1. Економічне життя Київської Русі

Політична могутність і військова потуга Давньоруської держави трималися наміцному фундаменті: розвинутій і багатій економіці. Землеробство іскотарство не тільки були спроможні прогодувати населення країни, а йвиробляли продукти харчування й сировину на експорт. Промисли забезпечувалипотреби держави, їх продукція користувалась постійним попитом у країнах
Півдня і Заходу. Міста були заселені переважно ремісниками, вироби якихкористувалися попитом на Русі й за рубежем. Спустошліві вторгненнякочовиків причорноморських степів, виснажливі, майже безперервнігромадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не моглипідірвати економічного життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні силидержави, а її люди відзначались працьовитістю, витривалістю й були здатнідо прогресивних змін у виробництві.

Сільське господарство й промисли
Сільське господарство було провідним у давньоруській економіці і досягловисокого рівня розвитку.
Землеробство. Основними зерновими культурами в Київській Русі були жито,просо, ячмінь, пшениця й овес. Ліс вірубувався і спалювався, таким чиномзвільнялися посівні площі й одночасно удобрювався грунт. У лісостепових істепових районах найпоширенішою системою землеробства була перелогова, заякої родючість землі відновлювалася природним шляхом.
У Київській Русі був великий набір ручних землеробських знарядь --заступи, мотики, серпи, коси. їх досить часто знаходять під часархеологічних розкопок. Для обмолоту зерна використовувався ціп.
Землеробство на Русі було на такому агротехнічному рівні, який дававможливість забезпечити високі для свого часу врожайність і продуктивністьпраці.
Скотарство. У літописах та інших пам'ятках писемності постійно згадуютьсярізні свійські тварини і продукція тваринництва. Великими стадами корів ікіз, табунами коней, отарами овець володіли князі й багаті бояри. Худобувипасав з весни до осені на луках, заплавах, у лісах, на перелоговіхземлях і в степах. На зиму для годівлі тварин запасати сіно, зерно.
Мисливство й рибальство. Полювання на лісових і степових тварин і птахівзабезпечувало м'ясом, а продаж шкурок куниць, лисиць, бобрів, білок дававдобрі доходи. Цінне хутро було однією з головних статей давньоруськогоекспорту, розходячісь у багато країн Європи і Сходу. Чималу роль середпромислів відігравали бортніцтво та бджільництво. Мед і віск мали попит на
Русі та за її межами. Князі й бояри були особливо зацікавлені в підтриманністалого рівня виробництва меду й воску, як і у добуванні хутра. Ці товарипродавалися на ринках Візантії, країн Близького Сходу й Західної Європи.
Натомість вони одержували можливість купувати там прикраси, дорогі тканиний одяг, вино, фрукти, зброю тощо.
Ремесло. Значного поширення й високого рівня розвитку досягло на Русіремісніче виробництво. Основною його галуззю була металургія що поряд ізземлеробством заклала фундамент господарського прогресу Давньоруськоїдержави. Обробка заліза що добувайся з болотяної руди, велася як усільських так і в міських кузнях. Ковалі користувалися великим наборомінструментів і во лоділі значною кількістю технічних прийомів обробкиметалу, продукуючі речі високої якості й досконалі функціонально, а вкращих зразках - і художньо довершені.
Надзвичайно високого рівня майстерності досягли руські ювеліри.
Неперевершеними досі шедеврами ювелірної справи на Русі є дорогоціннівироби з перегородчастімі емалями іконки, хрестики князівські барми ковтка.
Виробництво вісокоху дожніх і коштовних прикрас з емаллю зосереджувалась у
Києві звідки вони розходились по Русі і за її межі. Слава про руськихювелірів роз неслася середньовічною Європою.
Наймасовішімі видами ремесла були виготовлення керамічного посуду,обробка шкіри, дерева й кістки. Ремісники, які займалися цим, звичайноселилися разом, утворюючи у великих містах осібні квартали. Дедалі ширшогозастосування набувало віконне скло. Поширеними були домашні ремесла:прядіння, ткацтво, виготовлення повсякденного одягу й посуду, а такожпродуктів харчування, насамперед переробка зерна.
Розвинена обробка дерева й каменю, виготовлення цегли давали можливістьруським людям будувати різноманітні житла, зводити церкви й палаци.
Найпростішим житлом були напівземлянки, в яких тулілась біднота. У наземнихзрубніх будинках мешкали представники середніх прошарків населення. Окрасоюй водночас архітектурними домінантами міст і сіл Русі були численні церкви,переважно дерев'яні. У великих містах височіли кам'яні храми. Удавньоруську добу в Києві було зведено понад ЗО кам'яних церков. Багато їхзбудовано в Чернігові, Переяславі.
Міста, як відомо, у VI-VIII ст. у східнослов'янському суспільствівиникали протоміста - укріплені поселення, що в зародку мали ознакимайбутніх міст: ремісніче виробництво, осередок влади, культовий центртощо. Однак не кожне Протомісто могло перерости в місто: для того малискластися особливо сприятливі соціальні, політичні й економічні умови.
Найдавнішим протомістом Південної Русі був "град Кия", що виник наприкінці
V - в першій половині VI ст. Протягом наступних століть цей град переріс увелике місто, в якому в XI-першій третині XIII ст. налічувалось близько 50тис.. мешканців. Для свого часу то була дуже велика кількість городян.
Соціально-економічне, політичне й культурне життя Київської Русізосереджувалась у містах. Переважна більшість їх мешканців були ремісникамирізних спеціальностей, які об'єднувалісь у корпорації на зразокзахідноєвропейських цехів. Чимало городян займалися торгівлею. Міські ринкиявляли собою водночас головні площі, на яких вирувало життя. Там збиралисявіча городян, що, починаючи з середини XII ст., відігравали значну роль усоціальному й політичному житті свого міста, а то й землі в цілому, як цебувало в Києві, Галичі, Чернігові, Новгороді Великому, Владімірі-на-Клязьмітощо.
Давньоруські міста були культурними осередками. У них діяли школи йкнігопісні майстерні, існували бібліотеки, писалися ікони, виготовлялисятвори прикладного мистецтва. У містах, насамперед Києві, Новгороді,
Владімірі-на-Клязьмі, складалися літописи, створювалися пам'ятки агіографії та художньої літератури.

Торгівля
Між різними землями Русі відбувався економічний обмін, що сприялозабезпеченню продуктами харчування, сировиною й ремісничими виробами тихрайонів, в яких вони не вироблялися. Міста і великі торгові села малиринки. У значних міських центрах вони діяли постійно, а в Києві, Новгороді
Великому, Чернігові, Галичі, Смоленську, Владімірі-на-Клязьмі та ін.збиралися мало не щодня.
Головним напрямком давньоруської зовнішньої торгівлі був східний.
Грецький шлях вів до Візантії, а Залозний - до країн Кавказу й Арабського
Сходу. Велика торгівля провадилася також з країнами Поволжя: Хозарськийкаганатом і Волзька Болгарією. Постійними були торговельні контакти Русі з
Германією, Угорщиною, Чехією, Польщею. Головним осередком торгівлі зкраїнами Півдня і Заходу був Київ.
З Візантії на Русь довозили золоті й срібні вироби, посуд, дорогітканини, олію, вино, фрукти, різноманітні ремісничі вироби. Русь постачалана ринки своїх близьких і далеких сусідів хутра, мед, віск, шкіряні йметалеві вироби, прикраси із золота й срібла, а також рабів.
Головними платіжними засобами внутрішньої й зовнішньої торгівлі Русі
IX-XI ст. були іноземні монети - переважно арабські срібні куфічні дирхеми.
Використовувались, хоча й у меншій кількості, візантійські міліарісії,західноєвропейські денарії.
Кілька разів робилися спроби запровадити в Давньоруській державі власнумонету. Але карбування давньоруських монет мало дуже скромний обсяг, вонипризначалися не стільки для торгівлі, скільки правили за своєрідні візитнікартки названих вище князів, пропагуючи Давньоруська християнську державута її володарів.

2. Соціальні відносини у Давньоруській Державі

Феодали.

Виникнення і розвиток феодалізму виявляються перш за все у формуванні тазростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність єекономічною основою панування класу феодалів. Феодальні відносинирозвивалися у Київській Русі нерівномірно. Первісною формою економічноїреалізації феодальної земельної власності було Полюддя. Полюддя - цеінститут прямого позаекономічного примусу населення, в якому головна рольналежить відносинам панування та підкорення - початковій фазі перетворенняземлі у феодальну власність.
У IX ст. формується панівній клас феодалів, в який входили київськікнязі, місцеві князі, бояри. Державне й особисте князівське початок у IX ст.було ще недостатньо диференційовано. Князівський домен являв собою маєток,який належав не державі, а самому князю як феодалові. Князівськеземлеволодіння, як і всякого роду служителі у цих володіннях охоронялисяправом Київської Русі в особливому порядку.
З'являються також боярських-дружінніцькі землеволодіння. Питання про часвиникнення на Русі Боярського землеволодіння поки що не вирішене історикамичерез неповноти джерел. Проте встановлений високий штраф за псуваннямежового знаку свідчить про посилений захист перш за все приватногоземлеволодіння. Феодальні землеволодіння збільшувалися за рахунок яквеликокнязівських і князівських пожертвувань, так і захоплення пустуючіхземель і земель общінніків.
Із введенням християнства на Русі великим феодалом ставала церква, йшовпроцес формування духовенства. Духовенство ділилося на чорне (монашеське) ібіле (мирське). Поступово поширюється практика дарування землі монастирям іцерквам, що перетворювали їх у великих землевласників. Наприкінці XI ст.виникло церковне землеволодіння.

Адміністративним і господарським центром феодальних володінь бувфеодальний двір. Великий князь жив у головному місті Русі - Києві, дезнаходилися органи верховної державної влади. Тут був і великокнязівськийдвір. Велікококнязівські двори, в яких правили князівські тіуні і проживалиадміністративний персонал, дружина, челядь, яка обслуговувала господарствоі двір.
Феодали були зв'язані між собою системою васальних відносин, заснованихна ієрархічній структурі феодального землеволодіння. Система сюзеренітету -васалітету, в основі якої лежали економічні та політичні інтереси класуфеодалів, забезпечувала його консолідацію, сприяла класовій єдності.
Васальні відносини усередині феодального класу відображені ще у договорі
Русі з Візантією (911 p.). Великий князь спирався на менших князів і бояр,а вони шукали у нього захисту під час нерідкіх воєнних сутичок.
За феодалами, що консолідуваліся у клас, закріплялісь особливі привілеї,зафіксовані у правових пам'ятках, перш за все у Руській Правді. За убивствокняжих мужів встановлювався штраф у розмірі 80 гривень, що вдвічіперевищувало штраф за вбивство простої вільної людини. За примушенняогнищанина без санкції князя випробуванню залізом (за «муку») штраф був учотири рази більшим, ніж за «муку» смерда. Бояри і дружинники користувалисяпривілеями при передачі майна у спадщину.
Розвиток феодалізму призвів до того, що тільки феодали - князі, бояри іцерква - володіли правом власності на землю. Феодали не платили данини,мали й інші привілеї, які не були зафіксовані у правових пам'ятках, алескладалися у реальному житті. Все це віділяло їх зі складу населення
Київської Русі. Таким чином, у Київській Русі поряд з класовим поділомсуспільства йшов процес формування станового ладу, тобто юридичногооформлення замкнутих груп серед населення.

Вільні общинники.
Основну масу сільського й міського населення Київської Русі становили
«Люди» - усі вільні, переважно селяни-общинники, на противагу феодалам.
Збереження протягом довгого періоду терміна «Люди» щодо вільного населеннявказує на те, що процес феодалізації, який проходив, неоднаково зачіпавінтереси окремих селянських общин. Жителі багатьох з них, втрачаючи становиповноправність, зберігали особисту волю (свободу). У Київській Русііснувала суспільна власність на землю.
Особисто вільні селяни-общинники підлягали державній експлуатації,сплачуючи данину, засобом збирання якої було Полюддя. З самого початкуданину збирали з дому. Коли феодальний спосіб виробництва став панівним,термін «люди» набув значення феодально залежного селянства, якеексплуатувалося державою шляхом збирання данини, розміри якої теперзалежали від кількості і якості землі або окремими феодалами шляхом примусуселян відробляти панщину чи збирання оброку.

Перетворення вільних общінніків у феодально залежних сприяло і розоренняселян у результаті стихій, неврожаю, що й змушувало їх іти до феодалів задопомогою. Посилення позаекономічного примусу також тягло за собоюнеобхідність для селян іти під заступництво найбільш могутніх феодалів, якіперетворювали їх у феодально залежних, примушуючи працювати на себе.
Встановлення феодальної залежності - довготривалий процес.

смерди.

У джерелах часів Давньоруської держави часто вживається термін
«Смерд». За своїм місцем у суспільстві вони займали проміжну позицію міжвільними князівськими міністеріаламі і «людьми» селянської общини Особистосмерд був вільним. Він мав право переходити до сильного патрона. Разом зсім'єю він господарював у своєму «селі». Князь давав йому землю за умовивиконання усякого роду служби на нього. За право володіння самостійнимгосподарством смерд сплачував князеві данину.
Смерд, який завоював довір'я князя, міг стати хлопцем, дитячим, старостою.
Деякі смерди могли піднятися по соціальній градації досить високо. Алесмерд-боржник міг бути перетворений у феодально залежного закупа. Розвитокфеодалізму вів до зменшення ролі смердів у Київській Русі.

закупи.

Для позначення феодально залежного селянства у Київській Русівикористовувався термін «закуп». Закуп - це людина, яка потрапила в борговукабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержануу нього «купу».

Закуп повинен виконувати сільські роботи, працювати «на полі». Він мавдоглядати хазяйський худобу: випасати її на полі, заганяти у двір, запіратіу хліві. Феодал наділяв закупа земельною ділянкою, а такожсільськогосподарським знаряддям і робочою худобою. У закупа могло бути ісвоє господарство, власний кінь. Прагнучи закріпити за собою закупів,землевласники вимагали від них «купу» у збільшеному розмірі, намагаючисьприсвоїти значну кількість продуктів їхньої праці.

Закуп був суттєво обмеженим у своїх правах. За втечу від «хазяїна» вінперетворювався у повного ( «обільного») холопа. За крадіжку, здійсненузакупом, відповідав його «хазяїн» проте закуп у цьому випадку, як і увипадку втечі, ставав повним холопом. Землевласник мав право піддати закупатілесному покаранню «за діло», але не міг «бити» закупа «без провини» зйого боку. Зростання закупніцтва було пов'язане з розвитком приватногоземлеволодіння '.

Ізгої.

Ізгой - це людина, «зжіта», вибити зі звичної колії, позбавлена свогопопереднього стану. Ізгої були двох видів - вільні й залежні. Різниця установищі ізгоїв залежала від того, з якого середовища люди потрапили візгойство. І серед перших, і серед інших могли бути як жителі міст, так іселяни. Значний контингент феодально залежних ізгоїв формувався за рахунокхолопів, які викупили на волю. Останні, як правило, не поривав зв'язківз хазяїном і залишалися під його владою. Однак траплялися випадки, колихолоп, який звільнився, ішов від свого хазяїна. Такі ізгої
(вільновідпущенікі) звичайно потрапляти у залежність від церкви. Поряд зізгоями вільновідпущенікамі у Київській Русі зустрічались ізгої - івіхідціз в'льніх верств давньоруського суспільства Ізгой залишався вільним, докисам не ставав закупом або холопом.

Челядь і холопи.

У Київській Русі до складу невільного населення входили й. раби. Одне ізджерел рабства - полон. У Х-XII ст. для позначення рабів-полоненихвживається термін «челядь». На відміну від челяді раби-холопи - це члениплемені, продукт тих соціальних процесів, які проходили у середині
Київської Русі. У холопа автоматично перетворювався також закуп, який тікавабо провинився. За борги у рабство могли продавати боржника, якийзбанкрутівся.
За Руською Правдою, челядин - це раб, який знаходиться під владою свогохазяїна. Холоп в окремих випадках був наділений деякими правами. Так,будучи Боярським тіуном, він міг виступати в суді як «видок». Холоп, якийвдарив «вільного мужа»,?? азнавав кари. За холопа, котрий здійснив крадіжку,відповідальний хазяїн, тоді як вільні люди, що «крали», сплачували пропажу.
За убивство холопа його хазяїв сплачувалися не «віра», а тільки «урок».
Міське населення. Соціальний склад міського населення Київської Русі буввельми разноманітнім, що є характерною рисою суспільства середніх віків.
Міське населення поділялося на дві основні групи: міські низи і міськуарістократію. До останньої належали князі, бояри, вище духовенство, купці.
Руська Правда з пова гою називала «градінів», «Купчин», лихварів. Купці, щозаймалися зовнішньою торгівлею, іменуваліся «гості». Міські низи
(ремісники, дрібні торговці, рядове духовенство) становили найбільшчисленну категорію міського населення. Основна маса городян була особистовільною Частина ремісників залежала від своїх хазяїв - бояр, купців.
Особисто вільні ремісники і дрібні торговці у містах оподатковувалися абовідроблялі, беручи участь у будівництві та ремонті міських укріплень,наглядав за їхнім станом Руська Правда визначала плату представникамдержавної влади, які відали будівництвом міст і мостів, з коштів міськогонаселення. На кошти того ж міського населення будувалися церкви,утримувалась церковна парафія.
Вільне ремісніче населення не було однорідним за своїм складом. Іззагальної маси ремісників виділялися більш заможні майстри, в яких булизалежні від них підмайстрі або учні.

3. Політичний устрій

До приходу варягів основною політичною одиницею східних слов'ян виступалоплем'я. Важливі питання вирішувалися шляхом згоди між старійшинами, якізбиралися на племінні ради й були панівними постатями політичного життя,починаючи з найнижчого рівня - общини (миру, Задруга) й аж до найвищогорівня союзу племен, такого, як, скажімо, існував у полян, сіверян ідревлян. Центрами політичної влади були численні обнесені частоколомплемінні поселення, що виникали на очищених від лісу узвишшя, довкола якихселилися члени племені. Найбільшими «володарями» їхніх торговельнихпідприємств були члени династії Рюриковичів, і саме вони мали найбільшеприбутків і влади. Проте оскільки князі великою мірою залежали від дружини,то значну кількість своєї поживи їм доводилося ділити з дружинниками.

Київським князям у неоднаковій мірі вдавалося монополізувати владу. Доправління Ярослава Мудрого в середині XI ст. найбільш честолюбнім,талановитим і жорстоким членам династії неодноразово вдавалося захоплюватикиївський стіл та утверджувати свою зверхність над братами та іншимиконкурентами. Услід за реформою Ярослава Мудрого в системі успадкуваннявлади, за якою кожний член швидко зростаючої династії Рюриковичів отримувавпрактичну чи теоретичну частку володінь, почалася децентралізація влади.
Внаслідок цього великий князь київський врешті-решт став не більше ніжтитулованих главою дінастічне зв'язаного конгломерату князівств, щобезперервно ворогували між собою.
Механізмами здійснення влади були - княжа влада, рада бояр та збори городян
(віче). Кожна з цих інституцій була виявом відповідно монархічної,аристократичної та демократичної тенденцій у політичному устрої Києва. Увиконанні своїх військових функцій князі-насамперед залежав від дружини. Уразі потреби більших військових сил збиралося ополчення городян.
Чисельність цього війська була відносно невеликою - десь близько 2 - 3 тис..чол .. У віддалені міста і землі князі призначали посадніків, що, якправило, обиралися з членів власної родини. На периферійних землях волюкнязя виконував тісяцькій місцевого ополчення зі своїми підлеглими.
Правосуддя вершив сам князь чи призначені ним судді згідно з «Руськоюправдою »Ярослава Мудрого. Княжа влада мала першочергове значення вуправлінні Київської Русі, але разом із тим поєднання в ній військової,судової та адміністративної функцій свідчить, наскільки ця система булавідносно нерозвинений і примітивною.
У фінансуванні своєї діяльності князі насамперед залежали від данини. Доінших джерел княжих доходів належав ли мито на торгівлю, плата засудочинство і штрафи. Останні складали важливе джерело прибутків, оскількикиївські закони щодо покарання за злочин віддавали перевагу грошовимвиплатам перед смертною карою.
За порадою й підтримкою князь мусив звертатися до боярської думи - органу,що виник із старших членів дружини, багато з яких були нащадками варязькихватажків чи слов'янських племінних вождів. Пізніше місце у думі дістали йцерковні ієрархи. Князі брали до уваги позицію боярської думи. Демократичнусторону політичного устрою Києва репрезентували віче, або збори городян, щовиникли ще до появи князів і, очевидно, походили від племінних рад східнихслов'ян. Серед питань, обговорюваних на вічі, були військові походи,укладення угод, престолонаслідування, розподіл посад у державі, організаціявійська. Коли на престолі сідав новий князь, віче могло укласти з нимформальну угоду ( «ряд»), за якою князь зобов'язувався не переходититрадиційно встановлених меж влади щодо віча, а воно в свою чергу визнавалонад собою його владу. Хоча право брати участь у вічі мали голови сімей,фактично на вічовіх сходах панувала міська купецька знать, якаперетворювала їх на арену міжфракційніх суперечок.