Введення 2
Економічний і соціальний розвиток України 3
Реорганізація управлінням народним господарством 3
Галузева розвиток України 5
Соціальний розвиток України 8
Громадсько-політичне становище в Україні 9
Реабілітація політичних в'язнів 10
Дисидентський рух 11
Характеристика діяльності Хрущова 13
Висновок 15
Список літератури 17
Введення.

Частковий відхід від сталінізму, який мав місце в 1953-1955 рр.., Не змінив тоталітарної суті суспільного ладу в СРСР. У цей період критика Сталіна була крайня непослідовна і обережна, ім'я його як і раніше, згадувалося поряд з іменами К. Маркса, Ф. Енгельса і В. Леніна. Разом з тим в керівництві партії визрівало розуміння того, що без певної демократизації життя неможливе оновлення країни, її швидкий економічний розвиток і підтримання високого рівня військової могутності.
Найважливішою подією став XX з'їзд КПРС, що відбувся в лютому 1956 р. Він став переломним моментом в історії СРСР і зробив величезний вплив на соціально-економічний, політичний і культурний розвиток Радянського Союзу в цілому і України зокрема. На з'їзді Хрущов представив доповідь «Про культ особи і його наслідки» в якому були наведені факти злочинів і прямих зловживань Й. Сталіна і його оточення абсолютне ігнорування законів. Однак це засудження було неповним, обмеженим, до певної міри половинчастим. Без будь-яких мотивів безпідставно стверджувалося, що культ особи не змінив «глибокого демократичного, дійсно народного характеру радянського народу». Але все-таки режим вперше визнав свої помилки і в ньому виникла глибока тріщина.
Незважаючи на обмеженість критики сталінізму, з'їзд започаткував істотних змін у суспільстві. Боротьба за утвердження демократичних на Чал в усіх сферах життя, ліквідація жахливої спадщини сталінізму були оголошені політичним курсом партії.

Економічний і соціальний розвиток України.

Реорганізація управлінням народним господарством.

У 50-і роки в світі розгорнулася науково-технічна революція (НТР), що супроводжувалася широким впровадженням у матеріальне виробництво розробок нової техніки та інтенсифікації виробничих процесів, механізації та автоматизації трудомістких робіт. Традиційні галузі індустрії - класична металургія, видобуток вугілля, важке машинобудування - вже не визначали рівень економічної могутності держави. Однак саме ці галузі були найбільш розвинені в Україні. Це висувало на перший план питання модернізації та структурної перебудови промисловості в Україні.
З позитивних змін реформи управління народним господарством можна відзначити наступне:
- Прибутки нагромаджувались на рахунках не підприємств і раднаргоспів, а центрального відомства з метою подальшого розподілу;
- Зменшилася кількість зустрічних перевезень вантажів;
- Було закрито сотні дрібних підприємств, які дублювали один одного;
- Ліквідовано деякі міністерства;
- Прискорює процес технічної реконструкції підприємств;
- Вільні площі використовувалися для випуску нової продукції;
- Значно скоротився адміністративно-управлінський апарат;
- Продукція багатьох українських заводів повністю реалізовувалася на внутрішньому ринку. І як наслідок внутрішній ринок України був заповнений товарами народного споживання;
- Україна розпоряджалася 90% всіх своїх виробництв.
І все ж кардинальних змін у розвитку економіки не спостерігалося. Підприємства замість опіки міністерств потрапили під нову опіку - раднаргоспів. До підприємства, до робочого місця реформа не дійшла.
Негативний вплив справили реформи і на робітників. Замість пошуків матеріальної зацікавленості кожного працівника у кращі результати своєї роботи змінили нормування і оплату. Наслідком цього стало значне скорочення кількості робітників, які працювали на основі підрядної оплати і збільшення числа сезонних робітників. Робітники вимагали підвищення заробітної плати, але він практично не було, в окремих випадках зарплату підганяли до необхідного рівня.
На території України було створено 11 раднаргоспів.
Зрештою, раднаргоспи виявилися нездатними комплексно вирішувати науково-технічні проблеми розвитку галузей. Залишилися ці суперечності і після укрупнення територіальних, і освіти в 1962 році республіканських раднаргоспів і Верховної Ради народного господарства СРСР. У жовтні 1965 р. Верховною Радою СРСР ухвалено рішення про ліквідацію раднаргоспів.
Реалізація досягнень НТР вступала в протиріччя з централізованою системою управління народним господарством. І все ж реорганізація управління промисловістю і утворення раднаргоспів на перших порах сприяло пожвавленню економічного життя.

Галузева розвиток України.

Важка промисловість.

У 1956-1964 роках особливо швидко розвиваються такі галузі індустрії як хімічна, нафтопереробна, газова, енергетична, машинобудівна. Реконструюються та розширюються численні діючі підприємства. Вступали в дію нові агрегати верстати і машини, які сприяли збільшенню продуктивності праці, ефективності та економічності, а також піднімали якість вихідної продукції на більш високий рівень.
У ході розвитку НТР мінявся вигляд багатьох виробництв. Підприємства в співдружності з науково-дослідними установами та конструкторськими організаціями освоїли випуск нових машин і приладів.

Машинобудування.

         У машинобудуванні основна увага концентрувалася на питаннях розробки та впровадження нових зразків техніки, здійснення комплексної механізації й автоматичного виробництва.
У цей період підприємства машинобудування почали випуск:
- Кукурудзозбиральних комбайнів;
- Нових типів металорізальних машин;
- Великих прокатних станів;
- Газотурбінних установок;
- Екскаваторів;
- Вугільних комбайнів;
- Верстатів з ЧПК;
- ЕОМ;
- І т.д.
Успішно розвивалася чорна та кольорова металургія. Збільшує обсяг сталей, сплавів і кольорових металів. Освоювався випуск нових марок сталей, зокрема трансформаторних і виробництво кристалічного кремнію і германію.
Процес металургії спирався на досягнення гірничорудної промисловості. У першій половині 60-х років в Криворізькому басейні стали до ладу два гірничо-збагачувальні комбінати, було реконструйовано кілька аналогічних підприємств і фабрик.

Паливно-енергетична промисловість.

Продовжується зміцнення паливної бази України: видобуток вугілля зросла з 164,5 до 194 млн. тонн нафти в 4,6 рази; газу з 9.5 до 30 млрд. м3. Але нафти і газу для задоволення власних потреб Україні не вистачало.
У даний період швидко розвивається нафтопереробна промисловість, що почала випуск високоякісних видів палива та мастил.
При розробці й експлуатації газових родовищ застосовувалися прогресивні методи:
- Підключення 8-10 свердловин в один груповий пункт;
- Експлуатація за допомогою однієї свердловини декількох продуктивних горизонтів;
- І т. д.
Підвищилося технічне оснащення шахт. У них використовувалися високопродуктивні комбайни УКР, на крутих пластах здійснювався перехід від дерев'яного до металевого кріплення, отримували поширення гідравлічні стійки.
У 1962 році була введена в експлуатацію перша черга магістрального нафтопроводу «Дружба».
В області енергетики головна увага концентрувалася на спорудженні та експлуатації. Дніпровського каскаду гідроелектростанцій, які за задумом керівництва мав перетворити Дніпро в «енергетичну артерію». ГЕС сприяли нарощуванню електроенергетичних потужностей України, однак їх негативним наслідком були штучні «моря», що завдає великої шкоди сільському господарству і природі України.
Збільшила вироблення електроенергії сприяла механізації трудомістких процесів на підприємствах. У даний період розширювалася електромережу, вступали в дію потужні лінії високої напруги. Великі районні електростанції об'єднувалися в єдину енергетичну систему європейської частини СРСР, окремі регіональні системи взаємодіяли з системами інших країн.

Хімічна промисловість.

Хімічна промисловість неухильно збільшувала випуск продукції, розширювала асортимент виробів, все більше постачала сировиною інші галузі промисловості. Були побудовані нові й реконструйовані старі підприємства.
Розширювався асортимент побутової хімії, освоювалися нові синтетичні матеріали.

Легка і харчова промисловість.

У роки семирічки 1959-1965 рр.. на території України було споруджено та реконструйовано 700 підприємстві легкої та харчової промисловості, а випуск товарів культурно-побутового призначення та господарського вжитку збільшився вдвічі. Однак в останні роки п'ятирічки розвиток галузі сповільнилося і товарів народного споживання як і раніше не вистачало. Стали виявлятися негативні тенденцій розвиток раднаргоспів, у тому числі послаблення господарських зв'язків між підприємствами різних регіонів. Також на уповільнення розвитку галузі позначилося відставання сільськогосподарського виробництва від семирічного плану розвитку.

Сільське господарство.

У 50-60 роки Україна залишалася одним з основних виробників сільгосп. продукції в СРСР. Незважаючи на це в середині 50-х років становище в сільському господарстві було складним:
- Колгоспи, фактично, не мали ніяких прав;
- Збитки покривали державними кредитами;
- Ціни на сільськогосподарську продукцію були низькими.
У 50-х роках основною формою постачання продовольства в міста стала закупівля. За 1952-1958гг. закупівельні ціни виросли майже втричі, у тому числі на зернові культури майже в 7 разів. Урожайність зернових в Україні за 1950-1961гг. зросла з 10,2 до 19,9 центнерів з гектара. Проте вже в 1958р. почався спад.
А в період семирічки 1959-1965 рр.., Прийнятої на ХХ з'їзді КПУ обсяг валової продукції сільського господарства збільшився в Україні на 11% замість запланованих 70%.
Цьому сприяли наступні фактори:
- Низька культура землеробства;
- Відмова в 1963году від трипільної системи землеробства;
- Заплановані нереальних темпів розвитку виробництва сільгосп. продукції на ХХ з'їзді КПУ;
- Невдала реорганізація машино-тракторних станцій (МТС). Здійснюючи цю реорганізацію держава виходила зі своїх власних інтересів;
- Продовжувалося укрупнення колгоспів в роки семирічки;
- Швидке впровадження кукурудзи, що витіснили традиційні сільськогосподарські культури.
Таким чином, бажаного стрімкого зростання в сільському господарстві не сталося. З 1958 р. по 1964 р. обсяг валової продукції колгоспів і радгоспів збільшився тільки на 3%. У 1963 р. в порівнянні з 1958 роком продукція землеробства склала всього лише 86%, тваринництва - 93%. У результаті держава змушена була почати закупівлі хліба за кордоном, виділяючи з свого бюджету всі великі і великі суми валюти.

Соціальний розвиток України.

50-і роки - середина 60-х років ознаменувалися істотними змінами в рівні життя населення:
А). У середині 50-х років була переглянута що існувала ще з довоєнного часу тарифна система оплати праці. Це забезпечило підвищення заробітної плати - в середньому з 642 руб. в 1950 р. до 806 руб. в 1960 році. Також помітні зрушення сталися в оплаті праці колгоспникам. Було введено щомісячне грошове і натуральне авансування. Грошова оплата колгоспникам збільшилася за 50-і роки в 4 рази, а з 1960 р. по 1965 р. у 2 рази.
Б). Було скасовано фактично закріплення селян до місць проживання та роботи; колгоспники отримали паспорта; було введено пенсійне забезпечення колгоспників.
В). Високими темпами розвивалось житлове будівництво. Цьому сприяло впровадження нових матеріалів, зокрема залізобетону. У період 1956 - 1965 р. в Україні було здано в експлуатацію понад 182 млн. м2 житлової площі, значить житлове умова поліпшили 18 млн. людей. Хоча в основному здійснювалося малогабаритне будівництво - так звані "Хрущовки".
Г). У 1961 році була проведена грошова реформа. Обмін старої грошової одиниці на нову проводився у відношенні 10:1. Найцікавіше в цій реформі, що дрібні мідні монети не вилучалися з обігу, а значить, їх вартість зросла в 10 разів. У результаті реформи ціни на колгоспних ринках підвищилися, а вони забезпечували близько 15% товарообігу. Слідом за цим в 1962 році ціни підвищила і державна торгівля. Ситуація на споживчому ринку загострилася. Це загострило обстановку в країні.

Громадсько-політичне становище в Україні.

В Україні рішення XX з'їзду КПРС були сприйняті більшістю населення з ентузіазмом і надією. Протягом короткого періоду часу в республіці були зняті тисячі сталінських бюстів і пам'ятників, ім'я Сталіна було викреслено з незліченного безлічі найменувань площ, вулиць, заводів, колгоспів, установ тощо
Однак перебудова психології, особливо людей старшого покоління, не скрізь йшла швидко. Особливо це було помітно в Україні. Частина ветеранів громадянської війни і революції, колишніх фронтовиків, що ходили в атаку зі словами «За Батьківщину!», «За Сталіна!», Що носили нагороди із зображенням Сталіна, ставилися з певною недовірою до кампанії розвінчання культу Й. Сталіна. Пересічні громадяни не розуміли, як можна було 30 років вихваляти вождя, а потім раптом «облити помиями». Минуле, ніби густий туман, обгортало їх свідомість, позбавляючи можливості бачити світ таким, яким він був насправді.
Ці настрої швидко знайшли відгук у партапарату. Його вищі ешелони чинили опір послідовному розвінчання сталінізму. У верхах виникло активну протидію діям Хрущова. Існував навіть змову, учасники якого планували усунути від влади М. Хрущова і блокувати його. Однак у вирішальний момент більшість членів ЦК КПРС, у тому числі й перший секретар ЦК КПУ А. Кириченко, а також командування армії і КДБ рішуче виступили проти змовників.
1959 знаменував собою початок фактичного відходу партійної верхівки від подальшої демократизації суспільства. Хоча критика сталінізму і тривала, проте помітного позитивного впливу на суспільне життя вона вже не чинила. Більш того, в парткерівництво наростала ностальгія за минулим, яке «не в усьому було негарним».

Реабілітація політичних в'язнів.

Протягом 1953-1955 років йшов процес перегляду кримінальних і політичних справ довоєнного періоду. Цей процес проходив у два етапи, і до лютого 1956 було реабілітовано 7679 чоловік - партійних, військових, комсомольських діячів. Але при таких темпах процес реабілітації міг розтягнуться на десятиліття, адже тільки в Україні за 1929-1953 роки було заарештовано за різними мотивами 961 645 чоловік, з яких 205 640 - розстріляні.
Поштовхом до проведення масштабної реабілітації політичних в'язнів стали події, що відбулися на ХХ з'їзді КПРС. Це був уже третій етап реабілітації, який став наймасштабнішим. Змінився і порядок проведення цієї акції. За пропозицією М. Хрущова було створено 90 спеціальних комісій, що мали право розглядати справи безпосередньо в таборах. До їх складу входили працівники прокуратури, представники апарату ЦК КПРС і вже реабілітовані члени партії. Комісії були тимчасово наділені правами Президії Верховної Ради з реабілітації, помилування, зменшення терміну ув'язнення.
З 1956 по 1959 роки були повністю реабілітовано 250 тис. чоловік, переважно посмертно. Разом з тим, додому повернулися десятки тисяч в'язнів ГУЛАГу, ще залишалися в живих. До березня 1957р. було звільнено з таборів, спецпоселення і т.п. близько 65,6 тис. осіб.
Незважаючи на велику кількість реабілітованих. До реабілітації сотень українських діячів літератури і мистецтва так і не переступали. Якщо в Росії реабілітували талановитого письменника-емігранта І. Буніна - запеклого ворога революції, то в Україні й мови не було про ту ж акції стосовно В. Винниченко - носія ідеї «українського буржуазного націоналізму». Лише за намір вивісити в 1957 році жовто-блакитні прапори у Львові на честь створення 30 червня 1941 українського уряду В. Душинський отримав 25 років таборів, а М. Василів за те, що виготовив їх - 10 років.
Непослідовність верхів, врешті-решт, негативно позначилася на такій важливій для суспільства справі, як реабілітація. І вже в наступні роки процес реабілітації жертв сталінського терору почав спадати: з 1963р. по 1966р. реабілітований були трохи більше 80 тис. чоловік.

Дисидентський рух.

У своєму прагненні будь-що втримати суспільство під своїм жорстким контролем, вести десталінізацію в певних «верхами» межах, тоталітарний режим вступив у конфлікт з інтелігенцією. Наслідком цього стала поява вже в кінці 50 - початку 60-х років руху інакомислячих - дисидентства.
Чесні, талановиті, сміливі письменники, поети, художники, юристи, представники інших категорій інтелігенції, незалежно мислячі робітники, селяни гостро відчували наростання неблагополуччя в суспільстві, засилля центру, його дискримінаційну кримінальну політику по відношенню до України. Вони відкрито висловлювали свої погляди, вимагали від властей зміни їхньої політики.
Дисидентський рух в Україні закономірно набувало національно-демократичний відтінок. Воно заявило про себе ще в середині 50-х - на початку 60-х років, навіть раніше, ніж у Ленінграді, Москві та інших містах Росії.
Як прояв національно-визвольного руху українське дисидентство відрізнялося деякими властивими йому рисами:
1. Це була мирна, ненасильницька форма боротьби, боротьби за уми й душі людей;
2. Цей рух уже мав свої чітко визначені організаційні форми (гуртки, спілки, об'єднання, комітети) і не обмежувалося одиницями подвижників.
3. Дисидентство було загальноукраїнським явищем і проявлялося в усіх регіонах України: в центрі і на сході (Київ, Харківщина, Донетчі-ну, Луганщина); в західній частині (Львівщина, Івано-Франківщина, Тернопільщина, Буковина, Закарпаття); на півдні (Одеса, Миколаїв, Херсон).
4. Дисидентство як політико-національне протягом охоплювало різні соціальні прошарки населення - інтелігенцію (письменники, журналісти, літературознавці, вчителі, юристи, фахівці різних галузей народного господарства), студентство, робітників і т.д.
Не всі дисиденти відкидали ідеологічні основи існуючої системи. Більш того, деякі з них звинувачували владу у відступі від «справжнього» марксизму. Зрештою, вони самі були продуктом системи і в її «покращенні», «вдосконаленні» вбачали сенс свого життя. Але, незважаючи на це, всі вони потрапили в поле зору каральних органів режиму.
Період «відлиги» може бути відзначений формуванням українського правозахисного руху. У травні 1961 року проходив судовий процес над Українською робітничо-селянським союзом. Він був організований в 1959 році Л. Лук 'яненко, який свого часу закінчив юридичний факультеті Московського університету, а після цього був направлений на партійну роботу до Західної України. Союз ставив за мету домогтися виходу УРСР зі складу СРСР шляхом реалізації відповідної статті Конституції СРСР. Як видно діячі союзу діяли в рамках закону і не дивлячись на це Лук'яненко був засуджений на смертну кару, згодом замінену на 15-річне ув'язнення і 10-річну посилання. До різних термінів ув'язнення були засуджені й інші члени спілки.


Характеристика діяльності Хрущова.

Микита Сергійович Хрущов народився в 1894 р. в селі Калинівка Курської губернії, рано почав трудове життя. З 12 років уже працював на заводах і шахтах Донбасу. Про своєї робочої молодості та слюсарній ремеслі він часто, і здається, не без задоволення згадував. У 1918 р. Хрущова приймають у партію більшовиків. Він бере участь у громадянській війні, а після її закінчення знаходиться на господарській і партійній роботі. У 1929 р. вступив в Промислову академію в Москві, де був обраний секретарем парткому. З січня 1931 р. - секретар Бауманського, а потім Краснопресненського райкомів партії, у 1932-1934 рр.. працював спочатку другим, потім першим секретарем МГК і другим секретарем МК ВКП (б). У 1938 р. стає першим секретарем ЦК КП (б) України і кандидатом у члени Політбюро, а ще через рік членом Політбюро ЦК ВКП (б).
У роки Великої Вітчизняної війни Хрущов був членом військових рад Південно-Західного напрямку, Південно-Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького і 1-го Українського фронтів. Закінчив війну в званні генерал-лейтенанта. З 1944 по 1947 р. працював Головою Ради Міністрів Української РСР, потім знову обраний першим секретарем ЦК КП (б) У.
З грудня 1949 р. він знову перший секретар Московського обласного і секретар Центрального комітетів партії. У березні 1953р., Після смерті Сталіна, цілком зосередився на роботі в ЦК, а у вересні 1953р. обирається першим секретарем ЦК. З 1958р. Голова Ради Міністрів СРСР. На цих посадах знаходився до 14 жовтня 1964 Жовтневий пленум ЦК звільнив Хрущова від партійних і державних посад "за станом здоров'я". Помер 11 вересня 1971 Така коротка біографія Н.С. Хрущова.
Головною заслугою Н.С. Хрущова було те, що він з усією притаманною йому кипучої енергії зруйнував авторитарну систему управління, що склалася в СРСР за тридцятирічне правління Сталіна. Він першим почав повернення до ленінських норм партійного життя. Це Н.С. Хрущов почав демократизацію суспільства, залучаючи до керування країною широкі верстви населення. Саме при ньому почався і невпинно здійснювався пошук оптимальної моделі господарського механізму. Радянський Союз вперше наблизився до ринкових відносин і почав освоювати перший з них. При Н.С. Хрущова була багато в чому вирішена сама гостра проблема - житлова. Почався підйом сільського господарства, зробила потужний прорив промисловість.
Великі зміни в розглянутому десятилітті були відзначені у зовнішній політиці. Саме в цей час почався розвал колоніальної системи. Навколо КПРС стало згуртовуватися міжнародний комуністичний і робочий рух. Була знята напруженість в Європі. Зміцнювалася система соціалізму.
Десятиріччя Н.С. Хрущова по праву називають десятиліттям "відлиги". Це справедливо не тільки для зовнішньополітичної діяльності Радянського Союзу, а й для внутрішнього життя країни. У СРСР складалися нові відносини між людьми. Було прагнення Н.С. Хрущова переконати співгромадян жити відповідно до принципів моральний кодекс будівника комунізму. Вперше радянське суспільство здійснювало і політичний плюралізм. Інтенсивно розвивалася культура. З'явилися нові блискучі письменники, поети, скульптори, музиканти.
За роки правління Н.С. Хрущова космос став радянським. Перший супутник Землі був наш, перша людина в космосі - наш. І найголовніше, в цей час був досягнутий ядерний паритет між СРСР і США, що дозволило останнім визнати силу Радянського Союзу і вважатися з його думкою при вирішенні всіх найважливіших світових проблем.
У цілому, заслуги Н.С. Хрущова можна було б перераховувати довго. Тут названі тільки найважливіші. Однак характеристика хрущовського десятиліття була б незавершеною, якщо б не був проведений аналіз прорахунків, допущених особисто Н.С. Хрущовим. Значна їх частина була обумовлена складним його оточенням і рисами його характеру.
Управління справами Н.С. Хрущову доводилося вести в умовах складної як зовнішньополітичної, так і внутрішньої обстановки в країні. Дуже сильна була сталінська угрупування. Беручи найчастіше важливі рішення, не враховуючи розстановку сил, не підготувавши базу, Н.С. Хрущов часто терпів поразки. Це створювало враження ривків і аж ніяк не створювало йому авторитет. Причиною цього був імпульсивний характер Н.С. Хрущова. Йому не далекий був і волюнтаризм. Особливо підводило його відсутність економічних знань і бажання в найкоротший термін вирішувати глобальні задачі, хоча умови для їх реалізації об'єктивно поки не дозріли.
І все-таки, незважаючи на помилки, прорахунки Н.С. Хрущов увійшов в історію як видний реформатор, що зробив для Радянського Союзу надзвичайно багато добрих справ, зазначених епохальними подіями сучасності.

Висновок.

Як уже зазначалося, ХХ з'їзд КПРС кардинально вплинув на хід історії в СРСР та Україні. Керівництво КПРС взяло курс на повний демонтаж сталінізму. З'їзд став своєрідним стартовим пострілом, який дав початок масштабних реформ. Не всі з них дали позитивний результат. Але слід зазначити що, деякі сприяли короткочасного поліпшення ситуації. Одним з найбільш вдалих було реформування промисловості, а от у сільському господарстві навпроти ситуація стала ще гірше ніж до реформ.
Неможливо знайти таку сферу життя, якій, в тій чи іншій мірі, не торкнулися реформи. Але головна подія періоду «відлиги» - це розвінчання культу особи Сталіна. Відбувся переворот у свідомості багатьох людей. З'явилася надія на поліпшення соціально-економічного становища та культурного розвитку населення. Реабілітацію політичних ув'язнених можна сміливо назвати «воскресінням з мертвих» сотень тисяч людей, позбавлених волі тільки за свої переконання або за доносом.
Більш відкрито і рішуче виступала прогресивно налаштована українська інтелігенція. Створюються різні союзи і організації із захисту національних українських інтересів. З'являються руху (дисидентство) інакомислячих. Активізуються письменники та художники старшого і з'являються талановиті представники молодого покоління. У пресі з'являються літературні твори, за подання яких у період правління Сталіна могли розстріляти або кинути в катівні на 15-25 років.
Час правління Хрущова - час великих реформ і перетворень.

Список літератури

В.Д. Мирончук і Г.С. Іготкін, «Історія України», ШАУП, Київ, 2001р.
Богдан Лановик та ін, «Історія України», Знання, Київ, 2000р.
В.І. Семененко, Л.А. Радченко, «Історія України з давніх часів до наших днів», Торсинг, Харків, 1999р.
Ф.Г. Турченко та ін, «Новітня історія України», Київ, 1995р.
Под ред. Ю.Ю. Конудфора, «Історія Української РСР», Київ, 1985р.
Велика радянська енциклопедія.