Походження верхових і низових чувашів

Антей Ілітвер

(Середньоазіатська версія їхнього походження, в короткому хронологічному викладі).

Антей Ілітвер (Іванов Лука Мефодійович) - почесний член Союзу чуваських краєзнавців (народний академік Чувашії) народився в 1939 р. в чуваської селі Ново-Юмашева Шаранского району Республіки Башкортостан.

Тривалий час мешкав у Середній Азії. У 1969 р. закінчив Ташкентський політехнічний інститут, після чого переїхав на постійне місце проживання в м. Чебоксари.

Існує різні версії походження чуваської народу. У цій книзі ми розглянемо їх середньоазійську версію, запропоновану в 40-50 роках минулого століття, професором самаркандського університету В.І. Шахмайкіним.

За його версією одні з предків чувашів почали своє формування в Турфанської оазисі Центральної Азії, шляхом змішування іраномовних і тюркомовних племен.

Ті, що прийшли в Центральну Азію з Близького Сходу іраноязичниє предки самаркандських таджиків (ассиро) змішалися тут з пратюркскімі племенами «синів» (одними з предків тюркомовних казахів). Результатом такого змішання (іраномовних племен з тюркомовними племенами) і стали метісние тюрко-іраноязичниє Турфанської хунни або гуни, іменовані китайцями «жунамі».

У XIV столітті до нашої ери, через затоплення Турфанської западини, тутешні хунни або жуни були змушені покинути Турфанської оазис, розділившись на чотири частини.

Одна з цих частин, що стала іменуватися «усунено», врятувалася в тутешніх горах Наньшаня (хребет Пржевальського), склавшись згодом в одних з предків узбеків.

Інша ж їх частина, що іменується в подальшому «сіжунамі», тобто «західними жунамі» або «західними хуннамі», пішла в верхів'я Іртиша, де і змішалися з місцевими угроязичнимі племенами (предками угорців), склавшись тут у відокремлену алтайську сім'ю тюрко-ірано-угроязичних племен.

Ці метісние племена, що склалися в результаті змішання «сіжунов» (наших тюрко-іраномовних Турфанської предків) з уграми, китайці стали іменувати «жуно-уграми» або «джунгарцамі», у складі яких і формувалися метісние алтайські наші предки - «савіри» і предки болгар -- «Пулейци».

Таким чином, предки болгар і чуваші (що входили до склад алтайської сім'ї тюрко-ірано-угроязичних) народів були спорідненими племенами, що говорили на одному і тому ж змішаному протоболгарском або проточувашском мовою, і вони відрізнялися один від одного лише за родом своєї господарської діяльності.

«Жуно-угри» або «джунгарци», які стали займатися на Алтаї землеробством, перетворилися згодом у савіров (предків чувашів), а продовжували вести кочовий (скотарські) спосіб життя перетворилися на пулейцев (предків болгар).

Слід зазначити, що після відходу предків болгар і чувашів з Алтаю, основна частина, що залишилися на Алтаї джунгарцев була винищена або асимільована, що прийшли зі сходу монголоязичнимі племенами, докорінно чином змінивши їх європеоїдну фізіологічні ознаки - на монголоїдні. Приклад тому їх нащадки - калмики, зовсім несхожі тепер (як за фізіологічними, так і за морфологічними ознаками) ні на болгар, ні на чувашів.

що залишилася ж невелика частина джунгарцев, дивом уникла знищення монголами (як говорять народні перекази) «відродилася з попелу », склавшись тут у споріднених нам кашгарцев, не такого, племінним знаком чи тотемом яких став - «вовк» (кашк