Міністерство освіти і науки РФ

МОУ ЗОШ № 2 з поглибленим вивченням окремих предметів міста Новий Оскол Білгородської обл.

Екзаменаційний реферат з суспільствознавства

Тема: Цивілізаційні методи у вивченні історії.

Виконала: учениця 11б класу

МОУ ШОШ №

2

Овчинникова Ю.

Керівник: вчитель суспільствознавства

Корнілова О. В.

Г. Новий Оскол

2004

Зміст. < br>Введення 4
Цивілізація. Сутність цивілізаційного підходу 6

Поняття цивілізації 6

Сенс цивілізаційного підходу 11

Причини відставання марксизму у використанні цивілізаційного підходу 13
Концепція циклічності цивілізацій у філософії А. Тойнбі. 14

Одиниця виміру - цивілізація 14

Стадії циклу 15

Генезис 16

Зростання 17

надлом 19

Розпад 19
Поліваріантне бачення історії 20
Висновок 26
Бібліографія 28

Введення

Людині XXI століття в такому складному і багатолике світі, як наш,необхідний знати свою історію, своїх предків, їх життя, звичаї, традиції.
Весь історичний процес можна представити у вигляді сходів, кожен ступіньякої - це етап розвитку, що відкриває перед людством новіможливості та перспективи. У марксистському вченні про суспільство ступеніісторичного розвитку отримали назву "суспільно-економічніформації »- це історичний тип суспільства, що грунтується на певномуспособі виробництва. Вони виділяються шляхом виявлення того загального, щовластиве різним країнам, що знаходяться в рамках однієї формації. Марксистивиділили п'ять формацій: первісне суспільство, рабовласницьке суспільство,феодалізм, капіталізм, соціалізм. Вищим етапом розвитку, якогообов'язково досягне все людство, по думках основоположниківмарксизму, стане комунізм. Ці уявлення, ще недавнорозглядалися в нашому суспільствознавство як єдино вірні, сьогоднібагатьма сприймаються критично. Лейтмотивом багатьох виступів сьогодніє прагнення замінити формаційний підхід до великомасштабногочленування історичного процесу на цивілізаційний. У найбільш чіткому виглядіця позиція викладається її прихильниками в такий спосіб: перетворитипоняття цивілізація, яким історіографія досі оперувала тількияк інструментом описовим, до складу провідної (вищу) програму історичногопізнання. Сам термін «цивілізація» (від лат. Civilis - цивільний,державний) до цих пір не має однозначного тлумачення. У світовійісторичної та філософської літератури він вживається в чотирьох значеннях:

- як синонім культури - наприклад, у А. Тойнбі та іншихпредставників англо-саксонських шкіл в історіографії та філософії;

- як певна стадія в розвитку локальних культур, а саместадія їх деградації та занепаду;

- як щаблі історичного розвитку людства, що слідують заварварством. Таке розуміння цивілізації ми зустрічаємо у Л. Моргана, слідомза ним у Ф. Енгельса, сьогодні у А. Тоффлера (США);

- як рівень (ступінь) розвитку того чи іншого регіону абоокремого етносу. У цьому сенсі говорять про античної цивілізації,цивілізації інків.

Ми бачимо, що ці розуміння в одних випадках в значній мірінакладаються і доповнюють один одного, в інших - євзаємовиключними.

Так що ж: формація чи цивілізація? Спори з цього питаннятривають і досі. В одних мислителів посилюються сумнівищодо досяжності у доступному для огляду майбутньому комуністичної фазирозвитку (деякі філософи і політики стверджують, що такий станлюдства взагалі неможливо). Інші вважають, що не всі історичніфакти вкладаються в формаційних модель. Я вважаю, що розібратися в цьомупитанні дуже важливо, щоб вивчити розвитку нашої країни і світу в цілому. Урозумінні суспільних явищ сучасності необхідно виходити з їхсуті, тобто досліджувати процеси, які призвели до них, тому маютьдуже більше значення методи вивчення історичних процесів і явищ.

Як прихильниця цивілізаційних методів у своїй роботі я хочу показатиїх особливості та переваги, тому я поставила для себе наступні цілі:

- розібратися в понятті цивілізація;

- виявити своєрідність цивілізаційних методів;

- розглянути бачення історії з боку різних підходів її вивчення.

Для вирішення поставлених цілей мені довелося вивчити наступнулітературу:

-Енциклопедичний словник юного історика. Н. С. Єлманова, Е. М. Савичева

- Людина і суспільство: Навчальний посібник. За редакцією Л. М. Боголюбова;

- Основи філософії. Під редакцією Е.В. Попова;

- Соціальна філософія. С.Е. Крапивенському;

- Осягнення історії. А. Тойнбі;

- Цивілізація перед судом історії. А. Тойнбі.

Цивілізація. Сутність цивілізаційного підходу

Поняття цивілізації

Цивілізація - поняття складне і багатолике, тому щоб успішнорозібратися в суті цивілізаційного підходу необхідно зрозуміти, що жтаке «цивілізація» взагалі.

Нижче проаналізую основні особливості цивілізації.

По-перше, цивілізація є власне соціальна організаціясуспільства. Це означає, що перехідна епоха, стрибок від тваринного світу досоціуму завершено; організація товариства за кровно-родинному принципомзмінилася організацією його по сусідських-територіальним, макроетніческомупринципом; закони біологічні відійшли на другий план, підкоряється у своємудії законів соціологічним.

По-друге, цивілізація з самого початку характеризується прогресуючимсуспільним поділом праці та розвитком інформаційно-транспортноїінфраструктури. Зрозуміло, мова йде не про інфраструктуру, властивоїсучасної хвилі цивілізації, але до кінця варварства стрибок відродоплемінної ізольованості вже був складений. Це дозволяєхарактеризувати цивілізацію як соціальну організацію зі загальної зв'язкоміндивідів і первинних спільнот.

По-третє, метою цивілізації є відтворення і примноженнясуспільного багатства. Власне кажучи, сама цивілізація народилася набазі з'явився (в результаті неолітичної технічної революції ірізкого зростання продуктивності праці) додаткового продукту. Безостаннього було б неможливо відділення розумової праці від праціфізичного, поява науки та філософії, професійного мистецтва і т.д. Відповідно під громадським багатством слід розуміти не тількийого матеріально-матеріальне втілення, але й цінності духовного порядку, втому числі і вільний час, необхідний індивіду і суспільству в цілому для їхвсебічного розвитку. До складу соціального багатства входить і культурасуспільних відносин.

У понятті «цивілізація» об'єднуються соціальні та культурні аспектижитті суспільства. Цивілізація являє собою етап історії, що починаєтьсяразом з виходом історії з природного, тобто первісного стану ірозвивається далі на основі створюваних ним самим передумов.

Підсумовуючи виділені риси, можна погодитися з визначенням, згідно зякому цивілізація є власне соціальна організація суспільства,що характеризується загальним зв'язком індивідів і первинних спільнот з метоювідтворення і примноження суспільного багатства.

Кілька слів про підстави (базисах) формацій і цивілізацій, провододілі між ними. Питання це досі є дискусійним, але,очевидно, треба виходити з того, що і в тому, і в іншому випадку базисявляє собою безсумнівно матеріальне освіта, хоча і належатьвони до різних сфер суспільного буття: у фундаменті цивілізації в цілому ікожної з її ступенів лежить техніко-технологічний базис, у зв'язку з чимрезонно говорити про три щаблях (вільних) у розвитку цивілізації --землеробської, індустріальної та інформаційно-комп'ютерної. В основі жформації - економічний базис, тобто сукупність виробничихвідносин.

Підкреслюючи роль техніко-технологічного базису цивілізації, аж ніякне слід безпосередньо і тільки з нього виводити все, що характеризуєдане конкретне суспільство. У реальному ж історичному процесі все йденабагато складніше, бо в фундаменті соціуму поряд з техніко-технологічнимбазисом присутні (і займають гідне місце) також природні (включаючидемографічні) умови життя суспільства і етнічні, взагалі конкретно -історичні особливості життя і розвитку суспільства. Все це всукупності своїй і складає реальний фундамент життєдіяльностісоціуму як системи. Викидаючи з інтерпретації історичного процесуякий-небудь із зазначених компонентів, ми або спотворює картину, або взагалізмушені відмовитися від вирішення конкретної проблеми.

Як, наприклад, пояснити, чому при одному і тому ж в принципі техніко -технологічному базисі ми виявляємо серйозно відрізняються один від одноговаріанти історичного розвитку?

Чому, скажімо, в більшості регіонів земної кулі виникненнядержави стало наслідком зайшло вже далеко процесукласоутворення, а в деяких помітно випереджав цей процес? Очевидно,за інших рівних і перш за все при одному і тому ж техніко-технологічномубазисі, в наявності якийсь додатковий чинник, що визначає специфікуданого явища. У даному випадку як диференціюютьсяфактора виступали природно-кліматичні умови, що визначаютьнеобхідність централізованих зусиль зі спорудження і експлуатації великихіригаційних систем. Тут держава виступала спочатку першза все у своїй господарсько-організаторської іпостасі, у той час як уінших регіонах все починалося з функції класового придушення.

Або - чому відрізняються один від одного історичні шляхи різнихсоціально-етнічних спільнот? Було б необачно скидати з рахунківетнічні особливості народів. Зокрема, при всьому неприйняття в ціломуконцепції етногенезу і розуміння сутності етносу у Л. М. Гумільова не можна непомітити те раціональне зерно, яке міститься в його судженнях пропасіонарності як міру енергетичного наповнення, активності таопірності етносу зовнішніх впливів Не менш необачноскидати з рахунків і історичні особливості розвитку досліджуваногосоціуму. Це зауваження справедливо і при вирішенні проблем сучасності,прогнозуванні успіху чи неуспіху вживаються реформ. Так, оптимізм увідносно долі нинішніх політичних та економічних реформ у насзначно зменшується, як тільки ми починаємо хоч більш-менш враховувативласну історичну спадщину. Адже головне, очевидно, не в тому, відякого спадщини ми зможе відмовитися в ході реформ, головне в тому - відякого відмовитися не зможемо. А в нашому доробку - і багатовікові пластипатріархально-комуністичного, общинного менталітету з його якнегативними, так і позитивними моментами, і масовий конформізм,увійшов в плоть і кров в останні кілька десятиліть, і не меншмасове непослух; відсутність скільки-небудь значимих демократичнихтрадицій та багато іншого.

Всі три розглянутих компонента фундаменту рефлексуютьгромадської психологією, і це відображення виявляється необхідним сполучноюланкою між фундаментом суспільного життя і складаються на ційоснові виробничими відносинами, економічним базисом. Таким чином,неповнота традиційної схеми формації виявляється не тільки в елімінаціїз фундаменту таких важливих «цегли», як природні (у тому числідемографічні) умови та етнічні (взагалі історичні) особливості, алеі в ігноруванні соціально-психологічного компонента суспільногорозвитку: базис і надбудова виявляються пов'язаними безпосередньо.

Поняття «цивілізації» ширше поняття формації, однак цю її об'ємністьне можна розглядати спрощено: скажімо не можна стверджувати, що цивілізація --це формація плюс сфера культури даного суспільства. Відмінності між цимикатегоріями обумовлені ще неадекватністю структурних зв'язків міжявищами і процесами.

Численні філософські школи ХХ століття дуже інтенсивно займалися ізаймаються вивченням феномена цивілізації. Власне кажучи, саме в цейчас виникла філософія цивілізації як самостійна філософськадисципліна. Послідовники неокантіанство (Ріккерт і М. Вебер) розглядалиїї перш за все як специфічну систему цінностей та ідей, що розрізняютьсяпо їх ролі в житті і організації суспільства того чи іншого типу. Цікаваконцепція німецького філософа-ідеаліста О. Шпенглера. Він розглядавцивілізацію, як занепад культури: «Цивілізація є неминуча долякультури, логічний наслідок, завершення й результат культури ». Таким чиномпоняття цивілізації тісно пов'язане з поняттям культури, причому не тільки внегативному сенсі, а й у позитивному плані, тобто протиставляєтьсякультурі, як матеріальне, технічне - духовному, як стандартне інелюдське - унікальному та гуманного. Але таке протиставлення НЕє адекватним віддзеркаленням протиріч сучасного світу. Цивілізаціяє соціокультурне утворення, і цим вона відрізняється від формації,навколишнього систему соціальних зв'язків безвідносно до культури. Звідсивипливає сама можливість використання поняття цивілізації дляхарактеристики конкретних просторово-обмежених товариств з їхсвоєрідною культурою. Інакше кажучи в світі існує не один, а безлічлокальних цивілізацій, здатних зберігати свої типові особливості врізних суспільних формаціях.

Протиставлення цивілізації та культури корениться в глибиннихпротиріччях розвитку цивілізації, що породжує в ході свого розвиткунасильство, війни, руйнування і загибель культур, відчуження та експлуатацію,багатство одних і бідність інших. І все-таки протиставлення культури іцивілізації теоретично неправомірно, бо без культури існуванняцивілізації немислимо, оскільки вона втрачає тоді свого суб'єкта --людини, здатної відтворювати умови цивілізації і розвивати її.
Таким чином, цивілізація розглядається як протилежність культурі.
Це означає, що єдиної загальнолюдської культури немає і бути не може.

З цієї точки зору на культуру дуже тісно стикається теорія
"локальних" цивілізацій англійського історика А. Тойнбі. Тойнбі дає своєвизначення цивілізації - "сукупність духовних, економічних,політичних засобів, якими озброєний чоловік у його боротьбі із зовнішнімсвітом ". Тойнбі створив теорію історичного кругообігу культури,представляючи всесвітню історію як сукупність окремих замкнутих ісвоєрідних цивілізацій, кількість яких варіювалося від 14 до 21.
Кожна цивілізація, подібно до організму, проходить стадії зародження, зростання,кризи (надлому, розкладання). На цій підставі він виводив емпіричнізакони повторюваності суспільного розвитку, рушійною силою якогоє еліта, творча меншість, носій «життєвого пориву».
Єдину лінію поступального розвитку людства Тойнбі вбачав урелігійної еволюції від примітивних анімістичних вірувань черезуніверсальну релігію до єдиної синкретично релігії майбутнього.

Сенс цивілізаційного підходу

У світлі всього сказаного стає ясним загальний зміст цивілізаційногопідходу - побудувати типологію суспільних систем, що виходить ізпевних, якісно розрізняються між собою техніко-технологічнихбазисів. Тривале ігнорування цивілізаційного підходу серйознозбіднювали нашу історичну науку і соціальну філософію, заважало зрозумітибагато процесів і явища. Відновлення в правах і збагаченняцивілізаційного підходу дозволить зробити наше бачення історії більшебагатовимірним.

Червоної лінією розвитку цивілізації є нарощуванняінтеграційних тенденцій у суспільстві - тенденцій, які не можна вивестипрямо і тільки із законів функціонування і розвитку тієї чи іншоїформації. Зокрема, поза цивілізаційного підходу неможливо зрозумітисутність і специфіку сучасного західного суспільства, так само як не можна датисправжню оцінку дезінтеграційні процесам, які розгорнулися в масштабіколишнього СРСР і Східної Європи. Це тим більш важливо, що дані процесибагатьма видаються і приймаються за рух до цивілізації.

Із сутності і структури суспільно-економічних формацій не можутьбути прямо виведені і конкретні історичні форми організаціїгромадського господарства (натуральне, натурально-това?? ное, товарне,товарно-планомірне), оскільки ці форми безпосередньо визначаються,техніко-технологічним базисом, що лежить в основі цивілізації. Сполученняформ організації суспільного господарства з хвилями (ступенями) цивілізаціїдозволяє зрозуміти, що натуралізація економічних відносин у будь-якихісторичних умов не є рух вперед, по лінії розвиткуцивілізації: перед нами назадній історичний рух.

Цивілізаційний підхід дозволяє зрозуміти генезис, характерні риси татенденції розвитку різних соціально-етнічних спільнот, які знову -таки не пов'язані безпосередньо з формаційних членуванням суспільства.

Разом з тим наполегливо утвердилася думка, що фактично в історіїіснують різні цивілізації, так би мовити «формаційні»:капіталістична цивілізація, комуністична цивілізація і т.п. У підсумкуцивілізаційний підхід втрачав свою відносну самостійність іпідпорядковувався формаційному, а поняття цивілізації ставало підсобним,потрібне лише для виконання деяких аспектів суспільно-економічноїформації. Якщо теорія формацій орієнтована на виявлення закономірностей,притаманних суспільству на різних етапах історії, а так само йогоструктури на кожному з цих етапів, то цивілізаційний підхід вирішуєзовсім інші пізнавальні завдання. Дві з них є головними. Перша
- Це аналіз соціальних механізмів діяльності людей, що забезпечують самуможливість існування суспільства на даному, тобто цивілізованому рівні,уберігають його від розпаду і здичавіння. Ці механізми постійно розвиваються,вдосконалюється або усуваються. Якщо той чи інший механізм усувається,то починається деградація пов'язаних з ним соціальних структур. Кожнанаступна формація є і кроком вперед у розвитку цивілізації, а непосяганням на її основи. Загибель тих чи інших цивілізацій у минулому незупиняла історичного руху, тому що це були локальнікатастрофи. Прогрес цивілізації при всій його суперечливості все-такипов'язаний з розвитком і вдосконаленням її соціальних механізмів. Цімеханізми забезпечують для життя сучасного суспільства розвитокпродуктивних сил, техніки, науки, підтримують відповідну динамікусуспільних відносин.

Друге завдання, що вирішується цивілізованим підходом до історії, --виявлення її людського виміру, механізмів формування особистостіцивілізованої людини, аналіз культури, як міри розвитку людини, йогоздібності до діяльності.

При цивілізаційному підході збагачуються і наші уявлення просоціально-психологічному вигляді даного конкретного суспільства, йогоменталітеті, причому активна роль суспільної свідомості постає більшерельєфно, бо багато рис цього вигляду є відображенням техніко -технологічного базису, що лежить в основі тієї чи іншої ступеніцивілізації.

Цивілізаційний підхід цілком узгоджується з сучаснимиуявленнями про культуру як внебіологіческом, чисто соціальному способідіяльності людини і суспільства. Більш того, цивілізаційний підхіддозволяє розглядати культуру в усьому її обсязі, не виключаючи жодногоструктурного елементу. З іншого боку, сам перехід до цивілізації можебути зрозумілий тільки з урахуванням того, що він з'явився вузловим пунктом формуваннякультури.

Таким чином, цивілізаційний підхід дозволяє глибоко вникнути в щеодин дуже важливий зріз історичного процесу - цивілізаційний.

Причини відставання марксизму у використанні цивілізаційного підходу

Укладаючи розгляд цивілізаційного підходу, залишається відповістина одне питання: чим пояснити хронічне відставання марксизму в розробціі використанні цивілізаційного підходу?

Очевидно, тут діяв цілий комплекс причин.

1. Марксизм формувався в досить значній мірі якевропоцентрістское вчення, про що попереджали і самі його засновниками.
Вивчення історії в її цивілізаційному зрізі припускає застосуваннякомпаративного методу як найважливішого, тобто порівняльний аналізрізних, найчастіше несхожих один на одного локальних цивілізацій.
Оскільки ж у даному випадку в центрі уваги опинився один регіон,що представляє собою єдність за походженням і по сучасному (мається наувазі XIX століття) станом, цивілізаційний аспект аналізу вимушено опинивсяв тіні.

2. З іншого боку, Ф. Енгельс ввів кінцевий обмежувач:цивілізація - це те, що до комунізму, це - серія антагоністичнихформацій. У дослідницькому плані це означало, що Маркса і Енгельсацікавила безпосередньо лише та стадія цивілізації, з якої повиненбув виникнути комунізм. Вирваний ж з цивілізаційного контекстукапіталізм і поставав перед дослідником і перед читачемвиключно (або передусім) у своєму формаційному облич.

3. Для марксизму характерне гіпертрофоване увагу до сил,дезінтегруються суспільство, при одночасній суттєвої недооцінки силінтеграції, але ж цивілізація за свого початкового сенсу - рух доінтеграції, до приборкання руйнівних сил. А раз так, то і хронічневідставання марксизму в розробці цивілізаційної концепції стаєцілком логічним.

4. Легко виявляється взаємозв'язок з тривалим «неувагою»марксизму до проблеми активної ролі неекономічних факторів. Відповідаючи поцього приводу опонентам, Енгельс вказував, що матеріалістичне розумінняісторії формувалося в боротьбі проти ідеалізму, в силу чого ні у Маркса,ні в нього протягом десятиліть не вистачало ні часу, ні приводів, ні сил,щоб приділяти неекономічним явищ (державі, духовної надбудови,географічних умов і т. д.) таку ж увагу, як економіці. Але жщо лежить у фундаменті цивілізації техніко-технологічний базис - це тежнеекономічне явище.

Концепція циклічності цивілізацій у філософії А. Тойнбі.

Одиниця виміру - цивілізація

Перш ніж говорити про теорію циклів цивілізацій, необхідно зрозуміти,що ж Тойнбі має на увазі під поняттям «цивілізація», або, іншимисловами, що є «одиницею виміру» історичного буття. Виходячи зтого, що будь-яка країна, політичний союз і т.д. повинні розглядатися несамі по собі, а виходячи «історичного контексту», Тойнбі приходить донаступних висновків про «атом, на якому варто зосереджувати свою увагуісторику »:

- Цивілізації« являють собою товариства з більш широкоїпротяжністю як у просторі, так і в часі, ніж національнідержави, міста-держави або будь-які інші політичні спілки »;

- Саме цивілізації повинні розглядатися істориками;

- Цивілізації порівняні один з одним;

- Жодна з цивілізацій не охоплює всього людства;

- Спадкоємність у розвитку цивілізацій набагато менше, ніжспадкоємність між фазами розвитку однієї цивілізації.

Проводячи аналіз історії, Тойнбі виділяє 21 цивілізацію, коли-небудьщо існувала на Землі (дана цифра змінюється по ходу книги). На даниймомент їх залишилося п'ять (не враховуючи дві реліктові):

1. Західна християнська

2. Православна християнська

3. Ісламська

4. Далекосхідна

5. Індуїстська

Між деякими з цих цивілізацій існують родиннівідносини, наприклад, західна християнська й православна християнська,знаходяться один з одним у «сестринських» відносинах, походять зеллінської цивілізації. Цивілізації, крім цього, взаємодіють один зодним і можуть впливати один на одного.

Стадії циклу

Який же життєвий цикл цивілізацій у концепції Тойнбі?
Чи визначені терміни їхнього життя або ніщо не забороняє розвиватисяцивілізації як завгодно довго? Ось як відповідає Тойнбі на ці питання.
Кожна цивілізація проходить на своєму життєвому шляху наступні стадії:
Стадія зародження - генезис. Цивілізація може виникнути або в результатімутації примітивного товариства або на руїнах «материнської» цивілізації.
За стадією генезису випливає стадія росту, на якій цивілізація ззародка розвивається в повноцінну соціальну структуру. Під час ростуцивілізацію постійно підстерігає небезпека переходу в стадію надлому,яка як правило (але не обов'язково!) змінюється стадією розпаду.
Розпалися, цивілізація або зникає з обличчя Землі (єгипетська цивілізація,цивілізація інків) або дає життя новим цивілізаціям (еллінськацивілізація, що породила через всесвітню церкву західне і православнехристиянство).

Виділивши основні стадії розвитку цивілізації, необхідно відповісти напитання: що ж є «мотором» цивілізації, що змушує примітивнесуспільство, що жило стаціонарно протягом багатьох тисяч років, одного разупрокинутися і розпочати безперервне поступальний рух; чи є що-небудьєдине, що стоїть за всіма стадіями розвитку цивілізацій? У пошуках цьогопричетна Тойнбі приходить до концепції Виклику-і-Відповіді. Її сутністьможна пояснити наступним чином. На першому етапі Диявол (Виклик) виводитьсистему з рівноважного і пасивного стану Инь у збуджений іактивний стан Ян. Відповіддю на виклик повинен бути або ріст - «перехід вбільш високе і більш досконалий з погляду ускладнення структури »стан, або смерть, програш. Вийшовши на новий щабель, система зновувиводиться з рівноваги і так далі до тих пір, поки на черговий виклик непіде адекватної відповіді. Спочатку системі потрібна наявністьзовнішніх стимулів, які потім у міру розвитку системи перетворюються навнутрішні виклики. Саме таке динамічне, прогресуюче протиріччяі є запорукою розвитку цивілізації й індивідуумів, її складових.

Кому призначається виклик - суспільству в цілому, або кожній людиніокремо? Система Тойнбі антропоцентричні в тому сенсі, що в нійсуспільству приділяється місце поля дії, а не носія творчої сили.
Тому і виклики призначаються насамперед людям. Для успішної відповідіна виклик необхідна наявність у суспільстві наступних факторів:

- у суспільстві повинні бути присутнім люди, здатні зрозуміти виклик ідати на нього відповідь;

- більшість повинна бути готова до прийняття даної відповіді, тобто,грубо кажучи, «дозріти» для відповіді.

Надалі буде показано, як концепція Виклик-і-Відповідь проявляєсебе на кожній зі стадій розвитку цивілізації.

Генезис

Тойнбі виділяє два шляхи виникнення цивілізацій: через мутаціюпримітивного суспільства і через відчуження пролетаріату від правлячогоменшини, які існували до цивілізацій. Як і слід було очікувати, вобох випадках Тойнбі пояснює генезис за допомогою концепції Виклик-і-Відповідь.
Він каже, що для успішного зародження необхідна поява Виклику --стимулу. Тойнбі виділяє п'ять основних стимулів, які можутьпозитивним чином вплинути на успішний генезис цивілізації.

Стимул природного середовища a) Стимул марної землі б) Стимул нової землі

Стимул оточення a) Стимул удару (реакція на напад) б) Стимул тиску ( «форпост») в) Стимул обмеження (бідність, рабство, національна дискримінація)

Як видно з наведеного вище списку, стимули можуть бути якприродними, так і соціальними. Саме поява стимулюючого впливуз боку природи або навколишніх народів здатне вивести примітивнесуспільство зі стаціонарного стану і змусити його почати розвиватися.
Доводячи своє припущення, Тойнбі аналізує велика кількістьрізних цивілізацій і в кожному випадку знаходить такий стимул. Що стосуєтьсязародження цивілізації з надр материнської цивілізації, те тут Тойнбітакож використовує концепцію Виклик-і-Відповідь. Правляча меншість, щобільше не є творчою меншістю, не здатне дати відповідь навиклик, що стоїть перед суспільством і руйнує його. Тоді в середовищіпролетаріату виникає нова творча меншість, дійсноздатне дати відповідь. Поступово увагу народних мас спрямовується нанова творча меншість, що надалі призводить до зародження новоїцивілізації. Таким чином, утворення цивілізацій даного типу відбуваєтьсячерез нездатність старої меншості дати успішний відповідь на виклик,що стоїть перед ним.

Зростання

Приступаючи до аналізу стадії росту в цивілізації Тойнбі, необхіднозрозуміти, що він вважає критерієм росту. Суть прогресу, по Тойнбі,полягає в законі прогресуючого спрощення - етерифікації. Сенс йогополягає в тому, що прогресуюча система повинна переходити до
«Енергій усе більш і більш елементарним, тонким і осягаються лише задопомогою абстрактних категорій ». Етерифікації неминуче веде до «переносуполя дії ». Зовнішній виклик перетвориться у внутрішній. Якщо спочаткурозвитку цивілізації людині доводиться в основному відповідати на виклики
Природи, то в міру розвитку основними стають соціальні протиріччя:боротьба між класами, релігійні, національні питання. На рівнілюдини ріст означає всю меншу залежність від фізіологічнихпотреб і всі прогресуючий вплив моральних проблем.

Як же відбувається рух цивілізації шляхом прогресу? Тойнбіговорить, що ріст цивілізації обумовлюється змінами у внутрішньомусвіті індивідуума. Але ці зміни можуть відбутися в душі не будь-якоголюдини, а лише у творчої меншості. Відповіддю на виклик у даномувипадку є перехід Особистості на більш високий рівень розвитку. Однакпереважна частина суспільства залишається там же де і була. Таким чиномвиникає дуже важливе протиріччя «меншість-більшість». Більшістьможе наблизитися до меншості. Проте немає жодних гарантій того, що цевідбудеться. Звідси виникає небезпека відриву однієї соціальної групи відінший. З ростом цивілізації ця прірва стає усе ширше і ширше, що вврешті-решт може призвести до надлому цивілізації: викликом, на якийменшість уже не здатне дати адекватної відповіді.

У результаті росту кожна цивілізація проходить свій унікальний шляхрозвитку. При цьому досвід, отриманий кожній цивілізацією, також унікальний.
Цим Тойнбі пояснює розходження цивілізацій. Чим сильніше розвинена данацивілізація, тим неповторним пройдений нею життєвий шлях і тим сильнішевона не схожа на інші. Таким чином, у міру росту цивілізацій виникаєїх диференціація, що позначається на світогляді індивідуумів, культурі,мистецтві.

надлом

Процес росту цивілізації - це постійна боротьба. З одного боку,ця взаємодія між викликами і творчою меншістю, з іншогосторони це постійне протиріччя між меншістю і відсталої масою.
Надлом може відбутися з різних причин. Можливо, що на черговійвиклик активна частина просто не зможе дати адекватну відповідь. Інша причинаможе критися у відмову від звичаїв. Таким чином система стає слабкозбалансованою і схильною до катаклізмів. Не маючи достатньо чіткого іоднозначної відповіді на питання про причини надлому, Тойнбі призводить великакількість прикладів надломи, з яких можна виокремити кілька груп:

Помилка меншості, виражена в пасивності після ряду власнихперемог. Товариство з такою меншістю існує до першого катаклізму,виводить систему з «сплячого» рівноваги.

Ізоляція правлячої меншості від суспільства і, як наслідок,виродження.

Ідолопоклонство - «інтелектуальне і морально збиткове і сліпеобожнювання частини замість цілого, тварі замість Творця і часу замість
Вічності ». У цю категорію потрапляє дуже широкий спектр надлому. УЗокрема, сюди потрапляє сучасна техногенна західна цивілізація,спартанська цивілізація, що поклала себе на вівтар бога Війни.

Як видно, спектр небезпек, що підстерігають цивілізацію на шляху їїрозвитку, дуже широкий. Проте наступ надлому і загибелі не єнеминучим. Завжди є шанс виходу з тупикової ситуації.

Розпад

Стадія розпаду, по Тойнбі, є серією невдалих відповідей на одині той самий виклик, що призвів до надлому цивілізації. У соціальному плані настадії розпаду відбувається розщеплення суспільства на три складові:

Правляча меншість, більше не є творчою силою суспільство,але посилено чіпляється за владу. З метою утримання влади воно створюєуніверсальна держава.

Внутрішній пролетаріат, який не довіряє більш правлячій меншості.
Його відповідною реакцією є створення всесвітньої церкви.

Зовнішній пролетаріат. Він проявляєт себе у варварських набіги наослабіла цивілізацію.

У духовній сфері розпад товариства призводить до розколу в душі. У періодрозпаду суспільства кожен виклик зустрічає в душах людей прямо протилежнийвідгук - від абсолютної пасивності до крайніх форм активності.

Розкладання товариства супроводжується повним розпадом правлячої верхівки іпоявою нової творчої меншості, що вийшов з пролетаріату.
Саме ця меншість здатна утворити нову цивілізацію. Єдинийпозитивний вихід - «перетворення», тобто створення пролетаріатом новоїрелігії, що спирається на принципово іншу систему цінностей, ніжрозкладається цивілізація. Створена пролетаріатом всесвітня церкває тією «лялечкою», з якої і виникне в майбутньому новацивілізація.

Поліваріантне бачення історії

У ході сучасних дискусій явно намітилася тенденція вирішувати питання проперспективи застосування і самій долі формаційного та цивілізаційногопідходів за принципом «або - або». В усіх подібних концепціях історичнанаука, по суті справи, виключається зі сфери дії общенауковедческіхзакономірностей і, зокрема, не підкоряється принципу відповідності,згідно з яким стара теорія не заперечується повністю, оскільки вонаобов'язково чогось відповідає в теорії нової, представляє її приватний,граничний випадок.

що виникла в історичній науці і суспільствознавстві в цілому проблемаможе бути і повинна бути вирішена за принципом «і - і». Необхідноцілеспрямоване дослідження і знаходження такого сполучення формаційної іцивілізаційної парадигм, яке може бути плідно докладено довирішення завдання великомасштабного членування історичного процесу, щодозволить зробити саме бачення історії більш багатовимірним.

Кожна з розглянутих парадигм необхідна і важлива, але недостатнясама по собі. Так, цивілізаційний підхід сам по собі не може пояснитипричини та механізм переходу від однієї ступені цивілізації до іншої. Подібнанедостатність виявляється і при спробах пояснити, чомуінтеграційні тенденції в минулій історії тисячоліттями, починаючи зрабовласницького суспільства, прокладали собі шлях в дезінтеграційнихформах.

І «формаціонщікі» і «цівілізаціонщікі» володіють великимиможливостями для подолання однобічності і збагачення своїх концепцій.
Зокрема, «формаціонщікам» поряд із завданням звільнення своєї концепціївід того, що не витримало перевірку часом, має надолужити що тривалодесятиліттями відставання марксизму в розробці проблем, пов'язаних зцивілізацією.

Взаємозв'язок між формаційних (з його економічним базисом) іцивілізаційним (з його техніко-технологічним базисом) реальна й відчутна.
Ми переконуємося в цьому, як тільки починаємо сполучати два лінійнихсхематичних зображення: процесу цивілізаційного розвитку людствата процесу його формаційного розвитку (див. схему). Вдаючись до схем,доречно згадати К. Ясперса: «Спроба структурувати історію, д