Половці. Хто вони?
Іскандер Нуртасовіч Ундасинов, доктор історичних наук, професор
Починаючи
багато років тому вивчення історії кочівників, я з подивом прочитав в одного
з провідних фахівців з номад, що майже всі проблеми їх історії є
дискусійними. Тоді я вирішив, що це висловлювання явно перебільшеним. Зараз я так
не вважаю, і ось чому: дискусії з історії кочових суспільств йдуть безперервно,
а згоди з багатьох питань як не було, так і немає. Більш того, іноді вони
(дискусії) не тільки не прояснюють, але ще більше заплутують які поставлені в їх
ході проблеми. Так, за три останніх десятиліття три відомі фахівці --
Б. Е. Кумеков, С. М. Ахінжанов і С, Г. Кляшторний - виступили з трьома версіями про
події, що мали місце в казахстанських степах в першій половині XI ст. [1]. Те,
що вони не стикуються між собою, не біда. Вона в тому, що жодна з
представлених ними версій не витримує критичного аналізу, і всі вони швидше
заплутують, ніж прояснюють сутність що відбувалися тоді процесів у Великій
Степу.
***
В
початку XII ст. Шарафі аз-Заман Тахір ал-Марвазі, лікар за професією, написав книгу
по зоології "Табаз ал-хайван" ( "Природа тварин"). На біду
історикам він чогось вніс до неї додатки етнографічного та історичного
характеру.
"Серед
них (тюрків) є група племен, - йдеться в одному з них - які
називаються кун, вони прибули з землі Китай, боячись Кита-хана. Вони були християни
- Несторіане. Свої округу вони покинули через тісноту пасовищ. З них був
Хорезмшах Ікінджі ібн Кочкарьов. За кунами пішов (або: їх переслідував) народ,
який називався Каи. Вони більшим і сильнішим від їх. Вони прогнали їх з тих
пасовищ. Куни переселилися на землю кулі, а кулі переселилися на землю
туркменів. Туркмени переселилися на східні землі Огуз, а огузи
переселилися на землі печенігів поблизу від Вірменського (Чорного) моря "
[2].
З
наведеного уривка з книги ал-Марвазі очевидно, що, як вважав він,
"призвідниками" ланцюги міграцій були племена кунів і Каи. Хто ж вони
такі? Б. Е. Кумеков вважає, що куни і Каи були тюркомовними етносами. Перші
мешкали в Північному Китаї, другі були східними сусідами кимаки, які,
як добре відомо, з середини IX ст. влаштувалися в Прііртишье на Алтаї, де
утворили могутню державу - Кімакскій каганат.
В
інтерпретації Б. Е. Кумекова картина міграцій, про які оповідає ал-Марвазі, і
які він, як і більшість фахівців відносить до першої половини XI ст. [3],
виглядає наступним чином:
"...
Каи і куни, потіснивши групу кімакскіх племен (серед яких, поза сумнівом, були і
кипчаки) в Північно-Східному Семиріччі, завдали удару кімакской державі,
роз'їдає зсередини питомо-племінними розбратами і соціальними суперечностями.
У результаті ослаблення держави кимаки племена Каи вийшли з-під васальної
залежно від кімакского Хакана і також рушили в західному напрямку від
Середнього Прііртишья. Тим самим Каи привели в рух кипчаків, західну гілку
кимаки (зауважимо, що у ал-Марвазі ні кимаки, ні кипчаки не згадуються. Нічого
не говорить він і про падіння Кімакского каганату. - І.У.). Кипчаки рушили на
огузо в басейні Сир-Дар'ї, Західному Приураллі та Північному Прикаспії і змусили
їх бігти в південноруські і причорноморські степи.
Після
захоплення огузскіх земель кипчакскіе хани значно посилилися і стали
першості з силою і міццю на території розселення кимаки-кипчакскіх
племен. Самі кимаки під час цих подій не тільки втратили політичну
гегемонію, але й опинилися в залежності від половців. Одна частина кимаки утрималася
на своїй території, тобто в Прііртишье, тоді як інша у складі кипчакскіх
племен рушила на захід, у південноруські степу "[4].
А
куди ж поділися куни і Каи, які нібито і викликали своїм тиском на кимаки,
а потім і на кипчаків потужну хвилю міграцій, не тільки розтрощивши Кімакскій
каганат, але і за кілька років докорінно змінила етнополітичної ситуації на
всьому просторі Великого Степу від Іртиша до Дунаю? Як же так вийшло, що
не вони, а гнані ними на захід кипчаки стали гегемоном казахстанських, а потім
південноруських степів, а Каи разом з кунами просто розчинилися в останніх?
Щось
тут явно не так, особливо якщо врахувати той безумовний факт, що кипчаки почали
свою експансію на захід ще в кінці IX ст. і до 30-х р.р. XI ст. вже досягли Волги,
а ще раніше - середньої течії Сир-Дар'ї. У той же час перші згадки про
восточнотюркскіх племенах Каи і кунів в літературі відноситься тільки до 1029;
до цього вони були в мусульманському світі невідомі [5]. Тим не менше, точка
зору Б. Е. Кумекова стала переважною в сучасній казахстанської
історіографії [6]. Нам пропонують повірити, що всього за два десятиліття в
Великого степу від Іртиша до Дунаю відбулися події, які насправді
зайняли близько ста п'ятдесяти років.
Треба,
мабуть, більш реалістично ставитися до інформації середньовічних авторів і, по
всякому разі, не будувати гіпотези на повідомленні, до того ж вельми сумнівному,
всього лише одного джерела.
***
А
ось що пише про ці події С.М. Ахінжанов:
"Після
ретельного дослідження часу цієї мети міграцій ... в історичній
літературі утвердилася думка, що це переселення відбулося у першій половині
XI ст. Також вважається, що пересування стало наслідком освіти на початку
Х ст. в Північній Кореї держави Ляо, заснованого кидання. У результаті
розширення меж цієї держави на захід в Центральній Азії відбулися етнічні
і політичні перегрупування, наслідком чого була ланцюг міграцій,
охопила величезну територію з Далекого Сходу до берегів Чорного моря.
Однак виникають сумніви, чому експансіоністська політика кидання у Х ст.
змусила тікати кунів тільки до середини XI ст. І чому це досить велике
пересування племен, що сталося, на північних межах Китаю, випало з поля
зору китайських інформаторів. Нічого не говориться про це пересуванні та в
офіційної історії династії Ляо в "Ляоші" [7].
що виникли
у нього сумніви С.М. Ахінжанов вирішує просто. Ніякої великої пересування племен
під тиском держави Ляо на початку XI ст., вважає він, не було. Сталося ж, за
його думку, інше, а саме: частина кидання (яких С. М. Ахінжанов
ототожнює, незрозуміло, правда на якій підставі, з кунами) в кількості 16
тис. наметів в 1032 відокремилася від основної частини свого етносу і з дозволу
правителів держави караханідов оселилася на кордоні між володіннями останніх
і Китаєм, тобто десь на Тянь-Шаню. Але там Кидані (куни) не прижилися через
нестачі пасовищних угідь і в 1041 - 1042 р.р. рушили в Семіречье.На шляху
туди на них напали Каи, яких С. М. Ахінжанов ототожнює (і цілком
переконливо) з кимаки, та не самі, а разом з ябагу, басмиламі і
джумуламі.
"Таким
чином, - пише С. М. Ахінжанов, - можна уявити події сорокових років
наступним чином: кимаки (кай) підпорядкували плем'я ябагу і, увійшовши в союз з
басмиламі і джумуламі, рушили в напрямку Семиріччя, де обрушилися на
кидання-кунів ... тільки недавно оселилися в цих місцях. Вони в свою чергу
зрушили з місць плем'я кулі, або кипчаків, і разом з ними рушили далі на
захід "[8].
Ну
ніяк не можна уявити собі подія 40-х р.р. XI ст. так, як це зробив
С. М. Ахінжанов. Він не спирається ні на один достовірний факт - вся його
реконструкція заснована на "голих" припущеннях: що куни - це
кидання, що вони переселилися з Тянь-Шаню в Семиріччі, що Каи підпорядкували ябагу,
що разом з басмиламі вони напали на кунів, що куни зрушили зі звичних місць
проживання кипчаків і разом з ними пішли на захід.
Семиріччі
в першій половині XI ст. було основною територією потужної держави Караханідов.
Так що, у вказаний час і на зазначеній території кимаки з союзниками ніяк
не могли напасти на кунів, та й причин для цього в них не було. Переселення
кунів з Тянь-Шаню в Семиріччі, якщо воно мало місце, могло хвилювати тільки
володарів держави Караханідов і тільки вони могли завдати удару по
збунтувалися проти них кунам. Але жодної інформації про це, так само як і про
переселення кунів саме з Тянь-Шаню, немає.
Але
припустимо на хвилинку, що все сталося саме так, як описує С. М. Ахінжанов.
Тоді закономірно виникає ряд питань, на які останній не відповідає. А
не відповідає тому, що цього зробити неможливо в принципі. Як могли Каи
(кимаки) з союзниками вдарити по кунам в Семиріччі, не розгромивши попередньо
війська Караханідов? Як могли зрушити куни на захід кипчаків, якщо самі вони
знаходилися на землях карлуків? І, нарешті, як могли зазнали поразки і
втекли на захід куни сприяти розвалу Кімакского каганату,
що знаходився на північ і північний схід від місця передбачуваного бою між
кимаки і кунами? Моя відповідь проста: так ніяк!
***
Ні
версія Б.Є. Кумекова, ні версія С.М. Ахінжанова не претендують на нове
прочитання історії кочівників Великого Степу від Іртиша до Дунаю після середини ХI
в. Інша річ - версія, запропонована С.Г. Кляшторний. Якщо її прийняти, то
доведеться переглянути історію багатьох кочових народів і до, і особливо, після
середини XI ст. Але я відкидаю її з іншої причини: вона повністю надумана і
нічим не підтверджується.
Щоб
зрозуміти реконструкцію С.Г. Кляшторного, слід заздалегідь з'ясувати, хто
такі були на його думку, куни, Каи, басмили і кулі (сари). Куни, яких він
ототожнив (на якій підставі - незрозуміло) з ябагу, С.Г. Кляшторний вважає
древнім тюркським етносом, що пішли після розгрому Уйгурського каганату (840 р.) в
Східну Монголію. Каи, на його думку, були нащадками "білих сі",
які, як, втім, і куни, входили в ранньому середньовіччі в конфедерацію
телескіх племен, тобто теж були тюркомовним народом. На початку XI ст. вони стали
східними сусідами кимаки. Що стосується кулі, то С.Г. Кляшторний, на відміну
від більшості фахівців, які вважають їх кипчаки, ототожнює їх з
басмиламі, великим тюркським етносом, наприкінці VIII ст. навіть претендував на
гегемонію в Центральній Азії.
Розглянемо
тепер саму версію С.Г. Кляшторного. На його думку, велика пересування групи
тюркських народів, про яку писав ал-Марвазі, була віддаленим наслідком
несприятливій ситуації, в яку вони потрапили в Х - першій половині XI ст. в
зв'язку із створенням в Північному Китаї і Монголії кіданьской імперії Ляо, в Ганьсу
- Тангутского держави Сі Ся, в Семиріччі і Східному Туркестані --
Караханідского каганату. Останній, зокрема, відрізав східних тюрок від
Семиріччя і Мавераннахра, торговельний обмін з якими та їх періодичний грабіж
був для кочівників не стільки приємною традицією, скільки умовою їх
нормальної життєдіяльності.
Зіграв
свою роль, вважає С.Г. Кляшторний, і релігійний фактор: значна частина
карлуків прийняла іслам, тоді як східно-тюркські кочівники в більшості
своєму залишалися язичниками. Але, на мій погляд, у версії С. Г. Кляшторного
релігійний фактор явно перебільшений. Можливо для мусульманських неофітів,
якими були Карлуков, він і грав важливу роль, але іншим кочівникам було
байдуже, з ким торгувати, кого грабувати і з кого отримувати данину. За його
думку, релігійні війни між Степом і Караханідамі тривали в Х - на початку
ХI ст десятиліттями, а невідомо про них лише тому, що вони не зафіксовані
в письмових пам'ятках, що досить дивно. "І тільки пісні про героїв --
гази (тобто борців за віру. - І.У.), - пише С. Г. Кляшторний, - ... відбили
напруга і нетерпимість, що визначили силу і глибину майбутнього прориву
мусульманського бар'єру, масовість і стрімкість міграцій до нових земель і
новим кордонів "[9].
Написано
красиво, чи не так? Але тільки не зрозуміло, принаймні мені. Про який
прориві мусульманського бар'єру йде тут мова? Чингіз-ханом? Але останній, його
соратники і спадкоємці найменше були стурбовані релігійними проблемами, а їх
діяння були не проривом чогось або через щось, а підпорядкуванням себе всіх
народів і держав, до яких змогла дістатися монгольська кіннота,
незалежно від того, якої релігії вони дотримувалися. І, до речі, монголи
виявляли неабияку для завойовників віротерпимість. Вона, мабуть, взагалі була
властива всім (або майже всім) кочовим етносів до прийняття ними ісламу. Чи не
випадково ж Великий Степ практично два тисячоліття не знала релігійних
воєн.
Але
може бути, С.Г. Кляшторний мав на увазі зовсім не полчища монголів, а щось
інше? Спробуємо знайти. У 20-40-х р.р. XII ст. спочатку Семиріччі, а потім
Мавераннахр були завойовані кара-китаямі (кидання). Ненависті до мусульман вони
не зазнавали, хоча б тому, що до цього часу щільно з ними не
контактували. Жодних масових міграцій при них через мусульманські країни не
відбувалося.
В
початку XII ст. Мавераннахр був завойований Хорезмшахів Мухаммедом, найбільшим
государем мусульманського світу. У той же час Семиріччі перейшло в руки Найманов.
Але і їм, і хорезмійців крупно не пощастило. Буквально через кілька років вони
змели шаленими вершниками Чингіз-хана.
Ні
одне з цих великих військово-політичних подій, що трапилися в Середній Азії та
Семиріччі наприкінці ХІ-ХІІ ст, ніякого відношення до того, на що натякав С.Г.
Кляшторний в цитованому вище уривку з його роботи, не має. А інших,
такого масштабу, який їм мався на увазі, просто не було.
Не
було і мусульманського бар'єру, який тим не менш, за твердженням С.Г.
Кляшторного, хтось примудрився порвати. Не можна ж, справді, звести до ролі
бар'єру величезну територію від Східного Туркестану до східного узбережжя
Середземного моря і Червоного моря, а від останнього - до Атлантичного океану,
суцільно заселену мусульманськими народами.
Красиво
писати не забороняється. Але в наукових працях, на відміну від дипломатичних
документів, зміст написаного повинен бути абсолютно прозорим.
Раніше
було констатовано, що релігійних воєн в Степу до II тисячоліття н.е.
практично не було, зате нерелігійних - з надлишком. Одна з них, на думку
С.Г. Кляшторного, заснованому на що дійшли до нас уривках з переказів про
героїв-гази, відбулася десь у 40-х р.р. XI ст.
Проти
карлуків виступив союз кочових народів у складі кунів (вони ж ябагу), басмилов
і чомулов (чуми китайських джерел). До них приєдналися і Каи. Очолив
об'єднану угруповання бек басмилов і вождь ябагу (?) Будрач, що носив
прізвисько Беке, тобто "Велика змія". Закінчилося все поразкою
союзників.
"Отже,
- Констатує С. Г. Кляшторний, - в першій половині XI ст. небезпечне угрупування
тюркських племен (куни і Каи), що колись входили до племінну конфедерацію тілі,
відтіснила з монгольських степів кидання, просунулася в Західний Сибір,
Північну джунгар і Північно-Східне Семиріччі. Там вона злилася з іншого
групою тюркських племен - кулі та басмиламі. Зазнавши поразки у війнах з
караханідскімі Карлуков, обидва угрупування просунулися далі на захід по
традиційним шляхом центрально-азіатських міграцій. Контакт з кипчаками, землі
яких лежали на шляху міграції, був неминучий, але характер цього контакту не
ясний. Очевидно, що в новому об'єднанні племен збереглися дві основні групи:
куни-кому і кулі-половці. У середині XI ст. саме Комани склали авангард
західній (тобто в південноруські степу. - І.У.) міграції степових племен, найімовірніше
всього політично стимулируемой кипчаками, але очолюваної
команії-кунами-кулі ... Вже в 1055 р., витісняючи огузо-торків, кулі-половці
закріпилися на південних рубежах Київської Русі ... Доля кунів-Команов вирішувалася до
захід від кочовищ половців "[10].
Гіпотеза
висловлена, але ніяк не обгрунтована. Ми маємо справу не з безперечними фактами,
взятими з надійних джерел, а зі спробою реконструкції подій за неясним і
непроверяемим відомостями. Під вопосом залишається навіть сам факт великого зіткнення
в 40-х р.р. XI ст. між державою Караханідов і низкою тюркських степових етносів.
Немає жодних достовірних даних і про те, що останні, якщо воно відбулося,
після поразки пішли на захід через землі, зайняті кипчаки, а не повернулися на
місця свого проживання. Уже з цих причин гіпотеза С.Г. Кляшторного
представляється не безперечною. Крім цього - а це вже робить її неприйнятною --
в ній не дотриманий принцип логічної несуперечності, обов'язковий для
такого роду умоглядних побудов.
"Найбільшим
страшним ворогом Караханідов був союз трьох племен: басмилов, чомулов і ябагу, а
також сусіди ябагу - Каи, "- вважає С. Г. Кляшторний [11]. Проте в
реальному конфлікті з Караханідамі він без будь-яких пояснень заміняет союз
трьох племен і "долучилися" до них каям двома "злилися
угрупуваннями ". Першу становили куни, яких С. Г. Кляшторний невідомо
на якій підставі ототожнює з ябагу, і Каи, другий - кулі та басмили. Але
друге угруповання не могло бути в принципі, тому що, по Кляшторний, кулі та басмили
- Один і той самий етнос. Але він, мабуть, забув, як забув і про чомулов.
Після
поразки від військ Караханідов ці два "злилися" (?) угруповання
пішли на Захід через територію кипчаків. Як це їм, розбитим, а тому й
слабким, вдалося пробитися крізь які перебували в зеніті могутності половців,
неясно. Неясно, і навіщо їм це було потрібно. Доцільніше було б не покидати
свою територію. Але пробилися і утворили нове об'єднання (звідки це
відомо?), в якому нібито збереглися дві основні групи: куни-кому і
кулі-половці.
Говорячи
про цих двох групах, С.Г. Кляшторний, мабуть, ще не знав, що кількома
рядками нижче він напише, що куни і кома - один і той самий етнос, так само, як
басмили, кулі і половці, і що, отже, мова повинна йти не про два
групах етносів, а про два етноси.
Ось
ці-то два етносу - кома (вони ж і куни) і басмили (вони ж і кулі, вони ж і
половці) - і вторглися, на думку С.Г. Кляшторного, в південноруські степу в
середині XI ст. У цьому сенс запропонованої ним гіпотези. А що ж кипчаки,
здивуються читачі, зі шкільної лави засвоїли, що південноруські степу були
зайняті саме ними і що саме їх "охрестили" на Русі дивним ім'ям
половці?
На
цей кардинальний запитання С. Г. Кляшторний відповідає більш ніж туманною
констатацією. Підсумовуючи своє бачення подій першої половини XI ст., Тобто від
міграції кунів і каев на землі Східного Казахстану до закріплення Команов і
басмилов в південноросійських степах, він пише: "Така можлива реконструкція
азіатського контексту половецької історії і, як мені видається, цей
контекст мало пов'язаний з історією сирів-кипчаків "[12].
Якщо
все було так, а я дотримуюся іншої точки зору, то, висловлюючись в манері С.Г.
Кляшторного, і східно-європейський контекст половецької історії теж не пов'язаний
з історією кипчаків. Він цього, правда, не стверджує, але це з неминучістю
випливає із самої суті його реконструкції: кипчаків в південноросійських степах він навіть
не згадує.
Що
ж до екзоетноніма "половці", то його в Русі дали, на думку
С.Г. Кляшторного, не кипчаки, а басмилам, друга назва яких кулі
означає жовтий, рудий, строкатий. Його просто перевели на давньоруський, на
якому ці прикметники позначалися словом половий, звідси і половці.
***
Як
ми бачимо, ключову роль у гіпотезі С.Г. Кляшторного грає ототожнення
басмилов з кулі і, в меншій мірі, кунів з команії (куманів). Тому, щоб
переконливо її обгрунтувати, він повинен був би незаперечно довести
правомірність зроблених ним ототожнення. З цим завданням С.Г. Кляшторний
очевидним чином не впорався. Ось його єдине
"доказ". "У Марвазі народ, підпорядкував на одному з
етапів західній міграції кулі, названий кунами, - пише він. - І ця назва ...
дивним чином опущено Махмудом ал-Кашгар, відмінно знав етнічну ситуацію
на караханідской кордоні і не забув Каи. Якщо в ситуації з кулі Махмуд
називає на ім'я очолюючого племені басмиламі, то пропуск імені кунів
може означати лише їх позначення іншою назвою ... іншою назвою кунів
було ябагу "[13].
Перший
докір С.Г. Кляшторного можна зробити за зневагу до деталей: у ал-Марвазі
куни не підкорили кулі, а зрушили з місць. Сам же С.Г. Кляшторний раніше
стверджував, всупереч ал-Марвазі, що вони - куни і кулі - були союзниками,
спільно билися з військами Караханідов і разом рушили після поразки
на Захід. Другий - за нічим не обгрунтоване твердження, що Махмуд аль-Кашгар
назвав в своєму творі кунів ябагу. Третій - раніше С.Г. Кляшторний
ототожнював з кулі басмилов в цілому, а тут він пише про те, що басмили --
лише чільне плем'я куль.
Термін
"кулі" в якості етноніма вжили в середньовічній літературі,
наскільки мені відомо, тільки два автори. Це означає, як і його відсутність у
переліку тюркських народів, наведеному в праці Махмуда аль-Кашгар, що народу з
таким самоназвою не було, а був якийсь народ, що хтось із сусідів
називав іноді кулі. Вважати, що це були басмили на тій підставі, що Махмуд
ал-Кашгар останніх згадує, а куль - немає, абсолютно некоректно. Подібним
методом в кулі можна "зарахувати" будь-який тюркський етнос, згаданий
Махмудом ал-Кашгар, за винятком кунів, каев, карлуків, Огуз і печенігів,
яких останній перераховує поряд з кулями.
Ще
гірші справи з ототожнення кунів з Комань. Жодного, доводу в
підтвердження свого припущення С.Г. Кляшторний не приводить. Зате він
призводить два факти, повністю його спростовують. З одного боку, він
костатірует, що куни спільно з каямі тільки в кінці 20-х р.р. XI ст.
просунулися до східних кордонів Кімакского каганату. З іншого боку,
посилаючись на дослідження Б.Є. Кумекова, він відзначає, що вже з IX ст. Комани
мешкали між Північним Приуралля і Південним Уралом. Куни ж у цей час, згідно з
С.Г. Кляшторний, знаходилися у Східній Монголії [14].
Таким
чином, очевидно, що басмили - це не кулі, а Комани - не куни. А раз так, то
і вся гіпотеза С.Г. Кляшторного про те, що південноруські степу були захоплені під
II половині XI ст. басмиламі і кунами повністю перекидається. І слава Богу!
Інакше довелося б нам, бідним, переписати всю історію і половців, і Золотий
орди і становлення багатьох тюркських народів, в тому числі і казахів.
***
Якщо
відволіктися від невиразних відомостей Тахіра ал-Марвазі та їх невдалих інтерпретацій,
то історія номадів казахстанських степів періоду піднесення кипчаків
конспективно може бути описана таким чином.
В
Х - першій половині XI ст на значній частині Казахстану бурхливо розвивалися
два однорідних, але впливають один на одного процесу. І обидва пов'язані, головним
чином, з кипчаки, хоча в них були залучені і всі інші етноси північній
смуги степів від Іртиша до Волги.
В
середині IX ст. історична доля звела на Алтаї, Іртиші і на захід від нього
ряд етносів, які створили спочатку Кімакскую федерацію, а потім - Кімакскій
каганат. Тісна близькість різних етносів, особливо політично об'єднаних,
споріднених за походженням, з подібними мовами, культурою і способом життя,
дає, як правило, потужний імпульс до початку етногенезу, тобто утворення нового
етносу, до якого утворюють його народи або ж їх частини входять як субетнос.
Окремо в цьому ряду стояли, мабуть, кимаки, яких С.М. Ахінжанов
переконливо, на мій погляд, ототожнив з каямі, вихідцями татаро-монгольської
суперетносу. У силу цього вони, хоч і очолювали кімаксій каганат, не змогли
стати основними носіями процесу етногенезу, тому що більшість входили до
каганат народів належало до тюркської суперетносу. Більш того, вони
(кимаки-каї) стали мимовільними жертвами набирав силу процесу етногенезу.
Вони були тюркізіровани, втративши при цьому політичну гегемонію в Степу.
І
склався б з часом на що прилягали до Іртишу і Алтаю і на захід від них
територіях новий потужний тюркський етнос з переважанням кипчакского компонента,
який, швидше за все, зберіг би етнонім Кипчак. Завадив цього другий процес
- Енергійна експансія кипчаків і, як результат, їх розсіяння на величезній
території, яка призвела до етнческой парціаціі, тобто до поділу єдиного етносу
на декілька більш-менш рівних частин. І замість нового кипчакского етносу
утворився кипчакскій суперетнос, до якого поряд з кипчаки увійшли всі
тюркські етноси, що проживали від Іртиша до Волги, а потім і до Дунаю. Так
великий тюркський суперетнос розпався на дві - східний і західний, а сам він,
згідно запропонованої мною класифікації [15], перетворився на метасуперетнос,
яким залишається і в наш час.
Ймовірно,
вже в силу цих двох процесів Кімакскій каганат ще до середини XI ст. тихо і
спокійно завершив своє існування. Він просто став нікому не потрібний.
Після
розпаду Кімакского каганату ще більше зросли міць і авторитет кипчаків. Вони
з новою силою продовжували свою експансію-розселення. У ній брали участь і
інші племена, частіше - їх частини. Але немає ні одного свідчення того, що
разом з кипчаки або окремо від них на захід переміщалися племена басмилов.
Точно так само жодне джерело не згадує басмилов і серед етносів, що вторглися
в південноруські степу.
Але
ми дещо випередили події. Перш ніж увійти в південно-російські степу, кипчаки,
кимаки і їх супутники з міграції розселилися на великих територіях
Казахстану. На це в них пішло близько півтора століття - весь Х і половина ХI
століття. Якщо б це були завоювання з наступним переселенням, воно напевно
було б здійснено значно швидше. Отже, кипчаки-кимаки НЕ
переселялися, а розселялися, тобто поступово, іноді мирним шляхом, іноді з
боями, так би мовити, місцевого значення, а то і в результаті великих зіткнень
збільшували ареал свого проживання. Неодмінною умовою успіху такої тактики,
байдуже усвідомленої чи стихійної, була слабкість тих етносів, території
яких переходили до половців і їх союзникам.
Між
тим, у розглянутий період сусідами кипчаків були і три потужні держави. На
сході - це Киргизький каганат, на півдні - держава Караханідов, на
південно-заході спочатку володіння Саманідів, потім Хорезм. Так от, туди, тобто на
території цих держав, кипчаки з кимаки своїх поглядів НЕ спрямовували.
Крім
того, в ІХ-Х ст, в казахстанських степах мешкали ще два великих етносу: Кангар-печеніги
і огузи. Захопити більшу частину їх територій допомогли кипчаків сотовариші
кілька обставин. По-перше, Кангар-печеніги і огузи безперервно
воювали один з одним, причому удача в основному супроводжувала огузи. Але з
огузи сталося страшне: після прийняття їх частиною ісламу стався розкол
етнічного поля, розпад етносу на дві частини і безкомпромісна війна між
ними. У результаті ослаблена кровопролитної усобиць більша частина огузо під
тиском кипчаків покинула рідні степи. Частина з них пішла на Русь, частина - у
Хорасан.
розселятися
в Азії кипчаків і виходив з ними племен більше було нікуди. На схід
шлях по раніше перетинали єнісейських киргизів (хакаси), на південь і південний схід --
Карлуков, на південний захід - Хорезм, що став у XII ст. найсильнішою державою
Середнього та Близького Сходу. А ліси на півночі були кипчаків абсолютно не потрібні.
Залишався
один шлях - на захід, у південно-російські степу. Після розгрому у кінці Х ст. Хазарії
гідних супротивників там не було. Правда на шляху лежала Волга, але взимку через
неї можна було стадо слонів переправляти, і переправили, не слонів,
природно, а величезні табуни коней, незліченні отари овець, кибитки і
юрти, нехитрий домашній скарб, коротше, все, що мали.
очолив
вторгнення в південноруські степу кипчаки команії (куманів) пішли раніше за
Волгу печеніги і огузи чинити серйозного опору не могли, і вже в 70-х
р.р. XI ст. останні встановили повну гегемонію від Волги до Дунаю.
Відповідно назви Дешт-і-Кипчак, яке спочатку означало
"Степ від Іртиша до Волги", поширилося і на цю частину Великої
Степу. А що прийшли туди кочівники отримали від русичів ім'я половці, все,
незалежно від приналежності до того чи іншого племені, тобто половці - назва
не одного конкретного етносу, а загальна назва всіх етносів (або їх частин)
кипчакского суперетносу, які мешкали на захід від Волги.
Список літератури
1)
Кумеков Б.Є. Держава кимаки IX-XI ст. по арабських джерел. Алма-Ата,
1972; Ахінжанов С.М. Кипчаки в історії середньовічного Казахстану. Алма-Ата.
1989; Кляшторний С.Г., Султанов Т.І. Держави і народи євразійських степів.
Давність і середньовіччя. Санкт-Петербург. 2000.
Під
уникнути будь-яких непорозумінь вважаю за потрібне пояснити наступне. І
Б. Е. Кумеков, і С. М. Ахінжанов і, особливо, С. Г. Кляшторний є, на мій
погляд, великими фахівцями з історії номадів. Своїми роботами, в тому числі
і перерахованими вище, вони внесли значний внесок у вивчення минулого
кочівників євразійських степів. Моя полеміка з ними стосується одного конкретного
питання, а саме: їх інтерпретацій повідомлення середньовічного автора Тахіра
ал-Марвазі про міграції в степах Казахстану, віднесених ними до першої пол. XI ст.,
а у випадку з С.Г. Кляшторний, - питання про те, хто такі половці.
2)
Цит. По: Кляшторний С.Г., Султанов Т.І. Держави ... - С. 122.
3)
Існують і інші точки зору. Так, відомий фахівець з археології та
історії Середньої Азії С. Толстов датує ці міграції V-VI ст, Ю. Зуєв
пов'язує їх з розгромом Уйгурського каганату в 840 р. Я ж вважаю, що
ал-Марвазі "загнав" у своє повідомлення події за період з 840г. по
перша пол. XI ст. Тому ніякого джерелознавче значення воно не має,
тільки плутає.
4)
Кумеков Б.Є. Госудаорство кимаки ... - С. 128-129.
5)
Кляшторний С.Г., Султанов Г.І. Держави ... - С. 124.
6)
Див Історія Казахстану. Алмати, 1996, Т.I. - С. 327.
7)
Ахінжанов С.М. Кипчаки ... - С. 179-180.
8)
Там же. - С. 186.
9)
Кляшторний С.Г., Султанов Г.І. Держави ... - С. 124.
10)
Там же. - С. 126-127.
11)
Там же. - С. 124.
12)
Там же. - С. 128. Сіри - етнонім кипчаків до середини VIII ст.
13)
Там же. - С. 125.
14)
Там же. - С. 126-127.
15)
Див Ундасинов І.М. Історія казахів і їх предків. М., 2002, Ч.1. - С. 12-13.
