Військова діяльність Антуана Сен-Жюста
Мощніна Л.А.
Велика
французька революція справила корінні зміни в усьому
суспільно-політичного життя країни. Не стала винятком і армія. До цього
часу відноситься створення нового, революційного війська і нових принципів
ведення війни. Велике значення в цьому процесі зіграла військова діяльність Антуана
Сен-Жюста - депутата Національного Конвенту. Саме він став засновником
інституту комісарів, провідником соціальних реформ в армії, разом зі своїми
колегами цілеспрямовано забезпечував ведення військових дії. Однак, вона ж
сприяла створенню легенди про Сен-Жюстен. Блиск його прокламацій, швидкість, з
якої він приймав рішення, непримиренності у принципових питаннях, швидко
відновлене положення сил армії - все це сприяло тому, що ще при
життя ім'я Сен-Жюста було оточене ореолом слави і легенди. Історики, замість
того, щоб звернутися до документів, що покладалися на перекази, ще більше
перебільшуючи і посилюючи їх. Наприклад, у Мішле можна прочитати: "Сен-Жюст
з'явився не як народний представник, а як король, як бог. Одягнений
величезною владою над двома арміями і п'ятьма департаментами, він здавався ще більш
величним і відважним, ніж був насправді. У всьому, що він писав або
говорив, в самих незначних його вчинках, у всьому проявлявся
герой ..."( 1) Героєм зробили Сен-Жюста і вітчизняні історики, так
би мовити, "лицарем без страху і докору". А був він, однак, не богом і
не тиранія, а послідовним революціонером, узгоджувати свої дії з
своїми принципами, людиною рішучим, часто безпринципним. Йому, як і всім
було властиво помилятися, і промахи не проходили даром. Сен-Жюст залишився
сином свого часу і не до чого робити з нього легенду, навіть якщо його дії
та ідеї послужили в майбутньому обгрунтування "сталінському тероризму XX
століття "(2) (по Камю) або установі інституту комісарів в Радянській армії.
Коли
в 1792 році почалася війна, в Європі панувала думка, що французька
армія буде розбита миттєво, а прусським і австрійським солдатам доведеться лише
приємна прогулянка по Франції. Ніхто не передбачав, однак, що ця війна
триватиме без перерви 23 роки, і що перш ніж Франція буде переможена, її армія
побуває мало не в усіх столицях Європи.
Погане
думку про французької армії було засновано головним чином на досвіді Семирічній
війни, коли вона дійсно показала себе зовсім не з кращого боку. Армія
тоді складалася з лінійних військ, що служили за наймом та рекрутів, причому
останні набиралися як серед французів, так і серед іноземців. Найнижчу частина
офіцерського корпусу складали люди, що вміли керувати і пройшли спеціальне
навчання. Слабкою стороною армії було вище командування. Його складали люди,
абсолютно не знайомі з військовим мистецтвом і зобов'язані своїм призначенням
виключно милостей двору. Також була поширена система покупки
офіцерських посад. У 1781 році вийшов наказ, за яким всі особи
недворянського, "низького походження", виганяли з офіцерського
складу. Виняток становили лише артилерійські й інженерні війська, в
яких частина офіцерів складали вихідці з буржуазії, що мають спеціальне
військову освіту.
Напередодні
Революції у Франції була зроблена реформа з метою розділення країни на 17
військових округів, а всієї армії на 21 дивізію з постійним штатом і складом
штабу. Крім того, були введені досить досконалі для того часу рушниці з
зігнутим прикладом замість прямого і вдосконалена артилерія, почали
використовувати полегшені лафети для кращого маневрування в бою. Однак, на
1789 реформи не були завершені.
З
Великою французькою революцією пов'язане створення масової буржуазної армії. У
перший період Революції (1789-1792) - продовжувала існувати королівська
наймана армія, а провінційні війська скасували у березні 1791 року. Була
ліквідована і королівська гвардія.
Вже
у 1789 році революціонерами створюється своя Національна гвардія. У першу
місяці вона лише підтримувала армію в її боротьбі з грабіжниками і допомагала в
охорону хлібних зборів, що прямували до міста.
Декрет
від 1 січня 1791 знищив особливу назву частин і скасував різницю
між французькими та іноземними полками. Щоб збільшити склад і забезпечити
постійне поповнення лінійних військ, декрет від 28 січня ввів добровільний
набір 1000 тис. допоміжних військ auxiliaires призначених для того,
щоб поповнювати ряди армії в міру необхідності (3).
Національне
збори досить прихильно дивилося на розповсюдження революційного духу
в армії. Після спроби втечі Людовика XVI, еміграція офіцерства, особливо
вищого, позбавила армію майже всього командного складу, а солдати звільнилися від
присяги на вірність монарху. У вересні 1791 був виданий декрет про заміщення
офіцерських посад. Нижчі офіцери замінялися унтер-офіцерами. Сталося
часткове заміщення вищих посад і примкнули до революції офіцерами (4).
Військова
загроза з боку Австрії і Пруссії у вересні 1791 викликала необхідність
значно збільшити чисельність армії шляхом створення "національного
батальйону волонтерів "- постійної добровільної армії. Волонтери
вербувалися на один рік, з кожним з них полягав контракт. Їх організація
обмежувалася батальйонами та ротами. Волонтери служили тільки в піхоті.
Сталося
і новий поділ армії. Декрет від 14 грудня 1791 розділив Східний
фронт на Північний, під керівництвом графа Рошамбо, Центральний маркіза Лафайета і
Рейнський Люкнера. 20 квітня 1792 Національні збори оголосив війну королю
Угорщини і Богемії. Молодий революційної армії треба довести на ділі,
чого вона коштує. І перший досвід виявився таким сумним, якого не очікували навіть
найпохмуріші песимісти. Під час атаки солдати несподівано з криками про зраду
кидалися тому, залишивши ворогові запаси озброєння і провіанту. Над військової
дисципліною необхідно було ще багато працювати.
Справи
на фронті йшли все гірше й гірше. На початку липня 1792 на Рейні з'явилася
прусська армія під командуванням герцога Брауншвейзького. Разом з нею йшов
корпус французів-емігрантів на чолі з принцом Конде. Австрійські сили в
Бельгії значно зросли. Люкнер відводить Рейнську армію до Ліаллю і
Валансьєнн. До німецьким державам приєдналося також Сардінське королівство і
рушив війська до французьких кордонів. Над країною виникла безпосередня
загроза інтервенції. У зв'язку і цим, 11 липня 1792 Національні збори
прийняв декрет, що оголошує, що вітчизна в небезпеці (5). Всі громадяни,
здатні носити зброю і служили в Національній гвардії з цього декрету
були оголошені в стані постійної активної служби. 30 липня 1792 герцог
Брауншвейгський покинув Кобленц і повів війська коаліції до французьких кордонів ..
ядро його військ становила прусська армія, що рухається до прикордонних фортець
Лонгві і Верденом з тим, щоб, взявши їх, почати наступ на Париж.
На
правому фланзі перебували війська австрійського генерала Клерфе, що наступали на
Седан. На лівому фланзі союзної армії діяв корпус князя Гогенлое,
наступав на Мец і Тіонвіль. Французькі війська, які стояли на кордонах (армії
Люкнера, Лафайета, Бірона), не поступалися військам коаліції ні в чисельності, ні
в озброєнні (ок.78 тис.), але були дезорганізовані відступами і втечею
багатьох офіцерів. Новим командувачем Дюмурьє і Келлерманн був потрібен час,
щоб перегрупувати свої сили і навести хоча б елементарний порядок в
частинах. Однак, майже відразу "фейянскій" муніципалітет міста здав
ворогові Логві, майже те саме сталося і з Верденом.
Жірондістское
уряд вирішив перенести місцеперебування зборів і королівської родини в
Тур або Блуа, але Національні збори підтримало Дентона, вирішивши захищати Париж
будь-якими засобами.
Скликання
Конвенту і проголошення республіки співпали з повним провалом австро-прусського
походу на Париж, прийнятого з метою відновлення абсолютної монархії у
Франції.
Коли
капітуляція Лонгві і Вердена відкрила ворогові дорогу всередину країни,
революційна армія поспішила йому назустріч. Головним об'єктом прусського
нападу, що почався 20 вересня, стала армія Каллермана, що зайняв вигідні
в тактичному відношенні позиції на лінії висот на схід від невеликого селища
Вальмами, звідки її не змогли вибити. Через десять днів прусська армія, у якої
скінчилися продовольство і боєприпаси, була змушена почати відхід до кордонів.
Через
2-3 тижні здали без бою Верден і Лонгві. Генерал Монтеск'є у вересні і
жовтні завоював Савойю. Для наступу в області Верхнього Рейну була створена
Вогезські армія на чолі з генералом Кюстін, ветераном Семирічній війни і
Американську війни за незалежність. Вона зайняла Шпеєр, Вормс і Майні. Дюмурьє
вів наступ на Бельгію, яку зайняв 28 листопада 1792.
Так
кінчився перший період війни. Французькі солдати впоралися з тими завданнями,
які поклала на них історія. Тим не менш, організація армії залишала
бажати ще дуже багато чого. Все це чудово розуміли генерали і військові
міністри. Треба було щось зробити, щоб солдат, здатних на раптовий
порив, що вміють несподіваним натиском перекинути ворога, брати фортеці і завойовувати
цілі країни, перетворити на грізне військо, здатне перемагати завжди. Коли в
Парижі почали про це думати, то все частіше і частіше стали повертатися до думки,
яка колись виникла у Національних зборах. Нарбон тоді висунув ідею
злити старі лінійні полки з волонтерськими батальйонами. Щоб краще керувати
всіма військовими справами, Конвент створив спеціальну комісію (Комітет загальної
захисту), якій було доручено питання оборони. 28 січня 1793 Сен-Жюст
вперше брав участь у дебатах з цього питання в Конвенті. Виступаючи, він
застерігав уряд від надмірного посилення і автономізації військової
влади, заявивши, що необмежену могутність полководця може стати згубним
для республіки. Він стверджував, і Конвент погодився з його думкою, що "в
країні повинна бути одна воля - воля обранців нації, стосовно якої
будь-яка військова адміністрація і військова влада лиши підпорядкування інстанції,
зобов'язана безумовним покорою суверену "(6). 7 лютого в Конвенті
виступив голова Комітету захисту з пропозицією амальгами. 12 лютого
Сен-Жюст з трибуни Конвенту підтримав і розвинув цю ідею. Він запропонував, щоб
два батальйони волонтерів об'єдналися з одним лінійним в полубрігаду, в якій
солдати обирали самі до 2/3 командирів. "Якщо ми звернемося до принципу,
обгрунтовує право солдатів на вибори, то він такий: ніхто, крім самого
солдата не оцінить краще поведінку, відвагу і характер тих, з ким він служить "(7).
На думку Сен-Жюста, волонтери повинні передати лінійним громадянську доблесть,
отримавши натомість майстерність і дисципліну: "Перемога залежить від
республіканського духу армії. Єдність республіки вимагає єдності армії: у
Батьківщини тільки одне серце ..."( 8). Ця промова була захоплено прийнята,
доповідача відзначили й оцінили. При першій же нагоді його використовували для
відповідального доручення, пов'язаного з війною. 24 лютого Конвент оголосив
призов 3000 тис. бійців. Набір розподілявся по департаментам. Хоча він вважався
добровільним, останні відповідали за кількість бійців і ті, кому бракує повинні
були заповнити її. Можна було заздалегідь припустити, що при наборі виникнуть
труднощі. Щоб зломити опір департаментів, Конвент послав туди своїх
членів, одягнених дуже широкими повноваженнями. У їх числі опинився і
Сен-Жюст, а його напарником став Ж. Девіль, старий знайомий, у якого Антуан
жив під час навчання в Реймсі. Вони виїхали з Парижа 9 березня. Заночував в
Шато-Тьєррі, комісари розраховували через Реймс дістатися до Ретель, звідти
через Рокруа і Живе спуститися в долину Маасу і проїхати вздовж лінії Шарлевіль
- Мезьєр - Седан. Це познайомило б їх з ходом набору волонтерів і ввело в
курс справи щодо інших проблем: підготовки фортець, постачання армії і
т.д. Всього цей департамент повинен був поставити 2966 бійців з шести
дистриктів: Шарлевіль, Гранпре, Ретель, Рокруа, Седан і Вуазен, пропорційно
населенню кожного з них. Проїхавши через Рокруа, Живе і Ретель, комісари
побачили, що набір зроблений, але немає зброї і не вистачає спорядження.
"Молоді люди рвуться під прапори, а їх ще немає" (9), - говорив
комісарам мер Ретель. А потім Сен-Жюст і Девіль виявили, що з
продовольством справи йдуть ще гірше. Ретелуа і Порса славилися раніше своїм
тваринництвом, а тепер домашньої птиці не було майже зовсім, скотина худою і
нечисленної, а її господарі виглядали ще гірше. У Живе фортеця виявилася
неготовою до оборони. Більшість укріплень, зірвати раніше, не були
відновлені. Гарнізон втратив бойовий вигляд, караульна служба була відсутня,
всюди траплялися п'яні солдати і офіцери. Начальник гарнізону та комендант
фортеці вели себе зухвало і заявили, що виконують наказ військового міністра
Бернонвіля і головнокомандуючого генерала Дюмурьє (10). Пізніше в Ельзасі
Сен-Жюст за подібна поведінка буде наказувати розстрілювати таких людей
перед строєм без суду і слідства. Але зараз, незважаючи на свої повноваження, він
не прийняв жодних дисциплінарних заходів ні в Живе, ні в Мезьєра, ні в седані, де
зіткнувся з подібними фактами.
Тим
часом до комісарів дійшли звістки з інших департаментів: в Вандеї спалахнув
чужої землі, в Манікуле були по-звірячому закатовано 500 національних
гвардійців і мирних жителів, співчуваючих революції. У Страсбурзі ассігнати
впали майже до половини номінальної вартості. У Ліоні відкрито готувалася
громадянська війна: був закритий місцевий якобінський клуб, зруйнована статуя і
спалено "дерево свободи". 20 березня комісари прибули до Гранпре. Там
їхня місія виявилася несподівано перервана. Від натовпів біженців вони дізналися про
поразку республіканської армії 18 березня під Кірвенденом. 1 березня австрійський
головнокомандувач герцог Кобурскій завдав несподіваного удару по французам у районі
Рура. І республіканська армія стала відступати по всьому фронту. У короткий термін
була залишена Голландія і значна частина Бельгії. Війна стрімко
поверталася до кордонів Франції. Сен-Жюст і Девіль вирішують перервати місію і
повернутися в Конвент.
Виникає
питання: чому той, кого історики охрестили "людиною дії" не
провів в Арденнах майже ніяких заходів, за винятком дозволу на
продаж невикористаного зерна зі сховищ емігрантів? Але треба врахувати, що
уряд жирондистів, яке тримало у своїх руках Комітет оборони, відправило
його з місією, швидше за все тільки тому, що за попередні місяці він став
видатним політичним діячем і нехтувати цим не було можливості. І хоча у
Сен-Жюста в руках були великі повноваження, будь-який необережний крок, зміщення з
посади, арешт будуть інкриміновано йому як прояв анархії,
свавілля і диктатури. Саме в таких тенденціях жирондисти вже звинуватили Робесп'єра
і Марата. Поки ж Сен-Жюст міг тільки накопичувати факти і враження для
майбутніх рішучих дій.
Поразка
французьких військ в Бельгії і на Рейні сильно скомпрометували жирондистів,
які більше всіх галасували про "революційної війни", а на ділі
виявилися зовсім нездатними її вести. Позиції Жиронда і в Конвенті, і в
країні похитнулися.
З
місії Сен-Жюст з Девіль повернулися 31 березня, а 4 квітня Конвент прийняв на себе
керування арміями і послав на фронт 8 комісарів з широкими повноваженнями: вони
були зобов'язані підготувати фортеці до оборони і встановити контроль над
генералами. Дюмурьє, після того, як з'ясувалося, що він вів таємні переговори з
австрійцями про здачу, біг і залишок життя змушений був мандрувати. Бернонвіль
на посаді військового міністра був замінений Бушоттом, людиною працьовитим і
відданим революції.
А
тим часом все більше розростався роялістського заколот в західних департаментах,
роблячи і без того тяжке становище республіки ще більш складним.
Вбивство Марата 13 липня 1793 стало сигналом до загальної атаці на ворогів.
Доля республіки вирішувалася у Військовій секції, куди був включений і Сен-Жюст. У той
день, коли в Парижі ховали Друга Народу, в бунтівному Ліоні жирондисти стратили
вождя місцевих санкюлотів Ж. Шалье. Роялісти Вандеї здобули перемогу у Вйо і
погрожували Анжеро. Англійці готувалися до облоги Дюнкерка. Австрійці взяли Конде і
рвалися до Валансьєнн. У районі Альп завершилася оккуп?? ція Савойї. На
Піренейському фронті іспанці наближалися до Байон і Пертеньяку. Загроза зовнішнього
задушення ставала реальною.
Коли
Сен-Жюст був включений до складу членів Військової секції, він не володів спеціальними
військовими знаннями. Служба в Національній гвардії Блеранкура, постійне спілкування
з волонтерами, короткочасне співпрацю з Комітетом спільного захисту, місія
в Арденни хоча і багато чому навчили, але спеціалістом зробити його не могли. Тепер,
маючи потребу в детальних і точних відомостях, Сен-Жюст зайнявся збором і вивченням
самих різних матеріалів, що мають відношення до війни. Дельма і Делакруа залишили
справи у занедбаному стані. Сен-Жюста довелося працювати разом з Гаспареном,
професійним солдатом старої армії, генералом Кюстін, Еро де Сешеллем,
Р. Ленд, Бушоттом, людиною простою, діловим і рішучим, Ж. Гато, з яким
разом навчався в Реймсі і В. Добіньї. А Лазар Карно направляв дії Комітету
і не раз потім вони зіткнуться із Сен-Жюстен (11).
Справа
на фронтах влітку 1793 йшла наступним чином: уздовж північного кордону
силам австрійців, ганноверців і гессенця (118 тис.) протистояли
республіканські Північна і Арденнська армії. Після зради Дюмурьє, разом
узяті, вони нараховували 22 тис. чоловік. Весняний і літній набори збільшили їх
до 108 осіб. Оюнако, виключивши хворих, штрафників, відпускників і зайнятих на
допоміжних роботах, можна було мати у своєму розпорядженні всього 50 тисячами. При цьому
необхідно було враховувати значну протяжність фронту. На сході
становище було іншим. Тут 84 тис. прусських і австрійських військ мали проти
себе Рейнську і Мозельськіє армії в кількості 183 тис. осіб. Викликало
здивування, що в березні генерал Кюстін, командувач Східним фронтом, хоча його
сили за чисельністю не поступалися ворогові, раптом кинув склади в Рінгене, Кренцнахе
і Вормсі, швидко відступив до Ландау, надавши ворогам можливість осадити
Майнц. Після цього провалу Кюстіна перевели на Північний фронт і він спробував
врятувати Майнц, оголивши кордон, після чого Сен-Жюст поставив питання про Кюстін на
першому ж пленарному засіданні. Справу було винесено в Конвент і 22 липня Кюстін
був арештований (12). Це стало першою перемогою Сен-Жюста в Комітеті громадського
порятунку (КОС), рік він показав неабияку ерудицію, вміння виділити головне,
здатність чітко аргументувати свою думку. А 23 липня упав Майнц, 28 - ворог
опанував Валансьєнн. Гаспаре подав у відставку, на його місце в КОС був призначений
Максиміліан Робесп'єр.
В
Наприкінці липня - початку серпня 1793 увагу Конвенту була прикута до
Північного фронту. Саме через Валансьєн герцог Кобургського міг здійснити
прорив фронту і вийти на найкоротшу дорогу до Парижу. Ще раз переглянувши
всі плани і карти, Сен-Жюст прийшов до висновку про необхідність перекладу сил з
Східного фронту на Північний. Конвент схвалив це рішення (13). Перекидання
здійснили 9 серпня, збільшивши армію на 20 тис. чоловік.
Сен-Жюст
прийшов у військову секцію в період відсутності необхідних контингентів в армії,
кризи командування і хронічного браку продовольства. "Людина
справи ", він намагався вести і відповідну політику: сміливість і
обачність, рішучість у нанесенні удару при повному обліку ресурсів.
"Тільки зухвалість у поєднанні з мудрістю створюють мистецтво
перемагати ", - говорив він (14).
25
Вересень член Комітету військовий інженер Карно відправився в тривалу місію на
Північний фронт. Керівництво військової секцією перейшло до Сен-Жюста. Заходи,
проведені ним, призупинили наступ Кобурга і герцога Йоркського, а Карно
почав успішно закріплювати перші досягнення нової військової стратегії КОС. Заколот в
Кольвадосе був пригнічений ще наприкінці літа, тоді ж революційні війська вступили
в Авіньйон і Марсель. 16 вересня було взято Бадо. Але Ліон продовжував
чинити опір, Тулон здався англійцям, а потім пройшли вересневі хвилювання.
До
цього часу КОС і військовий міністр Бушотт здійснили ряд заходів щодо
реорганізації та зміцнення армії: закон від 23 серпня про масове наборі
забезпечив і неухильне зростання чисельності армії (15), з ініціативи Карно були
значно збільшені кадри кавалерії і артилерії, що зробило війська більше
маневреними і підсилило їх вогневу міць. Були створені армійські дивізії,
чисельністю по 8-10 тис. солдат з кіннотою і кінної артилерії, здатні
швидко зосереджуватися (16). Командний склад оновили. Генералів призначала
виконавча влада (Комітет громадського порятунку), який часто передавав
свої повноваження народним представникам в місіях. Були зміщені майже всі
старорежимні генерали, а на їх місце призначалися офіцери, добре виявили
себе у справі, як вихідці з народу, так і з середовища дрібного дворянства,
переважно молоді. В армії була встановлена сувора дисципліна, введена
смертна кара мародерів та дезертирів.
Введення
закону про революційний уряд Сен-Жюст безпосередньо пов'язував з військовим
становищем в країні і в мові від 10 жовтня 1793 відзначав це. Також багато
уваги він приділяв депутатським місій на фронті, будучи переконаним, що вони
досить корисні для боротьби з ворогом, поглиблення та закріплення революції (17). До
цього часу народні представники в армії стали справжнім політичним
інститутом Революції. Зрада Дюмурьє внесла у відносини між цивільними і
військовою владою серйозні поправки, Конвент серією декретів з підсилив та
закріпив. Спеціальна інструкція, складена від імені КОС Р. Ленд, дала
загальну схему поведінки народного уповноваженого, торкаючись військової дисципліни,
постачання, мобілізації місцевих ресурсів та відносин з адміністрацією (18).
Сен-Жюст доповнив її поряд пунктів, що склали в сукупності своєрідний
кодекс комісара, яким мав намір керуватися сам і який
рекомендував всім представникам в місіях у промові 10 жовтня (19 вандем'єра).
"Щоб розраховувати на успіх у боротьбі з ворогом. - Стверджував Сен-Жюст, --
армії необхідна однорідність, внутрішня стійкість, постійна сила духу і
впевненість у перемозі. Представник в армії покликаний всіляко сприяти
вироблення цих якостей. Він зобов'язаний замінити нездатного генерала,
гальванізувати боязкого офіцера, надихнути солдата. Він повинен бути готовий
подати приклад, а для цього йому самому в першу чергу слід бути
зразковим, гідним довіри. Палкий революціонер, зразковий громадянин,
відданий народній справі законодавець, скромний, вірний принципам,
бездоганно чесний і цільний, він повинен бути готовий до самопожертви, але
разом з тим стійок, вимогливий, непохитний. Народні представники повинні
бути батьками та друзями солдатів; спати в наметах і бути присутнім на військових
вправах; не повинні водити дружбу з генералами, щоб солдат, звертаючись до
ним, більше вірив в їх справедливість; вдень і вночі представники повинні
вислухати будь-якого солдата; повинні обідати одні, бути помірними в їжі і
пам'ятати, що на них лежить відповідальність за суспільне спасіння, вони повинні
переслідувати несправедливість, всяке зловживання, так як дисципліна наших
армій страждає безліччю недоліків "(19). Сен-Жюст вважав, що перед
комісарами стоять два види завдань. Перший включає проблеми, які необхідно
вирішити негайно: нагляд за генералами, турботи про єдність армії, її
обмундирування, постачання і, в кінцевому рахунку, забезпечення перемоги над ворогом.
Другий вид - це проблеми більш віддаленого майбутнього: революціонізація армії,
створення стійкої економіки, вирішення соціальних конфліктів (20).
В
цей час виникли нові проблеми: перекидання військ оголила Східний фронт. З
часу падіння Майнца Рейнська і Мозельськіє армії зазнавали поразки за
поразкою. Деякий час Рейнська армія утримувала фронт по Віссамбургской
лінії, що проходила на північ від Лаутеру, але дворазова перемога австрійців
Вурмзера при Віссамбурге і Лотербурге змусила її знову відступити. До рук
ворога потрапив Агно, а Форт-Вобана і Ландау - найважливіші укріплені пункти на
північному сході, залишившись без прикриття і підтримки, піддалися облозі. Чи не
кращим було становище і Мозельськіє армії. Розбита при Пірмазенсе військами
герцога Брауншвейзького, вона залишила ворогові дві тисячі полонених і відступила до
Саар, причому фортеця Біч, що довгий час служила їй опорою, була блокована
ворогом. У результаті обидві армії Східного фронту, відсічені одна від одної,
опинилися в однаково безпорадному стані, лінія оборони була прорвана,
відкривши противнику шлях у Лотарингію і Нижній Ельзас. Для порятунку положення
Сен-Жюст проводить рішення про негайну посилці в Ельзас депутатів Лакоста і
Малларме з дуже широкими повноваженнями. А коли 26 вандем'єра (17 жовтня)
Карно повідомляє про плани населення Страсбурга здати місто, Сен-Жюст і Леба
виїжджають в Ельзас. Їх завдання було надзвичайно важким. Реформа армії,
проведена незадовго до цього, ще не встигла дати свої плоди. Військо сильно
страждало від поганої організації продовольства, постачання, майже повного
відсутність дисципліни. За цих умов фронт тримався тільки тому, що
роздирається внутрішніми суперечностями противник не робив рішуче
наступу, тримався пасивно і найменше збільшення його сил загрожувало
французької армії самими неприємними наслідками. 1 брюмера комісари були
вже на місці і відразу вжили рішучих заходів для докорінної зміни
становища, що склалося. У перший же день був відправлений наказ генералу Соттеру,
що пропонує провести мобілізацію і поповнити армію людьми. "... У зв'язку
з цим наказую всім владі департаментів Мерт, Верхній і Нижній Рейн
виконати в 15-денний термін всі вимоги генерала Соттера під страхом
відмови від посади "(21). Стан справ було таке: Саверн, розташований
у головного перевалу через гірський ланцюг Б'ємо (Північні Вогези) - заповітна мрія
супротивника, бо був ключем до Страсбургу і до департаменту Верхній Рейн став
основним об'єктом наступу. Проти нього у Буксвіллера Вурмзер розташував
свої головні сили. Зрозумівши це, Сен-Жюст негайно відправляє листа до КОС:
"Необхідно посилити армію. Терміново відправити шаблі, пістолети, карабіни для
запасних кавалерійських підрозділів і подбайте про те, щоб 2 тисячі
кавалеристів було відправлено до Страсбурга в 12-денний термін "(22).
Другого
брюмера комісари дали обіцянку перед армією: "Ми прибули і клянемося, що
ворог буде розбитий. Якщо є серед вас зрадники або люди, байдужі до справи
народу, то ми маємо меч, який повинен їх покарати. Солдати! Ми прийшли, щоб
помститися за вас і дати начальників, які приведуть до перемоги. Ми вирішили
відшукувати, винагороджувати і підвищувати в чинах гідних, а також переслідувати за
злочину, хто б їх не робив. Мужайся, хоробра Рейнська армія, тобі
буде супроводжувати нині удача і ти переможеш разом зі Свободою! "(23). В
Страсбурзі перед Сен-Жюстен і Леба стояли завдання: одягнути, взути й нагодувати
солдатів; встановити дисципліну і покарати зрадників; домогтися прибуття
додаткових військ. Ці завдання вони намагалися виконати за час своєї
місії з 2 по 25 брюмера.
Перші
десять днів пішли на знайомство зі становищем у столиці Ельзасу і на самі
термінових заходів: організацію армії, встановлення контролю над командним складом;
дозвіл головних господарських проблем; турботу про безпеку міста і, в
зв'язку з цим, перевірку роботи адміністрації. За всі дні відрядження комісари
видали десятки прокламацій, розпоряджень, наказів. Ось лише деякі з них:
3
брюмера - наказ командному складу про задоволення всіх солдатських скарг;
5
брюмера - постанова проти агентів, прихильників ворога, та й порушили
свій борг;
7
брюмера - місцевим установам пропонувалося при постачанні армії строго
дотримуватися закону про максимум;
10
брюмера Страсбурзької муніципалітету пропонувалося провести у місцевого
населення реквізицію 5 тис. пар взуття і 15 тис. сорочок; в цей же день вийшло
постанову про позику у громадян міста 9 млн. ліврів (24). І так весь місяць,
включаючи реквізиції соломи, мішків, коней, возів. Кожному заможному
жителю міста наказувалося утримувати у себе протягом всієї зими по одному
пораненому. Потім цю постанову поширилося на весь Рейнський
департамент.
турбуємося
про армію, уповноважені не забували і про місцеве населення. 15, 21, 22 брюмера
вийшла серія постанов, розпорядчих Страсбурзької меру роздати за рахунок
позики потребують 600 тис. ліврів (25). Поряд з усіма цими заходами Сен-Жюст і
Леба зробили ряд кроків, що мають на меті покращити моральні якості
армії, зокрема, дисципліну. 3 і 9 брюмера видаються накази, розпорядчі
командному складу ночувати в наметах при своїх частинах. 15 брюмера
встановлюються суворі правила, що регулюють охорону Страсбурга і умови його
відвідування військовослужбовцями (26).
Однак,
в той же час Сен-Жюста турбує і душевний стан солдатів, які перебувають в
тривозі за свої сім'ї. 7 брюмера він дає розпорядження муніципалітету Кальмутье
Везульского дистрикту засіяти землю і обмолотити зерно вдови Жерар,
єдиний син якої є волонтером 15 батальйону. Такого ж роду
лист було надіслано на наступний день муніципалітету Вестофена Страсбурзького
дистрикту щодо обробки земель Мішеля Ансена, волонтера Рейнської
армії. "Ми повинні піклуватися один про одного і надавати один одному допомогу,
бо у всіх нас одна спільна мета - відстояти свободу від усіх посягань. Ви --
французи і республіканці. Поле вашого співгромадянина не повинно залишитися
необроблених "(27).
Соціальна
діяльність Сен-Жюста доповнюється політичної. Місцеві умови, щоб він
діяти в тісному контакті з санкюлотів, об'єднаними в народне товариство.
7 брюмера він запросив думку суспільства про громадянську благонадійності і військових
здібностях коменданта Страсбурзькій фортеці і врахував висловлене ним думку про
патріотизм Німану, члена департаментські організації Нижнього Рейну. Змістивши 12
брюмера влади Страсбурга, він наступного дня звернувся до членів суспільства,
пропонуючи призначити комісію для заміни зміщений членів муніципалітету. У цей
ж дня він цікавиться думкою членів суспільства про патріотизм членів штабу
Національної гвардії і офіцерів армії (28).
Легко
зрозуміти, що деякі заходи уповноважених Конвенту, боляче бив по кишені
заможну частину місцевого населення, обурювали і ту частину армії, яка
звикла до нехлюйству, відсутності дисципліни і повинні були викликати
опір. Сен-Жюст боровся з цим революційними методами. Вже 2 брюмера
він видає наказ, стверджуючи в Саверн революційний комітет, уповноважений
розстрілювати всіх викритих у наданні підтримки злочинцям і укладати в
тюрми всіх запідозрених у цьому (29).
Згодом
ці функції були передані іншим установам, у ведення яких було повторено
судження у справах про посадові злочини військовослужбовців і чиновників, а
наказом від 21 брюмера було постановлено, що майно осіб, страчених за
звинуваченням у вищезазначеному, конфіскується (30).
Терор
застосовувався комісарами в різних напрямках і відповідав різноманіттю
існуючих завдань. Перш за все треба було боротися з контрреволюцією і наказ
9 брюмера зобов'язує наглядовий комітет Страсбурга провести в місті повальні
обшуки для арешту всіх "підозрілих" (31). 16 брюмера
Страсбурзької муніципалітету було наказано заарештувати протягом 24 годин
всіх громадян, які займали до 31 травня 1793 посади голови та секретаря
секції, а також всіх осіб, запідозрених у співчутті жирондисти (32). 10 брюмера
видали наказ, грозив смертю всім таємно пробрався до Страсбурга (33). 12 брюмера
були розпущені управління департаменту Нижнього Рейну, муніципалітет Страсбурга
і управління міського дистрикту, а їх члени, запідозрені в стосунках з
емігрантами, арештовані (34).
В
двадцятих числах брюмера було призначено провести наступ, але несподіване
перешкода виникло в особі головнокомандуючих Рейнської і Мозельськіє арміями --
Гоша і Пішегрю. Молоді генерали не відразу скоординували свої дії і
намічене на 21 брюмера наступ не відбулося. Зрив його мав серйозні
наслідки. 24 брюмера упав Форт-Вобана, найважливіший укріплений пункт між
Рейном і Модером. У Саверн почалася паніка. Наступати потрібно було будь-що
не стало. Повсюдне наступ 27 брюмера застав супротивника зненацька. Якщо
Вурмзер намагався чинити опір і на північний схід від Бича почав перегрупування
сил, то герцог Брауншвейгський відступив?? ез бою, що дало можливість Гошу
направити рух правого флангу Мозельськіє армії на Пірмазен. 30 брюмера
правий фланг Рейнської армії взяв Бунсвіллер. Проте далі він застряг, тоді
як ліве крило переможно було між ними. Чекали резерви зі Страсбурга і 8 Фрімер
зробили перепочинок. Але тут Гош зробив велику помилку, вирішивши без підтримки
провести наступ і оволодіти Кайзерслаутерн, найважливішою німецької фортецею
в тилу Ландау. Відриваючись від сусідніх частин і наполегливо переслідує герцога
Брауншвейзького, він опанував Ландістулем і наблизився до Кайзерслаутерні, коли
прусська армія розпочала контратаку. Позбавлений продовольства і резервів, під
загрозою оточення Гош відступив, а потім відступ перетворився на втечу.
Цвейбрюккен, Пірмазенс і сусідні пункти були втрачені. Ситуація вимагала
серйозного обговорення в Комітеті і комісари виїхали в Париж.
Військові
дії поновилися 25 Фрімер. Був повністю підготовлений тил, підійшли
очікувані резерви, було визначено напрям ударів обох армій. Сен-Жюст повертається
в армію, маючи на руках мандат про розширення повноважень на весь Східний фронт.
Почавши наступ проти основних сил Вурмзера, Рейнська армія прорвалася до
Агно і Форт-Вобану. Лівий фланг рушив проти австрійців і бій на
висотах Ресховена, що почалося на світанку 2 Нівоз, тривало зі змінним
успіхом кілька годин і закінчилася повною перемогою Гоша. Завдяки цій
перемозі шлях на Ландау був відкритий. Тим часом, побоюючись оточення з тилу,
Вурмзер без бою покинув лінію Агно і відступив до Віссамбургу. 6 Нівоз Гош завдав
австро-прусським силам новий удар на висотах Гейсберга, після чого об'єднані
Рейнська і Мозельськіє армії вступили в долину Лаутеру. 7 Нівоз австрійці
евакуювали Віссамбург; 8-го - французи вступили в Ландау. У цей же день
комісари відправили у Конвент лаконічну депешу: "Слава супроводжує
Французької республіки "(35). Кампанія в Ельзасі завершилася, а 10 Нівоз
Огюстен Робесп'єр і Наполеон Бонапарт взяли Тулон. Чималою була заслуга і
Сен-Жюста з Леба. Вони за короткий термін зуміли відновити боєздатність
армії, а Сен-Жюст, крім того, виявив себе прекрасним стратегом і тактиком,
незважаючи на деякі розбіжності з Мозельськіє комісарами, вміло координуючи
дії військ за підтримки Гоша і Пішегрю. Але Гош згодом все ж таки був
заарештований, правда коли перебував вже в Італійській армії. Ордер був підписаний
Сен-Жюстен і Карно.
До
на чалу весняно-літньої кампанії 1794 співвідношення сил між Францією та
протистоїть їй монархічної коаліцією змінилося на користь Франції. Її армія
перевершувала війська коаліції за своєю чисельністю, ні в чому не поступалася за
озброєння. Командував нею молоді, талановиті генерали, майстри маневреної
війни, змінилася тактика бою, а Карно і його співробітники вміло координували
взаємодія фронтів у масштабі всієї країни. Коаліцію же роздирали внутрішні
суперечності. Її учасники все менше довіряли один одному, намагалися перекласти
на своїх партнерів всю тяжкість боротьби з заг
