Ціцікарскій протокол 1911.

В результаті російсько-японської війни 1904-1905 рр.., що стала, по сутісправи, війною за розділ сфер впливу на Далекому Сході, Росія булазмушена поступитися Японії ключові позиції в Північно-Східному Китаї. Унаступні роки увагу уряду все більше зосереджується наборотьбі за вплив у Монголії. У 1910 р. Японія формально анексувала
Корею, що зміцнило позиції Японії на материку.
Це відбилося й у відповідних акціях з демаркації та редемаркаціімежі, встановленої ще Нерчинський і Кяхтінскім договорами.
Розмежування по Айгуньскому договору 1858 р., повернення Росіїтериторії по Амуру, відторгнуті маньчжурамі при Нерчинський переговорах,залишило без змін положення на аргуньском ділянці кордону, питання проякому не піднімався російської дипломатією. Таким чином, Цинський імперіязберегла за собою колишні російські володіння на східному березі Аргун.
Аргуньская кордон не викликала ніяких суперечок у обох держав аждо початку XX ст. Але наприкінці першого десятиліття XX ст., Коли монгольськікараули на кордоні були замінені китайської прикордонною вартою,уряд порушило перед Росією питання про редемаркаціі граничноїлінії, на протязі від гори Тарбагандаху до Аргун. Російський посланець в
Пекіні І.Я. Коростовец у своєму донесенні міністру закордонних справ від 7Лютий 1909
Коростовец запропонував надіслати комісію для детального обстеженняспірної ділянки кордону. Одночасно з цим у квітні 1909 цінських
Вайубу (Міністерство закордонних справ) звернулося до російських властей зпроханням призначити спільну прикордонну комісію. У зв'язку з формуваннямприкордонної комісії Військове міністерство Росії висловило російській
Міністерству закордонних справ свій погляд на території, що намагаласяоскаржувати китайська сторона. 30 (17) квітня військовий міністр В.А.
Сухомлинов писав керуючому Міністерства закордонних справ Н.В. Чарикову,що хоча зазначені «спірні прикордонні райони не мають самі по собі особливоїстратегічної важливості », проте необхідно в період майбутніхпереговорів активно відстоювати права Росії на ці ділянки території. По -перше, на думку Сухомлинова, «всякі поступки і коливання з нашого боку,як довів досвід, розуміються китайцями як прояв слабкості і заохочуютьїх тільки до подальших домаганням, а по-друге, на цій ділянцікордону, за останніми численними повідомленнями, китайці і без тогорозвивають енергійну діяльність ».
У наступному листі Чарикову, від 13 травня 1909 р., В.А. Сухомлинов, торкаючисьтактики російських представників на майбутніх переговорах, вказував, що,не заперечуючи проти вивчення спірних ділянок межі і архівних даних,що відносяться до історії питання, він пропонує домогтися того, щобініціатива пред'явлення документів виходила «аж ніяк не від нас, а відкитайців, тому що при однаковій для обох сторін невизначеностіпозначення спірних ділянок кордону в трактатах ми маємо в своїх рукахнайкращий доказ приналежності ділянок нам: а саме зробивфакт давнього володіння і не опротестованого з боку китайців доостаннього часу користування спірними територіями російськими ».
На початку травня для дослідження кордону на місці іркутським генерал -губернатором був відряджений підполковник генерального штабу Н.А. Жданов.
Вивчення прикордонних орієнтирів на місцевості наштовхнулося напротидія цінських влади. Так, 21 (8) червня 1909 р. в районі
Кайластуевского варти китайські солдати обстріляли російських військовихтопографів, що обстежили старе русло Аргуні і що знаходилися наспірному о. Капцагайтуевскій. Після рішучого протесту російськійбоку цінських уряд принесло вибачення за цей інцидент.
До кінця 1909 комісія підполковника Жданова закінчила попереднєвивчення місцевості в районі кордону. Жданов зробив поїздку уздовж Аргуніспільно з Пінським чиновниками. І.Я. Коростовец, сповіщаючи спеціальноїдепешу уряд про підготовку переговорів, підкреслював, що «післяогляду і звірення наших і китайських карт з'ясувалося, що китайці навмисноспотворили деякі місця, наприклад, замість річки показані гори з метоювідсунути дійсну кордон на північ. При цьому китайські чиновникинамагалися довести, що наші попередні дослідження неверпи, і не хотіливиправляти своїх карт за нашими. Однак після тривалих сперечаньпогодилися на виправлення граничної лінії по Аргуні до маяка № 63, алевідмовилися оглянути південне Хайларское гирлі і західну частину кордону відсопки Абагайту до гори Тарбагандаху, посилаючись на відсутність повноважень ».
Коростовец відзначав, що, за свідченням Н.А. Жданова, китайці, мабуть,добре підготовлені до майбутньої перевірки кордону і хоча оскаржували майжевсі доводи російської сторони, але прекрасно інформовані про реальний станприкордонних земель та обгрунтованості російських претензій.
Редемаркація мала проводитися на трьох ділянках. У план робітвходило: проведення кордону від злиття Аргуні з Шилко вгору до Середньої
Борзих; тут Аргунь тече в скелястих берегах, і необхідно було встановитифарватер - лінію найбільших глибин, відповідно закрутах якої частинаостровів на річці відійшла б до Росії, а частина до Китаю; відновленнякордону від Середньої Борзих до Старо-Хайларского гирла, де річка тече порівнині і місцями сильно змінила своє русло; потрібно було визначити в цихмісцях старе русло періоду Буринського договору, що згідно зміжнародному праву і було істинною кордоном, порушеною на шкоду
Росії, і, нарешті, виправлення кордону протягом від Старо-Хайларскогогирла до Тарбагандаху. На цій ділянці схожість географічних імен івідсутність прикордонного нагляду призвели до помилкового, мабуть,нанесення на російські карти лінії державного кордону, яка, зависловом І.Я. Коростовца, «навіть на китайських картах показана в напрямкубільше для нас вигідному і відповідному договірними постанов ».
Сутність виник територіального спору в розумінні російської сторонипредставлялася наступним чином: вивчення різноманітного архівногоматеріалу, звірення російських і китайських карт і дослідження на місціпоказали, що існувала кордон не узгоджувалася ні з делімітацією їїпо Буринському трактату, ні з місцем розташування прикордонних знаків-маяків. Задумку російської сторони, це витікають з того, що при укладанні
Буринського договору р. Аргунь ототожнювали з так званої каламутній
Протокою і впадіння останньої в оз. Далай-нір приймали за верхів'яназваної річки.
На російських картах вся ця місцевість тобто долина каламутній Протоки (або такзвана Куладжа), хоча і була показана належить Китаю, проте, якпоказували попередні дослідження, вона повинна була належати
Росії. За володіння цією місцевістю і йшли суперечки між козаками селища
Абагайту і китайцями. Російська сторона на тій же підставі стверджувала, щостанція Маньчжурія і селище того ж назви знаходяться не на китайськійтериторії, як було прийнято вважати і як значилося на всіх офіційнихкартах, а на російській.
На думку російських експертів, межа повинна була направлятися від гори
Тарбагандаху, де знаходиться маяк № 58, через Цаган-Ола (маяк № 59), Табун-
Тологой (маяк № 60), Сокту (маяк № 61) до маяка № 63 на сопці Абагайтупроти середнього Хайларского гирла по каламутній протоками до впадіння її всучасну Аргунь. Що стосується географічних орієнтирів, то з'ясувалося,наприклад, що сопок Абагайту є дві, причому обидві знаходяться на західномуберезі Аргун. Проти першого, найближчої до селища Абагайту, гирла р.. Хайларнемає; проти друга ж саме знаходиться середній Хайларское гирло,згадується в Буринському трактаті, а на сопці є маяк, що складається зоднієї кам'яної купи. Таким чином, від маяка Ірдені-Тологой кордон мавбула йти до сопці Абагайту поблизу китайського варти.
Другий оспорюваний ділянку кордону проходив вздовж течії р.. Аргуні до
Усть-Стрілки. Оскільки долина Аргуні являє собою піщанунизовина, щорічно затоплювані розливами, поступово підмиваютьберега, то при цьому набагато більшого руйнування піддавався пологішийросійський берег. Відхиляючись внаслідок цього від старого русла в лівусторону, Аргунь постійно утворювала численні мілини, що перетворювалисяз часом у острова. Так утворилися острови Кручина, Степовий,
Капцугайтуевскій (Менкеселі) та ін, що лежать на Аргуні до злиття її з
Шилко. Процес такого постійного відхилення річки вліво тривав зчасу укладення Буринського трактату, що підтверджувалося геологічнимидослідженнями і геометричними планами земель Нерчинського округу.
Порівнюючи ці плани з сучасними їм, члени російської комісії дійшливисновку, що головне русло Аргуні проходить під лівим берегом, а старе руслойде йому паралельно. Це русло, за спостереженнями російського делегата, місцямитаке ж глибоке і хоча де-не-де занесено піском, але збереглося на всьомупротязі річки до станції Аргуньская. По правому, китайського берега цьогостарого русла проходила Хайгінская, або прикордонна, дорога, а по лініїдороги частково збереглися прикордонні «про» - кургани. Тут же булирозташовані китайські військові караули.
Нерчинсько Згідно з договором, кордон має йти по фарватеру річки,що були в момент його укладення. Це, на думку російської сторони,підтверджувалося тим, що в трактаті кордон делімітувати по Аргуні безособливих пояснень щодо направлення прикордонної риси. У разівідхилення ріки від головного течії прикордонні знаки «про» залишилися не наостровах, а на правому березі старої Аргуні, де проходила згадана
Хайгінская дорога; при цьому багато урочища і східні протоки зберігалиназви, що позначають кордон, наприклад, найменування мису і протоки
Мангутулус (ман-гут-улус) означало «російський народ». Назва протоки Бу -ранколой позначало протоку, що служить кордоном. Нарешті, передача слідівміж росіянами і монгольськими владою (у випадку крадіжки худоби, переносуконтрабанди, переходу безпаспортних і т.д.) для подальшого розслідуваннявідбувалася не на лівому березі Аргуні і не на островах, а тільки за старимруслом. Тобто на лінії прикордонних «про», яку монголи завжди вважаликордоном.
Від станції Аргуньская до Усть-Стрілки річка протікала в скелястих берегахі тому не могла схилятися ні в ту, ні в інший бік, і перевіркакордону могла бути зроблена тут на підставі загальновизнаних принципівміжнародного права. Тим часом китайці вважали граничної рисою фарватер.
Тобто шлях судів, пристосований для підходу до росіян пристаней. На цьомупросторі також було декілька спірних островів, але з'ясування їхприналежності, на думку російської комісії, навряд чи «викличе труднощі,тим більше, що й значення їх невеликий ».
І.Я. Коростовец підкреслював, що з часу укладання Буринськогодоговору ніяких непорозумінь і інцидентів у зв'язку з проходженнямграничної лінії не було. «Нинішній виступ китайців, - зауважував він, --пояснюється їхнім бажанням скористатися нашою безпечністю, поганим знаннямвласної кордону і миролюбністю, щоб оттягать кілька десятків тисячдесятин гарної землі. Вищевикладена невизначеність кордону та давністьволодіння представляють досить сприятливу обстановку для їх домагань.
Втім, частково ми самі винні в такому стані речей; наша влада,переслідуючи доброзичливого політику сусідства, недостатньо енергійновідстоювали наші територіальні права і, таким чином, побічно заохочуваликитайські захоплення. Дуже несприятливим для нас прецедентом єоренда нашими козаками для пасовищ і сіножатей земель, які ми вважаємосвоїми, у китайців, ніж, звичайно, зміцнюються права останніх. Передаютьнавіть, що наші козаки, побоюючись, що у разі переходу цих земель до Росіїумови оренди стануть більш сором'язливий, намагаються підтримувати думку проприналежності земель Китаю ».
У лютому 1910р. Н.А. Жданов був призначений головою російськоїрозмежувальної комісії. Як помічник до нього був прикомандированийщо знаходився в Хайлар чиновник Міністерства закордонних справ Вусатий. 17 травня
1910 р. на станції Маньчжурія відбулося перше засідання російсько-китайськоїрозмежувальної комісії. Сторони погодилися керуватися в роботімонгольським текстом договору 1727 р., монгольська ж мова була визнанаосновним у роботі комісії.
На перших же засіданнях виявилося відмінність у повноваженнях голівкомісій. Жданов заявив, що він має повноваження не тільки розглянутикордон, але і провести остаточне розмежування до постановкиграничних знаків включно. Китайський співголова даотай Сун вказав,що він не має настільки широких повноважень і що йому наказано зробитилише спільний огляд кордону, але остаточно вирішувати це питання він немає права. У зв'язку з цим китайські делегати наполягали на тому, щобприступити до негайного огляду кордону, а Жданов вимагавпопереднього розгляду карт, трактатів та інших документів,стосуються кордону.
Однак ця позиція підполковника Жданова була визнана російськоїдипломатією невдалою. 23 травня через станцію Маньчжурія проїжджав І.Я.
Коростовец, який, розібравшись на місці у справах комісії, зазначив, що
«При теоретичному дослідженні кордону нам довелося б відкрити свої картиі вказати наші домагання. Є серйозні побоювання, що китайці,узнавши наші наміри, намагатимуться ухилитися від розгляду кордону ».
Тому Коростовец запропонував російської комісії якомога швидше виїхати накордон, відклавши теоретичний розвиток цього питання, щоб не датиіншій стороні можливості ознайомитися з російськими вимогами та потімпід тим чи іншим приводом ухилитися від спільного розгляду кордонуабо затягти редемаркацію до 1911 р., коли мав переглядатисяросійсько-китайський договір 1881 Російська дипломатія побоювалася, що цінськихуряд може спробувати пов'язати питання територіального спору на
Аргуні зі зміною умов загального трактату. І.Я. Коростовец поставивзавданням Н.А. Жданову об'їхати з китайськими представниками спірні ділянкикордону і скласти протоколи, що засвідчують спільний огляд її. Однаккитайські представники у зв'язку з настільки раптовою зміною позиціїросійської делегації запідозрили якийсь підступ і всупереч своїм попереднімнаполяганням відмовилися їхати на кордон. У зв'язку з тим, що переговори зайшлив глухий кут, розмежувальна комісія оголосила перерву у своїй роботі.
Оскільки в ході переговорів виявилася різниця у тлумаченні сторонамиокремих географічних понять, назв і орієнтирів, що визначалипроходження граничної лінії (наприклад, маяка № 59 на березі оз. Халасатуй,маяка № 63 і пов'язаного з ним гирла Хайлар і сопки Абагайту), члениросійської комісії продовжили під час перерви роботи збір матеріалів,підтверджували їхні аргументи.
Так, наприклад, Вусатий доносив 22 липня 1910 в російську місію в Пекіні,що «в даний час російська комісія збагатилася дуже ціннимматеріалом, здобутим з бібліотеки Східного інституту »; в зборі цихматеріалів активну участь взяли професора Східного інституту Н.В.
Кюнер і Є.Г. Спальвін. «Документи ці тим більше важливі, - підкреслювалося вдонесенні, - що вони чисто китайські, відкидати які китайцям будеважко.
На підставі цих китайських джерел вдалося встановити, що Аргунь учас укладення трактату в 1727 р. випливала з оз. Далай-нір, що р.
Хайлар одним зі своїх гирл впадала в Далай-нір, що гранична межа від
Цаган-Олу проведена була близько монгольських варт і що р. Аргунь у південнійсвоєї частини помітно відхилилася вліво.
Одночасно Ждановим для використання в роботі комісії було відібрано рядматеріалів у московському архіві. Після місячної перерви комісіявідновила свою роботу. Оскільки китайський представник наполягав увизнання очевидних фактів, що стосуються місця розташування маяка № 63, Н.А.
Жданов запропонував зайняти оспорювану місцевість військами, відсунувши кордонна південь на шість верст. Представник МЗС Вусатий знаходив цей західнеобов'язковою, а пропонував, передавши протоколи засідань комісії врозпорядження російської місії в Пекіні, зайнятися розмежуванням островівна Аргун.
У грудні 1910 - січні 1911 р. китайські міністри зробили російськійпосланнику в Пекіні І.Я. Коростовцу пропозицію сел?? е закінчення робітзмішаної комісії призначити з обох сторін двох комісарів у вищому чині,додавши до них більш широкими повноваженнями. З'їхалися в якому-небудь пункті
Маньчжурії, комісари повинні були б перевірити і узгодити досягнуті дотой час результати і, якщо б вдалося, усунути розбіжності, а потімпровести саме розмежування на місці і підписати остаточний протокол ікарти27.
27 січня російське Міністерство закордонних справ відповіло згодою нацю пропозицію; главою російської делегації на майбутніх переговорах бувпризначений генерал-майор Н.П. Путилов.
Ще до початку переговорів у російській пресі робилися прогнози щодоймовірного перегляду кордону. Характерно в цьому плані висловлювання газети
«Харбінському вісник» від 29 травня 1911 «вирішене, - підкреслювала газета,
- Що до Росії відійде смуга шириною в деяких пунктах від 20 до 25верст, приналежність якої до російської території цілком встановлена заданими монгольської перекладу протоколу 1727 року, в якому вказана лініякордону. Захоплення території китайцями стався внаслідок неточного йогоперекладу на китайську мову. Принаймні представники Китаю такпояснюють те, що сталося непорозуміння ».
Главою китайської делегації на переговорах був призначений губернатор
Хейлунцзянской провінції сановник Чжоу Шімо. 24 травня 1911 Міністерствозакордонних справ Китаю в секретному повідомленні на ім'я Чжоу викладало позиціюцінських уряду на майбутніх переговорах наступним чином: «Мидокладно ознайомилися з питанням розмежування земель за нашої північно -західному кордоні з Росією, прочитали і обговорили укладення вашогопревосходительства, але при цьому повинні вказати, що колишня комісія невикористовувала всіх письмових матеріалів, що знаходяться як в розпорядженнігенерал-губернатора (у відділі з монгольським справ), так і в архівіміністерства, де знайшлися такі документи на нашу користь, що якби вонисвоєчасно були пред'явлені російської практичної комісії, то багатьохпитань не потрібно було б розглядати тепер, а тим часом деякі зних вірні документи майже втратили свою силу для нас завдякипостанов колишніх практичних комісій - це величезна помилка інедбалість колишніх голів комісій. Вам слід дочекатися no -одержанні зазначених документів і після ознайомлення з ними і всебічномуобговоренні їх тільки тоді почати спірних пунктів з російською комісією, а доцього вам слід вирешіть тільки ті питання, які ви визнаєтеважливо для нас і вимоги за якими з російської сторониправильними і прийнятними. У всіх поступки вам слід діяти вмежах пам'ятаєте ексцеленції інструкції ».
Засідання комісії з розмежування почалися 10 червня 1911 в Ціцікар.
Переговори знову зайшли в глухий кут через розбіжності в тлумаченнігеографічних термінів. Китайська комісія, взявши вихідною точкою длявизначення маяка № 58 неупомінаемую в договорі гору Тарбагандаху,ухилилася в бік від розглянутої трактатной кордону, тому щорозмежувальні комісії не уповноважені були змінювати або доповнюватитекст існуючого договору, а предметом їх розгляду була частинадержавного кордону на підставі даних розмінною листа від 12 жовтня
1727 і його застосувань. У розмінною листі та його додатках зовсімне згадувалося, що Тарбагандаху є горою, а, навпаки, у додаткудо розмінною листа в переліку російських варт ясно сказано, що російськійкараулу № 13 стояти біля оз. Тарбагандаху поблизу прикордонного знака. Тобто длявизначення місцезнаходження маяка № 58 - Тарбагандаху - обидва комісараповинні були взяти трактатную вихідну точку. Тобто оз. Тарбагандаху.
Гора Тарбагандаху як довільна, не трактатная вихідна точка длявизначення маяка № 58 не підлягала розгляду комісії. Цинськийпредставник Сун, вказуючи на Тарбагандаху як на гору, грунтувався нате, що в трактаті щодо назв Сокту і Абагайту також невказувалося, що вони належать до гір; тим часом обома комісіями 1910вони були визнані як назви гір. Крім того, посилання Суна на Сокту і
Абагайту була неправильна, тому що в розмінною листі сказано, що Абагайту
- Це сопка (тобто гора) 31.
У донесенні, датованому 21 червня, російський консул у Ціцікар С.В.
Афанасьєв повідомляв, що китайська сторона неофіційним чином запропонувалакомпромісне вирішення суперечки про перегляд кордону. Начальник Головногодипломатичного бюро Ту у приватній розмові заявив Афанасьєву, «що справа зарозмежування йде дуже повільно і що спірна місцевість абсолютно невиправдовує тих витрат, які обидва уряди несуть вже в продовженнятрьох років на дослідження і відновлення кордону, і, - на його думку, --було б справедливим, з огляду на те що, - як йому здається, - обидві комісії нецілком впевнені в дійсності тих меж, які вони відстоюють, імісцевість, територіальні претензії з ними, безлюдна, - поділити спірну місцевістьнавпіл, тобто взяти лінії кордонів на розмінних картах обох комісій 1910і посередині між ними провести пряму новий кордон; що ж докордону по річці Аргуні, то вона, - на його думку, - буде вирішена швидко,так як обидва уряди, беручи до уваги інтереси своїх підданих іпідданих сусідньої держави, ймовірно, підуть на взаємні поступки »32.
Бажання цінських уряду піти на компроміс було вельминаполегливим. Одночасно в китайській пресі з'явилися повідомлення про хідпереговорів, які звинувачували російську сторону в непоступливості. Однак, якпоказують факти, можливість компромісу була передбачена і російськоїстороною. В інструкції генералу Путилову вказувалося, що якщо з бокуцінських представників буде «відмічено прояв духу поступливості іщирого прагнення досягти обоюдопріемлемого угоди, то, вінтересах якнайшвидшого встановлення демаркаційної лінії, ми могли б, поувагу до фактичної давності володіння, не поступаючись істотнимиправами, приймати певною мірою в міркування китайські побажання ».
Російська дипломатія чекала, коли цінських уповноважені офіційнозапропонують угоду на основі взаємних поступок. Під час обговорення можливихпоступок при пропозиції компромісу Міністерство закордонних справ звернулосяз відповідним запитом до зацікавленим відомствам (Військовомуміністерству і Міністерству фінансів).
При цьому в своєму запиті товариш міністра закордонних справ А. А. Нератовзазначав: «Певний сумнів збуджує в мені тільки питання про проведеннякордону, як припускає Коростовец, в такому напрямі, щоб вонарозсікла селище при станції Маньчжурія. Справді, вказуючи цю лініюяк на мінімум наших вимог, ми повинні бути готові зброєю та силоювідстоювати наші права на що лежить за нашу сторону її територію. Між тим,наскільки мені відомо, межі відкритого для іноземної торгівлі тапроживання іноземців в селищі Маньчжурія ділянки не визначені, аотже, заявляючи претензії на частину цього селища, ми можемоторкнутися інтересів іноземних держав. Доводиться запитати себе, єЧи ця частина селища настільки цінним надбанням, щоб ризикуватинатрапити через неї на підтримку китайського протесту державами, а такожчи надається зручним, особливо щодо митної охорони,провести лінію кордону по населеної і забудованої території ».
Тим часом на 11-му засіданні розмежувальної комісії за пропозицієюголови китайської комісії Чжоу Шімо було постановлено для прискоренняпереговорів запропонувати членам обох комісій без участі голіврозібрати всі наявні матеріали обох сторін і на підставі такихвисловити свою остаточну думку про вирішення питання на сухопутномуділянці кордону і потім представити його на розгляд голів.
15 (2) Вересень 1911 І.Я. Коростовец дав генералу Путилову вказівку
«Взяти на себе ініціативу офіційно запропонувати китайцям компроміс,зазначивши, що ми продовжуємо вважати проведену нами лінію кордонуєдино правильної ». Але Коростовец ще не знав думки російського
Міністерства закордонних справ щодо вирішення питання про станцію
Маньчжурія, тому він радив Н.П. Путилову запропонувати «такий поділспірної території, яка б залишала весь російський селище Маньчжурія внаших руках. Вважаю обов'язком нагадати, - підкреслював Коростовец, - щозбереження частини селища я визнавав не максимум, а мінімум нашихвимог ».
Ініціатива І.Я. Коростовца була схвалена російським урядом. На 13-мзасіданні змішаної російсько-китайської розмежувальної комісії 10 жовтня
(27 вересня) 1911 р. був схвалений проект угоди про розподіл 87островів з Аргуні від її гирла до станції Аргунській, при цьому Росіївідходило 56 островів, а Китаю - 31. На цьому ж засіданні генерал Путилов,заявивши китайської комісії, що російська сторона вважає запропоновану неюраніше кордон єдино правильною, запропонував компроміс на умовах,висунутих І.Я. Коростовцом.
29 (16) жовтня цінських делегати категорично заявили, що станцію
Маньчжурія зі смугою відчуження вони не можуть поступитися на користь Росії, а прорешті частини сухопутного кордону вони виявили бажання продовжуватипереговори, щоб шляхом взаємних поступок намітити прийнятну для обохсторін лінію кордону та укласти на цьому остаточну угоду.
На початку листопада 1911 питання про врегулювання прикордонного спору врайоні станції Маньчжурія був поставлений до порядку денного засідання Радиміністрів Росії.
Бажання якнайшвидшого врегулювання тривалої суперечки і готовність пітина компроміс диктувалися царського уряду не тільки щодотвердою позицією китайської делегації на переговорах, але і в першу чергунаростанням в Китаї революційної хвилі 1911
З огляду на сформовану ситуацію, товариш міністра закордонних справ А.А.
Нератов повідомив через І.Я. Коростовца остаточну інструкцію генералу
Н.П. Путилову: «Обговоривши питання про російсько-китайському кордоні біля станції
Маньчжурія, Рада міністрів визнав можливим піти на компроміс з тим, щобпри проведенні кордону Куланджінская і Шарасунская долини залишилися вросійських межах, а станція і селище Маньчжурія - в китайських. При цьомунеобхідно домовитися про те, що таке рішення є дружніми поступкою Китаю,аж ніяк не пов'язаної з визнанням нами правильності доводів китайців проприналежності за договорами Китаю ділянки під станцією і селищем
Маньчжурія, і що в разі неприйняття такої угоди ми будемо надалівідстоювати нашу точку зору про приналежність Росії як згаданих долин,так і всієї території станції і селища Маньчжурія з прилеглою до нихмісцевістю ».
Ціцікарскій договірний акт було підписано 7 грудня 1911 Через день
Путилов телеграфував І.Я. Коростовцу: «Протоколи угоди про всюкордоні від Тарбагань-Даху до Абагайту і далі по річці Аргуні до її гирлапідписали і скріпили печатками. Долини Куладжі і Шарасуна залишилися вмежах Росії, селище і станція Маньчжурія зі смугою відчуження зприлеглої до неї місцевістю залишилися в межах Китаю. Крім маси дрібних,всі найбільші острови Аргуні відійшли до Росії »45.
Текст Ціцікарского протоколу і документів розмежувальної комісії непередбачав їх ратифікації або будь-якої особливої реєстрації сторонами.
Вони вступали в дію з моменту їх підписання. Це було підтверджено іспеціальною домовленістю шляхом обміну нотами між Російською місією в
Пекіні та Міністерством закордонних справ Китаю.
Проте встановлення кордону на місцевості затягнулося на довгі роки. У
1913 іркутські губернська влада порушували питання про якнайшвидшупостановці прикордонних знаків, тому що хоча за Ціцікарскому протоколу доросійською та відійшла певна територія, «але внаслідок неустановкіприкордонних знаків і неоприлюднення цього договірного акту землі ціфактично не перебувають у користуванні Росії ».
які підписали угоду генерал Н.П. Путилов у рапорті І.Я. Коростовцу 29Листопад 1911 виключно високо оцінював значення територіальнихпридбань, зроблених за Ціцікарскому протоколу. «... Вважаю боргомдоповісти ексцеленції, - підкреслював Путилов, - що договірнимиактом в Ціцікар Росія зробила величезне територіальне придбання якна сухопутний кордон, так і на річці Аргуні, врахувати які можна покитільки приблизно, а саме:
1) Придбано площа земель між колишньою раніше державноїкордоном, що проходила на схід від станції Маці-евской на Соктуевскійприкордонний знак, і нової сучасної кордоном, що примикає до територіїстанції Маньчжурія, що становить близько 104 652 десятин землі, до числаякої входять прекрасні Шарасунская, Куладжінская і Бугудурская долини,що, вважаючи за найбільш мінімальною оцінкою, у середньому по 80 карбованців десятина,буде близько 8 372 160 рублів ...
2) Що ж до придбаних остаточно для Росії островів,вважалися до теперішнього часу спірними, то площа одних тільки великихостровів, які: Ново-Цурухайтуевскій, Мунгаловскій, Рельдішінскій,
Менкіселі і Абагайтуевскій, - буде приблизно близько 29 021 десятинидивовижних сіножатей, користуватися якими пріар-Гунський російськійнаселенню доводилося, тільки орендуючи частина їх у китайців.
Відтепер цей сумний факт сам собою повинен відпасти. Про дрібні спірніострова, що відійшли тепер до Росії, я вже не доповідаю.
З усіх 280 на Аргуні островів за Росією тепер числиться 160, а за
Китаєм - 120. Майже всі найбільші острови залишилися у володінні Російськоїімперії. Економічне значення великих островів, що перейшли теперостаточно в користування пріаргуньского російського населення, без сумніву,буде величезне, беручи до уваги, що головне джерело для існуванняаргуньскіх козаків становить скотарство і тільки лише частковоземлеробство ».
Договірний акт від 30 грудня 1911 підтвердив граничну лінію,певну розмінним листом від 12 жовтня 1727 і починалася відприкордонної точки № 58 на горі Тарбаган-даху до прикордонного знака № 63 насопці Абагайту. Далі прикордонна лінія йшла по Аргуні, як це булозафіксовано ще Нерчинський договором, до злиття її з Шилко.
Таким чином, аргуньскій ділянка російсько-китайського кордону,що позначається на деяких виданих у КНР картографічних матеріалах як
«Невизначений», склався в результаті поступки Російською державою частинисвоєї території на користь Цінської маньчжурської імперії за Нерчинськодоговору 1689 Наступні договірні акти сторін: Кях-тінскій договір
1727 р., Айгуньскій договір 1858 р., Пекінський договір 1860 р. - не привелидо якого-небудь перегляду цієї ділянки кордону; Ціцікарскій протокол 1911р. зафіксував лише демаркацію кордону в результаті її технічногоуточнення. Аналіз документальних джерел спростовує будь-які спробитлумачити цей простягнувся більш ніж на 1200 км ділянку кордону інакше,як історично сформований встановлений кордон між територіями Росії та
Китаю.