував 10 травня 1939м. Булліт державному секретарю, «позбавило б Ріббентропа всякоїможливості переконати Гітлера піти на ризик негайного розв'язаннявійни »[19]. Але через опір ізоляціоністської блоку в конгресі,небажання Білого дому вступати з ним у боротьбу і сказати своє рішучеслово ніяких змін вироблено не було. Уряд США, такимчином, виявилося не в змозі використати вельми ефективний засібдля чинення тиску на рейх та протидії йому [20]. Це зіграло наруку фашистської Німеччини, яка - поглинула Чехословаччину і готувалася донових захоплень у Східній Європі, не чекаючи контрзаходів з боку західнихдержав.

Деякі історики схильні ігнорувати ту обставину, що позиціяконгресу США навесні і влітку 1939 р, -, мала заохочувальний для фашистськогоагресора глузд і об'єктивно сприяла розв'язування війни. Р. Даллек іінші заперечують зв'язок між американським законодавством про нейтралітет ігітлерівськими планами війни проти Польщі. «Не дивлячись на всю впевненість
Рузвельта, яку широко розділяли за кордоном, в тому, що скасування ембаргона зброю з'явиться значним кроком на користь миру, статус закону пронейтралітет не надавав майже ніякого впливу на безпосередній хідєвропейських подій »[21].

Слід нагадати, що Рузвельт на прес-конференції 7 березня 1939розцінив законодавство про нейтралітет як не сприяли справі миру,а в одному з виступів зазначив, що «ембарго на експортзброї дійсно сприяло прискоренню виникнення війни, в Європів результаті заохочення, яке воно давало агресивним країнам »[22].

Політика невтручання Америки не означала її відходу від європейських іміжнародних справ, відмови від планів світової гегемонії. Мова не йшла продобровільних поступки державам «осі» в регіонах, які вважалися найбільшважливими для системи економічного, політичного і військового панування
США. Американський автор Ф. Адамс, вивчивши операції Експортно-імпортногобанку США в 1934 - 1939 рр.., робить висновок: «Посилення урядовогоучасті в міжнародних справах ... означало, що Сполучені Штати непроводили політику ізоляціонізму, якщо під цим на увазі усунення зсвітової арени »[23].

Північноамериканські монополії не тільки готувалися до майбутньої боротьби зголовними своїми конкурентами (Німеччиною, Японією), а й за підтримкидержави надавали їм енергійне протидію.

Розділ 3. ПОЧАТОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ І ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА США.

Історики багато пишуть з приводу того, коли Рузвельт прийняв рішення (однеіз найважчих у його політичній кар'єрі) про висунення своєї кандидатурина пост президента втретє. Всі сходяться на тому, що це сталося де -то після нападу Гітлера на Польщу тобто після 1 вересня 1939 року.
Є всі підстави, проте, вважати, що саме бесіди в Уорм-Спрінгс вберезні - квітні 1939 року остаточно затвердили Рузвельта в думці НЕзалишати поста президента в критичний момент наростання військової загрози,з одного боку, і внутрішньої нестабільності, активізації реакційнихе.лемент - з іншого. Яку роль у цьому зіграв Гаррі Гопкінс --потенційний кандидат у президенти - так і залишається невідомим: вінзавжди ретельно зберігав мовчання.

Але саме Гопкінс сповістив про початок контрнаступу лібералів,оголосивши, що у них є лідер, здатний, як ніхто інший, згуртувати націюі повернути їй динамічне керівництво, таке необхідне в умовахсвітової кризи. У пресі було багато розмов з приводу розколу втаборі демократів і абсолютної неможливості для Рузвельта балотуватисяв третій раз. Тим солідніше пролунала заява Гопкінса на підтримку
Рузвельта. Він зробив його 17 червня 1939 "Остаточно, беззастережно ібезповоротно, - сказав він, - я зробив свій вибір на користь Франкліна Д.
Рузвельта, і я вірю, що величезна більшість нашого народу солідарно змною ". Це означало, що єдиний претендент зі старої плеяди
"ньюділлеров", теоретично здатний зберегти Білий дім задемократичною партією і оживити надії що йдуть за нею виборців наповернення конструктивної політики, добровільно відмовляється від боротьби.
Залишався тільки Ф. Рузвельт: іншого вибору у тих, хто побоювався перемогиреакції з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками для внутрішньої і зовнішньоїполітики країни, не було.

Оцінка загальної ситуації у зв'язку з проголошенням республіканцями більшегнучкої лінії приводила Рузвельта до висновку про необхідність будувати всюкампанію на чіткому розмежуванні між досягненнями ліберальної реформи,лібералізмом і реакцією, ставиться до неї і тих, хто нападав на "новийкурс ", виходячи з будь-яких місцевих інтересів.

Точно такий же представлялася склалася розстановка сил і Ікесу. Вінписав Робінса на початку серпня 1939 року: "Концентрований багатствозбирається завдати поразки Рузвельту, якщо воно зможе, звичайно, нерахуючись з катастрофічними наслідками для країни в цілому. Я вважаю,що концентроване багатство завжди, за всіх часів було таким. Воноабсолютно позбавлене почуття здорового глузду і моралі ... Але, як Ви самізнаєте, підприємці, банкіри, вугільні королі і будівельні боси,і я можу до цього переліку включити багатьох інших, зараз об'єдналися дляборотьби з Рузвельтом. Що трапитися в майбутньому, я не знаю, але вважаю, щонайважчі часи в попереду У таборі демократів, я думаю, їх кандидатомможе бути тільки Рузвельт, і ніхто інший. Я твердо знаю, що є багатолюдей в демократичній партії, які швидше віддадуть перевагу республіканців
Рузвельту, оскільки прагнуть, щоб саме так і було ". Загроза організаціїцього економічного саботажу з боку багатьох представниківфінансово-промислового капіталу, повідомляв Р. Робинс, була реальна.

Напад Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 і початок війни в
Європі відкрили нову фазу виборчої компанії. Стало ясно, що демократив більшості своїй не змінять лідерові, якщо він сам прийме рішення ще раззламати традицію, що склалася і в третій раз погодиться не висунення своєїкандидатури. Навіть у монополістичної верхівці, де з не